8-й під'їзд, Держпром, майдан Свободи, 5, м. Харків, 61022
тел. приймальня (057) 705-14-14, тел. канцелярія 705-14-41, факс 705-14-41
06 квітня 2026 року м. ХарківСправа № 922/371/26
Господарський суд Харківської області у складі:
судді Юрченко В.С.
секретар судового засідання: Трофименко С.В.
за участю представників сторін:
прокурор - Хряк Олександр Олександрович (службове посвідчення № 072721 від 01.03.2023);
позивача - не з'явився;
відповідач 1 - Трохлєбова Н.В., Шевченко І.О., в залі суду;
відповідач 2 - Білан В.В. (ордер серія АІ № 2142822 від 03.02.2026), Чорнобай Р.Л.;
розглянувши клопотання Товариства з обмеженою відповідальністю "Мегаенергопостач" (вх. № 7475 від 30.03.2026) про залишення позовної заяви без розгляду, подане у справі
за позовом Керівника Немишлянської окружної прокуратури міста Харкова (Україна, 61099, Харківська область, місто Харків, бульвар Б.Хмельницького, будинок 36-А, код ЄДРПОУ/Умовний код 0291010824) в інтересах держави в особі Харківської обласної військової адміністрації (Україна, 61002, Харківська область, місто Харків, вулиця Сумська, будинок 64, код ЄДРПОУ 23912956),
до відповідачів:
перший відповідач - Державний заклад охорони здоров'я «Обласна туберкульозна лікарня № 3» (Україна, 61075, Харківська область, місто Харків, вулиця Пирогова, будинок 8, код ЄДРПОУ 01108194),
другий відповідач - Товариство з обмеженою відповідальністю «Мегаенерго постач» (Україна, 61002, Харківська область, місто Харків, вулиця Маршала Бажанова, будинок 21/23, код ЄДРПОУ 40464528),
про визнання недійсними додаткових угод до договору та стягнення безпідставно сплачених коштів,-
На розгляд Господарського суду Харківської області через систему «Електронний Суд» надійшов позов Керівника Немишлянської окружної прокуратури міста Харкова в інтересах держави в особі Харківської обласної військової адміністрації до Державного закладу охорони здоров'я «Обласна туберкульозна лікарня № 3» та Товариства з обмеженою відповідальністю «Мегаенерго постач» про визнання недійсними додаткові угоди № 8 від 10.07.2024, № 9, № 10 від 05.09.2024, № 11 від 14.10.2024, № 12 від 06.11.2024, № 13 від 12.12.2024, № 13.1 від 13.12.2024 до Договору № 1 від 01.01.2024 про постачання електричної енергії споживачу, укладеного між Державним закладом охорони здоров'я «Обласна туберкульозна лікарня № 3» та Товариством з обмеженою відповідальністю «Мегаенерго постач», а також стягнення з Товариства з обмеженою відповідальністю «Мегаенерго постач» на користь Харківської обласної військової адміністрації коштів у сумі 106 603,35 грн як безпідставно сплачені.
Крім того, прокурор просить в позові визнати недійсною додаткову угоду 10 від 15.10.2024 до договору № 06/24-В від 22.12.2023 про закупівлю (постачання) електричної енергії, укладеного між Державним закладом охорони здоров'я «Обласна туберкульозна лікарня № 3» та Товариством з обмеженою відповідальністю «Мегаенерго постач».
Згідно Протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями справу № 922/371/26 передано на розгляд судді Юрченко В.С.
09.02.2026 суд позовну заяву залишив без руху з одночасним встановленням строку та способу усунення її недоліків.
12.02.2026 прокурор скерував, через систему «Електронний Суд», заяву про усунення недоліків (вх. № 3582).
Ухвалою Господарського суду Харківської області від 16.02.2026 прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження у справі, постановлено здійснювати розгляд справи за правилами загального позовного провадження, та призначено підготовче засідання у справі на 09.03.2026.
Підготовче засідання неодноразово відкладалось.
30.03.2026, в судовому засіданні представниця другого відповідача зазначила про те, що нею було скеровано до суду, через систему «Електронний Суд», клопотання про залишення позовної заяви без розгляду.
Присутній в судовому засіданні 30.03.2026 прокурор, зазначив, що не отримував від другого відповідача клопотання Товариства з обмеженою відповідальністю "Мегаенергопостач" про залишення позовної заяви без розгляду.
У судовому засіданні 30.03.2026, враховуючи, що усі питання, визначені ч. 2 п. 10 ст. 182 ГПК України, не можуть бути вирішені у даному підготовчому засіданні та з метою дотримання прав учасників справи, судом, на підставі п. 3 ч. 2 ст. 183 ГПК України, постановлено ухвалу про відкладення підготовчого засідання на 06.04.2026, яку відповідно до ч. 5 ст. 233 ГПК України, занесено до протоколу судового засідання.
30.03.2026 суд, в порядку ст. 120-121 ГПК України, повідомив Харківську обласну військову адміністрацію, Державний заклад охорони здоров'я «Обласна туберкульозна лікарня № 3», як учасників у справі № 922/371/26, що підготовче засідання у справі відбудеться 06 квітня 2026 року.
30.03.2026, після судового засідання, до суду, через систему «Електронний Суд», від другого відповідача надійшло клопотанням (вх. № 7475) про залишення позовної заяви без розгляду.
В обґрунтування поданого клопотання другий відповідач зазначає, що Харківська обласна військова адміністрація не є стороною ані договору про постачання електричної енергії № 1 від 01.01.2024, ані будь-яких додаткових угод, укладених до нього.
З цього приводу другий відповідач також зазначає, що Харківська обласна військова адміністрація не набувала жодних прав чи обов'язків за вказаним правочином, не брала участі у формуванні його умов, не здійснювала його виконання та не є суб'єктом відповідальності у межах відповідних договірних правовідносин.
Другий відповідач вказує у клопотанні, що укладення договору про постачання електричної енергії №1 від 01.01.2024 здійснювалося саме між ТОВ «МЕГАЕНЕРГО ПОСТАЧ» ТА ДЗОЗ «ОБЛАСНА ТУБЕРКУЛЬОЗНА ЛІКАРНЯ №3», як самостійними суб'єктами господарювання, які діяли від власного імені, у межах своєї господарської компетенції та на власний ризик. А відтак, спірні правовідносини, що виникли у даній справі, мають виключно договірний характер та стосуються виконання умов зазначеного договору між його безпосередніми сторонами.
Також, другий відповідач наголошує у клопотанні, що в матеріалах справи відсутні будь-які докази, які б підтверджували факт порушення або наявність реальної загрози порушення прав чи інтересів Харківської обласної військової адміністрації у зв'язку з укладенням або виконанням договору про постачання електричної енергії №1 від 01.01.2024.
Крім того, другий відповідач зазначає про відсутність одного з ключових елементів, необхідних для здійснення прокурором представництва інтересів держави в суді, а саме - наявність порушеного або такого, що перебуває під реальною загрозою порушення, інтересу держави в особі відповідного органу. У даному випадку, на думку другого відповідача, відсутні як сам факт порушення інтересів Харківської обласної військової адміністрації, так і будь-які ознаки того, що такий інтерес потребує захисту чи не може бути захищений самостійно відповідним суб'єктом.
Другий відповідач також зазначає, що 03 грудня 2025 року Конституційним судом України було прийнято рішення №6-р(ІІ)/2025 у справі за конституційною скаргою Товариства з обмеженою відповідальністю «Рейнір Бізнес Груп щодо відповідності Конституції України (конституційності) приписів абзацу першого частини третьої, абзаців першого, другого, третього частини четвертої статті 23 Закону України «Про прокуратуру від 14 жовтня 2014 року № 1697VII (щодо представництва прокурором інтересів держави в суді), яким визнано неконституційним окремі приписи абзацу першого частини третьої статті 23 Закону України «Про прокуратуру» від 14 жовтня 2014 року № 1697-VII зі змінами в тім, що вони надають прокуророві можливість здійснювати представництво інтересів держави в суді у зв'язку з нездійсненням або неналежним здійсненням захисту цих інтересів органом державної влади, органом місцевого самоврядування чи іншим суб'єктом владних повноважень, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження.
При цьому, другий відповідач у клопотанні вказує, що звернення прокурора до суду з позовом у даній справі, суперечить висновкам, викладеним в мотивувальній частині наведеного рішення.
Прокурор надав свої заперечення на клопотання другого відповідача про залишення позовної заяви без розгляду (вх. № 7825 від 02.04.2026), в якому зазначив, що відповідно до п. 4 резолютивної частини Рішення Конституційного Суду України не поширюється на правовідносини щодо представництва прокурором інтересів держави в суді, які виникли під час чинності окремих приписів абзацу першого частини третьої статті 23 Закону України «Про прокуратуру» від 14.10.2014 № 1697-VII зі змінами, визнаних неконституційними, та продовжують існувати після втрати ними чинності. Разом з цим, прокурор у цій справі звернувся до суду стосовно правовідносин, які виникли під час чинності окремих приписів абзацу першого частини третьої статті 23 Закону України «Про прокуратуру» від 14.10.2014 № 1697-VII зі змінами, а отже відсутні підстави для задоволення клопотання ТОВ «МЕГАЕНЕРГО ПОСТАЧ» та залишення позовної заяви без розгляду.
У судове засідання 06.04.2026 прибув прокурор та представники першого та другого відповідачів.
Суд у судовому засіданні 06.04.2026 поставив на розгляд клопотання Товариства з обмеженою відповідальністю "Мегаенергопостач" (вх. № 7475 від 30.03.2026) про залишення позовної заяви без розгляду.
Представниця другого відповідача, у судовому засіданні 06.04.2026, наполягала на задоволенні поданого нею клопотання про залишення позову без розгляду.
Прокурор у судовому засіданні 06.04.2026 заперечував проти задоволення поданого другим відповідачем клопотання про залишення позову без розгляду.
Представниця першого відповідача, у судовому засіданні 06.04.2026, зазначила, що покладається на розсуд суду у вирішенні питання про залишення позовної заяви без розгляду.
Розглянувши подане другим відповідачем клопотання (вх. № 7475 від 30.03.2026) про залишення позовної заяви без розгляду, суд зазначає наступне.
Частиною 2 ст. 4 ГПК України передбачено, що юридичні особи та фізичні особи-підприємці, фізичні особи, які не є підприємцями, державні органи, органи місцевого самоврядування мають право на звернення до господарського суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав та законних інтересів у справах, віднесених законом до юрисдикції господарського суду, а також для вжиття передбачених законом заходів, спрямованих на запобігання правопорушенням.
З урахуванням положень статей 4, 42, 44, 46 ГПК України право на звернення до господарського суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав та законних інтересів у справах, віднесених законом до юрисдикції господарського суду, є процесуальним правом.
Відповідно до ч. 3 ст. 4 ГПК України до господарського суду у справах, віднесених законом до його юрисдикції, мають право звертатися також особи, яким законом надано право звертатися до суду в інтересах інших осіб. До таких осіб процесуальний закон відносить прокурора та визначає підстави участі цієї особи у господарській справі.
Згідно ч. 3 ст. 53 ГПК України у визначених законом випадках прокурор звертається до суду з позовною заявою, бере участь у розгляді справ за його позовами, а також може вступити за своєю ініціативою у справу, провадження у якій відкрито за позовом іншої особи, до початку розгляду справи по суті, подає апеляційну, касаційну скаргу, заяву про перегляд судового рішення за нововиявленими або виключними обставинами.
Відповідно до п. З ст. 131-1 Конституції України, на прокуратуру України покладається представництво інтересів держави в суді у виключних випадках та порядку, що визначені законом.
Статтею 131-1 Конституції України передбачено, що організація і порядок діяльності органів прокуратури визначається законом.
Згідно з вимогами ч. 3 ст. 23 Закону України Про прокуратуру прокурор здійснює представництво в суді законних інтересів держави у разі порушення або загрози порушення інтересів держави, якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює орган державної влади, орган місцевого самоврядування чи інший суб'єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження, а також у разі відсутності такого органу. Наявність таких обставин обґрунтовується прокурором у порядку, передбаченому частиною четвертою цієї статті.
Відповідно до ч. 4 ст. 53 ГПК України прокурор, який звертається до суду в інтересах держави, в позовній чи іншій заяві, скарзі обґрунтовує, в чому полягає порушення інтересів держави, необхідність їх захисту, визначені законом підстави для звернення до суду прокурора, а також зазначає орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах. Невиконання цих вимог має наслідком застосування положень, передбачених статтею 174 цього Кодексу.
Як вбачається з матеріалів справи, дана позовна заява спрямована прокурором в інтересах держави в особі Харківської обласної військової адміністрації з огляду на те, що, відповідно до оголошення про проведення відкритих торгів на закупівлю електроенергії з ідентифікатором UA-2023-12-15-014958-a Державним закладом охорони здоров'я «Обласна туберкульозна лікарня № 3», джерелом фінансування предмету закупівлі є кошти державного бюджету.
Правові та економічні засади здійснення закупівель товарів, робіт і послуг для забезпечення потреб держави та територіальної громади, встановлюється Законом України «Про публічні закупівлі».
Пунктом 11 ч. 1 ст. 1 Закону України «Про публічні закупівлі» визначено, що замовник -суб'єкти, визначені згідно із статтею 2 цього Закону, які здійснюють закупівлі товарів, робіт і послуг відповідно до цього Закону.
Отже, замовниками, у розумінні Закону України «Про публічні закупівлі», є суб'єкти, які створені державною або територіальною громадою для забезпечення потреб суспільства.
Відповідно до п. 1.1. Статуту Державного закладу охорони здоров'я «Обласна туберкульозна лікарня № 3» (далі за текстом - Лікарня), затвердженого розпорядженням голови обласної державної адміністрації від 21.12.2017 № 750, Державний заклад охорони здоров'я «Обласна туберкульозна лікарня № 3» є державним неприбутковим закладом охорони здоров'я, що надає медичні послуги населенню Харківської області.
У відповідності до п. 7.6. Статуту Державного закладу охорони здоров'я «Обласна туберкульозна лікарня № 3», затвердженого розпорядженням голови обласної державної адміністрації від 21.12.2017 № 750, джерелами формування майна Лікарні є: кошти обласного бюджету, благодійні надходження від юридичних та фізичних осіб, інші джерела, що не заборонені чинним законодавством України.
Згідно п. 7.7. Статуту Державного закладу охорони здоров'я «Обласна туберкульозна лікарня № 3», затвердженого розпорядженням голови обласної державної адміністрації від 21.12.2017 № 750, фінансування Лікарні здійснюється з обласного бюджету.
Відповідно до ст. 22 Бюджетного кодексу України для здійснення програм та заходів, які реалізуються за рахунок коштів бюджету, бюджетні асигнування надаються розпорядникам бюджетних коштів. За обсягом наданих прав розпорядники бюджетних коштів поділяються на головних розпорядників бюджетних коштів та розпорядників бюджетних коштів нижчого рівня.
Згідно п. 18 ч. 1 ст. 2 Бюджетного кодексу України головні розпорядники бюджетних коштів - бюджетні установи в особі їх керівників, які відповідно до статті 22 цього Кодексу отримують повноваження шляхом встановлення бюджетних призначень. Розпорядник бюджетних коштів нижчого рівня - розпорядник, який у своїй діяльності підпорядкований відповідному головному розпоряднику та (або) діяльність якого координується через нього (абз. 3 п. 7 Порядку).
Поняття та функції розпорядників бюджетних коштів визначені п. п. 47 ст. 2 БК України, згідно з яким розпорядник бюджетних коштів - бюджетна установа в особі її керівника, уповноважена на отримання бюджетних асигнувань, взяття бюджетних зобов'язань та здійснення витрат бюджету (аналогічний висновок викладений у постанові Великої Палати Верховного Суду від 13.11.2019 у справі № 922/3095/18 (підпункт 6.20) та від 23.10.2019 у справі № 922/3013/18 (підпункт 6.22)).
Бюджетне асигнування - повноваження розпорядника бюджетних коштів, надане відповідно до бюджетного призначення, на взяття бюджетного зобов'язання та здійснення платежів, яке має кількісні, часові та цільові обмеження. Бюджетне зобов'язання - будь-яке здійснене відповідно до бюджетного асигнування розміщення замовлення, укладення договору, придбання товару, послуги чи здійснення інших аналогічних операцій протягом бюджетного періоду, згідно з якими необхідно здійснити платежі протягом цього ж періоду або у майбутньому.
Бюджетне призначення - повноваження головного розпорядника бюджетних коштів, надане цим Кодексом, законом про Державний бюджет України (рішенням про місцевий бюджет), яке має кількісні, часові і цільові обмеження та дозволяє надавати бюджетні асигнування (п. п. 6, 7 та 8 ч. 1 ст. 2 БК України).
Абзацами 1 та 2 п. 5 Порядку визначено, зокрема, що установам можуть виділятися бюджетні кошти тільки за наявності затверджених кошторисів, планів асигнувань загального фонду бюджету, планів надання кредитів із загального фонду бюджету, планів спеціального фонду. Установи мають право брати бюджетні зобов'язання витрачати бюджетні кошти на цілі та в межах, установлених затвердженими кошторисами, планами асигнувань загального фонду бюджету, планами надання кредитів із загального фонду бюджету, планами спеціального фонду.
За змістом абз. 2 п. 43 Порядку розпорядники мають право провадити діяльність виключно в межах бюджетних асигнувань, затверджених кошторисами, планами асигнувань загального фонду бюджету, планами надання кредитів із загального фонду бюджету, планами спеціального фонду.
Згідно зі ст. 26 Бюджетного кодексу України, контроль за дотриманням бюджетного законодавства спрямований на забезпечення ефективного і результативного управління бюджетними коштами та здійснюється на всіх стадіях бюджетного процесу його учасниками відповідно до цього Кодексу та іншого законодавства, а також забезпечує, зокрема, досягнення економії бюджетних коштів, їх цільового використання, ефективності і результативності в діяльності розпорядників бюджетних коштів шляхом прийняття обґрунтованих управлінських рішень (п. 3 ч. 1 ст. 26).
Спір у даній справі пов'язаний з тим, що за результатами здійсненного окружною прокуратурою опрацювання відомостей, розміщених у відкритому доступі на веб-порталі публічних закупівель Prozzoro, встановлено, що за результатами відкритих торгів на закупівлю електроенергії з ідентифікатором UA-2023-12-15-014958-a Державним закладом охорони здоров'я «Обласна туберкульозна лікарня № 3» та Товариством з обмеженою відповідальністю «МЕГАЕНЕРГО ПОСТАЧ» укладено договір про постачання електричної енергії споживачу № 1 від 01.01.2024 на загальну суму 1 328 023,03 грн, у т. ч. ПДВ - 221 337,17 грн, з обсягом постачання 149 850 кВт*год, строк постачання - з 01.01.2024 по 31.12.2024.
В подальшому сторонами укладено 14 додаткових угод до вищевказаного договору про закупівлю електроенергії № 1 від 01.01.2024 внаслідок чого ціну за 1 кВт/год електричної енергії збільшено з 8,86234922 грн до 10,173714 (з ПДВ) за 1 кВт/год (тобто на 12 % від первинної ціни), а обсяг постачання електричної енергії зменшено з 149 850 кВт/год до 87 900 кВт/год.
Прокурор стверджує, що при укладенні вищевказаних додаткових угод до договору про постачання електричної енергії споживачу № 1 від 01.01.2024, порушено вимоги Закону України «Про публічні закупівлі», оскільки ціну договору збільшено поза межами максимального ліміту у 10%, який встановлений законодавством. Враховуючи викладене, прокурором відповідно до ст. 216 ЦК України та ст. 41 Закону України «Про публічні закупівлі» ставиться вимога про визнання недійсними додаткових угод № 8 від 10.07.2024, № 9, № 10 від 05.09.2024, № 11 від 14.10.2024, № 12 від 06.11.2024, № 13 від 12.12.2024, № 13.1 від 13.12.2024 до договору про постачання електричної енергії споживачу № 1 від 01.01.2024, укладеним Державним закладом охорони здоров'я «Обласна туберкульозна лікарня № 3» з Товариством з обмеженою відповідальністю «МЕГАЕНЕРГО ПОСТАЧ», та стягнення з другого відповідача 106 603,35 грн, які були перераховані, на виконання вищезазначених оспорюваних прокурором правочинів, з обласного бюджету.
У відносинах щодо розрахунків з постачальником електричної енергії за договором, комунальний заклад, який є розпорядником бюджетних коштів, виступає не як суб'єкт владних повноважень, а як сторона у зобов'язальних правовідносинах. Аналогічні висновки викладені у постановах Великої Палати Верховного Суду від 13.11.2019 у справі №922/3095/18, від 23.10.2019 у справі № 922/3013/18.
Для захисту інтересів держави нераціонально та неефективно витрачені бюджетні кошти слід повертати (стягувати) саме на користь держави в особі уповноваженого органу як головного розпорядника бюджетних коштів, тобто на користь державного бюджету (див. постанову об'єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду у постанові від 15 березня 2024 року у справі № 904/192/22). Тобто у спорі за позовом прокурора про визнання недійсним договору про закупівлю та застосування наслідків недійсності правочину головний розпорядник бюджетних коштів, визначений прокурором як позивач, на користь якого прокурор просить стягнути кошти (застосувати реституцію), є належним позивачем у справі, який уособлює державу, за захистом інтересів якої прокурор звернувся із цим позовом до суду.
Аналогічних висновків дійшла Велика Палата Верховного Суду у постанові від 21.11.2025 у справі №920/19/24.
Враховуючи, що виконання договору про постачання електричної енергії споживачу № 1 від 01.01.2024, укладеним Державним закладом охорони здоров'я «Обласна туберкульозна лікарня № 3» з Товариством з обмеженою відповідальністю «МЕГАЕНЕРГО ПОСТАЧ», здійснюється за рахунок коштів обласного бюджету, порушення, допущені при його укладенні, призводять до порушення майнових прав Харківської обласної територіальної громади в особі Харківської обласної військової адміністрації, за рахунок якої останній і формується. Доводи другого відповідача, стосовно того, що спірні правовідносини, що виникли у даній справі, мають виключно договірний характер та стосуються виконання умов зазначеного договору між його безпосередніми сторонами, є безпідставними та такими, що не узгоджуються із сталою практикою розгляду справ з аналогічними правовідносинами.
В даному разі, саме Харківська військова обласна адміністрація, є особою, уповноваженою на вжиття заходів представницького характеру щодо захисту інтересів територіальної громади, інтереси якої є складовою інтересів держави, пов'язаних із законним та ефективним витрачанням коштів обласного бюджету, а тому є належним позивачем у цій справі.
Аналогічні висновки викладені у постанові Великої Палати Верховного Суду від 21.06.2023 у справі № 905/1907/21 та у постановах Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 22.12.2022 у справі № 904/123/22, від 26.10.2022 у справі № 904/5558/20, від 21.12.2022 у справі № 904/8332/21.
Разом з тим, як свідчать матеріали справи, попередньо, з метою встановлення підстав для представництва інтересів держави в суді у даній справі окружною прокуратурою на адресу Харківської обласної військової адміністрації направлено листи № 51-105-5499вих.25 від 21.10.2025 та № 51-105-6181вих-25 від 24.11.2025, в порядку ч. 4 ст. 23 Закону України «Про прокуратуру».
Проте, Харківською обласною військовою адміністрацією заходи щодо визнання недійсними додаткових угод до договору про постачання електричної енергії № 1 від 01.01.2024, та стягнення безпідставно сплачених коштів, не вживалися, незважаючи на листи Немишлянської окружної прокуратури міста Харкова № 51-105-5499вих-25 від 21.10.2025 та № 51-105-6181вих-25 від 24.11.2025, якими повідомлено про виявлені порушення законодавства.
Крім того, з матеріалів справи вбачається, що остання оскаржувана додаткова угода, а саме додаткова угода № 13.1 від 13.12.2024 до Договору №1 від 01.01.2024, була укладена зі спливом більше ніж року до моменту звернення прокурора до суду з позовом у даній справі. Весь цей час, Харківська обласна військова адміністрація, самостійно не вживала будь-яких заходів щодо оскарження відповідних додаткових угод та повернення бюджетних коштів, що в свою чергу, також може свідчити про бездіяльність з боку Харківської обласної військової адміністрації, щодо захисту власних прав та інтересів.
Відповідно до висновків, викладених в постанові Великої Палати Верховного Суду від 26 травня 2020 року у справі № 912/2385/18 бездіяльність компетентного органу означає, що він знав або повинен був знати про порушення інтересів держави, але не звертався до суду з відповідним позовом у розумний строк.
Велика Палата Верховного Суду у постанові від 11.06.2024 у справі №925/1133/18 виснувала, що: 1) прокурор звертається до суду в інтересах держави в особі органу, уповноваженого державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах, якщо: орган є учасником спірних відносин і сам не порушує інтересів держави, але інший учасник порушує (або учасники порушують) такі інтереси; орган не є учасником спірних відносин, але наділений повноваженнями (компетенцією) здійснювати захист інтересів держави, якщо учасники спірних відносин порушують інтереси держави; 2) прокурор звертається до суду в інтересах держави як самостійний позивач, якщо: відсутній орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах; орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах, є учасником спірних відносин і сам порушує інтереси держави.
Статтею 23 Закону України «Про прокуратуру» регламентовано особливості представництва інтересів громадянина або держави в суді, що полягає у здійсненні процесуальних та інших дій, спрямованих на захист інтересів громадянина або держави, у випадках та порядку, встановлених законом.
Звертаючись до відповідного компетентного органу до подання позову в порядку, передбаченому статтею 23 Закону України «Про прокуратуру», прокурор фактично надає йому можливість відреагувати на стверджуванні порушення інтересів держави, зокрема, шляхом призначення перевірки фактів порушення законодавства, виявлених прокурором, вчинення дій для виправлення ситуації, а саме подання позову або аргументованого повідомлення прокурора про відсутність такого порушення.
Тобто, прокурор доводить бездіяльність органу, в інтересах якого він звертається до суду, а не можливість чи неможливість такого органу самостійно звернутися із цим позовом до суду.
Однак, як вже зазначалося, в даному випадку отримавши від окружної прокуратури лист № 51-105-5499вих-25 від 21.10.2025 та № 51-105-6181вих-25 від 24.11.2025, в порядку ч. 4 ст. 23 Закону України «Про прокуратуру», Харківська обласна військова адміністрація не вчинила з цього приводу жодних дій, щодо захисту власних прав та інтересів.
З наведеного вбачається, що позивач не вжив відповідних заходів для визнання недійсними додаткових угод та стягнення зайво сплачених згідно них коштів, що вказує на його бездіяльність.
Як зазначено у постанові Великої Палати Верховного Суду від 13.02.2019 у справі №826/13768/16, нездійснення захисту виявляється в усвідомленій пасивній поведінці уповноваженого суб'єкта владних повноважень, він усвідомлює порушення інтересів держави, має відповідні повноваження для їх захисту, але всупереч цим інтересам за захистом до суду не звертається, а здійснення захисту неналежним чином виявляється в активній поведінці (сукупності дій та рішень), спрямованій на захист інтересів держави, але яка є неналежною.
Суд також враховує, що критерієм для реалізації представницьких повноважень прокуратури є факт порушення або загрози порушення інтересів держави та бездіяльність (або неналежні дії) компетентного органу, що прямо випливає з положень ч. 3 ст. 23 Закону України «Про прокуратуру» та ч. 4 ст. 53 ГПК України.
Проведення процедури державних закупівель та укладення договору із порушенням законодавства порушує інтереси держави у сфері контролю за ефективним та цільовим використанням бюджетних коштів, а дотримання у цій сфері суспільних відносин законодавства становить суспільний інтерес, тому захист такого інтересу відповідає функціям прокурора (правова позиція, викладена у постанові Верховного Суду від 21.03.2019 у справі №912/898/18).
Підставою реалізації прокуратурою представницьких функцій у цій справі стала усвідомлена пасивна поведінка органу, уповноваженого здійснювати захист інтересів держави у спірних правовідносинах, тобто нездійснення ними захисту інтересів держави.
Отже, звертаючись до суду з позовом у цій справі, прокурор дотримався вимог ст. 23 Закону України "Про прокуратуру" та ст. 53 ГПК України щодо умов такого звернення, а саме обґрунтував наявність у нього підстав для представництва інтересів держави у суді, визначив, у чому саме полягає порушення інтересів держави та правильно визначив органи, уповноважені державою здійснювати відповідні функції у спірних відносинах.
Також, на виконання вимог ст. 23 Закону України "Про прокуратуру", прокурором попередньо повідомлено Харківську обласну військову адміністрацію про представництво інтересів держави в її особі (лист №51-1901-25 від 02.02.2026).
Щодо посилань другого відповідача на висновки, викладені в рішенні конституційного суду № 6-р(ІІ)/2025 від 03 грудня 2025, в якому визнано неконституційними окремі приписи абзацу першого частини третьої ст. 23 Закону України Про прокуратуру. З цього приводу суд зазначає, що згідно з даним рішенням, вказані положення ст. 23 Закону України Про прокуратуру втратять чинність з 01 січня 2027 року.
При цьому, згідно з п. 4 названого рішення, Рішення Конституційного Суду України не поширюється на правовідносини щодо представництва прокурором інтересів держави в суді, які виникли під час чинності окремих приписів абзацу першого частини третьої статті 23 Закону України «Про прокуратуру» від 14 жовтня 2014 року № 1697-VII зі змінами, визнаних неконституційними, та продовжують існувати після втрати ними чинності.
В даному ж випадку, прокурором належним чином доведено бездіяльність уповноваженого державного органу (Харківської обласної військової адміністрації) у спірних правовідносинах, що у свою чергу є підставою для подання відповідного позову безпосередньо прокурором в інтересах держави в особі цього державного органу, у відповідності до норм чинного законодавства, ст. 23 Закону України "Про прокуратуру", що не втратили чинність, у зв'язку з їх відтермінуванням.
Таким чином, доводи другого відповідача зводяться до переоцінки правових підстав участі прокурора у справі та не спростовують встановлених судом обставин бездіяльності Харківської обласна військової адміністрації у спірних правовідносинах.
За таких обставин, суд доходить до висновку про відмову в задоволенні клопотання Товариства з обмеженою відповідальністю "Мегаенергопостач" (вх. № 7475 від 30.03.2026) про залишення позовної заяви без розгляду.
Керуючись ст. ст. 2, 11, 13, 53, 177, 182, 233, 234 Господарського процесуального кодексу України, суд
Відмовити у задоволенні клопотання Товариства з обмеженою відповідальністю "Мегаенергопостач" (вх. № 7475 від 30.03.2026) про залишення позовної заяви без розгляду у справі № 922/371/26 за позовом Керівника Немишлянської окружної прокуратури міста Харкова в інтересах держави в особі Харківської обласної військової адміністрації, до відповідачів: перший відповідач - Державний заклад охорони здоров'я «Обласна туберкульозна лікарня № 3», другий відповідач - Товариство з обмеженою відповідальністю «Мегаенерго постач», про визнання недійсними додаткових угод до договору та стягнення безпідставно сплачених коштів.
Згідно з положеннями статті 235 Господарського процесуального кодексу України дана ухвала набирає законної сили негайно після її оголошення і не підлягає оскарженню окремо від рішення суду. Заперечення на ухвали, що не підлягають оскарженню, включаються до апеляційної скарги.
Повна ухвала підписана 07.04.2026
СуддяВ.С. Юрченко