24.03.2026 м. Івано-ФранківськСправа № 909/1399/25
Господарський суд Івано-Франківської області у складі судді Малєєвої О. В., секретар судового засідання Поп'юк Я. В.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні справу, у якій
позивач - ДЕРЖАВНЕ СПЕЦІАЛІЗОВАНЕ ГОСПОДАРСЬКЕ ПІДПРИЄМСТВО "ЛІСИ УКРАЇНИ",
відповідач - ТОВАРИСТВО З ОБМЕЖЕНОЮ ВІДПОВІДАЛЬНІСТЮ "БУКОВЕЛЬ",
про витребування з чужого незаконного володіння у державну власність земельної ділянки з кадастровим номером 2611092001:22:002:0091,
за участю представників:
від позивача - Олійник Р. Б.,
від відповідача - Госедло Р. І.,
ухвалив таке рішення.
1. Предмет позову.
1.1. Предметом позову є вимога про витребування з чужого незаконного володіння ТОВ "БУКОВЕЛЬ" у державну власність в особі Державного спеціалізованого господарського підприємства "Ліси України" земельної ділянки з кадастровим номером 2611092001:22:002:0091, розташованої в урочищі "Вишня" с. Поляниця, Івано-Франківська область.
2. Вирішення процесуальних питань під час розгляду справи.
2.1. Форма судочинства.
Згідно з ухвалою про відкриття провадження у справі від 18.12.2025 суд вирішив здійснювати розгляд справи за правилами загального позовного провадження.
2.2. Розгляд клопотання відповідача від 08.01.2026 (вх. № 374/26, № 376/26 від 09.01.2026) про залишення позовної заяви без розгляду.
На думку заявника, для розрахунку судового збору у спорі щодо земельної ділянки повинна застосовуватися її експертна (оціночна) вартість, визначена сертифікованим оцінювачем, і що процедура "масової оцінки земельної ділянки" не передбачена ЗУ "Про оцінку земель". Заявник зазначає, що є добросовісним набувачем і в разі задоволення позову його втрати дорівнюватимуть ринковій вартості майна. З огляду на це, вважає, що належних доказів сплати судового збору у визначеному законом розмірі суду не подано.
При вирішенні вказаного клопотання суд згідно з ч. 4 ст. 236 ГПК України врахував висновки Верховного Суду щодо застосування норм права, а саме ст. 163, 176 ГПК України, які викладені у постанові КГС ВС від 24.05.2022 у справі № 910/19980/20. Верховний Суд роз'яснив, що остаточне визначення в процесі розгляду справи ціни позову (дійсної вартості спірного майна) і, відповідно, суми судового збору здійснюється господарським судом на підставі поданих учасниками судового процесу доказів. Такі обставини є предметом доказування. Отже, якщо на момент пред'явлення позову визначити точну ціну позову неможливо, суддя, встановивши після відкриття провадження у справі, що визначена позивачем ціна позову вочевидь не відповідає дійсній вартості спірного майна, не має права зобов'язувати позивача доплачувати суму судового збору та постановляти ухвалу про залишення позову без руху відповідно до ч. 11 ст. 176 ГПК України, а повинен встановити ціну позову при розгляді справи, здійснити розгляд справи по суті і згідно зі ст. 129 ГПК України розподілити судові витрати за результатами такого розгляду, стягнувши, зокрема, недоплачений судовий збір.
Враховуючи викладене, суд відмовив у задоволенні цього клопотання (протокольна ухвала від 20.01.2026).
3. Зміст заяв по суті справи, пояснення учасників справи.
3.1. Позовна заява від 03.12.2025 (вх. № 10666/25).
Позовні вимоги обґрунтовує тим, що спірна ділянка належала до земель державного лісового фонду та перебуває в постійному користуванні позивача як правонаступника ДП "Ворохтянське лісове господарство". Вказує, що жодних рішень щодо її вилучення чи передачі у приватну власність у встановленому законом порядку не приймалось. Пояснює, що рішення виконавчого комітету Поляницької сільської ради від 11.09.2003, на підставі якого було видано державний акт першій власниці ( ОСОБА_1 ), є підробленим, а тому право приватної власності на цю ділянку виникло незаконно. Факт незаконного вилучення земель державного лісового фонду та передачі їх у приватну власність підтверджується постановою Галицького районного суду від 04.03.2015 у кримінальній справі № 1-6/11 (провадження № 1/341/6/15), в якій суд встановив зловживання з боку посадових осіб сільської ради та органів земельних ресурсів. Оскільки первинне вибуття землі з державної власності відбулося поза волею держави та з порушенням земельного і лісового законодавства, ТОВ "Буковель", яке отримало ділянку за договором міни у 2019 році, не має на неї права власності. Позивач посилається на принцип, за яким ніхто не може передати іншому більше прав на річ, ніж має сам. Наголошує, що вказані фактичні обставини вже встановлені в постанові Верховного Суду від 26.06.2024 у справі №354/602/15-ц і мають преюдиціальне значення (не потребують доказування). Оскільки спірна земельна ділянка вибула з володіння держави та з постійного користування правопопередника позивача поза їх волею, її належить витребувати на користь держави в особі ДСГП "Ліси України" на підставі ст. 387, 388 ЦК України. Витребування земельної ділянки лісогосподарського призначення з незаконного володіння (віндикаційний позов) вважає легітимним та ефективним способом захисту права власності держави та суспільних інтересів.
3.2. Відзив на позовну заяву від 08.01.2026 (вх. № 372/26).
Відповідач проти позову заперечив, просить відмовити у його задоволенні з таких підстав.
Вважає ДСГП "Ліси України" неналежним позивачем, оскільки підприємство не наділене повноваженнями щодо розпорядження землями державної власності та не може здійснювати захист інтересів держави у спірних правовідносинах.
Вказує на недоведеність позовних вимог. Зазначає, що Поляницька сільська рада як власник мала повноваження розпоряджатися землями в межах населеного пункту. Доданий позивачем державний акт на право постійного користування землею від 2001 року не містить географічних координат та технічної документації, що унеможливлює встановлення факту накладення спірної ділянки саме на землі лісгоспу. Наголошує, що первісне рішення сільради про передачу ділянки у власність не скасовано і не визнавалося підробленим. Заперечує те, що обставини у закритому кримінальному провадженні та у цивільній справі № 354/602/15-ц мають преюдиційне значення.
Відповідач також стверджує, що є добросовісним набувачем, оскільки набув спірну земельну ділянку на підставі договору міни від 22.03.2019, добросовісно покладаючись на дані Державного реєстру речових прав, у якому були відсутні будь-які обтяження. Відтак, витребування ділянки становитиме непропорційне втручання у його право власності. Крім того, відповідно до ч. 3 ст. 388 ЦК України майно не може бути витребуване, оскільки з моменту його первинної передачі з державної власності у приватну (2003 рік) минуло понад 10 років.
Відповідач також заявляє про сплив позовної давності та просить застосувати його наслідки, відмовивши у позові.
3.3. Заява відповідача про застосування строків позовної давності від 08.01.2026 (вх. № 377/26 від 09.01.2026).
Відповідач подав заяву про застосування наслідків спливу позовної давності, у якій просить відмовити в задоволенні позову. Заява обґрунтована тим, що звернувшись до суду у грудні 2025 року, позивач пропустив трирічний строк позовної давності на понад 17 років. Свої доводи відповідач аргументує таким.
Обізнаність держави у 2004- 2005 роках. Відповідач стверджує, що державі (в особі органів прокуратури та правопопередника позивача - ДП "Ворохтянське лісове господарство") було достовірно відомо про стверджуване порушення прав (незаконне вилучення 40,69 га лісових земель) ще з 2004 року. Це підтверджується низкою фактів, а саме:
порушенням прокуратурою кримінальної справи № 248436 від 23.03.2004 за фактом вилучення спірних земель; листуванням слідчого з ДП "Карпатигеодезкартографія" та проведенням комісійної судово-земельної експертизи за участю органів лісового господарства у 2004 - 2005 роках;
пред'явленням ДП "Ворохтянське лісове господарство" цивільного позову в межах зазначеної кримінальної справи 25.03.2005 (з подальшим уточненням вимог до 2010 року);
винесенням прокурором протестів у лютому 2005 року на рішення Поляницької сільської ради та зверненням прокурора до господарського суду у березні 2005 року зі справами № А-5/78 та № А-5/79.
Відповідач також звертає увагу на те, що органи прокуратури неодноразово ініціювали судові спори щодо цих земель. Зокрема, у вересні 2015 року прокурор уже звертався з позовом щодо витребування саме цієї спірної ділянки у ТОВ "Буковель" у цивільній справі № 354/602/15-ц. Провадження в частині вимог до відповідача у цій справі було закрито 25.01.2024 через правила юрисдикції. При цьому позивач не скористався своїм правом на звернення із заявою про направлення справи за встановленою юрисдикцією протягом 10 днів, а подав новий позов до господарського суду лише у грудні 2025 року.
Відповідно до усталеної практики ВП ВС (справи № 911/3677/17, № 914/3224/16), суб'єктом прав у таких спорах є держава. Зміна уповноваженого органу (з ДП "Ворохтянське лісове господарство" на ДСГП "Ліси України") чи звернення до суду іншою особою після прокурора не змінює порядку обчислення та перебігу позовної давності. Перебіг розпочався з моменту, коли держава дізналася про вибуття майна (у 2004- 2005 роках).
Відповідач наголошує, що тривалий розгляд кримінальної справи не зупиняв і не переривав перебіг давності для подання віндикаційного позову до набувачів майна, які не були сторонами кримінального провадження. Жодних об'єктивних і непереборних обставин, які б свідчили про неможливість вчасного звернення до суду, позивач не навів.
3.4. Відповідь на відзив від 19.01.2026 (вх. № 938/26).
Позивач подав відповідь на відзив, у якій заперечив щодо аргументів відповідача та підтримав позовні вимоги з таких підстав.
Щодо законності вибуття майна зазначив, що Івано-Франківська обласна рада, приймаючи рішення від 27.08.2002 № 57-3/2002 про вилучення спірних земель, діяла з перевищенням повноважень. Відповідно до приписів Земельного та Лісового кодексів України (у редакціях 2002 року), вилучення лісів першої групи Карпатського регіону належало до виключної компетенції Кабінету Міністрів України. Позивач наголошує, що надана державним лісогосподарським підприємством згода на вилучення ділянки є згодою лише користувача, яка не підміняє собою волю власника майна - держави в особі уповноваженого органу.
Щодо можливості витребування майна зауважує, що спірна ділянка вибула з державної власності поза волею власника. Згідно зі ст. 388 ЦК України це є самостійною підставою для витребування майна навіть у добросовісного набувача за відплатним договором. Крім того, на думку позивача, особи, які набували заліснені земельні ділянки, мали проявити розумну обачність, а тому не можуть вважатись такими, що правомірно покладалися на легітимність рішень органу місцевого самоврядування.
Заперечуючи проти застосування позовної давності, вказує, що ДСГП "Ліси України" було утворене лише у 2022 році та дізналося про порушення прав держави тільки після проведення аудиту земель. Також відмічає, що землі лісового фонду є об'єктом права власності Українського народу, і суспільний інтерес у їх поверненні переважає приватні інтереси набувача. З огляду на це, застосування наслідків спливу позовної давності суперечило б самій меті захисту державної власності на природні ресурси.
3.5. Заперечення від 26.01.2026 (вх. № 1384/26 від 27.01.2026).
Відповідач у запереченнях підтримав свою правову позицію та додатково звернув увагу суду на таке.
Позивач у своїй відповіді на відзив фактично не спростував доводів щодо його неналежності як позивача, оскільки ДСГП "Ліси України" не наділене компетенцією у сфері розпорядження земельними ділянками. Крім того, на переконання відповідача, позивач не надав належної технічної документації чи планово-картографічних матеріалів станом на 2003 рік із чіткими межами та координатами, які б беззаперечно доводили факт накладення спірної земельної ділянки на землі державного лісового фонду.
Наполягає на тому, що є добросовісним набувачем. Відповідач набув майно за відплатним договором міни у 2019 році, при цьому в Державному реєстрі речових прав були відсутні будь-які записи про обтяження щодо спірної ділянки. З посиланням на сталу практику Верховного Суду наголошує, що добросовісний набувач не зобов'язаний перевіряти історію всіх попередніх переходів права власності, а позбавлення його майна через порушення, допущені іншими особами, становитиме для нього надмірний тягар. До того ж відповідач зауважує, що чинне законодавство прямо допускає можливість перебування лісових ділянок у приватній власності, а сама ділянка знаходиться в зоні щільної рекреаційної забудови, тому візуально не має ознак земель лісогосподарського призначення.
Вважає безпідставними доводи про обчислення позовної давності з моменту створення ДСГП "Ліси України" у 2022 році. У спірних правовідносинах суб'єктом прав є безпосередньо держава, яка набуває та здійснює свої права через уповноважені органи. Оскільки держава (через органи прокуратури та правопопередника позивача) достовірно знала про порушення своїх прав ще з 2004- 2005 років (у межах кримінальної справи та цивільного позову), зміна органу чи його реорганізація не змінює і не поновлює порядок перебігу позовної давності. Відповідно до практики Верховного Суду на віндикаційні позови поширюються строки позовної давності.
3.6. В судовому засіданні на запитання суду представник позивача пояснив, що цей позов заявлено до відповідача як до недобросовісного набувача.
4. Обставини справи, оцінка доказів.
Заслухавши пояснення представників сторін, дослідивши зібрані у справі докази, оцінивши їх відповідно до приписів ст. 86 ГПК України, суд встановив таке.
4.1. Згідно з Державним актом на право власності на земельну ділянку серія ІФ 091904, виданим на підставі рішення виконавчого комітету Поляницької сільської ради від 11.09.2003 № 37, громадянці ОСОБА_1 передано у приватну власність земельну ділянку площею 0,2499 га (кадастровий номер 2611092001:22:002:0091). Місце розташування земельної ділянки: АДРЕСА_1 , цільове призначення - для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель та споруд (далі - Земельна ділянка).
Згідно з п. 2 рішення виконавчого комітету Поляницької сільської ради від 11.09.2003 № 37 надано громадянам земельні ділянки згідно зі ст. 116, 120 ЗК України (додаток № 2). В п. 4 додатку № 2 вказана ОСОБА_1 , а також зазначено - із земель запасу.
4.2. Відповідно до Державного акта на право постійного користування землею серії ІФ № 002701, виданого Поляницькою сільською радою народних депутатів 11.11.2001, Ворохтянському державному лісогосподарському підприємству надано у постійне користування земельну ділянку площею 4358,5 гектарів для ведення лісового господарства. Акт видано на підставі рішення Поляницької сільської ради народних депутатів Яремчанського району Івано-Франківської області від 11.01.2001 № 3 та зареєстровано в Книзі записів державних актів на право постійного користування землею за № 00001.
4.3. За даними ЄДРЮОФОПГФ (відповідь № 2087385 від 04.12.2025) позивач є правонаступником Державного підприємства "Ворохтянське лісове господарство".
4.4. Щодо накладення Земельної ділянки на землі, надані в постійне користування Ворохтянському державному лісогосподарському підприємству, суд встановив таке.
В листі Карпатського державного підприємства геодезії, картографії та кадастру від 01.10.2024 № 464 за запит слідчого з ОВС прокуратури області надано інформацію, зокрема список громадян, яким надані земельні ділянки на території земель лісокористування Поляницького лісництва Ворохтянського ДЛГ з вказівкою по кожній особі кварталів і ділянок, в яких надані земельні ділянки та їх площу (додаток № 1). Вказано, що технічну документацію виготовляли працівники ДП "Карпатигеодезкартографія". В списку громадян, яким виготовлені державні акти на право власності на землю в с. Поляниця з розбивкою на квартали та ділянки (додаток №1), під п. 15 вказано ОСОБА_1 - 0,2500 га, кв. АДРЕСА_2 .
У висновку Комісійної судово-земельної експертизи від 11.03.2005 вказано на відсутність відповідних рішень виконкому чи сесії сільської ради про вилучення окремих земельних ділянок лісового фонду, які фактично були роздані у приватну власність громадянам під будівництво індивідуальних житлових будинків. Серед переліку таких ділянок експертиза зазначає кв. АДРЕСА_3 , діл. 29, 31, площею 0,8358 га.
Вказані докази, хоч і містять інформацію про накладення зазначених земельних ділянок, проте не містять графічних матеріалів чи індивідуальних координат, які б ідентифікували межі накладення Земельної ділянки на землі лісгоспу.
Суд відхиляє посилання позивача на обставини, встановлені в постанові Галицького районного суду Івано-Франківської області від 04.03.2015 у справі № 1-6/11, якою колишнього сільського голову Поляницької сільської ради звільнено від кримінальної відповідальності за вчинення злочинів, передбачених ч. 3 ст. 28, ч. 1 ст. 366; ч. 3 ст. 28, ч. 2 ст. 364 КК України, у зв'язку із закінченням строків давності. Суд виходить з того, що нормами ГПК України (ч. 6 ст. 75) на відміну від ЦПК України (ч. 6 ст. 82) не передбачено звільнення від доказування з підстав закриття кримінального провадження із звільненням особи від кримінальної відповідальності. Для господарського суду обов'язковим є обвинувальний вирок суду в кримінальному провадженні або постанова суду, якою особу притягнуто до адміністративної відповідальності щодо правових наслідків дій чи бездіяльності особи, стосовно якої ухвалений вирок або постанова суду, лише в питанні, чи мали місце ці дії (бездіяльність) та чи вчинені вони цією особою.
Не мають преюдиційного значення і обставини, наведені в постанові КГС ВС від 26.06.2024 у справі № 354/602/15-ц, якою залишено без змін постанову Івано-Франківського апеляційного суду від 25.01.2024. У цій справі провадження за позовом прокурора в інтересах держави до ТОВ "Буковель" про витребування спірної земельної ділянки було закрито у зв'язку з підсудністю спору судам господарської юрисдикції. Відповідно до ч. 4 ст. 75 ГПК України не доказуються при розгляді іншої справи обставини, встановлені рішенням суду в цивільній справі, що набрало законної сили. При цьому рішення суду ухвалюється після розгляду справи по суті (ч. 3 ст. 258 ЦПК України), а закриття провадження у справі належить до процедурних питань (ч. 2 ст. 258 ЦПК України).
4.5. Суд не досліджує інші надані докази, оскільки вони не стосуються спірної земельної ділянки і обставин, що входять в предмет доказування, а тому є неналежними (ст. 76 ГПК України).
5. Норми права та мотиви, якими суд керувався при ухваленні рішення.
5.1. Відповідно до ст. 15 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання; кожна особа має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.
В ст. 16 ЦК України передбачено, що кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.
Способи захисту цивільних прав визначені в ч. 2 ст. 16 ЦК України.
За приписами ч. 1 ст. 5 ГПК України здійснюючи правосуддя, господарський суд захищає права та інтереси фізичних і юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором.
В постанові ОП КГС ВС від 14.06.2019 у справі № 910/6642/18 зазначено: "Вирішуючи спір, суд з'ясовує, чи існує у позивача право або законний інтерес; якщо так, то чи має місце його порушення, невизнання або оспорювання відповідачем; якщо так, то чи підлягає право або законний інтерес захисту і чи буде такий захист ефективний за допомогою того способу, який визначено відповідно до викладеної в позові вимоги. В іншому випадку у позові слід відмовити".
5.2. Відповідно до ст. 8 ЛК України у державній власності перебувають усі ліси України, крім лісів, що перебувають у комунальній або приватній власності.
Право державної власності на ліси набувається і реалізується державою в особі Кабінету Міністрів України, Ради міністрів Автономної Республіки Крим, місцевих державних адміністрацій відповідно до закону.
Згідно зі ст. 122 ЗК України повноваження щодо передачі земельних ділянок із земель державної власності у власність або у користування здійснюються виключно органами виконавчої влади (Кабінетом Міністрів України, обласними та районними державними адміністраціями) у межах їхньої компетенції.
5.3. У ст. 19 ЛК України визначено виключний перелік прав постійних лісокористувачів, до яких належать:
1) право самостійно господарювати в лісах;
2) виключне право на заготівлю деревини;
3) право власності на заготовлену ними продукцію та доходи від її реалізації;
4) право на відшкодування збитків у випадках, передбачених законодавством;
5) право здійснювати відповідно до законодавства будівництво доріг, спорудження жилих будинків, виробничих та інших будівель і споруд, необхідних для ведення лісового господарства;
6) право встановлювати ліміти на використання лісових ресурсів під час здійснення побічних лісових користувань у лісах на землях усіх категорій, якщо сумарна площа лісових ділянок таких лісокористувачів до 100 гектарів, крім територій природно-заповідного фонду та земель іншого природоохоронного призначення.
Відповідно до ст. 30 Лісового кодексу України повноваження щодо передачі у власність або надання у користування земельних лісових ділянок на відповідній території належать обласним та районним радам у межах їх компетенції.
5.4. Згідно зі ст. 396 ЦК України особа, яка має речове право на чуже майно, має право на захист цього права, у тому числі від власника майна, відповідно до положень глави 29 цього Кодексу.
Відповідно до ст. 391 ЦК України власник майна має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпоряджання своїм майном (негаторний позов).
На підставі ст. 387 ЦК України власник має право витребувати своє майно від особи, яка незаконно, без відповідної правової підстави заволоділа ним (віндикаційний позов).
Суд встановив, що позивач (ДСГП "Ліси України") обґрунтовує свої вимоги статусом постійного лісокористувача на підставі Державного акта на право постійного користування землею серії ІФ № 002701 від 11.01.2001. Водночас, відповідно до ст. 8 ЛК України, суб'єктом права державної власності на ліси є держава, а реалізація цього права (у тому числі розпорядження та витребування земель у власність держави) покладена виключно на органи виконавчої влади.
Отже, відповідно до наведених норм права ДСГП "Ліси України" як постійний користувач має право на захист свого речового права шляхом подання негаторного позову (про усунення перешкод у здійсненні права користування земельною ділянкою).
Проте предметом позову у цій справі є витребування майна з чужого незаконного володіння саме у державну власність. Захист права власності шляхом витребування майна з чужого незаконного володіння здійснюється за позовом власника майна (або особи, яка уповноважена здійснювати права власника).
Відповідно до ст. 19 ЛК України постійний лісокористувач наділений лише правами щодо господарського використання лісових ресурсів. ДСГП "Ліси України" не наділене повноваженнями розпорядника щодо захисту права власності держави шляхом подання віндикаційних позовів про повернення майна у державну власність від свого імені. Належним позивачем у спорах про витребування державних земель лісогосподарського призначення є відповідний орган державної влади, до компетенції якого належить розпорядження такими землями, а не державне підприємство, за яким закріплено право постійного користування.
Враховуючи, що ДСГП "Ліси України" не є органом, уповноваженим державою на здійснення функцій власника (розпорядника) лісових земель, та заявило вимогу про витребування майна у державну власність, суд доходить висновку, що підприємство є неналежним позивачем.
Встановлення факту пред'явлення позову неналежним позивачем є самостійною та достатньою підставою для відмови в його задоволенні.
З огляду на наведене, суд не надає правової оцінки іншим доводам сторін, не перевіряє правомірність набуття майна відповідачем та не вирішує питання щодо застосування позовної давності.
6. Висновки суду.
6.1. В задоволенні позову належить відмовити.
7. Судові витрати.
7.1. Склад та порядок розподілу судових витрат визначено главою 8 ГПК України.
Згідно з ч. 1 ст. 123 ГПК України судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов'язаних з розглядом справи.
7.2. При зверненні з позовом позивач сплатив судовий збір в розмірі 8 847,95 грн, що підтверджується платіжною інструкцією від 15.12.2025 №22162.
Інших витрат сторони не заявили.
7.3. Відповідно до п. 2 ч. 1 ст. 129 ГПК України, враховуючи відмову в позові, судові витрати покладаються на позивача.
Керуючись ст. 2, 86, 129, 233, 236 - 238, 240, 241, 253, 256, 257 ГПК України, суд
Відмовити в задоволенні позову ДЕРЖАВНОГО СПЕЦІАЛІЗОВАНОГО ГОСПОДАРСЬКОГО ПІДПРИЄМСТВА "ЛІСИ УКРАЇНИ" (01601, місто Київ, вул. Руставелі Шота, будинок 9А, ідентифікаційний код 44768034) до ТОВАРИСТВА З ОБМЕЖЕНОЮ ВІДПОВІДАЛЬНІСТЮ "БУКОВЕЛЬ" (78593, Івано-Франківська обл., місто Яремче, село Поляниця, УЧАСТОК ЩИВКИ, будинок 2, ідентифікаційний код 40628724) про витребування з чужого незаконного володіння відповідача у державну власність в особі позивача земельної ділянки з кадастровим номером 2611092001:22:002:0091, розташованої в урочищі "Вишня" с. Поляниця Івано-Франківської області.
Судові витрати покласти на позивача.
Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Рішення може бути оскаржене в апеляційному порядку до Західного апеляційного господарського суду шляхом подання апеляційної скарги протягом двадцяти днів з дня складення повного судового рішення.
Повне судове рішення складено 06.04.2026.
Суддя О. В. Малєєва