Справа № 538/1628/25
Номер провадження 2-а/538/2/26
17 березня 2026 року Лохвицький районний суд Полтавської області в складі:
головуючого - судді Бондарь В.А.
за участю секретаря судового засідання - Горілей Л.В.
розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Лохвиці Полтавської області справу за адміністративним позовом ОСОБА_1 до ІНФОРМАЦІЯ_1 про скасування постанови про накладення адміністративного стягнення, -
01.09.2025 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовною заявою до ІНФОРМАЦІЯ_2 про скасування постанови про накладення адміністративного стягнення, у якій просить скасувати постанову № 375 від 05 серпня 2025 у справі про адміністративне правопорушення за ч. 3 ст. 210? КУпАП, відповідно до якої його притягнуто до адміністративної відповідальності в виді штрафу у розмірі 17000 грн., просить закрити провадження у справі та поновити пропущений ним строк звернення до суду.
Позовні вимоги обґрунтовані тим, що 25 серпня 2025 року ним рекомендованим листом ( трекінг поштового відправлення 060118372) була отримана Постанова по справі про адміністративне правопорушення за частиною 3 статті 210? Кодексу України про адміністративні правопорушення за № 375 від 05 серпня 2025. Згідно якої на нього накладено штраф в сумі 17000 грн. Із постановою не погоджується, оскільки вона винесена з порушенням норм матеріального та процесуального права, не відповідає дійсним обставинам справи, і підлягає скасуванню враховуючи наступне. Він не порушував вимог законодавства і у його діях відсутній склад адміністративного правопорушення за ч. 3 ст. 210? КУпАП. Фактично самого розгляду справи з дотриманням вимог ст. 245-249, 251,268, 252, 271 КУпАП не було, а відбулось механічне винесення постанови та її направлення, без всебічного повного і об'єктивного з'ясування обставин справи. При винесенні постанови було грубо порушено закріплене ст. 59 Конституції України, та ст. 271 КУпАП., його право на захист. Оскаржувана постанова вмотивована тим, що під час уточнення облікових даних, було встановлено, що у ОСОБА_1 відсутня військово-лікарська комісія, що м'яко кажучи викликає здивування, оскільки по-перше він в апріорі не можу володіти, розпоряджатися чи управляти військово лікарською комісією яка підпорядковується МОЗ та МО. По-друге, якщо відповідач по справі мав на увазі не проходження ним ВЛК, то цього і не потрібно з огляду на ту обставину, що він маю такий тип відстрочки як бронювання і згідно вимог 560 Постанови КМУ, такі особи для проходження ВЛК . З огляду на що в його діях відсутній склад інкримінованого адміністративного правопорушення з огляду на відсутність суб'єктивної сторони, а саме вини вираженої у формі умислу або необережності просить скасувати постанову № 375 від 05 серпня 2025 року.
Позивач та його представник у судове засідання не з'явився, про місце, день та час розгляду справи повідомлений належним чином. Надали клопотання про просив розгляд справи за їх відсутності.
Представник відповідача у судове засідання не з'явився, про місце, день та час розгляду справи повідомлений належним чином шляхом направлення тексту повістки до його електронного кабінету, про що свідчать відомості довідки про доставку електронного листа; а також підпис уповноваженої особи відповідача на розписці про вручення повістки, підпис уповноваженої особи відповідача в розносній книзі суду також засвідчує цю обставину. Крім цього, про його належне повідомлення свідчать відомості веб-порталу судової влади України про оприлюднення судом ухвали про відкриття провадження у справі, дату, час та місце судового розгляду. У поданому до суду відзиві на позовну заяву та додаткових пояснень висловив прохання розглядати справу за його відсутності.
Особливості повідомлення учасників справи у цій категорії справ визначено статтею 268 КАС України.
Відповідно до ч. 1 цієї статті, учасник справи вважається повідомленим належним чином про дату, час та місце розгляду справи, визначеної частиною першою цієї статті, з моменту направлення такого повідомлення працівником суду, про що останній робить відмітку у матеріалах справи, та (або) з моменту оприлюднення судом на веб-порталі судової влади України відповідної ухвали про відкриття провадження у справі, дату, час та місце судового розгляду.
Згідно із ч. 3 вказаної статті, неприбуття у судове засідання учасника справи, повідомленого відповідно до положень цієї статті, не перешкоджає розгляду справи у судах першої та апеляційної інстанцій.
З огляду на вказане суд вважає можливим здійснити розгляд справи за відсутності учасників справи, які не з'явилися.
З'ясувавши обставини, дослідивши докази, якими обґрунтовуються вимоги позову, суд встановив таке.
Відповідно до відомостей витягу з реєстру територіальної громади ОСОБА_1 ІНФОРМАЦІЯ_3 , зареєстрований за адресою: АДРЕСА_1 .
Відповідно до відомостей Єдиного державного реєстру призовників, військовозобов'язаних та резервістів, підтверджених витягом з системи «Оберіг» ОСОБА_1 перебуває на військовому обліку у ІНФОРМАЦІЯ_2 з 09.04.2013 року як військовозобов'язаний.
28.07.2025 року позивач прибув до ІНФОРМАЦІЯ_2 де під час звірки облікових даних було встановлено, що у гр. ОСОБА_1 взагалі відсутня військово-лікарська комісія, (тобто не пройдено військовозобов'язаним ВЛК з 09.04.2013 року).
28.07.2025 року позивач прибув до ІНФОРМАЦІЯ_2 де під час звірки облікових даних було встановлено, що у гр. ОСОБА_1 взагалі відсутня військово-лікарська комісія, (тобто не пройдено військовозобов'язаним ВЛК з 09.04.2013 року).
Також встановлено, що 26.05.2025 року на військовозобов'язаного було складено протокол № 213 за порушення правил військового обліку, а саме не прибуття вчасно за повісткою поштою. Де відповідно в нього також було не пройдено ВЛК, після складення протоколу ОСОБА_1 було видано направлення для проходження ВЛК на 27,05.2025. Військовозобов'язаний станом на 28.07.2025 ВЛК так і не пройшов.
Тому, на ОСОБА_1 28.07.2025 року уповноваженою особою ІНФОРМАЦІЯ_2 було складено протокол №375 про адміністративне правопорушення за порушення законодавства про оборону, мобілізаційну підготовку та мобілізацію в особливий період за ч.3 ст. 210? Кодексу України про адміністративні правопорушення.
Протокол був складений в присутності позивача, в якому від пояснень позивач відмовився, тільки написав "незгоден", про, що свідчить його підпис та не надах підтверджуючих документів поважних причин, щодо не проходження ВЛК (жодних доказів), також ОСОБА_1 було роз'яснено його права та обов'язки, що чітко зазначено в протоколі з його особистим підписом.
Також, другий примірник протоколу позивач отримав про, що свідчить його підпис, йому роз'яснено зміст статті 63 Конституції України та зазначено , що розгляд справи про адміністративне правопорушення відбудеться о 10:00, 05 08.2025 року в приміщенні ІНФОРМАЦІЯ_2 за адресою : АДРЕСА_2 каб.№1.
05.08.2025 за наслідками розгляду справи про адміністративне правопорушення, передбаченого ч. З ст.210? КУпАП позивача було притягнуто до адміністративної відповідальності за ч.З статті 210? КУпАП за порушення законодавства у сфері оборони , мобілізаційної підготовки та мобілізації.
На розгляд справи про адміністративне правопорушення до ІНФОРМАЦІЯ_2 ОСОБА_1 не з'явився, хоча належним чином був повідомлений про місце час та підстави розгляду, як визначено у протоколі № 375, про, що свідчить його підпис, тому винесена начальником ІНФОРМАЦІЯ_2 постанова про притягнення позивача до адміністративної відповідальності за частиною 3 статті 210? КУпАП за порушення законодавства у сфері оборони , мобілізаційної підготовки та мобілізації була направлена 20.08.2025 року рекомендованим листом з повідомленням, за №0601183724138 та повернулась з відміткою, вручено особисто з його особистим підписом 25.08.2025 року на адресу, що зазначена в протоколі.
Також , позивач посилається на те, що має такий тип відстрочки як бронювання, згідно вимог 560 Постанови КМУ і що такі особи для проходження ВЛК не направляються.
На момент винесення постанови дані про проходження ВЛК відсутні.
Своїми діями порушив ст. 22 Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію», чим порушив законодавство про оборону, мобілізаційну підготовку та мобілізацію в особливий період.
Дане правопорушення вчинене в особливий період, відповідальність передбачена частиною 3 статті 210? КУпАП. Інформація про притягнення до адміністративного стягнення протягом року відсутня. Обставини, що пом'якшують або обтяжують відповідальність, відсутні. Матеріальна шкода внаслідок скоєного адміністративного правопорушення ОСОБА_1 не заподіяна. Потерпілих немає.
Зміст ст. 63 Конституції України та ст. 268 КУпАП до правопорушника доведено. Права роз'яснено.
Враховуючи, що ОСОБА_1 вчинив адміністративне правопорушення, передбачене ч. 3 ст. 210? КУпАП, цією постановою його визнано винним та притягнуто до адміністративної відповідальності у вигляді штрафу у розмірі 17000,00 грн.
Копія постанови вручена позивачу направлена поштою.
Нормативно-правове обґрунтування.
Спірні правовідносини врегульовані Конституцією України, Законом України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію» від 21 жовтня 1993 року № 3543-XII (далі - Закон №3543-XII), Законом України «Про військовий обов'язок і військову службу», Порядком проведення призову громадян на військову службу під час мобілізації, на особливий період, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 16 травня 2024 р. № 560 (далі - Порядок №560).
Згідно з частиною другою статті 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Вина особи, яка притягається до відповідальності, має бути доведена належними доказами, а не ґрунтуватись на припущеннях, усі сумніви щодо доведеності вини особи тлумачаться на її користь (ст. 62 Конституції України).
Відповідно до ч. 1-3 ст. 7 КУпАП, ніхто не може бути підданий заходу впливу в зв'язку з адміністративним правопорушенням інакше як на підставах і в порядку, встановлених законом. Провадження в справах про адміністративні правопорушення здійснюється на основі суворого додержання законності. Застосування уповноваженими на те органами і посадовими особами заходів адміністративного впливу провадиться в межах їх компетенції, у точній відповідності з законом.
Поняття адміністративного правопорушення викладено в частині першій статті 9 КУпАП, за змістом якої адміністративним правопорушенням (проступком) визнається протиправна, винна (умисна або необережна) дія чи бездіяльність, яка посягає на громадський порядок, власність, права і свободи громадян, на встановлений порядок управління і за яку законом передбачено адміністративну відповідальність.
У ст. 245 КУпАП закріплено, що завданням провадження в справах про адміністративні правопорушення є: своєчасне, всебічне, повне і об'єктивне з'ясування обставин кожної справи, вирішення її в точній відповідності з законом, забезпечення виконання винесеної постанови, а також виявлення причин та умов, що сприяють вчиненню адміністративних правопорушень, запобігання правопорушенням, виховання громадян у дусі додержання законів, зміцнення законності.
Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 247 КУпАП, провадження в справі про адміністративне правопорушення не може бути розпочато, а розпочате підлягає закриттю за відсутністю події і складу адміністративного правопорушення.
Згідно зі ст. 251 КУпАП, доказами у справі про адміністративне правопорушення, є будь-які фактичні дані, на основі яких у визначеному законом порядку орган (посадова особа) встановлює наявність чи відсутність адміністративного правопорушення, винність даної особи в його вчиненні та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.
Відповідно до ст. 280 КУпАП, орган (посадова особа) при розгляді справи про адміністративне правопорушення зобов'язаний з'ясувати: чи було вчинено адміністративне правопорушення, чи винна дана особа в його вчиненні, чи підлягає вона адміністративній відповідальності, чи є обставини, що пом'якшують і обтяжують відповідальність, чи заподіяно майнову шкоду, чи є підстави для передачі матеріалів про адміністративне правопорушення на розгляд громадської організації, трудового колективу, а також з'ясувати інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.
Відповідно до ч. 2 ст. 283 КУпАП, постанова по справі про адміністративне правопорушення повинна містити: найменування органу (посадової особи), який виніс постанову, дату розгляду справи; відомості про особу, щодо якої розглядається справа; опис обставин, установлених при розгляді справи; зазначення нормативного акта, який передбачає відповідальність за дане адміністративне правопорушення; прийняте по справі рішення.
Згідно із ст. 235 КУпАП територіальні центри комплектування та соціальної підтримки розглядають справи про такі адміністративні правопорушення: про порушення призовниками, військовозобов'язаними, резервістами правил військового обліку, про порушення законодавства про оборону, мобілізаційну підготовку та мобілізацію, про зіпсуття військово-облікових документів чи втрату їх з необережності (статті 210, 210-1, 211 (крім правопорушень, вчинених військовозобов'язаними чи резервістами, які перебувають у запасі Служби безпеки України або Служби зовнішньої розвідки України).
Від імені територіальних центрів комплектування та соціальної підтримки розглядати справи про адміністративні правопорушення і накладати адміністративні стягнення мають право керівники територіальних центрів комплектування та соціальної підтримки.
Відповідно до ст. 33 КУпАП стягнення за адміністративне правопорушення накладається у межах, установлених цим Кодексом та іншими законами України.
При накладенні стягнення враховуються характер вчиненого правопорушення, особа порушника, ступінь його вини, майновий стан, обставини, що пом'якшують і обтяжують відповідальність, крім випадків накладення стягнення за правопорушення у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху, у тому числі зафіксовані в автоматичному режимі, безпеки на автомобільному транспорті, зафіксовані за допомогою засобів фото- і кінозйомки, відеозапису, у тому числі в автоматичному режимі, справ про адміністративні правопорушення, передбачені статтею 132-2 цього Кодексу, та за порушення правил зупинки, стоянки, паркування транспортних засобів, зафіксовані в режимі фотозйомки (відеозапису). Особливості накладення стягнення при розгляді справ без участі особи, яка притягається до адміністративної відповідальності, за правопорушення у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху, зафіксовані в автоматичному режимі, безпеки на автомобільному транспорті та за порушення правил зупинки, стоянки, паркування транспортних засобів, зафіксовані в режимі фотозйомки (відеозапису), встановлюються статтями 279-1-279-8 цього Кодексу.
Відповідно до ч. 3 ст. 210? КУпАП, порушення законодавства про оборону, мобілізаційну підготовку та мобілізацію в особливий період, тягне за собою накладення штрафу на громадян від однієї тисячі до однієї тисячі п'ятисот неоподатковуваних мінімумів доходів громадян і на посадових осіб органів державної влади, органів місцевого самоврядування, юридичних осіб та громадських об'єднань - від двох тисяч до трьох тисяч п'ятисот неоподатковуваних мінімумів доходів громадян.
Згідно із ч.1 ст. 22 Закону №3543-XII громадяни зобов'язані:
з'являтися за викликом до територіального центру комплектування та соціальної підтримки у строк та місце, зазначені в повістці (військовозобов'язані, резервісти Служби безпеки України - за викликом Центрального управління або регіонального органу Служби безпеки України, військовозобов'язані, резервісти розвідувальних органів України - за викликом відповідного підрозділу розвідувальних органів України), для взяття на військовий облік військовозобов'язаних чи резервістів, визначення їх призначення на особливий період, направлення для проходження медичного огляду;
надавати в установленому порядку під час мобілізації будівлі, споруди, транспортні засоби та інше майно, власниками яких вони є, Збройним Силам України, іншим військовим формуванням, силам цивільного захисту з наступним відшкодуванням державою їх вартості в порядку, встановленому законом;
проходити медичний огляд для визначення придатності до військової служби згідно з рішенням військово-лікарської комісії чи відповідного районного (міського) територіального центру комплектування та соціальної підтримки, закладів охорони здоров'я Служби безпеки України, а у розвідувальних органах України - за рішенням керівників відповідних підрозділів або військово-лікарської комісії Служби зовнішньої розвідки України, розвідувального органу Міністерства оборони України, центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері охорони державного кордону.
Громадяни, які перебувають на військовому обліку, в добровільному порядку реєструють свій електронний кабінет призовника, військовозобов'язаного чи резервіста.
Відповідно до п. 28 Порядку №560, виклик громадян до районних (міських) територіальних центрів комплектування та соціальної підтримки чи їх відділів, відповідних підрозділів розвідувальних органів, Центрального управління або регіональних органів СБУ під час мобілізації здійснюється шляхом вручення (надсилання) повістки (додаток 1).
Відповідно до п. 74 Порядку № 560 резервістам та військовозобов'язаним, які підлягають призову на військову службу під час мобілізації, на особливий період, за рішенням керівника районного (міського) територіального центру комплектування та соціальної підтримки видається направлення на військово-лікарську комісію для проходження медичного огляду за формою згідно з додатком 11. При цьому особам віком до 45 років видається направлення щодо визначення їх придатності до проходження військової служби у десантно-штурмових військах, силах спеціальних операцій, морській піхоті.
Направлення реєструється в журналі реєстрації направлень на військово-лікарську комісію за формою згідно з додатком 12 та видається резервісту та військовозобов'язаному під особистий підпис.
Під час вручення направлення резервістам та військовозобов'язаним під особистий підпис доводяться вимоги законодавства щодо відповідальності громадян за ухилення від військової служби під час мобілізації, у тому числі за ухилення від проходження медичного огляду за направленням районного (міського) територіального центру комплектування та соціальної підтримки, та строк завершення медичного огляду.
Дослідивши матеріали справи, оцінивши зібрані у справі докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів, на предмет їх належності, допустимості, достовірності кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності, надавши оцінку зібраним у справі доказам в цілому та кожному доказу окремо, суд встановив наступні обставини та дійшов до таких висновків.
У межах розгляду цієї справи суду належить здійснити перевірку постанови відповідача як рішення суб'єкта владних повноважень у справі про притягнення до адміністративної відповідальності на предмет його відповідності вимогам законності, верховенства права, правам, свободам та законним інтересам осіб, вимогам розумності, добросовісності, безсторонності (неупередженості).
Правовою підставою для притягнення особи до адміністративної відповідальності є наявність в її діях чи бездіяльності відповідного складу правопорушення.
Відповідно до правового висновку Верховного Суду, викладеного у постанові від 04.09.2019 у справі №285/1535/15, який на підставі ч. 5 ст. 242 КАС України, враховується судом при виборіі застосуваннінорми правадо спірнихправовідносин, адміністративне правопорушення це вчинок, який має форму або дії, або бездіяльності. Проте, щоб вчинок можна було кваліфікувати як адміністративне правопорушення, він повинен мати сукупність юридичних ознак, що визначають склад правопорушення, а саме: об'єктивну сторону, об'єкт, суб'єктивну сторону (внутрішня сторона діяння, елементами якої є вина, мотив і мета) і суб'єкт. Наявність усіх ознак правопорушення є єдиною підставою для притягнення правопорушника до відповідальності. Якщо відсутня хоча б одна з ознак правопорушення, особа не може бути притягнута до відповідальності.
Статтею 284 КУпАП регламентовано, що одним з можливих наслідків розгляду і вирішення справи про адміністративне правопорушення є притягнення особи до адміністративної відповідальності шляхом винесення постанови про накладення адміністративного стягнення.
При цьому суд звертає увагу, що винесення постанови про накладення адміністративного стягнення є одним з найсуворіших наслідків вирішення справи про адміністративне правопорушення, оскільки внаслідок накладення стягнення особа зазнає негативних наслідків особистого, майнового чи організаційного характеру, що безумовно призводить до втручання у сферу її особистих прав, свобод та законних інтересів. Внаслідок цього рішення суду про притягнення особи до адміністративної відповідальності має бути достатнім чином обґрунтованим для забезпечення правомірності та пропорційності втручання у сферу особистих прав особи, якого вона зазнає внаслідок накладення на неї стягнення.
З огляду на це, притягнення особи до адміністративної відповідальності може бути правомірним результатом розгляду і вирішення справи про адміністративне правопорушення, якщо орган, який ухвалює відповідне рішення, у встановленому законодавством порядку шляхом дослідження належних, допустимих, достовірних, достатніх доказів встановить факт вчинення діяння, яке, відповідно до чинного законодавства, містить ознаки складу адміністративного правопорушення, а також вину особи у вчиненні такого діяння.
Враховуючи те, що починаючи з 24.02.2022 та станом на день розгляду справи судом триває введений та продовжений відповідними Указами Президента України воєнний стан в Україні та згідно з Законом України від 03 березня 2022 року № 2105-IX триває оголошене проведення загальної мобілізації, тому суд констатує, що спірні правовідносини відбулись під час дії особливого періоду.
Правові основи мобілізаційної підготовки та мобілізації в Україні, засади організації цієї роботи, повноваження органів державної влади, інших державних органів, органів місцевого самоврядування, а також обов'язки підприємств, установ і організацій незалежно від форми власності (далі підприємства, установи і організації), повноваження і відповідальність посадових осіб та обов'язки громадян щодо здійснення мобілізаційних заходів визначено в Законі України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію» від 21 жовтня 1993 року № 3543-XII (далі ? Закон № 3543-XII).
Згідно зі статтею 1 Закону № 3543-XII, мобілізація комплекс заходів, здійснюваних з метою планомірного переведення національної економіки, діяльності органів державної влади, інших державних органів, органів місцевого самоврядування, підприємств, установ і організацій на функціонування в умовах особливого періоду, а Збройних Сил України, інших військових формувань, Оперативно-рятувальної служби цивільного захисту - на організацію і штати воєнного часу. Мобілізація може бути загальною або частковою та проводиться відкрито чи приховано; особливий період ? період функціонування національної економіки, органів державної влади, інших державних органів, органів місцевого самоврядування, Збройних Сил України, інших військових формувань, сил цивільного захисту, підприємств, установ і організацій, а також виконання громадянами України свого конституційного обов'язку щодо захисту Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, який настає з моменту оголошення рішення про мобілізацію (крім цільової) або доведення його до виконавців стосовно прихованої мобілізації чи з моменту введення воєнного стану в Україні або в окремих її місцевостях та охоплює час мобілізації, воєнний час і частково відбудовний період після закінчення воєнних дій.
Частиною 2 статті 4 Закону № 3543-XII передбачено, що загальна мобілізація проводиться одночасно на всій території України і стосується національної економіки, органів державної влади, інших державних органів, органів місцевого самоврядування, Збройних Сил України, інших військових формувань, Оперативно-рятувальної служби цивільного захисту, підприємств, установ і організацій.
Постановою Кабінету Міністрів України від 16 травня 2024 року № 560затверджено Порядок проведення призову громадян на військову службу під час мобілізації, на особливий період (далі Порядок № 560, в редакції, чинній на час винесення оскаржуваної постанови від 02.11.2024).
Вказаний Порядок визначає, зокрема, процедуру оповіщення військовозобов'язаних та резервістів, їх прибуття до територіальних центрів комплектування та соціальної підтримки, процедуру перевірки військово-облікових документів громадян, уточнення персональних даних військовозобов'язаних, організацію медичного огляду військовозобов'язаних та резервістів для визначення придатності до військової служби, процедуру оформлення призову на військову службу під час мобілізації, на особливий період.
Згідно з підпунктом 1 пункту 27 Порядку №560, під час мобілізації громадяни викликаються з метою: до районних (міських) територіальних центрів комплектування та соціальної підтримки або їх відділів: взяття на військовий облік; проходження медичного огляду для визначення придатності до військової служби; уточнення своїх персональних даних, даних військово-облікового документа з військово-обліковими даними Єдиного державного реєстру призовників, військовозобов'язаних, резервістів (територіального центру комплектування та соціальної підтримки); призову на військову службу під час мобілізації та відправлення до місць проходження військової служби.
Відповідно до п. 28 Порядку №560, виклик громадян до районних (міських) територіальних центрів комплектування та соціальної підтримки чи їх відділів, відповідних підрозділів розвідувальних органів, Центрального управління або регіональних органів СБУ під час мобілізації здійснюється шляхом вручення (надсилання) повістки (додаток 1).
За приписами пункту 34 Порядку №560, повістка про виклик резервіста або військовозобов'язаного до районного (міського) територіального центру комплектування та соціальної підтримки або його відділу чи відповідного підрозділу розвідувальних органів, Центрального управління або регіональних органів СБУ може бути надіслана зазначеними органами військового управління (органами) засобами поштового зв'язку рекомендованим поштовим відправленням з описом вкладення та повідомленням про вручення з повідомленням про вручення на адресу його місця проживання після завершення 60 днів, відведених законодавством на уточнення своїх облікових даних, у тому числі адреси місця проживання.
Згідно з п. 40, 47 Порядку № 560, під час вручення повістки здійснюється фото- і відеофіксація із застосуванням технічних приладів та засобів фото- та відеофіксації представником територіального центру комплектування та соціальної підтримки або поліцейським.
У разі відмови резервіста або військовозобов'язаного від отримання повістки представником, який уповноважений вручати повістки, складається акт відмови від отримання повістки, який підписується не менш як двома членами групи оповіщення. Акт відмови від отримання повістки оголошується громадянину.
Акт відмови від отримання повістки подається керівнику районного (міського) територіального центру комплектування та соціальної підтримки для вжиття заходів до притягнення правопорушника до адміністративної відповідальності.
Акт відмови від отримання повістки реєструється в районному (міському) територіальному центрі комплектування та соціальної підтримки.
Отже, обов'язковою умовою дляпритягнення особи до адміністративної відповідальності за частиною третьоюстатті 210? КУпАП за порушення вимог статті 22 Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію'є встановлення факту належного уточнення облікових даних, а саме щодо відсутності висновку військово-лікарської комісії для визначення придатності до військової служби.
Вказана обставина підтверджена наявними у матеріалах справи доказами.
Докази, які спростовують вказане, чи свідчать про зворотнє у матеріалах справи відсутні.
За вказаних обставин суд дійшов висновку, що відповідач у спірних правовідносинах виконав вимоги чинного законодавства щодо виклику позивача до ТЦК з метою уточнення облікових даних військовозобов'язаного .
Обставини здійснення відповідачем дій щодо вручення позивачу повістки та відмови останнього від її отримання доведено відповідачем та підтверджується наявними у справі доказами.
За цих обставин суд вважає безпідставними протилежні доводи позивача та його представника, оскільки вони суперечать наявним у матеріалах справи доказам.
Відповідно до пункту 1.2 розділу І Положення про військово-лікарську експертизу в Збройних Силах України, затвердженогоНаказом Міністерства оборони України від 14.08.2008 №402, військово-лікарська експертиза визначає придатність за станом здоров'я до військової служби призовників, військовослужбовців, військовозобов'язаних та резервістів, установлює причинний зв'язок захворювань, травм (поранень, контузій, каліцтв) з військовою службою та визначає необхідність і умови застосування медико-соціальної реабілітації та допомоги військовослужбовцям.
Також, за визначенням, наведеним у пункті 1.2 розділу І Положення №402, військово-лікарська експертизаце, зокрема:
медичний огляд призовників; військовослужбовців та членів їхніх сімей (крім членів сімей військовослужбовців, які проходять базову військову службу); військовозобов'язаних, резервістів (кандидатів у резервісти); громадян, які приймаються на військову службу за контрактом; кандидатів на навчання у вищих військових навчальних закладах, військових навчальних підрозділах закладів вищої освіти та закладах фахової передвищої військової освіти (далі - ВВНЗ), ліцеїстів військових (військово-морських, військово-спортивних) ліцеїв (далі - ліцеїсти); осіб, звільнених з військової служби;
визначення ступеня придатності до військової служби, навчання у ВВНЗ.
Наведені норми кореспондуються з приписами пункту 3.1 глави 1 розділу ІІ Положення №402.
Медичний огляд військовозобов'язаних у мирний час та під час мобілізації, на особливий період врегульований главою 3 розділу ІІ Положення №402.
Відповідно до пункту 3.1 розділу ІІ Положення №402, медичний огляд військовозобов'язаних проводиться за рішенням керівників ТЦК та СП ВЛК ТЦК та СП на збірних пунктах районних (міських) ТЦК та СП або за місцем провадження медичної практики у закладах охорони здоров'я комунальної або державної форми власності лікарями, які включаються до складу ВЛК ТЦК та СП.
Згідно з пунктом 3.2 розділу ІІ Положення №402, повторний медичний огляд військовозобов'язаних проводиться один раз на 5 років ВЛК районних, міських ТЦК та СП. Офіцери запасу підлягають повторному медичному огляду зазначеними ВЛК під час чергового атестування, а рядовий, сержантський та старшинський склад запасу - у разі зміни призначення.
Пунктом 3.8 розділу ІІ Положення №402 передбачено, що постанови ВЛК ТЦК та СП щодо військовозобов'язаних приймаються згідно з главою 20 цього розділу.
Постанова ВЛК ТЦК та СП про ступінь придатності військовозобов'язаного до військової служби, прийнята в облікових цілях в мирний час, дійсна протягом п'яти років з дня закінчення медичного огляду.
Постанова ВЛК районних, міських ТЦК та СП про ступінь придатності військовозобов'язаного до військової служби за призовом під час мобілізації, на особливий період дійсна протягом одного року з дня закінчення медичного огляду.
Під час дії особливого періоду постанови ВЛК районних, міських ТЦК та СП про непридатність до військової служби військовозобов'язаних оформлюються свідоцтвами про хворобу (додаток 11 до цього Положення) у трьох примірниках, які не пізніше десятиденного строку з дня закінчення медичного огляду та перевірки ВЛК обласних (Київського та Севастопольського міських) ТЦК та СП, направляються на затвердження до штатних ВЛК згідно адміністративно-територіальної зони відповідальності за проведення військово-лікарської експертизи.
Інші постанови ВЛК районних, міських ТЦК та СП, на особливий період оформлюються довідкою військово-лікарської комісії (додаток 4 до цього Положення) у трьох примірниках.
Згідно з пунктом 3.10 розділу ІІ Положення №402, у воєнний час та під час мобілізації, на особливий період відстрочка від призову за станом здоров'я надається військовозобов'язаному на строк від 1 до 6 місяців залежно від захворювання (травми, поранення, контузії, каліцтва) та прогнозованої тривалості лікування. Після закінчення відстрочки військовозобов'язані оглядаються для вирішення питання про придатність до військової служби.
Частиною 3 статті 210? КУпАП передбачено, що порушення законодавства про оборону, мобілізаційну підготовку та мобілізацію в особливий період, тягне за собою накладення штрафу на громадян від однієї тисячі до однієї тисячі п'ятисот неоподатковуваних мінімумів доходів громадян і на посадових осіб органів державної влади, органів місцевого самоврядування, юридичних осіб та громадських об'єднань ? від двох тисяч до трьох тисяч п'ятисот неоподатковуваних мінімумів доходів громадян.
За таких обставин суд висновує наявність правових підстав для притягнення позивача до адміністративної відповідальності, оскільки наявні у матеріалах справи докази безальтернативно свідчать про наявність у його діях складу адміністративного правопорушення, визначеного вказаною правовою нормою.
Крім цього, суд враховує, що відповідно до змісту письмових пояснень до протоколу №375 від 28.07.2025 року, позивач зазначив «Я, ОСОБА_1 з протоколом не згоден».
При цьому, суд критично сприймає твердження позивача про порушення відповідачем процедури прийняття вказаної постанови у зв'язку з розглядом справи про адміністративне правопорушення за відсутності позивача, який не був належним чином повідомлений про місце, день та час такого розгляду.
Вказане свідчить про те, що позивач був повідомлений належним чином про розгляд адміністративної справи відносно нього на 10.00 годину 05.08.2025 року, який дійсно вчинив дії, спрямовані на відмову для розгляду протоколу відносно нього, що свідчить про вчинення ним означеного правопорушення.
З огляду на вказане суд дійшов висновку про правомірність прийняття відповідачем постанови про адміністративне правопорушення стосовно позивача за фактом того, що нього відсутня ВЛК згідно зі ст. 22 Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію».
Отже, суд вважає, що наявними у матеріалах справи доказами доведено правомірність дій відповідача щодо здійснення процедури оповіщення позивача про місце, день та час розгляду справи про адміністративне правопорушення стосовно нього і, будучи обізнаним про ці обставини, позивач на власний розсуд розпорядився своїм правом щодо участі у її розгляді.
Неявка позивача, належно повідомленого про місце, день та час розгляду справи, не перешкоджала відповідачу розглянути справу про адміністративне правопорушення за відсутності позивача.
Крім того, за правилами ст.235 КУпАП територіальні центри комплектування та соціальної підтримки розглядають справи про такі адміністративні правопорушення: про порушення призовниками, військовозобов'язаними, резервістами правил військового обліку, про порушення законодавства про оборону, мобілізаційну підготовку та мобілізацію, про зіпсуття військово-облікових документів чи втрату їх з необережності (статті 210, 210-1, 211 (крім правопорушень, вчинених військовозобов'язаними чи резервістами, які перебувають у запасі Служби безпеки України або Служби зовнішньої розвідки України). Від імені територіальних центрів комплектування та соціальної підтримки розглядати справи про адміністративні правопорушення і накладати адміністративні стягнення мають право керівники територіальних центрів комплектування та соціальної підтримки.
Відповідно до п. 1 ст. 247 КУпАП, обов'язковою умовою притягнення особи до адміністративної відповідальності є наявність події адміністративного правопорушення. Наявність події правопорушення доводиться шляхом надання доказів.
Статтею 251 КУпАП передбачено, що доказами у справі про адміністративне правопорушення є будь-які фактичні дані, на основі яких у визначеному законом порядку орган (посадова особа) встановлює наявність чи відсутність адміністративного правопорушення, винність даної особи в його вчиненні та інші обставини, що мають значення для правильного вирішенні справи. Ці дані встановлюються протоколом про адміністративне правопорушення, поясненнями особи, яка притягається до адміністративної відповідальності, потерпілих, свідків, висновком експерта, речовими доказами, показаннями технічних приладів та технічних засобів, що мають функцію фото - і кінозйомки, відеозапису чи засобів фото- і кінозйомки, відеозапису, які використовуються при нагляді за виконанням правил, норм і стандартів, що стосуються забезпечення безпеки дорожнього руху, протоколом вилучення речей і документів, а також іншими документами.
Згідно з ст. 252 КУпАП, орган (посадова особа) оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному дослідженні всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом і правосвідомістю.
З огляду на встановлені судом обставини у цій справі суд вважає безпідставними покликання позивача про те, що відповідач порушив процедуру розгляду справи про адміністративне правопорушення стосовно нього.
Попри наведене, суд також вважає за необхідне звернути увагу на те, що, виходячи із міркувань розумності та доцільності, деякі вимоги до процедури прийняття акта необхідно розуміти не як вимоги до самого акта, а як вимоги до суб'єктів владних повноважень, уповноважених на їх прийняття. Дефектні процедури прийняття адміністративного акта, як правило, тягнуть настання дефектних наслідків. Разом із тим, не кожен дефект акта робить його неправомірним.
Фундаментальне порушен, це таке порушення суб'єктом владних повноважень норм права, допущення суттєвої, істотної помилки при прийнятті певного рішення, яке мало наслідком прийняття незаконного рішення. Стосовно ж процедурних порушень, то в залежності від їх характеру такі можуть мати наслідком нікчемність або оспорюваність акта, а в певних випадках, коли йдеться про порушення суто формальні, взагалі не впливають на його дійсність. Відтак, порушення такої процедури може бути підставою до скасування рішення суб'єкта владних повноважень лише за тієї умови, що воно вплинуло або могло вплинути на правильність рішення.
Аналогічний вимір суттєвості порушень застосовує Європейський суд з прав людини (далі ЄСПЛ), який у своїх рішеннях демонструє виважений підхід до оцінки характеру допущених порушень належної процедури з точки зору їх можливого впливу на загальну справедливість судового розгляду. Метод «оцінки справедливості процесу в цілому» не передбачає дослідження правомірності будь-якої окремої процесуальної дії у відриві від інших етапів процесу. По суті, ЄСПЛ у своїх рішеннях акцентує увагу на необхідності з'ясувати, «чи перетворили допущені порушення (в контексті конкретних обставин справи) судовий розгляд у цілому на несправедливий». При цьому, як свідчить практика ЄСПЛ, навіть виявлення судом серйозних (чи вагомих), на його думку, порушень права на справедливий судовий розгляд, допущених національними судами, не завжди тягне загальну оцінку проведеного судового розгляду та ухваленого підсумкового рішення як несправедливого.
Отже, за принципами, що декларує ЄСПЛ, скасування акта адміністративного органу з одних лише формальних мотивів не буде забезпечувати дотримання балансу принципу правової стабільності та справедливості.
На думку суду, напрацьовані ЄСПЛ положення щодо правових наслідків допущених судами порушень при розгляді справ та критерії його застосування можуть бути вжиті за аналогією й до аналізу оскаржуваного у цій справі адміністративного акту відповідача.
Зокрема, не може бути скасовано правильне по суті рішення та відступлено від принципу правової визначеності лише задля правового пуризму.
Рішення може бути скасоване лише для виправлення істотної помилки. Процесуальні норми є вторинними порівняно з матеріальними, оскільки призначення перших полягає в забезпеченні реалізації других.
Тобто характер, зміст і призначення процесуальних норм підпорядковані вимогам матеріальних норм і тому зумовлені ними та є похідними від них.
Водночас під час розгляду цієї справи суд не встановив порушень процедури, які б могли вплинути на кінцевий результат розгляду відповідачем питання про притягнення позивача до адміністративної відповідальності.
З урахуванням наведеного, позивач не довів та матеріалами справи не підтверджено факт відсутності в його діях складу адміністративного правопорушення.
Водночас під час розгляду цієї справи суд не встановив порушень процедури, які б могли вплинути на кінцевий результат розгляду відповідачем питання про притягнення позивача до адміністративної відповідальності. Про такі порушення позивач не повідомив суду та не надав на підтвердження цього достатніх, належних та допустимих доказів.
Відповідно до статті 72 КАС України, доказами в адміністративному судочинстві є будь-які фактичні дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин, що обґрунтовують вимоги і заперечення осіб, які беруть участь у справі, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Ці дані встановлюються судом на підставі пояснень сторін, третіх осіб та їхніх представників, показань свідків, письмових і речових доказів, висновків експертів.
Відповідно до частини першої статті 73 КАС України, належними є докази, які містять інформацію щодо предмету доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмету доказування.
Аналізуючи всі доводи позовної заяви, суд також бере до уваги висновок ЄСПЛ, викладений у рішенні у справі «Ґарсія Руіз проти Іспанії» (Garcia Ruiz v. Spain), заява № 30544/96, п. 26, ECHR 1999-1, в якому Суд зазначив, що хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, це не може розумітись як вимога детально відповідати на кожний довід.
Відповідно до пункту 30 рішення Європейського Суду з прав людини у справі «Hirvisaari v. Finland» від 27 вересня 2001 року, рішення судів повинні достатнім чином містити мотиви, на яких вони базуються для того, щоб засвідчити, що сторони були заслухані, та для того, щоб забезпечити нагляд громадськості за здійсненням правосуддя.
Відповідно до ст. 6 КАС України та ст. 17 Закон України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» висновки ЄСПЛ є джерелом права.
Згідно з пунктом 41 висновку №11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень обов'язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов'язку може змінюватися залежно від характеру рішення.
Підсумовуючи усе викладене, суд приходить до висновку про відсутність правових підстав для визнання спірної постанови протиправною, у зв'язку з чим відсутні підстави для задоволення вимог позову про її скасування із закриттям справи як похідних позовних вимог.
Відповідно до ч. 1 ст.139 КАС України при задоволенні позову сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.
Згідно із ч. 1 ст.132 КАС України судові витрати складаються із судового збору та витрат, пов'язаних з розглядом справи.
Зважаючи на результат вирішення справи, відсутні підстави для вирішення питання про розподіл судових витрат.
Керуючись ст. 241-247, 250, 286 КАС України, суд
У позовіОСОБА_1 до ІНФОРМАЦІЯ_1 про скасування постанови про накладення адміністративного стягнення відмовити повністю.
Рішення може бути оскаржено в апеляційному порядку протягом тридцяти днів з дня його проголошення до Другого апеляційного адміністративного суду шляхом подання апеляційної скарги через Лохвицький районний суд Полтавської області.
Суддя Лохвицького
районного суду В.А. Бондарь