вул. Шолуденка, буд. 1, літера А, м. Київ, 04116 (044) 230-06-58 inbox@anec.court.gov.ua
"07" квітня 2026 р. Справа№ 910/16309/25
Північний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:
головуючого: Андрієнка В.В.
суддів: Буравльова С.І.
Шапрана В.В.
без повідомлення учасників справи
розглянувши апеляційну скаргу Департаменту забезпечення Державної служби спеціального зв'язку та захисту інформації України (м. Київ)
на ухвалу Господарського суду міста Києва від 13.01.2026
у справі № 910/16309/25 (суддя Котков О.В.)
за позовом Департаменту забезпечення Державної служби спеціального зв'язку та захисту інформації України (м. Київ)
до Товариства з обмеженою відповідальністю "УМО Україна" (м. Київ)
про стягнення грошових коштів
До Господарського суду міста Києва з позовом звернувся Департамент забезпечення Державної служби спеціального зв'язку та захисту інформації України (далі - Департамент, позивач) до Товариства з обмеженою відповідальністю "УМО Україна" (далі - ТОВ "УМО Україна", відповідач) про стягнення штрафних санкцій у сумі 26 109 336,11 грн.
Оскаржуваною ухвалою Господарського суду м. Києва від 13.01.2026 у справі № 910/16309/25 повернуто позовну заяву Департаменту забезпечення Державної служби спеціального зв'язку та захисту інформації України.
Не погодившись з ухвалою, Департамент забезпечення Державної служби спеціального зв'язку та захисту інформації України подав апеляційну скаргу (безпосередньо до Північного апеляційного господарського суду), у якій просить скасувати оскаржувану ухвалу та направити справу для продовження розгляду до суду першої інстанції.
Апеляційна скарга мотивована тим, що судом першої інстанції під час постановлення оскаржуваної ухвали порушено норми процесуального права.
Обґрунтовуючи апеляційну скаргу, позивач посилається на те, ним не було порушено правил об'єднання позовних вимог, оскільки позовні вимоги є однорідними та виникли з аналогічних підстав, пов'язаних між собою одним і тим самим способом захисту прав і законних інтересів.
Відповідно до протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 21.01.2026, матеріали апеляційної скарги Департаменту забезпечення Державної служби спеціального зв'язку та захисту інформації України (м. Київ) у справі № 910/16309/25 передано на розгляд колегії суддів Північного апеляційного господарського суду у складі: головуючий суддя: Андрієнко В.В., судді: Буравльов С.І., Шапран В.В.
Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 30.01.2026 відкрито апеляційне провадження у справі № 910/16309/25, розгляд справи вирішено здійснювати без повідомлення учасників справи на підставі ч. 2 ст. 271 ГПК України, а також встановлено іншим учасникам справи строк для подання відзиву на апеляційну скаргу впродовж 15 днів з дня отримання копії ухвали про відкриття апеляційного провадження у справі.
Розглянувши доводи апеляційної скарги, перевіривши матеріали справи, дослідивши докази, проаналізувавши на підставі встановлених фактичних обставин справи правильність застосування судом першої інстанції норм процесуального законодавства, колегія суддів встановила наступне.
Повертаючи позовну заяву Департаменту забезпечення Державної служби спеціального зв'язку та захисту інформації України, місцевий суд виходив з того, що заявлені позивачем до стягнення з відповідача нараховані штрафні санкції хоч і стосуються одних і тих самих сторін, однак, ці вимоги за своєю правовою природою не є пов'язаними між собою, оскільки ґрунтуються на різних правочинах (окремих 2 договорах, а саме: договору № 703-1710/12 від 29.10.2024; державного контракту № 913-1710/12/Д25 від 21.12.2024). При цьому, кожне зобов'язання є самостійною підставою для виникнення цивільних прав і обов'язків, кожне з них тягне самостійні цивільно-правові наслідки, а їх виконання засвідчується доказами, що не пов'язані між собою підставами виникнення.
Однак судова колегія не погоджується з таким висновком місцевого суду з огляду на таке.
Відповідно до ч. 1 ст. 173 ГПК України в одній позовній заяві може бути об'єднано декілька вимог, пов'язаних між собою підставою виникнення або поданими доказами, основні та похідні позовні вимоги.
Під вимогою розуміється матеріально-правова вимога позивача як заінтересованої особи та зміст порушеного права і характер правопорушення, тобто предмет позову, який являє собою одночасно спосіб захисту порушеного права. При цьому об'єднанню підлягають вимоги, які пов'язані між собою підставами виникнення або доказами, що підтверджують ці вимоги.
Підстава позову - це фактичні обставини, на яких ґрунтуються вимоги позивача. Отже, вимоги повинні випливати з тих самих фактичних обставин, на яких вони ґрунтуються.
Доказами є будь-які фактичні дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору.
Позивач має право об'єднати в одній позовній заяві кілька вимог, пов'язаних між собою підставою виникнення або поданими доказами. При цьому однорідними можуть вважатися позовні заяви, які пов'язані з однорідними позовними вимогами і водночас подані одним і тим же позивачем до одного й того самого відповідача (чи відповідачів) або хоча й різними позивачами, але до одного й того ж відповідача. Однорідними ж позовними вимогами є такі, що виникають з одних і тих самих або з аналогічних підстав і водночас пов'язані між собою одним і тим самим способом захисту прав і законних інтересів.
При цьому об'єднання позовних вимог дає можливість досягти процесуальної економії, ефективніше використати процесуальні засоби для відновлення порушеного права, а також запобігти можливості ухвалення різних рішень за однакових обставин.
Аналогічна правова позиція викладена у постановах Верховного Суду від 24.04.2023 р. у cправі № 916/1522/22, від 04.04.2023 р. у cправі № 911/1757/21, від 30.03.2023 р. у справі № 910/4501/22, від 19.12.2022 р. у справі № 921/318/22.
Колегія суддів вважає, що судом першої інстанції було залишено поза увагою той факт, що укладені між сторонами договір № 703-1710/12 від 29.10.2024 та державний контракт № 913-1710/12/Д25 від 21.12.2024, на підставі яких заявлені позовні вимоги у даній справі, є аналогічними та підтверджують існування між сторонами одних й тих самих правовідносин.
Позовні вимоги виникають з аналогічних підстав і водночас пов'язані між собою одним і тим самим способом захисту прав і законних інтересів.
Судова колегія звертає увагу на те, що право на суд, одним з аспектів якого є право на доступ до суду, не є абсолютним, воно за своїм змістом може підлягати обмеженням, особливо щодо умов прийнятності скарги на рішення. Однак зазначені обмеження не можуть перешкоджати реалізації цього права у такий спосіб або до такої міри, щоб саму суть права було порушено. Ці обмеження повинні мати легітимну мету, а також слід дотримуватися розумного ступеня пропорційності між застосованими засобами та визначеними цілями (рішення Європейського суду з прав людини у справі "Мушта проти України" від 18.11.2010 р.).
Крім цього, положеннями чинного процесуального законодавства не передбачено повернення позовної заяви з тієї підстави, що об'єднання позовних вимог перешкоджає з'ясуванню прав і взаємовідносин сторін чи суттєво утруднює вирішення спору, на що послався суд першої інстанції на обґрунтування підстав для повернення позовної заяви (постанова Верховного Суду від 10.04.2019 р. у справі № 905/2043/18).
У той же час, у даному випадку об'єднання відповідних позовних вимог не буде мати своїм наслідком суттєве утруднення вирішення спору. Натомість, об'єднання позовних вимог дає можливість досягти процесуальної економії, ефективніше використати процесуальні засоби для відновлення порушеного права, а також унеможливити винесення різних рішень за однакових обставин.
За змістом ч. 1 ст. 173 ГПК України порушення правил об'єднання позовних вимог має місце у випадках, якщо заявлені в одній позовній заяві вимоги; не пов'язані підставою виникнення або поданими доказами (не є однорідними); не співвідносяться між собою як основна та похідна.
Не допускається об'єднання в одне провадження кількох вимог, які можуть і відповідати критеріям, наведеним у частині першій статті 173 ГПК України, проте підпадають під заборони, прямо визначені в частинах четвертій, п'ятій вказаної статті (об'єднанні вимоги підлягають розгляду в порядку різного судочинства, щодо об'єднаних вимог законом визначена виключна підсудність різним судам).
За спеціальним правилом, викладеним у п. 2 ч. 5 ст. 174 ГПК України, суддя повертає заяву і додані до неї документи також у разі, якщо порушено правила об'єднання позовних вимог (крім випадків, в яких є підстави для застосування положень статті 173 цього Кодексу)
У той же час аналіз п. 2 ч. 5 ст. 174 ГПК України у системному співвідношенні з приписами частини шостої статті 173 цього Кодексу свідчить про те, що у разі порушення правил об'єднання позовних вимог суд з метою виконання завдання господарського судочинства може не повертати позовну заяву, а за клопотанням учасника справи або за власною ініціативою самостійно роз'єднати позовні вимоги за правилами частини шостої статті 173 ГПК України та розглянути кожну з заявлених вимог окремо.
Отже, наявність підстав для роз'єднання позовних вимог за правилами частини шостої статті 173 ГПК України та розгляду кожної з вимог окремо унеможливлює повернення судом позовної заяви незалежно від того, чи суд застосував надані йому повноваження.
Тоді як підставою для повернення позовної заяви з посиланням на п. 2 ч. 5 ст. 174 ГПК України є встановлення господарським судом обставин, які свідчать про порушення позивачем правил об'єднання позовних вимог, наведених саме в ч. ч. 4, 5 ст. 173 ГПК України.
Тобто, коли заявлені в одному позові вимоги є однорідними або співвідносяться як основна та похідна та не підпадають під заборони, визначені у частинах четвертій, п'ятій статті 173 ГПК України, у суду відсутні правові підстави для повернення позовної заяви, незалежно від того, чи заявлено позивачем клопотання про об'єднання позовних вимог. У цьому разі суд має керуватися змістом самої позовної заяви, обставинами та доказами, якими обґрунтовано позов (постанова Верховного Суду від 18.08.2023 р. у справі № 910/21280/21).
Відповідно до висновків, що викладені в постановах Верховного Суду від 10.05.2018 р. у справі №918/1/18, від 10.05.2019 р. у справі № 905/2043/18, від 13.09.2019 р. у справі № 905/909/19, необхідність об'єднання в позовній заяві декількох позовних вимог, що мають різні підстави виникнення, обґрунтовано позивачем пов'язаністю поданих до позовної заяви доказів, на яких ґрунтуються позовні вимоги і, на стадії відкриття провадження у справі суд позбавлений процесуального права надавати оцінку доказам, поданим позивачем в обґрунтування позовних вимог. При цьому, на стадії відкриття провадження у справі, суд має надавати оцінку доказам, які додані позивачем до матеріалів позовної заяви виключно з мотивів наявності/відсутності підстав для відкриття провадження у справі, тобто належності оформлення позовної заяви відповідно до вимог ГПК України, а не перевіряти докази, надані позивачем в обґрунтування позовних вимог по суті спору.
Статтею 129 Конституції України встановлено, що основними засадами судочинства є змагальність сторін та свобода в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.
Згідно з ч. ч. 1 - 4 статті 13 ГПК України судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов'язків, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов'язаних з вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.
У відповідності до ст. ст. 76, 77 ГПК України належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення. Обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування. Обов'язок із доказування необхідно розуміти як закріплену в процесуальному та матеріальному законодавстві міру належної поведінки особи, що бере участь у судовому процесі, із збирання та надання доказів для підтвердження свого суб'єктивного права, що має за мету усунення невизначеності, яка виникає в правовідносинах у разі неможливості достовірно з'ясувати обставини, які мають значення для справи.
Згідно зі ст. 86 ГПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.
З огляду на вищевикладене, колегія суддів дійшла висновку, що при поданні даної позовної заяви позивачем не були порушені правила об'єднання позовних вимог, визначених статтею 173 ГПК України, а висновки суду першої інстанції про наявність підстав для повернення позовної заяви на підставі п. 2 ч. 5 ст. 174 ГПК України є помилковими.
Враховуючи вищевикладене, судова колегія дійшла висновку про те, що оскаржувана ухвала Господарського суду м. Києва від 13.01.2026 у справі № 910/16309/25 є необґрунтованою та такою, що постановлена з порушенням норм процесуального права, а відтак підлягає скасуванню.
Відповідно до ст. 280 ГПК України підставами для скасування ухвали суду, що перешкоджає подальшому провадженню у справі, і направлення справи для продовження розгляду до суду першої інстанції є порушення норм процесуального права, які призвели до постановлення помилкової ухвали.
Згідно з п. 6 ч. 1 ст. 275 ГПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право скасувати ухвалу, що перешкоджає подальшому провадженню у справі, і направити справу для продовження розгляду до суду першої інстанції.
За змістом ч. 3 ст. 271 ГПК України у випадку скасування судом апеляційної інстанції ухвали про повернення позовної заяви справа передається на розгляд суду першої інстанції.
У зв'язку з передачею справи на розгляд суду першої інстанції, розподіл сум судового збору, пов'язаного з розглядом апеляційної скарги, має здійснюватись судом першої інстанції за результатами розгляду ним справи, згідно із загальними правилами статті 129 ГПК України.
Керуючись ст. ст. 267 - 285 Господарського процесуального кодексу України, Північний апеляційний господарський суд -
1. Апеляційну скаргу Департаменту забезпечення Державної служби спеціального зв'язку та захисту інформації України задовольнити.
2. Ухвалу Господарського суду м. Києва від 13.01.2026 у справі № 910/16309/25 скасувати.
3. Справу № 910/16309/25 передати до Господарського суду м. Києва для продовження розгляду.
4. Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її ухвалення та може бути оскаржена до Верховного Суду протягом двадцяти днів з дня складення повного судового рішення.
Головуючий суддя В.В. Андрієнко
Судді С.І. Буравльов
В.В. Шапран