"26" березня 2026 р.м. Одеса Справа № 916/5746/24
Господарський суд Одеської області у складі судді Гута С.Ф.,
секретар судового засідання Борисова Н.В.,
за участю представників учасників справи:
від прокуратури: Слідзюк В.В.,
від позивача 1: не з'явився,
від позивача 2: Табакар В.С.,
від позивача 3: Дяченко Т.О.,
від відповідача 1: Кондратюк С.С.,
від відповідача 2: не з'явився,
від третьої особи: не з'явився,
розглянувши у відкритому судовому засіданні справу за позовом керівника Херсонської обласної прокуратури в інтересах держави в особі Південного офісу Держаудитслужби, Херсонської міської ради Херсонської області та Херсонської міської військової адміністрації Херсонського району Херсонської області до відповідачів: Департаменту міського господарства Херсонської міської ради та Товариства з обмеженою відповідальністю "АЛЬЯНСБУД ГРУП", третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні позивача 2 (Херсонської міської ради Херсонської області) - Південне міжобласне територіальне відділення Антимонопольного комітету України, про визнання недійсним договору як такого, що суперечать інтересам держави та суспільства з умислу однієї сторони, застосування наслідків відповідної недійсності,
зазначає наступне:
Керівник Херсонської обласної прокуратури використовуючи систему "Електронний суд" звернувся до Господарського суду Одеської області в інтересах держави в особі Південного офісу Держаудитслужби (надалі - Офіс, Позивач 1), Херсонської міської ради Херсонської області (надалі - Міськрада, Позивач 2) та Херсонської міської військової адміністрації Херсонського району Херсонської області (Адміністрація, Позивач 3) із позовом до Департаменту міського господарства Херсонської міської ради та Товариства з обмеженою відповідальністю "АЛЬЯНСБУД ГРУП", в якому просить:
визнати недійсним договір від 19.07.2021 № 143 про закупівлю послуг з прибирання та підмітання вулиць Послуги з прибирання та підмітання вулиць (Послуги з прибирання та підмітання вулиць) Лот № 1 - Послуги з прибирання та підмітання вулиць: ділянка № 1 (Дніпровськи район), укладений між Департаментом міського господарства Херсонської міської ради та Товариством з обмеженою відповідальністю "АЛЬЯНСБУД ГРУП";
стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "АЛЬЯНСБУД ГРУП" на користь Департаменту міського господарства Херсонської міської ради 927311,30 грн, а з Департаменту міського господарства Херсонської міської ради, одержані ним за рішенням суду 927311,30 грн стягнути в дохід держави.
Фактичними підставами звернення із позовом до суду визначено те, що після проведення Департаментом міського господарства Херсонської міської ради (надалі - Департамент, Відповідач 1) відкритих торгів UA-2021-04-26-006374-a "Послуги з прибирання та підмітання вулиць, лот №1 - Послуги з прибирання та підмітання вулиць: ділянка №1 (Дніпровський район)", в яких приймали участь Товариство з обмеженою відповідальністю "БЛАГОУСТРІЙ ХЕРСОН ПЛЮС" та Товариство з обмеженою відповідальністю "АЛЬЯНСБУД ГРУП" (надалі - ТОВ "АЛЬЯНСБУД ГРУП", Відповідач 2), з останнім укладено 19.07.2021 договір № 143 про закупівлю послуг, джерелом фінансування якого визначено кошти місцевого бюджету.
Відповідно до звіту про виконання договору, останній виконаний обома сторонами в повному обсязі, в тому числі Департаментом перераховано 927311,30 грн.
Поряд із цим за результатами розгляду адміністративною колегією Південного міжобласного територіального відділення Антимонопольного комітету України справи відносно ТОВ "Благоустрій Херсон Плюс" та ТОВ "АЛЬЯНСБУД ГРУП" 18.06.2024 прийнято рішення № 65/46-р/к, яким встановлено, що ТОВ "БЛАГОУСТРІЙ ХЕРСОН ПЛЮС" та ТОВ "АЛЬЯНСБУД ГРУП" під час участі у закупівлі UA-2021-04-26-006374-a вчинено антиконкурентні узгоджені дії, що стосуються спотворення результатів торгів.
Внаслідок вчинення ТОВ "БЛАГОУСТРІЙ ХЕРСОН ПЛЮС" та ТОВ "АЛЬЯНСБУД ГРУП" антиконкурентних узгоджених дій змагання між зазначеними суб'єктами господарювання під час підготовки та участі у торгах не відбувалося. Суб'єкти господарювання не намагалися здобути завдяки власним досягненням переваги над іншими учасниками торгів. Унаслідок цього, замовник був змушений обрати найкращу запропоновану цінову пропозицію, яка склалася не завдяки економічній конкуренції, а в результаті узгодженої неконкурентної поведінки.
Керівник Херсонської обласної прокуратури (надалі - Прокурор) наголошує на тому, що дії ТОВ "АЛЬЯНСБУД ГРУП" спрямовані на порушення встановленого юридичного господарського порядку з метою одержання права на укладення договору із замовником не на конкурентних засадах, що не узгоджується із законною господарською діяльністю у сфері публічних закупівель, а отже, суперечить інтересам держави та суспільства, оскільки порушують правові та економічні засади функціонування вказаної сфери суспільних відносин.
Відтак, Прокурор вважає наявними правові підстави для визнання недійсним, укладеного 19.07.2021 між Департаментом та ТОВ "АЛЬЯНСБУД ГРУП" договору № 143 про закупівлю послуг, та застосування приписів частини 3 статті 228 ЦК України стосовно зобов'язання повернути отримані ТОВ "АЛЬЯНСБУД ГРУП" за договором № 143 про закупівлю послуг кошти Департаменту із наступним стягнення в дохід держави.
Відповідно до протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями Господарського суду Одеської області від 30.12.2024 позовній заяві Прокурора присвоєно єдиний унікальний номер судової справи - 916/5746/24 та визначено суддю Гута С.Ф. для її розгляду.
Ухвалою Господарського суду Одеської області від 06.01.2025 прийнято позовну заяву Прокурора до розгляду та відкрито провадження у справі, постановлено розглядати справу № 916/5746/24 за правилами загального позовного провадження та призначено підготовче засідання на 04.02.2025, залучено до участі у справі третьою особою, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні позивача 2 (Херсонської міської ради Херсонської області) - Південне міжобласне територіальне відділення Антимонопольного комітету України (надалі - АМК України, Третя особа).
Відповідно до наявної в автоматизованій системі діловодства Господарського суду Одеської області інформації у кожного учасника справи, окрім ТОВ "АЛЬЯНСБУД ГРУП", зареєстрований електронний кабінет у підсистемі "Електронний суд" Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи.
20 січня 2025 року АМК України представлено письмові пояснення, в яких повідомляє, що підтримує позицію Прокурора, вважає її обґрунтованою та заснованою на приписах чинного законодавства. Додатково просить розглядати справу за відсутності представника.
23 січня 2025 року Офісом представлено заяву, в якій просить розглядати справу за відсутності представника.
29 січня 2025 року Департаментом представлено відзив на позовну заяву, в якому просить відмовити у задоволенні заявлених позовних вимог.
Ухвалою Господарського суду Одеської області від 04.02.2025 запинено провадження у справі до закінчення перегляду у касаційному порядку Об'єднаною палатою Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду справи № 922/3456/23.
06 лютого 2025 року Прокурором представлено відповідь на відзив Депатраменту.
02 січня 2026 року Департаментом представлено додаткові письмові пояснення, в яких викладає позицію стосовно відсутності правових підстав для задоволення заявлених Прокуратурою позовних вимог.
Ухвалою Господарського суду Одеської області від 12.01.2026 поновлено провадження у справі та призначено підготовче засідання на 29 січня 2026 року.
26 січня 2026 року Прокурором представлено додаткові письмові пояснення, в яких викладає позицію стосовно спірних моментів у справі.
27 січня 2026 року Адміністрацією представлено додаткові письмові пояснення, в яких викладає позицію стосовно спірних моментів у справі.
Ухвалою Господарського суду Одеської області від 29.01.2026 продовжено строк підготовчого провадження у справі на 30 днів та відкладено підготовче засідання на 12 лютого 2026 року.
09 лютого 2026 року Прокурором представлено додаткові письмові пояснення, в яких викладає позицію стосовно спірних моментів у справі.
Ухвалою Господарського суду Одеської області від 12.02.2026 закрито підготовче провадження у справі та призначено судове засідання для розгляду справи по суті на 26 лютого 2026 року.
Ухвалою Господарського суду Одеської області від 26.02.2026 відкладено розгляд справи на 26 березня 2026 року.
У призначене на 26.03.2026 судове засідання представники Офісу, АМК України та ТОВ "АЛЬЯНСБУД ГРУП", як і жодне інше, не з'явились.
Частиною 6 статті 242 ГПК України передбачено, що днем вручення судового рішення є день отримання судом повідомлення про доставлення копії судового рішення до електронного кабінету особи.
Приписи частин 4 та 5 статті 6 ГПК України визначають, що Єдина судова інформаційно-комунікаційна система відповідно до закону забезпечує обмін документами (надсилання та отримання документів) в електронній формі між судами, між судом та учасниками судового процесу, між учасниками судового процесу, а також фіксування судового процесу і участь учасників судового процесу у судовому засіданні в режимі відеоконференції.
Суд направляє судові рішення та інші процесуальні документи учасникам судового процесу до їхніх електронних кабінетів, вчиняє інші процесуальні дії в електронній формі із застосуванням Єдиної судової інформаційно-комунікаційної системи або її окремої підсистеми (модуля), що забезпечує обмін документами, в порядку, визначеному цим Кодексом, Положенням про Єдину судову інформаційно-комунікаційну систему та/або положеннями, що визначають порядок функціонування її окремих підсистем (модулів).
Пунктом 42 Положення про порядок функціонування окремих підсистем (модулів) Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи, затвердженого рішенням Вищої ради правосуддя від 17.08.2021 № 1845/0/15-21 із змінами, передбачено, що засобами ЄСІТС в автоматичному режимі здійснюється перевірка наявності в особи зареєстрованого Електронного кабінету. У разі наявності в особи Електронного кабінету засобами ЄСІТС забезпечується надсилання до автоматизованої системи діловодства підтвердження доставлення до Електронного кабінету користувача документа у справі. В іншому випадку до автоматизованої системи діловодства надходить повідомлення про відсутність в особи зареєстрованого Електронного кабінету.
В свою чергу, пункт 37 Положення визначає, що підсистема "Електронний суд" забезпечує можливість автоматичного надсилання матеріалів справ в електронному вигляді до Електронних кабінетів учасників справи та їхніх повірених.
У випадку, якщо особа (учасник справи) зареєструвала свій Електронний кабінет, електронна форма вручення їй судових рішень є обов'язковою та пріоритетною щодо письмової форми вручення, яка, на відміну від електронної форми, може бути реалізована судом у зазначеному випадку лише за окремою заявою учасника справи.
Саме така правова позиція суду касаційної інстанції викладена в ухвалах Верховного Суду від 06.03.2023 у справі № 916/3104/21 та від 17.05.2023 у справі № 910/15120/20.
Приписами частини 4 статті 120 ГПК України передбачено, що ухвала господарського суду про дату, час та місце судового засідання чи вчинення відповідної процесуальної дії повинна бути вручена завчасно, з таким розрахунком, щоб особи, які викликаються, мали достатньо часу, але не менше ніж п'ять днів, для явки в суд і підготовки до участі в судовому розгляді справи чи вчинення відповідної процесуальної дії.
Враховуючи наявність сформованих автоматизованою системою діловодства Господарського суду Одеської області довідок про завчасну доставку до електронного кабінету Офісу та АМК України підсистемою "Електронний суд" Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи в автоматичному режимі постановлених у справі ухвал, останні належним чином повідомлені про судове провадження та призначені засідання, відтак неявка представників не перешкоджає розгляду справи.
Окрім того, Офіс та АМК України клопотали про розгляд справи за відсутності представника.
Положеннями частини 4 статті 120 ГПК України передбачено, що ухвала господарського суду про дату, час та місце судового засідання чи вчинення відповідної процесуальної дії повинна бути вручена завчасно, з таким розрахунком, щоб особи, які викликаються, мали достатньо часу, але не менше ніж п'ять днів, для явки в суд і підготовки до участі в судовому розгляді справи чи вчинення відповідної процесуальної дії.
У справі Bellet v. France Суд зазначив, що «стаття 6 § 1 Конвенції містить гарантії справедливого судочинства, одним з аспектів яких є доступ до суду. Рівень доступу, наданий національним законодавством, має бути достатнім для забезпечення права особи на суд з огляду на принцип верховенства права в демократичному суспільстві. Для того, щоб доступ був ефективним, особа повинна мати чітку практичну можливість оскаржити дії, які становлять втручання у її права".
У своїй практиці Європейський суд неодноразово наголошував, що право на доступ до суду, закріплене у 6 § 1 Конвенції, не є абсолютним: воно може бути піддане допустимим обмеженням, оскільки вимагає за своєю природою державного регулювання. Держави-учасниці користуються у цьому питанні певною свободою розсуду. Однак Суд повинен прийняти в останній інстанції рішення щодо дотримання вимог Конвенції; він повинен переконатись у тому, що право доступу до суду не обмежується таким чином чи такою мірою, що сама суть права буде зведена нанівець. Крім того, подібне обмеження не буде відповідати ст. 6 § 1, якщо воно не переслідує легітимної мети та не існує розумної пропорційності між використаними засобами та поставленою метою (Prince Hans-Adam II of Liechtenstein v. Germany).
У рішенні Європейського суду з прав людини у справі "Кузнецов та інші проти Російської Федерації" зазначено, що ще одним завданням вмотивованого рішення є продемонструвати сторонам, що вони були почуті, вмотивоване рішення дає можливість стороні апелювати проти нього нарівні з можливістю перегляду рішення судом апеляційної інстанції. Така позиція є усталеною практикою Європейського суду з прав людини (справи "Серявін та інші проти України", "Проніна проти України"), з якої випливає, що ігнорування судом доречних аргументів сторони є порушенням статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.
Якщо документи та відомості, що підлягають внесенню до Єдиного державного реєстру, внесені до нього, такі документи та відомості вважаються достовірними і можуть бути використані у спорі з третьою особою. Відомості, що містяться в Єдиному державному реєстрі, використовуються для ідентифікації юридичної особи або її відокремленого підрозділу, громадського формування, що не має статусу юридичної особи, фізичної особи - підприємця, у тому числі під час провадження ними господарської діяльності та відкриття рахунків у банках та інших фінансових установах (частини 1 та 4 статті 10 Закону України "Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань").
Частиною 2 статті 27 ГПК України встановлено, що для цілей визначення підсудності відповідно до цього Кодексу місцезнаходження юридичної особи та фізичної особи-підприємця визначається згідно з Єдиним державним реєстром юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань.
Відповідно до пункту 5 частини 6 статті 242 ГПК України днем вручення судового рішення є день проставлення у поштовому повідомленні відмітки про відмову отримати копію судового рішення чи відмітки про відсутність особи за адресою місцезнаходження, місця проживання чи перебування особи, яка зареєстрована у встановленому законом порядку, якщо ця особа не повідомила суду іншої адреси.
Виходячи зі змісту статей 120,242 ГПК, пунктів 11,17,99,116,117 Правил надання послуг поштового зв'язку, затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 05.03.2009 № 270, у разі якщо ухвалу про вчинення відповідної процесуальної дії або судове рішення направлено судом рекомендованим листом за належною поштовою адресою, яка була надана суду відповідною стороною (наявність такої адреси в ЄДР прирівнюється до повідомлення такої адреси стороною), і судовий акт повернуто підприємством зв'язку з посиланням на відсутність (вибуття) адресата, відмову від одержання, закінчення строку зберігання поштового відправлення тощо, то необхідно вважати, що адресат повідомлений про вчинення відповідної процесуальної дії або про прийняття певного судового рішення у справі.
Аналогічний висновок викладений у постановах Верховного Суду від 17.11.2021 у справі № 908/1724/19, від 14.08.2020 у справі № 904/2584/19 та від 13.01.2020 у справі № 910/22873/17.
Направлення листа рекомендованою кореспонденцією на дійсну адресу є достатнім для того, щоб вважати повідомлення належним, оскільки отримання зазначеного листа адресатом перебуває поза межами контролю відправника, у цьому випадку суду (аналогічний висновок викладено у постанові Великої Палати Верховного Суду від 25.04.2018 у справі № 800/547/17, постановах Верховного Суду від 27.11.2019 у справі № 913/879/17, від 21.05.2020 у справі № 10/249-10/19, від 15.06.2020 у справі № 24/260-23/52-б, від 21.01.2021 у справі № 910/16249/19, від 19.05.2021 у справі № 910/16033/20, від 20.07.2021 у справі № 916/1178/20, від 07.09.2022 у справі № 910/10569/21).
Окрім того, у відповідності до приписів пункту 76 Правил надання послуг поштового зв'язку, затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 05.03.2009 № 270 із змінами, для отримання поштових відправлень користувачі послуг поштового зв'язку повинні забезпечити створення умов доставки та вручення поштових відправлень відповідно до вимог Закону України "Про поштовий зв'язок", цих Правил.
Ухвали Господарського суду Одеської області надсилались на адресу ТОВ "АЛЬЯНСБУД ГРУП", зазначену в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань, проте отримання їх Відповідачем залежить від суб'єктивної поведінки останнього, відтак надіслана кореспонденція суду вважається врученою належним чином, а Відповідач - обізнаним про призначенні судові засідання.
Додатково, у даному випадку суд враховує, що за приписами частини 1 статті 9 ГПК України ніхто не може бути позбавлений права на інформацію про дату, час і місце розгляду своєї справи або обмежений у праві отримання в суді усної або письмової інформації про результати розгляду його судової справи. Будь-яка особа, яка не є учасником справи, має право на доступ до судових рішень у порядку, встановленому законом.
Відповідно до частини 2 статті 2 Закону України "Про доступ до судових рішень" усі судові рішення є відкритими та підлягають оприлюдненню в електронній формі не пізніше наступного дня після їх виготовлення і підписання.
Згідно з частинами 1 та 2 статті 3 Закону України "Про доступ до судових рішень" для доступу до судових рішень судів загальної юрисдикції Державна судова адміністрація України забезпечує ведення Єдиного державного реєстру судових рішень. Єдиний державний реєстр судових рішень автоматизована система збирання, зберігання, захисту, обліку, пошуку та надання електронних копій судових рішень.
Судові рішення, внесені до Реєстру, є відкритими для безоплатного цілодобового доступу на офіційному веб-порталі судової влади України (частина 1 статті 4 Закону України "Про доступ до судових рішень").
В процесі розгляд справи Прокурор підтримував заявлені позовні вимоги та наполягав на задоволенні позову в повному обсязі, представник Адміністрації підтримував позицію Прокурора, представник Міськради підтримував позицію викладену у відзиві, представник Департаменту натомість заперечував проти задоволення заявлених позовних вимог та наполягав на відмові у задоволенні позову.
В ході розгляду даної справи Господарським судом Одеської області, у відповідності до пункту 4 частини 5 статті 13 ГПК України, створено учасникам справи умови для реалізації ними прав, передбачених цим Кодексом.
26 березня 2026 року в судовому засіданні судом проголошено скорочене (вступну та резолютивну частини) рішення. Повідомлено, що повне рішення буде складено 06 квітня 2026 року.
Приписами статті 14 ГПК України встановлено, що суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Збирання доказів у господарських справах не є обов'язком суду, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Учасник справи розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд. Таке право мають також особи, в інтересах яких заявлено вимоги, за винятком тих осіб, які не мають процесуальної дієздатності.
Дослідивши у відкритому судовому засіданні матеріали справи, надані докази, суд встановив:
Відповідно до підпункту 2.1 Положення про Департамент міського господарства Херсонської міської ради, затвердженого рішенням міської ради від 26.01.2021 № 66 (Положення), Департамент забезпечує реалізацію державної та місцевої політики у сфері житлово-комунального господарства, енергетики, інфраструктури, благоустрою, екології, діяльності транспорту і зв'язку, а також розподілу, обліку та приватизації житла.
До статутних завдань та функцій Департаменту віднесено: сприяння розвитку та поліпшенню стану благоустрою населених пунктів міської територіальної громади (підпункт 2.2.7. Положення); проведення конкурсів з визначення підприємств, установ та організацій (балансоутримувачів), відповідальних за утримання об'єктів благоустрою (підпункт 2.2.8. Положення); координація дій виконавчих органів Херсонської міської ради та створених нею комунальних підприємств, установ та організацій у сфері благоустрою населених пунктів міської територіальної громади (підпункт 2.2.9. Положення); розроблення схем благоустрою прилеглих або закріплених за суб'єктами господарювання територій, на яких планується здійснювати роботи з благоустрою, для затвердження виконавчим комітетом міської ради (підпункт 2.2.11. Положення); участь в організації та здійсненні благоустрою населених пунктів міської територіальної громади, озеленення охорони зелених насаджень і водойм, створення місць відпочинку громадян, забезпечення зовнішнього освітлення населених пунктів міської територіальної громади (підпункт 2.2.17. Положення); сприяння розвитку та конкуренції підприємств і організацій різних форм власності у сфері надання житлово-комунальних послуг (підпункт 2.2.37. Положення); забезпечення організаційної роботи з реалізації державної економічної політики в сфері публічних закупівель відповідно до вимог чинного законодавства (підпункт 2.2.55. Положення)
Згідно з підпунктом 4.1. вищенаведеного Положення Департамент має всі права та обов'язки юридичної особи, в тому числі залучати працівників інших виконавчих органів міської ради, органів державної влади, підприємств, установ та організацій (за погодження з їхніми керівниками) до розгляду питань, віднесених до його компетенції.
Департаментом у квітні 2021 року розміщено в електронній системі закупівель оголошення «Послуги з прибирання та підмітання вулиць, лот № 1 - Послуги з прибирання та підмітання вулиць: ділянка №1 (Дніпровський район)» (ідентифікатор закупівлі UA-2021-04-26-006374-a). Очікувана вартість предмета закупівлі: 940504,96 грн.
Відповідно до протоколу розкриття тендерних пропозицій/пропозицій UA-2021-04-26-006374-a ТОВ "АЛЬЯНСБУД ГРУП" визначено переможцем (Назва частин предмета закупівлі (лотів) (за наявності): Лот №1 - Послуги з прибирання та підмітання вулиць: ділянка №1 (Дніпровський район)).
Департаментом розміщено в електронній системі закупівель оголошення про намір укласти договір про закупівлю UA-2021-04-26-006374-a (Лот №1 - Послуги з прибирання та підмітання вулиць: ділянка №1 (Дніпровський район)) із ТОВ "АЛЬЯНСБУД ГРУП" із ціною тендерної пропозиції 927312,98 грн.
19 липня 2021 року між Департаментом (Замовник) та ТОВ "АЛЬЯНСБУД ГРУП" (Виконавець) укладено договір № 143 про закупівлю послуг з прибирання та підмітання вулиць (Договір), умовами пункту 1.1 якого передбачено, що виконавець зобов'язується у 2021 році надати послуги, зазначені в пункті 1.2. даного Договору, а Замовник прийняти і оплатити надані послуги.
Найменування предмету закупівлі: ДК 021:2015:90610000-6 - Послуги з прибирання та підмітання вулиць (Послуги з прибирання та підмітання вулиць) Лот №1 - Послуги з прибирання та підмітання вулиць: ділянка №1 (Дніпровський район) (пункт 1.2).
Кількість послуг - 1 послуга, п'ять найменувань. Джерело фінансування закупівлі - кошти місцевого бюджету (кошти бюджету Херсонської міської територіальної громади) (пункт 1.3).
Обсяги закупівлі послуг можуть бути зменшені з урахуванням фактичного обсягу видатків Замовника (пункт 1.4).
Ціна цього договору становить 927312,98 грн (дев'ятсот двадцять сім тисяч триста дванадцять грн 98 коп.) без ПДВ (пункт 3.1).
Ціна цього Договору може бути зменшена за взаємною згодою Сторін у порядку, визначеному чинним законодавством (пункт 3.2).
Розрахунок за послуги здійснюється в безготівковому порядку, в національній валюті України шляхом перерахування грошових коштів на поточний рахунок Виконавця послуг протягом 30 календарних днів - по факту надання послуг на підставі акта наданих послуг, підписаного Сторонами, в залежності від фінансування з міського бюджету, а також по мірі надходження бюджетних коштів на рахунок Замовника на відповідні цілі (пункт 4.1).
Строк надання послуг: послуги повинні надаватися протягом 2021 року, до 31.12.2021року (пункт 5.1).
Місце надання послуг: 73000, Україна, Херсонська область, місто Херсон, територія Херсонської міської територіальної громади, згідно з експлікацією об'єктів благоустрою м. Херсона (закріплена територія) (пункт 5.2).
Замовник впродовж п'яти робочих днів з дати отримання від Виконавця актів наданих послуг, згідно п.1.2. даного Договору, зобов'язаний розглянути результати наданих послуг та затвердити їх, або в то й же строк надати письмову вмотивовану відмову від затвердження та повідомити Виконавця про усунення недоліків. У випадку відсутності зауважень до результатів наданих послуг, Замовник зобов'язаний підписати відповідний акт та повернути Виконавцю один примірник підписаного акту (пункт 6.1).
У разі невиконання або неналежного виконання своїх зобов'язань за Договором Сторони несуть відповідальність, передбачену законами та цим Договором (пункт 8.1).
Цей Договір набирає чинності з моменту підписання Сторонами і діє до 31 грудня 2021 року, а в частині розрахунків та фінансових зобов'язань до повного їх виконання (пункт 11.1).
Представлена копія Договору містить залишені представниками підписи та скріплена печатками контрагентів.
Відповідно до представлених Прокурором платіжних доручень за період 19.08.2021 - 29.12.2021 (як зазначає Прокурор отриманих через офіційний державний вебпортал з відкритими даними про використання розпорядниками та одержувачами публічних коштів державного та місцевих бюджетів «Spending»), Департаментом перераховано ТОВ "АЛЬЯНСБУД ГРУП" 927311,30 грн.
18 червня 2024 року Адміністративною колегією Південного міжобласного територіального відділення Антимонопольного комітету України прийнято рішення № 65/46-р/к у справі № 02-02/2022, котрим визнано, що ТОВ «АЛЬЯНСБУД ГРУП» (ідентифікаційний код юридичної особи - 39977428) та ТОВ «БЛАГОУСТРІЙ ХЕРСОН ПЛЮС» (ідентифікаційний код юридичної особи - 43855047) вчинили порушення, передбачене пунктом 1 статті 50, пунктом 4 частини 2 статті 6 Закону України «Про захист економічної конкуренції», у вигляді антиконкурентних узгоджених дій, які стосуються спотворення результатів торгів на закупівлю: ДК 021:2015:90610000-6: Послуги з прибирання та підмітання вулиць, ідентифікатор закупівлі: (UA-2021-04-26-006374-а), проведених Департаментом.
Підставою для винесення зазначеного рішення адміністративної колегії Південного міжобласного територіального відділення Антимонопольного комітету України стало встановлення наступних фактів (із наявних у справі доказів):
- використання Відповідачами одних ІР-адрес під час входу в систему дистанційного обслуговування «Інтернет Банк»;
- синхронність дій під час входу в аукціон;
- отримання банківських гарантій в один день;
- наявність схожостей у завантажених Відповідачами документах під час участі у Торгах;
- взаємозв'язок Відповідачів;
- надання фінансової допомоги;
- спільне використання засобів зв'язку;
- здійснення зв'язку між Відповідачами;
- спільні властивості файлів.
04 липня 2024 року Прокурор звернувся до АМК України із повідомленням в порядку статті 23 Закону України «Про прокуратуру», в якому посилається на проведену процедуру відкритих закупівель UA-2021-04-26-006374-а, укладений між Департаментом та ТОВ "АЛЬЯНСБУД ГРУП" Договір, а також рішення АМК України від 18.06.2024 № 65/46-р/к у справі № 02-02/2022, з метою подальшого вирішення Прокурором питання щодо наявності підстав для представництва інтересів держави в суді, просить надати належним чином завірену копію рішення Південного міжобласного територіального відділення Антимонопольного комітету України від 18.06.2024 № 60/46-р/к, а також повідомити чи оскаржувалось зазначене рішення у судовому порядку та результати такого оскарження.
12 серпня 2024 року АМК України надано відповідь на повідомлення Прокурора, в якій, серед іншого зазначає, що рішення АМК України від 18.06.2024 № 65/46-р/к у справі № 02-02/2022 в судовому порядку не оскаржено, є чинним.
30 серпня 2024 року Прокурор звернувся до Адміністрації із повідомленням в порядку статті 23 Закону України «Про прокуратуру», в якому посилається на проведену процедуру відкритих закупівель UA-2021-04-26-006374-а, укладений між Департаментом та ТОВ "АЛЬЯНСБУД ГРУП" Договір, а також рішення АМК України від 18.06.2024 № 65/46-р/к у справі № 02-02/2022, з метою подальшого вирішення Прокурором питання щодо наявності підстав для представництва інтересів держави в суді просить у строк до 09.09.2024 надати до Херсонської обласної прокуратури змістовну інформацію: чи відомо Адміністрації про наявність рішення адміністративної колегії Південного міжобласного територіального відділення від 18.06.2024 № 60/46-р/к. Якщо так, які заходи вживались для поновлення інтересів держави; чи планується вжиття заходів для поновлення державних інтересів, зазначити, які саме та відповідні строки.
11 вересня 2024 року Адміністрацією надано відповідь на повідомлення Прокурора.
18 вересня 2024 року Прокурор звернувся до Адміністрації із повідомленням в порядку статті 23 Закону України «Про прокуратуру», в якому посилається на проведену процедуру відкритих закупівель UA-2021-04-26-006374-а, укладений між Департаментом та ТОВ "АЛЬЯНСБУД ГРУП" Договір, а також рішення АМК України від 18.06.2024 № 65/46-р/к у справі № 02-02/2022, з метою подальшого вирішення Прокурором питання щодо наявності підстав для представництва інтересів держави в суді, просить в строк до 30.09.2024 повідомити Прокурору про те, чи планується вжиття заходів для поновлення державних інтересів, зазначивши які саме та відповідні строки.
01 жовтня 2024 року Адміністрацією надано відповідь на повідомлення Прокурора, в якій зазначає, що Департамент 30.09.2024 звернувся до АМК України з проханням надати копію рішення від 18.06.2024 № 65/46-р/к. Метою звернення є опрацювання висновків, зазначених у рішенні, відповідно до укладених договорів, листування та інших документів, що передували їх укладанню. Доцільність ініціювання розірвання договорів у порядку господарського судочинства буде визначено лише після аналізу зазначеного рішення.
30 жовтня 2024 року Прокурор звернувся до Адміністрації із повідомленням в порядку статті 23 Закону України «Про прокуратуру», в якому посилається на проведену процедуру відкритих закупівель UA-2021-04-26-006374-а, укладений між Департаментом та ТОВ "АЛЬЯНСБУД ГРУП" Договір, а також рішення АМК України від 18.06.2024 № 65/46-р/к у справі № 02-02/2022, з метою подальшого вирішення Прокурором питання щодо наявності підстав для представництва інтересів держави в суді, просить в строк до 11.11.2024 повідомити Прокурору про те, чи планується вжиття заходів для поновлення державних інтересів, зазначивши які саме та відповідні строки.
14 листопада 2024 року Адміністрацією надано відповідь на повідомлення Прокурора, в якій зазначає, що Адміністрація не планує звернення до суду щодо розірвання договорів, укладених між Департаментом та ТОВ "АЛЬЯНСБУД ГРУП".
22 листопада 2024 року Прокурор звернувся до Офісу із повідомленням в порядку статті 23 Закону України «Про прокуратуру», в якому посилається на проведену процедуру відкритих закупівель UA-2021-04-26-006374-а, укладений між Департаментом та ТОВ "АЛЬЯНСБУД ГРУП" Договір, а також рішення АМК України від 18.06.2024 № 65/46-р/к у справі № 02-02/2022 інформує про вказані факти з метою надання їм належної оцінки та самостійного зверненню з позовом до суду про визнання недійсним Договору, як такого, що укладений з порушенням вимог Закону України «Про публічні закупівлі» та без додержання вимоги щодо відповідності правочину інтересам держави і суспільства, його моральним засадам. А також одночасним застосуванням наслідків недійсного правочину, передбачених частиною 3 статті 228 ЦК України.
03 грудня 2024 року Офісом надано відповідь на повідомлення Прокурора, в якій зазначає, що не подавався та не планується подання до суду позову про визнання недійсним Договору № 143 від 19.07.2021, як такого, що суперечать інтересам держави, із застосуванням наслідків такої невідповідності.
У той же час, зазначає, що у разі подання органом прокуратури позову до суду готові взяти участь у справі як треті особи, позов прокурора підтримати.
11 грудня 2024 року Прокурором складено до Офісу, Міськради та Адміністрації повідомлення в порядку статті 23 Закону України «Про прокуратуру», в яких посилаючись на проведену процедуру відкритих закупівель UA-2021-04-26-006374-а, укладений між Департаментом та ТОВ "АЛЬЯНСБУД ГРУП" Договір, зазначає, що на даний час порушені державні інтереси залишаються незахищеними, у зв'язку з чим, на підставі частини 5 статті 23 Закону України «Про прокуратуру» повідомляє, що Херсонською обласною прокуратурою в інтересах Південного офісу Держаудитслужби, Херсонської міської ради та Херсонської міської військової адміністрації Херсонського району Херсонської області буде подано позовну заяву до Департаменту міського господарства Херсонської міської ради та Товариства з обмеженою відповідальністю "АЛЬЯНСБУД ГРУП" про визнання недійсним правочину та стягнення коштів.
Дослідивши у відкритому судовому засіданні матеріали справи, надані докази, проаналізувавши норми чинного законодавства, суд дійшов наступних висновків:
Згідно з пунктом 3 частини 1 статті 131-1 Конституції України в Україні діє прокуратура, яка здійснює, зокрема, представництво інтересів держави в суді у виключних випадках і в порядку, що визначені законом.
Відповідно до статті 1 Закону України "Про прокуратуру" прокуратура України становить єдину систему, яка в порядку, передбаченому цим Законом, здійснює встановлені Конституцією України функції з метою захисту прав і свобод людини, загальних інтересів суспільства та держави.
Абзацом 1 частини 3 статті 23 Закону України "Про прокуратуру" визначений вичерпний перелік підстав для здійснення прокуратурою представництва інтересів держави в суді.
Так, прокурор здійснює представництво в суді законних інтересів держави у разі порушення або загрози порушення інтересів держави, якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює орган державної влади, орган місцевого самоврядування чи інший суб'єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження, а також у разі відсутності такого органу.
Конституційний Суд України зазначив, що поняття "орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних відносинах" означає орган, на який державою покладено обов'язок щодо здійснення конкретної діяльності у відповідних правовідносинах, спрямованої на захист інтересів держави. Таким органом, відповідно до статей 6, 7, 13 та 143 Конституції України, може виступати орган державної влади чи орган місцевого самоврядування, якому законом надано повноваження органу виконавчої влади (абзац 2 частини 5 Рішення Конституційного Суду України у справі за конституційними поданнями Вищого арбітражного суду України та Генеральної прокуратури України щодо офіційного тлумачення положень статті 2 Арбітражного процесуального кодексу України (справа про представництво прокуратурою України інтересів держави в арбітражному суді) від 08 квітня 1999 року № 3-рп/99).
Отже, вирішення питання про орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах, полягає у встановленні органу, який, використовуючи на підставі норм законодавства надані йому повноваження, зобов'язаний з метою захисту інтересів держави вчиняти юридичні дії, що впливають на права та обов'язки суб'єктів спірних правовідносин, зобов'язуючи їх припинити порушення інтересів держави та усунути наслідки цих порушень (зокрема, звертатись до суду з відповідним позовом).
Відповідно до абзаців 1 - 3 частини 4 статті 23 Закону України "Про прокуратуру" наявність підстав для представництва має бути обґрунтована прокурором у суді. Прокурор здійснює представництво інтересів громадянина або держави в суді виключно після підтвердження судом підстав для представництва. Прокурор зобов'язаний попередньо, до звернення до суду, повідомити про це громадянина та його законного представника або відповідного суб'єкта владних повноважень. У разі підтвердження судом наявності підстав для представництва прокурор користується процесуальними повноваженнями відповідної сторони процесу. Наявність підстав для представництва може бути оскаржена громадянином чи її законним представником або суб'єктом владних повноважень.
Згідно із частиною 4 статті 53 ГПК України прокурор, який звертається до суду в інтересах держави, в позовній чи іншій заяві, скарзі обґрунтовує, в чому полягає порушення інтересів держави, необхідність їх захисту, визначені законом підстави для звернення до суду прокурора, а також зазначає орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах. Невиконання цих вимог має наслідком застосування положень, передбачених статтею 174 цього Кодексу.
Відповідно до абзацу 2 частини 5 статті 53 ГПК України у разі відкриття провадження за позовною заявою, поданою прокурором в інтересах держави в особі органу, уповноваженого здійснювати функції держави у спірних правовідносинах, зазначений орган набуває статусу позивача. У разі відсутності такого органу або відсутності у нього повноважень щодо звернення до суду прокурор зазначає про це в позовній заяві і в такому разі набуває статусу позивача.
Невжиття компетентним органом жодних заходів протягом розумного строку після того, як цьому органу стало відомо або повинно було стати відомо про можливе порушення інтересів держави, має кваліфікуватися як бездіяльність відповідного органу. Розумність строку визначається судом з урахуванням того, чи потребували інтереси держави невідкладного захисту (зокрема, через закінчення перебігу позовної давності чи можливість подальшого відчуження майна, яке незаконно вибуло із власності держави), а також таких чинників, як: значимість порушення інтересів держави, можливість настання невідворотних негативних наслідків через бездіяльність компетентного органу, наявність об'єктивних причин, що перешкоджали такому зверненню, тощо (постанови Великої Палати Верховного Суду від 26.05.2020 у справі № 912/2385/18, пункт 40; від 06.07.2021 у справі № 911/2169/20, пункт 8.37; від 28.09.2022 у справі № 483/448/20, пункт 7.16; від 20.06.2023 у справі № 633/408/18, пункт 10.17; від 21.06.2023 у справі № 905/1907/21, пункт 8.54; від 08.11.2023 у справі № 607/15052/16-ц, пункт 8.16).
Велика Палата Верховного Суду неодноразово звертала увагу на те, що захищати інтереси держави повинні насамперед відповідні компетентні органи, а не прокурор. Прокурор не повинен вважатися альтернативним суб'єктом звернення до суду і замінювати компетентний орган, який може і бажає захищати інтереси держави. Щоб інтереси держави не залишилися незахищеними, прокурор виконує субсидіарну роль, замінює в судовому провадженні відповідний компетентний орган, який усупереч вимогам закону не здійснює захисту або робить це неналежно (постанови Великої Палати Верховного Суду від 13.02.2019 у справі № 826/13768/16, від 05.03.2020 у справі № 9901/511/19, від 26.05.2020 у справі № 912/2385/18, пункти 45, 47; від 06.07.2021 у справі № 911/2169/20, пункт 8.39, 8.40; від 21.06.2023 у справі № 905/1907/21, пункт 8.56, 8.57).
У пунктах 69, 70 постанови від 26.06.2019 у справі № 587/430/16-ц Велика Палата Верховного Суду зауважила, що оскільки повноваження органів влади, зокрема і щодо здійснення захисту законних інтересів держави, є законодавчо визначеними, суд згідно з принципом jura novit curia ("суд знає закони") під час розгляду справи має самостійно перевірити доводи сторін щодо наявності чи відсутності повноважень органів влади здійснювати у спосіб, який обрав прокурор, захист законних інтересів держави у спірних правовідносинах. Якщо підставою для представництва інтересів держави прокурор зазначив відсутність органу, до компетенції якого віднесені повноваження здійснювати захист законних інтересів держави у спірних правовідносинах, цей довід прокурора суд повинен перевірити незалежно від того, чи надав прокурор докази вчинення ним дій, спрямованих на встановлення відповідного органу. Процедура, передбачена абзацами третім і четвертим частини четвертої статті 23 Закону України "Про прокуратуру" застосовується тільки до встановлення наявності підстав для представництва інтересів держави в суді у випадку, якщо захист законних інтересів держави не здійснює або неналежним чином здійснює суб'єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені повноваження з такого захисту. Аналогічні правові висновки викладені Великою Палатою Верховного Суду в постановах від 15.01.2020 у справі № 698/119/18 (пункт 26), від 15.09.2020 у справі № 469/1044/17 (пункт 34), від 06.07.2021 у справі № 911/2169/20 (пункт 8.19), від 20.07.2022 у справі № 910/5201/19 (пункт 81) від 28.09.2022 у справі № 483/448/20 (пункти 7.11, 7.18), від 20.06.2023 у справі № 633/408/18 (пункти 10.12, 10.19), від 21.06.2023 у справі № 905/1907/21 (пункт 8.37), від 05.07.2023 у справі № 912/2797/21 (пункт 8.4), від 08.11.2023 у справі № 607/15052/16-ц (пункт 8.11), від 08.11.2023 у справі № 607/15052/16-ц (пункт 8.18).
Частини 3 та 4 статті 23 Закону України "Про прокуратуру" серед іншого встановлюють умови, за яких прокурор може виконувати субсидіарну роль із захисту інтересів держави за наявності органу державної влади, органу місцевого самоврядування чи іншого суб'єкта владних повноважень, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження (орган, уповноважений здійснювати функції держави у спірних правовідносинах).
Встановлена цим законом умова про необхідність звернення прокурора до компетентного органу перед пред'явленням позову, спрямована на те, аби прокурор надав органу можливість відреагувати на стверджуване порушення інтересів держави (див. постанову Великої Палати Верховного Суду від 26.05.2020 у справі № 912/2385/18). За позовною заявою, поданою прокурором в інтересах держави в особі органу, уповноваженого здійснювати функції держави у спірних правовідносинах, зазначений орган набуває статусу позивача.
Тобто визначений частиною 4 статті 23 Закону України "Про прокуратуру" обов'язок прокурора перед зверненням з позовом звернутись спершу до компетентного органу стосується звернення до органу, який надалі набуде статусу позивача. У цій статті не йдеться про досудове врегулювання спору і, відповідно, вона не покладає на прокурора обов'язок вживати заходів з такого врегулювання шляхом досудового звернення до суб'єкта, якого прокурор вважає порушником інтересів держави і до якого як до відповідача буде звернений позов.
Іншими словами, прокурор зобов'язаний попередньо, до звернення до суду, повідомити про це відповідного суб'єкта лише тоді, коли той має повноваження здійснювати захист законних інтересів держави у спірних правовідносинах, але не здійснює чи неналежно їх здійснює. У разі відкриття провадження за позовною заявою, поданою прокурором в інтересах держави в особі органу, уповноваженого здійснювати функції держави у спірних правовідносинах, зазначений орган набуває статусу позивача. У разі відсутності такого органу або відсутності у нього повноважень щодо звернення до суду прокурор зазначає про це в позовній заяві і в такому разі набуває статусу позивача (постанови Великої Палати Верховного Суду від 13.02.2019 у справі № 826/13768/16, від 15.01.2020 у справі № 698/119/18, пункти 26, 27; від 11.02.2020 у справі № 922/614/19, пункти 57, 58; від 28.09.2022 у справі № 483/448/20, пункт 7.18; від 08.11.2023 у справі № 607/15052/16-ц, пункт 8.18).
Отже, якщо прокурор звертається до суду з позовною заявою в інтересах держави, він зобов'язаний у позовній заяві вказати підставу для здійснення представництва інтересів, передбачену частиною третьою статті 23 Закону України "Про прокуратуру", та обґрунтувати її. У такому разі статусу позивача набуває або орган, уповноважений здійснювати функції держави у спірних правовідносинах (за наявності такого органу), або прокурор (у разі відсутності такого органу або відсутності у нього повноважень щодо звернення до суду). Процесуальні наслідки відсутності, зокрема, обґрунтування підстави для звернення до суду прокурора визначені статтею 174 ГПК України.
Згідно з пунктом 1 частини 1 статті 2 Закону України "Про публічні закупівлі" до замовників, які здійснюють закупівлі відповідно до цього Закону, належать, зокрема, органи місцевого самоврядування.
Місцеве самоврядування здійснюється територіальними громадами сіл, селищ, міст як безпосередньо, так і через сільські, селищні, міські ради та їх виконавчі органи, а також через районні та обласні ради, які представляють спільні інтереси територіальних громад сіл, селищ, міст (частина 2 статті 2 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні").
Відповідно до частини 1 статті 10 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні" сільські, селищні, міські ради є органами місцевого самоврядування, що представляють відповідні територіальні громади та здійснюють від їх імені та в їх інтересах функції і повноваження місцевого самоврядування, визначені Конституцією України, цим та іншими законами.
В силу частини 3 статті 140 Конституції України місцеве самоврядування здійснюється територіальною громадою в порядку, встановленому законом, як безпосередньо, так і через органи місцевого самоврядування: сільські, селищні, міські ради та їх виконавчі органи.
Органам місцевого самоврядування надано широкі права для здійснення економічного і соціального розвитку на своїй території.
Статтею 143 Конституції України визначено, що місцеві органи самоврядування, зокрема, управляють майном, що є в комунальній власності, а також затверджують бюджети відповідних адміністративно-територіальних одиниць і контролюють їх виконання.
Частиною 1 статті 17 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні" унормовано, що відносини органів місцевого самоврядування з підприємствами, установами та організаціями, що перебувають у комунальній власності відповідних територіальних громад, будуються на засадах їх підпорядкованості, підзвітності та підконтрольності органам місцевого самоврядування.
Завданням органу місцевого самоврядування є забезпечення раціонального використання майна та інших ресурсів, що перебувають у комунальній власності. Водночас неефективне витрачання коштів місцевого бюджету, зокрема, шляхом укладення органом місцевого самоврядування оспорюваних додаткових угод, свідчить про порушення економічних інтересів відповідної територіальної громади.
Згідно з частиною 2 статті 64 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні" сільські, селищні, міські, районі в містах (у разі їх створення) ради та їх виконавчі органи самостійно розпоряджаються коштами відповідних місцевих бюджетів, визначають напрями їх використання. При цьому, згідно з підпунктом 27 пункту 1 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні", виключно на пленарних засіданнях сільської, селищної, міської ради вирішуються такі питання: як прийняття рішень щодо передачі коштів з відповідного місцевого бюджету.
Згідно з частиною 2 статтею 22 Бюджетного Кодексу України міська рада є головним розпорядником бюджетних коштів.
Відповідно до пунктів 7 та 9 частини 5 статті 22 Бюджетного Кодексу України головний розпорядник бюджетних коштів здійснює управління бюджетними коштами у межах встановлених йому бюджетних повноважень, забезпечуючи ефективне, результативне і цільове використання бюджетних коштів, організацію та координацію роботи розпорядників бюджетних коштів нижчого рівня та одержувачів бюджетних коштів у бюджетному процесі; здійснює контроль за повнотою надходжень, взяттям бюджетних зобов'язань розпорядниками бюджетних коштів нижчого рівня та одержувачами бюджетних коштів і витрачанням ними бюджетних коштів.
Таким чином, Міськрада як розпорядник бюджетних коштів є органом, уповноваженим на вжиття заходів представницького характеру щодо захисту інтересів держави, пов'язаних із законним та ефективним витрачанням коштів державного бюджету.
В свою чергу, відповідно до підпункту 2.1 Положення про Департамент міського господарства Херсонської міської ради, затвердженого рішенням міської ради від 26.01.2021 № 66 (діючого на час проведення закупівель) (Положення), Департамент забезпечує реалізацію державної та місцевої політики у сфері житлово-комунального господарства, енергетики, інфраструктури, благоустрою, екології, діяльності транспорту і зв'язку, а також розподілу, обліку та приватизації житла.
Відповідно до пункту 2 частини 1 статті 2 Бюджетного кодексу України бюджети місцевого самоврядування - бюджети сільських, селищних, міських територіальних громад, а також бюджети районів у містах (у разі утворення районних у місті рад).
Згідно з пунктами 4, 5, 7, 9 частини 5 статті 22 Бюджетного кодексу України до повноважень головного розпорядника розпорядник бюджетних коштів належить:
- затвердження кошторисів розпорядників бюджетних коштів нижчого рівня (плани використання бюджетних коштів одержувачів бюджетних коштів), якщо інше не передбачено законодавством;
- розроблення проектів порядків використання коштів державного бюджету за бюджетними програмами, передбаченими частиною сьомою статті 20 цього Кодексу;
- здійснення управління бюджетними коштами у межах встановлених йому бюджетних повноважень, забезпечуючи ефективне, результативне і цільове використання бюджетних коштів, організацію та координацію роботи розпорядників бюджетних коштів нижчого рівня та одержувачів бюджетних коштів у бюджетному процесі;
- здійснення контролю за повнотою надходжень, взяттям бюджетних зобов'язань розпорядниками бюджетних коштів нижчого рівня та одержувачами бюджетних коштів і витрачанням ними бюджетних коштів.
Зважаючи на викладене, Міськрада, як головний розпорядник коштів місцевого бюджету, уповноважена здійснювати контроль за ефективним витрачанням бюджетних коштів, які виділені Департаменту, як розпоряднику бюджетних коштів нижчого рівня.
Поряд із наведеним, частиною 3 статті 4 Закону України "Про правовий режим воєнного стану" передбачено, що військові адміністрації населених пунктів утворюються в межах територій територіальних громад, у яких сільські, селищні, міські ради та/або їхні виконавчі органи, та/або сільські, селищні, міські голови не здійснюють покладені на них Конституцією та законами України повноваження, а також в інших випадках, передбачених цим Законом.
Указом Президента України від 24.02.2022 № 64/2022 "Про введення воєнного стану в Україні", відповідно до пункту 20 частини 1 статті 106 Конституції України, Закону України "Про правовий режим воєнного стану", з 24.02.2022 на території України введено воєнний стан, термін дії якого продовжено станом на час розгляду справи та ухвалення рішення.
Указом Президента України від 19.09.2022 № 658/2022 "Про утворення військових адміністрацій населених пунктів у Херсонській області" утворено Херсонську міську військову адміністрацію Херсонського району Херсонської області.
Відповідно до частини 2 статті 10 Закону України "Про правовий режим воєнного стану" у разі утворення військової адміністрації населеного пункту (населених пунктів) Верховна Рада України за поданням Президента України може прийняти рішення про те, що у період дії воєнного стану та 30 днів після його припинення чи скасування начальник військової адміністрації крім повноважень, віднесених до його компетенції цим Законом, здійснює повноваження сільської, селищної, міської ради, її виконавчого комітету, сільського, селищного, міського голови.
Поряд із наведеним, відповідно до приписів частини 5 статті 78 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні" повноваження сільської, селищної, міської, районної в місті, районної, обласної ради за наявності підстав, передбачених пунктом 3 частини першої цієї статті, достроково припиняються з дня набрання чинності актом Президента України про утворення відповідної військово-цивільної, військової адміністрації.
03 листопада 2022 року Верховною Радою України прийнята постанова № 2706-ІХ "Про здійснення начальниками військових адміністрацій населених пунктів у Бериславському, Генічеському, Каховському, Скадовському, Херсонському районах Херсонської області повноважень, передбачених частиною 2 статті 10 Закону України "Про правовий режим воєнного стану"", якою у період дії воєнного стану в Україні та 30 днів після його припинення чи скасування начальник Херсонської міської військової адміністрації Херсонського району Херсонської області, крім повноважень, віднесених до його компетенції ЗУ "Про правовий режим воєнного стану", здійснює повноваження Херсонської міської ради, її виконавчого комітету та Херсонського міського голови.
Зважаючи на викладене, Адміністрація є належним Позивачем у справі.
Відповідно до преамбули Закону України "Про публічні закупівлі" він визначає правові та економічні засади здійснення закупівель товарів, робіт і послуг для забезпечення потреб держави, територіальних громад та об'єднаних територіальних громад. Метою цього Закону є забезпечення ефективного та прозорого здійснення закупівель, створення конкурентного середовища у сфері публічних закупівель, запобігання проявам корупції у цій сфері, розвиток добросовісної конкуренції.
Зокрема, Законом України "Про публічні закупівлі" встановлюються основні терміни, сфера його застосування, суб'єктний склад тощо. Розділом ІІ вказаного Закону безпосередньо врегульовано державне регулювання та контроль у сфері закупівель.
Згідно з частинами 1 та 4 статті 7 Закону України "Про публічні закупівлі" уповноважений орган здійснює регулювання та реалізує державну політику у сфері закупівель у межах повноважень, визначених цим Законом. Рахункова палата, Антимонопольний комітет України, центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері державного фінансового контролю, здійснюють контроль у сфері публічних закупівель у межах своїх повноважень, визначених Конституцією та законами України.
В силу частини 1 статті 8 цього Закону України "Про публічні закупівлі" моніторинг процедури закупівлі здійснюють центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері державного фінансового контролю, та його міжрегіональні територіальні органи. Моніторинг процедури закупівлі здійснюється протягом проведення процедури закупівлі, укладення договору про закупівлю та його дії.
Положеннями частини 1 статті 44 Закону України "Про публічні закупівлі" визначено, що за порушення вимог, установлених цим Законом та нормативно-правовими актами, прийнятими на виконання цього Закону, уповноважені особи, службові (посадові) особи замовників, службові (посадові) особи та члени органу оскарження, службові (посадові) особи Уповноваженого органу, службові (посадові) особи центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері державного фінансового контролю, службові (посадові) особи органів, що здійснюють казначейське обслуговування бюджетних коштів (обслуговуючого банку), несуть відповідальність згідно із законами України.
Статтею 1 Закону України "Про основні засади здійснення державного фінансового контролю в Україні" унормовано, що здійснення державного фінансового контролю забезпечує центральний орган виконавчої влади, уповноважений Кабінетом Міністрів України на реалізацію державної політики у сфері державного фінансового контролю (далі - орган державного фінансового контролю).
Контроль за дотриманням законодавства у сфері закупівель здійснюється шляхом проведення моніторингу закупівлі у порядку, встановленому Законом України "Про публічні закупівлі", проведення перевірки закупівель, а також під час державного фінансового аудиту та інспектування. Порядок та підстави проведення органом державного фінансового контролю перевірок закупівель встановлюється Кабінетом Міністрів України (стаття 5 Закону України "Про основні засади здійснення державного фінансового контролю в Україні").
За умовами пунктів 8 та 10 частини 1 статті 10 Закону України "Про основні засади здійснення державного фінансового контролю в Україні" органу державного фінансового контролю надається право, зокрема порушувати перед відповідними державними органами питання про визнання недійсними договорів, укладених із порушенням законодавства, у судовому порядку стягувати у дохід держави кошти, отримані підконтрольними установами за незаконними договорами, без установлених законом підстав та з порушенням законодавства; звертатися до суду в інтересах держави, якщо підконтрольною установою не забезпечено виконання вимог щодо усунення виявлених під час здійснення державного фінансового контролю порушень законодавства з питань збереження і використання активів.
Положенням про Державну аудиторську службу України, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України № 43 від 03.02.2016, передбачено, що Державна аудиторська служба України (Держаудитслужба) є центральним органом виконавчої влади, діяльність якого спрямовується і координується Кабінетом Міністрів України через Міністра фінансів та який реалізує державну політику у сфері державного фінансового контролю.
Відповідно до підпунктів 3, 4, 9 пункту 4 цього Положення Держаудитслужба реалізує державний фінансовий контроль через здійснення державного фінансового аудиту, перевірки закупівель, інспектування (ревізії), моніторингу закупівель; здійснює контроль, зокрема, за дотриманням законодавства про закупівлі; вживає в установленому порядку заходів до усунення виявлених під час здійснення державного фінансового контролю порушень законодавства та притягнення до відповідальності винних осіб, а саме: вимагає від керівників та інших осіб підприємств, установ та організацій, що контролюються, усунення виявлених порушень законодавства; здійснює контроль за виконанням таких вимог; звертається до суду в інтересах держави у разі незабезпечення виконання вимог щодо усунення виявлених під час здійснення державного фінансового контролю порушень законодавства з питань збереження і використання активів; застосовує заходи впливу за порушення бюджетного законодавства, накладає адміністративні стягнення на осіб, винних у порушенні законодавства; передає в установленому порядку правоохоронним органам матеріали за результатами державного фінансового контролю у разі встановлення порушень законодавства, за які передбачено кримінальну відповідальність або які містять ознаки корупційних діянь.
Держаудитслужба здійснює свої повноваження безпосередньо і через утворені в установленому порядку міжрегіональні територіальні органи (пункт 7 Положення).
Отже, орган державного фінансового контролю здійснює державний фінансовий контроль за використанням коштів державного та місцевих бюджетів, і в разі виявлення порушень законодавства має право пред'явити обов'язкові до виконання вимоги щодо усунення таких правопорушень.
Аналогічний висновок Великої Палати Верховного Суду викладено в постанові від 12.03.2018 у справі № 826/9672/17.
Таким чином, Південний офіс Держаудитслужби є належним суб'єктом, уповноваженим державою здійснювати відповідні функції щодо реалізації державної політики у сфері закупівель, у зв'язку з чим останній виступає належним позивачем у даній справі, оскільки саме до повноважень останнього належить вжиття заходів представницького характеру щодо захисту інтересів держави у спірних правовідносинах.
Щодо суті спору
Відповідно до статті 15 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.
Згідно із частиною 1 статті 16 ЦК України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.
Статтею 4 ГПК України передбачено, що право на звернення до господарського суду в установленому цим Кодексом порядку гарантується. Ніхто не може бути позбавлений права на розгляд його справи у господарському суді, до юрисдикції якого вона віднесена законом. Юридичні особи та фізичні особи-підприємці, фізичні особи, які не є підприємцями, державні органи, органи місцевого самоврядування мають право на звернення до господарського суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав та законних інтересів у справах, віднесених законом до юрисдикції господарського суду, а також для вжиття передбачених законом заходів, спрямованих на запобігання правопорушенням.
В силу частини 1 статті 5 ГПК України здійснюючи правосуддя, господарський суд захищає права та інтереси фізичних і юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором.
Реалізуючи визначене право на судовий захист, звертаючись до суду, особа вказує в позові власне суб'єктивне уявлення про порушене право чи охоронюваний інтерес та спосіб його захисту.
Під захистом права розуміється державно-примусова діяльність, спрямована на відновлення порушеного права суб'єкта правовідносин і забезпечення виконання юридичного обов'язку зобов'язаною стороною. Спосіб захисту може бути визначено як концентрований вираз змісту (суті) міри державного примусу, за допомогою якого відбувається досягнення бажаного для особи, право чи інтерес якої порушені, правового результату.
Спосіб захисту втілює безпосередню мету, якої прагне досягти суб'єкт захисту (позивач), вважаючи, що таким чином буде припинено порушення (чи оспорювання) його прав, він компенсує витрати, що виникли у зв'язку з порушенням його прав, або в інший спосіб нівелює негативні наслідки порушення його прав.
Оцінюючи належність обраного позивачем способу захисту та обґрунтовуючи відповідний висновок, необхідно виходити із його ефективності, а це означає, що вимога на захист цивільного права має відповідати змісту порушеного права та характеру правопорушення, забезпечувати поновлення порушеного права, а у разі неможливості такого поновлення - гарантувати особі можливість отримання нею відповідного відшкодування.
Велика Палата Верховного Суду неодноразово зазначала, що застосування конкретного способу захисту цивільного права залежить як від змісту права чи інтересу, за захистом якого звернулася особа, так і від характеру його порушення, невизнання або оспорення. Такі право чи інтерес мають бути захищені судом у спосіб, який є ефективним, тобто таким, що відповідає змісту відповідного права чи інтересу, характеру його порушення, невизнання або оспорення та спричиненим цими діяннями наслідкам.
Судовий захист повинен бути повним та відповідати принципу процесуальної економії, тобто забезпечити відсутність необхідності звернення до суду для вжиття додаткових засобів захисту (постанови Великої Палати Верховного Суду від 22.09.2020 у справі № 910/3009/18, від 19.01.2021 у справі № 916/1415/19), а право чи інтерес мають бути захищені судом у належний спосіб, який є ефективним (пункт 57 постанови від 05.06.2018 у справі № 338/180/17), відтак, суд повинен відмовляти у задоволенні позовної вимоги, яка не відповідає ефективному способу захисту права чи інтересу.
Статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод визнається право на доступ до правосуддя, а статтею 13 Конвенції (право на ефективний засіб юридичного захисту) передбачено, що кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний спосіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження. При цьому під ефективним способом слід розуміти такий, що призводить до потрібних результатів, наслідків, дає найбільший ефект.
Надаючи правову оцінку належності обраного зацікавленою особою способу захисту, судам належить зважати і на його ефективність з точки зору статті 13 Конвенції. Так, у рішенні від 15.11.1996 у справі "Чахал проти Об'єднаного Королівства" Європейський суд з прав людини зазначив, що згадана норма гарантує на національному рівні ефективні правові засоби для здійснення прав і свобод, що передбачаються Конвенцією, незалежно від того, яким чином вони виражені в правовій системі тієї чи іншої країни. Суть цієї статті зводиться до вимоги надати людині такі міри правового захисту на національному рівні, що дозволили б компетентному державному органові розглядати по суті скарги на порушення положень Конвенції й надавати відповідний судовий захист, хоча держави - учасники Конвенції мають деяку свободу розсуду щодо того, яким чином вони забезпечують при цьому виконання своїх зобов'язань. Крім того, Європейський суд вказав на те, що за деяких обставин вимоги статті 13 Конвенції можуть забезпечуватися всією сукупністю засобів, що передбачаються національним правом.
У справі "Белеш та інші проти Чеської Республіки" Європейський суд з прав людини зауважив, що право на справедливий судовий розгляд, що гарантується статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, має здійснюватися відповідно до норм закону, що передбачають наявність у сторін судового розгляду ефективного судового захисту з метою захисту їх цивільних прав та обов'язків.
Згідно з рішенням Європейського суду з прав людини від 04.12.1995 у справі "Белле проти Франції" для того, щоб право на доступ до суду було ефективним, особа повинна мати чітку фактичну можливість оскаржити діяння, що становить втручання у її права.
Таким чином, ефективний спосіб захисту повинен забезпечити поновлення порушеного права, бути адекватним наявним обставинам.
У рішенні від 31.07.2003 у справі "Дорани проти Ірландії" Європейський суд з прав людини зазначив, що поняття "ефективний засіб" передбачає не лише запобігання порушенню або припиненню порушення, а так само встановлення механізму відновлення, поновлення порушеного права, оскільки обов'язковим є практичне застосування ефективного механізму захисту. Протилежний підхід суперечитиме принципу верховенства права.
Як правило, суб'єкт порушеного права може скористатися не будь-яким, а цілком конкретним способом захисту свого права. Неналежність або неефективність обраного позивачем способу захисту права є підставою для прийняття судового рішення про відмову в позові.
Враховуючи вищевикладене, господарський суд повинен встановити, на що саме спрямований позов та вирішити питання про наявність чи відсутність підстав для правового захисту в обраний позивачем спосіб.
Згідно з частиною 1 статті 202 ЦК України правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.
Статтею 204 ЦК України встановлено презумпцію правомірності правочину, відповідно до якої правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.
Загальні підстави і наслідки недійсності правочинів (господарських договорів) встановлені статтями 215, 216 ЦК України.
За приписом статті 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього кодексу, а саме: зміст правочину не може суперечити цьому кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства; особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності; волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі; правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним; правочин, що вчиняється батьками (усиновлювачами), не може суперечити правам та інтересам їхніх малолітніх, неповнолітніх чи непрацездатних дітей.
Вирішуючи спори про визнання правочинів (господарських договорів) недійсними, господарський суд повинен встановити наявність фактичних обставин, з якими закон пов'язує визнання таких правочинів (господарських договорів) недійсними на момент їх вчинення (укладення) і настання відповідних наслідків, та в разі задоволення позовних вимог зазначити в судовому рішенні, в чому конкретно полягає неправомірність дій сторони та яким нормам законодавства не відповідає оспорюваний правочин.
Правовими підставами даного позову Прокурором визначено частину 1 статті 203, частини 1 та 3 статті 215, частину 3 статті 228 ЦК України.
Предметом спору у справі є вимоги Прокурора про визнання недійсним Договору про закупівлю послуг від 19.07.2021 № 143, укладеного між Департаментом та ТОВ "АЛЬЯНСБУД ГРУП", як такого, що суперечить інтересам держави і суспільства, а також вимоги про застосування наслідків недійсності цього договору, шляхом стягнення з ТОВ "АЛЬЯНСБУД ГРУП" на користь Департаменту, отриманих за результатами виконання Договору коштів (927311,30 грн), а в подальшому з Департаменту стягнення цих коштів в дохід держави.
Отже, ключовим питанням цієї справи є наявність підстав для застосування частини 3 статті 228 ЦК України.
Відповідно до частини 3 статті 228 ЦК України, у разі недодержання вимоги щодо відповідності правочину інтересам держави і суспільства, його моральним засадам такий правочин може бути визнаний недійсним. Якщо визнаний судом недійсний правочин було вчинено з метою, що завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, то при наявності умислу у обох сторін - в разі виконання правочину обома сторонами - в дохід держави за рішенням суду стягується все одержане ними за угодою, а в разі виконання правочину однією стороною з іншої сторони за рішенням суду стягується в дохід держави все одержане нею і все належне - з неї першій стороні на відшкодування одержаного. При наявності умислу лише у однієї із сторін все одержане нею за правочином повинно бути повернуто іншій стороні, а одержане останньою або належне їй на відшкодування виконаного за рішенням суду стягується в дохід держави.
За загальним правилом правовим наслідком недійсності правочинів є повернення сторін в стан, що передував укладенню правочину (абзац 2 частина 1 статті 216 ЦК України). Такий правовий наслідок спрямований на те, аби нівелювати все, що відбулося, і зробити його юридично незначущим.
Супроводжувальним правовим наслідком недійсності правочину є можливість відшкодування винною стороною правочину збитків та моральної шкоди, завданих другій стороні правочину. Такий правовий наслідок спрямований на те, аби досягти компенсації понесених такою стороною втрат, тобто є проявом дії компенсаційних засад цивільного права.
Оскільки відшкодування збитків та моральної шкоди є видом цивільно-правової відповідальності, їх стягнення відбувається на користь приватної особи, в її інтересах і саме задля неї.
У частині 3 статті 228 ЦК України передбачаються зовсім інші правові наслідки:
- які спрямовані не на позначене вище, а на реакцію з боку держави на правопорушення сторони/сторін правочину;
- ініціатором цих правових наслідків є держава, а не сторона правочину;
- ці правові наслідки встановлені в публічних інтересах (як їх розуміє держава), а не в приватноправових;
- наслідки полягають не у відновленні становища, що існувало до вчинення правочину, а на вилученні майна;
- ці правові наслідки не можна розцінювати як відшкодування збитків.
Такі правові наслідки не можна віднести до компенсаційних, адже вони є сутнісно іншими і являють собою різновид конфіскації майна державою.
Вирішуючи питання щодо застосування частини 3 статті 228 ЦК України суд має враховувати, що санкції, передбачені цією нормою, є не компенсаційними, а конфіскаційними санкціями, які передбачають стягнення усього отриманого за правочином на користь держави. Ці санкції спрямовані не на відновлення правового стану, який існував до порушення, а на покарання осіб, які порушили законодавчу заборону вчиняти правочин, який не відповідає інтересам держави і суспільства.
Конфіскація без вироку суду (Non-Conviction Based Confiscation - NCBC) розглядається ЄСПЛ як втручання у право власності, захищене статтею 1 Першого протоколу до Конвенції.
Застосування наслідків, передбачених частиною 3 статті 228 ЦК України, є втручанням держави у право власності приватних осіб. Тому підлягає застосуванню стаття 1 Першого протоколу до Конвенції. Відповідно до зазначеної статті кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права. Проте попередні положення жодним чином не обмежують право держави вводити в дію такі закони, які вона вважає за необхідне, щоб здійснювати контроль за користуванням майном відповідно до загальних інтересів або для забезпечення сплати податків чи інших зборів або штрафів.
Відповідно до усталеної практики ЄСПЛ критеріями сумісності заходу втручання у право на мирне володіння майном із гарантіями статті 1 Першого протоколу до Конвенції є те, чи ґрунтувалося таке втручання на національному законі, чи переслідувало легітимну мету, що випливає зі змісту вказаної статті, а також, чи є відповідний захід пропорційним легітимній меті втручання у право:
- втручання держави у право власності повинно мати нормативну основу у національному законодавстві, яке є доступним для заінтересованих осіб, чітким, а наслідки його застосування - передбачуваними;
- якщо можливість втручання у право власності передбачена законом, Конвенція надає державам свободу розсуду щодо визначення легітимної мети такого втручання: або з метою контролю за користуванням майном відповідно до загальних інтересів, або для забезпечення сплати податків, інших зборів або штрафів;
- втручання у право власності, навіть якщо воно здійснюється згідно із законом і з легітимною метою, буде розглядатися як порушення статті 1 Першого протоколу до Конвенції, якщо не буде встановлений справедливий баланс між інтересами суспільства, пов'язаними з цим втручанням, й інтересами особи, яка зазнає втручання в її право власності. Отже, має існувати розумне співвідношення (пропорційність) між метою, досягнення якої передбачається, та засобами, які використовуються для її досягнення.
Верховний Суд у постанові від 20.03.2019 у справі № 922/1391/18 вказав, що здійснивши правовий аналіз частини 3 статті 228 ЦК України, можна дійти висновку, що ознаками недійсного господарського договору, що суперечить інтересам держави і суспільства, є спрямованість цього правочину на порушення правового господарського порядку та наявність умислу (наміру) його сторін, які усвідомлювали або повинні були усвідомлювати протиправність укладеного договору. Метою такого правочину є його кінцевий результат, якого бажають досягти сторони. Мета завідомо суперечить інтересам держави та суспільства.
Отже, для правильного вирішення спору необхідно встановити, у чому конкретно полягала завідомо суперечна інтересам держави і суспільства мета укладення господарського договору, якою із сторін і в якій мірі виконано зобов'язання, а також наявність наміру (умислу) у кожної із сторін.
Наявність такого наміру (умислу) у сторін (сторони) означає, що вони (вона), виходячи з обставин справи, усвідомлювали або повинні були усвідомлювати протиправність укладеного договору і суперечність його мети інтересам держави і суспільства та прагнули або свідомо допускали настання протиправних наслідків.
Фактично у якості єдиного доказу того, що оспорюваний Договір про закупівлю послуг від 19.07.2021 № 143 є таким, що завідомо суперечать інтересам держави і суспільства з умислу однієї сторони - ТОВ "АЛЬЯНСБУД ГРУП", Прокурор посилається на рішення АМК України від 18.06.2024 № 65/46-р/к у справі № 02-02/2022 та викладені у ньому висновки про те, що ТОВ "АЛЬЯНСБУД ГРУП" та ТОВ «БЛАГОУСТРІЙ ХЕРСОН ПЛЮС» вчинено порушення, передбачене пунктом 1 статті 50, пунктом 4 частини 2 статті 6 Закону України «Про захист економічної конкуренції», у вигляді антиконкурентних узгоджених дій, які стосуються спотворення результатів торгів на закупівлю: ДК 021:2015:90610000-6: Послуги з прибирання та підмітання вулиць, ідентифікатор закупівлі: (UA-2021-04-26-006374-а), проведених Департаментом.
Водночас, суд зазначає про те, що лише сам факт вчинення вказаними особами порушення у вигляді антиконкурентних узгоджених дій під час участі у спірній закупівлі, встановлений рішенням Антимонопольного комітету України, не є підставою для визнання оспорюваних правочинів недійсними як таких, що вчинені з метою, що суперечить інтересам держави і суспільства у відповідності до правової конструкції частини 3 статті 228 ЦК України.
Не будь-які порушення актів цивільного законодавства, вчинені під час укладення договору, мають своїм наслідком невідповідність правочину частині 3 статті 228 ЦК України, а має бути доведено, що зміст правочину та мета його вчинення завідомо суперечать інтересам держави і суспільства.
Отже, для застосування приписів частини 3 статті 228 ЦК України Прокурор у цій справі мав довести, що сам правочин за своєю суттю є протиправним, спрямованим на порушення інтересів держави та суспільства, водночас Прокурор цього не доведено, зазначено про порушення правил конкуренції, які мали місце під час проведення закупівлі.
Антиконкурентна поведінка спрямована на спотворення конкуренції між учасниками торгів, але не завжди має за мету завдати шкоди державі чи підривати її інтереси. Тому така поведінка сама по собі не трансформує правочин у такий, що суперечить інтересам держави та суспільства у значенні частини 3 статті 228 ЦК України.
Прокурором не доведено, що внаслідок укладення спірного правочину держава понесла майнову шкоду, переплатила кошти або отримала товар/роботу неналежної якості. За цих умов відсутній причинно-наслідковий зв'язок між порушенням конкуренції та погіршенню майнового становища держави, що виключає можливість кваліфікації правочину як такого, що вчинений з метою, що завідомо суперечить інтересам держави і суспільства.
Враховуючи вищевикладене, суд доходить до висновку, що враховуючи конфіскаційний характер санкції, передбаченої частиною 3 статті 228 ЦК України, який суд не може змінити, як і зменшити розмір, ця стаття може застосовуватися у виключних випадках порушення інтересів держави та суспільства, які, зокрема, можуть мати місце при вчинені особою кримінального злочину (тобто, за наявності обвинувального вироку суду, що набрав законної сили), або дій, якими державі та суспільству завдані значні збитки, а винна особа відповідно незаконно, безпідставно збагатилася (на суму, співставну із вартістю того, що стягується на користь держави, для дотримання принципу пропорційності втручання). Ця норма не може бути застосована у випадку порушення суб'єктом господарювання будь-яких норм чинного законодавства, яке регулює господарську діяльність, зокрема законодавства про захист конкуренції.
Суд зазначає, що невідповідність норми частини 3 статті 228 ЦК України загальним засадам цивільного законодавства, її каральний характер, притаманний нормам саме публічного, а не приватного права, а також на суттєві логічні невідповідності приписів частин 1 та 2 статті 228 ЦК України, які встановлюють, що нікчемним є правочин, який суперечить публічному порядку, але як наслідок передбачають більш м'які наслідки - двосторонню реституцію, та частини 3 цієї статті, яка щодо оспорюваного правочину (який порівняно з нікчемним є не очевидно недійсним і, відтак, має меншу суспільну небезпеку) встановлює у якості наслідків набагато жорсткішу санкцію - стягнення з винної сторони (сторін) майна на користь держави.
При визначенні підстав для застосування частини 3 статті 228 ЦК України, яка містить санкцію конфіскаційного характеру, не властиву нормам цивільного законодавства, і яка несе в собі високі ризики втручання держави в право власності приватних осіб, суд має враховувати критерії, визначені ЄСПЛ, щодо пропорційності покарання (конфіскації без вироку суду) та можливості обрання менш обтяжливого заходу для винної сторони правочину (двосторонньої реституції, стягнення збитків, штрафу тощо).
Аналогічна позиція щодо застосування норм частини 3 статті 228 ЦК України викладена у постанові Верховного Суду від 19.12.2025 у справі № 922/3456/23, яку в силу приписів частини 4 статті 236 ГПК України суд враховує при ухваленні рішення.
Пунктом 4 частини 1 статті 17 Закону України "Про публічні закупівлі" встановлено, що замовник приймає рішення про відмову учаснику в участі у процедурі закупівлі та зобов'язаний відхилити тендерну пропозицію учасника або відмовити в участі у переговорній процедурі закупівлі (крім випадків, зазначених у пунктах 2, 4, 5 частини другої статті 40 цього Закону) в разі, якщо суб'єкт господарювання (учасник) протягом останніх трьох років притягувався до відповідальності за порушення, передбачене пунктом 4 частини другої статті 6, пунктом 1 статті 50 Закону України "Про захист економічної конкуренції", у вигляді вчинення антиконкурентних узгоджених дій, що стосуються спотворення результатів тендерів.
У вказаний спосіб держава гарантує розвиток добросовісної конкуренції, забезпечує ефективність правового регулювання сфери публічних закупівель, прозорість процедур. При цьому позбавлення суб'єкта господарювання права протягом трьох років брати участь у процедурах закупівель є тим запобіжчиком, за допомогою якого держава усуває недобросовісність суб'єктів господарювання від можливості мати доступ до публічних коштів.
Крім того, за порушення законодавства про захист економічної конкуренції Законом України "Про захист економічної конкуренції" передбачена відповідальність. Зокрема, за порушення, передбачені пунктами 1, 2 та 4 статті 50 цього Закону, накладаються штрафи (стаття 51, частина 2 статті 52).
Суд зазначає, що за порушення, передбачене пунктом 1 статті 50, що кваліфікується за пунктом 4 частини 2 статті 6 Закону України "Про захист економічної конкуренції", рішенням АМК України накладено штраф у відповідному розмірі на ТОВ "АЛЬЯНСБУД ГРУП". Отже, Відповідачем понесено відповідальність за вчинене ним порушення законодавства про захист економічної конкуренції.
Статтею 55 Закону України "Про захист економічної конкуренції" передбачено, що особи, яким заподіяно шкоду внаслідок порушення законодавства про захист економічної конкуренції, можуть звернутися до господарського суду із заявою про її відшкодування. Шкода, заподіяна порушеннями законодавства про захист економічної конкуренції, передбаченими пунктами 1, 2, 5, 10, 12, 18, 19 статті 50 цього Закону, відшкодовується особою, що вчинила порушення, у подвійному розмірі завданої шкоди.
З огляду на наведене, підстави для визнання оспорюваного правочину недійсними відповідно до частини 1 статті 203, частини 3 статті 215, частини 3 статті 228 ЦК України відсутні, а відтак, відсутні і підстави для застосування наслідків недійсного правочину, відтак, суд доходить до висновку про відсутність правових підстав для задоволення заявлених Прокурором позовних вимог.
Відповідно до рішення Європейського суду з прав людини від 10.02.2010 у справі "Серявін та інші проти України" Суд повторює, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (див. рішення у справі "Руїс Торіха проти Іспанії" від 09.12.1994, серія A, № 303-A, п.29).
Названий Суд зазначив, що, хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, це не може розумітись як вимога детально відповідати на кожен довід (рішення Європейського суду з прав людини у справі "Трофимчук проти України").
Суд ґрунтується на висновках, що їх зробив Європейський суд з прав людини у справі "Проніна проти України" (Рішення ЄСПЛ від 18.07.2006). Зокрема, ЄСПЛ у своєму рішенні зазначив, що пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов'язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов'язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи.
Відповідно до вимог частини 1 статті 73 ГПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.
Згідно із частиною 1 статті 74 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.
У відповідності до статті 76 ГПК України належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.
Відповідно до статті 78 ГПК України достовірними є докази, створені (отримані) за відсутності впливу, спрямованого на формування хибного уявлення про обставини справи, які мають значення для справи.
Приписи статті 79 ГПК України встановлюють, що наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування. Питання про вірогідність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.
Статтею 86 ГПК України встановлено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).
Частинами 1-3 статті 13 ГПК України встановлено, що судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов'язків, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.
Принцип рівності сторін у процесі вимагає, щоб кожній стороні надавалася розумна можливість представляти справу в таких умовах, які не ставлять цю сторону у суттєво невигідне становище відносно другої сторони (пункт 87 Рішення Європейського суду з прав людини у справі "Салов проти України" від 06.09.2005 р.).
У Рішенні Європейського суду з прав людини у справі "Надточий проти України" від 15.05.2008 зазначено, що принцип рівності сторін передбачає, що кожна сторона повинна мати розумну можливість представляти свою сторону в умовах, які не ставлять її в суттєво менш сприятливе становище в порівнянні з опонентом.
Змагальність означає таку побудову судового процесу, яка дозволяє всім особам - учасникам певної справи відстоювати свої права та законні інтереси, свою позицію у справі.
Принцип змагальності є процесуальною гарантією всебічного, повного та об'єктивного з'ясування судом обставин справи, ухвалення законного, обґрунтованого і справедливого рішення у справі.
У рішенні від 03.01.2018 "Віктор Назаренко проти України" (Заява № 18656/13) ЄСПЛ наголосив, що принцип змагальності та принцип рівності сторін, які тісно пов'язані між собою, є основоположними компонентами концепції "справедливого судового розгляду" у розумінні пункту 1 статті 6 Конвенції. Вони вимагають "справедливого балансу" між сторонами: кожній стороні має бути надана розумна можливість представити свою справу за таких умов, що не ставлять її чи його у явно гірше становище порівняно з протилежною стороною. Під загрозою стоїть впевненість сторін у функціонуванні правосуддя, яке ґрунтується, зокрема, на усвідомленні того, що вони матимуть змогу висловити свої думки щодо кожного документа в матеріалах справи (рішення у справі "Беер проти Австрії" (Beer v. Austria), заява № 30428/96, пункти 17,18, від 06 лютого 2001 року).
Верховний Суд в ході касаційного перегляду судових рішень неодноразово звертався загалом до категорії стандарту доказування та відзначав, що принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи. Цей принцип передбачає покладання тягаря доказування на сторони. Одночасно цей принцип не передбачає обов'язку суду вважати доведеною та встановленою обставину, про яку сторона стверджує. Така обставина підлягає доказуванню таким чином, аби задовольнити, як правило, стандарт переваги більш вагомих доказів, тобто коли висновок про існування стверджуваної обставини з урахуванням поданих доказів видається більш вірогідним, ніж протилежний (постанови ВС від 02.10.2018 у справі № 910/18036/17, від 23.10.2019 у справі № 917/1307/18, від 18.11.2019 у справі № 902/761/18, від 04.12.2019 у справі № 917/2101/17). Аналогічний стандарт доказування застосований Великою Палатою ВС у постанові від 18.03.2020 у справі № 129/1033/13-ц (провадження № 14-400цс19).
Зазначений підхід узгоджується і з судовою практикою Європейського суду з прав людини, юрисдикція якого поширюється на всі питання тлумачення і застосування Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (пункту 1 статті 32 Конвенції). Так, зокрема, у рішенні 23.08.2016 у справі "Дж. К. та Інші проти Швеції" ("J.K. AND OTHERS v. SWEDEN") ЄСПЛ наголошує, що "у країнах загального права у кримінальних справах діє стандарт доказування "поза розумним сумнівом ("beyond reasonable doubt"). Натомість, у цивільних справах закон не вимагає такого високого стандарту; скоріше цивільна справа повинна бути вирішена з урахуванням "балансу вірогідностей". Суд повинен вирішити, чи являється вірогідність того, що на підставі наданих доказів, а також правдивості тверджень заявника, вимога цього заявника заслуговує довіри".
Пунктом 2 частини 1 статті 129 ГПК України встановлено, що судовий збір покладається у спорах, що виникають при виконанні договорів та з інших підстав, - на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
Керуючись ст.ст.13,20,73,74,76,86,53,129,165,232,233,237,238,240,241
Господарського процесуального кодексу України, суд, -
У задоволенні позову керівника Херсонської обласної прокуратури в інтересах держави в особі Південного офісу Держаудитслужби, Херсонської міської ради Херсонської області та Херсонської міської військової адміністрації Херсонського району Херсонської області до відповідачів: Департаменту міського господарства Херсонської міської ради та Товариства з обмеженою відповідальністю "АЛЬЯНСБУД ГРУП", третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні позивача 2 (Херсонської міської ради Херсонської області) - Південне міжобласне територіальне відділення Антимонопольного комітету України, про визнання недійсним договору як такого, що суперечать інтересам держави та суспільства з умислу однієї сторони, застосування наслідків відповідної недійсності, відмовити.
Витраті по сплаті судового збору покласти на Херсонську обласну прокуратуру.
Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано.
У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Повний текст складено 06 квітня 2026 р.
Суддя С.Ф. Гут