Постанова від 18.03.2026 по справі 372/266/15-ц

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

18 березня 2026 року

м. Київ

cправа № 372/266/15-ц

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду:

Берднік І.С. - головуючого, Зуєва В.А., Міщенка І.С.,

секретар судового засідання - Корнієнко О.В.,

за участю представників:

Офісу Генерального прокурора - Колодяжної А.В.,

Кабінету Міністрів України - Клименко-Курячої Т.В.,

Державного спеціалізованого господарського підприємства

«Ліси України» - не з'явився,

Київської обласної державної адміністрації - Багірової Н.В.,

Обухівської районної державної адміністрації Київської області - не з'явився,

Старобезрадичівської сільської ради

Обухівського району Київської області - не з'явився,

Товариства з обмеженою відповідальністю

«Компанія Стратег» - Григоришена О.О.,

Приватного нотаріуса Київського міського нотаріального округу

Бєлломі Олени Віталіївни - не з'явився,

ОСОБА_1 - не з'явився,

ОСОБА_2 - не з'явився,

ОСОБА_3 - не з'явився,

ОСОБА_4 - не з'явився,

ОСОБА_5 - не з'явився,

ОСОБА_6 - не з'явився,

ОСОБА_7 - не з'явився,

ОСОБА_8 - не з'явився,

ОСОБА_9 - не з'явився,

Національного банку України - не з'явився,

ОСОБА_10 - не з'явився,

Фонду гарантування вкладів фізичних осіб - Кузьміка Д.В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Компанія Стратег»

на постанову Північного апеляційного господарського суду від 06.05.2025 (у складі колегії суддів: Яценко О.В. (головуючий), Кравчука Г.А., Хрипуна О.О.)

та рішення Господарського суду Київської області від 19.02.2025 (суддя Сокуренко Л.В.)

у справі № 372/266/15-ц

за позовом Першого заступника прокурора Київської області в інтересах держави в особі Кабінету Міністрів України, Державного спеціалізованого господарського підприємства «Ліси України» та Київської обласної державної адміністрації

до Обухівської районної державної адміністрації Київської області, Старобезрадичівської сільської ради Обухівського району Київської області, Товариства з обмеженою відповідальністю «Компанія Стратег»,

за участю третіх осіб, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору: Приватного нотаріуса Київського міського нотаріального округу Бєлломі Олени Віталіївни, ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , ОСОБА_6 , ОСОБА_7 , ОСОБА_8 , ОСОБА_9 , Національного банку України, ОСОБА_10 , Фонду гарантування вкладів фізичних осіб,

про визнання недійсними рішень органів державної влади та місцевого самоврядування, скасування рішення про державну реєстрацію права власності, визнання недійсним договору іпотеки та витребування земельної ділянки,

ВСТАНОВИВ:

15.01.2015 Перший заступник прокурора Київської області (далі - прокурор) звернувся до Обухівського районного суду Київської області з позовом в інтересах держави в особі Кабінету Міністрів України, Державного підприємства «Київське лісове господарство» (далі - ДП «Київське лісове господарство») до Обухівської районної державної адміністрації Київської області (далі - Обухівської РДА) та ОСОБА_10 , у якому просив суд:

- визнати недійсним розпорядження Обухівської РДА від 29.12.2003 № 746 «Про передачу земельних ділянок у власність» у частині передачі у власність земельних ділянок загальною площею 9,0030 га ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , ОСОБА_6 , ОСОБА_7 , ОСОБА_8 , ОСОБА_9 ;

- визнати недійсним підпункту 2 додатка до пунктів 1-3 рішення Старобезрадичівської сільської ради Обухівського району Київської області (далі - Старобезрадичівська сільська рада) від 18.08.2006 № 93 «Про затвердження проекту землеустрою щодо зміни цільового призначення земельних ділянок громадянам (згідно додатку) на території села Старі Безрадичі Старобезрадичівської сільської ради»;

- визнати недійсним державний акт на право власності на землю серії ЯД № 658672 від 25.10.2006, виданий на ім'я ОСОБА_10 , щодо земельної ділянки кадастровий номер 3223187700:12:028:0026;

- витребувати на користь ДП «Київське лісове господарство» з незаконного володіння ОСОБА_10 земельну ділянку площею 9,0030 га, що розташована в адміністративних межах Старобезрадичівської сільської ради Обухівського району Київської області, кадастровий номер 3223187700:12:028:0026, вартістю 958 500,00 грн;

- визнати за ДП «Київське лісове господарство» право постійного користування на земельну ділянку площею 9,0030 га, кадастровий номер 3223187700:12:028:0026.

Рішенням Обухівського районного суду Київської області від 03.06.2015 у справі № 372/266/15-ц, залишеним без змін ухвалою Апеляційного суду Київської області від 12.08.2015, позов задоволено.

Ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 03.02.2016 рішення Обухівського районного суду Київської області від 03.06.2015 та ухвалу Апеляційного суду Київської області від 12.08.2015 у частині вирішення позову про визнання недійсним державного акта на право власності на земельну ділянку, скасування його державної реєстрації та витребування земельної ділянки із чужого незаконного володіння скасовано, справу в цій частині передано на новий розгляд до суду першої інстанції. В іншій частині (щодо визнання недійсними розпорядження Обухівської РДА від 29.12.2003 № 746, підпункту 2 додатка до пунктів 1-3 рішення Старобезрадичівської сільської ради від 18.08.2006 № 93 та визнання за ДП «Київське лісове господарство» права постійного користування спірною земельною ділянкою) вказані судові рішення залишено без змін.

23.05.2016, під час нового розгляду справи, прокурор звернувся до Обухівського районного суду Київської області із заявою від 19.05.2016 № 05/1-1649вих про залучення співвідповідачів та уточнення позовних вимог, в якій просив суд залучити до участі у справі співвідповідачами Публічне акціонерне товариство «Європейський газовий банк» (далі - ПАТ «Єврогазбанк») та Старобезрадичівську сільську раду, а також виклав позовні вимоги позовної заяви від 15.01.2015 № 05/2-74 вих-15 у наступній редакції:

- визнати недійсним розпорядження Обухівської РДА від 29.12.2003 № 746 «Про передачу земельних ділянок у власність», в частині передачі у власність земельних ділянок загальною площею 9,0030 га ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , ОСОБА_6 , ОСОБА_7 , ОСОБА_8 , ОСОБА_9 ;

- визнати недійсним підпункт 2 додатка до пунктів 1-3 рішення Старобезрадичівської сільської ради від 18.08.2006 № 93 «Про затвердження проекту землеустрою щодо зміни цільового призначення земельних ділянок громадянам (згідно додатку) на території села Старі Безрадичі Старобезрадичівської сільської ради»;

- скасувати рішення приватного нотаріуса Київського міського нотаріального округу Бєлломі О. В про реєстрацію права власності за ПАТ «Єврогазбанк» від 22.02.2016 № 28417332 ;

- визнати недійсним договір іпотеки від 30.09.2013 № 2270, укладений між ОСОБА_10 та ПАТ «Єврогазбанк»;

- витребувати на користь держави в особі Кабінету Міністрів України та ДП «Київське лісове господарство» з незаконного володіння ПАТ «Єврогазбанк» земельну ділянку площею 9,0030 га, що розташована в адміністративних межах Старобезрадичівської сільської ради, кадастровий номер 3223187700:12:028:0026, вартістю 958 500,00 грн.

Рішенням Обухівського районного суду Київської області від 10.04.2017 позов задоволено частково, визнано недійсним договір іпотеки, скасовано рішення нотаріуса та витребувано спірну земельну ділянку на користь держави в особі Кабінету Міністрів України та ДП «Київське лісове господарство». У задоволенні інших позовних вимог (визнання недійсними розпорядження Обухівської РДА від 29.12.2003 № 746 та підпункту 2 додатка до пунктів 1-3 рішення Старобезрадичівської сільської ради від 18.08.2006 № 93) відмовлено.

Рішенням Апеляційного суду Київської області від 20.06.2017 скасовано рішення Обухівського районного суду Київської області від 10.04.2017, у задоволенні позову відмовлено.

Постановою Великої Палати Верховного Суду від 16.06.2020 у справі № 372/266/15-ц рішення Обухівського районного суду Київської області від 10.04.2017 та рішення Апеляційного суду Київської області від 20.06.2017 скасовано, провадження у справі закрито у частині вирішення позовних вимог про визнання недійсним розпорядження Обухівської РДА від 29.12.2003 № 746, про визнання недійсним підпункту 2 додатка до пунктів 1-3 рішення Старобезрадичівської сільради від 18.08.2006 № 93, про скасування рішення приватного нотаріуса Київського міського нотаріального округу Бєлломі О. В. від 22.02.2016 № 28417332, про витребування спірної земельної ділянки на користь держави в особі Кабінету Міністрів України та ДП «Київське лісове господарство» з незаконного володіння ПАТ «Єврогазбанк»; рішення Апеляційного суду Київської області від 20.06.2017 у частині відмови у задоволенні вимоги про визнання недійсним договору іпотеки від 30.09.2013 № 2270 залишено без змін.

Ухвалою Великої Палати Верховного Суду від 26.08.2020 у справі № 372/266/15-ц заяву першого заступника прокурора Київської області про направлення справи в частині за встановленою юрисдикцією задоволено. Справу № 372/266/15-ц у частині позовних вимог про скасування рішення приватного нотаріуса Київського міського нотаріального округу Бєлломі О. В. від 22.02.2016 № 28417332 про державну реєстрацію права власності на розташовану в адміністративних межах Старобезрадичівської сільради земельну ділянку з кадастровим номером 3223187700:12:028:0026, загальною площею 9,0030 га за ПАТ «Єврогазбанк» та про витребування цієї земельної ділянки на користь держави в особі Кабінету Міністрів України та ДП «Київське лісове господарство» з незаконного володіння ПАТ «Єврогазбанк» передано до Господарського суду Київської області для продовження розгляду.

Ухвалою Господарського суду Київської області від 28.01.2021 постановлено розгляд справи почати спочатку зі стадії підготовчого провадження; замінено ПАТ «Єврогазбанк» на належного відповідача - Товариство з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Стратег» (далі - ТОВ «ФК «Стратег», у подальшому найменування змінено на ТОВ «Компанія Стратег»), виключено ОСОБА_10 з числа співвідповідачів у справі та залучено його до участі у справі як третю особу, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні відповідача.

24.02.2021 ТОВ «ФК «Стратег» звернулося до Господарського суду Київської області з зустрічним позовом до Кабінету Міністрів України та ДП «Київське лісове господарство» про визнання права власності на земельні ділянки.

Ухвалою Господарського суду Київської області від 10.03.2021 прийнято зустрічну позовну заяву ТОВ «ФК «Стратег» для спільного розгляду з первісним позовом.

Ухвалою Господарського суду Київської області від 23.09.2021, залишеною без змін постановою Північного апеляційного господарського суду від 15.12.2021, первісний та зустрічний позови залишені без розгляду.

Постановою Верховного Суду від 08.06.2022 у справі № 372/266/15-ц постанову Північного апеляційного господарського суду від 15.12.2021 та ухвалу Господарського суду Київської області від 23.09.2021 скасовано в частині залишення без розгляду первісного позову Першого заступника прокурора Київської області, а справу в зазначеній частині направлено на розгляд до суду першої інстанції, у решті постанову Північного апеляційного господарського суду від 15.12.2021 та ухвалу Господарського суду Київської області від 23.09.2021 у справі № 372/266/15-ц залишено без змін.

22.02.2023 прокурор подав письмові пояснення у справі від 15.02.2023 № 15/1-127-вих-23, в яких виклав позовні вимоги в наступній редакції: «Витребувати на користь держави в особі Київської обласної державної адміністрації із незаконного володіння Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансової компанії «Стратег» земельні ділянки з кадастровими номерами 3223187700:12:028:0051 площею 2,501 га, 3223187700:12:028:0050 площею 2,5009 га, 3223187700:12:028:0049 площею 4,0011 га». Таку заяву обґрунтовано тим, що спірна первісна земельна ділянка з кадастровим номером 3223187700:12:028:0026, площею 9,003 га, була поділена відповідачем на три земельні ділянки, які зареєстровано за ним на праві власності. За твердженням прокурора, поділ спірної земельної ділянки на нові земельні ділянки жодним чином не змінює їх правового статусу - земель лісогосподарського призначення, які незаконно вибули із власності держави.

Ухвалою Господарського суду Київської області від 12.09.2024 замінено ДП «Київське лісове господарство» на його правонаступника Державне спеціалізоване господарське підприємство «Ліси України» (далі - ДСГП «Ліси України»).

ТОВ «Компанія Стратег» заявило про застосування позовної давності та послалося на пропуск прокурором позовної давності, що є самостійною підставою для відмови у позові. При цьому відповідач зазначив, що прокурор міг довідатися про порушення земельного законодавства ще у серпні 2006 року з моменту прийняття Старобезрадичівською сільською радою рішення від 18.08.2006 № 93, у зв'язку з цим відлік позовної давності у цій справі треба обраховувати з серпня 2006 року і на момент подання позову у січні 2015 року позовну давність було пропущено.

Рішенням Господарського суду Київської області від 19.02.2025, залишеним без змін постановою Північного апеляційного господарського суду від 06.05.2025, позов задоволено повністю: витребувано на користь держави в особі Київської ОДА із незаконного володіння ТОВ «Компанія Стратег» земельні ділянки з кадастровими номерами 3223187700:12:028:0051 площею 2, 501 га, 3223187700:12:028:0050 площею 2, 5009 га, 3223187700:12:028:0049 площею 4, 0011 га; стягнуто з ТОВ «Компанія Стратег» у дохід Державного бюджету України 14 380,71 грн судового збору.

Не погоджуючись із висновками судів першої та апеляційної інстанцій, у травні 2025 року ТОВ «Компанія Стратег» подало касаційну скаргу, у якій, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права, порушення норм процесуального права та наявність випадків, передбачених пунктами 1, 3, 4 частини 2 статті 287 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК), просить скасувати постановлені у справі судові рішення та ухвалити нове рішення, яким у задоволенні позову відмовити.

Ухвалою Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду від 09.07.2025 відкрито касаційне провадження у справі № № 372/266/15-ц за касаційною скаргою ТОВ «Компанія Стратег» з підстав, передбачених пунктами 1, 3, 4 частини 2 статті 287 ГПК, та призначено касаційну скаргу до розгляду у відкритому судовому засіданні на 20.08.2025.

Центральне міжрегіональне управління Міністерства юстиції (м. Київ) подало письмові пояснення у справі.

ТОВ «Компанія Стратег» подало заперечення на письмові пояснення Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ).

19.08.2025 Фонд гарантування вкладів фізичних осіб через систему «Електронний суд» подав письмові пояснення, у яких просив поновити строк на їх подання та врахувати під час розгляду касаційної скарги.

Ухвалою Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду від 20.08.2025 зупинено касаційне провадження у справі № 372/266/15-ц до закінчення перегляду у касаційному порядку Верховним Судом у складі судової палати для розгляду справ щодо земельних відносин та права власності Касаційного господарського суду судових рішень у справі № 917/1173/22.

Ухвалою Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду від 12.02.2026 поновлено провадження у справі № 372/266/15-ц та призначено касаційну скаргу до розгляду у відкритому судовому засіданні на 11.03.2026.

Відповідно до постанови Пленуму Верховного Суду від 06.09.2024 суддю у цій справі Зуєва В.А. обрано делегатом на черговий з'їзд суддів України, який відбудеться 10.03.2026 - 12.03.2026 (рішення Ради суддів України від 12.02.2026 № 6). У зв'язку із цим Суд вважав за необхідне визначити іншу дату та час проведення наступного судового засідання у цій справі.

Ухвалою Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду від 19.02.2020 призначено касаційну скаргу до розгляду у відкритому судовому засіданні на 18.03.2026.

26.02.2026 Обухівська РДА через систему «Електронний суд» подала клопотання, у якому просить суд проводити розгляд справи без участі її представника.

ДСГП «Ліси України», Обухівська РДА, Старобезрадичівська сільська рада, Приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу Бєлломі О.В., Національний банк України, фізичні особи - треті особи в справі в судове засідання своїх представників не направили.

Відповідно до частини 1 статті 301 ГПК у суді касаційної інстанції скарга розглядається за правилами розгляду справи судом першої інстанції в порядку спрощеного позовного провадження з урахуванням положень статті 300 цього Кодексу.

Наслідки неявки в судове засідання учасника справи визначено у статті 202 ГПК.

Так, за змістом частини 1, пункту 1 частини 2 статті 202 ГПК неявка у судове засідання будь-якого учасника справи за умови, що його належним чином повідомлено про дату, час і місце цього засідання, не перешкоджає розгляду справи по суті, крім випадків, визначених цією статтею. Суд відкладає розгляд справи в судовому засіданні в межах встановленого цим Кодексом строку з підстав, зокрема неявки в судове засідання учасника справи, щодо якого немає відомостей про направлення йому ухвали з повідомленням про дату, час і місце судового засідання.

Ураховуючи положення статті 202 ГПК, наявність відомостей про направлення учасникам справи ухвал з повідомленням про дату, час і місце судового засідання, що підтверджено матеріалами справи, відсутність заяв учасників, окрім Обухівської РДА, щодо розгляду справи, у тому числі, клопотань про участь у судовому засіданні в режимі відеоконференції, також те, що явка учасників справи не визнавалася судом обов'язковою, а участь у засіданні суду є їхнім правом, а не обов'язком, Верховний Суд дійшов висновку про можливість розгляду касаційної скарги по суті за відсутності представників зазначених учасників справи.

Заслухавши доповідь судді-доповідача, пояснення представників учасників справи, які з'явилися в судове засідання, дослідивши наведені у касаційній скарзі доводи та заперечення проти неї, перевіривши матеріали справи, Верховний Суд дійшов таких висновків.

При вирішенні справи судами попередніх інстанцій установлено, що на виконання спільного наказу Міністерства аграрної політики України і Державного комітету лісового господарства України від 26.06.2000 № 106/60 «Про ліси сільськогосподарських підприємств» та Указу Президента України від 03.12.1999 № 1529/99 «Про невідкладні заходи щодо прискорення реформування аграрного сектора економіки», з урахуванням рішення Обухівської районної ради від 15.09.2000 № 126.11.ХХ.ІІІ, наказу Київського державного лісогосподарського об'єднання «Київліс» (далі - КДЛГО «Київліс») від 10.08.2001 № 219 «Про приймання земель лісового фонду», рішення Київської обласної ради від 25.01.2001 № 264-15-ХХІІІ «Про землі лісового фонду Київської області, що вивільнені внаслідок реформування колективних сільськогосподарських підприємств», листа КДЛГО «Київліс» від 14.05.2003 № 01-318, розпорядженням Обухівської РДА від 23.06.2003 № 333 «Про передачу земель лісового фонду у постійне користування Обухівському, Козинському лісництвам та Ржищівському Держлісгоспу для ведення лісового господарства» передано, зокрема, Козинському лісництву у постійне користування 1155,1 га земель лісового фонду для ведення лісового господарства, з них 492,5 га на території Старобезрадичівської сільської ради Обухівського району.

26.06.2000 Міністерством аграрної політики України спільно з Державним комітетом лісового господарства України видано наказ № 106/60 «Про ліси сільськогосподарських підприємств», яким з метою збереження та раціонального використання лісів в загальнодержавних інтересах наказано:

1. Міністру агропромислового комплексу Автономної Республіки Крим, начальникам головних управлінь сільського господарства і продовольства обласних державних адміністрацій, Голові республіканського комітету по лісовому і мисливському господарству Автономної Республіки Крим, генеральним директорам державних лісогосподарських об'єднань, начальникам обласних управлінь лісового господарства:

1.1. взяти під особистий контроль питання перерозподілу і використання земель лісового фонду при реформуванні колективних сільськогосподарських підприємств, домагатись суворого дотримання вимог земельного та лісового господарства в частині надання згаданих земель лісового господарства і використання лісових ресурсів;

1.2. спільно внести пропозиції обласним радам і обласним державним адміністрація про передачу у встановленому порядку земель лісового фонду, що були у користуванні колективних сільськогосподарських підприємств, державним лісогосподарським підприємствам Держкомлісгоспу України або діючим чи новоутвореним спеціалізованим лісогосподарським підприємствам, підпорядкованим Мінагрополітики, а також агроформуванням, у яких створено спеціалізовані підрозділи для ведення лісового господарства.

15.09.2000 Обухівською районною радою прийнято рішення № 126.11.ХХХІІІ «Про погодження передачі земель лісового фонду, що перебували в постійному користуванні реформованих колективних сільськогосподарських підприємств до Держлісфонду та надання їх у постійне користування лісогосподарським підприємствам», яким рада, розглянувши клопотання КДЛГО «Київліс» та Ржищівського лісгоспу, відповідно до статей 11, 19, 77 Земельного кодексу України (далі - ЗК), статті 9 Лісового кодексу України (далі - ЛК) вирішила погодити передачу земель лісового фонду, що перебували в постійному користуванні колективних сільськогосподарських підприємств, які припинили свою діяльність в результаті реформування, до земель державного лісового фонду та надання їх у постійне користування КДЛГО «Київліс» та Ржищівському держлісгоспу в розрізі землекористувачів та площ згідно з додатком.

Ржищівський Держлісгосп ДЛГО «Київліс» у листі від 16.04.2003 № 01-113 просив Обухівську РДА відповідно до ЗК та ЛК на виконання спільного наказу Міністерства аграрної політики України і Державного комітету лісового господарства України від 26.06.2000 № 106/60 «Про ліси сільськогосподарських підприємств» та Указу Президента України № 1529/99 від 03.12.1999 при перерозподілі земель лісового фонду, при реформуванні сільгосппідприємств передати в користування Ржищівського держлісгоспу Стайківському лісництву лісові насадження загальною площею 477,7 га.

ДЛГО «Київліс» у листі від 14.05.2003 № 01-318 просило Обухівську РДА передати у користування Обухівському і Козинському лісництвам лісові насадження загальною площею 2127 га, зокрема Старобезрадичівській сільській ради - 445,7 га.

23.06.2003 Обухівською РДА видано розпорядження № 333 «Про передачу земель лісового фонду у постійне користування Обухівському, Козинському лісництвам та Ржищівському Держлісгоспу для ведення лісового господарства», пунктом 1.2 якого, розглянувши клопотання адміністрації КДЛГО «Київліс» від 14.05.2003 № 01-318 та Ржищівського Держлісгоспу від 16.04.2003 № 01-113 про передачу в користування ДЛГО «Київліс» та Ржищівського Держлісгоспу лісових насаджень, відповідно до статей 57, 122, 123 ЗК та статті 9, 21 ЛК, у зв'язку із припиненням діяльності колишніх колективних сільськогосподарських підприємств - лісокористувачів, вирішено передати у постійне користування землі лісового фонду для ведення лісового господарства, зокрема Козинському лісництву: Великодмитрівської сільської ради - 121,1 га; Козинської селищної ради - 155,0 га; Підгірцевської сільської ради - 309,0 га; Старобезрадичівської сільської ради - 492,5 га; Української міської ради - 77,5 га.

Відповідно до п.п. 2-4 розпорядження Обухівської РДА від 23.06.2003 № 333, управлінню сільського господарства і продовольства райдержадміністрації визначено організувати роботу з передачі та уточнення розмірів земель лісового фонду, які знаходились у користуванні колишніх сільськогосподарських підприємств. Зобов'язано КДЛГО «Київліс» та Ржищівський Держлісгосп виготовити проекти відведення земельних ділянок для передачі їх у постійне користування для ведення лісового господарства. Розпорядження направлено для виконання КДЛГО «Київліс» та Ржищівському Держлісгоспу.

Цим розпорядження Обухівської РДА від 23.06.2003 № 333 відповідно до статті 20 ЗК визначено цільове призначення земельних ділянок, які передаються у постійне користування як землі лісового фонду, - для ведення лісового господарства.

Відповідно до наявного в матеріалах справи акта прийому-передачі лісового фонду Старобезрадичівської сільської ради у постійне користування Козинському лісництву КДЛГО «Київліс» для ведення лісового господарства, Козинське лісництво КДЛГО «Київліс» прийняло землі лісового фонду Старобезрадичівської сільської ради загальною площею 351,4 га у зв'язку із припиненням діяльності колишніх колективних сільськогосподарських підприємств-лісокористувачів.

На підставі зазначеного розпорядження лісовпорядною організацією ВО «Укрдержліспроект» виготовлено планово-картографічні матеріали лісовпорядкування, які були погоджені з органом контролю у сфері земельних ресурсів та передані для користування ДП «Київському лісгоспу».

У матеріалах справи наявний планшет лісовпорядкування № 6 Козинського лісництва ДП «Київський лісгосп» 2014 року, оновлений станом на 01.01.2016, відповідно до якого планшет складений на основі ортофотопланів зйомки 2007-2009 років та матеріалів лісовпорядкування 2003 року, а також копії плану лісонасаджень ДП «Київський лісгосп» Козинське лісництво. Лісовпорядкування 2014 року, загальна площа 4265,2 га; проекту організації та розвитку лісового господарства ДП «Київське лісове господарство» Київського обласного та по м. Києву Управління лісового та мисливського господарства 2015 рік.

Прокурор у позові зазначив, що відповідно до планово-картографічних матеріалів лісовпорядкування ДП «Київський лісгосп», кварталу 110 Козинського лісництва, виділів 13-20, спірні земельні ділянки, які в подальшому були відчужені на користь ОСОБА_10 та є предметом спору, є земельними ділянками лісового фонду, покриті лісовою рослинністю, які у 2003 році протаксовані та мають відповідні таксаційні характеристики, на підтвердження чого прокурор долучив до позовної заяви копії листа Київського обласного та по м. Києву управління лісового та мисливського господарства від 26.11.2014 № 02-868, листа Головного управління Держземагенства у Київській області Управління Держземагенства в Обухівському районі вих. № 1.1-24/245 від 25.11.2014, акта перевірки Головного управління Держкомзему у Київській області від 28.02.2012 № А45/01, викопіювання з чергового кадастрового плану Старобезрадичівської сільської ради та викопіювання з карти формування території Старобезрадичівської сільської ради.

Розпорядженням Обухівської РДА від 29.12.2003 № 746 «Про передачу земельних ділянок у приватну власність» затверджено технічну документацію із складання державних актів на право приватної власності на землю працівників соціальної сфери села в межах Старобезрадичівської сільської ради та передано у приватну власність земельні ділянки громадянам України, згідно з додатком для ведення особистого селянського господарства загальною площею 41,046 га, про що останнім видано державні акти на право власності на землю.

На підставі цього розпорядження державні акти на право власності на земельні ділянки отримали, зокрема: ОСОБА_7 (державний акт на право власності на землю площею 1,000 га серії РЗ № 278380 від 30.12.2003), ОСОБА_3 (державний акт на право власності на землю площею 1,000 га серії РЗ № 278382 від 30.12.2003), ОСОБА_6 (державний акт на право власності на землю площею 1,000 га серії РЗ № 278382 від 30.12.2003), ОСОБА_9 (державний акт на право власності на землю площею 1,000 га серії РЗ № 278383 від 30.12.2003), ОСОБА_5 (державний акт на право власності на землю площею 1,000 га серії РЗ № 278384 від 30.12.2003), ОСОБА_4 (державний акт на право власності на землю площею 1,001 га серії РЗ № 278385 від 30.12.2003), ОСОБА_8 (державний акт на право власності на землю площею 1,000 га серії РЗ № 278386 від 30.12.2003), ОСОБА_1 (державний акт на право власності на землю площею 1,000 га серії РЗ № 278387 від 30.12.2003), ОСОБА_2 (державний акт на право власності на землю площею 1,001 га серії РЗ № 278389 від 30.12.2003) (копії наявні в матеріалах справи).

У подальшому 09.03.2006 між цими громадянами та ОСОБА_10 були укладені договори купівлі-продажу земельних ділянок, посвідчені приватним нотаріусом Обухівського районного нотаріального округу Кравченко Л.Г., зареєстровані в реєстрі під №№ 714, 679, 689, 692, 695, 717, 686, 758, 764.

25.03.2006 ОСОБА_10 на підставі зазначених договорів купівлі-продажу земельних ділянок від 09.03.2006 отримав Державний акт серії ЯГ № 233833 на право власності на земельну ділянку площею 9,0030 га з кадастровим номером 3223187700:12:028:0026 з цільовим призначенням - для ведення особистого селянського господарства, який зареєстровано за № 1591.

Рішенням Старобезрадичівської сільської ради від 18.08.2006 № 93 (підпункт 2 додатку до пунктів 1-3 рішення) (том 1, а.с. 157-158) цільове призначення зазначеної земельної ділянки змінено з особистого селянського господарства на землі для будівництва та обслуговування жилого будинку, про що ОСОБА_10 видано Державний акт на право власності на землю серії ЯД № 658672 від 25.10.2006, кадастровий номер земельної ділянки 3223187700:12:028:0026, загальною площею 9,0030 га (копії зазначених вище договорів та актів наявні в матеріалах справи).

Прокурор у позові зазначає, що в ході проведення прокуратурою перевірки установлено, що розпорядження Обухівської РДА від 29.12.2003 № 746 прийнято незаконно, оскільки:

- як свідчать матеріали проекту землеустрою щодо відведення земельних ділянок зазначеним вище 9 громадянам, розробленого ТОВ «Науково-виробнича компанія «Горизонт», відведення земельних ділянок передбачалось за рахунок земель сільськогосподарського призначення, проте земельні ділянки, які передбачалось відвести цим громадянам, відносились до категорії земель лісового фонду та перебували в користуванні ДП «Київське лісове господарство»;

- земельні ділянки, які перебувають у власності ОСОБА_10, знаходяться на території земель лісогосподарського призначення лісового фонду Козинського лісництва квартал 110, про що зазначено у листах Головного управління Держземагенства у Київській області від 25.11.2015, ДП «Київське лісове господарство» № 02-868 від 26.11.2014 (копії яких наявні в матеріалах справи);

- такі обставини також підтверджуються викопіюваннями з планшету матеріалів лісовпорядкування 2003 року, з корегуванням проекту формування та встановлення меж Старобезрадичівської сільської ради, черговим кадастровим планом Старобезрадичівської сільської ради та викопіюванням з карти території Старобезрадичівської сільської ради (копії наявні в матеріалах справи), актом перевірки дотримання вимог земельного законодавства від 28.02.2012 № А45/01, складеним державними інспекторами контролю за використанням та охороною земель Управління Держземінспекції Головного управління Держкомзему у Київській області Бендерцем О.В. та Кабаном В.Ф. (копія якого наявна в матеріалах справи).

Як свідчить зміст акта перевірки від 28.02.2012 № А45/01, за документами та матеріалами, наданими Управлінням Держкомзему в Обухівському районі, даними Геодезичної інформаційної системи управління, матеріалами, наданими ДП «Київліс», встановлено, що спірні земельні ділянки повністю або частково накладаються на землі лісового фонду (квартал 110 Козинського лісництва, виділи 13-20), що знаходиться в постійному користуванні в ДП «Київський лісгосп» згідно з частиною 5 Перехідних положень ЛК. При наданні фізичним особам (треті особи у справі) зазначених земельних ділянок площею 43,751 га порушено вимоги статей 20, 57, 84, 141, 142, 143, 149 ЗК та статей 9, 17, 33, 57 ЛК (том 1, а.с. 33-34).

За наслідками перевірки встановлено, що Київським обласним управлінням лісового та мисливського господарства та ДП «Київське лісове господарство» погодження про можливість вилучення та зміни цільового призначення земель лісогосподарського призначення загальною площею 9,0030 га в кварталі 110 Козинського лісництва, виділах 13-20, зазначеним фізичним особам не надавались.

Отже, прокурор доводить, що внаслідок прийняття Обухівською РДА розпорядження від 29.12.2003 № 746 порушено інтереси держави щодо спірних земельних ділянок, які належать до земель лісогосподарського призначення і які незаконно вибули з власності держави.

Крім того, судами попередніх інстанцій установлено, що 30.09.2013 між ПАТ «Європейський газовий банк» (іпотекодержатель) та ОСОБА_10 (іпотекодавець) укладений договір іпотеки № 1213-300913/І у забезпечення вимог іпотекодержателя, що випливає з кредитного договору від 30.08.2013 № 741-300813, укладеного між ТОВ «Новітні технології міста» та ПАТ «Європейський газовий банк».

Відповідно до пункту 1.3 договору іпотеки від 30.09.2013 № 1213-300913/І предметом іпотеки є земельна ділянка загальною площею 9,0030 га, що належить ОСОБА_10 на підставі Державного акта на право власності на земельну ділянку серії ЯД № 658672, виданого 25.10.2006 Обухівським районним відділом земельних ресурсів на підставі рішення Старобезрадичівської ради 4 сесії 5 скликання від 18.08.2006. Земельна ділянка розташована: Київська обл., Обухівський р-н, с. Старі Безрадичі, кадастровий номер: 3223187700:12:028:0026.

У зв'язку з невиконанням ТОВ «Новітні технології міста» своїх зобов'язань за кредитним договором, які забезпечені іпотекою, банк звернувся до суду з позовом про звернення стягнення на предмет іпотеки.

Рішенням Обухівського районного суду Київської області від 12.11.2015 у справі № 372/3374/15-ц, яке змінено рішенням Апеляційного суду Київської області від 22.06.2016, у рахунок часткового погашення заборгованості ТОВ «Новітні технології міста» перед ПАТ «Європейський газовий банк» за кредитним договором від 30.08.2013 № 741-300813 в межах вартості предмета іпотеки звернуто стягнення на предмет іпотеки за договором іпотеки від 30.09.2013, зареєстрованим в реєстрі за № 2270, шляхом набуття ПАТ «Європейський газовий банк» права власності на земельну ділянку, загальною площею 9,0030 га, що належить іпотекодавцю ОСОБА_10 на підставі Державного акта на право власності на земельну ділянку серії ЯД № 658672, виданого 25.10.2006 Старобезрадичівською сільською радою, яка розташована в Київській обл., Обухівського р-ну с. Старі Безрадичі, кадастровий номер 3223187700:12:028:0026, з цільовим призначенням: будівництво та обслуговування житлового будинку.

22.02.2016 за ПАТ «Європейський газовий банк» на підставі рішення суду від 12.11.2015 у справі № 372/3374/15-ц зареєстровано право власності на земельну ділянку з кадастровим номером 3223187700:12:028:0026, площею 9,0030 га, з цільовим призначенням: будівництво та обслуговування житлового будинку, реєстраційний номер об'єкта нерухомого майна 170134032000, що підтверджується інформаційною довідкою № 57084143 від 11.04.2016 (том 2, а.с. 199).

22.12.2018 між ПАТ «Європейський газовий банк» (продавець) та ТОВ «ФК «Стратег» (покупець; після зміни найменування ТОВ «Компанія Стратег») укладено договір купівлі-продажу земельної ділянки, посвідчений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Прокудіною Л.Д. та зареєстрований в реєстрі за № 2491.

Предметом купівлі-продажу за цим договором є земельна ділянка, площею 9,003 га, що розташована за адресою: Київська обл., Обухівський р-н, с. Старі Безрадичі, кадастровий номер земельної ділянки 3223187700:12:028:0026, цільове призначення: будівництво та обслуговування жилого будинку, реєстраційний номер об'єкта нерухомого майна 170134032000.

22.12.2018 між продавцем та покупцем складено та підписано акт приймання-передачі майна (земельної ділянки).

22.12.2018 за ТОВ «ФК «Стратег» на підставі зазначеного договору купівлі-продажу зареєстровано право власності на земельну ділянку з кадастровим номером 3223187700:12:028:0026, площею 9,0030 га, з цільовим призначенням: будівництво та обслуговування житлового будинку, реєстраційний номер об'єкта нерухомого майна 170134032000, що підтверджується витягом з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності № 150815461 від 22.12.2018 (том 14, а.с. 41).

У подальшому на підставі заяви директора ТОВ «ФК «Стратег» здійснено поділ земельної ділянки з кадастровим номером 3223187700:12:028:0026, площею 9,003 га, на три земельні ділянки, яким були присвоєні такі кадастрові номери: 3223187700:12:028:0051, площею 2,501 га; 3223187700:12:028:0050, площею 2,5009 га; 3223187700:12:028:0049, площею 4,0011 га, що підтверджується технічною документацією із землеустрою щодо поділу земельної ділянки, а також витягами з Державного земельного кадастру від 02.10.2023 № НВ-9929051312023, № НВ-9929052162023, № НВ-9929052712023 щодо новоутворених земельних ділянок (том 14, а.с. 37-88).

02.09.2020 за ТОВ «ФК «Стратег» зареєстровано право власності на земельні ділянки з кадастровими номерами 3223187700:12:028:0049, площею 4,0011 га, 3223187700:12:028:0050, площею 2,5009 га та 3223187700:12:028:0051, площею 2,501 га, утворені в результаті поділу первісної земельної ділянки, що підтверджується витягами з Державного земельного кадастру від 02.09.2020 №№ 222380464, 222384357, 222377343.

Згідно з відомостями з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно ТОВ «Компанія Стратег» на даний час залишається власником зазначених земельних ділянок з кадастровими номерами 3223187700:12:028:0049 площею 4,0011 га, 3223187700:12:028:0050 площею 2,5009 га та 3223187700:12:028:0051 площею 2,501 га.

Сторонами не заперечується обставина того, що первісна земельна ділянка з кадастровим номером 3223187700:12:028:0026, площею 9,003 га, поділена ТОВ «Компанія Стратег» на три земельні ділянки з кадастровими номерами 3223187700:12:028:0049 площею 4,0011 га, 3223187700:12:028:0050 площею 2,5009 га та 3223187700:12:028:0051 площею 2,501 га, що також підтверджується наявними в матеріалах справи доказами.

Прокурор в обґрунтування позовних вимог щодо обставин поділу первісної земельної ділянки з кадастровим номером 3223187700:12:028:0026, площею 9,003 га, на три земельні ділянки в процесі розгляду цієї справи, розгляд якої триває з 2015 року, зазначив, що поділ первинної земельної ділянки на нові земельні ділянки жодним чином не змінює їх правового статусу - земель лісогосподарського призначення, які незаконно вибули із власності держави. У разі поділу/об'єднання земельних ділянок не відбувається виникнення чи створення іншого нового майна, відмінного від попереднього, не має місця перетворення або переробка тощо, фактично та юридично відбулася заміна двох правовстановлюючих документів на один новий, яким засвідчено право власності на те саме майно, що й у попередніх двох документах. Залишилися попередніми як правові, так і фізичні характеристики об'єднаних ділянок, зокрема не відбулося зміни їх цільового призначення, розташування тощо (постанова Верхового Суду від 25.07.2018 у справі № 640/8456/16-ц); формування земельних ділянок їх володільцем, зокрема внаслідок поділу та/або об'єднання, з присвоєнням їм кадастрових номерів, зміною інших характеристик не впливає на можливість захисту права власності чи інших майнових прав у визначений цивільним законодавством спосіб (постанови Верховного Суду від 01.10.2019 у справі № 922/2723/17 та від 29.05.2019 у справі № 367/2022/15-ц).

На підтвердження того, що три новоутворені земельні ділянки знаходяться в межах кварталу 110 Козинського лісництва, прокурор надав суду лист ВО «Укрдержліспроект» від 23.03.2023 № 229, до якого долучено витяг з картографічної бази даних матеріалів лісовпорядкування з нанесеними межами частини кварталу 110 і межами таксаційних виділів Козинського лісництва «ДП «Київській лісгосп» відповідно до матеріалів лісовпорядкування 2014 року та межами земельних ділянок, що нанесені згідно з наданими каталогами координат (том 13, а.с. 33-34). Зміст зазначеного витягу з картографічної бази даних матеріалів лісовпорядкування ДП «Київський лісгосп» Козинського лісництва частини кварталу № 110 свідчить, що земельні ділянки з кадастровими номерами 3223187700:12:028:0049, 3223187700:12:028:0050 та 3223187700:12:028:0051 знаходяться в межах кварталу 110 ДП «Київський лісгосп» Козинського лісництва.

Прокурор доводить, що спірна земельна ділянка (яка в подальшому поділена на три земельні ділянки) належить до земель лісогосподарського призначення, розташована в межах виділів 13, 14, 15, 16, 17, 18, 19, 20 кварталу 110 Козинського лісництва та була неправомірно відведена у приватну власність фізичних осіб, що встановлено рішенням Обухівського районного суду Київської області від 12.11.2015 у даній справі, яке залишено без змін ухвалою Апеляційного суду Київської області від 12.08.2015 та ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ ухвалою від 03.02.2016, яким визнано недійсними розпорядження Обухівської РДА від 29.12.2003 року № 746 «Про передачу земельних ділянок у власність» в частині передачі у власність земельних ділянок загальною площею 9, 0030 га ОСОБА_1 , ОСОБА_11 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , ОСОБА_6 , ОСОБА_7 ОСОБА_8 , ОСОБА_9 , а також визнано недійсними підпункт 2 додатку до пунктів 1-3 рішення Старобезрадичівської сільської ради 18.08.2006 року № 93 «Про затвердження проекту землеустрою щодо зміни цільового призначення земельних ділянок громадянам на території села Старі Безрадичі Старобезрадичівської сільської ради».

Вибуття спірної земельної ділянки лісогосподарського призначення з державної власності відбулося незаконно та за відсутності відповідних правових підстав; набуття ТОВ «Компанія Стратег» у власність спірних земельних ділянок (утворених в результаті поділу первісної земельної ділянки лісогосподарського призначення) та державна реєстрація права власності на них за відповідачем здійснено всупереч вимог статей 20, 55, 56, 84, 116, 141, 149 ЗК та статей 5, 7, 57 ЛК.

Прокурор (з урахуванням остаточного визначення кола позовних вимог) просив суд в порядку статті 387 ЦК витребувати на користь держави в особі Київської ОДА із незаконного володіння ТОВ «Компанія Стратег» земельні ділянки з кадастровими номерами 3223187700:12:028:0051 площею 2,501 га, 3223187700:12:028:0050 площею 2,5009 га, 3223187700:12:028:0049 площею 4,0011 га.

ТОВ «Компанія Стратег» заявило про застосування позовної давності.

Суд першої інстанції, з яким погодився і суд апеляційної інстанції, позов про витребування із незаконного володіння ТОВ «Компанія Стратег» на користь держави в особі Київської ОДА земельних ділянок з кадастровими номерами 3223187700:12:028:0051 площею 2, 501 га, 3223187700:12:028:0050 площею 2, 5009 га, 3223187700:12:028:0049 площею 4, 0011 га задовольнив та мотивував таке рішення доведеністю обставин того, що погодження про можливість вилучення та зміни цільового призначення земель лісогосподарського призначення загальною площею 9,0030 га в кварталі 110 Козинського лісництва ДП «Київське лісове господарство» не надавались, первісна земельна ділянка є землею державної форми власності лісогосподарського призначення, відноситься до лісового фонду, незаконно вибула з власності держави за відсутності відповідних правових підстав шляхом неправомірного її відведення у власність фізичних осіб, що встановлено рішенням Обухівського районного суду Київської області від 03.06.2015 у даній справі в частині задоволення вимог прокурора про визнання недійсними розпорядження № 746 від 29.12.2003 та рішення № 93 (залишеним без змін ухвалою Апеляційного суду Київської області від 12.08.2015 у справі № 372/266/15-ц та ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 03.02.2016), оскільки вказана земельна ділянка набута у власність ТОВ «Компанія Стратег» від особи, яка незаконно, без відповідної правової підстави заволоділа нею, та з урахуванням того, що ТОВ «Компанія Стратег» в подальшому здійснено її поділ на три земельні ділянки та зареєстровано за ним право власності на такі земельні ділянки всупереч норм земельного та лісового законодавства України.

Водночас суд першої інстанції дійшов висновку про відсутність підстав для застосування позовної давності, оскільки ТОВ «Компанія Стратег» не доведено належними та допустимими доказами про обізнаність прокурора та уповноважених у спірних правовідносинах органів щодо порушення інтересів держави до дати проведення перевірки дотримання вимог земельного законодавства, за наслідками якого було складено акт від 28.02.2012 № А45/01.

У поданій касаційній скарзі ТОВ «Компанія Стратег» в обґрунтування підстав касаційного оскарження судових рішень послалося на те, зокрема, що:

- суд апеляційної інстанції не застосував норми Закону України «Про внесення змін до Цивільного кодексу України щодо посилення захисту прав добросовісного набувача» від 12.03.2025 № 4292-IX, щодо застосування яких відсутній висновок Верховного Суду у питаннях щодо можливості витребування за позовом прокурора у товариства земельних ділянок та пропуску строку позовної давності; скаржник зазначає, що з даних питань відсутній висновок Верховного Суду у подібних правовідносинах, оскільки цей Закон набув чинності 09.04.2025, а його положення передбачають зворотну дію у часі; отже, за доводами відповідача, при вирішенні цієї справи апеляційним господарським судом помилково не було застосовано положення Закону, який набув чинності 09.04.2025 і був чинним станом на час розгляду справи в суді апеляційної інстанції;

- суд апеляційної інстанції не застосував при вирішенні спору статтю 261 ЦК та не врахував висновки Верхового Суду, викладені у постановах від 10.10.2019 у справі № 357/9126/17, від 30.04.2025 у справі № 686/14711/21;

- суд апеляційної інстанції неправильно застосував при вирішені спору статтю 388 ЦК та статтю 2 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень», оскільки суди при витребуванні спірних земельних ділянок не врахували, що товариство є добросовісним набувачем цих земельних ділянок і висування додаткових вимог та обов'язків до набувача з метою спростування презумпції добросовісності прямо суперечить висновкам Верховного Суду; суд не врахував висновки Верховного Суду щодо застосування цих норм права, викладені у постановах від 02.11.2021 у справі № 925/1351/19, від 12.06.2024 у справі № 910/20528/21. від 23.10.2019 у справі № 922/3537/17, від 22.06.2021 у справі № 200/606/18, від 22.01.2025 у справі № 446/478/19; суд безпідставно застосував висновки Верховного Суду, викладені у постанові 23.11.2021 у справі № 359/3373/16-ц;

- суд апеляційної інстанції порушив норми процесуального права, що унеможливило встановлення фактичних обставин, які мають значення для правильного вирішення справи (частина 3 статті 310 ГПК), зокрема суд не дослідив зібрані у справі докази та встановив обставини, що мають суттєве значення, на підставі недопустимих доказів, зокрема, щодо визнання спірних земельних ділянок землями лісогосподарського призначення; суд не врахував висновки Верховного Суду, викладені у постановах від 18.03.2020 у справі № 129/1033/13-ц, у від 02.10.2018 у справі № 910/18036/17, від 23.10.2019 у справі № 917/1307/18, щодо принципу змагальності, повноти дослідження доказів та стандарту доказування «вірогідність доказів»;

- суди безпідставно відхилили висновок експертів за результатами проведення комісійної судової земельно-технічної експертизи від 30.07.2024 № 22488/23-41, який підтверджує, що надані прокурором докази є неповними, містять істотні дефекти та не дозволяють кваліфікувати земельні ділянки як землі лісового фонду.

Відповідно до статті 300 ГПК, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права. Суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази. Суд не обмежений доводами та вимогами касаційної скарги, якщо під час розгляду справи буде виявлено порушення норм процесуального права, передбачені пунктами 1, 3, 4, 8 частини 1 статті 310, частиною 2 статті 313 цього Кодексу, а також у разі необхідності врахування висновку щодо застосування норм права, викладеного у постанові Верховного Суду після подання касаційної скарги.

Верховний Суд, переглянувши судові рішення у межах доводів і вимог касаційної скарги, виходить із такого.

Статтею 41 Конституції України визначено, що кожен має право володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю. Право приватної власності є непорушним.

Правовий режим власності визначається виключно законами України (пункт 7 статті 92 Конституції України).

Цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки (частина 1 статті 11 ЦК).

У частині 1 статті 13 ЦК передбачено, що цивільні права особа здійснює у межах, наданих їй договором або актами цивільного законодавства.

Правом власності є право особи на річ (майно), яке вона здійснює відповідно до закону за своєю волею, незалежно від волі інших осіб (частина 1 статті 316 ЦК).

Відповідно до статей 317, 319, 321 ЦК власникові належать права володіння, користування та розпоряджання своїм майном. Власник володіє, користується, розпоряджається своїм майном на власний розсуд. Право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні.

Право власності набувається на підставах, що не заборонені законом, зокрема із правочинів. Право власності вважається набутим правомірно, якщо інше прямо не випливає із закону або незаконність набуття права власності не встановлена судом (стаття 328 ЦК).

Отже, за загальним правилом цивільні права, зокрема право власності, виникають із правомірних дій.

Передумовами та матеріальними підставами для захисту права власності у судовому порядку є наявність підтвердженого належними доказами як права власності на майно, яке оспорюється або не визнається іншою особою, так і порушення (невизнання або оспорювання) цього права на спірне майно (аналогічна правова позиція викладена в постанові Великої Палати Верховного Суду від 19.05.2020 у справі № 916/1608/18).

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 21.09.2022 у справі № 908/976/19 наведено правовий висновок, за яким застосування будь-якого способу захисту цивільного права та інтересу має бути об'єктивно виправданим та обґрунтованим. Це означає, що: застосування судом способу захисту, обраного позивачем, повинно реально відновлювати його наявне суб'єктивне право, яке порушене, оспорюється або не визнається; обраний спосіб захисту повинен відповідати характеру правопорушення; застосування обраного способу захисту має відповідати цілям судочинства; застосування обраного способу захисту не повинно суперечити принципам верховенства права та процесуальної економії, зокрема не повинно спонукати позивача знову звертатися за захистом до суду.

Серед способів захисту речових прав цивільне законодавство виокремлює, зокрема, витребування майна із чужого незаконного володіння (статті 387, 388 ЦК). Цей спосіб захисту можна реалізувати шляхом подання віндикаційного позову.

Предметом віндикаційного позову є вимога власника, який не є фактичним володільцем індивідуально визначеного майна, до особи, яка незаконно фактично володіє цим майном, про повернення його із чужого незаконного володіння.

Право власника витребувати своє майно у всіх випадках і без будь-яких обмежень при володінні цим майном набувачем без правових підстав, тобто недобросовісним набувачем, передбачено статтею 387 ЦК, а право власника витребувати своє майно від добросовісного набувача передбачено у статті 388 ЦК і є обмеженим.

Задоволення вимоги про витребування нерухомого майна з незаконного володіння особи, за якою воно зареєстроване на праві власності, відповідає речово-правовому характеру віндикаційного позову та призводить до ефективного захисту прав власника. У тих випадках, коли має бути застосована вимога про витребування майна з чужого незаконного володіння, вимога власника про визнання права власності чи інші його вимоги, спрямовані на уникнення застосування приписів статей 387 і 388 ЦК, є неефективними.

Можливість витребування майна з володіння іншої особи законодавець ставить у залежність насамперед від змісту правового зв'язку між позивачем та спірним майном, від його волевиявлення щодо вибуття майна, а також від того, чи є володілець майна добросовісним чи недобросовісним набувачем та від характеру набуття майна (оплатно чи безоплатно) (такі висновки наведено у постанові Великої Палати Верховного Суду, викладеного у постанові від 02.11.2021 у справі № 925/1351/19).

Прокурор у справі, що розглядається, доводить що вилучення спірної земельної ділянки державної власності лісогосподарського призначення з подальшою зміною її цільового призначення та поділу цієї земельної ділянки відбулося з порушенням законодавства, тому наявні підстави для витребування земельних ділянок з кадастровими номерами 3223187700:12:028:0051 площею 2, 501 га, 3223187700:12:028:0050 площею 2, 5009 га, 3223187700:12:028:0049 площею 4, 0011 га з незаконного володіння ТОВ «Компанія Стратег» як особи, за якою на час звернення з цим позовом зареєстроване право власності на такі ділянки.

За змістом статті 13 Конституції України земля, її надра, атмосферне повітря, водні та інші природні ресурси, які знаходяться в межах території України, природні ресурси її континентального шельфу, виключної (морської) економічної зони є об'єктами права власності Українського народу. Від імені Українського народу права власника здійснюють органи державної влади та органи місцевого самоврядування в межах, визначених цією Конституцією.

Земля є основним національним багатством, що перебуває під особливою охороною держави. Право власності на землю гарантується. Це право набувається і реалізується громадянами, юридичними особами та державою виключно відповідно до закону (стаття 14 Конституції України).

Статтею 19 Конституції України передбачено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

За змістом статті 84 ЗК (у редакції на час виникнення спірних правовідносин) передбачено, що у державній власності перебувають усі землі України, крім земель комунальної та приватної власності. Право державної власності на землю набувається і реалізується державою через органи виконавчої влади відповідно до повноважень, визначених цим Кодексом.

Самостійною категорією земель за основним цільовим призначенням є землі лісогосподарського призначення (пункт «е» частини 1 статті 19 ЗК). Земельні ділянки кожної категорії земель, які не надані у власність або користування громадян чи юридичних осіб, можуть перебувати у запасі (частина 2 статті 19 ЗК).

Відповідно до частини 2 статті 3 ЗК земельні відносини, що виникають при використанні надр, лісів, вод, а також рослинного і тваринного світу, атмосферного повітря, регулюються цим Кодексом, нормативно-правовими актами про надра, ліси, води, рослинний і тваринний світ, атмосферне повітря, якщо вони не суперечать цьому Кодексу.

Ліси та землі лісового фонду України є об'єктами підвищеного захисту зі спеціальним режимом використання та спеціальною процедурою надання.

Ліси України є її національним багатством і за своїм призначенням та місцерозташуванням виконують переважно водоохоронні, захисні, санітарно-гігієнічні, оздоровчі, рекреаційні, естетичні, виховні, інші функції та є джерелом для задоволення потреб суспільства в лісових ресурсах (частина 2 статті 1 ЛК; тут і далі у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин).

Ведення лісового господарства полягає у здійсненні комплексу заходів з охорони, захисту, раціонального використання та розширеного відтворення лісів (стаття 63 ЛК).

До земель лісогосподарського призначення належать лісові землі, на яких розташовані лісові ділянки, та нелісові землі, зайняті сільськогосподарськими угіддями, водами й болотами, спорудами, комунікаціями, малопродуктивними землями тощо, які надані в установленому порядку та використовуються для потреб лісового господарства. Віднесення земельних ділянок до складу земель лісогосподарського призначення здійснюється відповідно до земельного законодавства (стаття 5 ЛК, стаття 55 ЗК).

До земель лісогосподарського призначення не належать землі, зайняті: а) зеленими насадженнями у межах населених пунктів, які не віднесені до категорії лісів; в) окремими деревами і групами дерев, чагарниками на сільськогосподарських угіддях, присадибних, дачних і садових ділянках (частина 2 статті 55 ЗК).

Земельні ділянки лісогосподарського призначення за рішенням органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування надаються в постійне користування спеціалізованим державним або комунальним лісогосподарським підприємствам, іншим державним і комунальним підприємствам, установам та організаціям, у яких створено спеціалізовані підрозділи, для ведення лісового господарства (частина 1 статті 57 ЗК, частина 1 статті 17 ЛК).

Оскільки земельна ділянка та права на неї на землях лісогосподарського призначення є об'єктом земельних правовідносин, то суб'єктний склад і зміст таких правовідносин має визначатися згідно з нормами земельного законодавства та лісового законодавства у частині використання й охорони лісового фонду (висновок, викладений у постанові Великої Палати Верховного Суду від 14.11.2018 у справі № 183/1617/16).

Вирішуючи питання щодо перебування земельної лісової ділянки в користуванні державного лісогосподарського підприємства, необхідно враховувати пункт 5 розділу VIII «Прикінцеві положення» ЛК (постанова Великої Палати Верховного Суду від 23.10.2019 у справі № 488/402/16-ц, подібні за змістом висновки наведено у постановах Верховного Суду від 31.03.2021 у справі № 360/1998/18, від 06.04.2021 у справі № 380/375/17, від 15.07.2020 у справі № 369/9900/16, від 21.02.2018 у справі № 488/5476/14).

У пункті 5 розділу VIII «Прикінцеві положення» ЛК (у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) передбачено, що до одержання в установленому порядку державними лісогосподарськими підприємствами державних актів на право постійного користування земельними лісовими ділянками, документами, що підтверджують це право на раніше надані землі, є планово-картографічні матеріали лісовпорядкування.

У справі, що розглядається, суди першої та апеляційної інстанцій, оцінивши подані сторонами докази, наявні в матеріалах справи, у їх сукупності, у тому числі: планшет лісовпорядкування № 6 Козинського лісництва ДП «Київський лісгосп» 2014 року, оновлений станом на 01.01.2016, який складений на основі ортофотопланів зйомки 2007-2009 років та матеріалів лісовпорядкування 2003 року; витяг з картографічної бази даних матеріалів лісовпорядкування з нанесеними межами частини кварталу 110 і межами таксаційних виділів Козинського лісництва ДП «Київське лісове господарство» відповідно до матеріалів лісовпорядкування 2014 року та межами земельних ділянок, що нанесені згідно з наданими каталогами координат, наданий ВО «Укрдержліспроект»; план лісонасаджень ДП «Київський лісгосп» Козинське лісництво. Лісовпорядкування 2014 року, загальна площа 4265,2 га, проект організації та розвитку лісового господарства ДП «Київське лісове господарство» Київського обласного та по м. Києву Управління лісового та мисливського господарства 2015 рік; акт прийому-передачі лісового фонду Старобезрадичівської сільської ради у постійне користування Козинському лісництву КДЛГО «Київліс» для ведення лісового господарства; акт перевірки дотримання вимог земельного законодавства № А45/01 від 28.02.2012, складений державними інспекторами контролю за використанням та охороною земель Управління Держземінспекції Головного Держкомзему у Київській області; висновок експертизи від 30.07.2024 № 22488/23-41, дійшли висновку, що первісна земельна ділянка з кадастровим номером 3223187700:12:028:0026, загальною площею 9,0030 га (так само як і земельні ділянки з кадастровими номерами 3223187700:12:028:0049, 3223187700:12:028:0050 та 3223187700:12:028:0051 після поділу первісної земельної ділянки), відносилась до земель лісогосподарського призначення та розташована в межах кварталу 110 Козинського лісництва ДП «Київське лісове господарство», правонаступником якого є ДСГП «Ліси України».

Доказів, які б спростовували обставину того, що земельна ділянка з кадастровим номером 3223187700:12:028:0026 відноситься до земель лісогосподарського призначення та розташована в межах виділів 13, 14, 15, 16, 17, 18, 19, 20 кварталу 110 Козинського лісництва та була неправомірно відведена у приватну власність фізичних осіб та перебуває в постійному користуванні ДСГП «Ліси України», за встановлених судами попередніх інстанцій обставин, сторонами не надано.

Доводи касаційної скарги ТОВ «Компанія Стратег» щодо відсутності відповідних доказів належності спірної земельної ділянки до земель лісогосподарського призначення, а також безпідставного врахування судом апеляційної інстанції положень пункту 5 розділу VIII «Прикінцеві положення» ЛК, спростовуються матеріалами справи, які при вирішенні спору судами попередніх інстанцій оцінено у їх сукупності, та зводяться до переоцінки встановлених судами обставин та поданих сторонами доказів, що виходить за межі повноважень суду касаційної інстанції, визначені статтею 300 ГПК.

Крім того, як установив суд апеляційної інстанції у справі, що розглядається, рішенням Обухівського районного суду Київської області від 03.06.2015 у цій справі № 372/266/15-ц, яке в частині задоволення вимог прокурора про визнання недійсними розпорядження Обухівської РДА від 29.12.2003 № 746 та підпункту 2 додатка до пунктів 1-3 рішення Старобезрадичівської сільської ради від 18.08.2006 № 93 залишено без змін ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 03.02.2016, що підтверджено постановою Великої Палати Верховного Суду від 16.06.2020 у цій справі (пункти 39, 41), встановлено неправомірність вибуття спірної первісної земельної ділянки лісогосподарського призначення із земель державної власності, що перебуває у постійному користуванні ДП «Київське лісове господарство», оскільки Київським обласним управлінням лісового та мисливського господарства та ДП «Київське лісове господарство» погодження про можливість вилучення та зміни цільового призначення земель лісогосподарського призначення загальною площею 9,0030 га в кварталі 110 Козинського лісництва, виділах 13-20 ДП «Київське лісове господарство» не надавалося, Обухівська РДА порушила порядок вилучення та встановлення цільового призначення земельних ділянок, що належать до земель лісогосподарського призначення, які заборонено передавати у приватну власність та змінювати їх цільове призначення із земель лісогосподарського призначення на землі сільськогосподарського призначення.

Велика Палата Верховного Суду неодноразово звертала увагу на те, що обставини, які підлягають встановленню судом у справі, - це юридичні факти, тобто життєві обставини (дії, події), з якими правом пов'язується виникнення юридичних наслідків. Натомість правова оцінка - це висновок щодо застосування права за певних життєвих обставин. Правова оцінка може полягати, зокрема, у висновках, зроблених у зв'язку з установленими судом життєвими обставинами, про те, чи виникли юридичні наслідки та які саме, чи порушене право особи, чи виконане зобов'язання належним чином відповідно до закону та договору, чи певна поведінка є правомірною або неправомірною, чи додержано стороною вимог закону тощо (постанови Великої Палати Верховного Суду від 01.09.2020 у справі № 907/29/19 (провадження № 12-17гс20, пункт 7.10), від 16.11.2022 у справі № 910/6355/20 (провадження № 12-41гс21, пункт 9.8)).

Відповідно до частини 4 статті 11 ГПК суд застосовує при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року і протоколи до неї, згоду на обов'язковість яких надано Верховною Радою України, та практику Європейського суду з прав людини як джерело права.

Відповідно до практики Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ) одним з основних елементів верховенства права є принцип правової певності, який серед іншого передбачає, що у будь-якому спорі рішення суду, яке вступило в законну силу, не може бути поставлено під сумнів (рішення ЄСПЛ від 25.07.2002, Справа «Совтрансавто-Холдинг» проти України»).

Велика Палата Верховного Суду у своїй постанові від 26.01.2021 у справі № 522/1528/15-ц звернула увагу, що правова визначеність передбачає дотримання принципу res judicata, тобто принципу остаточності рішення, недопустимості повторного розгляду вже вирішеної справи. Жодна сторона не має права домагатися перегляду кінцевого й обов'язкового рішення тільки з метою проведення нового слухання та вирішення справи (рішення ЄСПЛ від 09.11.2004 у справі «Світлана Науменко проти України» (Svetlana Naumenko v. Ukraine), заява № 41984/98, §53).

Наразі саме на суди покладено значний обсяг відповідальності за дотримання принципу правової визначеності.

Крім того, в основі принципу юридичної визначеності, як одного з істотних елементів принципу верховенства права, лежить відоме з римського права положення res judicata (лат. «вирішена справа»), відповідно до якого остаточне рішення правомочного суду, яке вступило в силу, є обов'язковим для сторін і не може переглядатися.

Отже, забезпечення принципу res judicata є однією з найважливіших засад гарантування державою реалізації права людини на справедливий суд.

Принцип правової визначеності серед іншого передбачає, що у будь-якому спорі рішення суду, яке вступило в законну силу, не може бути поставлено під сумнів (пункт 61 рішення ЄСПЛ у справі «Брумареску проти Румунії» від 28.10.1999 (заява №28342/95). Базове тлумачення принципу res judicata вміщено в рішеннях ЄСПЛ від 03.12.2003 у справі «Рябих проти Росії» (заява №52854/99), від 09.11.2004 у справі «Науменко проти України» (заява №41984/98), від 18.11.2004 у справі «Праведная проти Росії» (заява №69529/01), від 19.02.2009 у справі «Христов проти України» (заява №24465/04), від 03.04.2008 у справі «Понамарьов проти України» (заява №3236/03), в яких цей принцип розуміється як елемент принципу юридичної визначеності.

Поняття «перегляд» охоплює не лише перегляд рішення суду нижчої інстанції судом вищої інстанції в межах однієї справи чи перегляд рішення за нововиявленими обставинами. У рішенні у справі «Центр «Украса» проти України» від 25.11.2021 (заява №2836/10) ЄСПЛ дійшов висновку, що судові рішення у провадженні № 15/140 фактично нівелювали результати провадження № 12/254, позбавивши його остаточне рішення юридичної сили та призвівши до порушення принципу юридичної визначеності (констатував порушення пункту 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція).

Отже, обставини щодо неправомірності розпорядження Обухівської РДА від 29.12.2003 № 746 та підпункту 2 додатка до пунктів 1-3 рішення Старобезрадичівської сільської ради від 18.08.2006 № 93 вже були предметом розгляду у цій справі і з цього питання є остаточне рішення суду, яким усунуто стан правової невизначеності, про що правомірно зазначив суд апеляційної інстанції у справі, що розглядається, тому повторне вирішення цього питання порушуватиме принцип res judicata.

Разом із тим необхідно зазначити, що Велика Палата Верховного Суду неодноразово звертала увагу, що власник з дотриманням вимог статей 387 і 388 ЦК може витребувати належне йому майно від особи, яка є останнім його набувачем, незалежно від того, скільки разів це майно було відчужене до того, як воно потрапило у володіння останнього набувача. Для такого витребування оспорювання рішень органів державної влади чи місцевого самоврядування, ланцюга договорів, інших правочинів щодо спірного майна і документів, що посвідчують відповідне право, не є ефективним способом захисту права власника. У тих випадках, коли має бути застосована вимога про витребування майна з чужого незаконного володіння, вимога власника про визнання права власності чи інші його вимоги, спрямовані на уникнення застосування приписів статей 387 і 388 ЦК, є неефективними (постанови Великої Палати Верховного Суду від 14.11.2028 у справі № 183/1517/16, від 21.08.2019 у справі № 911/3681/17, від 12.11.2025 у справі № 911/906/23 та інш.).

При цьому з огляду на приписи статей 387 і 388 ЦК на можливість витребування власником земельних ділянок не впливає їхній поділ та/або об'єднання. Формування земельних ділянок їх володільцем, зокрема внаслідок поділу та/або об'єднання, з присвоєнням їм кадастрових номерів, зміною інших характеристик не впливає на можливість захисту права власності чи інших майнових прав у визначений цивільним законодавством спосіб (постанова Великої Палати Верховного Суду від 29.05.2019 року у справі № 367/2022/15-ц).

Вирішуючи питання про витребування земельної ділянки, суд має оцінювати наявність або відсутність добросовісності, насамперед, володільця цього майна. Добросовісність є однією із загальних засад цивільного законодавства (пункт 6 частини першої статті 3 ЦК). Велика Палата Верховного Суду вже звертала увагу на те, що відсутність договірних відносин між сторонами до моменту укладення договору не означає, що на переддоговірній стадії сторони не несуть жодних обов'язків. Обидві сторони правочину, починаючи зі стадії, яка передує його вчиненню, мають поводитися правомірно, зокрема, добросовісно. Добросовісність та розумність належать до фундаментальних засад цивільного права (пункт 6 частини першої статті 3 ЦК). Отже, і на переддоговірній стадії сторони повинні діяти правомірно, зокрема, поводитися добросовісно, розумно враховувати інтереси одна одної, утримуватися від недобросовісних дій чи бездіяльності. Прояви таких обов'язків та недобросовісної чи нерозумної поведінки є численними і не можуть бути визначені у вичерпний спосіб (див. постанова Великої Палати Верховного Суду Великої Палати Верховного Суду від 29.09.2020 у справі № 688/2908/16-ц, від 06.07.2022 у справі № 914/2618/16, від 20.07.2022 у справі № 923/196/20).

У справі, що розглядається, суди попередніх інстанцій на підставі встановлених фактичних обставин дійшли висновку, що дії ТОВ «Компанія Стратег» з набуття права власності на спірну земельну ділянку з кадастровим номером 3223187700:12:028:0026, загальною площею 9,0030 га (яку в подальшому було поділено відповідачем на три земельні ділянки, про витребування яких на користь держави заявлено позов прокурором) не можна визнати добросовісними, оскільки:

- на час придбання зазначеної земельної ділянки (22.12.2018) вже набрало законної сили рішення Обухівського районного суду Київської області від 03.06.2015 у справі № 372/266/15-ц у частині задоволення вимог прокурора про визнання недійсними розпорядження Обухівської РДА від 29.12.2003 № 746 та підпункту 2 додатка до пунктів 1-3 рішення Старобезрадичівської сільської ради від 18.08.2006 № 93;

- провадження у справі № 372/266/15-ц триває з 10.03.2015, загальний доступ до судових рішень в якій наявний у Єдиному державному реєстрі судових рішень, починаючи з 30.03.2015;

- ТОВ «Компанія Стратег», проявивши розумну обачність, могло і повинно було знати про те, що спірна земельна ділянка є лісовою земельною ділянкою, зокрема, в силу зовнішніх, об'єктивних, явних і видимих природних ознак (наявності лісової (деревної) рослинності) спірної земельної ділянки, так і про те, що у вільному доступі в Єдиному державному реєстрі судових рішень наявні відомості про судові спори відносно спірної первісної земельної ділянки та судові рішення у цій справі, зокрема шляхом здійснення пошуку за кадастровим номером спірної земельної ділянки;

- ПАТ «Європейський газовий банк» був співвідповідачем у цій справі до його заміни на належного відповідача - ТОВ «ФК Стратег» ухвалою Господарського суду Київської області від 28.01.2021, а відтак особа, від якої товариство набуло право власності на первісну земельну ділянку, була обізнана про наявність спору відносно спірної первісної земельної ділянки, отже, укладаючи 22.12.2018 з ПАТ «Європейський газовий банк» договір купівлі-продажу первісної земельної ділянки, проявивши розумну обачність, могло і повинно було знати про те, що первісна земельна ділянка є лісовою земельною ділянкою, щодо якої існує спір.

- ТОВ «Компанія Стратег» не може вважатися добросовісним набувачем первісної земельної ділянки, оскільки знав та міг знати про набуття ним майна всупереч закону;

- доказів на доведення протилежного ТОВ «Компанія Стратег» суду не надало.

Водночас заволодіння приватними особами земельними ділянками лісогосподарського призначення всупереч чинному законодавству, без належного дозволу уповноваженого на те органу може зумовлювати конфлікт між гарантованим статтею 1 Першого протоколу до Конвенції правом цих осіб мирно володіти майном і правами інших осіб та всього суспільства на безпечне довкілля. Тому суди, застосовуючи критерії сумісності заходу втручання у право на мирне володіння майном із гарантіями вказаної статті, повинні, зокрема, оцінити пропорційність такого втручання (постанова Великої Палати Верховного Суду від 14.11.2028 у справі № 183/1517/16).

Відповідно до статті 1 Першого протоколу до Конвенції кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного прав. Проте попередні положення жодним чином не обмежують право держави вводити в дію такі закони, які вона вважає за необхідне, щоб здійснювати контроль за користуванням майном відповідно до загальних інтересів або для забезпечення сплати податків чи інших зборів або штрафів.

Відповідно до усталеної практики ЄСПЛ стаття 1 Першого протоколу до Конвенції закріплює три окремі норми: 1) виражається у першому реченні першого абзацу, закладає принцип мирного володіння майном і має загальний характер; 2) викладена у другому реченні того ж абзацу, охоплює питання позбавлення права власності й обумовлює його певними критеріями; 3) закріплена у другому абзаці та визнає право договірних держав, серед іншого, контролювати використання майна в загальних інтересах. Другу та третю норми, які стосуються конкретних випадків втручання у право мирного володіння майном, треба тлумачити у світлі загального принципу, закладеного першою нормою (див. mutatis mutandis рішення ЄСПЛ у справі «East/West Alliance Limited проти України» від 23.01.2014 (East/West Alliance Limited v. Ukraine, заява № 19336/04).

Критеріями сумісності заходу втручання у право на мирне володіння майном із гарантіями статті 1 Першого протоколу до Конвенції є те, чи ґрунтувалося таке втручання на національному законі, чи переслідувало легітимну мету, що випливає зі змісту цієї статті, а також чи є відповідний захід пропорційним легітимній меті втручання у право: - втручання держави у право власності повинно мати нормативну основу в національному законодавстві, яке є доступним для заінтересованих осіб, чітким, а наслідки його застосування - передбачуваними; - якщо можливість втручання у право власності передбачена законом, легітимна мета такого втручання може полягати в контролі за користуванням майном відповідно до загальних інтересів або в забезпеченні сплати податків, інших зборів або штрафів; - втручання у право власності, навіть якщо воно здійснюється згідно із законом і з легітимною метою, буде розглядатися як порушення статті 1 Першого протоколу до Конвенції, якщо не буде встановлений справедливий баланс між інтересами суспільства, пов'язаними із цим втручанням, й інтересами особи, яка зазнає втручання в її право власності.

Порушення статті 1 Першого протоколу до Конвенції ЄСПЛ констатує, якщо хоча б один із зазначених критеріїв не буде дотриманий. І навпаки - встановлює відсутність такого порушення, якщо дотримані всі три критерії (постанова Великої Палати Верховного Суду від 15.09.2020 у справі № 469/1044/17).

У справі, що розглядається, суд апеляційної інстанції установив, що метою пред'явлення позову прокурора у цій справі є суспільний інтерес, спрямований на витребування спірних земельних ділянок з володіння кінцевого набувача - ТОВ «Компанія Стратег» на користь держави для задоволення соціальної потреби у відновленні становища, яке існувало до порушення права власності держави на ці ділянки, а саме: у збереженні лісового фонду, у недопущенні передання земель лісогосподарського призначення у приватну власність усупереч чинному законодавству, у недопущенні маніпуляцій із цільовим призначенням таких земель шляхом їхнього виділення для будівництва. Отже, пред'явлення цього позову здійснено у передбачений законом спосіб та в інтересах суспільства.

Суд апеляційної інстанції установив, що вилучення у ТОВ «Компанія Стратег» спірних земельних ділянок переслідує легітимну мету в суспільних інтересах - законності та повернення земельних ділянок, що вибули з державної власності з порушенням встановленої процедури.

Як зазначалося вище, у справі, що розглядається, ТОВ «Компанія Стратег» придбало земельну ділянку з кадастровим номером 3223187700:12:028:0026, загальною площею 9,0030 га (яку в подальшому було поділено відповідачем на три земельні ділянки, по витребування яких на користь держави заявлено позов прокурором) на підставі договору купівлі-продажу земельної ділянки від 22.12.2018, укладеного з ПАТ «Європейський газовий банк» в особі Фонду. Тому, враховуючи, що до договорів купівлі-продажу застосовуються положення статті 661 ЦК, ТОВ «Компанія Стратег» мало законодавчо закріплену можливість вимагати відшкодування сплачених коштів

Як в апеляційній скарзі, так і в касаційній скарзі ТОВ «Компанія Стратег» вказує на порушення його права на мирне володіння спірними земельними ділянками, натомість наведене свідчить про те, що товариство усвідомлювало можливість відшкодування йому сплачених коштів, проте не подало відповідного позову ні в межах справи про витребування землі, ні в окремому провадженні.

Разом із тим ТОВ «Компанія Стратег» вдалося до таких способів (поділ спірної земельної ділянки), за якими було утруднено розгляд заявлених прокурором позовних вимог та не сприяло встановленню судами попередніх інстанцій дійсних обставин справи.

Водночас, як обґрунтовано зауважив суд апеляційної інстанції у справі, що розглядається, за встановлених обставин недобросовісності в діях відповідача з придбання спірного майна, не вбачається порушення справедливого балансу в разі витребування майна від недобросовісного набувача без будь-якої компенсації. Протилежний підхід стимулював би неправомірне та свавільне заволодіння чужим майном та фактично передбачав би винагороду за порушення законодавства і прав інших осіб. Крім того, недобросовісне заволодіння чужим майном не відповідає критерію мирного володіння майном.

Такі висновки судів попередніх інстанцій відповідають висновкам ЄСПЛ у справі «Звонар проти України» (заява № 20532/16) (рішення від 20.11.2025).

Доводи касаційної скарги стосовно набуття ПАТ «Європейський газовий банк» права власності на спірну первісну земельну ділянку на підставі судового рішення від 12.11.2015 у справі № 372/3374/15-ц про звернення стягнення на предмет іпотеки, що виключає витребування такого майна в порядку статті 388 ЦК, не приймаються до уваги, оскільки за встановлених судом апеляційної інстанції обставин Обухівський районний суд Київської області, ухвалюючи рішення від 12.11.2015 у справі № 372/3374/15-ц про звернення стягнення на предмет іпотеки на спірну первісну земельну ділянку, не досліджував питання правомірності набуття права власності фізичними особами на спірну первісну земельну ділянку лісогосподарського призначення та правомірність її вибуття з власності держави, а держава в особі уповноважених органів не була учасником цієї справи.

Натомість судом апеляційної інстанції установлено, що ТОВ «Компанія Стратег», укладаючи з ПАТ «Європейський газовий банк» (який станом на дату укладення договору був відповідачем у справі, що розглядається) договір купівлі-продажу первісної земельної ділянки могло та повинно було знати про неправомірне вибуття з власності держави спірної земельної ділянки лісогосподарського призначення та наявність судового спору щодо такої земельної ділянки з 2015 року, тому правомірно відхилив зазначені доводи відповідача щодо неможливості витребування спірного майна.

Щодо позовної давності, про застосування якої у спірних правовідносинах заявило ТОВ «Компанія Стратег», суд касаційної інстанції зазначає таке.

Позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу (стаття 256 ЦК).

Загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки (стаття 257 ЦК).

На віндикаційні позови держави в особі органів державної влади поширюється загальна позовна давність (див. постанови Великої Палати Верховного Суду від 17.10. 2018 у справі № 362/44/17, від 07.11.2018 у справах № 488/5027/14-ц і № 372/1036/15-ц, від 14.11.2018 у справі № 183/1617/16).

Перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила (частина перша статті 261 ЦК).

Якщо у передбачених законом випадках у разі порушення або загрози порушення інтересів держави з позовом до суду звертається прокурор від імені органу, уповноваженого державою здійснювати захист цих інтересів у спірних правовідносинах, то за загальним правилом позовну давність слід обчислювати з дня, коли про порушення права або про особу, яка його порушила, довідався або міг довідатися орган, уповноважений державою здійснювати такий захист (близький за змістом висновок сформульований, зокрема, у постановах Великої Палати Верховного Суду від 22.05.2018 у справах № 369/6892/15-ц і № 469/1203/15-ц, від 12.06.2019 у справі № 487/10128/14-ц).

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 17.10.2018 у справі № 362/44/17 наведено правовий висновок, за яким позовна давність починає обчислюватися з дня, коли про порушення права або про особу, яка його порушила, довідався чи міг довідатися прокурор, у таких випадках: 1) прокурор, який звертається до суду у разі порушення або загрози порушення інтересів держави, довідався чи мав об'єктивну можливість довідатися (під час кримінального провадження, прокурорської перевірки тощо) про порушення або загрозу порушення таких інтересів чи про особу, яка їх порушила або може порушити, раніше, ніж орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах; 2) прокурор звертається до суду у разі порушення або загрози порушення інтересів держави за відсутності відповідного органу державної влади, органу місцевого самоврядування чи іншого суб'єкта владних повноважень, до компетенції якого віднесені повноваження щодо захисту таких інтересів.

Позовна давність застосовується судом лише за заявою сторони у спорі, зробленою до винесення ним рішення. Сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові (частини 3, 4 статті 267 ЦК).

Для цілей застосування цих приписів поняття «сторона у спорі» може не бути тотожним за змістом поняттю «сторона у цивільному процесі»: сторонами в цивільному процесі є такі його учасники як позивач і відповідач, тоді як сторонами у спорі є належний позивач і той належний відповідач, до якого звернута відповідна матеріально-правова вимога позивача (див. постанови Великої Палати Верховного Суду від 14.11.2018 у справі № 183/1617/16, від 29.05.2019 у справі № 367/2022/15-ц,, від 07.07.2020 у справі № 712/8916/17, від 09.02.2021 у справі № 635/4741/17.

З огляду на це у спорі з декількома належними відповідачами, в яких немає солідарного обов'язку (до яких не звернута солідарна вимога), один із них може заявити суду про застосування позовної давності тільки щодо тих вимог, які звернуті до нього, а не до інших відповідачів. Останні не позбавлені, зокрема, прав визнати ті вимоги, які позивач ставить до них, чи заявити про застосування до цих вимог позовної давності (див. постанови Великої Палати Верховного Суду від 14.11.2018 у справі № 183/1617/16, від 29.05.2019 у справі № 367/2022/15-ц. Для застосування позовної давності за заявою сторони у спорі суд має дослідити питання її перебігу окремо за кожною звернутою саме до цієї сторони позовною вимогою, і залежно від установленого виснувати про те, чи спливла позовна давність до відповідних вимог.

Суд застосовує позовну давність лише тоді, коли є підстави для задоволення позовних вимог, звернутих позивачем до того відповідача у спорі, який заявляє про застосування позовної давності. Тобто, перш ніж застосувати позовну давність, суд має з'ясувати та зазначити у судовому рішенні, чи було порушене право, за захистом якого позивач звернувся до суду. Якщо це право порушене не було, суд відмовляє у позові через необґрунтованість останнього. І тільки якщо встановить, що право позивача дійсно порушене, але позовна давність за відповідними вимогами спливла, про що заявила інша сторона у спорі, суд відмовляє у позові через сплив позовної давності за відсутності визнаних судом поважними причин її пропуску, про які повідомив позивач (див. постанови Великої Палати Верховного Суду від 22.05.2018 у справі № 369/6892/15-ц, від 14.11.2018 у справі № 183/1617/16.

У справі, що розглядається, суди попередніх інстанцій установили, що у цьому випадку до вимог про віндикацію земельних ділянок до ТОВ «Компанія Стратег» не підлягають застосуванню положення частини 4 статті 267 ЦК, позаяк судами не встановлені обставини, які свідчать про сплив позовної давності, оскільки як прокурору, так і особам, в інтересах яких пред'явлено позов, про наявні порушення вимог закону та необхідність їх захисту в судовому порядку стало відомо за результатами проведення перевірки вимог земельного законодавства, а саме складення акта перевірки дотримання вимог земельного законодавства від 28.02.2012 № А45/01, тоді як позов подано до суду 15.01.2015, тобто в межах позовної давності.

Будь-яких обставин щодо обізнаності прокурора та позивачів про порушення інтересів держави до дати проведення перевірки дотримання вимог земельного законодавства, за наслідками якої було складено акт від 28.02.2012 № А45/01, судами попередніх інстанцій встановлено не було, а ТОВ «Компанія Стратег» належними і допустимими доказами таких обставин не доведено.

Доводи касаційної скарги ТОВ «Компанія Стратег» про те, що прокурор міг дізнатися про порушення права держави в серпні 2006 року (з часу прийняття оспорюваного рішення ради), спрямовані на переоцінку доказів та встановлених судами попередніх інстанцій інших обставин справи, що виходить за межі повноважень суду касаційної інстанції, передбачені статтею 300 ГПК, та не обґрунтовані підставами касаційного оскарження.

Доводи касаційної скарги про не застосування судом апеляційної інстанції при вирішенні спору положень Закону України «Про внесення змін до Цивільного кодексу України щодо посилення захисту прав добросовісного набувача» від 12.03.2025 № 4292-IX є безпідставними, необґрунтованими і такими, що не спростовують висновки суду про дотримання прокурором позовної давності для звернення до суду з позовом у цій справі.

Крім того, необхідно зазначити, що суд апеляційної інстанції за наслідками розгляду апеляційної скарги відповідно до пункту 1 частини 1 статті 275, статті 276 ГПК, перевіривши додержання судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права при вирішенні спору, залишив рішення суду першої інстанції без змін.

Тобто суд апеляційної інстанції дійшов висновку про правильне застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права саме на час розгляду справи судом першої інстанції (рішення від 19.02.2025), тоді як Закон України «Про внесення змін до Цивільного кодексу України щодо посилення захисту прав добросовісного набувача» від 12.03.2025 № 4292-IX набрав чинності 09.04.2025 і на час розгляду справи судом першої інстанції не діяв.

Оскільки суд апеляційної інстанції не змінював рішення суду першої інстанції і не ухвалював нового судового рішення за наслідками апеляційного перегляду, то суд апеляційної інстанції і не застосовував Закон України «Про внесення змін до Цивільного кодексу України щодо посилення захисту прав добросовісного набувача».

Доводи касаційної скарги ТОВ «Компанія Стратег» про те, що в силу пункту 2 Розділу ІІ «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України «Про внесення змін до Цивільного кодексу України щодо посилення захисту прав добросовісного набувача» до пред'явлених позовних вимог у цій справі має застосовуватися порядок обчислення позовної давності, передбачений частиною 8 статті 261 ЦК, є безпідставними, оскільки зазначені норми права не підлягають застосуванню до спірних правовідносин за обставин, наведених вище.

Разом із тим необхідно зауважити, що норми зазначеного Закону спрямовані на посилення захисту прав саме добросовісного набувача, тоді як у справі, що розглядається, судами попередніх інстанцій установлено недобросовісність останнього набувача спірного майна.

За результатами касаційного перегляду судом касаційної інстанції з огляду на підставу касаційного оскарження судових рішень, передбачену пунктом 3 частини 2 статті 287 ГПК, не встановлено неправильного застосування судом апеляційної інстанції норм матеріального права чи порушення норм процесуального права під час ухвалення оскаржуваного судового рішення.

Скаржник у касаційній скарзі, посилаючись на відсутність висновку Верховного Суду щодо застосування наведених норм, фактично окреслює лише межі правовідносин, в яких, на його думку, відсутній висновок суду касаційної інстанції. Касаційна скарга за своїм змістом фактично зводиться до незгоди скаржника з наданою судом апеляційної інстанції оцінкою встановлених обставин справи щодо наявності підстав для витребування майна.

Надаючи оцінку доводам касаційної скарги щодо підстави касаційного оскарження судових рішень, передбаченої у пункті 3 частини 2 статті 287 ГПК, суд касаційної інстанції вважає за необхідне зауважити, що касаційна скарга загалом не містить відповідних доводів щодо необхідності формування висновку щодо застосування наведених скаржником норм права у подібних правовідносинах, а лише зводиться до викладення такого висновку у тому формулюванні, як це необхідно відповідачу в межах конкретної справи, та надання іншої оцінки доказам, на підставі яких суди попередніх інстанцій установили фактичні обставини справи, що стали підставою для задоволення позову, переоцінка яких виходить за межі повноважень суду касаційної інстанції, визначених статтею 300 ГПК.

Зазначене свідчать про відсутність у Верховного Суду підстав для формування правового висновку щодо застосування наведених скаржником норм права у контексті спірних правовідносин.

Таким чином, вирішуючи спір, з огляду на предмет і підстави заявленого позову, відповідно до встановлених фактичних обставин справи та норм матеріального права, що регулюють спірні правовідносини, суди першої та апеляційної інстанцій дійшли обґрунтованого висновку, що прокурором у встановленому процесуальним законом порядку доведено наявність обставин, які є підставою для задоволення позовних вимог.

З урахуванням встановлених фактичних обставин у справі, що розглядається, зазначені скаржником доводи про неправильне застосування судами попередніх інстанцій наведених норм матеріального та процесуального права з огляду на підстави оскарження є необґрунтованими, оскільки зміст зазначених скаржником постанов не свідчить про застосування судами попередніх інстанцій у справі, що розглядається, зазначених норм права без урахування висновків, викладених у цих постановах.

У зв'язку з наведеним, підстави касаційного оскарження судових рішень, передбачені пунктами 1, 3 частини 2 статті 287 ГПК, не знайшла свого підтвердження під час розгляду справи.

Разом із тим відповідно до пункту 4 частини 2 статті 287 ГПК підставами касаційного оскарження судових рішень є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у випадку, якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами 1, 3 статті 310 цього Кодексу.

Так, у частині 1 статті 310 ГПК наведено підстави, які є обов'язковими для скасування судових рішень та направлення справи на новий розгляд.

Такими підставами касаційна скарга не обґрунтована.

За змістом частини 3 статті 310 ГПК підставою для скасування судового рішення та направлення справи на новий розгляд є також порушення норм процесуального права, на які посилається скаржник у касаційній скарзі, що унеможливило встановлення фактичних обставин, які мають значення для правильного вирішення справи, якщо: 1) суд не дослідив зібрані у справі докази, за умови висновку про обґрунтованість заявлених у касаційній скарзі підстав касаційного оскарження, передбачених пунктами 1, 2, 3 частини другої статті 287 цього Кодексу; або 2) суд розглянув у порядку спрощеного позовного провадження справу, яка підлягала розгляду за правилами загального позовного провадження; або 3) суд необґрунтовано відхилив клопотання про витребування, дослідження або огляд доказів або інше клопотання (заяву) учасника справи щодо встановлення обставин, які мають значення для правильного вирішення справи; або 4) суд встановив обставини, що мають суттєве значення, на підставі недопустимих доказів.

Проте касаційна скарга не обґрунтована і підставами для скасування судових рішень, передбаченими у пунктах 2, 3, 4 частини 3 статті 310 ГПК.

Доводи касаційної скарги про неврахування судами попередніх інстанцій висновку експертизи не приймаються до уваги, оскільки, по-перше, відповідно до статті 104 ГПК висновок експерта для суду не має заздалегідь встановленої сили і оцінюється судом разом із іншими доказами за правилами, встановленими статтею 86 ГПК, що і було зроблено судами попередніх інстанцій за результатами вирішення спору, по-друге, відхилення судами такого висновку експерта було мотивоване в судових рішеннях.

Посилання ТОВ «Компанія Стратег» у касаційній скарзі на відсутність доказів повного накладання спірних ділянок на землі лісового фонду, у зв'язку із чим земельні ділянки у частинах, які не накладаються на землі лісового фонду, не можуть бути витребувані у відповідача, відхиляються судом касаційної інстанції, оскільки за наслідками розгляду справи судами попередніх інстанцій не було встановлено часткового накладення спірної первісної земельної ділянки на землі лісового фонду, коли лише частина спірної первісної земельної ділянки (земельних ділянок) є власністю держави, а інша її частина (частини) належить ТОВ «Компанія Стратег». Натомість у справі, що розглядається, встановлено, що уся первісна спірна земельна ділянка з кадастровим номером 3223187700:12:028:0026, площею 9,003 га (яка в подальшому була поділена на три земельні ділянки, загальна площа яких відповідає площі первісної земельній ділянки) належала до земель лісового фонду.

Суди першої та апеляційної інстанцій за результатами розгляду справи врахували положення процесуального закону щодо стандартів доказування, надали оцінку доводам сторін і поданим на їх підтвердження доказам, оцінили в сукупності докази, наведені вище, урахували, у тому числі висновки Верховного Суду як щодо застосування норм матеріального права, так і застосування норм процесуального права щодо стандартів доказування, та дійшли висновку, що прокурор відповідно до статті 13, частини 1 статті 74 ГПК надав суду достатні, належні, достовірні та вірогідні докази, що підтверджують віднесення спірних земельних ділянок до земель лісогосподарського призначення, та які у своїй сукупності переважали доводи ТОВ «Компанія Стратег» щодо недоведеності позовних вимог, що і стало підставою для задоволення позову.

Посилання у касаційній скарзі на порушення судами попередніх інстанцій норм процесуального закону щодо надання оцінки поданим сторонами доказам Верховний Суд вважає формальними, адже в оскаржуваних судових рішеннях скаржнику надано вичерпну відповідь на всі істотні питання, що виникають при кваліфікації спірних правовідносин як у матеріально-правовому, так і у процесуальному аспектах.

Водночас суд касаційної інстанції вважає за необхідно зауважити, що умовою застосування пункту 1 частини 3 статті 310 ГПК є висновок про обґрунтованість заявлених у касаційній скарзі підстав касаційного оскарження, передбачених пунктами 1, 2, 3 частини 2 статті 287 ГПК. Проте у цій справі заявлені скаржником підстави оскарження судових рішень з посиланням на пункти 1, 3 частини 2 статті 287 ГПК є необґрунтованими, про що зазначено вище.

Інші доводи касаційної скарги не обґрунтовані підставами касаційного оскарження, визначеними частиною 2 статті 287 ГПК, не спростовують наведених висновків та не впливають на них.

Наведене в сукупності виключає можливість задоволення касаційної скарги.

Згідно з пунктом 1 частини 1 статті 308 ГПК суд касаційної інстанції, за результатами розгляду касаційної скарги, має право залишити судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій без змін, а скаргу без задоволення.

Статтею 309 ГПК передбачено, що суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо судове рішення, переглянуте в передбачених статтею 300 цього Кодексу межах, ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права. Не може бути скасоване правильне по суті і законне рішення з одних лише формальних міркувань.

Ураховуючи те, що доводи касаційної скарги про неправильне застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального права та порушення норм процесуального права при прийнятті оскаржених судових рішень не знайшли свого підтвердження, суд касаційної інстанції дійшов висновку про залишення касаційної скарги без задоволення, а постанови суду апеляційної інстанції та рішення суду першої інстанції - без змін. Судовий збір за подання касаційної скарги в порядку статті 129 ГПК покладається на скаржника.

Керуючись статтями 300, 301, 308, 309, 314, 315, 317, 332 Господарського процесуального кодексу України, Верховний Суд

ПОСТАНОВИВ:

1. Касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Компанія Стратег» залишити без задоволення.

2. Постанову Північного апеляційного господарського суду від 06.05.2025 та рішення Господарського суду Київської області від 19.02.2025 у справі № 372/266/15-ц залишити без змін.

3. Поновити виконання рішення Господарського суду Київської області від 19.02.2025 у справі № 372/266/15-ц.

Постанова набирає законної сили з моменту її ухвалення, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий суддя І.С. Берднік

Судді: В.А. Зуєв

І.С. Міщенко