Справа № 295/14042/25 Номер провадження № 11-кп/4805/4/26 Головуючий у 1-й інст. ОСОБА_1
Категорія Крадіжка Доповідач ОСОБА_2
Іменем України
01 квітня 2026 рокум. Житомир
Колегія суддів судової палати з розгляду кримінальних справ Житомирського апеляційного суду в складі:
головуючої судді: ОСОБА_2 ,
суддів: ОСОБА_3 , ОСОБА_4 ,
з участю секретаря: ОСОБА_5 ,
прокурора: ОСОБА_6 ,
обвинуваченого: ОСОБА_7 ,
захисника: ОСОБА_8 ,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Житомирі апеляційні скарги обвинуваченого ОСОБА_7 та його захисника-адвоката ОСОБА_8 на вирок ІНФОРМАЦІЯ_1 від 24 листопада 2025 року у кримінальному провадженні, внесеному до ЄРДР за № 12025060600001218 від 31.07.2025, за обвинуваченням ОСОБА_7 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч.4 ст.185 КК України,
Вироком Богунського районного суду м.Житомира від 24 листопада 2025 року ОСОБА_7 визнано винуватим у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 4 ст. 185 України, та призначено йому покарання у виді позбавлення волі строком на 5 (п'ять) років.
Строк відбування покарання ОСОБА_7 обчислено з дня взяття його під варту після звернення вироку до виконання.
Стягнуто з ОСОБА_7 на користь держави процесуальні витрати на залучення експертів для проведення експертиз у загальній сумі 11 372 (одинадцять тисяч триста сімдесят дві) гривні.
Арешт, накладений ухвалою слідчого судді Богунського районного суду м. Житомира від 18.09.2025, на дві бірки з магазину « ІНФОРМАЦІЯ_3 » - скасовано, а вказаний речовий доказ вирішено знищити.
Речовий доказ - DVD-R диск із відеозаписами з камер спостереження магазину « ІНФОРМАЦІЯ_3 » - збережено при матеріалах кримінального провадження.
Як встановив суд, 18.07.2025 близько 13 години 56 хвилин ОСОБА_7 перебував у магазині « ІНФОРМАЦІЯ_3 » у ТРЦ « ІНФОРМАЦІЯ_4 », що за адресою: АДРЕСА_1 . У цей день, час та місці у ОСОБА_7 виник злочинний умисел, направлений на таємне викрадення чужого майна, вчинене в умовах воєнного стану, яке належить ФОП « ОСОБА_9 ».
Реалізуючи свій злочинний умисел, направлений на таємне викрадення чужого майна, з метою особистого збагачення, з корисливих мотивів, пересвідчившись у тому, що за його злочинними діями ніхто зі сторонніх осіб не спостерігає та вони залишаються ніким непоміченими, перебуваючи у торговому залі вказаного магазину, у період воєнного стану, шляхом вільного доступу зі стелажу магазину ОСОБА_7 таємно викрав одну пару штанів «Olive M Camotec Lizard Light Nylon 8847».
У подальшому ОСОБА_7 , утримуючи викрадене майно при собі, місце вчинення кримінального правопорушення залишив та розпорядився викраденим на власний розсуд, чим спричинив ФОП « ОСОБА_9 » майнової шкоди на суму 3 344 гривень без ПДВ.
В апеляційній скарзі обвинувачений ОСОБА_7 просить дослідити письмові докази відповідно до ч.3 ст.404 КПК України, які наявні в матеріалах справи, у зв'язку з їх невірною оцінкою судом першої інстанції та наявності підстав щодо визнання їх недопустимими, скасувати вирок та призначити новий судовий розгляд в суді першої інстанції.Вказує, що відео з камер спостереження мають ознаки монтування, окрім того, диск з записами з камер відеонагляду містять відео від 17.07.2025, а постанова слідчого надає дозвіл на зняття з технічних приладів відео лише 18.07.2025, а тому вказаний доказ є недопустимим, оскільки процесуального рішення з приводу його зняття матеріалів справи не містить.
Звертає увагу на те, що свідок ОСОБА_10 в момент перебування її в магазині до штанів не підходила, у роздягальні були речі, серед яких і вказані штани, які вона поклала у рюкзак, який за зовнішніми ознаками був великого розміру та міг вмістити чоловічі штани, навіть не однієї пари, а у нього була маленька шкіряна сумочка для носіння ключів, грошових коштів, паспорту, водійських прав.
Щодо знаходження під час обшуку у нього вдома бирки від викрадених штанів зазначив, що їх там поклала свідок ОСОБА_10 , яка згодом у цьому зізналася. З приводу обшуку зазначає, що останній проведений незаконно з порушенням вимог КПК України, оскільки у вказаному будинку він не прописаний, а лише проживає; відео обшуку не досліджувалося судом першої інстанції; працівники поліції з обшуком прийшли через 2 місяці після зникнення штанів з магазину. Однак, суд послався на вказаний відеозапис до протоколу обшуку приміщення від 15.09.2025, як на доказ, що підтверджує його вину.
Вказує на порушення вимог ст.290 КПК України. Суд послався на інвентаризаційну відомість № 11 від 21.07.2025, яка долучена потерпілою як на доказ, не врахувавши, що такий документ на момент написання заяви про вчинення кримінального правопорушення вже був, але не долучений до матеріалів справи та не відкривався жодній стороні згідно зі ст.290 КПК України, що свідчить про істотні порушення норм КПК. Також суд послався на витяг з ЄРДР №42025062020000211 від 20.11.2025 про внесення відомостей за ч.1 ст.384 КК України щодо свідка ОСОБА_10 , як на доказ його вини у вчинення кримінального порушення, передбаченого ч.4 ст.185 КК України, не переконавшись, що прокурор виконав вимоги ст.290 КПК України. Вказаний документ не був відкритий стороні захисту та потерпілим та не може мати статусу самостійного доказу без вироку або іншого рішення щодо притягнення свідка до відповідальності. На думку обвинуваченого, суд необгрунтовано відмовив в задоволенні клопотання про витребування повного відеозапису з камер відеоспостереження.
В апеляційній скарзі захисник ОСОБА_7 - адвокат ОСОБА_8 просить змінити вирок в частині призначеного покарання, як явно несправедливого внаслідок суворості,та застосувати до обвинуваченого ОСОБА_7 положення ст.75 КК України, звільнивши його від відбування основного покарання у виді позбавлення волі на строк 5 років з випробуванням та встановленням іспитового строку тривалістю 2 роки. Вважає, що при призначенні покарання суд першої інстанції не в повній мірі врахував ряд обставин, що пом'якшують покарання обвинуваченого, а саме: що ОСОБА_7 обвинувачується у скоєнні лише одного епізоду ненасильницького злочину, перебуваючи на свободі не вчинив жодних інших злочинів, має постійне місце проживання, має на утриманні двох дітей, потребує постійного амбулаторного лікування, за місцем проживання характеризується позитивно. На думку захисника, суд першої інстанції помилково не врахував всі вищевказані обставини та мав всі підстави застосувати до обвинуваченого ОСОБА_7 положення ст.75 КК України, та призначити покарання із іспитовим строком, надавши цим можливість останньому довести своє виправлення.
В запереченнях на апеляційну скаргу прокурор просить апеляційні скарги обвинуваченого ОСОБА_7 та його захисника- адвоката ОСОБА_8 на вирок ІНФОРМАЦІЯ_1 від 24 листопада 2025 року відносно ОСОБА_7 за ч.4 ст.185 КК України залишити без задоволення, а вирок суду першої інстанції-без змін.
Потерпіла ОСОБА_9 надіслала заяву про розгляд справи у її відсутність. Обвинувачення підтримує повністю. Усі необхідні показання та пояснення нею були надані під час розгляду справи в суді першої інстанції.
Заслухавши доповідь судді, пояснення обвинуваченого та його захисника на підтримку своїх апеляційних скарг, думку прокурора, яка заперечувала проти задоволення апеляційних скарг, перевіривши матеріали провадження відповідно до вимог ст. 404 КПК України, колегія суддів вважає, що апеляційні скарги обвинуваченого та його захисника не підлягають задоволенню з наступних підстав.
Відповідно до положень ч.1 ст. 404 КПК України апеляційний суд переглядає вирок Богунського районного суду м. Житомира від 24 листопада 2025 року щодо ОСОБА_7 в межах поданих апеляційних скарг. Підстав для виходу за межі апеляційних скарг в порядку ч.2 ст. 404 КПК України колегія суддів не встановила.
Відповідно до положень ст. 370 КПК України судове рішення повинно бути законним, обґрунтованим і вмотивованим.
Законним є рішення, ухвалене компетентним судом згідно з нормами матеріального права з дотриманням вимог щодо кримінального провадження, передбачених цим Кодексом.
Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі об'єктивно з'ясованих обставин, які підтверджені доказами, дослідженими під час судового розгляду та оціненими судом відповідно до статті 94 цього Кодексу.
Вмотивованим є рішення, в якому наведені належні і достатні мотиви та підстави його ухвалення.
Вказаним вимогам вирок Богунського районного суду м. Житомира щодо ОСОБА_7 цілком відповідає.
Колегія суддів вважає, що вирок суду першої інстанції про доведеність винуватості ОСОБА_7 у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 4 ст. 185 КК України за вказаних в оскаржуваному вироку обставин підтверджується дослідженими у суді першої інстанції доказами, які у своїй сукупності є достатніми, допустимими, узгодженими між собою, зібрані у встановленому порядку і досліджені судом першої інстанції з дотриманням принципів повноти, всебічності та об'єктивності судового розгляду, яким надана належна правова оцінка.
Стаття 84 КПК України визначає, що доказами в кримінальному провадженні є фактичні дані, отримані у передбаченому цим Кодексом порядку, на підставі яких слідчий, прокурор, слідчий суддя і суд встановлюють наявність чи відсутність фактів та обставин, що мають значення для кримінального провадження та підлягають доказуванню. Процесуальними джерелами доказів є показання, речові докази, документи, висновки експертів.
Відповідно до ст.95 КПК України показання - це відомості, які надаються в усній або письмовій формі під час допиту підозрюваним, обвинуваченим, свідком, потерпілим, експертом щодо відомих їм обставин у кримінальному провадженні, що мають значення для цього кримінального провадження. Особа дає показання лише щодо фактів, які вона сприймала особисто, за винятком випадків, передбачених цим Кодексом. Висновок або думка особи, яка дає показання, можуть визнаватися судом доказом, лише якщо такий висновок або думка корисні для ясного розуміння показань (їх частини) і ґрунтуються на спеціальних знаннях в розумінні статті 101 цього Кодексу.
Так, допитаний у суді першої інстанції обвинувачений ОСОБА_7 вину не визнав, заперечив свою причетність до крадіжки майна за обставин, зазначених в обвинувальному акті та надав показання про те, що 17.07.2025 та 18.07.2025 він разом зі своєю знайомою ОСОБА_10 перебував у магазині « ІНФОРМАЦІЯ_3 » у ТРЦ « ІНФОРМАЦІЯ_4 », де у роздягальні приміряв речі, точну кількість яких не пам'ятає. Він був одягнений у шорти і футболку, мав при собі сумку. Відвідувачів у магазині було багато, одяг із роздягальні працівники магазину не забирали. Він хотів придбати військовий камуфляжний одяг для сина, який служить у штурмових військах. Одяг приміряв на себе, оскільки вони мають однаковий розмір. Жодного умислу на вчинення крадіжки він у нього не було, у магазині нічого не придбав. Щодо знаходження під час обшуку у нього вдома бирки від викрадених штанів пояснив, що їх там поклала ОСОБА_10 , яка згодом йому у цьому зізналася. Просив визнати його невинуватим у вчиненні вказаного злочину.
Незважаючи на невизнання вини обвинуваченим ОСОБА_7 , його вина повністю підтверджується сукупністю досліджених судом першої інстанції доказів.
Так, із відеозапису камер спостереження магазину « ІНФОРМАЦІЯ_3 » за адресою: АДРЕСА_1 , у ТРЦ « ІНФОРМАЦІЯ_4 » у хронологічному порядку вбачається хаотичне пересування обвинуваченого та свідка ОСОБА_10 по магазину між торговельними стелажами. Обвинувачений, переглядаючи товари різних категорій, самостійно обирає речі, заносить їх до примірочної, після чого повертає назад. На відеофайлі № 5 зафіксовано фрагмент, коли обвинувачений бере кітель, заходить з ним за стелаж, знімає з вішака штани і рухається в бік примірочної, при цьому загорнувши під військовий кітель штани, нібито приховуючи їх. При цьому дивною видається поведінка ОСОБА_7 коли він споглядає у напрямку камер відеоспостереження, рухаючись по залу. Через короткий проміжок часу, якого б очевидно не вистачило на примірку кітеля і штанів, ОСОБА_7 виходить із примірочної і вішає кітель на стелаж, при цьому штани на місце не повертає, і рухається в бік виходу з магазину.
Щодо тверджень в обгрунтування апеляційної скарги обвинуваченого про недопустимість даних відеозаписів, суд звертає увагу на наступне.
Відповідно до п.3 ч.1 ст.53 КПК України протягом кримінального провадження потерпілий має право подавати докази слідчому, прокурору, слідчому судді, суду.
З матеріалів справи встановлено, що в магазині « ІНФОРМАЦІЯ_3 » здійснювалося відеоспостереження.
Згідно з положеннями ст. 245-1 КПК України зняття показань технічних приладів та технічних засобів, що мають функції фото-, кінозйомки, відеозапису, чи засобів фото-, кінозйомки, відеозапису полягає в одержанні слідчим, прокурором від особи, яка є власником або володільцем відповідних приладів або засобів, необхідних для з'ясування обставин, що мають значення для кримінального провадження, копій фото- або кінозйомки, відеозапису, здійснених у публічно доступних місцях, у тому числі в автоматичному режимі, за виключенням місць, що відносяться до приватних помешкань осіб.
Зняття показань технічних приладів та технічних засобів, що мають функції фото-, кінозйомки, відеозапису, чи засобів фото-, кінозйомки, відеозапису здійснюється на підставі постанови слідчого, прокурора та, за необхідності, за участю спеціаліста.
Для здійснення зняття показань технічних приладів та технічних засобів, що мають функції фото-, кінозйомки, відеозапису, чи засобів фото-, кінозйомки, відеозапису особі, яка є власником або володільцем відповідних приладів або засобів, пред'являється постанова слідчого, прокурора.
Відеозапис подій, які відбувалися у магазині « ІНФОРМАЦІЯ_3 » станом на 18.07.2025 був знятий в порядку ст. 245-1 КПК України на підставі постанови старшого слідчого СВ Житомирського РУП №1 ГУНП в Житомирській області капітана поліції ОСОБА_11 від 26.08.2025 (т.1 а.с.125). Вказаний доказ був отриманий за згодою потерпілої сторони відповідно до постанови слідчого, а тому підстави для звернення до слідчого судді із клопотанням про тимчасовий доступ до речей і документів були відсутні.
Згідно з ч.1 ст. 86 КПК України доказ визнається допустимим, якщо він отриманий у порядку, встановленому цим Кодексом.
Відповідно до положень ч.1 ст. 87 КПК України недопустимими є докази, отримані внаслідок істотного порушення прав та свобод людини, гарантованих Конституцією та законами України, міжнародними договорами, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, а також будь-які інші докази, здобуті завдяки інформації, отриманій внаслідок істотного порушення прав та свобод людини.
Судом не встановлено порушення встановленого КПК порядку отримання органом досудового розслідування відеозаписів з камер відеоспостереження магазину « ІНФОРМАЦІЯ_3 ». Так само не встановлено під час отримання вказаного доказу істотних порушень прав і свобод людини, зокрема таких, які перелічені у ч.2 та ч.3 ст. 87 КПК України. Таким чином, підстав для визнання відеозаписів недопустимим доказом колегія суддів не вбачає.
Щодо доводів обвинуваченого про невитребування усіх відеозаписів, то як зазначила потерпіла, працівниками поліції у ході досудового розслідування вилучено відеофайли, які мають доказове значення у справі, оскільки інші камери фіксують касу та іншу частину залу, тому є неінформативними, у роздягальні відеофіксація не проводиться. Під час розгляду справи суд першої інстанції під час розгляду клопотання обвинуваченого з'ясовував у потерпілої наявність інших відеозаписів, на що потерпіла повідомила, що строк зберігання інформації на приладах відеоспостереження закінчився, тому надати відео з усіх камер, наявних у магазині, є неможливим. Клопотань про тимчасовий доступ до речей і документів, а саме до записів з камер відеоспостереження магазину, під час розгляду справи судом першої інстанції сторона захисту не заявляла.
Щодо належності та достовірності відеозаписів, то колегія суддів відмічає, що факту того, що події, зафіксовані на даних відеозаписах, насправді мали місце, обвинувачений не заперечує і не спростовує. Крім того, під час досудового розслідування проведена судово-портретна експертиза, і згідно з висновком експерта № СЕ-19/106-25/17758-ФП від 25.09.2025 на наданих для проведення судової експертизи досліджуваних зображеннях особи чоловічої статі, що одягнений у блакитну теніску та шорти, має чорну сумку через плече, у відеофайлі WhatsAppVideo 2025-09-17 at 12.21.22mp4 та на порівняльному (експериментальному) фотозображенні ОСОБА_7 , ІНФОРМАЦІЯ_2 із назвою файлу: «photo_2025-09-17_17-42-45.ipg» зображена одна й та ж сама особа.
Вина ОСОБА_7 підтверджується також протоколом обшуку від 15.09.2025 із доданим відеозаписом, який проведено за місцем проживання ОСОБА_7 за адресою: АДРЕСА_2 . В ході обшуку на відстані близько 1 м від входу, а саме у кімнаті під номером № 1 виявлено дві бірки з магазину « ІНФОРМАЦІЯ_3 », які вилучено та упаковано до спецпакету PSP2469556.
Не є слушними доводи обвинуваченого відносно того, що обшук проведений незаконно з порушенням вимог КПК України, оскільки у вказаному будинку він не прописаний, а лише проживає, з огляду на наступне.
Відповідно до положень ст. 234 КПК України обшук проводиться з метою виявлення та фіксації відомостей про обставини вчинення кримінального правопорушення, відшукання знаряддя кримінального правопорушення або майна, яке було здобуте у результаті його вчинення, а також встановлення місцезнаходження розшукуваних осіб. Обшук проводиться на підставі ухвали слідчого судді місцевого загального суду, в межах територіальної юрисдикції якого знаходиться орган досудового розслідування, а у кримінальних провадженнях щодо злочинів, віднесених до підсудності Вищого антикорупційного суду, - на підставі ухвали слідчого судді Вищого антикорупційного суду.
Згідно з ч.2 ст. 235 КПК України ухвала слідчого судді про дозвіл на обшук житла чи іншого володіння особи повинна відповідати загальним вимогам до судових рішень, передбачених цим Кодексом, а також містити відомості, зокрема, про житло чи інше володіння особи або частину житла чи іншого володіння особи, які мають бути піддані обшуку; особу, якій належить житло чи інше володіння, та особу, у фактичному володінні якої воно знаходиться.
Таким чином, положення кримінального процесуального закону не пов'язують можливість проведення обшуку житла з необхідністю реєстрації в ньому певної особи.
Ухвалою слідчого судді Богунського районного суду м. Житомира від 27 серпня 2025 року надано дозвіл на проведення обшуку в будинку за адресою: АДРЕСА_2 , а також нежитлових приміщень, прилеглої території домоволодіння, з метою виявлення та вилучення викрадених у магазині речей, а також речей та речовин, заборонених обігу, та інших доказів, які матимуть інтерес для досудового розслідування та можуть бути використані як доказ у кримінальному провадженні.
Зазначення в ухвалі слідчого судді про реєстрацію ОСОБА_7 у даному будинку не призводить до незаконності даної ухвали, враховуючи те, що ОСОБА_7 дійсно у будинку проживав, даної обставини ніколи не заперечував, був присутній під час обшуку.
Щодо доводів апеляційної скарги обвинуваченого про те, що відеозапис обшуку судом першої інстанції не досліджувався, то апеляційний суд звертає увагу на те, що під час розгляду справи судом досліджено протокол обшуку, стосовно якого ніяких зауважень чи заперечень у сторони захисту не було, а також з'ясовувалося питання про необхідність перегляду відеозапису, на що обвинувачений чітко заперечив таку необхідність. Інші учасники судового провадження також висловилися щодо відсутності необхідності перегляду відеозапису обшуку.
Відповідно до ч.3 ст.404 КПК України за клопотанням учасників судового провадження суд апеляційної інстанції зобов'язаний повторно дослідити обставини, встановлені під час кримінального провадження, за умови, що вони досліджені судом першої інстанції не повністю або з порушеннями, та може дослідити докази, які не досліджувалися судом першої інстанції, виключно якщо про дослідження таких доказів учасники судового провадження заявляли клопотання під час розгляду в суді першої інстанції або якщо вони стали відомі після ухвалення судового рішення, що оскаржується.
З огляду на те, що питання про законність проведення обшуку та достовірність обставин, встановлених в ході проведення вказаної слідчої дії, сторона захисту підняла вже під час апеляційного провадження, колегією суддів частково задоволено клопотання обвинуваченого про дослідження доказів та в судовому засіданні безпосередньо судом апеляційної інстанції досліджено відеозапис, який є додатком до протоколу обшуку. Відеозаписом підтверджуються обставини виявлення та вилучення у кімнаті домоволодіння за місцем проживання ОСОБА_7 двох бирок з магазину « ІНФОРМАЦІЯ_3 », в тому числі бирки від штанів «Olive M Camotec Lizard Light Nylon 8847».
Щодо доводів захисника про незаконність проведення обшуку у зв'язку з тим, що хоча слідча і була присутня, проте фактично відшукання речей проводили оперативні співробітники, колегія суддів звертає увагу на таке.
Верховний Суд неодноразово зазначав, що виконання ухвали слідчого судді про дозвіл на обшук житла чи іншого володіння особи покладається особисто на слідчого чи прокурора і не може бути доручене відповідним оперативним підрозділам (справа № 663/820/15-к).
Проте, у цьому кримінальному провадженні, згідно з протоколом обшуку, слідча (розшукова) дія проводилась слідчим слідчого відділу Житомирського РУП № 1 ГУНП в Житомирській області ОСОБА_12 за участю ОСОБА_7 , оперативних співробітників ОСОБА_13 , ОСОБА_14 та ОСОБА_15 , в присутності понятих ОСОБА_16 та ОСОБА_17 .
Протокол обшуку, складений у присутності зазначених вище осіб, доповнень та зауважень не містить. Громадянин ОСОБА_7 пояснив, що ніякого відношення до бірок не має та знає походження.
Як вказав Верховний Суд у постанові від 16 лютого 2022 року у справі №758/5719/16-к, залучення співробітників оперативних підрозділів для проведення процесуальних дій є формою взаємодії слідчих органів та органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, має організаційний характер і не потребує прийняття процесуального документа у виді письмового доручення. Таку ж правову позицію виклав Верховний Суд у постанові від 03 жовтня 2023 року у справі № 487/5033/18.
Отже, колегія суддів вважає відсутніми підстави для визнання протоколу обшуку від 15.09.2025 недопустимим доказом.
Вилучення бирок від викрадених штанів під час проведення обшуку за місцем проживання ОСОБА_7 , який цієї обставини під час розгляду справи не заперечував, на переконання суду також підтверджує факт їх викрадення саме обвинуваченим.
Щодо показань свідка ОСОБА_10 , на які посилається обвинувачений у своїй апеляційній скарзі як на доказ своєї невинуватості, колегія суддів зазначає наступне.
Допитана у суді першої інстанції свідок ОСОБА_10 показала, що з обвинуваченим раніше вони проживали по сусідству, жодних стосунків не підтримують. 17.07.2025 ОСОБА_7 мав її відвезти до Києва, але перед тим у м. Житомирі вони зайшли до ТРЦ « ІНФОРМАЦІЯ_4 », де у магазині з військовим одягом « ІНФОРМАЦІЯ_3 » вона мала намір придбати футболку з принтами, але нічого не купила, оскільки їй не скинули гроші. До столиці того дня не поїхали, перенесли поїздку на наступний день через зміну планів. 18.07.2025 вони з обвинуваченим знову заходили до того ж магазину, проте нічого не придбали. У роздягальні, приміряючи речі, на підлозі вона знайшла дві візитки з адресою магазину, які взяла для знайомої. Свідок зазначила, що саме вона 18.07.2025 викрала штани з цього відділу, за що їй дуже соромно, у вчиненому розкаюється. У роздягальні були речі, серед яких і ці штани, які вона поклала до рюкзака. По дорозі до м. Києва вона викинула їх, бо злякалася. Приблизно через тиждень, вона поклала візитки, які виявилися бірками від одягу, вдома в обвинуваченого, випадково вийнявши їх зі свого рюкзака.
При цьому, суд першої інстанції критично оцінив показання свідка ОСОБА_10 з огляду на сукупність інших доказів, правильно врахував їх суперечливість, непереконливість та непослідовність, вважав їх такими, що спрямовані на створення штучного алібі для обвинуваченого, оскільки свідок повідомила про викрадення нею чоловічих штанів, які за розміром їй не підходять, зазначивши при цьому, що вони чорного кольору, тоді як ОСОБА_7 обвинувачується у викраденні штанів оливкового кольору. Крім того, суперечливими є показання свідка щодо того, що бирки від одягу вона знайшла у магазині у примірочній і забрала їх для знайомої, а потім, приблизно через тиждень, вона поклала візитівки вдома у обвинуваченого, випадково вийнявши їх зі свого рюкзака. Одночасно свідок повідомляє, що викрадені штани вона викинула по дорозі до м. Києва, що суперечить версії про знайдення бирки від викрадених штанів у примірочній магазину.
З переглянутого відеозапису обшуку встановлено, що 2 бирки з магазину « ІНФОРМАЦІЯ_3 » знайшли у будинку проживання обвинуваченого у кутку кімнати, яка з вигляду не є житловою, а використовувалася для зберігання речей, а саме - у відрі, яке стояло на підлозі за завісою, під різними дрібними речами та будівельними матеріалами. З огляду на місце виявлення бирок, версія про те, що свідок ОСОБА_10 випадково вийняла їх з рюкзака і залишила у обвинуваченого, виглядає дуже непереконливою.
Суд також врахував пояснення свідка ОСОБА_18 про те, що жодних стосунків з ОСОБА_7 вона не підтримує, та показання ОСОБА_7 про те, що після вказаної події з ОСОБА_10 він не бачився.
Крім того, оцінюючи показання обвинуваченого та свідка ОСОБА_10 , суд врахував і інші докази у справі.
Зокрема, допитані у судовому засіданні свідки підтвердили показання потерпілої ОСОБА_9 , що бирки надійно кріпляться до речей міцними пластиковими биркотримачами, тому не могли безконтрольно знаходитися на підлозі магазину, зокрема, у роздягальні, зняти їх, не розірвавши при цьому бирку та без допомоги сторонніх предметів неможливо.
Свідок ОСОБА_19 зазначила, що до кожної речі, у тому числі до штанів, прикріплена бирка стяжкою з кільцем і пластиковим фіксатором, яку зірвати без допомоги сторонніх предметів неможливо.
Продавець магазину « ІНФОРМАЦІЯ_3 » ОСОБА_20 пояснила, що помітивши, як не вистачає однієї одиниці штанів, продавці повідомили про їх зникнення директора, провели інвентаризацію, після чого викликали поліцію. Вважає, що саме ОСОБА_7 вчинив крадіжку, оскільки на відеокамерах видно, як він, взявши штани, заховавши їх під інші речі та кітель, переміщався по магазину. Вказала, що після примірки речі у примірочних не залишаються, продавці одразу їх виносять звідти. Цінники надійно кріпляться до речей.
Наведені вище показання свідків ОСОБА_19 та ОСОБА_20 повністю узгоджуються з іншими доказами по справі.
За фактом надання неправдивих свідчень в Єдиному реєстрі досудових розслідувань зареєстровано кримінальне провадження № 42025062020000211 від 20.11.2025 за ч. 1 ст. 384 КК України.
З огляду на положення ч. 1 ст. 337 КПК України, згідно з яким судовий розгляд проводиться лише стосовно особи, якій висунуте обвинувачення, і лише в межах висунутого обвинувачення відповідно до обвинувального акту, суд не має повноважень оцінювати поведінку свідка ОСОБА_10 ні на предмет наявності чи відсутності в її діях складу будь-якого правопорушення, ні на предмет домовленості чи спільності дій з ОСОБА_7 . Суд може лише оцінити показання свідка на предмет їх достовірності, що він і зробив, докладно виклавши свої мотиви у вироку.
Твердження обвинуваченого щодо наявності у нього лише невеликої сумки, тому він не міг викрасти штани, у той час як у ОСОБА_10 був рюкзак, спростовуються показаннями потерпілої, яка пояснила, що штани були з легкої матерії і могли поміститися у таку сумку, яка була у ОСОБА_7 . Такі доводи обвинуваченого перевірялися судом першої інстанції, їм дана оцінка з урахуванням всієї сукупності доказів.
Стосовно доводів обвинуваченого про те, що стороні захисту не відкривалися у порядку ст. 290 КПК України інвентаризаційна відомість № 11 від 21.07.2025, долучена потерпілою, та витяг з ЄРДР №42025062020000211 від 20.11.2025 про внесення відомостей за ч.1 ст.384 КК України, колегія суддів вважає за необхідне зазначити таке.
За правилами ст. 290 КПК України визнавши зібрані під час досудового розслідування докази достатніми для складання обвинувального акта, клопотання про застосування примусових заходів медичного або виховного характеру прокурор або слідчий за його дорученням зобов'язаний повідомити підозрюваному, його захиснику, законному представнику та захиснику особи, стосовно якої передбачається застосування примусових заходів медичного чи виховного характеру, про завершення досудового розслідування та надання доступу до матеріалів досудового розслідування.
Прокурор або слідчий за його дорученням зобов'язаний надати доступ до матеріалів досудового розслідування, які є в його розпорядженні, зокрема докази, які самі по собі або в сукупності з іншими доказами можуть бути використані для доведення невинуватості або меншого ступеня винуватості обвинуваченого, або сприяти пом'якшенню покарання.
Сторони кримінального провадження зобов'язані здійснювати відкриття одна одній додаткових матеріалів, отриманих до або під час судового розгляду. Якщо сторона кримінального провадження не здійснить відкриття матеріалів відповідно до положень цієї статті, суд не має права допустити відомості, що містяться в них, як докази (частини 11, 12 ст. 290 КПК).
Як вказав Верховний Суд у постанові від 14 травня 2020 року у справі № 461/4358/17, докази не відкриті потерпілим в порядку, передбаченому ст.290 КПК, мають бути визнані недопустимими якщо під час відкриття матеріалів іншій стороні потерпілий у випадках, передбачених кримінальним процесуальним законодавством, є стороною кримінального провадження з боку обвинувачення, а не учасником кримінального провадження.
Потерпілий виступає стороною кримінального провадження з боку обвинувачення у чітко передбачених кримінальним процесуальним законом випадках.
Чинний КПК встановлює два випадки коли потерпілий набуває статусу сторони: у разі відмови прокурора від підтримання публічного обвинувачення (ст.340 КПК) та у разі якщо в обвинувальному акті зі зміненим прокурором в суді обвинуваченням ставиться питання про застосування закону України про кримінальну відповідальність, який передбачає відповідальність за менш тяжке кримінальне правопорушення, чи про зменшення обсягу обвинувачення (ч.3ст.338 КПК).
Аналогічний висновок зробив Верховний Суд у своїй постанові від 6 листопада 2019року (справа№753/16298/19, провадження № 51-5417ск19).
На стадії закінчення досудового розслідування вимоги ст. 290 КПК виконуються слідчим, прокурором та стороною захисту. При цьому в даному конкретному випадку потерпіла ОСОБА_9 , яка надала суду інвентаризаційну відомість в судовому засіданні, не є стороною кримінального провадження, а тому не входить до переліку осіб, визначених у ст. 290 КПК.
Щодо витягу з ЄРДР, то Верховний Суд неодноразово зазначав (зокрема, у постанові від 18.02.2025 у справі № 495/263/17), що оцінювати з погляду допустимості можна лише докази, тобто фактичні дані, на підставі яких встановлюються наявність чи відсутність фактів та обставин, важливих для ухвалення рішення. Самі по собі процесуальні рішення, такі як постанови і доручення, ухвалені під час досудового розслідування, судові рішення, витяги з ЄРДР, а також змагальні документи (клопотання, заяви, скарги тощо) не можуть оцінюватися з погляду допустимості, оскільки не є доказами у значенні статті 84 КПК.
Щодо доводів обвинуваченого про недоведеність його вини, колегія суддів звертає увагу на наступне.
Верховний Суд у своїх рішеннях неодноразово наголошував, що при вирішенні питання щодо достатності встановлених під час змагального судового розгляду доказів для визнання особи винуватою суди мають керуватися стандартом доведення (стандартом переконання), визначеним частинами 2 та 4 ст. 17 КПК України, що передбачають: «ніхто не зобов'язаний доводити свою невинуватість у вчиненні кримінального правопорушення і має бути виправданим, якщо сторона обвинувачення не доведе винуватість особи поза розумним сумнівом (наприклад, постанова ККС ВС у справі № 754/17019/17).
Стандарт доведення поза розумним сумнівом означає, що сукупність обставин справи, встановлена під час судового розгляду, виключає будь-яке інше розумне пояснення події, яка є предметом судового розгляду, крім того, що інкримінований злочин був вчинений і обвинувачений є винним у вчиненні цього злочину. Це питання має бути вирішене на підставі безстороннього та неупередженого аналізу наданих сторонами обвинувачення і захисту допустимих доказів, які свідчать за чи проти тієї або іншої версії подій.
Критерій, згідно з яким обвинувальний вирок має виходити з переконання, сформованого «поза розумним сумнівом», не означає, що будь-яка мінімальна або віддалена можливість, запропонована обвинуваченим, вже перешкоджає винесенню рішення про визнання особи винуватою. Під час встановлення обставин злочинів, вчинених в умовах неочевидності, часто визначальну роль відіграє саме сукупність непрямих доказів.
У даній справі суд, як того вимагає ЄСПЛ, не розпочинав розгляд справи з упередженої думки, що підсудний вчинив злочин, а ретельно перевірив усі доводи сторони захисту, і лише впевнившись, що докази, що свідчать на користь версії обвинуваченого, є необґрунтованими, та не заслуговують на довіру перед обличчям інших доказів, виніс обвинувальний вирок. З таким рішенням суду першої інстанції погоджується і колегія суддів, оскільки сумніви, які можуть виникнути із тверджень захисту, об'єктивно розвіюються даними, встановленими із сукупності належних і допустимих доказів.
Оцінюючи докази у даній справі, апеляційний суд дійшов висновку про те, що всі досліджені у суді першої інстанції докази є належними, оскільки підтверджують існування обставин, що підлягають доказуванню, допустимі, оскільки отримані в порядку, встановленому КПК України, достовірні, оскільки фактичні дані, отримані з цих доказів, не спростовані жодним іншим доказом, а сукупність доказів є достатньою для ухвалення рішення про винуватість ОСОБА_7 у вчиненні інкримінованого йому злочину.
Висновок суду про доведеність винуватості ОСОБА_7 у вчиненні злочину, передбаченого ч.4 ст. 185 КК України, відповідає фактичним обставинам справи, підтверджується зібраними у справі та всебічно перевіреними в судовому засіданні доказами.
Разом з тим, клопотання обвинуваченого про повторне дослідження доказів колегією суддів задоволено частково, досліджено відеозапис проведення обшуку. В іншій частині, з урахуванням думки учасників кримінального провадження, відповідно до вимог ч. 3 ст. 404 КПК України клопотання залишено без задоволення, оскільки обвинуваченим не доведено, що зазначені докази дослідженні судом першої інстанції не повністю або з порушенням. При цьому лише незгода обвинуваченого з оцінкою доказів не може слугувати підставою для їхнього обов'язкового повторного дослідження.
ОСОБА_7 у своїй апеляційній скарзі просить призначити новий розгляд справи у суді першої інстанції. Проте, відповідно до положень ч.1 ст. 415 КПК України суд апеляційної інстанції скасовує вирок чи ухвалу суду і призначає новий розгляд у суді першої інстанції, якщо: 1) встановлено порушення, передбачені пунктами 2, 3, 4, 5, 6, 7 частини другої статті 412 цього Кодексу; 2) в ухваленні судового рішення брав участь суддя, якому було заявлено відвід на підставі обставин, які очевидно викликали сумнів у неупередженості судді, і заяву про його відвід визнано судом апеляційної інстанції обґрунтованою; 3) судове рішення ухвалено чи підписано не тим складом суду, який здійснював судовий розгляд. Вказаних порушень колегія суддів не встановила, відтак, відсутні передбачені кримінальним процесуальним законом підстави для скасування вироку з призначенням нового розгляду у суді першої інстанції.
Стосовно доводів захисника щодо застосування положень ст.75 КК України до обвинуваченого ОСОБА_7 , колегія суддів зазначає наступне.
Так, згідно з вимогами ст. 50 КК України покарання має бути необхідним і достатнім для виправлення особи, яка вчинила злочин, та попередження вчиненню нею нових злочинів.
Відповідно до ч. 2 ст. 65 КК України, призначаючи покарання, суд повинен враховувати ступінь тяжкості вчинених злочинів, особу винного та обставини, що пом'якшують та обтяжують покарання. Особі, яка вчинила злочин, має бути призначене покарання, необхідне й достатнє для її виправлення та попередження нових злочинів.
У ст. 65 КК визначено загальні засади призначення покарання, які наділяють суд правом вибору між однією із форм реалізації кримінальної відповідальності призначити покарання або звільнити від покарання чи від його відбування, кожна з яких є законною. Завданням такої форми є виправлення та попередження нових злочинів. Ця функція за своєю правовою природою є дискреційною, оскільки потребує врахування та оцінки конкретних обставин справи, ступеня тяжкості вчиненого злочину, особи винного, обставин, що впливають на покарання. Реалізація цієї функції становить правозастосовну інтелектуально-вольову діяльність суду, в рамках якої і приймається рішення про можливість виправлення засудженого без відбування покарання. За змістом ст. 75 КК рішення про звільнення від відбування покарання з випробуванням суд може прийняти лише у випадку, якщо при призначенні покарання певного виду і розміру, враховуючи тяжкість злочину, особу винного та інші обставини справи, дійде висновку про можливість виправлення засудженого без відбування покарання.
Дискреційні повноваження суду визнаються і Європейським судом з прав людини, який у своїх рішеннях (справа «Довженко проти України») зазначає лише про необхідність визначення законності, обсягу, способів і меж застосування свободи оцінювання представниками судових органів, виходячи із відповідності таких повноважень суду принципу верховенства права. Це забезпечується, зокрема, відповідним обґрунтуванням обраного рішення в процесуальному документі суду тощо.
Так, призначаючи ОСОБА_7 покарання, суд врахував ступінь тяжкості вчиненого кримінального правопорушення, яке відповідно до ст. 12 КК України відноситься до категорії тяжких, а також особу обвинуваченого, який характеризується позитивно, в силу ст. 89 КК України несудимий, офіційно непрацевлаштований, має на утриманні двох малолітніх дітей, на обліку лікарів психіатра та нарколога не перебуває, за станом здоров'я потребує постійного амбулаторного лікування.
Обставин, які б відповідно до статей 66, 67 КК України пом'якшували чи обтяжували покарання, суд не встановив.
Надавши оцінку зазначеним судом відомостям та доказам на їх підтвердження, що містяться в матеріалах кримінального провадження, колегія суддів приходить до висновку про те, що призначене ОСОБА_7 покарання відповідає вимогам ст. 65 КК України та за своїм видом та розміром є справедливим по відношенню до нього. Дані, що характеризують особу обвинуваченого, на які посилається захисник у своїй апеляційній скарзі, були враховані судом, і тому призначене мінімальне покарання, передбачене у санкції ч.4 ст. 185 КК України.
Колегія суддів звертає увагу на те, що обвинувачений вчинив злочин в період воєнного стану, у надскладний період, коли українське суспільство згуртувалося і для виживання та надання відсічі ворогу використовує, зокрема, власні матеріальні ресурси, свою вину не визнав та завдану шкоду не відшкодував. За цих умов, на переконання колегії суддів, звільнення обвинуваченого від відбування покарання з випробуванням на підставі ст. 75 КК України є неможливим у зв'язку з відсутністю передумов, за яких дана правова норма може бути застосована. Адже основною умовою застосування ст. 75 КК України є висновок суду про можливість виправлення засудженого без відбування покарання, до якого суд має дійти, врахувавши тяжкість кримінального правопорушення, особу винного та інші обставини справи. За обставин заперечення своєї вини, а отже і не усвідомлення протиправності своєї поведінки і повної відсутності осуду такої, особа не може виправитися самотужки, оскільки заперечує саму необхідність виправлення. Обставини, на які посилається захисник у своїй апеляційній скарзі, як на підставу застосування ст. 75 КК України, зокрема, стан здоров'я та наявність на утриманні двох малолітніх дітей, існували і на час вчинення злочину, проте не стали запобіжником для обвинуваченого і не утримали його від протиправної поведінки.
Довід апеляційної скарги захисника про те, що ОСОБА_7 обвинувачується у вчиненні одного епізоду ненасильницького злочину, саме по собі не може бути підставою для застосування статті 75 КК України, без врахування особи обвинуваченого, з огляду на те, що саме законодавець відніс кримінальні правопорушення, передбачені ч.4 ст. 185 КК України, до категорії тяжких злочинів, встановивши санкцію за дане кримінальне правопорушення позбавлення волі на строк від 5 до 8 років. Злочин, у вчиненні якого обвинувачується ОСОБА_7 , є умисним корисливим. При цьому, обставини вчинення даного конкретного злочину вказують на те, що він не є обумовленим збігом життєвих обставин, скрутним матеріальним становищем чи бажанням прогодувати сім'ю. Натомість злочин є спланованим і добре продуманим, «професійно» реалізованим, що робить його більш суспільно небезпечним, ніж прості «соціальні» крадіжки.
Суд застосовує закони, але не змінює їх. А при застосуванні закону, зокрема ст.75 КК України, зобов'язаний встановити наявність умов і підстав для цього. У протилежному випадку судове рішення не буде відповідати принципам законності та справедливості, призначене покарання не буде здатне досягти мети, визначеної у ч.2 ст. 65 КК України, а завдання охорони прав і свобод людини, власності від кримінально-протиправних посягань та запобігання кримінальним правопорушенням не буде виконуватися.
Щодо доводів апеляційної скарги захисника про те, що потерпіла відносно покарання поклалася на розсуд суду, а за висновком досудової доповіді виправлення ОСОБА_7 можливе без позбавлення волі, то колегія суддів зазначає, що думка потерпілої та висновок органу пробації щодо можливості застосування щодо обвинуваченого положень ст. 75 КК враховуються судом в сукупності з обставинами, передбаченими ст. 65 КК, однак не є вирішальними при прийнятті судом відповідного рішення, що відповідає практиці Верховного Суду, зокрема, позиції у постанові від 27 жовтня 2020 року у справі № 664/2526/19.
Колегія суддів також враховує, що згідно з досудовою доповіддю (а.с. 55 - 57) ризик вчинення повторного кримінального правопорушення оцінюється як високий, ризик небезпеки для суспільства, у тому числі, для окремих осіб, оцінюється як високий.
Враховуючи наведене, апеляційний суд дійшов висновку, що оскаржуваний вирок суду першої інстанції ухвалено з дотримання принципу повноти, об'єктивності та всебічності розгляду справи, висновки суду ґрунтуються на матеріалах кримінального провадження, а призначене обвинуваченому покарання відповідає тяжкості вчиненого ним кримінального правопорушення та даним про його особу.
Підстав для скасування чи зміни судового рішення, передбачених ст. 409 КПК України, колегія суддів не встановила.
За таких обставин, аналізуючи вищевикладені обставини в їх сукупності, у відповідності з положеннями п. 1 ч. 1 ст. 407 КПК України, апеляційний суд вважає за необхідне апеляційні скарги обвинуваченого та захисника залишити без задоволення, а оскаржуваний вирок суду першої інстанції без змін.
Керуючись ст. ст. 376,404, 405, 407, 419 КПК України, колегія суддів
Апеляційні скарги обвинуваченого ОСОБА_7 та його захисника-адвоката ОСОБА_8 залишити без задоволення, а вирок Богунського районного суду м. Житомира від 24 листопада 2025 року- без змін.
Ухвала набирає законної сили з моменту її проголошення. Ухвала може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом трьох місяців з моменту її проголошення, а засудженим, який тримається під вартою, - в той самий строк з дня вручення йому копії судового рішення.
ОСОБА_2 ОСОБА_3 ОСОБА_4