вул. Симона Петлюри, 16/108, м. Київ, 01032, тел. (044) 235-95-51, е-mail: inbox@ko.arbitr.gov.ua
"07" квітня 2026 р. м. Київ Справа № 911/251/26
Господарський суд Київської області у складі судді Д.Г.Зайця, розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження без виклику учасників справи та проведення судового засідання за наявними матеріалами справу
за позовом Фізичної особи підприємця Руднєвої Ольги Анатоліївни, м. Дніпро
до Фізичної особи підприємця Ліпніцької Олени Людвігівни, АДРЕСА_1
про стягнення заборгованості
без виклику представників учасників справи
До Господарського суду Київської області через систему «Електронний суд» надійшла позовна заява Фізичної особи-підприємця Руднєвої Ольги Анатоліївни (далі - позивач) до Фізичної особи-підприємця Ліпніцької Олени Людвігівни (далі - відповідач) про стягнення 66241,34 грн. заборгованості, з яких: 55877,00 грн. основного боргу, 111,75 грн. інфляційних втрат, 252,59 грн. 3% річних, 10000,00 грн. моральної шкоди
Ухвалою суду від 06.02.2026 року позовну заяву прийнято до розгляду та відкрито провадження у справі №911/251/26 за правилами спрощеного позовного провадження без проведення судового засідання (без виклику учасників справи).
Відповідач, належним чином повідомлений про розгляд даної справи через систему «Електронний суд» відзив на позовну заяву у встановлений судом строк не подав
Відповідно до ч.2 ст.2 Закону України "Про доступ до судових рішень", судові рішення є відкритими та підлягають оприлюдненню в електронній формі не пізніше наступного дня після їх виготовлення і підписання.
Згідно ч.ч. 1, 2 ст.3 Закону України "Про доступ до судових рішень", для доступу до судових рішень судів загальної юрисдикції Державна судова адміністрація України забезпечує ведення Єдиного державного реєстру судових рішень. Єдиний державний реєстр судових рішень - автоматизована система збирання, зберігання, захисту, обліку, пошуку та надання електронних копій судових рішень.
Судові рішення, внесені до Реєстру, є відкритими для безоплатного цілодобового доступу на офіційному вебпорталі судової влади України (ч.1 ст.4 Закону України "Про доступ до судових рішень").
Враховуючи вищевикладене, суд зазначає, що відповідач мав доступ до судових рішень та мав можливість ознайомитись з ухвалою суду у Єдиному державному реєстрі судових рішень (www.reyestr.court.gov.ua).
Згідно ч. 2 ст. 178 ГПК України, у разі ненадання відповідачем відзиву у встановлений судом строк без поважних причин суд має право вирішити спір за наявними матеріалами справи.
Приймаючи до уваги, що відповідач, який належним чином повідомлений про наявність у провадженні суду справи з позовними вимогами до нього, у строк, встановлений ч. 1 ст. 251 ГПК України, не подав до суду відзив на позов, а відтак, не скористався наданими йому процесуальними правами.
Враховуючи, що ненадання відповідачем відзиву у встановлений судом строк без поважних причин, не перешкоджає розгляду спору по суті, суд вважає за можливе здійснити розгляд справи відповідно до ч. 2 ст. 178 ГПК України за наявними в ній матеріалами.
Згідно ч.ч. 1, 2 ст. 252 ГПК України, розгляд справи по суті в порядку спрощеного провадження починається з відкриття першого судового засідання або через тридцять днів з дня відкриття провадження у справі, якщо судове засідання не проводиться.
Відповідно до ст. 248 ГПК України, суд розглядає справи у порядку спрощеного позовного провадження протягом розумного строку, але не більше шістдесяти днів з дня відкриття провадження у справі.
Частиною 2 ст. 252 Господарського процесуального кодексу України визначено, що суд розглядає справу у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи за наявними у справі матеріалами, за відсутності клопотання будь-якої із сторін про інше.
Згідно ч. 4 ст. 240 ГПК України, у разі розгляду справи без повідомлення (виклику) учасників справи суд підписує рішення без його проголошення.
Розглянувши подані документи і матеріали, всебічно та повно з'ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд
Як зазначено в позовній заяві, Руднєва Ольга Анатоліївна, з 12.06.2019 року зареєстрована на території України як фізична особа-підприємець, що підтверджується відомостями з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань. Позивач здійснює господарську діяльність за такими видами економічної діяльності відповідно до КВЕД: 79.11 - діяльність туристичних агентств (основний вид діяльності); 79.90 - надання інших послуг бронювання та пов'язана з цим діяльність; 66.22 - діяльність страхових агентів і брокерів.
Ліпніцька Олена Людвігівна, з 09.12.2023 року зареєстрована на території України як фізична особа-підприємець, що також підтверджується відомостями з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань. Відповідач здійснює господарську діяльність, зокрема за такими видами економічної діяльності відповідно до КВЕД: 79.11 - діяльність туристичних агентств; 79.12 - діяльність туристичних операторів; 79.90 - надання інших послуг бронювання та пов'язана з цим діяльність; 65.11 - страхування життя; 65.12 - інші види страхування, крім страхування життя; 65.20 - перестрахування; 66.22 - діяльність страхових агентів і брокерів.
В ході здійснення господарської діяльності сторони використовують комерційні найменування та ідентифікаційні позначення у діловому листуванні, рахунках, заявках, підтвердженнях бронювання та іншій документації. Зокрема, позивач у діловому обігу іменує себе як «hi, travel!», а відповідач - «AV Way».
Починаючи з лютого 2023 року між позивачем та відповідачем склалися сталі та систематичні господарські відносини, пов'язані з бронюванням місць на пасажирські перевезення (зі сторони позивача) та фактичним здійсненням перевезень (зі сторони відповідача).
Так, в ході співпраці між позивачем та відповідачем, внаслідок досягнутих домовленостей щодо бронювання місць на пасажирські перевезення, які мали бути організовані та здійснені ФОП Ліпніцькою О.Л. як перевізником, з офіційної електронної адреси позивача ( ІНФОРМАЦІЯ_1 ) на офіційну електронну адресу відповідача ( ІНФОРМАЦІЯ_2 ) були направлені відповідні заявки (замовлення) щодо узгодження умов перевезення пасажирів.
На виконання вказаних домовленостей, ФОП Ліпніцькою О.Л. отримано грошові кошти на загальну суму 55877,00 грн. оплата за якими здійснювалася відповідно до виставлених відповідачем рахунків за такими замовленнями: № № 1859/23 від 28.03.2024, 1913/24 від 10.04.2024, 1919/24 від 11.04.2024, 1994/24 від 15.04.2024, 2036/24 від 22.04.2024, 2079/24 від 18.04.2024, 2089/24 від 29.04.2024, 2103/24 від 01.05.2024, 2123/24 від 05.05.2024, 2192/24 від 28.05.2024, 2205/24 від 04.06.2024, 2206/24 від 04.06.2024, 2223/24 від 07.06.2024, 2231/24 від 09.06.2024, 2253/24 від 13.06.2024.
В межах офіційного листування між позивачем та відповідачем за окремими з вищезазначених заявок за взаємною згодою сторін здійснювалися перезаліки раніше сплачених грошових коштів у рахунок інших замовлень, що підтверджується рахунками, платіжними документами та електронним листуванням.
Однак, відповідач не виконав взяті на себе зобов'язання щодо забезпечення перевезення пасажирів, а саме, організовані рейси були скасовані за ініціативою відповідача, послуги фактично не надані, а грошові кошти, отримані відповідачем.
Як зазначено позивачем, внаслідок невиконання відповідачем своїх договірних зобовязань, позивач був змушений за власний рахунок здійснювати врегулювання фінансових претензій деяких пасажирів, зокрема, в частині вартості зірваних поїздок, що спричинило репутаційні втрати для позивача, як для турагента, оскільки, клієнти пов'язували невиконання перевезення саме з його діяльністю.
Позивачем, на адресу відповідача направлено претензію № 17.11.25-1 від 17.11.2025 (докази надіслання додано до матеріалів справи) з вимогою про повернення грошових коштів у розмірі 55877,00 грн., сплачених на виконання заявок з організації пасажирських перевезень, а також, зобов'язань з виплати погодженої винагороди позивача.
Крім того, позивачем претензію з накладеним кваліфікованим електронним підписом також надіслано на офіційну електронну адресу відповідача, з якої здійснювалося попереднє офіційне листування, а саме: avwaytrips@gmail.com, однак, лист не був доставлений із приміткою системи електронної пошти: «вашого листа на адресу avwaytrips@gmail.com не доставлено, оскільки, цю адресу не знайдено або на неї не приймається пошта». Також, позвичаем претензію направлено на електронні адреси rodunatour@gmail.com та rodunatour@tat.ua, які використовувалися відповідачем у межах їх мережі.
Однак, станом на день подання позову вказані претензії позивача залишені відповідачем без відповіді та реагування, що стало підставою для звернення позивача до суду з даним позовом.
Відповідно до ч. 1 ст. 208 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України), для правочинів (за змістом ч. 2 ст. 202 ЦК України, договір між двома особами є двостороннім правочином) між юридичними особами встановлена письмова форма.
Однак, згідно ст. 218 ЦК України, недодержання сторонами письмової форми правочину, яка встановлена законом, не має наслідком його недійсність, крім випадків, встановлених законом.
Відповідно до ст. 207 ЦК України, правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах, у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо воля сторін виражена за допомогою телетайпного, електронного або іншого технічного засобу зв'язку. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами).
Договір укладається шляхом пропозиції однієї сторони укласти договір (оферти) і прийняття пропозиції (акцепту) другою стороною (ч. 2 ст. 638 ЦК України).
Згідно ч. 1 ст. 639 ЦК України, договір може бути укладений у будь-якій формі, якщо вимоги щодо форми договору не встановлені законом.
Відповідно до ч. 1 ст. 641 ЦК України, пропозицію укласти договір (оферту) може зробити кожна із сторін майбутнього договору. Пропозиція укласти договір має містити істотні умови договору і виражати намір особи, яка її зробила, вважати себе зобов'язаною у разі її прийняття.
Якщо особа, яка одержала пропозицію укласти договір, у межах строку для відповіді вчинила дію відповідно до вказаних у пропозиції умов договору (відвантажила товари, надала послуги, виконала роботи, сплатила відповідну суму грошей тощо), яка засвідчує її бажання укласти договір, ця дія є прийняттям пропозиції, якщо інше не вказане в пропозиції укласти договір або не встановлено законом (ч. 2 ст. 642 ЦК України).
Враховуючи наведені приписи законодавства, суд дійшов висновку, що сторони, у порядку статей 205, 207, 639 ЦК України досягли згоди щодо укладення договору про надання послуг у спрощений спосіб шляхом надіслання позивачем заявок на перевезення, та виставлення відповідачем на підставі заявок рахунків, які оплачені позивачем.
Такий договір є підставою для виникнення у його сторін господарських зобов'язань, а саме майново-господарських, згідно ст.ст. 11, 202, 509 ЦК України та у відповідності до приписів ст. 629 ЦК України є обов'язковим для виконання сторонами.
Згідно ст. 509 ЦК України, зобов'язанням є таке правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.
Згідно ст. 525 ЦК України, одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.
Відповідно до ст. 526 ЦК України, зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Зазначена норма кореспондується з приписами статті 193 Господарського кодексу України.
Статтею 530 ЦК України передбачено, що, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).
Відповідно до ст. 901 ЦК України, за договором про надання послуг одна сторона (виконавець) зобов'язується за завданням другої сторони (замовника) надати послугу, яка споживається в процесі вчинення певної дії або здійснення певної діяльності, а замовник зобов'язується оплатити виконавцеві зазначену послугу, якщо інше не встановлено договором.
Частиною 1 ст. 903 ЦК України визначено, що якщо договором передбачено надання послуг за плату, замовник зобов'язаний оплатити надану йому послугу в розмірі, у строки та в порядку, що встановлені договором.
За договором перевезення пасажира одна сторона (перевізник) зобов'язується перевезти другу сторону (пасажира) до пункту призначення, а в разі здавання багажу - також доставити багаж до пункту призначення та видати його особі, яка має право на одержання багажу, а пасажир зобов'язується сплатити встановлену плату за проїзд, а у разі здавання багажу - також за його провезення (ч. 1 ст. 910 ЦК України).
Статтею 610 ЦК України визначено, що порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).
Позивачем до матеріалів справи додано заявки в яких вказано маршрути, які не є самостійними окремими рейсами, а становлять складові міжнародних автобусних перевезень, що здійснювалися або мали здійснюватися відповідачем, як перевізником, за напрямками Київ - Спліт, Київ - Пула, Київ - Будва із відповідними проміжними зупинками.
Позивачем на підставі рахунків відповідача, виставлених на підставі заявок №№1859/23 від 28.03.2024, 1913/24 від 10.04.2024, 1919/24 від 11.04.2024, 1994/24 від 15.04.2024, 2036/24 від 22.04.2024, 2079/24 від 18.04.2024, 2089/24 від 29.04.2024, 2103/24 від 01.05.2024, 2123/24 від 05.05.2024, 2192/24 від 28.05.2024, 2205/24 від 04.06.2024, 2206/24 від 04.06.2024, 2223/24 від 07.06.2024, 2231/24 від 09.06.2024, 2253/24 від 13.06.2024, здійснено оплату послуг щодо бронювання місць на пасажирські перевезення, які мали бути організовані та здійснені відповідачем, як перевізником, на загальну суму 55877,00 грн.
За наслідками розгляду спору судом встановлено факт невиконання відповідачем своїх зобов'язань щодо забезпечення перевезення пасажирів, зокрема, організовані рейси на підставі заявок №№1859/23 від 28.03.2024, 1913/24 від 10.04.2024, 1919/24 від 11.04.2024, 1994/24 від 15.04.2024, 2036/24 від 22.04.2024, 2079/24 від 18.04.2024, 2089/24 від 29.04.2024, 2103/24 від 01.05.2024, 2123/24 від 05.05.2024, 2192/24 від 28.05.2024, 2205/24 від 04.06.2024, 2206/24 від 04.06.2024, 2223/24 від 07.06.2024, 2231/24 від 09.06.2024, 2253/24 від 13.06.2024 були частково скасовані відповідачем, послуги надані не в повному обсязі, грошові кошти за скасовані рейси позивачу не повернуто, що підтверджується листуванням між позивачем та відповідачем. У зв'язку з чим, позовні вимоги про стягнення заборгованості за оплачені, але не надані послуги у сумі 55877,00 грн. є обґрунтованими, доведеними та такими, що підлягають задоволенню.
Разом з цим, відповідно до ч.ч. 1, 2 ст. 73 Господарського процесуального кодексу України, доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: 1) письмовими, речовими і електронними доказами; 2) висновками експертів; 3) показаннями свідків.
Статтею 96 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що електронними доказами є інформація в електронній (цифровій) формі, яка містить дані про обставини, що мають значення для справи, зокрема електронні документи (в тому числі текстові документи, графічні зображення, плани, фотографії, відео- та звукозаписи тощо). Такі дані можуть зберігатися, зокрема, на портативних пристроях (картах пам'яті, мобільних телефонах тощо), серверах, системах резервного копіювання, інших місцях збереження даних в електронній формі (в тому числі в мережі Інтернет).
Поняття електронного доказу є ширшим за поняття електронного документа. Електронний документ - документ, інформація в якому зафіксована у вигляді електронних даних, включаючи обов'язкові реквізити документа, в тому числі електронний підпис. Натомість електронний доказ - це будь-яка інформація в цифровій формі, що має значення для справи. Повідомлення (з додатками), відправлені електронною поштою чи через застосунки-месенджери, є електронним доказом, який розглядається та оцінюється судом відповідно до статті 86 ГПК України за своїм внутрішнім переконанням у сукупності з іншими наявними у матеріалах справи доказами.
Слід враховувати, що суд може розглядати електронне листування між особами у месенджері (як і будь-яке інше листування) як доказ у справі лише в тому випадку, якщо воно дає можливість суду встановити авторів цього листування та його зміст. Відповідні висновки щодо належності та допустимості таких доказів, а також обсяг обставин, які можливо встановити за їх допомогою, суд робить у кожному конкретному випадку із врахуванням всіх обставин справи за своїм внутрішнім переконанням, і така позиція суду в окремо взятій справі не може розцінюватися як загальний висновок про застосування норм права, наведених у статті 96 ГПК України, у подібних правовідносинах (правова позиція викладена в постанові Великої Палати Верховного Суду від 21.06.2023 у справі №916/3027/21.
Дослідивши надані позивачем докази, а саме, листування позивача з відповідачем у «Viber» стосовно виконання перевезень, господарським судом встановлено, що викладені в переписці у месенджері Vіber обставини знайшли своє підтвердження, що відповідачем не спростовано, доказів протилежного відповідачем не надано.
При цьому, судом враховано, що до дій, що свідчать про визнання боргу або іншого обов'язку, можуть, належати: визнання пред'явленої претензії; зміна договору, з якої вбачається, що боржник визнає існування боргу, а так само прохання боржника про таку зміну договору; письмове прохання відстрочити сплату боргу; підписання уповноваженою на це посадовою особою боржника разом з кредитором акта звірки взаєморозрахунків, який підтверджує наявність заборгованості в сумі, щодо якої виник спір; письмове звернення боржника до кредитора щодо гарантування сплати суми боргу; часткова сплата боржником або з його згоди іншою особою основного боргу та/або сум санкцій.
Як вбачається з матеріалів справи, в ході листування з позивачем, а також в рахунках на оплату, відповідач посилався на інші заявки, за якими існувала заборгованість, погоджував та уточнював перезаліки раніше сплачених коштів, а також, висловлював намір здійснити сплату грошових коштів.
Згідно ч. 2 ст. 625 ЦК України, боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
Згідно ч. 2 ст. 530 ЦК України, якщо строк (термін) виконання боржником обов'язку не встановлений або визначений моментом пред'явлення вимоги, кредитор має право вимагати його виконання у будь-який час, крім випадків, установлених законом про банки і банківську діяльність. Боржник повинен виконати такий обов'язок у семиденний строк від дня пред'явлення вимоги, якщо обов'язок негайного виконання не випливає із договору або актів цивільного законодавства.
Позивачем на адресу відповідача надіслано претензію №17.11.25-1 від 17.11.2025 про повернення безпідставно утриманих грошових коштів у загальному розмірі 55877,00 грн., яка повернута відправнику 05.12.2025 у зв'язку із закінченням встановленого терміну, а тому, прострочення виконання грошового зобов'язання у розмірі 55877,00 грн. розпочинається після спливу семиденного строку, а саме, з 13.12.2025 року.
Згідно вірного розрахунку, зробленого судом, розмір 3% річних нарахованих на заборгованість відповідача у сумі 55877,00 грн. за період з 13.12.2025 по 18.01.2026 року складає 169,93 грн., є обґрунтованим та підлягає задоволенню у визначеній судом сумі, а розмір інфляційних втрат, нарахованих на заборгованість відповідача у сумі 55877,00 грн. за період з 13.12.2025 по 18.01.2026 року складає 503,68 грн., однак, позивачем розмір інфляційних втрат визначено у сумі 111,75 грн., а тому, задоволенню підлягають інфляційні втрати у визначеному позивачем розмірі, оскільки, суд при ухваленні рішення не може вийти за межі позовних вимог.
Стосовно позовних вимог про стягнення з відповідача на користь позивача 10000,00 грн. моральної шкоди суд зазначає наступне.
Особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав (ч. 1 ст. 23 ЦК України).
Частиною 2 ст. 23 ЦК України передбачено, що моральна шкода полягає: 1) у фізичному болю та стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров'я; 2) у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім'ї чи близьких родичів; 3) у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку із знищенням чи пошкодженням її майна; 4) у приниженні честі та гідності фізичної особи, а також ділової репутації фізичної або юридичної особи.
Згідно ч. 3 статті 23 ЦК України, якщо інше не встановлено законом, моральна шкода відшкодовується грошовими коштами, іншим майном або в інший спосіб. Розмір грошового відшкодування моральної шкоди визначається судом залежно від характеру правопорушення, глибини фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступеня вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування, а також з урахуванням інших обставин, які мають істотне значення. При визначенні розміру відшкодування враховуються вимоги розумності і справедливості.
Моральна шкода відшкодовується незалежно від майнової шкоди, яка підлягає відшкодуванню, та не пов'язана з розміром цього відшкодування. Моральна шкода відшкодовується одноразово, якщо інше не встановлено договором або законом (ч. ч. 4, 5 ст. 23 ЦК України).
У відповідності до ч. 1 ст. 1167 ЦК України, моральна шкода, завдана фізичній або юридичній особі неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю, відшкодовується особою, яка її завдала, за наявності її вини, крім випадків, встановлених частиною другою цієї статті.
У цивільному праві протиправною вважається поведінка, яка порушує імперативні норми права або санкціоновані законом умови договору, внаслідок чого порушуються права іншої особи.
Причинний зв'язок між протиправною поведінкою особи та завданою шкодою полягає в тому, що шкода стає об'єктивним наслідком поведінки заподіювача шкоди.
При цьому, природа такого зв'язку має бути пряма, тобто дії відповідача мають завдавати шкоду позивачеві як conditio sine qua non ("умова, без якої не може бути") (постанова Верховного Суду від 30.11.2022 у справі № 910/10501/19).
Під шкодою розуміється майнова шкода, що виражається у зменшенні майна потерпілого в результаті порушення належного йому майнового права, а під немайновою шкодою, заподіяною юридичній особі, - втрати немайнового характеру, що настали у зв'язку з приниженням її ділової репутації, посяганням на фірмове найменування, товарний знак, виробничу марку, розголошенням комерційної таємниці, а також вчиненням дій, спрямованих на зниження престижу чи підрив довіри до її діяльності.
Отже, для настання цивільно-правової відповідальності Відповідача за заподіяння Позивачеві моральної шкоди у цій справі Позивачу належить довести наявність усієї сукупності зазначених ознак складу цивільного правопорушення (наявність моральної шкоди; протиправність поведінки особи, яка завдала моральної шкоди; наявність причинного зв'язку між протиправною поведінкою особи, яка завдала моральної шкоди, та її результатом - моральною шкодою), у той час як відсутність хоча б однієї з цих ознак виключає настання відповідальності.
За змістом наведеної норми зобов'язання відшкодувати моральну шкоду виникає лише за умови, що ця шкода є безпосереднім наслідком певної протиправної дії (бездіяльності). Тобто заподіяна моральна шкода відшкодовується тій фізичній чи юридичній особі, права якої були безпосередньо порушені протиправними діями (бездіяльністю) інших осіб.
Аналогічна правова позиція викладена у постанові Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 30.01.2024 у cправі №910/10692/22.
Визначення терміну "ділова репутація" наведено у пункті 11 частини першої статті 1 Закону України "Про фінансові послуги та фінансові компанії" від 14.12.2021 № 1953-IX (зі змінами та доповненнями), за змістом якої діловою репутацією є сукупність зібраної Регулятором документально підтвердженої інформації про фізичну або юридичну особу, що дає можливість зробити висновок про відповідність її діяльності вимогам законодавства, діловій практиці та професійній етиці, а також відомості про професійні та управлінські здібності фізичної особи.
Виходячи зі змісту положень статті 56 Конституції України, статей 11, 16, 23, 91, 201 ЦК України, визначення терміну "ділова репутація" наведеного у пункті 11 частини першої статті 1 Закону України "Про фінансові послуги та фінансові компанії", юридична особа, яка звертається до суду з позовом про стягнення моральної шкоди, повинна довести факт спричинення їй немайнової шкоди внаслідок, зокрема, приниження її ділової репутації, посягання на фірмове найменування, товарний знак, виробничу марку, розголошенням комерційної таємниці, а також вчиненням дій, спрямованих на зниження престижу чи підрив довіри до її діяльності (подібних висновків дійшов Верховний Суд у постановах від 16.11.2021 у справі №915/1375/20, від 06.10.2022 у справі №910/18745/21, від 09.03.2023 у справі №910/17451/21).
У постановах від 14.03.2023 року у справі №903/5/22, від 02.08.2022 року у справі №910/8641/19, від 18.03.2021 року у справі №927/791/18 та від 04.08.2021 року у справі №761/35290/19 Верховний Суд зазначив, що під діловою репутацією юридичної особи розуміється оцінка її господарської, професійної чи іншої діяльності, яку здійснює така особа як учасник суспільних відносин. Відносини в процесі формування ділової репутації не можна оцінювати, залишаючи поза увагою соціальний контекст. Ділова репутація формується через бізнес діяльність, де визначальним є професійні характеристики, стиль ведення справ тощо.
Ділову репутацію юридичної особи становить престиж її фірмового (комерційного) найменування та інших належних їй нематеріальних активів серед кола споживачів її товарів та послуг. Під діловою репутацією юридичної особи, у тому числі підприємницьких товариств, фізичних осіб-підприємців, адвокатів, нотаріусів та інших осіб, розуміється оцінка їх підприємницької, громадської, професійної чи іншої діяльності, яку здійснює така особа як учасник суспільних відносин .
Приниженням ділової репутації суб'єкта господарювання (підприємця) є поширення у будь-якій формі неправдивих, неточних або неповних відомостей, що дискредитують спосіб ведення чи результати його господарської (підприємницької) діяльності, у зв'язку з чим знижується вартість його нематеріальних активів.
Отже, виходячи з комплексного аналізу наведених норм, юридична особа, яка звертається до суду з позовом про стягнення моральної шкоди, повинна довести факт спричинення їй немайнової шкоди внаслідок приниження її ділової репутації, посягання на фірмове найменування, товарний знак, виробничу марку, розголошенням комерційної таємниці, а також вчиненням дій, спрямованих на зниження престижу чи підрив довіри до її діяльності. Подібних висновків дійшов Верховний Суд у постанові від 16.11.2021 у справі №915/1375/20.
Таким чином, у частині вимог про відшкодування моральної шкоди, завданої відповідачем, позивач мав довести, які саме дії (рішення, бездіяльність) спричинили приниження ділової репутації, яку саме шкоду вони заподіяли і який її розмір.
Водночас, судом встановлено, що позивачем у своєму позові не обґрунтовано та не надано належних доказів, які б підтверджували, як саме було завдано шкоди діловій репутації позивача. При цьому, суд зазначає, що неналежне виконання відповідачем взятих на себе зобов'язань з організації перевезень не свідчить про завдання шкоди діловій репутації та вчинення відповідачем дій, спрямованих на зниження престижу чи підрив довіри до діяльності позивача. Крім того, позивачем жодним чином не обґрунтовується розмір завданої моральної шкоди.
Оскільки, позивачем не було доведено всіх необхідних елементів складу цивільного правопорушення, а тому, позовні вимоги в частині відшкодування моральної шкоди у сумі 10000,00 грн. є необґрунтованими та задоволенню не підлягають.
Частиною 1 ст. 73 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.
Згідно ч. 1 ст. 74 Господарського процесуального кодексу України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.
Відповідно до ч. 3 ст. 74 Господарського процесуального кодексу України, докази подаються сторонами та іншими учасниками справи.
Відповідно до ч. 1 ст. 86 Господарського процесуального кодексу України, суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.
Таким чином, позовні вимоги підлягають частковому задоволенню.
Судові витрати зі сплати судового збору, відповідно до ст. 129 Господарського процесуального кодексу України, покладаються на відповідача.
Керуючись ст. 124 Конституції України, ст. ст. 123, 129, 233, 236 - 240 Господарського процесуального кодексу України, суд -
1. Позовні вимоги Фізичної особи-підприємця Руднєвої Ольги Анатоліївни до Фізичної особи-підприємця Ліпніцької Олени Людвігівни про стягнення заборгованості задовольнити частково.
2. Стягнути з Фізичної особи-підприємця Ліпніцької Олени Людвігівни ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) на користь Фізичної особи-підприємця Руднєвої Ольги Анатоліївни ( АДРЕСА_2 , РНОКПП НОМЕР_2 ) 55877 (п'ятдесят п'ять тисяч вісімсот сімдесят сім) грн. 00 коп. заборгованості, 111 (сто одинадцять) грн. 75 коп. інфляційних втрат, 169 (сто шістдесят дев'ять) грн. 93 коп. 3% річних та 2257 (дві тисячі двісті п'ятдесят сім) грн. 15 коп. витрат зі сплати судового збору.
3. В іншій частині позову відмовити.
4. Видати наказ після набрання рішенням законної сили.
Рішення набирає законної сили в порядку, встановленому ст. 241 Господарського процесуального кодексу України та може бути оскаржено в апеляційному порядку протягом 20 днів з дня складення повного тексту рішення шляхом подання апеляційної скарги до Північного апеляційного господарського суду відповідно до ст.ст. 256, 257 Господарського процесуального кодексу України з врахуванням п. 17.5 Розділу ХІ Перехідних положень Господарського процесуального кодексу України.
Суддя Д.Г. Заєць