Житомирський апеляційний суд
Справа №278/2909/25 Головуючий у 1-й інст. ОСОБА_1
Номер провадження №11-кп/4805/465/26
Категорія ст.331 КПК України Доповідач ОСОБА_2
06 квітня 2026 року Житомирський апеляційний суд
в складі: головуючого-судді ОСОБА_2 ,
суддів: ОСОБА_3 , ОСОБА_4 ,
за участю: секретаря ОСОБА_5 ,
захисника ОСОБА_6 ,
прокурора ОСОБА_7 ,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Житомирі судове провадження за апеляційною скаргою захисника ОСОБА_6 в інтересах обвинуваченого ОСОБА_8 на ухвалу Богунського районного суду м. Житомира від 26 березня 2026 року, якою задоволено клопотання прокурора та продовжено обвинуваченому ОСОБА_8 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , строк запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою на строк 60 днів до 24 травня 2026 року включно,
Ухвалою судді Богунського районного суду м. Житомира від 26 березня 2026 року задоволено клопотання прокурора та продовжено обвинуваченому ОСОБА_8 строк запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою на строк 60 днів до 24 травня 2026 року включно з визначенням розміру застави 85 розмірів прожиткових мінімумів для працездатних осіб, що становить 282 880 гривень.
Рішення судді першої інстанції обґрунтовано тим, що ОСОБА_8 з іншою особою обвинувачується, у тому числі, у вчиненні тяжкого та особливо тяжкого злочинів, за які відповідними частинами та статтями КК України передбачена кримінальна відповідальність виключно у виді позбавлення волі, відповідно, на строк від 5 до 10 років та від 8 до 15 років, з додатковим покаранням у виді конфіскації майна. Ризики, передбачені ст.177 КПК України, не зменшились та продовжують існувати на даний час, суд дійшов висновку про неможливість застосування до обвинуваченого більш м'якого запобіжного заходу ніж тримання під вартою, та вважав за необхідне продовжити обвинуваченому ОСОБА_8 строк дії запобіжного заходу у виді тримання під вартою на 60 днів з визначенням розміру застави.
В апеляційній скарзі адвокат ОСОБА_6 просить скасувати ухвалу, як незаконну, та постановити нову, якою змінити ОСОБА_8 запобіжний захід на нічний домашній арешт. Вказує, що ризики передбачені ч.1 ст.177 КПК України, зокрема, ризик переховування від суду, незаконний вплив на потерпілих та свідків, вчинення іншого кримінального правопорушення, є недоведеними. У разі, якщо суд апеляційної інстанції не знайде підстав для зміни виду запобіжного заходу, просив зменшити розмір застави до 100 000 грн., враховуючи майновий стан обвинуваченого, який 2006 р.н., неодружений, не має у власності нерухомого майна та транспортних засобів, не має постійного офіційного доходу, родина ОСОБА_8 також позбавлена фінансових можливостей для сплати розміру застави. Вважає, що розмір застави у 100 000 грн. є реальною та досяжною, достатньо стримуючою, щоб мотивувати обвинуваченого до виконання процесуальних обов'язків.
Обвинувачений ОСОБА_8 в судове засідання не був доставлений, про дату та час розгляду справу повідомлявся належним чином, заяв про бажання взяти участь у розгляду скарги не подавав. Захисник просив провести розгляд скарги за відсутності обвинуваченого. Зважаючи на думку захисника та враховуючи положення частини 5 статті 405 КПК України, суд ухвалив провести розгляд скарги за відсутності обвинуваченого ОСОБА_8 .
Заслухавши доповідача, пояснення обвинуваченого та захисника на підтримку апеляційної скарги, заперечення прокурора щодо задоволення апеляційної скарги, перевіривши ухвалу судді в межах доводів апеляційної скарги та ст.404 КПК України, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з таких підстав.
Відповідно до ч.3 ст.331 КПК України за наявності клопотань суд під час судового розгляду зобов'язаний розглянути питання доцільності продовження запобіжного заходу до закінчення двомісячного строку з дня його застосування. За результатами розгляду питання суд своєю вмотивованою ухвалою скасовує, змінює запобіжний захід або продовжує його дію на строк, що не може перевищувати двох місяців.
Відповідно до ч.2 ст.331 КПК України вирішення судом питань щодо запобіжного заходу відбувається в порядку, передбаченому главою 18 Кодексу. Зокрема, у ст. 199 КПК України передбачено, що при вирішенні питання про можливість продовження запобіжного заходу у виді тримання під вартою, судом має бути перевірено, чи наявні обставини, які свідчать про те, що заявлений при обранні такого запобіжного заходу ризик не зменшився або з'явились нові ризики, які виправдовують тримання особи під вартою.
Відповідно до вимог ст.194 КПК України, під час розгляду клопотання про застосування запобіжного заходу суд зобов'язаний встановити, чи доводять надані сторонами кримінального провадження докази обставини, які свідчать про: наявність обґрунтованої підозри у вчиненні підозрюваним, обвинуваченим кримінального правопорушення; наявність достатніх підстав вважати, що існує хоча б один із ризиків, передбачених статтею 177 цього Кодексу, і на які вказує слідчий, прокурор; недостатність застосування більш м'яких запобіжних заходів для запобігання ризику або ризикам, зазначеним у клопотанні.
На переконання колегії суддів, суд першої інстанції, вирішуючи клопотання прокурора про продовження строку тримання під вартою обвинуваченого ОСОБА_8 дотримався вказаних вимог кримінального процесуального закону.
Відповідно до ст.177 КПК України метою застосування запобіжного заходу є забезпечення виконання обвинуваченим покладених на нього процесуальних обов'язків, а також запобігання спробам переховуватися від органів досудового розслідування або суду; знищення, схову або спотворення будь-яких речей чи документів, що мають істотне значення для встановлення обставин кримінального правопорушення; незаконного впливу на потерпілого, свідка, іншого підозрюваного, експерта, спеціаліста у цьому ж кримінальному провадженні; перешкоджання кримінальному провадженню іншим чином та вчинення іншого кримінального правопорушення або продовження правопорушення, в якому підозрюється.
Відповідно до вимог ст.178 КПК України при вирішенні питання про застосування запобіжного заходу (його продовження) враховується зокрема тяжкість покарання, що загрожує особі у разі визнання винуватим у кримінальному правопорушенні; вік та стан здоров'я обвинуваченого; міцність соціальних зв'язків в місці його постійного проживання, наявність родини та утриманців; наявність постійного місця роботи, навчання; репутацію, майновий стан підозрюваного; наявність судимостей; наявність повідомлення особі про підозру у вчиненні іншого кримінального правопорушення; розмір майнової шкоди.
Колегія суддів вважає, що судом першої інстанції повно досліджено обставини, з якими закон пов'язує можливість продовження запобіжного заходу у виді тримання під вартою, а тому суд дійшов обґрунтованого висновку про наявність ризиків, передбачених ст.177 КПК України, які не зменшилися й виправдовують подальше тримання обвинуваченого під вартою.
Враховуючи доведеність прокурором неможливості застосування більш м'якого запобіжного заходу ніж тримання під вартою до обвинуваченого та наявність зазначених ризиків, а саме: можливість переховування від суду; можливість незаконно впливати на потерпілих, свідків; вчинити інше кримінальне правопорушення, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку щодо продовження обвинуваченому ОСОБА_8 строку дії запобіжного заходу у виді тримання під вартою.
Також апеляційний суд враховує конкретні обставини та кількість інкримінованих особі злочинів, які та посягають на життя та здоров'я потерпілих, їх майнові права та інші особисті права людини, та полягають у незаконному проникненні до житла, нанесенні тілесних ушкоджень, спричиненні побоїв, залякуванні, завданні сильного фізичного болю та страждання, вимаганні вибачень шляхом нанесення потерпілим ударів руками і ногами, тривалому катуванні, нападі з метою вимагання, з погрозою фізичної розправи, вчинення насильства із застосуванням ножа. Такі злочини відносяться до тяжкого та особливо тяжкого злочинів, за які передбачено покарання у вигляді позбавлення волі на строк від 5 до 10 років та від 8 до 15 років з конфіскацією майна.
Поряд із значною тяжкістю інкримінованих злочинів суд враховує особу обвинуваченого ОСОБА_8 , який офіційно не працевлаштований, не має міцних соціальних зв'язків, за станом здоров'я не має захворювань, а тому заявлені прокурором ризики щодо можливості переховуватися обвинуваченим від суду та вчинити інше кримінальне правопорушення продовжують існувати та є достатньо високим.
Крім цього при продовженні запобіжного заходу суд обґрунтовано врахував стадію судового розгляду, не закінчення судового слідства, не завершення допиту свідків, на яких може впливати обвинувачений, та думку потерпілих, які наполягали на небезпеці для себе, а тому ризик незаконного впливу обвинуваченого на потерпілих та свідків, у разі звільнення останнього з-під варти, продовжує існувати.
Таким чином, приймаючи рішення про продовження обвинуваченому запобіжного заходу у виді тримання під вартою, судом враховані обставини інкримінованих ОСОБА_8 кримінального правопорушення та їх наслідків, та наявність ризиків, передбачених ст. 177 КПК України, які дають достатні підстави вважати, що жоден з більш м'яких запобіжних заходів не зможе запобігти цим ризикам.
Відповідно до усталеної практики Європейського суду з прав людини, право людини на свободу є основоположним, але не абсолютним та може бути обмежено з огляду на суспільний інтерес.
Також, у розумінні практики Європейського суду з прав людини, тяжкість обвинувачення не є самостійною підставою для утримання особи під вартою, проте таке обвинувачення у сукупності з іншими обставинами збільшують ризик втечі настільки, що його неможливо відвернути, не взявши особу під варту. Так, у справі «Ілійков проти Болгарії» №33977/96 від 26 липня 2001 року Європейським судом з прав людини зазначено, що суворість передбаченого покарання є суттєвим елементом при оцінюванні ризиків переховування.
Доводи сторони захисту про те, що до обвинуваченого ОСОБА_8 може бути застосований більш м'який запобіжний захід, апеляційний суд вважає необґрунтованими, оскільки місцевим судом при розгляді клопотання не встановлено достатніх стримуючих факторів від порушень з боку обвинуваченого своїх зобов'язань в разі застосування більш м'якого запобіжного заходу.
Доводи захисника, про визначення розміру застави у значно меншому розмірі, так як розмір застави встановлений судом першої інстанції є непомірним тягарем для обвинуваченого ОСОБА_8 , є необґрунтованими.
Розмір застави визначається судом з урахуванням обставин кримінального правопорушення, майнового та сімейного стану підозрюваної, інших даних про її особу та ризиків, передбачених статтею 177 цього Кодексу. Розмір застави повинен достатньою мірою гарантувати виконання підозрюваним, обвинуваченим покладених на нього обов'язків та не може бути завідомо непомірним для нього.
Згідно п.3 ч.5 ст.182 КПК України, розмір застави щодо особи, обвинуваченої у вчиненні особливо тяжкого злочину становить - від вісімдесяти до трьохсот розмірів прожиткових мінімумів для працездатних осіб.
Як вбачається з оскаржуваної ухвали, місцевий суд вказаних вище вимог закону дотримався та, врахувавши конкретні дані про особу обвинуваченого, обрав ОСОБА_8 заставу, гранично наближену до мінімального розміру, що передбачено за вчинення особливо тяжкого злочину. При цьому відсутні законні підстави для призначення застави в меншому розмірі, ніж передбачено положеннями п.3 ч.5 ст.182 КПК України.
За таких обставин, колегія суддів вважає, що ухвала суду першої інстанції є законною та обґрунтованою, а тому підстав для її скасування не вбачає.
Керуючись ст.ст. 376 ч.2, 404, 407, 422 КПК України, апеляційний суд,
Апеляційну скаргу захисника ОСОБА_6 в інтересах обвинуваченого ОСОБА_8 залишити без задоволення.
Ухвалу Богунського районного суду м. Житомира від 26 березня 2026 року, якою задоволено клопотання прокурора та продовжено обвинуваченому ОСОБА_8 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , строк запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою на строк 60 днів до 24 травня 2026 року включно - без змін.
Ухвала оскарженню не підлягає.
Судді: