номер провадження справи 5/25/26
06.04.2026 Справа № 908/229/26
м. Запоріжжя Запорізької області
Господарський суд Запорізької області у складі: судді Проскурякова К.В., при секретарі Соколові А.А., розглянувши матеріали справи
За позовом: Товариства з обмеженою відповідальністю “Вєлєс-МК» (49000, м. Дніпро, вул. Панікахи, буд. 2, корпус 11; код ЄДРПОУ 38753952)
До відповідача: Акціонерного товариства «Національна атомна енергогенеруюча компанія Енергоатом (вул. Назарівська, буд. 3, м. Київ, 01032; код ЄДРПОУ 24584661) в особі Філії Відокремлений підрозділ «Запорізька атомна електрична станція» Акціонерного товариства «Національна атомна енергогенеруюча компанія Енергоатом» (вул. Промислова, буд. 133, м. Енергодар, Запорізька область, 71503; код ЄДРПОУ 19355964)
про стягнення 35 573,49 грн.,
Без участі представників сторін
02.02.2026 через підсистему “Електронний суд» ЕСІКС надійшла позовна заява Товариства з обмеженою відповідальністю “Вєлєс-МК» до Акціонерного товариства «Національна атомна енергогенеруюча компанія «Енергоатом» в особі Філії Відокремлений підрозділ «Запорізька атомна електрична станція» Акціонерного товариства «Національна атомна енергогенеруюча компанія Енергоатом» про стягнення 35 573,49 грн., яка складається з 3 % річних за період з 01.11.2024 по 01.01.2026 на суму 8 275,00 грн. та інфляційних витрат за період з листопада 2024 по грудень 2025 на суму 27 298,49грн.
02.02.2026 автоматизованою системою документообігу господарського суду Запорізької області здійснено автоматичний розподіл судової справи між суддями, справу розподілено судді Проскурякову К.В.
Ухвалою суду від 04.02.2026 прийнято позовну заяву до розгляду, відкрито провадження у справі № 908/229/26 в порядку спрощеного позовного провадження без проведення судового засідання та без повідомлення (виклику) учасників справи. Розгляд справи по суті розпочато з 03.03.2026, запропоновано сторонам здійснити відповідні процесуальні дії та подати усі наявні в них докази, які стосуються предмету спору.
11.02.2026 від Акціонерного товариства “Національна атомна енергогенеруюча компанія “Енергоатом» до суду надійшов відзив на позовну заяву, в якому відповідач заперечив проти позовних вимог та просить суд у задоволенні позову відмовити.
Крім цього, 11.02.2026 від Товариства з обмеженою відповідальністю “Вєлєс-МК» до суду надійшла відповідь на відзив, згідно з якою позивач не погодився із запереченням відповідача та підтримав заявлені позовні вимоги у повному обсязі.
02.03.2026 від АТ «НАЕК “Енергоатом» до суду надійшли заперечення на відповідь на відзив, згідно з якими відповідач заперечив проти заявлених позовних вимог.
Вищевказані документи долучені судом до матеріалів справи.
Згідно з ч. 13 ст. 8 ГПК України, розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, якщо цим Кодексом не передбачено повідомлення учасників справи. У такому випадку судове засідання не проводиться.
Відповідно до ч. 3 ст. 222 ГПК України, у разі неявки в судове засідання всіх учасників справи чи в разі, якщо відповідно до положень цього Кодексу розгляд справи здійснюється судом за відсутності учасників справи, фіксування судового процесу за допомогою технічного засобу не здійснюється. Хід судового процесу фіксувався шляхом складання протоколу судового засідання, який долучений до матеріалів справи.
Статтею 248 ГПК України визначено, що суд розглядає справи у порядку спрощеного позовного провадження протягом розумного строку, але не більше шістдесяти днів з дня відкриття провадження у справі.
Як вбачається з позовної заяви, в обґрунтування заявлених позовних вимог позивач посилається на те, що рішенням господарського суду Запорізької області від 08.02.2024 у справі № 908/3499/23 позов задоволено у повному обсязі. Стягнуто з Державного підприємства “Національна атомна енергогенеруюча компанія “Енергоатом» в особі Відокремленого підрозділу “Запорізька атомна електрична станція» на користь Товариства з обмеженою відповідальністю “Вєлєс-МК» заборгованість у розмірі 960 886,56 грн., витрати зі сплати судового збору на суму 14 413,30 грн. та витрати на професійну правничу допомогу суму 10 000,00 грн. На виконання вказаного рішення 11.03.2024 господарським судом Запорізької області видані відповідні накази. 26.12.2025 платіжною інструкцією № 8055 АТ «НАЕК «Енергоатом» перераховано на депозитний рахунок Південного МУМЮ (м. Одеса) суму у розмірі 53 313 279,13 грн. з призначенням платежу - заборгованість за зведеним виконавчим провадженням № 74496893. Платіжною інструкцією № 51761 від 09.01.2026, в рамках виконання рішення господарського суду Запорізької області по справі № 908/3499/23, Дніпровським міжрегіональним управлінням Міністерства юстиції України на рахунок Товариства з обмеженою відповідальністю «Вєлєс-МК» перераховано 960 886,56 грн. Таким чином, зобов'язання Відповідача з виконання рішення господарського суду Запорізької області по справі № 908/3499/23 припинено його виконанням 09.01.2026. З урахування викладеного, позивач просить суд стягнути з відповідача 3 % річних за період з 01.11.2024 по 01.01.2026 на суму 8 275,00 грн. та інфляційні витрати за період з листопада 2024 по грудень 2025 на суму 27 298,49грн. На підставі викладеного, позивач просить суд позов задовольнити.
У відзиві на позовну заяву відповідач заперечив проти позовних вимог зазначивши, що станом на час розгляду цієї справи заборгованість відповідача перед позивачем за рішенням суду № 908/3499/23 в сумі 960 886,56 грн. (703 695,60 грн. + 236 331,60 грн. + 20 859,36 грн.) є погашеною. 09.01.2026 органом ДВС перераховано на рахунок позивача залишок боргу за договором в розмірі 236 331,60 грн. Оскільки грошове зобов'язання в розмірі 236 331,60 грн. є припиненим, нарахування інфляційних втрат та 3% річних безпідставне. Крім того, відповідач не погоджується із нарахуванням 3% річних в розмірі 8 275,00 грн. на суму боргу 236 331,00 грн. за період, який визначений позивачем (01.11.2024 - 01.01.2026). За розрахунками відповідача, 3 % річних складає 6 507,20 грн. Стягнення боргу на підставі рішення суду № 908/3499/23 та нарахованих сум 3% річних та інфляційних втрат на підставі рішення № 908/2869/24 у значній мірі компенсує позивачу негативні наслідки, пов'язані з порушенням відповідачем умов договору, а стягнення з відповідача додатково нарахованої суми 3% річних та інфляційних втрат у повному обсязі, не є співрозмірним з можливими негативними наслідками від порушення зобов'язання. Просить суд відмовити у задоволенні позову в повному обсязі та покласти на позивача судові витрати.
У відповіді на відзив ТОВ «Вєлєс-МК» зазначив, що позов містить вимоги щодо нарахування інфляційних втрат і 3 % річних виключно до дати припинення зобов'язання. Крім того, Відповідач не погоджується з розміром нарахованих 3% річних за період з 01.11.2024 по 01.01.2026 і вважає правильною сумою донарахування 6 507, 20 грн., проте до відзиву не надано жодного розрахунку чи пояснення такої позиції, відтак Позивач позбавлений можливості надати оцінку такого твердження. Просить суд позов задовольнити.
У запереченнях на відповідь на відзив відповідач вказав, що 26.12.2025 боржником перераховано кошти на депозитний рахунок органу ДВС в розмірі 53 313 279,13 грн. (п/і №8055 від 26.12.2025) для погашення заборгованості у зведеному виконавчому провадженні № 74496893, до якого входило виконавче провадження № 75303229 з примусового виконання наказу № 908/3499/23 від 11.03.2024, як це передбачено ч. 1 ст. 47 Закону «Про виконавче провадження». На виконання вимог Закону України «Про виконавче провадження», державним виконавцем складений Розрахунок розподілу стягнутих з боржника сум для задоволення вимог стягувачів за зведеним виконавчим провадженням № 74496893. За рахунок коштів, що були перераховані 26.12.2025 НАЕК «Енергоатом» в порядку примусового виконання судового рішення, у межах зведеного виконавчого провадження, органом ДВС погашено заборгованість в розмірі 960 886,56 грн. у ВП №75303229 з виконання рішення № 908/3499/23. Таким чином, зобов'язання за договором № 203(5)21УК/53-121-13-21-10601, залишок заборгованості за яким стягнуто рішенням № 908/3499/23, є фактично виконаними 26.12.2025, коли кошти надійшли з рахунку боржника на відповідний рахунок органу ДВС. Крім того, відповідач не погоджується із нарахуванням 3% річних в розмірі 8 275,00 грн. на суму боргу 236 331,00 грн. за період, який визначений позивачем (01.11.2024 - 01.01.2026). Просить суд відмовити у задоволенні позову.
Частиною 1 ст. 252 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що розгляд справи у порядку спрощеного позовного провадження здійснюється судом за правилами, встановленими цим Кодексом для розгляду справи в порядку загального позовного провадження, з особливостями, визначеними у цій главі.
Згідно ч. 8 ст. 252 Господарського процесуального кодексу України, при розгляді справи у порядку спрощеного провадження суд досліджує докази і письмові пояснення, викладені у заявах по суті справи, а у випадку розгляду справи з повідомленням (викликом) учасників справи - також заслуховує їх усні пояснення. Судові дебати не проводяться.
Наявні матеріали справи дозволяють розглянути справу по суті.
06.04.2026 судом прийнято рішення.
З'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, дослідивши матеріали справи, всебічно та повно дослідивши надані учасниками судового процесу докази, суд
Як встановлено рішенням господарського суду Запорізької області від 08.02.2024 у справі № 908/3499/23 (суддя Давиденко І.В) за позовом ТОВ “Вєлєс-МК», яке набрало законної сили 29.02.2024: «між Державним підприємством “Національна атомна енергогенеруюча компанія “Еенергоатом» в особі Відокремленого підрозділу “Запорізька атомна електрична станція» та Товариством з обмеженою відповідальністю “Вєлєс-МК» укладений договір поставки товару № 53-121-13-21-10601 від 26.08.2021, відповідно до умов якого постачальник зобов'язався поставити, а покупець прийняти та сплатити товар, загальною вартістю 950 233,80 грн. (з яких: 791 861,50 грн. - обсяг постачання без ПДВ, 158 372,30 грн. - сума ПДВ), найменування, кількість та вартість якого наведені у п. 1.1 договору.
Між сторонами укладені додаткові угоди № 1, 2 до договору поставки товару № 53-121-13-21-10601 від 26.08.2021.
Відповідно до додаткової угоди № 1 від 28.12.2021 до договору, сторони домовились викласти п. 1.2 у наступній редакції: “Строк поставки товару: вересень 2021- - квітень 2022».
06.04.2022 між сторонами укладено додаткову угоду № 2 до договору, відповідно до якої сторони домовились пункт 1.1 договору поставки викласти в новій редакції.
Пункт 3.1 договору: викласти в новій редакції: “Вартість товару за договором складає 529 763,50 грн., крім того ПДВ 20% 105 952,70 грн., загальна вартість разом 635 716,20 грн».
Також, сторони погодили пункт 1.2 договору викласти в наступній редакції: “строк поставки: вересень 2021 - грудень 2022».
Пункт 12.1 договору викладено в новій редакції: “Даний договір вважається укладеним з моменту його підписання сторонами. Строк дії даного договору - протягом 24 місяців з дати укладання».
Позивач на виконання своїх зобов'язань за договором здійснив поставку товару відповідачу на загальну суму 635 716,20 грн., в т.ч. ПДВ, що підтверджується видатковими накладними: № 40 від 31.08.2021 на суму 24 300,00 грн., № 45 від 06.10.2021 на суму 64 210,20 грн., № 46 від 06.10.2021 на суму 121 500,00 грн., № 47 від 12.10.2021 на суму 27 122,40 грн., № 4 від 10.02.2022 на суму 15 960,00 грн., № 8 від 23.05.2022 на суму 254 859,60 грн., № 11 від 03.08.2022 на суму 127 764,00 грн.
На підставі вказаних поставок позивачем оформлені податкові накладні: № 5 від 31.08.2021, № 1 від 06.10.2021, № 2 від 06.10.2021, № 3 від 12.10.2021, № 3 від 10.02.2022, № 1 від 23.05.2022, № 2 від 03.08.2022, які зареєстровані в Єдиному реєстрі податкових накладних, що підтверджуються квитанціями (копія містяться в матеріалах справи).
Відповідач частково виконав зобов'язання щодо оплати отриманого товару, сплативши 399 384,60 грн., про що свідчать виписки по рахунку ТОВ “Вєлєс-МК».
Умовами пункту 3.2 договору сторони погодили, що оплата за поставлений товар здійснюється протягом 60 календарних днів з дати поставки повного обсягу товару, визначеного в п. 1.1 цього договору, шляхом перерахування грошових коштів на розрахунковий рахунок постачальника.
Отже, враховуючи встановлений п. 3.2 договору строк оплати, кінцевим терміном сплати за весь поставлений обсяг товару за договором № 53-121-13-21-10601 від 26.08.2021 - 03.10.2022.
08.06.2023 позивач звернувся до відповідача з листом щодо оплати поставленого товару за договорами в загальній сумі 960 886,56 грн.:
- заборгованість за договором № 408(1)20УК/53-121-01-20-09905 від 24.11.2020 становить в сумі 703 695,60 грн. з ПДВ;
- заборгованість за договором № 53-121-13-21-10601 від 26.08.2021 становить в сумі 236 331,60 грн. з ПДВ;
- заборгованість за договором поставки товару № 53-121-01-21-11040 від 30.12.2021 становить в сумі 20 859, 36 грн.
Станом на час вирішення спору судом заборгованість відповідача перед позивачем за договорами в загальній сумі складає 960 886,56 грн. (703 695,60 грн. + 236 331,60 грн. + 20 859,36 грн.), яка є непогашеною».
Рішенням господарського суду Запорізької області від 08.02.2024 у справі № 908/3499/23 позов задоволено повністю. Стягнуто з Державного підприємства “Національна атомна енергогенеруюча компанія “Енергоатом» в особі Відокремленого підрозділу “Запорізька атомна електрична станція» на користь Товариства з обмеженою відповідальністю “Вєлєс-МК» суму 960 886 (дев'ятсот шістдесят тисяч вісімсот вісімдесят шість) грн. 56 коп. заборгованості, суму 14 413 (чотирнадцять тисяч чотириста тринадцять) грн. 30 коп. витрат зі сплати судового збору та суму 10 000 (десять тисяч) грн. 00 коп. витрат на професійну правничу допомогу.
Вищевказане рішення в апеляційному порядку не оскаржувалось та набрало законної сили 29.02.2024.
На виконання вказаного рішення, 11.03.2024 господарським судом Запорізької області виданий наказ № 908/3499/23.
Відповідно ч. 4 ст. 75 ГПК України, обставини, встановлені рішенням суду в господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, стосовно якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом.
Ухвалою господарського суду Запорізької області від 23.04.2024 у справі № 908/3499/23 заяву Товариства з обмеженою відповідальністю “Вєлєс-МК» про заміну боржника за судовими наказами Господарського суду Запорізької області від 11.03.2024 у справі № 908/3499/23 його правонаступником задоволено повністю. Замінено боржника за судовими наказами Господарського суду Запорізької області від 11.03.2024 у справі № 908/3499/23 його правонаступником, а саме: Державне підприємство “Національна атомна енергогенеруюча компанія “Енергоатом» (01032, м. Київ, вул. Назарівська, буд. 3, код ЄДРПОУ 24584661) в особі Відокремленого підрозділу “Запорізька атомна електрична станція» Державного підприємства “Національна атомна енергогенеруюча компанія “Енергоатом» (71503, Запорізька область, м. Енергодар, вул. Промислова, буд. 133, код ЄДРГТОУ 19355964) на його правонаступника - Акціонерне товариство "Національна атомна енергогенеруюча компанія “Енергоатом» (01032, м. Київ, вул. Назарівська, буд. 3, код ЄДРПОУ 24584661) в особі філії "Відокремлений підрозділ "Запорізька атомна електрична станція" Акціонерного товариства "Національна атомна енергогенеруюча компанія “Енергоатом» (код ЄДРПОУ ВП: 19355964, 71503, Запорізька область, м. Енергодар, вул. Промислова, буд. 133).
Постановою ВПВР УЗПВР у Запорізькій області Південного МУМЮ (м. Одеса) від 25.06.2024 відкрито виконавче провадження № 75303229 з примусового виконання наказу господарського суду Запорізької області від 11.03.2024 по справі № 908/3499/23.
Також, Постановою ВПВР УЗПВР у Запорізькій області Південного МУМЮ (м. Одеса) від 25.06.2024 виконавче провадження №75303229 з примусового виконання наказу від 11.03.2024 № 908/3499/23 приєднано до зведеного виконавчого провадження № 74496893.
Матеріали справи також свідчать, що 29.10.2024 до господарського суду Запорізької області надійшла позовна заява Товариства з обмеженою відповідальністю “Вєлєс-МК» до Акціонерного товариства “Національна атомна енергогенеруюча компанія “Енергоатом» в особі Філії "Відокремлений підрозділ "Запорізька атомна електрична станція" Акціонерного товариства "Національна атомна енергогенеруюча компанія “Енергоатом» про стягнення 3% річних нарахованих за період з 01.11.2021 по 15.10.2024 у розмірі 19 940,00 грн. та інфляційних витрат нарахованих за період з листопада 2021 по вересень 2024 на суму 93 777,27 грн.
Позов обґрунтовано неналежним виконанням відповідачем грошового зобов'язання за договором № 53-121-13-21-10601 від 26.08.2021, що підтверджено рішенням Господарського суду Запорізької області від 08.02.2024 у справі № 908/3499/23.
За результатами розгляду вищевказаної позовної заяви, рішенням господарського суду Запорізької області від 30.12.2024 по справі № 908/2869/24 (суддя Ярешко О.В.) позовні вимоги задоволено частково. Стягнуто з Акціонерного товариства “Національна атомна енергогенеруюча компанія “Енергоатом» в особі Філії "Відокремлений підрозділ "Запорізька атомна електрична станція" Акціонерного товариства "Національна атомна енергогенеруюча компанія “Енергоатом» на користь Товариства з обмеженою відповідальністю “Вєлєс-МК» 3 % річних за період з 04.10.2022 по 15.10.2024 у розмірі 14 417,08 грн., інфляційні витрати за період з жовтня 2022 по вересень 2024 на суму 38 471,57 грн. та судовий збір на суму 1 408,29 грн. В іншій частині у задоволенні позову відмовлено. Вказане рішення в апеляційному порядку не оскаржувалось та набрало законної сили 21.01.2025
На виконання вищевказаного рішення, 03.02.2025 господарським судом Запорізької області виданий наказ № 908/2869/24.
26.12.2025 платіжною інструкцією № 8055 АТ «НАЕК «Енергоатом» перераховано на депозитний рахунок Південного МУМЮ (м. Одеса) суму у розмірі 53 313 279,13 грн. з призначенням платежу - заборгованість за зведеним виконавчим провадженням № 74496893 (дата об'єднання 19.03.2024) (оплата за філію ВП ЗАЕС), до якого входило виконавче провадження № 75303229 з примусового виконання наказу № 908/3499/23 від 11.03.2024.
На виконання вимог Закону «Про виконавче провадження» державним виконавцем складено Розрахунок розподілу стягнутих з боржника сум для задоволення вимог стягувачів за зведеним виконавчим провадженням № 74496893.
Розподіл стягнутих з боржника грошових сум здійснено в порядку, визначеному 6 розділом Закону України «Про виконавче провадження» у визначеній черговості, в міру їх стягнення. Відповідно до Розрахунку розподілу стягнутих з боржника сум для задоволення вимог стягувачів за зведеним виконавчим провадженням про стягнення з АТ «НАЕК «Енергоатом» від 05.01.2026 (позиція 14) сума до виплати за наказом № 908/3499/23 від 11.03.2024 ТОВ «Вєлєс - МК» визначено в розмірі 960 886,56 грн.
За рахунок коштів, що були перераховані 26.12.2025 НАЕК «Енергоатом» в порядку примусового виконання судового рішення, у межах зведеного виконавчого провадження, органом ДВС погашено заборгованість в розмірі 960 886,56 грн. у ВП № 75303229 з виконання наказу від 11.03.2024 по справі № 908/3499/23.
14.01.2026 ВПВР УЗПВР у Запорізькій області Південного МУМЮ (м. Одеса) прийнято постанову про закінчення виконавчого провадження № 75303229 з примусового виконання наказу господарського суду Запорізької області від 11.03.2024 по справі № 908/3499/23 у відповідності до п. 9 ч. 1 ст. 39 Закону України «Про виконавче провадження».
На підставі викладеного, предметом розгляду справи є стягнення з АТ «НАЕК «Енергоатом» в особі філії ВП «ЗАЕС» АТ «НАЕК «Енергоатом» на користь ТОВ «Вєлєс-МК» 35 573,49 грн., які складаються з 3 % річних за період з 01.11.2024 по 01.01.2026 на суму 8 275,00 грн. та інфляційних витрат за період з листопада 2024 по грудень 2025 на суму 27 298,49 грн., які нараховані на суму основної заборгованості за договором № 53-121-13-21-10601 від 26.08.2021 у розмірі 236 331,60 грн., стягнутої рішенням господарського суду Запорізької області від 08.02.2024 у справі № 908/3499/23.
Дослідивши у судовому засіданні матеріали справи, додаткові пояснення, проаналізувавши норми чинного законодавства суд при прийнятті рішення враховує наступне.
Статтею 11 ЦК України встановлено, що цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки. Підставою виникнення цивільних прав та обов'язків є договори та інші правочини.
Зобов'язанням відповідно до частини 1 та 2 ст. 509 Цивільного Кодексу України є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послуги, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку. Зобов'язання виникають з підстав, встановлених ст.11 ЦК України.
Згідно зі ст., ст. 525, 526 ЦК України, зобов'язання повинні виконуватися належним чином відповідно до вимог закону, умов договору. Одностороння відмова від виконання зобов'язання не допускається, крім випадків, передбачених законом.
За приписами ч. 1 ст. 626 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.
Відповідно до ч. 1 ст. 628 ЦК України, зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства.
Також, ст. 629 ЦК України передбачено, що договір є обов'язковим для виконання сторонами.
За приписами ч. 1 ст. 598 ЦК України, зобов'язання припиняється частково або в повному обсязі на підставах, встановлених договором або законом. За відсутності інших підстав припинення зобов'язання, передбачених договором або законом, зобов'язання, в тому числі й грошове, припиняється його виконанням, проведеним належним чином (стаття 599 ЦК України).
Як встановлено судом та підтверджується матеріалами справи, 26.12.2025 платіжною інструкцією № 8055 АТ «НАЕК «Енергоатом» перераховано на депозитний рахунок Південного МУМЮ (м. Одеса) суму у розмірі 53 313 279,13 грн. з призначенням платежу - заборгованість за зведеним виконавчим провадженням № 74496893 (дата об'єднання 19.03.2024) (оплата за філію ВП ЗАЕС), до якого входило виконавче провадження № 75303229 з примусового виконання наказу № 908/3499/23 від 11.03.2024.
За змістом положень частини 1 статті 526 ЦК України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
Якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін) (стаття 530 ЦК України).
Зобов'язання припиняється виконанням, проведеним належним чином (стаття 599 ЦК України).
Згідно з положеннями статті 611 ЦК України, у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом.
За змістом статей 509, 524, 533-535 і 625 ЦК України, грошовим є зобов'язання, виражене у грошових одиницях, що передбачає обов'язок боржника сплатити гроші на користь кредитора, який має право вимагати від боржника виконання цього обов'язку. Тобто грошовим є будь-яке зобов'язання, в якому праву кредитора вимагати від боржника сплати коштів кореспондує обов'язок боржника з такої сплати. Ці висновки узгоджуються з правовими висновками Великої Палати Верховного Суду, висловленими у постановах від 11.04.2018 у справі №758/1303/15-ц та від 16.05.2018 у справі № 686/21962/15-ц.
Статтею 625 ЦК України передбачено, що боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
Сплата 3% річних не є штрафною санкцією, а виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення коштів внаслідок інфляційних процесів за весь час прострочення в їх сплаті та, відповідно, отримання від боржника компенсації за користування ним коштами, які належали до сплати кредиторові.
Велика Палата Верховного Суду вже звертала увагу на те, що нарахування інфляційних втрат на суму боргу та 3 % річних відповідно до статті 625 Цивільного кодексу України є мірою відповідальності боржника за прострочення грошового зобов'язання, оскільки виступає способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів унаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації боржника за неналежне виконання зобов'язання. Ці кошти нараховуються незалежно від вини боржника, зупинення виконавчого провадження чи виконання рішення суду про стягнення грошової суми. Зазначені правові висновки сформульовані, зокрема, в постановах Великої Палати Верховного Суду від 19.06.2019 у справах №703/2718/16-ц та № 646/14523/15-ц, від 13.11.2019 у справі № 922/3095/18, від 18.03.2020 у справі № 902/417/18.
Правова природа 3% річних є такою, що вони можуть нараховуватись саме на суму основного боргу.
За змістом статей 610, 611 ЦК України, порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання). У разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом.
Відтак, за змістом наведеної норми закону нарахування інфляційних втрат на суму боргу та 3 % річних входять до складу грошового зобов'язання і вважаються особливою мірою відповідальності боржника за прострочення грошового зобов'язання, оскільки виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів унаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування останнім утримуваними грошовими коштами, належними до сплати кредиторові.
Саме лише прийняття господарським судом рішення про задоволення вимог кредитора, якщо таке рішення не виконано в установленому законом порядку, не припиняє зобов'язальних відносин сторін і не звільняє боржника від відповідальності за невиконання грошового зобов'язання та не позбавляє кредитора права на отримання передбачених частиною другою статті 625 ЦК України сум.
Отже, якщо судове рішення про стягнення з боржника коштів фактично не виконано, кредитор вправі вимагати стягнення з нього в судовому порядку сум інфляційних нарахувань та процентів річних аж до повного виконання грошового зобов'язання.
Як встановлено судом та підтверджується матеріалами справи, 26.12.2025 АТ «НАЕК «Енергоатом» перераховані кошти на депозитний рахунок органу ДВС в розмірі 53 313 279,13 грн. (п/і № 8055 від 26.12.2025) для погашення заборгованості у зведеному виконавчому провадженні №74496893, до якого входило виконавче провадження №75303229 з примусового виконання наказу № 908/3499/23 від 11.03.2024, як це передбачено ч. 1 ст. 47 Закону «Про виконавче провадження».
Відповідно до п. 21 Інструкції з організації примусового виконання рішень, затвердженої наказом Міністерства юстиції України N 512/5 від 02.04.2012, у разі надходження на рахунок органу державної виконавчої служби коштів, стягнутих з боржника, достатніх для задоволення вимог усіх стягувачів, стягнення виконавчого збору, витрат виконавчого провадження та штрафів, накладених на боржника, виконавче провадження підлягає закінченню на підставі пункту 9 частини першої статті 39 Закону
Згідно з висновками Верховного Суду, викладені в постановах від 31.07.2019 у справі № 910/3692/18, від 11.02.2020 у справі № 927/206/19, від 30.06.2021 у справі № 910/6415/20, від 06.10.2021 у справі № 917/777/20, від 13.09.2023 у справі №201/2485/17, від 22.05.2024 у справі № 910/3600/22, «виконавець, хоча й від імені держави, однак діє саме в інтересах стягувача задля виконання судового рішення, яке постановлено на користь останнього; тобто, стягувач фактично наділяє виконавця своїм правом на одержання належних йому грошових коштів, а виконавець на цей період стає «отримувачем» таких коштів; моментом фактичного виконання судового рішення є саме момент надходження коштів з рахунку боржника на відповідний рахунок виконавчої служби».
Відповідно до п. 73 ч. 1 ст. 1 Закону України від 30.06.2021 № 1591-IX «Про платіжні послуги», примусове стягнення - платіжна операція з рахунку платника, що здійснюється стягувачем без згоди платника на підставі встановленого законом виконавчого документа у випадках, передбачених законодавством, або на підставі рішення суду, що набрало законної сили, чи рішення керівника органу стягнення у випадках, передбачених Податковим кодексом України.
Частина 1 ст. 49 вказаного Закону передбачає, що платіжна операція вважається завершеною в момент зарахування суми платіжної операції на рахунок отримувача або видачі суми платіжної операції отримувачу в готівковій формі. Платіжна операція з використанням електронних грошей вважається завершеною в момент зарахування суми платіжної операції на електронний гаманець отримувача.
Згідно з п. 52 ч. 1 ст. 1 Закону «Про платіжні послуги», отримувачем є особа, на рахунок якої зараховується сума платіжної операції або яка отримує суму платіжної операції в готівковій формі. Тому, у виконавчому провадженні державний виконавець, який діє в інтересах стягувача задля виконання судового рішення, на цей період стає «отримувачем» коштів.
Отже, з моменту зарахування коштів на депозитний рахунок органу ДВС боржник вважається таким, що належним чином виконав своє зобов'язання перед стягувачем.
Таким чином, зобов'язання за договором № 203(5)21УК/53-121-13-21-10601, залишок заборгованості за яким стягнуто рішенням суду від 08.02.2024 № 908/3499/23, є фактично виконаними 26.12.2025, коли кошти надійшли з рахунку боржника на відповідний рахунок органу ДВС.
Перевіривши наданий позивачем розрахунки 3 % річних за період з 01.11.2024 по 01.01.2026 на суму 8 275,00 грн., за допомогою юридичної інформаційно-пошукової системи “Законодавство», суд вважає за можливе частково задовольнити вимоги позивача у частині стягнення 3 % річних за період з 01.11.2024 по 25.12.2025 на суму 8 155,04 грн. з відмовою у стягненні 119,96 грн.
Перевіривши наданий позивачем розрахунок інфляційних витрат за період з листопада 2024 по грудень 2025 на суму 27 298,49 грн. за допомогою юридичної інформаційно-пошукової системи «Законодавство», враховуючи принцип диспозитивності, суд приходить до висновку, що вказана сума розрахована вірно, відповідає вимогам чинного законодавства та підлягає стягненню з відповідача.
Відносно доводів та заперечень Відповідача в частині стягнення 3 % річних та інфляційних витрат суд зазначає наступне.
Так, Відповідач за змістом поданого відзиву та заперечень на відповідь на відзив посилається на форс-мажорні обставини та наявність воєнного стану як конкретного впливу на Відповідача і його фінансово господарську діяльність, а також, що заявлені до стягнення суми є надмірними та неспівмірними з реальними наслідками порушення зобов'язання, що обумовлено низкою виняткових обставин.
Відповідно до абз. 1 ст. 617 Цивільного кодексу України, особа, яка порушила зобов'язання, звільняється від відповідальності за порушення зобов'язання, якщо вона доведе, що це порушення сталося внаслідок випадку або непереборної сили.
Проте суд звертає увагу, що для застосування наслідків ст. 617 ЦК України і звільнення від відповідальності за порушення зобов'язання самої констатації факту настання форс-мажорних обставин недостатньо, а необхідним є доведення, що невиконання є наслідком саме непереборної сили, тобто Відповідач повинен на підставі наявних у матеріалах доказів довести чи дійсно такі обставини, на які він посилається, є надзвичайними і невідворотними, що об'єктивно унеможливили належне виконання ним свого обов'язку за Договором.
Більш того, для звільнення від відповідальності необхідним є доведення, що між порушенням зобов'язання та форс-мажорними обставинами є безпосередній причинно-наслідковий зв'язок.
Форс-мажорні обставини не мають преюдиційного характеру, і при їх виникненні сторона, яка посилається на них як на підставу неможливості належного виконання зобов'язання, повинна довести їх наявність не тільки самих по собі, але і те, що вони були форс-мажорними саме для даного конкретного випадку.
Дослідження обставин які можуть свідчити про надзвичайність і невідворотність, що об'єктивно унеможливили належне виконання стороною свого обов'язку повинно відбуватись судом із дотриманням вимог ч. 1 ст. 86 ГПК України при цьому не можна визнати належним чином та повністю дослідженими обставини, в розумінні ст. 236 ГПК України, саму лише констатацію факту про підтвердженість матеріалами справи обставин непереборної сили.
Такі висновки узгоджуються з висновками Верховного Суду, викладені у постанові від 16 липня 2019 року у справі № 917/1053/18.
Доведення наявності непереборної сили покладається на особу, яка порушила зобов'язання, саме вона має подавати відповідні докази в разі виникнення спору.
Такі висновки узгоджуються з висновками Верховного Суду, викладені у постанові від 17.12.2020 року у справі № 913/785/17.
Отже, порушення Відповідачем умов Договору є підставою для нарахування визначених статтею 625 Цивільного кодексу України платежів, а наявність обставин непереборної сили за договором не звільняє Відповідача від встановленого законом обов'язку відшкодувати матеріальні втрати Позивача як кредитора від знецінення грошових коштів унаслідок інфляційних процесів та не позбавляє Позивача права на отримання компенсації від Відповідача за користування утримуваними ним грошовими коштами.
Крім того, однієї констатації факту наявності форс-мажорних обставин недостатньо для звільнення боржника від відповідальності за порушення зобов'язання. Обов'язковим елементом, необхідним для звільнення боржника від відповідальності з цієї підстави, є причинно-наслідковий зв'язок між; такими обставинами та неможливістю виконати зобов'язання.
Такі висновки узгоджуються з висновками Верховного Суду, викладені у постанові від 24.07.2018 року у справі № 905/1722/17.
Проте матеріали справи не містять та відповідачем не надано суду доказів в підтвердження того, що саме форс-мажорні обставини позбавили його можливості виконати взяті на себе зобов'язання за Договором.
Верховний Суд у постанові від 31.08.2022 по справі № 910/15264/21 звернув увагу на те, що потрібно розрізняти вчасне повідомлення сторони про виникнення форс-мажорних обставин (яке сторона має зробити у передбачений договором строк) від звернення до ТПП за отриманням сертифікату, яке є можливим лише після порушення виконання зобов'язання. Через це сертифікат ТПП може бути отриманий значно пізніше за дату, коли сторона з'ясувала неможливість виконання договору через вплив форс-мажорних обставин. Саме ж повідомлення про форсмажор має бути направлено іншій стороні якнайшвидше. Хоча й форс-мажорні обставини впливають, як правило, на одну сторону договору (виконавця), але вони мають негативні наслідки насамперед для іншої сторони договору, яка не отримує його належне виконання. Отже, своєчасне повідомлення іншої сторони про настання форс-мажорних обставин спрямоване на захист прав та інтересів іншої сторони договору, яка буде розуміти наявність вказаних обставин та, можливо, зможе зменшити негативні наслідки форс-мажору.
У постанові від 29.06.2023 по справі № 922/999/22 Верховний Суд підсумував, що: - військову агресію російської федерації проти України, сам по собі не є підставою для звільнення або зменшення відповідальності за невиконання/неналежне виконання договірних зобов'язань. Отже лист ТПП від 28.02.2022 №2024/02.0-7.1 не є доказом настання форс-мажорних обставин для всіх без виключення суб'єктів господарювання України з початком військової агресії російської федерації. Кожен суб'єкт господарювання, який в силу певних обставин не може виконати свої зобов'язання за окремо визначеним договором, має доводити наявність в нього форсмажорних обставин. Торгово-промислова палата засвідчує форс-мажорні обставини (обставини непереборної сили), а також торговельні та портові звичаї, прийняті в Україні, за зверненнями суб'єктів господарської діяльності та фізичних осіб (абзац 3 частини третьої статті 14 Закону України "Про торгово-промислові палати в Україні").
З урахуванням вищевикладеного відсутні підстави для звільнення від відповідальності за невиконання зобов'язання за Договором.
У постанові від 02.07.2025 по справі № 903/602/24 Верховний Суд звернув увагу на те, що: «112. Заявляти про наявність підстав для зменшення процентів річних та доводити, що вони підтверджуються конкретними обставинами справи, має саме боржник, а суд з огляду на наявні в матеріалах справи докази має надати оцінку обґрунтованості таких доводів та вирішити питання про можливість зменшення процентів річних.
113. Також при вирішенні питання про зменшення процентів річних суд має враховувати принципи розумності, справедливості, пропорційності та дотримуватись балансу між інтересами боржника і кредитора.
114. До того ж у постанові від 05 червня 2024 року у справі № 910/14524/22 (провадження № 12-4гс24) Велика Палата Верховного Суду зазначала, що зменшення судом заявлених до стягнення штрафних санкцій чи відсотків, нарахованих на підставі статті 625 Цивільного кодексу України, є правом, а не обов'язком суду і може бути реалізоване ним у кожному конкретному випадку за наслідками оцінки обставин справи та наданих учасниками справи доказів.
115. З огляду на зазначені правові висновки Верховного Суду та наведені в цій постанові висновки Великої Палати Верховного Суду, враховуючи правову природу процентів річних як визначеної законом плати боржника за користування грошовими коштами кредитора, їх розмір може бути зменшено.
116. При цьому суд при визначенні розміру, до якого можна зменшити проценти річних, обмежений нормою частини другої статті 625 Цивільного кодексу України, яка визначає, що боржник має сплатити кредитору три проценти річних (якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом) від простроченої суми.
117. Отже, саме три проценти річних є законодавчо встановленим розміром процентів річних, які боржник повинен сплатити у разі неналежного виконання грошового зобов'язання. Три проценти річних (якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом) є мінімальним розміром процентів річних, на які може розраховувати кредитор у разі неналежного виконання зобов'язання боржником. Тому зменшення судом процентів річних можливе лише до такого розміру, тобто не менше ніж три проценти річних.
118. Відтак розмір процентів річних, який становить законодавчо встановлений розмір трьох процентів річних (якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом), не підлягає зменшенню судом.
119. З урахуванням наведеного доводи позивача про те, що суд не може зменшити визначений Цивільним кодексом України мінімальний розмір трьох процентів річних, є обґрунтованими.
120. У касаційній скарзі КП «ЛПЕ'зауважує, що суд за певних обставин може зменшити розмір не лише неустойки, штрафу та процентів річних, а й розмір інфляційних втрат, що є підставою для відступу від висновку, викладеного у постанові Великої Палати Верховного Суду від 18 березня 2020 року у справі № 902/417/18 (провадження № 12-79гс19).
121. З приводу наведених доводів відповідача Велика Палата Верховного Суду зазначає таке.
122. Інфляція - це знецінювання грошей і безготівкових коштів, що супроводжується ростом цін на товари і послуги (Методологічні положення щодо організації статистичного спостереження за змінами цін (тарифів) на спожиті товари (послуги) і розрахунку індексу споживчих цін, затверджені наказом Державного комітету статистики України від 14 листопада 2006 року № 519).
123. Інфляційні втрати є наслідком інфляційних процесів в економіці, вони об'єктивно виникають унаслідок знецінення грошових коштів, а їх стягнення є компенсацією за понесені втрати.
124. Компенсація кредитору інфляційних втрат згідно з положеннями частини другої статті 625 Цивільного кодексу України є мінімальною гарантією захисту його інтересів, яка забезпечує збереження цінності грошових коштів протягом прострочення оплати боржником відповідних товарів, робіт чи послуг.
125. Інфляційні втрати не є штрафними санкціями чи платою боржника за користування коштами кредитора, вони, як уже зазначалося, входять до складу грошового зобов'язання і є способом захисту майнового права та інтересу. Тому, на відміну від процентів річних, суд не може зменшити розмір інфляційних втрат.
126. Верховний Суд у своїй практиці послідовно дотримується правової позиції щодо неможливості зменшення розміру інфляційних втрат - висновки про це викладено в постановах Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 05 жовтня 2023 року у справі № 904/4334/22, від 24 січня 2024 року у справі № 917/991/22, від 01 жовтня 2024 року у справі № 910/18091/23 та від 05 листопада 2024 року у справі № 902/43/24, а також у постанові Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду від 13 березня 2024 року у справі № 712/4975/22.
127. З огляду на наведене доводи відповідача про те, що суд за певних обставин може зменшити розмір інфляційних втрат,є необґрунтованими.
128. Оскільки у постанові Великої Палати Верховного Суду від 18 березня 2020 року у справі № 902/417/18 (провадження № 12-79гс19) викладено правовий висновок про можливість зменшення судом за певних умов розміру як неустойки, штрафу, так і процентів річних, але взагалі не зазначено про зменшення розміру інфляційних втрат, Велика Палата Верховного Суду позбавлена можливості вирішувати питання про відступ від цього висновку в частині зменшення судом розміру інфляційних втрат».
Суд зазначає, що наявність невиконаного грошового зобов'язання за договором, яке боржник не виконав, не припиняє правовідносин сторін цього договору щодо обов'язку сплатити грошового зобов'язання, не звільняє боржника від відповідальності за його невиконання та не позбавляє кредитора права на отримання сум, передбачених статтею 625 ЦК України, за час прострочення.
Щодо посилання відповідача на визначений позивачем період нарахування 3 % річних (з 01.02.2025 по 01.01.2026) суд зазначає, що на сторінці 4 позовної заяви у таблиці позивачем допущено описку при зазначенні дати початку нарахування з 01.02.2025, оскільки у підсумку розрахунку ціни позову на сторінці 6 та на сторінці 4 позовної заяви, період нарахування 3 % річних зазначений з 01.11.2024 по 01.01.2026 на суму 8 275,00 грн. Вказана сума та період нарахування також є вірними. На підставі викладеного, суд відхиляє доводи відповідача в цій частині.
За таких умов, інші доводи сторін у відповідних частинах судом до уваги не приймаються в силу викладеного.
Відповідно до ч.ч. 1 та 2 ст. 11 ГПК України, суд при розгляді справи керується принципом верховенства права (ч. 1). Суд розглядає справи відповідно до Конституції України, законів України, міжнародних договорів, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України.
Згідно із ст. 1291 Конституції України, ч. 1 ст. 74 ГПК України кожна Сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.
За приписами ст. ст. 13 та 74 Господарського процесуального кодексу України обов'язок доказування і подання доказів віднесено на Сторони. Кожна Сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.
У відповідності до ст. 73 ГПК України, доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.
Відповідно до ст. 76 ГПК України, належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не Стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.
Згідно зі ст. 77 ГПК України, обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.
Статтею 78 ГПК України визначено, що достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи.
Статтею 86 ГПК України визначено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).
Європейський суд з прав людини вказав, що пункт перший статті 6 Конвенції зобов'язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов'язку можуть бути різними, залежно від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які Сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов'язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (Проніна проти України, № 63566/00, § 23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 року).
Також у рішенні у справі "Серявін та інші проти України" Європейський суд з прав людини в вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях, зокрема, судів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожний аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною залежно від характеру рішення. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, це не може розумітись як вимога детально відповідати на кожен довід (рішення Європейського суду з прав людини у справі Трофимчук проти України).
Підсумовуючи викладене, враховуючи предмет та визначені позивачем підстави позову, принципи диспозитивності, змагальності та рівності сторін перед законом і судом, заявлені позовні вимоги підлягають частковому задоволенню.
Інші доводи сторін у відповідних частинах сум до уваги судом не приймаються в силу викладеного.
Відповідно до ст. 129 Господарського процесуального кодексу України судові витрати позивача зі сплати судового збору покладаються на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог, а саме на відповідача - 2 653,42 грн. судового збору.
Керуючись ст. ст. 76-79, 86, 129, 233, 237, 238, 240, 241, 252 Господарського процесуального кодексу України, суд
1. Позов задовольнити частково.
2. Стягнути з Акціонерного товариства «Національна атомна енергогенеруюча компанія Енергоатом (вул. Назарівська, буд. 3, м. Київ, 01032; код ЄДРПОУ 24584661) в особі Філії Відокремлений підрозділ «Запорізька атомна електрична станція» Акціонерного товариства «Національна атомна енергогенеруюча компанія Енергоатом» (вул. Промислова, буд. 133, м. Енергодар, Запорізька область, 71503; код ЄДРПОУ 19355964) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю “Вєлєс-МК» (49000, м. Дніпро, вул. Панікахи, буд. 2, корпус 11; код ЄДРПОУ 38753952) 3 % річних у розмірі 8 155 (вісім тисяч сто п'ятдесят п'ять) грн. 04 коп., інфляційні витрати на суму 27 298 (двадцять сім тисяч двісті дев'яносто вісім) грн. 49 коп. та витрати по сплаті судового збору на суму 2 653 (дві тисячі шістсот п'ятдесят три) грн. 42 коп. Видати наказ після набрання рішенням чинності.
3. В іншій частині позовних вимог відмовити.
Суддя К.В. Проскуряков
Відповідно до ч.ч. 1, 2 ст. 241 ГПК України рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Згідно з ч. 1 ст. 256 ГПК України апеляційна скарга на рішення суду подається протягом двадцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.