про залишення апеляційної скарги без руху
06 квітня 2026 року м. Харків Справа № 922/3624/25
Східний апеляційний господарський суд у складі судді-доповідача Демідової П.В, розглянувши матеріали апеляційної скарги Харківської міської ради (вх.642Х) на рішення Господарського суду Харківської області від 14.01.2026 у справі №922/3624/25
за позовом: Керівника Шевченківської окружної прокуратури міста Харкова, м.Харків,
до відповідача-1: Харківської міської ради, м.Харків,
до відповідача-2: Управління комунального майна та приватизації Департаменту економіки та комунального майна Харківської міської ради, м.Харків,
до відповідача-3: Фізичної особи-підприємця Кулікової Олени Михайлівни, м.Харків,
про визнання недійсним договору та зобов'язання повернути майно,
Господарський суд Харківської області (суддя Пономоренко Т.О.) рішенням від 14.01.2026 позовні вимоги керівника Шевченківської окружної прокуратури міста Харкова до відповідачів Харківської міської ради, Управління комунального майна та приватизації Департаменту економіки та комунального майна Харківської міської ради, Фізичної особи-підприємця Кулікової Олени Михайлівни про визнання недійсним договору та зобов'язання повернути майно, задовольнив.
Харківська міська рада, не погоджуючись із рішенням господарського суду першої інстанції, вважаючи його таким, що ухвалене з порушенням норм матеріального та процесуального права, без повного, всебічного та об'єктивного з'ясування всіх обставин справи, а також із неправильним встановленням фактичних обставин справи та наданням неналежної правової оцінки зібраним у справі доказам, звернувся до суду апеляційної інстанції зі скаргою. Разом із апеляційною скаргою скаржником подано клопотання про відстрочення сплати судового збору та поновлення строку на апеляційне оскарження.
Дослідивши матеріали апеляційної скарги, суд дійшов висновку про залишення її без руху виходячи з наступного.
Згідно з п.2 ч.3 ст. 258 Господарського процесуального кодексу України до апеляційної скарги додаються докази сплати судового збору.
Відповідно до ч.1 ст.4 Закону України «Про судовий збір» судовий збір справляється у відповідному розмірі від прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року, в якому відповідна заява або скарга подається до суду, у відсотковому співвідношенні до ціни позову та у фіксованому розмірі.
Ставка судового збору за подання позовної заяви майнового характеру складає 1,5 відсотка ціни позову, але не менше 1 розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб і не більше 350 розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб (пп.1, п. 2 ч. 2 ст. ст. 4 Закону України "Про судовий збір").
Відповідно до пункту 2 частини 2 ст.4 Закону України «Про судовий збір» за подання до господарського суду позовної заяви немайнового характеру ставка судового збору становить 1 розмір прожиткового мінімуму для працездатних осіб.
Статтею 7 Закону України «Про Державний бюджет України на 2025 рік» з 1 січня 2025 року прожитковий мінімум для працездатних осіб становить 3028,00 грн.
Ставка судового збору за подання апеляційної скарги на рішення суду складає 150 відсотків ставки, що підлягала сплаті при поданні позовної заяви, іншої заяви і скарги від розміру оспорюваної суми (пп.6, п. 2 ч. 2 ст. ст. 4 Закону України "Про судовий збір").
Згідно з частиною 3 ст.6 Закону України «Про судовий збір», за подання позовної заяви, що має одночасно майновий і немайновий характер, судовий збір сплачується за ставками, встановленими для позовних заяв майнового та немайнового характеру.
При поданні до суду процесуальних документів, передбачених частиною другою цієї статті, в електронній формі - застосовується коефіцієнт 0,8 для пониження відповідного розміру ставки судового збору (ч.3 ст.4 Закону України «Про судовий збір»).
У відповідності до ч.2 ст.4 Закону за подання до господарського суду позовної заяви майнового характеру 1,5 відсотка ціни позову, але не менше 1 розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб і не більше 350 розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб. Розрахований розмір судового збору за майнову вимогу, виходячи з 1,5 % ціни позову (56 400 грн), становить 846 грн, що є меншим за розмір одного прожиткового мінімуму для працездатних осіб.
Отже, оскільки апеляційна скарга подана на рішення суду в частині зобов'язання повернути майно (майнова вимога), а також у частині визнання недійсним договору купівлі-продажу нежитлових приміщень від 28.10.2012 № 5046-В-С (немайнова вимога), при зверненні з апеляційною скаргою підлягає сплаті судовий збір у розмірі 7267,2 грн, що складається: 3633,6 грн за оскарження рішення в частині задоволення вимоги майнового характеру (3028 * 150 % * 0,8) та 3633,6 грн за оскарження рішення в частині задоволення вимоги немайнового характеру (3028 * 150 % * 0,8).
Проте, заявником апеляційної скарги не надано доказів сплати судового збору у встановленому законом порядку та розмірі.
Разом з тим, апелянтом заявлено клопотання, в якому останній просить суд відстрочити йому сплату судового збору до ухвалення судом апеляційної інстанції постанови у даній справі, посилаючись на приписи ст.8 Закону України «Про судовий збір», а також на те, що Харківська міська рада є бюджетною організацією та має змогу сплатити судовий збір за подання апеляційної скарги лише після надходження відповідних коштів на дані потреби, які наразі не надходили.
Заявник зазначає, що за даними служби бухгалтерського обліку та звітності міської ради, рахунки Харківської міської ради перебувають під арештом у зв'язку із чим кошти з бюджету міста до Управління казначейства не надходили. Зазначене свідчить, що Харківська міська рада на момент подання апеляційної скарги позбавлена можливості сплатити судовий збір. У той час, оригінал платіжного доручення про сплату судового збору буде надано до суду додатково до прийняття рішення у справі, негайно після здійснення оплати судового збору.
Розглянувши клопотання скаржника про відстрочення сплати судового збору, суд дійшов висновку про відмову у його задоволенні з огляду на наступне.
Колегія суддів зазначає, що чинне законодавство не передбачає автоматичного звільнення органів місцевого самоврядування від обов'язку сплачувати судовий збір. При цьому перелік підстав для відстрочення сплати судового збору, визначений статтею 8 Закону України «Про судовий збір», є вичерпним. Положення щодо відстрочення від сплати судового збору не застосовуються до юридичних осіб, за винятком випадків, прямо передбачених підпунктами 3, 4 частини першої цієї статті.
З огляду на те, що предмет спору у цій справі не стосується захисту соціальних, трудових, сімейних чи житлових прав, а також не пов'язаний із відшкодуванням шкоди здоров'ю, суд відхиляє доводи клопотання про відстрочення сплати судового збору.
Суд також наголошує, що відстрочення сплати судового збору є правом суду, а не його обов'язком, і застосовується з урахуванням майнового стану особи, який має бути підтверджений належними доказами.
Крім того, апелянт не надав жодних доказів, які б свідчили про вжиття ним усіх необхідних заходів для своєчасної сплати судового збору, не надав доказів блокування його розрахункових операцій, а також не підтвердив можливість сплати збору у межах процесуального строку розгляду апеляційної скарги.
У зв'язку з відсутністю належного обґрунтування та доказів на підтвердження підстав для відстрочення сплати судового збору, відсутні правові підстави для задоволення клопотання відповідача.
Заявник в поданій апеляційні скарзі просить поновити строк на апеляційне оскарження рішення Господарського суду Харківської області від 14.01.2026 у справі № 922/3624/25. Судом встановлено, що повний текст рішення складений 15.01.2026 та розміщений у Єдиному державному реєстрі судових рішень 16.01.2026 року. Як свідчать матеріали справи скаржник отримав копію рішення 16.01.2026. В свою чергу останній звернувся з апеляційною скаргою 31.03.2026.
Обґрунтовуючи подане клопотання про поновлення строку на апеляційне оскарження, заявник посилається на запровадження воєнного стану, оголошення повітряних тривог, значне навантаження на працівників юридичного департаменту, зменшення їх чисельності, а також на інші обставини, пов'язані з функціонуванням органу місцевого самоврядування в умовах воєнного стану та забезпечення безпеки працівників.
Положення ГПК України не визначають вичерпного переліку обставин, що відносяться до поважних і можуть бути підставою для поновлення пропущеного процесуального строку.
Отже, у кожному випадку суд повинен, з урахуванням конкретних обставин пропуску строку, оцінити доводи, що наведені на обґрунтування клопотання про його поновлення, та зробити мотивований висновок щодо поважності чи неповажності причин пропуску строку, встановити чи є такий строк значним та чи поновлення такого строку не буде втручанням у принцип юридичної визначеності з врахуванням балансу суспільного та приватного інтересу. При цьому, з огляду на вимоги статей 13, 74 ГПК України заявник повинен довести обставини, на які він посилається як на поважні причини пропуску встановленого законом строку, шляхом подання відповідних доказів.
Колегія суддів враховує правову позицію, викладену у постанові Верховний Суд у справі №7/74 від 09.10.2019, відповідно до якої поновлення пропущеного процесуального строку є виключним заходом та допускається лише за наявності об'єктивних і непереборних обставин. Верховний суд констатував, що суди повинні обґрунтовувати відповідне рішення. У кожній справі національні суди мають перевіряти, чи є підстави для поновлення строків на оскарження виправдовують втручання у принцип res judicata (принцип визначеності).
Безпідставне поновлення строку на оскарження судового рішення може бути визнано порушенням права на справедливий судовий розгляд, гарантованого пунктом 1 статті 6 Конвенції. Особа, яка подає апеляційну скаргу, повинна вчиняти усі можливі та залежні від неї дії для виконання процесуального обов'язку дотримання вимог процесуального закону стосовно форми і змісту апеляційної скарги, у тому числі щодо доведення поважності причин пропуску строку на апеляційне оскарження.
У рішенні від 03 квітня 2008 року у справі "Пономарьов проти України" викладено висновок Європейського суду з прав людини про те, що правова система багатьох країн-членів передбачає можливість продовження строків, якщо для цього є обґрунтовані підстави. Разом із тим, питання щодо поновлення строку на оскарження перебуває в межах дискреційних повноважень національних судів, однак такі повноваження не є необмеженими, тому від судів вимагається вказувати підстави для поновлення строку. Проте, навіть тоді можливість поновлення не буде необмеженою, оскільки сторони в розумні інтервали часу мають вживати заходів, щоб дізнатися про стан потрібного їм судового провадження. У кожній справі суди мають перевіряти, чи виправдовують підстави для поновлення строків для оскарження втручання у принцип юридичної визначеності.
Європейський суд з прав людини зауважує, що процесуальні норми призначені забезпечити належне відправлення правосуддя та дотримання принципу правової визначеності, а також про те, що сторони повинні мати право очікувати, що ці норми застосовуються. Принцип правової визначеності застосовується не лише щодо сторін, але й щодо національних судів (DIYA 97 v. UKRAINE, № 19164/04, § 47, ЄСПЛ, від 21 жовтня 2010 року).
Отже, встановлення строків звернення до суду у системному зв'язку з принципом правової визначеності слугує меті забезпечення передбачуваності для учасників справи, що зі спливом встановленого проміжку часу прийняте рішення, здійснена дія (бездіяльність) не матимуть поворотної дії у часі та не потребуватимуть скасування, а правові наслідки прийнятого рішення або вчиненої дії (бездіяльності) не будуть відмінені у зв'язку з таким скасуванням. Тобто встановлені строки звернення до суду сприяють уникненню ситуації правової невизначеності.
Забезпечення дотримання принципу правової визначеності потребує чіткого виконання сторонами та іншими учасниками справи вимог щодо строків звернення до суду, а також строків на оскарження судових рішень, а від судів вимагається дотримуватися певних правил у процесі прийняття рішення про поновлення строку та оцінювати поважність причин пропуску строку, виходячи із критеріїв розумності, об'єктивності та непереборності обставин, що спричинили пропуск, значимості справи для сторін, наявності фундаментальної судової помилки.
Подібні правові висновки викладені у постанові Верховного Суду від 18 січня 2023 року у справі №160/6211/21 (провадження № К/990/25232/22).
Разом з тим, наведені заявником доводи щодо запровадження воєнного стану, оголошення повітряних тривог та інших обставин мають загальний характер, не конкретизовані щодо обставин саме цієї справи та не підтверджені належними і допустимими доказами.
Заявником не доведено існування об'єктивних та непереборних перешкод, які б унеможливлювали своєчасне подання апеляційної скарги в умовах діджиталізації судочинства, забезпечення подання заяв, клопотань, доказів в електронному вигляді, забезпечення ознайомлення з матеріалами справи на платформі Електронний суд та прийняття участі в судових засіданнях в режимі відеоконференції, що загалом сприяє забезпеченню безпеки учасників судового процесу та надає можливість своєчасно реалізовувати свої права та обов'язки.
Отже, сам по собі факт дії воєнного стану та оголошення повітряних тривог не є безумовною підставою для поновлення процесуального строку, а їх вплив на можливість своєчасного звернення до суду підлягає доведенню у кожному конкретному випадку, чого заявником здійснено не було.
Враховуючи викладене, суд дійшов висновку про залишення апеляційної скарги без руху з наданням строку для усунення вказаних недоліків.
Керуючись статтями 174, 234, 260 Господарського процесуального кодексу України, Східний апеляційний господарський суд
1.Апеляційну скаргу Харківської міської ради залишити без руху.
2.Встановити Харківській міській раді десятиденний строк з дня вручення ухвали про залишення апеляційної скарги без руху для усунення її недоліків шляхом надання суду доказів сплати судового збору у встановленому законом порядку та у розмірі 7267,20 грн, надання можливості звернутися із заявою про поновлення строків на апеляційне оскарження, з посиланням на інші об'єктивні підстави для поновлення строку.
3.Наслідки не усунення недоліків, визначених цією ухвалою, у строк, встановлений судом, передбачені статтями 174, 260 Господарського процесуального кодексу України.
Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання та не підлягає оскарженню.
Суддя П.В. Демідова