01 квітня 2026 року
м. Київ
cправа № 910/10837/25
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду:
Кібенко О.Р. - головуючий, Бакуліна С.В., Студенець В.І.,
за участю секретаря судового засідання - Янковського В.А.,
представників учасників справи:
Товариства з обмеженою відповідальністю "Три О" - Вишневський Є.В.,
Акціонерного товариства "Державний ощадний банк України" - Шагірманов Д.О.,
Акціонерного товариства "Державний експортно-імпортний банк України" - Олійник А.О.
розглянув у відкритому судовому засіданні клопотання Акціонерного товариства "Державний ощадний банк України"
про передачу на розгляд Великої Палати Верховного Суду
справи за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Три О"
до відповідачів:
1) Акціонерного товариства "Державний ощадний банк України",
2) Акціонерного товариства (далі - АТ) "Державний експортно-імпортний банк України"
про визнання недійсним договору.
1. Перед Верховним Судом постало питання щодо обґрунтованості постанови апеляційного суду, якою було скасовано ухвалу суду першої інстанції про залишення позову без розгляду, постановлену на стадії підготовчого провадження (у підготовчому засіданні), у зв'язку із зловживанням позивачем процесуальними правами (поданням позовів та численних процесуальних заяв в різних справах, що за своїм змістом суперечать одна одній).
Підстави передачі справи на розгляд Великої Палати Верховного Суду (далі також - Велика Палата) (стислий виклад)
2. Колегія суддів вважає за необхідне відступити від висновку щодо застосування п.3 ч.2 ст.43 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК), який кореспондується із п.3 ч.2 ст.44 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК) та п.3 ч.2 ст.45 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС), викладеного у постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного цивільного суду від 08.03.2023 у справі №932/9466/21 про те, що "зазначаючи на стадії відкриття провадження у справі про те, що позов є завідомо безпідставним, суди не досліджували жодних обставин справи, не перевіряли подані докази. Повертаючи позовну заяву на підставі положень статті 44 ЦПК України, без вирішення питання про відкриття провадження у справі та призначення її до судового розгляду, суд першої інстанції, з висновками якого погодився й апеляційний суд, фактично самоусунувся від розгляду позовної заяви. Отже, висновки суду про завідомо безпідставність позову чи його штучність не повинні ґрунтуватися на припущеннях суду", подібний якому міститься в постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду від 10.09.2019 у справі №826/14653/17: "суд вважає, що висновки апеляційного суду щодо штучного характеру цього спору є передчасними, оскільки такі висновки потребують встановлення фактичних обставин справи та дослідження доказів, що може бути здійснено лише на стадії розгляду справи по суті, а не у підготовчому засіданні. З'ясування питання, чи мали місце обставини (факти), якими обґрунтовувалися вимоги та заперечення, та якими доказами вони підтверджуються, належить здійснювати на стадії розгляду справи по суті".
3. Окрім цього, подібний висновок викладав також Верховний Суд у складі колегій суддів Касаційного господарського суду у постановах від 18.11.2021 у справі №910/4650/21, від 14.06.2022 у справі №910/10680/21, від 23.07.2024 у справі №910/15178/23: "суд першої інстанції на стадії підготовчого провадження без дослідження всіх обставин справи в їх сукупності позбавлений можливості достеменно встановити усі обставини, що могли б свідчити про ознаки завідомої безпідставності та штучності позову, а тому визнання дій позивача зловживанням процесуальними правами в розумінні п.3 ч.2 ст.43 ГПК та залишення з цих підстав позовної заяви без розгляду на стадії підготовчого провадження є обмеженням доступу до правосуддя, порушенням принципів рівності і змагальності".
4. Колегія суддів вважає вказаний висновок таким, що не відповідає як змісту самої норми ст.43 ГПК (ст.44 ЦПК, ст.45 КАС), так і завданням та основним засадам господарського (цивільного, адміністративного) судочинства. Залишення позову без розгляду як штучного чи завідомо безпідставного на підставі приписів ст.43 ГПК (ст.44 ЦПК, ст.45 КАС) має відбуватися переважно саме до початку розгляду такого позову по суті, адже штучність чи безпідставність позову має бути настільки очевидною для суду, що немає потреби у дослідженні доказів, встановленні обставин справи тощо.
5. ТОВ "Три О" звернулось до Господарського суду міста Києва з позовом до АТ "Державний ощадний банк" (далі також - "Ощадбанк") та АТ "Державний експортно-імпортний банк України" (далі також - "Укрексімбанк") про визнання недійсним договору.
6. Позовні вимоги обґрунтовані тим, що консорціумний кредитний договір від 09.06.2006 №129/31/1-1 суперечить приписам ст.203 Цивільного кодексу України (далі - ЦК).
7. Господарський суд міста Києва ухвалою від 01.09.2025 прийняв позовну заяву до розгляду, відкрив провадження у справі, вирішив розгляд справи здійснювати в порядку загального позовного провадження, підготовче засідання у справі призначив на 22.09.2025.
8. 09.09.2025 від АТ "Державний ощадний банк" надійшла заява про залишення позову без розгляду, мотивована зловживанням позивачем своїми процесуальними правами, поданням завідомо необґрунтованого позову.
9. Клопотання АТ "Державний ощадний банк" мотивоване такими обставинами:
ТОВ "Три О" із посиланням на те, що AT "Ощадбанк" та AT "Укрексімбанк" (Банки) (1) відмовились від Плану фінансової реструктуризації від 26.08.2020 в односторонньому порядку, (2) звернули стягнення на Іпотечне майно в позасудовому порядку шляхом набуття права власності на нього, стверджує про нібито повне виконання грошового зобов'язання позивача, що нібито виключає дійсність консорціумного кредитного договору. Таким чином, основною підставою заявленого позову в цій справі є нібито факт припинення, на думку позивача, його грошових вимог за консорціумним кредитним договором, а також одностороння відмова від Плану фінансової реструктуризації від 26.08.2020. Пред'явлений ТОВ "Три О" позов є завідомо необґрунтованим та має очевидно штучний характер:
1) по-перше, у провадженні Господарського суду міста Києва перебуває процедура превентивної реструктуризації заборгованості ТОВ "Три О" за консорціумним кредитним договором перед AT "Ощадбанк" та AT "Укрексімбанк", яка була ініційована позивачем 03.03.2025. В межах такої процедури, 28.07.2025 ТОВ "Три О" звернулось до Господарського суду міста Києва із заявою про закриття процедури превентивної реструктуризації у справі №910/2221/25 у зв'язку зі зверненням стягнення Банками на іпотечне майно в позасудовому порядку, яке є єдиним джерелом доходу боржника. Після цього, 01.09.2025, ТОВ "Три О" подало до Господарського суду міста Києва заяву про залишення без розгляду заяви про закриття процедури превентивної реструктуризації в цій справі. Наступного дня, 02.09.2025 (через 4 дні після подання позову в цій справі) ТОВ "Три О" звернулось до суду із заявою про крос-класове затвердження плану превентивної реструктуризації (ППР), прямо допустивши процесуальну суперечливу поведінку і зловживання процесуальними правами. Заява про крос-класове затвердження плану була подана ТОВ "Три О" із істотним порушенням процесуального законодавства, зокрема положень статей 33-21, 33-23 Кодексу України з питань банкрутства (КУзПБ), тобто за недотриманням умов та підстав, за яких дозволяється її подання, а також без приєднання документів, які вимагаються процесуальним законом. Наведені вище дії ТОВ "Три О", на думку AT "Ощадбанк", мають на меті протиправне штучне продовження дії заходів захисту боржника у вигляді заборони ініціювання провадження у справі про банкрутство, які передбачені ч.3 ст.33-11 КУзПБ. У процедурі превентивної реструктуризації ТОВ "Три О" не тільки не стверджує про повне виконання грошового зобов'язання за консорціумним кредитним договором та його недійсність, а й прямо визнає його чинність, підтверджує намір виконання та просить суд змінити умови погашення заборгованості (реструктуризувати борг). Отже, позиція ТОВ "Три О", викладена у заяві, суперечить твердженням і підставам, наведеним позивачем у позові в цій справі, що прямо підтверджує його очевидно штучний характер, а також штучність спору, за вирішенням якого ТОВ "Три О" звернулось до суду;
2) по-друге, за змістом позову основною підставою для визнання консорціумного кредитного договору недійсним є те, що AT "Ощадбанк" та AT "Укрексімбанк" звернули стягнення на іпотечне майно в позасудовому порядку шляхом набуття на нього права власності, а відтак нібито всі подальші вимоги є недійсними. Також про недійсність нібито свідчить одностороння відмова Банків від Плану фінансової реструктуризації від 26.08.2020. Водночас, відповідно до ч.1 ст.215 ЦК підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами 1-3, 5 та 6 ст.203 цього Кодексу. Таким чином, звернення стягнення на Іпотечне майно в жодному разі не можуть впливати на дійсність консорціумного кредитного договору, оскільки не стосуються його укладення та не збігаються з моментом вчинення такого правочину. Наведена необґрунтованість позовних вимог ТОВ "Три О" в цій справі є очевидною та такою, що не потребує з'ясування обставин справи, що також підтверджує зловживання позивачем своїми процесуальними правами в цій справі;
3) по-третє, 26.08.2025 (за 3 дні до подання позову в цій справі) ТОВ "Три О" звернулось до Господарського суду міста Києва із позовом про визнання зобов'язань позивача за консорціумним кредитним договором (справа №910/10679/25) припиненими. В межах такого позову ТОВ "Три О" із посиланням на тотожні обставини щодо звернення стягнення банками на Іпотечне майно стверджує про нібито припинення всіх своїх зобов'язань за консорціумним кредитним договором. При цьому, у разі недійсності правочину кожна із сторін зобов'язана повернути другій стороні у натурі все, що вона одержала на виконання цього правочину (абз.2 ч.1 ст.216 ЦК). Тобто задоволення вимог у справі №910/10837/25 призведе до фактично протилежних правових наслідків, аніж задоволення позову в цій справі, а правова позиція позивача за цими двома позовними заявами кардинально відрізняється.
Сам факт подання ТОВ "Три О" протягом 6 календарних днів декількох документів, а саме: позову про недійсність консорціумного кредитного договору із твердженнями щодо його невідповідності вимогам законодавства; позову про визнання зобов'язання припиненим за консорціумним кредитним договором із твердженнями про його належне виконання з боку ТОВ "Три О"; заяви про крос-класове затвердження плану реструктуризації із твердженнями про визнання наявності заборгованості за консорціумним кредитним договором та підстав для її реструктуризації з метою надання можливості ТОВ "Три О" її погасити в повному обсязі, прямо підтверджує штучний характер заявлених вимог та очевидну завідому необґрунтованість таких документів.
10. Представник АТ "Державний ощадний банк" підтримав подане ним клопотання.
11. Представник позивача проти задоволення клопотання про залишення позову без розгляду заперечував.
12. Представник АТ "Державний експортно-імпортний банк України" підтримав клопотання про залишення позову без розгляду.
13. 10.09.2025 від позивача надійшов супровідний лист про долучення до матеріалів справи уточненої позовної заяви.
14. 10.09.2025 від АТ "Державний експортно-імпортний банк України" надійшов відзив на позовну заяву, в якому він проти позову заперечив у зв'язку з його необґрунтованістю.
15. 10.09.2025 від АТ "Державний експортно-імпортний банк України" надійшла заява про закриття провадження, в зв'язку з відсутністю предмета спору.
16. Клопотання АТ "Державний експортно-імпортний банк України" мотивоване тим, що в якості обґрунтування наявності підстав для визнання недійсним кредитного договору, у п.3, ТОВ "Три О" зазначає про те, що такими підставами є: (i) зміна умов кредитного договору в односторонньому порядку (надсилання відповідачами на адресу позивача вимог про дострокове повернення кредиту); (іі) повне виконання умов кредитного договору. 02.09.2025 ТОВ "Три О" звернулося до Господарського суду міста Києва в межах справи №910/2221/25 із заявою про кросс-класове затвердження плану превентивної реструктуризації (ППР) у процедурі превентивної реструктуризації. При чому, план ППР, який подано 02.09.2025 до суду, включає в повній мірі вимоги відповідачів, які виникли на підставі кредитного договору. Наведене є свідченням визнання позивачем наявності зобов'язань перед відповідачами, дії позивача з подання 02.09.2025 (після подання позову у цій справі) до суду заяви про кросс-класове затвердження плану у ППР підтверджують припинення існування спору щодо дійсності кредитного договору у зв'язку з нібито зміною відповідачами в односторонньому порядку його умов та невідповідності його у зв'язку з цим приписами ст.651 ЦК. Поведінка позивача під час ППР свідчить про визнання в повній мірі кредиторських вимог відповідачів, які залишилися після звернення стягнення на іпотеку у позасудовий спосіб. Означене, на думку заявника, свідчить про відсутність спору у даній справі.
17. АТ "Державний експортно-імпортний банк України" підтримав подане ним клопотання.
18. Представник позивача про задоволення клопотання про закриття провадження у справі заперечував.
19. Представник АТ "Державний ощадний банк" підтримав клопотання АТ "Державний експортно-імпортний банк України".
20. 18.09.2025 від АТ "Державний ощадний банк" надійшов відзив на позовну заяву, в якому він проти позову заперечував.
Короткий зміст рішень судів попередніх інстанцій
21. Господарський суд міста Києва ухвалою від 22.09.2025 у справі №910/10837/25 позов залишив без розгляду.
22. Суд першої інстанції зазначив, що подання численних процесуальних заяв в різних справах, що за своїм змістом суперечать одна одній, є свідченням штучності позову у цій справі та явного зловживання позивачем своїми правами, що суперечить принципам добросовісності та правової визначеності.
23. Північний апеляційний господарський суд постановою від 28.10.2025 ухвалу Господарського суду міста Києва від 22.09.2025 скасував, справу №910/10837/25 направив для продовження розгляду до Господарського суду міста Києва.
24. Постанова суду апеляційної інстанції мотивована, зокрема, таким:
- положення ГПК не містять критеріїв визначення безпідставного або штучного позову, а тому однозначно встановити, що позов є штучним або завідомо безпідставним, без дослідження всіх обставин справи в їх сукупності, не вбачається за можливе;
- висновок про штучний характер позову або про те, що він є завідомо (для позивача) безпідставним, не повинен ґрунтуватися на припущеннях. В іншому разі висновок про те, що подання такого позову є зловживанням процесуальними правами, не буде переконливим і, відповідно, залишення позовної заяви без розгляду може бути розцінене як порушення права позивача на судовий захист. Такі висновки викладено у постанові Верховного Суду від 14.06.2022 у справі №910/10680/21, від 23.07.2024 у справі №910/15178/23;
- подання позивачем позову у межах даної справи та в інших справах, подання різного роду клопотань є реалізацією останнім передбаченого ст.4 ГПК права на звернення до господарського суду із вибором правової стратегії позивача;
- саме по собі звернення з такими позовами/клопотаннями не заборонено законодавством, а тому, за недоведеності обставин, зазначених у ч.2 ст.43 ГПК, не свідчить про процесуальне зловживання своїми правами позивачем. Такі висновки викладені в постановах Верховного Суду від 04.08.2020 у справі №916/3416/19, від 18.11.2021 №910/4650/21, від 14.06.2022 у справі №910/10680/21;
- наведені судом першої інстанції обставини щодо зловживання позивачем своїми процесуальними правами мають характер припущень, які не можуть бути покладені в основу судового рішення. Аналогічні висновки викладені в постанові Верховного Суду від 04.08.2020 у справі №916/3416/19;
- оскільки позивач, звертаючись до суду з позовною заявою, вказав позовні вимоги до відповідачів та обґрунтував підстави позову, і враховуючи, що судом першої інстанції не було встановлено, що позивач звернувся з цим позовом не з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав і законних інтересів позивача та ухвалення законного та обґрунтованого рішення, а з іншою метою, яка не співпадає з завданням господарського процесу, а тому висновки суду першої інстанції щодо зловживання позивачем процесуальними правами є помилковими. Вказане вище відповідає правовій позиції Верховного Суду, викладеній у постанові від 23.01.2025 у справі №910/8058/24.;
- доводи відповідачів стосовно начебто необґрунтованості заявленого позову фактично ґрунтуються на заперечені останніми заявлених позовних вимог, що не може саме по собі бути ознакою штучного позову. Більше того, необґрунтованість заявленого позову є підставою саме для відмови у задоволенні позову, а не для залишення його без розгляду. Схожі правові висновки викладені Верховним Судом у постанові від 12.05.2025 у справі №910/4384/24;
- суд першої інстанції дійшов до висновку про зловживання позивачем своїми процесуальними правами на підставі п.3 ч.2 ст.43 ГПК на стадії підготовчого провадження. Водночас, суд першої інстанції на стадії підготовчого провадження без дослідження всіх обставин справи в їх сукупності позбавлений можливості достеменно встановити усі обставини, що могли б свідчити про ознаки завідомої безпідставності та штучності позову, а тому визнання дій позивача зловживанням процесуальними правами в розумінні п.3 ч.2 ст.43 ГПК та залишення з цих підстав позовної заяви без розгляду на стадії підготовчого провадження є обмеженням доступу до правосуддя, порушенням принципів рівності і змагальності. Такі висновки викладено Верховним Судом у постановах від 18.11.2021 у справі №910/4650/21, від 14.06.2022 у справі №910/10680/21, від 23.07.2024 у справі №910/15178/23.
Короткий зміст вимог та доводів касаційної скарги, відзивів на касаційну скаргу
25. На виконання вимог п.5 ч.2 ст.290 ГПК скаржник посилається на порушення судом апеляційної інстанції положень статей 13, 43 ГПК щодо недопустимості зловживання процесуальними правами та правових наслідків таких дій.
26. Скаржник вказує, що 1) позивач вчиняє дії на шкоду інтересам відповідачів, які не відповідають завданню господарського судочинства; 2) позов має завідомо штучний характер; 3) намір позивача при поданні позову зводиться до спроб протиправного перешкоджання ініціювання провадження у справі про банкрутство; 4) подання цього позову не відповідає завданню господарського судочинства; 5) суд має можливість встановити завідомо безпідставний характер позову на стадії підготовчого провадження; 6) зазначення позивачем підстав та предмету позову не підтверджує невчинення ним дій щодо зловживання правами.
27. 15.12.2025 надійшов відзив ТОВ "Три О" на касаційну скаргу, у якому просить залишити її без задоволення, а оскаржувану постанову - без змін.
28. У відзиві, зокрема, вказує:
- ТОВ "Три О" звернулось до суду із заявою про закриття процедури превентивної реструктуризації 28.07.2025, тобто відразу після звернення стягнення Банками на предмети іпотеки, що позбавило ТОВ "Три О" можливості проведення належного аналізу правомірності реалізації Банками позасудової процедури звернення стягнення на предмети іпотеки; після проведення перевірки порядку звернення стягнення Банками на предмети іпотеки та встановлення наявних порушень, ТОВ "Три О" звернулось до Господарського суду міста Києва 01.09.2025 із заявою про залишення без розгляду заяви про закриття процедури превентивної реструктуризації, оскільки у випадку скасування вчинених реєстраційних дій, заборгованість ТОВ "Три О" перед Банками підлягатиме поновленню; окрім вказаного, правомірність звернення із заявою про закриття процедури превентивної реструктуризації та із заявою про залишення без розгляду заяви про закриття процедури превентивної реструктуризації підлягає дослідженню в межах справи №910/2221/25, а не в межах цієї справи;
- ТОВ "Три О" звернулось до Господарського суду міста Києва з позовною заявою у цій справі з таких підстав: 1) припинення основного зобов'язання; 2) недійсність кредитного договору внаслідок припинення зобов'язань; 3) порушення вимог законодавства при зміні умов договору; таким чином, ТОВ "Три О" обґрунтовувало свої позовні вимоги не виключно зверненням стягнення на іпотечне майно, але й іншими обставинами; ТОВ "Три О" правомірно скористалось своїм правом на судовий захист; правильним є висновки суду апеляційної інстанції, що суд першої інстанції міг дослідити на надати належну оцінку позовній заяві ТОВ "Три О" під час вирішення спору по суті, а не в першому засіданні залишити позовну заяву без розгляду;
- позовна заява ТОВ "Три О" у справі №910/10679/25 обґрунтована такими підставами: 1) припинення плану реструктуризації та похідних правочинів; 2) завершення позасудового врегулювання та припинення основного зобов'язання; 3) припинення зобов'язання за кредитним договором; 4) неможливість подальших вимог з боку кредиторів; позовні вимоги в межах судової справи №910/10679/25 є відмінними від позовних вимог в межах цієї справи та не виключають можливість задоволення одне одного, адже у випадку отримання рішення про задоволення позовних вимог про визнання припиненими зобов'язань за умовами консорціумного кредитного договору це не виключає можливості визнання його недійсним в судовому порядку та навпаки; подання позивачем позову у межах даної справи та в інших справах, подання різного роду клопотань є реалізацією останнім передбаченого ст.4 ГПК права на звернення до господарського суду із вибором правової стратегії позивача;
- АТ "Ощадбанк" двічі зверталось із заявою про відкриття провадження у справі про банкрутство ТОВ "Три О", а саме: 01.09.2025 та 04.09.2025; ТОВ "Три О" звернулось із позовною заявою в межах справи №910/10837/25 29.08.2025; доводи стосовно вчинення дій з метою перешкоджання АТ "Ощадбанк" відкрити провадження у справі про банкрутство ТОВ "Три О" є безпідставними та необґрунтованими, оскільки ТОВ "Три О" не могло знати наперед про наміри АТ "Ощадбанк".
Рух справи в суді касаційної інстанції
29. Верховний Суд ухвалою від 02.12.2025 відкрив касаційне провадження за касаційною скаргою АТ "Державний ощадний банк України", розгляд касаційної скарги призначив у відкритому судовому засіданні на 17.12.2025.
30. У судовому засіданні 17.12.2025 Верховний Суд оголосив перерву до 14.01.2026 та надав учасникам справи дозвіл надати додаткові пояснення.
31. 09.01.2026 надійшли додаткові пояснення АТ "Державний ощадний банк України".
32. 13.01.2026 надійшли додаткові пояснення АТ "Державний експортно-імпортний банк України" та ТОВ "Три О".
33. У судовому засіданні 14.01.2026 Верховний Суд оголосив перерву до 28.01.2026.
34. 27.01.2026 надійшли додаткові пояснення ТОВ "Три О".
35. Верховний Суд ухвалою 28.01.2026 передав справу №910/10837/25 за касаційною скаргою АТ "Державний ощадний банк України" на постанову Північного апеляційного господарського суду від 28.10.2025 на розгляд об'єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду.
36. Верховний Суд у складі суддів об'єднаної палати Касаційного господарського суду ухвалою від 06.03.2026 повернув справу №910/10837/25 за касаційною скаргою АТ "Державний ощадний банк України" на постанову Північного апеляційного господарського суду від 28.10.2025 відповідній колегії суддів Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду для розгляду.
37. Верховний Суд ухвалою від 16.03.2026 прийняв справу до провадження, розгляд касаційної скарги призначив у відкритому судовому засіданні на 01.04.2026.
38. 27.03.2026 від АТ "Державний ощадний банк України" надійшло клопотання про передачу цієї справи на розгляд Великої Палати Верховного Суду.
39. Господарський суд міста Києва ухвалою від 01.09.2025 прийняв позовну заяву ТОВ "Три О" до розгляду, відкрив провадження у справі, вирішив розгляд справи здійснювати в порядку загального позовного провадження, підготовче засідання у справі призначив на 22.09.2025.
40. Суд першої інстанції ухвалою від 22.09.2025 позов залишив без розгляду, дійшовши висновку, що подання численних процесуальних заяв в різних справах, що за своїм змістом суперечать одна одній, є свідченням штучності позову у цій справі та явного зловживання позивачем своїми правами, що суперечить принципам добросовісності та правової визначеності.
41. Скасовуючи зазначену ухвалу суду першої інстанції, апеляційний господарський суд послався на висновок, викладений у постановах Верховного Суду у складі колегій суддів Касаційного господарського суду від 18.11.2021 у справі №910/4650/21 (колегія суддів судової палати для розгляду справ щодо корпоративних спорів, корпоративних прав та цінних паперів), від 14.06.2022 у справі №910/10680/21 (колегія суддів для розгляду справ щодо земельних відносин та права власності) та від 23.07.2024 у справі №910/15178/23 (колегія суддів судової палати для розгляду справ щодо корпоративних спорів, корпоративних прав та цінних паперів), такого змісту:
Суд першої інстанції на стадії підготовчого провадження без дослідження всіх обставин справи в їх сукупності позбавлений можливості достеменно встановити усі обставини, що могли б свідчити про ознаки завідомої безпідставності та штучності цього позову, а тому визнання дій позивача зловживанням процесуальними правами в розумінні п.3 ч.2 ст.43 ГПК та залишення з цих підстав позовної заяви без розгляду на стадії підготовчого провадження є обмеженням доступу до правосуддя, порушенням принципів рівності і змагальності.
42. Під час касаційного перегляду цієї справи, колегія суддів з'ясувала, що подібний висновок (щодо застосування аналогічних положень ЦПК та КАС) мітиться також у постановах Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного цивільного суду від 08.03.2023 у справі №932/9466/21 та Касаційного адміністративного суду від 10.09.2019 у справі №826/14653/17.
43. Так, у постанові від 08.03.2023 у справі №932/9466/21 зазначено:
"Зазначаючи на стадії відкриття провадження у справі про те, що позов є завідомо безпідставним, суди не досліджували жодних обставин справи, не перевіряли подані докази.
Повертаючи позовну заяву на підставі положень статті 44 ЦПК України, без вирішення питання про відкриття провадження у справі та призначення її до судового розгляду, суд першої інстанції, з висновками якого погодився й апеляційний суд, фактично самоусунувся від розгляду позовної заяви.
Однак судові процеси повинні бути справедливими для усіх учасників процесу, ніхто безпідставно не може бути позбавлений доступу до правосуддя, що є порушенням права на справедливий суд, передбаченого статтею 6 Конвенції.
Дійсні норми ЦПК України не містять критеріїв визнання безпідставного або штучного позову, тому однозначно встановити вказане, без дослідження всіх обставин справи в їх сукупності, є неможливим.
При цьому Європейський суд з прав людини, зокрема у рішеннях "Саф'яннікова проти України" (2007 рік), "Сілін проти України" (2006 рік), наголошував, що заявників не можна звинувачувати за те, що вони використовують засоби, надані їм відповідно до національного законодавства для захисту своїх інтересів (рішення).
Отже, висновки суду про завідомо безпідставність позову чи його штучність не повинні ґрунтуватися на припущеннях суду".
44. Натомість у постанові від 10.09.2019 у справі №826/14653/17 Касаційний адміністративний суд вказав таке:
"Пунктом 3 частини 2 статті 45 КАС передбачено, що з урахуванням конкретних обставин справи суд може визнати зловживанням процесуальними правами дії, що суперечать завданню адміністративного судочинства, зокрема подання завідомо безпідставного позову, позову за відсутності предмета спору або у спорі, який має очевидно штучний характер.
Законодавство не містить легітимного визначення "спору, який має очевидно штучний характер".
Проте, за загальним правилом слово "штучний" означає "надуманий", "вигаданий", "несправжній".
Тому, на переконання суду, штучним належить вважати спір, якого в дійсності не існує, а позов поданий для досягнення іншого результату, має іншу мету, ніж та, що вказана у вимогах позову.
Наприклад, штучність позову очевидна за наявності спорів між пов'язаними особами (про що достеменно відомо судді й що випливає з матеріалів позову), коли де-факто обидві сторони представлені одними особами або ж у випадку, коли позов подається з метою перешкоджання іншому провадженню (наприклад для зупинення останнього).
Суд вважає, що висновки апеляційного суду щодо штучного характеру цього спору є передчасними, оскільки такі висновки потребують встановлення фактичних обставин справи та дослідження доказів, що може бути здійснено лише на стадії розгляду справи по суті, а не у підготовчому засіданні.
Так, перелік дій, які проводить суд у підготовчому засіданні визначений у статті 180 КАС, і серед них відсутнє з'ясування обставин справи та дослідження доказів.
Таким чином, з'ясування питання, чи мали місце обставини (факти), якими обґрунтовувалися вимоги та заперечення, та якими доказами вони підтверджуються, належить здійснювати на стадії розгляду справи по суті".
45. Колегія суддів вважає за необхідне відступити від вказаного висновку, виходячи з таких мотивів.
46. Згідно зі ст.15 ЦК кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.
47. Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу (ч.1 ст.16 ЦК).
48. Відповідно до ч.3 ст.16 ЦК суд може відмовити у захисті цивільного права та інтересу особи в разі порушення нею положень частин 2-5 ст.13 цього Кодексу.
49. Частинами 2-5 ст.13 ЦК передбачено, що при здійсненні своїх прав особа зобов'язана утримуватися від дій, які могли б порушити права інших осіб, завдати шкоди довкіллю або культурній спадщині (ч.2). Не допускаються дії особи, що вчиняються з наміром завдати шкоди іншій особі, а також зловживання правом в інших формах (ч.3). При здійсненні цивільних прав особа повинна додержуватися моральних засад суспільства (ч.4). Не допускаються використання цивільних прав з метою неправомірного обмеження конкуренції, зловживання монопольним становищем на ринку, а також недобросовісна конкуренція (ч.5).
50. Відповідно до частин 1 і 2 ст.2 ГПК завданням господарського судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів, пов'язаних із здійсненням господарської діяльності, та розгляд інших справ, віднесених до юрисдикції господарського суду, з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав і законних інтересів фізичних та юридичних осіб, держави. Суд та учасники судового процесу зобов'язані керуватися завданням господарського судочинства, яке превалює над будь-якими іншими міркуваннями в судовому процесі.
51. До основних засад (принципів) господарського судочинства, зокрема, належать верховенство права, рівність усіх учасників судового процесу перед законом і судом, змагальність сторін, диспозитивність, пропорційність, розумність строків розгляду справи судом, неприпустимість зловживання процесуальними правами (ч.3 ст.2 ГПК).
52. Частиною 1 ст.4 ГПК передбачено, що право на звернення до господарського суду в установленому цим Кодексом порядку гарантується. Ніхто не може бути позбавлений права на розгляд його справи у господарському суді, до юрисдикції якого вона віднесена законом.
53. Суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках (ч.1 ст.14 ГПК).
54. Судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Суд, зберігаючи об'єктивність і неупередженість: 1) керує ходом судового процесу; 2) сприяє врегулюванню спору шляхом досягнення угоди між сторонами; 3) роз'яснює у разі необхідності учасникам судового процесу їхні процесуальні права та обов'язки, наслідки вчинення або невчинення процесуальних дій; 4) сприяє учасникам судового процесу в реалізації ними прав, передбачених цим Кодексом; 5) запобігає зловживанню учасниками судового процесу їхніми правами та вживає заходів для виконання ними їхніх обов'язків (частини 1, 5 ст.13 ГПК).
55. Відповідно до ст.15 ГПК суд визначає в межах, встановлених цим Кодексом, порядок здійснення провадження у справі відповідно до принципу пропорційності, враховуючи: завдання господарського судочинства; забезпечення розумного балансу між приватними й публічними інтересами; особливості предмета спору; ціну позову; складність справи; значення розгляду справи для сторін, час, необхідний для вчинення тих чи інших дій, розмір судових витрат, пов'язаних із відповідними процесуальними діями, тощо.
56. Наведені вище положення ГПК кореспондуються з відповідними нормами ЦПК (частинами 1 2, 3 ст.2, ст.11, частинами 1 та 4 ст.12, ч.1 ст.13) та КАС (частинами 1 та 3 ст.2, частинами 1, 5 ст.5, ст.9).
57. Згідно із положеннями частин 1-2 ст.43 ГПК учасники процесу та їх представники повинні добросовісно користуватись процесуальними правами; зловживання процесуальними правами не допускається. Залежно від конкретних обставин суд може визнати зловживанням процесуальними правами дії, що суперечать завданню господарського судочинства, зокрема:
1) подання скарги на судове рішення, яке не підлягає оскарженню, не є чинним або дія якого закінчилася (вичерпана), подання клопотання (заяви) для вирішення питання, яке вже вирішено судом, за відсутності інших підстав або нових обставин, заявлення завідомо безпідставного відводу або вчинення інших аналогічних дій, спрямованих на безпідставне затягування чи перешкоджання розгляду справи чи виконання судового рішення;
2) подання декількох позовів до одного й того самого відповідача (відповідачів) з тим самим предметом та з тих самих підстав або подання декількох позовів з аналогічним предметом і з аналогічних підстав, або вчинення інших дій, метою яких є маніпуляція автоматизованим розподілом справ між суддями;
3) подання завідомо безпідставного позову, позову за відсутності предмета спору або у спорі, який має очевидно штучний характер;
4) необґрунтоване або штучне об'єднання позовних вимог з метою зміни підсудності справи, або завідомо безпідставне залучення особи як відповідача (співвідповідача) з тією самою метою;
5) укладення мирової угоди, спрямованої на шкоду правам третіх осіб, умисне неповідомлення про осіб, які мають бути залучені до участі у справі.
58. Якщо подання скарги, заяви, клопотання визнається зловживанням процесуальними правами, суд з урахуванням обставин справи має право залишити без розгляду або повернути скаргу, заяву, клопотання (ч.3 ст.43 ГПК).
59. Аналогічні положення закріплені у відповідних пунктах та частинах ст.44 ЦПК та ст.45 КАС.
60. Отже, зі змісту норми ст.43 ГПК (ст.44 ЦПК, ст.45 КАС) вбачається, що процесуальним законом допускається не лише залишення позову без розгляду, але і його повернення.
61. При цьому із самої суті такої процесуальної дії як повернення позову випливає, що вона вчиняється ще до відкриття провадження у справі, тобто на стадії більш ранній, аніж підготовче провадження.
62. Якщо позов не було повернуто, а суд відкрив провадження у справі, то залишення позову без розгляду як штучного чи завідомо безпідставного на підставі приписів ст.43 ГПК (ст.44 ЦПК, ст.45 КАС) має відбуватися переважно саме до початку розгляду такого позову по суті, адже штучність чи безпідставність позову має бути настільки очевидною для суду, що немає потреби у дослідженні доказів, встановленні обставин справи тощо.
63. Відповідна стаття спрямована на те, щоб виключити завантаження судів позовами, які апріорі, за жодних обставин, не мають шансів на задоволення.
64. Термін "завідомо" має два основних значення:
- свідомо, навмисно (дія вчиняється свідомо, з розумінням її значення та наслідків),
- явно, очевидно, наперед відомо (результат дії відомий заздалегідь).
65. Відповідно, висновок про те, що залишення позову без розгляду на стадії підготовчого провадження не допускається через те, що на цій стадії начебто не можливо достеменно встановити усі обставини, що можуть свідчити про ознаки завідомої безпідставності та штучності позову, суперечить самому змісту ст.43 ГПК (ст.44 ЦПК, ст.45 КАС) (а саме положенням п.3 ч.2 у взаємозв'язку із ч.3 цієї статті).
66. При цьому безпідставність позову (як форму зловживання) не потрібно плутати з не зазначенням стороною підстав позову. Такі позови можуть містити розлогу аргументацію, сторона може надати значну кількість доказів.
67. Добросовісність є однією із основоположних засад цивільного законодавства (п.6 ст.3 ЦК). Принцип добросовісності передбачає необхідність сумлінної та чесної поведінки суб'єктів при виконанні своїх юридичних обов'язків і здійсненні своїх суб'єктивних прав.
68. Дії учасників цивільних відносин мають відповідати певному стандарту поведінки, що характеризується чесністю, відкритістю і повагою інтересів іншої сторони договору або відповідного правовідношення.
69. Добросовісність при реалізації прав і повноважень включає в себе неприпустимість зловживання правом, яка, виходячи із конституційних положень, означає, що здійснення прав та свобод людини не повинно порушувати права та свободи інших осіб.
70. Зловживання правом - це свого роду спотворення права. У цьому випадку особа надає своїм діям повну видимість юридичної правильності, використовуючи насправді свої права в цілях, які є протилежними тим, що переслідує позитивне право. Подібні висновки викладені у постановах Великої Палати Верховного Суду від 14.12.2021 у справі №147/66/17, Верховного Суду від 08.05.2018 у справі №910/1873/17.
71. Потрібно розмежовувати зловживання процесуальними правами та зловживання матеріальними (цивільними) правами. Вказані правові конструкції відрізняються як по суті, так і за правовими наслідки щодо їх застосування судом. При зловживанні процесуальними правами суд має право залишити без розгляду або повернути скаргу, заяву, клопотання, позов чи застосувати інші заходи процесуального примусу. Натомість правовим наслідком зловживання матеріальними (цивільними) правами може бути, зокрема відмова у захисті цивільного права та інтересу, тобто відмова в позові (постанова Верховного Суду від 03.06.2020 у справі №318/89/18).
72. Підпункт "b" п.3 ст.35 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція) передбачає, що Суд може відхилити заяву як неприйнятну, якщо вона є явно необґрунтованою або якщо заявник зловживає правом на звернення. Така практика стала відповіддю на спроби подання великої кількості формальних чи ідентичних заяв без наміру досягти реального захисту.
73. У рішенні від 15.09.2009 у справі "Mirolubovs and others v. Latvia" (заява №798/05) Європейський суд з прав людини зазначає, що поняття "зловживання" у значенні ст.35 Конвенції варто розуміти як факт реалізації права суб'єктом поза його призначенням (п.62). Будь-яка поведінка заявника, яка явно суперечить призначенню права на звернення до Суду, встановленого Конвенцією, та перешкоджає належній роботі Суду або належному проходженню процедури в Суді, може бути кваліфікована як зловживання. Так само зловживанням є подання заявником до Суду численних суперечливих і явно необґрунтованих заяв, аналогічних до його заяви, яка вже була визнана неприйнятною в минулому (п.65).
74. У справі Zambrano v. France (заява №41994/21) (ухвала від 21.09.2021) Суд визнав подання численних скарг частиною спланованої кампанії, яка була спрямована на перевантаження Суду та підрив його ефективності. Було зрозуміло, що переслідувана ціль полягала не в тому, щоб виграти ці справи, а, навпаки, щоб викликати "перевантаження та відставання" в Суді, "паралізувати його роботу", "створити відносини влади" з метою "вести перемовини" з Судом, погрожуючи його роботі, та "вивести зі строю систему", в якій Суд відігравав ключову роль. В результаті Суд відхилив заяви з огляду зловживання правом на звернення.
75. В системі загального права концепція abuse of process (дослівно - "насилля над процесом, його зґвалтування") стала ключовою для забезпечення належного функціонування судової системи та запобігання ситуаціям, коли процес використовується як інструмент тиску, затягування чи маніпуляцій.
76. У справі Henderson v Henderson ([1843-60] All E.R. Rep. 378) "Канцлерський суд" ("Court of Chancery") зазначив, що сторони зобов'язані пред'являти всі свої вимоги в межах одного провадження, і повторне порушення вже вирішених питань без належного обґрунтування становить зловживання процесуальними правами. Ця позиція спрямована на запобігання дублюванню судових процесів та гарантує, що ресурси правосуддя використовуються ефективно.
77. У контексті правової системи США важливим інструментом запобігання зловживанням процесуальними правами є Rule 11 of the Federal Rules of Civil Procedure (Правило 11 Федеральних правил цивільного судочинства). Це правило запроваджує стандарти поведінки для адвокатів та сторін при поданні до суду позовних заяв, клопотань та інших документів. Його основною метою виступає гарантування, що кожен документ подається лише після належної правової та фактичної перевірки і не використовується з неналежною метою, наприклад, для затягування процесу чи переслідування опонента.
78. Наприклад, у справі Harrison Prosthetic Cradle Inc. v. Watson Guide IP LLC (2022) суд розглядав подання позову, який вже раніше було відхилено в іншій юрисдикції, як потенційне порушення принципів сумлінності.
79. У справі Дональда Трампа проти Гілларі Клінтон (2022), коли колишній президент подав 108-сторінковий позов про нібито змову проти нього під час виборів 2016 року, суд визнав позов безпідставним і таким, що порушує Правило 11. Позов став прикладом застосування Правила 11 для захисту судової системи від використання її для політичного чи репутаційного тиску.
80. Таким чином, у випадку, якщо для суду є очевидним те, що поданий позов спрямований не на реальний захист цивільного права та/або інтересу, а з іншою недобросовісною метою, суд не зобов'язаний переходити до стадії розгляду справ по суті для дослідження всіх обставин справи в їх сукупності, неефективно витрачаючи при цьому відповідні ресурси, зокрема часові, оскільки це призведе до додаткового завантаження судової системи та, відповідно, до порушення завдань та принципів судочинства щонайменше по відношенню до тих добросовісних осіб, які очікують на судовий захист у інших справах.
81. Враховуючи зазначене колегія суддів вважає за необхідне відступити від висновку, викладеного у постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного цивільного суду від 08.03.2023 у справі №932/9466/21 про те, що "зазначаючи на стадії відкриття провадження у справі про те, що позов є завідомо безпідставним, суди не досліджували жодних обставин справи, не перевіряли подані докази. Повертаючи позовну заяву на підставі положень статті 44 ЦПК України, без вирішення питання про відкриття провадження у справі та призначення її до судового розгляду, суд першої інстанції, з висновками якого погодився й апеляційний суд, фактично самоусунувся від розгляду позовної заяви. Отже, висновки суду про завідомо безпідставність позову чи його штучність не повинні ґрунтуватися на припущеннях суду", подібний якому міститься у постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду від 10.09.2019 у справі №826/14653/17: "суд вважає, що висновки апеляційного суду щодо штучного характеру цього спору є передчасними, оскільки такі висновки потребують встановлення фактичних обставин справи та дослідження доказів, що може бути здійснено лише на стадії розгляду справи по суті, а не у підготовчому засіданні. З'ясування питання, чи мали місце обставини (факти), якими обґрунтовувалися вимоги та заперечення, та якими доказами вони підтверджуються, належить здійснювати на стадії розгляду справи по суті", а також постановах Верховного Суду у складі колегій суддів Касаційного господарського суду від 18.11.2021 у справі №910/4650/21, від 14.06.2022 у справі №910/10680/21, від 23.07.2024 у справі №910/15178/23: "суд першої інстанції на стадії підготовчого провадження без дослідження всіх обставин справи в їх сукупності позбавлений можливості достеменно встановити усі обставини, що могли б свідчити про ознаки завідомої безпідставності та штучності позову, а тому визнання дій позивача зловживанням процесуальними правами в розумінні п.3 ч.2 ст.43 ГПК та залишення з цих підстав позовної заяви без розгляду на стадії підготовчого провадження є обмеженням доступу до правосуддя, порушенням принципів рівності і змагальності".
82. Натомість колегія суддів вважає, що суд може як повернути позовну заяву ще до відкриття провадження у справі, так і залишити позов без розгляду після відкриття на стадії підготовчого провадження, що безпосередньо випливає зі змісту п.3 ч.2 та ч.3 ст.43 ГПК (п.3 ч.2 та ч.3 ст.44 ЦПК; п.3 ч.2 та ч.3 ст.45 КАС), а також відповідає завданням та основним засадам господарського (цивільного, адміністративного) судочинства. При цьому, штучність чи безпідставність позову має бути настільки очевидною для суду, що немає потреби у дослідженні доказів, встановленні обставин справи тощо.
83. Відповідно до ч.3 ст.302 ГПК суд, який розглядає справу в касаційному порядку у складі колегії суддів, палати або об'єднаної палати передає справу на розгляд Великої Палати, якщо така колегія (палата, об'єднана палата) вважає за необхідне відступити від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного в раніше ухваленому рішенні Верховного Суду у складі колегії суддів (палати, об'єднаної палати) іншого касаційного суду.
84. Згідно з ч.1 ст.303 ГПК питання про передачу справи на розгляд палати, об'єднаної палати або Великої Палати Верховного Суду вирішується судом за власною ініціативою або за клопотанням учасника справи.
85. З огляду на це, Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду дійшов висновку про наявність підстав для передачі справи №910/10837/25 на розгляд Великої Палати Верховного Суду з підстав, викладених в цій ухвалі.
Керуючись статтями 234, 235, 302, 303 Господарського процесуального кодексу України, Верховний Суд
1. Клопотання Акціонерного товариства "Державний ощадний банк України" про передачу справи №910/10837/25 на розгляд Великої Палати Верховного Суду задовольнити.
2. Справу №910/10837/25 за касаційною скаргою Акціонерного товариства "Державний ощадний банк України" на постанову Північного апеляційного господарського суду від 28.10.2025 передати на розгляд Великої Палати Верховного Суду.
Ухвала набирає законної сили з моменту її проголошення та оскарженню не підлягає.
Головуючий суддя О. Кібенко
Судді С. Бакуліна
В. Студенець