01 квітня 2026 року
м. Київ
cправа № 607/1125/22
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду:
Берднік І. С. - головуючого, Зуєва В. А., Міщенка І. С.,
секретар судового засідання - Корнієнко О. В.,
за участю представників:
Акціонерного товариства «Креді Агріколь Банк» - Ручайської А. М.,
ОСОБА_1 - не з'явився,
ОСОБА_2 - не з'явився,
Приватного нотаріуса Тернопільського районного
нотаріального округу Мартюка Ігоря Зіновійовича - не з'явився,
розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу Акціонерного товариства «Креді Агріколь Банк»
на постанову Західного апеляційного господарського суду від 20.01.2026 (у складі колегії суддів: Галушко Н. А. (головуючий), Желік М. Б., Орищин Г. В.)
та рішення Господарського суду Тернопільської області від 03.01.2025 (суддя Хома С. О.)
у справі № 607/1125/22
за позовом Акціонерного товариства «Креді Агріколь Банк»
до ОСОБА_1 , ОСОБА_2 ,
за участю третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні відповідачів - Приватного нотаріуса Тернопільського районного нотаріального округу Мартюка Ігоря Зіновійовича,
про визнання недійсним договору купівлі-продажу,
У січні 2022 року Акціонерне товариство «Креді Агріколь Банк» (далі - АТ «Креді Агріколь Банк») звернулось до Тернопільського міськрайонного суду Тернопільської області з позовом до ОСОБА_2 та ОСОБА_1 , за участю третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору - приватного нотаріуса Тернопільського районного нотаріального округу Мартюк Ігоря Зіновійовича (далі - Приватний нотаріус) про визнання недійсним договору купівлі-продажу від 30.04.2020, укладеного між ОСОБА_2 та ОСОБА_1 , посвідченого Приватним нотаріусом за реєстровим № 282, предметом якого виступає нерухоме майно, а саме: земельна ділянка з кадастровим номером 6125287500:01:018:0023, площею 0,10 га, що знаходиться на території Смиковецької сільської ради Тернопільського району Тернопільської області для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд (присадибна ділянка).
Позовні вимоги обґрунтовано тим, що постановою Верховного Суду від 18.12.2019 у справі № 607/11446/16-ц задоволено позов ПАТ «Креді Агріколь Банк» до ОСОБА_2 про звернення стягнення на предмет іпотеки. Звернуто стягнення на земельну ділянку, площею 0, 10 га, що знаходиться на території Смиковецької сільської ради Тернопільського району Тернопільської області, кадастровий номер 6125287500:01:018:0023, яка належить ОСОБА_2 на праві приватної власності, для задоволення вимог ПАТ «Креді Агріколь Банк» згідно з кредитним договором від 07.08.2008 у сумі 124 312, 21 доларів США, шляхом проведення публічних торгів на предмет іпотеки у межах процедури виконавчого провадження та встановлено початкову ціну, визначену на підставі оцінки майна, здійсненої суб'єктом оціночної діяльності. Водночас, 30.04.2020 між ОСОБА_2 та ОСОБА_1 укладено договір купівлі-продажу, посвідчений Приватним нотаріусом за реєстровим № 282, предметом якого виступає нерухоме майно, а саме: земельна ділянка з кадастровим номером 6125287500:01:018:0023, площею 0,10 га, що знаходиться на території Смиковецької сільської ради Тернопільського району Тернопільської області, для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд (присадибна ділянка). Позивач вважає, що оспорюваний договір підлягає визнанню недійсним як такий, що спрямований на шкоду майновим правам та інтересам банку та на уникнення виконання цивільно-правових зобов'язань ОСОБА_2 перед банком та судового рішення, оскільки був укладений після ухвалення судом рішення про звернення стягнення на майно (земельну ділянку) ОСОБА_2 .
Рішенням Тернопільського міськрайонного суду Тернопільської області від 07.04.2023, залишеним без змін постановою Тернопільського апеляційного суду від 17.10.2023, у задоволенні позову відмовлено.
Постановою Верховного Суду від 27.03.2024 рішення Тернопільського міськрайонного суду Тернопільської області від 07.04.2023 та постанову Тернопільського апеляційного суду від 17.10.2023 скасовано. Провадження у справі № 607/1125/22 за позовом АТ «Креді Агріколь Банк» до ОСОБА_2 та ОСОБА_1 , третя особа - Приватний нотаріус, про визнання недійсним договору купівлі-продажу закрито на підставі пункту 1 частини 1 статті 255 Цивільного процесуального кодексу України, оскільки справа не підлягає розгляду в порядку цивільного судочинства.
Ухвалою Верховного Суду від 24.04.2024 заяву АТ «Креді Агріколь Банк» про направлення справи за встановленою юрисдикцією задоволено. Справу № 607/1125/22 за позовом АТ «Креді Агріколь Банк» до ОСОБА_2 та ОСОБА_1 , третя особа - Приватний нотаріус, про визнання недійсним договору купівлі-продажу передано для продовження розгляду до Господарського суду Тернопільської області.
Рішенням Господарського суду Тернопільської області від 03.01.2025 відмовлено у задоволенні позовних вимог.
Додатковим рішенням Господарського суду Тернопільської області від 23.01.2025 заяву представника ОСОБА_1 - адвоката Братівника І. В. про ухвалення додаткового рішення щодо стягнення витрат на професійну правничу задоволено частково. Стягнуто з АТ «Креді Агріколь Банк» на користь ОСОБА_1 14 000,00 грн витрат на професійну правничу допомогу.
Постановою Західного апеляційного господарського суду від 07.05.2025 рішення Господарського суду Тернопільської області від 03.01.2025 скасовано. Постановлено нове рішення. Позовні вимоги АТ «Креді Агріколь Банк» задоволено. Визнано недійсним договір купівлі-продажу від 30.04.2020, укладений між ОСОБА_2 та ОСОБА_1 , посвідчений Приватним нотаріусом за реєстровим № 282, предметом якого виступає нерухоме майно, а саме: земельна ділянка з кадастровим номером 6125287500:01:018:0023, площею 0,10 га, що знаходиться на території Смиковецької сільської ради Тернопільського району Тернопільської області для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд (присадибна ділянка). Здійснено розподіл судових витрат.
Постановою Західного апеляційного господарського суду від 07.05.2025 додаткове рішення Господарського суду Тернопільської області від 23.01.2025 скасовано. У задоволенні заяви представника ОСОБА_1 - адвоката Братівника І. В. про ухвалення додаткового рішення щодо стягнення витрат на професійну правничу допомогу відмовлено.
Постановою Верховного Суду від 20.08.2025 постанову Західного апеляційного господарського суду від 07.05.2025 скасовано, справу № 607/1125/22 передано на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.
За результатами нового апеляційного розгляду, постановою Західного апеляційного господарського суду від 20.01.2026 рішення Господарського суду Тернопільської області від 03.01.2025 залишено без змін.
Не погоджуючись з висновками судів попередніх інстанцій, у лютому 2026 року АТ «Креді Агріколь Банк» подало до Верховного Суду касаційну скаргу, у якій, посилаючись на неправильне застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального права, порушення норм процесуального права та наявність випадків, передбачених пунктами 1, 4 частини 2 статті 287 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України), просить постанову Західного апеляційного господарського суду від 20.01.2026 та рішення Господарського суду Тернопільської області від 03.01.2025 скасувати, прийняти нове рішення, яким позов задовольнити.
Ухвалою Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду від 05.03.2026 у справі № 607/1125/22 відкрито касаційне провадження за касаційною скаргою АТ «Креді Агріколь Банк» на постанову Західного апеляційного господарського суду від 20.01.2026 та рішення Господарського суду Тернопільської області від 03.01.2025 з підстав, передбачених пунктами 1, 4 частини 2 статті 287 ГПК України; касаційну скаргу призначено до розгляду у відкритому судовому засіданні на 01.04.2026.
ОСОБА_2 , ОСОБА_1 та Приватний нотаріус у судове засідання не з'явились та своїх представників не направили.
Відповідно до частини 1 статті 301 ГПК України у суді касаційної інстанції скарга розглядається за правилами розгляду справи судом першої інстанції в порядку спрощеного позовного провадження з урахуванням положень статті 300 цього Кодексу.
Наслідки неявки в судове засідання учасника справи визначено у статті 202 ГПК України.
Так, за змістом частини 1 і пункту 1 частини 2 статті 202 ГПК України, неявка у судове засідання будь-якого учасника справи за умови, що його належним чином повідомлено про дату, час і місце цього засідання, не перешкоджає розгляду справи по суті, крім випадків, визначених цією статтею. Суд відкладає розгляд справи в судовому засіданні в межах встановленого цим Кодексом строку з підстав, зокрема неявки в судове засідання учасника справи, щодо якого немає відомостей про направлення йому ухвали з повідомленням про дату, час і місце судового засідання.
Ураховуючи положення статті 202 ГПК України, наявність відомостей про направлення зазначеним учасникам справи ухвали з повідомленням про дату, час і місце судового засідання, що підтверджено матеріалами справи, а також те, що зазначені учасники справи не звертались до суду з будь-якими заявами щодо розгляду справи, явка учасників справи не визнавалася судом обов'язковою, а участь у засіданні суду є правом, а не обов'язком учасника справи, Верховний Суд дійшов висновку про можливість розгляду касаційної скарги по суті за відсутності ОСОБА_2 , ОСОБА_1 , Приватного нотаріусу та їх представників.
Заслухавши суддю-доповідача, пояснення представника АТ «Креді Агріколь Банк», дослідивши наведені у касаційній скарзі доводи, перевіривши матеріали справи, Верховний Суд дійшов таких висновків.
Судами попередніх інстанцій установлено, що 07.08.2008 між Акціонерним товариством «Індустріально-експортний банк» (далі - АТ «Індустріально-експортний банк» (АТ «Індекс-банк»), правонаступником якого є ПАТ «Креді Агріколь Банк»), та Товариством з обмеженою відповідальністю «Кременецька кераміка» (далі - ТОВ «Кременецька кераміка», позичальник) було укладено кредитний договір № 38/08-КЛ, банк зобов'язався відкрити позичальнику відзивну відновлювальну кредитну лінію у розмірі 100 000,00 дол. США, в рамках якої надати позичальнику кредит.
07.08.2008 між ОСОБА_3 (іпотекодавець) та АТ «Індустріально-експортний банк» (іпотекодержатель) було укладено договір іпотеки, посвідчений приватним нотаріусом Тернопільського районного нотаріального округу Бойко Л. В., відповідно до умов якого на забезпечення виконання зобов'язань за кредитним договором в іпотеку передана належна ОСОБА_3 земельна ділянка площею 0,10 га, що знаходиться на території Смиковецької сільської ради Тернопільського району Тернопільської області, заставною вартістю 194 959, 00 грн (кадастровий номер 6125287500:01:018:0023).
Рішенням Тернопільського міськрайонного суду Тернопільської області від 30.06.2010 у справі № 2-3815/10 задоволено позов АТ «Індустріально-експортний банк» в особі центрального відділення філії «Вінницька дирекція» АТ «Індекс-Банк» до Товариства з обмеженою відповідальністю «Еліт плюс К», ТОВ «Кременецька кераміка», ОСОБА_3 про стягнення заборгованості за договором кредиту та звернення стягнення на передане в іпотеку майно. Стягнуто солідарно з Товариства з обмеженою відповідальністю «Еліт плюс К», ТОВ «Кременецька кераміка», ОСОБА_3 на користь АТ «Індустріально-експортний банк» заборгованість за кредитним договором від 07.08.2008 № 41/08-КЛ у сумі 105 582, 30 дол. США, що станом на 14.09.2009 еквівалентно 842 842, 38 грн та заборгованість за кредитним договором від 07.08.2008 № 38/08-КЛ - 56 695, 81 грн. Звернено стягнення на предмет іпотеки: на належний ТОВ «Кременецька кераміка» комплекс - цегельний завод та належну ОСОБА_3 земельну ділянку, площею 0,10 га, що знаходиться на території Смиковецької сільської ради Тернопільського району Тернопільської області, кадастровий номер 6125287500:01:018:0023, з вартості яких підлягає сплаті 105 582, 30 дол. США (еквівалент 842 842, 38 грн) та 56 695, 81 грн заборгованості за кредитним договором від 07.08.2008 № 38/08-КЛ, шляхом надання банку права продажу від свого імені предметів іпотеки будь-якій особі з укладанням договору купівлі-продажу в порядку, передбаченому статтею 38 Закону України «Про іпотеку», а також наданням позивачеві всіх повноважень, необхідних для здійснення продажу.
Ухвалою Апеляційного суду Тернопільської області від 23.12.2010 у справі № 2-3815/10 рішення Тернопільського міськрайонного суду від 30.06.2010 в частині солідарного стягнення суми заборгованості з юридичних осіб Товариства з обмеженою відповідальністю «Еліт плюс К» та ТОВ «Кременецька кераміка» на користь АТ «Індустріально-експортний банк» скасовано, в цій частині провадження у справі закрито. В іншій частині рішення Тернопільського міськрайонного суду Тернопільської області від 30.06.2010 залишено без змін.
Постановою Львівського апеляційного господарського суду від 07.06.2011 у справі № 2/15/5022-211/2011 (яка набрала законної сили) частково задоволено позов ПАТ «Індекс-Банк» (ПАТ «Креді Агріколь Банк») до ТОВ «Кременецька кераміка» про стягнення 1 084 888, 88 грн заборгованості та штрафних санкцій за кредитним договором № 38/08-КЛ. Стягнуто з TOB «Кременецька кераміка» на користь ПАТ «Креді Агріколь Банк» 794 492,13 грн - заборгованості за кредитом, 203 588,72 грн заборгованості за простроченими відсотками за користування кредитом, 10 262,16 грн заборгованості за нарахованими відсотками за користування кредитом, 13 346,30 грн пені за прострочення сплати заборгованості за відсотками за користування кредитом; здійснено розподіл судових витрат.
10.04.2012 між ПАТ «Креді Агріколь Банк» та Товариством з обмеженою відповідальністю «Укрпрестижбуд» було укладено договір про відступлення прав, а також договір про відступлення прав за договорами іпотеки (посвідчений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Власенко І. В. та зареєстрований в реєстрі за № 115), згідно з якими здійснено відступлення грошових вимог за кредитним договором від 07.08.2008 № 38/08-КЛ та за договором іпотеки від 07.08.2008, предметом якого є земельна ділянка, кадастровий номер 6125287500:01:018:0023.
Постановою Львівського апеляційного господарського суду від 11.02.2013 у справі № 2/65/5022-771/2012 задоволено позов ТОВ «Кременецька кераміка» до ТОВ «Укрпрестижбуд» та ПАТ «Креді Агріколь Банк» про визнання недійсними договору про відступлення прав та договору про відступлення права за договором іпотеки. Визнано недійсними договір про відступлення прав від 10.04.2012, укладений між ПАТ «Креді Агріколь Банк» та Товариством з обмеженою відповідальністю «Укрпрестижбуд», та договір про відступлення права за договорами іпотеки від 10.04.2012, укладений між ПАТ «Креді Агріколь Банк» та Товариством з обмеженою відповідальністю «Укрпрестижбуд», посвідчений приватним нотаріусом Власенко І. В. Київського міського нотаріального округу та зареєстрований в реєстрі за № 115.
07.09.2012 приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Власенко І. В. за заявою Товариства з обмеженою відповідальністю «Укрпрестижбуд» вилучено запис про заборону відчуження земельної ділянки, кадастровий номер 6125287500:01:018:0023, що належала ОСОБА_3 .
18.09.2013 ОСОБА_3 за договором купівлі-продажу, посвідченим приватним нотаріусом Тернопільського районного нотаріального округу Брикса Т.І. за реєстровим № 530, відчужив спірну земельну ділянку ОСОБА_2 .
Рішенням Тернопільського міськрайонного суду від 08.08.2017 у справі № 607/11446/16-ц, залишеним без змін ухвалою Апеляційного суду Тернопільської області від 31.10.2017, відмовлено у задоволенні позову ПАТ «Креді Агріколь Банк» до ОСОБА_2 про звернення стягнення на земельну ділянку площею 0,10 га, кадастровий номер 6125287500:01:018:0023, що належить на праві приватної власності ОСОБА_2 і є предметом іпотеки, та встановлення способу реалізації земельної ділянки.
Постановою Верховний Суд від 18.12.2019 у справі № 607/11446/16-ц задоволено позов ПАТ «Креді Агріколь Банк» до ОСОБА_2 про звернення стягнення на земельну ділянку, площею 0,10 га, що знаходиться на території Смиковецької сільської ради Тернопільського району Тернопільської області, кадастровий номер 6125287500:01:018:0023, що належить ОСОБА_2 на праві приватної власності. Звернуто стягнення на земельну ділянку площею 0,10 га, що розташована на території Смиковецької сільської ради Тернопільського району Тернопільської області, кадастровий номер 6125287500:01:018:0023, що належить на праві приватної власності ОСОБА_2 для задоволення вимог ПАТ «Креді Агріколь Банк» за кредитним договором від 07.08.2008 у сумі 124 312,21 дол. США, шляхом проведення прилюдних торгів у межах процедури виконавчого провадження та встановив початкову ціну, визначену на підставі оцінки майна, здійсненої суб'єктом оціночної діяльності.
23.03.2020 позивач звернувся до Тернопільського міськрайонного суду з заявою за № 16207/084 про видачу виконавчих листів у справі № 607/11446/16-ц.
Виконавчі листи одержані позивачем 08.05.2020.
12.11.2020 приватний виконавець Мелех А. І. виніс постанову про відкриття виконавчого провадження ВП НОМЕР_1 з виконання виконавчого листа № 607/11446/16-ц від 15.04.2020 про звернення стягнення на земельну ділянку для задоволення вимог банку за кредитним договором від 07.08.2008 в сумі 124 312,21 дол. США шляхом проведення прилюдних торгів у межах процедури виконавчого провадження та встановив початкову ціну, визначену на підставі оцінки майна, здійсненої суб'єктом оціночної діяльності.
Разом з тим, як встановлено судами попередніх інстанцій, 30.04.2020 між представником ОСОБА_2 - ОСОБА_4 на підставі довіреності, посвідченої приватним нотаріусом Тернопільського районного нотаріального округу Нечай Л. С. 21.08.2019 (продавець), та ОСОБА_1 (покупець) було укладено договір купівлі-продажу земельної ділянки, посвідчений приватним нотаріусом Тернопільського районного нотаріального округу Мартюком І. З. та зареєстрований в реєстрі за № 282, відповідно до умов якого продавець продала та передала у власність покупцю, а покупець купив та прийняв у власність належну ОСОБА_5 земельну ділянку площею 0,10 га, кадастровий номер 6125287500:01:018:0023, для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд (присадибна ділянка), розташовану на території Смиковецької сільської ради Тернопільського району Тернопільської області.
На земельній ділянці розташований житловий будинок з надвірними спорудами, який відчужується за окремим договором.
Продаж вчинено за погодженою сторонами сумою 53 000,00 грн (пункт 4 договору купівлі-продажу).
У пункті 11 договору купівлі-продажу зазначено, що інформація про зареєстровані речові права чи їх обтяження щодо об'єкта нерухомого майна, який є предметом даного договору, а також щодо власника об'єкта у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно відсутня, що підтверджується інформаційними довідками № 207984634, № 207984869 від 30.04.2020.
Відомості про право власності ОСОБА_1 на спірну земельну ділянку внесено до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно (реєстраційний номер об'єкта нерухомого майна 160607861252).
Також, судами попередніх інстанцій установлено, що 30.04.2020 між тими ж сторонами укладено договір купівлі-продажу житлового будинку з надвірними спорудами, а саме: цегляного будинку з мансардою та підвалом, загальною площею 290,5 кв. м, житловою площею 147,6 кв. м, септику, розташованих на земельній ділянці Смиковецької сільської ради, АДРЕСА_1, кадастровий номер 6125287500:01:018:0023.
В подальшому, з метою забезпечення можливості проживання у придбаному житловому будинку, ОСОБА_1 уклав договори про облаштування точки комерційного обліку від 21.07.2020 № 117/83, про стандартне приєднання до електричних мереж системи розподілу від 15.07.2020 № 83/І/15, підписав заяву - приєднання до умов договору постачання природного газу побутовим споживачам та заяву - приєднання до умов договору розподілу природного газу (для побутового споживача), провів ремонтні роботи будинку, що підтверджується наявними в матеріалах справи доказами.
Предметом розгляду у справі № 607/1125/22, що розглядається, є позовні вимоги про визнання недійсним договору купівлі-продажу від 30.04.2020, укладеного між ОСОБА_2 та ОСОБА_1 , посвідченого Приватним нотаріусом за реєстровим № 282, предметом якого виступає нерухоме майно, а саме: земельна ділянка з кадастровим номером 6125287500:01:018:0023, площею 0,10 га, що знаходиться на території Смиковецької сільської ради Тернопільського району Тернопільської області для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд (присадибна ділянка).
Вирішуючи спір у справі, що розглядається, суд першої інстанції, з висновками якого погодився суд апеляційної інстанції, дослідивши та надавши оцінку наявним у матеріалах справи доказам, виснував про недоведеність позивачем обставин укладення відповідачами оспорюваного договору купівлі-продажу земельної ділянки з метою уникнення ОСОБА_2 виконання судового рішення та завдання шкоди майновим правам позивача та наявності ознак фраудаторності оспорюваного правочину, а тому відмовив у задоволенні позовних вимог у зв'язку з їх необґрунтованістю.
АТ «Креді Агріколь Банк», у поданій касаційній скарзі, на обґрунтування підстави касаційного оскарження судових рішень, передбаченої пунктом 1 частини 2 статті 287 ГПК України, послалось на неврахування судами попередніх інстанцій висновків щодо застосування статей 3,13, 203, 215, 216, 234 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України), викладених постанові Великої Палати Верховного Суду від 03.07.2019 у справі № 369/11268/16-ц, у постановах Верховного Суду від 08.01.2025 у справі № 760/21831/18, від 15.09.2021 у справі № 606/1636/18, від 02.10.2024 у справі № 372/3733/22, від 07.12.2018 у справі № 910/7547/17, від 28.02.2019 у справі № 646/3972/16-ц, від 06.03.2019 у справі № 317/3272/16-ц, від 07.10.2020 у справі № 755/17944/18, від 19.05.2021 у справі № 693/624/19, від 16.06.2021 у справі № 747/306/19, від 06.12.2021 у справі № 761/40412/19, у постановах Верховного Суду України від 19.10.2016 у справі № 6-1873цс16, від 23.08.2017 у справі № 306/2952/14-ц, від 09.09.2017 у справі № 359/1654/15-ц, від 11.05.2016 у справі № 6-806цс16, від 11.05.2016 у справі № 6-78цс13; на неврахування судами попередніх інстанцій висновку щодо застосування частини 4 статті 75 ГПК України, викладеного в ухвалі Верховного Суду від 26.03.2019 у справі № 910/13862/15.
Крім того, АТ «Креді Агріколь Банк» підставою касаційного оскарження судового рішення у справі, що розглядається, також зазначає пункт 4 частини 2 статті 287 ГПК України з огляду на наявність випадку, передбаченого пунктом 1 частини 3 статті 310 цього Кодексу, а саме, суди не дослідили зібрані у справі докази.
Відповідно до частин 1, 2 статті 300 ГПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права. Суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази.
Верховний Суд, переглянувши постанову суду апеляційної інстанції та рішення суду першої інстанції в межах доводів касаційної скарги, виходить із такого.
Статтею 11 ЦК України передбачено, що цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, зокрема з договорів та інших правочинів.
Правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків (частини 1 статті 202 ЦК України).
Правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним (стаття 204 ЦК України).
Відповідно до положень статті 16 ЦК України, визнання правочину недійсним є одним із передбачених законом способів захисту цивільних прав та інтересів.
Згідно з частиною 1 статті 215 ЦК України недійсним є правочин, у момент учинення якого сторонами (стороною) не було додержано вимог, установлених частинами 1 - 3, 5, 6 статті 203 цього Кодексу. Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин) (частина 3 статті 215 ЦК України).
Однією з основоположних засад цивільного законодавства є добросовісність (пункт 6 частини 1ї статті 3 ЦК України), дії учасників цивільних правовідносин мають бути добросовісними. Тобто відповідати певному стандарту поведінки, що характеризується чесністю, відкритістю і повагою інтересів іншої сторони договору або відповідного правовідношення.
При здійсненні своїх прав особа зобов'язана утримуватися від дій, які могли б порушити права інших осіб, завдати шкоди довкіллю або культурній спадщині. Не допускаються дії особи, що вчиняються з наміром завдати шкоди іншій особі, а також зловживання правом в інших формах (частини 2, 3 статті 13 ЦК України).
Приватноправовий інструментарій не повинен використовуватися учасниками цивільного обороту для уникнення чи унеможливлення сплати боргу (коштів, збитків, шкоди) або виконання судового рішення про стягнення боргу (коштів, збитків, шкоди), що набрало законної сили.
Зловживання правом і використання приватноправового інструментарію всупереч його призначенню проявляється в тому, що:
- особа (особи) «використала / використали право на зло»;
- наявні негативні наслідки (різного прояву) для інших осіб (негативні наслідки є певним станом, до якого потрапляють інші суб'єкти, чиї права безпосередньо пов'язані з правами особи, яка ними зловживає; цей стан не задовольняє інших суб'єктів; для здійснення ними своїх прав не вистачає певних фактів та/або умов; настання цих фактів / умов безпосередньо залежить від дій іншої особи; інша особа може перебувати у конкретних правовідносинах із цими особами, які «потерпають» від зловживання нею правом, або не перебувати);
- враховується правовий статус особи /осіб (особа перебуває у правовідносинах і як їх учасник має уявлення не лише про обсяг своїх прав, а і про обсяг прав інших учасників цих правовідносин та порядок їх набуття та здійснення; особа не вперше перебуває у цих правовідносинах або ці правовідносини є тривалими, або вона є учасником й інших аналогічних правовідносин).
У постанові від 07.09.2022 у справі № 910/16579/20 Велика Палата Верховного Суду виснувала, що фраудаторні правочини у цивілістичній доктрині - це правочини, які вчиняються сторонами з порушенням принципів доброчесності та з метою приховування боржником своїх активів від звернення на них стягнення окремими кредиторами за зобов'язаннями боржника, завдаючи тим самим шкоди цьому кредитору.
У ЦК України немає окремого визначення фраудаторних правочинів, їх ідентифікація досягається через застосування принципів (загальних засад) цивільного законодавства та меж здійснення цивільних прав. Спільною ознакою таких правочинів є вчинення сторонами дій з виведення майна боржника на третіх осіб з метою унеможливлення виконання боржником своїх зобов'язань перед кредиторами та з порушенням принципу добросовісності поведінки сторони у цивільних правовідносинах.
Учинення власником майна правочину на шкоду своїм кредиторам може полягати як у виведенні майна боржника власником на третіх осіб, так і у створенні преференцій у задоволенні вимог певного кредитора на шкоду іншим кредиторам боржника, внаслідок чого виникає ризик незадоволення вимог інших кредиторів.
У разі невідповідності фраудаторного правочину загальним принципам цивільного права та його вчинення з виходом за межі цивільних прав суди можуть визначити юридичну кваліфікацію такого правочину із застосуванням загальних положень ЦК України.
Як наслідок, може бути визнаний недійсним договір, спрямований на уникнення звернення стягнення на майно боржника, на підставі загальних засад цивільного законодавства (пункт 6 частини 1 статті 3 ЦК України) та недопустимості зловживання правом (частина 3 статті 13 ЦК України).
Договір, що вчиняється на шкоду кредиторам (фраудаторний договір), може бути як оплатним, так і безоплатним. Він може бути як одностороннім, так і багатостороннім за складом учасників, які об'єднуються спільною метою щодо вчинення юридично значимих дій.
Застосування конструкції фраудаторності при оплатному цивільно-правовому договорі має певну специфіку, яка проявляється в обставинах, що дають змогу кваліфікувати оплатний договір як такий, що вчинений на шкоду кредитору. До таких обставин, зокрема, відноситься: момент укладення договору; контрагент (контрагенти), з яким (якими) боржник учиняє оспорюваний договір; ціна договору (ринкова/неринкова), наявність/відсутність оплати ціни договору контрагентом боржника; дотримання процедури (черговості) при виконанні зобов'язань, якщо така процедура визначена законом імперативно (подібний висновок викладено у постанові Верховний Суд від 02.06.2021 у справі № 904/7905/16).
Однак у силу гнучкості та різноманіття цивільних правовідносин вичерпний та закритий перелік обставин, за яких той чи інший правочин слід вважати фраудаторним, відсутній. Отже, остаточну кваліфікацію певного правочину як фраудаторного повинен здійснювати суд в кожній конкретній справі, виходячи із встановлених обставин (постанова Великої палати Верховного Суду від 18.12.2024 у справі № 916/379/23).
У постанові 04.02.2026 у справі № 910/6654/24 Велика Палата Верховного Суду наголосала, що оспорити такий правочин може також особа (заінтересована особа), яка не була його стороною. Власний інтерес заінтересованої особи полягає в тому, щоб предмет правочину перебував у власності конкретної особи, оскільки від цього залежить подальша можливість законної реалізації заінтересованою особою своїх прав. Оскільки за захистом своїх невизнаних, оспорених або порушених прав має насамперед звертатися особа, чиї права не визнаються, оспорюються або порушуються. У цьому випадку такою особою, безумовно, є кредитор - стягувач у виконавчому провадженні.
Велика Палата Верховного Суду у наведеній постанові також зазначила, що у разі звернення до суду з позовом про визнання недійсним договору третьої особи (не сторони договору) з метою захисту прав та інтересів кредитора вимога про визнання недійсним фраудаторного правочину є належним та ефективним способом захисту, оскільки кредитор зазвичай зацікавлений у поверненні йому грошових коштів, а не майна, яке в подальшому слід буде відчужувати для отримання цих коштів.
Водночас слід враховувати, що презумпція правомірності правочину може бути спростована тільки вагомими доказами, які у своїй сукупності засвідчують шкідливість вчиненого правочину, вживання права на зло.
В свою чергу, пункт 5 частини 3 статті 162 ГПК України покладає саме на позивача обов'язок у позовній заяві викласти обставини, якими він обґрунтовує свої вимоги, зазначити докази, що підтверджують вказані обставини, а також вказати правові підстави позову. Тобто, саме на позивача покладено обов'язок у позовній заяві викласти обставини, якими він обґрунтовує свої вимоги, зазначити докази, що підтверджують вказані обставини.
Оскаржуючи правочин з підстав його фраудаторності, позивач повинен навести вагомі докази того, що майно було відчужене, наприклад, за явно заниженою ціною, або взагалі безвідплатно, тобто що відчужувач не набув у зв'язку з таким продажем майнових благ.
Звертаючись до суду з відповідними позовними вимогами у справі, що розглядається, ПАТ «Креді Агріколь Банк» послався на те, що оспорюваний договір купівлі-продажу земельної ділянки є таким, що спрямований на шкоду майновим правам та інтересам банку, а також на уникнення виконання цивільно-правових зобов'язань ОСОБА_2 перед банком та на уникнення виконання судового рішення, оскільки такий договір був укладений між відповідачами після ухвалення Верховним Судом постанови від 18.12.2019 у справі № 607/11446/16-ц, якою звернуто стягнення на майно ОСОБА_2 - земельну ділянку з кадастровим номером 6125287500:01:018:0023.
Вирішуючи спір у справі, що розглядається, суди попередніх інстанцій, дослідивши подані сторонами докази та надавши їм належну правову оцінку, встановили відсутність у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно та Єдиному реєстрі заборон відчуження об'єктів нерухомого майна на час укладення оспорюваного договору відомостей про права третіх осіб, чи про обтяження на спірну земельну ділянку, що також підтверджується пунктом 11 договору; відсутність доказів, які б підтверджували наявність між відповідачами дружніх, родинних чи інших зав'язків (поза межами правовідносин, що виникли з оспорюваного правочину); відсутність доказів відчуження земельної ділянки за оспорюваним договором за ціною, що не відповідає її дійсній/ринковій вартості; укладення 30.04.2020 між відповідачами одночасно з оспорюваним договором договору купівлі продажу житлового будинку з надвірними будівлями та спорудами, розташованими на спірній земельній ділянці; укладення в подальшому ОСОБА_1 відповідних договорів для забезпечення умов проживання та перебування у житловому будинку, а також проведення останнім ремонтних робіт у будинку, а тому дійшли правильного висновку про недоведеність позивачем обставин укладення відповідачами оспорюваного правочинну з метою завдання шкоди майновим правам позивача та для уникнення виконання судового рішення.
При цьому, зважаючи на встановлені обставини, суди попередніх інстанцій виснували, що укладення ОСОБА_1 оспорюваного договору було спрямовано на реалізацію власних прав та інтересів, зокрема, на придбання земельної ділянки, на якій розташовано його житловий будинок для власного проживання.
Водночас, суди попередніх інстанцій правомірно зазначили, що саме лише укладення оспорюваного договору після ухвалення судом рішення про звернення стягнення на майно ОСОБА_2 у даному конкретному випадку не є достатньою обставиною для кваліфікації оспорюваного правочину як фраудаторного та визнання його недійсним, оскільки обставини, що дають змогу кваліфікувати правочин як такий, що вчинений на шкоду кредитору, мають перевірятися у сукупності, а кожна окрема обставина сама по собі не спричиняє фраудаторність.
Ураховуючи наведене, суд касаційної інстанції погоджується з висновками судів попередніх інстанцій про відсутність підстав для визнання недійсним оспорюваного договору купівлі-продажу земельної ділянки.
Однією з підстав касаційного оскарження судових рішень, відповідно до пункту 1 частини 2 статті 287 ГПК України, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права у випадку, якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку.
Зі змісту зазначеної норми права випливає, що оскарження судових рішень з підстави, передбаченої пунктом 1 частини 2 статті 287 ГПК України, може мати місце за наявності таких складових: неоднакове застосування одних і тих самих норм матеріального права апеляційним судом у справі, в якій подано касаційну скаргу, та у постанові Верховного Суду, яка містить висновок щодо застосування цієї ж норми права у подібних правовідносинах; ухвалення різних за змістом судових рішень у справі, у якій подано касаційну скаргу, і у справі, в якій винесено постанову Верховного Суду; спірні питання виникли у подібних правовідносинах.
Отже, для касаційного перегляду з підстави, передбаченої у пункті 1 частини 2 статті 287 ГПК України, наявності самих лише висновків Верховного Суду щодо застосування норми права у певній справі недостатньо, обов'язковою умовою для касаційного перегляду судового рішення є подібність правовідносин у справі, в якій Верховний Суд зробив висновки щодо застосування норми права, з правовідносинами у справі, яка переглядається. Тобто застосування правового висновку щодо застосування норми права, викладеного у постанові Верховного Суду, залежить від тих фактичних обставин, які будуть встановлені судом у кожній конкретній справі за результатом оцінки поданих сторонами доказів. При цьому встановлені судом фактичні обставини у кожній справі можуть бути різними.
У постанові Великої Палати Верховного Суду від 12.10.2021 у справі № 233/2021/19 зазначено, що на предмет подібності слід оцінювати саме ті правовідносини, які є спірними у порівнюваних ситуаціях. Встановивши учасників спірних правовідносин, об'єкт спору (які можуть не відповідати складу сторін справи та предмету позову) і зміст цих відносин (права й обов'язки сторін спору), суд має визначити, чи є певні спільні риси між спірними правовідносинами насамперед за їхнім змістом. А якщо правове регулювання цих відносин залежить від складу їх учасників або об'єкта, з приводу якого вони вступають у правовідносини, то у такому разі подібність слід також визначати за суб'єктним і об'єктним критеріями відповідно. Для встановлення подібності спірних правовідносин у порівнюваних ситуаціях суб'єктний склад цих відносин, предмети, підстави позовів і відповідне правове регулювання не обов'язково мають бути тотожними, тобто однаковими.
АТ «Креді Агріколь Банк», обґрунтовуючи у поданій касаційній скарзі наявність підстави касаційного оскарження судових рішень, передбаченої пунктом 1 частини 2 статті 287 ГПК України, послалось на неврахування судами попередніх інстанцій висновків щодо критеріїв фраудаторності правочинів, викладених постанові Великої Палати Верховного Суду від 03.07.2019 у справі № 369/11268/16-ц, у постановах Верховного Суду від 08.01.2025 у справі № 760/21831/18, від 15.09.2021 у справі № 606/1636/18, від 02.10.2024 у справі № 372/3733/22, від 07.12.2018 у справі № 910/7547/17, від 28.02.2019 у справі № 646/3972/16-ц, від 06.03.2019 у справі № 317/3272/16-ц, від 07.10.2020 у справі № 755/17944/18, від 19.05.2021 у справі № 693/624/19, від 16.06.2021 у справі № 747/306/19, від 06.12.2021 у справі № 761/40412/19, у постановах Верховного Суду України від 19.10.2016 у справі № 6-873цс16, від 23.08.2017 у справі № 306/2952/14-ц, від 09.09.2017 у справі № 359/1654/15-ц, від 11.05.2016 у справі № 6-806цс16, від 11.05.2016 у справі № 6-78цс13; а також висновку щодо преюдиційності фактів, викладеного в ухвалі Верховного Суду від 26.03.2019 у справі № 910/13862/15.
Разом з тим, суд касаційної інстанції зауважує, що наведені скаржником висновки Великої Палати Верховного Суду, Верховного Суду та Верховного Суду України у зазначених вище справах, містять загальний характер ознак фраудаторності правочинів.
Аналіз висновків, зроблених судами попередніх інстанцій у справі № 607/1125/22, у якій подано касаційну скаргу, не свідчить про їх невідповідність цим висновкам, викладеним у наведених вище справах, а зроблені судами з урахуванням сукупності обставин, встановлених у справі, що розглядається.
Зважаючи на викладене, наведена скаржником підстава касаційного оскарження судових рішень, передбачена пунктом 1 частини 2 статті 287 ГПК України, не отримала підтвердження під час касаційного провадження.
Також підставою касаційного оскарження судових рішень у справі, що розглядається, АТ «Креді Агріколь Банк» зазначає пункт 4 частини 2 статті 287 ГПК України.
Відповідно до пункту 4 частини 2 статті 287 ГПК України підставами касаційного оскарження судового рішення, зазначених у пунктах 1, 4 частини 1 цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права, якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами 1, 3 статті 310 ГПК України.
Так, на обґрунтовування підстави касаційного оскарження судових рішень, передбаченої пунктом 4 частини 2 статті 287 ГПК України, АТ «Креді Агріколь Банк» посилається на те, що суди попередніх інстанцій не дослідили докази (пункт 1 частини 3 статті 310 ГПК України).
Згідно з пунктом 1 частини 3 статті 310 ГПК України підставою для скасування судового рішення та направлення справи на новий розгляд є також порушення норм процесуального права, на які посилається скаржник у касаційній скарзі, що унеможливило встановлення фактичних обставин, які мають значення для правильного вирішення справи, якщо суд не дослідив зібрані у справі докази за умови висновку про обґрунтованість заявлених у касаційній скарзі підстав касаційного оскарження, передбачених пунктами 1, 2, 3 частини 2 статті 287 цього кодексу.
За таких обставин недостатніми є доводи скаржника про неповне дослідження судами попередніх інстанцій зібраних у справі доказів у випадку непідтвердження підстави касаційного оскарження, передбаченої пунктом 1 частини 2 статті 287 ГПК України.
Отже, наведена скаржником підстава касаційного оскарження, передбачена пунктом 4 частини 2 статті 287 ГПК України, не отримала підтвердження під час розгляду.
Верховний Суд також зазначає, що інші доводи АТ «Креді Агріколь Банк», викладені у касаційній скарзі, фактично спрямовані на спонукання Суду до переоцінки вже оцінених судами попередніх інстанцій доказів та встановлення нових обставин справи, що відповідно до статті 300 ГПК України, виходить за межі повноважень суду касаційної інстанції.
Наведене у сукупності виключає можливість задоволення касаційної скарги.
Згідно з пунктом 1 частини 1 статті 308 ГПК України суд касаційної інстанції, за результатами розгляду касаційної скарги, має право залишити судові рішення судів першої інстанції та апеляційної інстанції без змін, а скаргу без задоволення.
За змістом статті 309 ГПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо судове рішення, переглянуте в передбачених статтею 300 цього Кодексу межах, ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права. Не може бути скасоване правильне по суті і законне рішення з одних лише формальних міркувань.
Ураховуючи наведене, суд касаційної інстанції, розглянувши касаційну скаргу АТ «Креді Агріколь Банк» в межах її доводів та вимог, дійшов висновку про залишення касаційної скарги без задоволення, а постанови суду апеляційної інстанції та рішення суду першої інстанції - без змін.
Судовий збір за подання касаційної скарги в порядку статті 129 ГПК України покладається на скаржника.
Керуючись статтями 300, 301, 308, 309, 314, 315, 317 Господарського процесуального кодексу України, Верховний Суд
1. Касаційну скаргу Акціонерного товариства «Креді Агріколь Банк» залишити без задоволення.
2. Постанову Західного апеляційного господарського суду від 20.01.2026 та рішення Господарського суду Тернопільської області від 03.01.2025 у справі № 607/1125/22 залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з моменту її ухвалення, є остаточною і оскарженню не підлягає.
Головуючий суддя І. С. Берднік
Судді: В. А. Зуєв
І. С. Міщенко