Справа № 362/2939/26
Провадження 2-з/362/41/26
про відмову у забезпеченні позову
"06" квітня 2026 р.
Васильківський міськрайонний суд Київської області у складі судді Поповича О.В. розглянув у порядку письмового провадження заяву представника позивача - адвоката Ільїної Д.В. про забезпечення позову у цивільній справі за позовною заявою ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про поділ майна подружжя.
Суд установив:
До суду надійшла зазначена позовна заява, в якій позивач просить у порядку поділу спільного майна подружжя:
- визнати за ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 ) право власності на 1/2 частину квартири АДРЕСА_1 , реєстраційний номер об'єкта нерухомого майна: 988518932107;
- визнати за ОСОБА_2 (РНОКПП: НОМЕР_2 ) право власності на 1/2 частину квартири АДРЕСА_1 , реєстраційний номер об'єкта нерухомого майна: 988518932107.
Разом із позовною заявою до суду надійшла заява позивача про забезпечення позову, в якій останній просить: накласти арешт на квартиру АДРЕСА_2 загальна площа (кв.м): 42.7, житлова площа (кв.м.): 15.5, кількість кімнат - одна, адреса: АДРЕСА_3 , реєстраційний номер об'єкта нерухомого майна: 988518932107, право власності зареєстроване за ОСОБА_2 (РНОКПП: НОМЕР_2 ).
Заява обґрунтована тим, що 23 грудня 2011 року між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 було зареєстровано шлюб. За час шлюбу 07 травня 2025 року подружжям було придбано нерухоме майно - спірну однокімнатну квартиру, право власності на яку зареєстровано за ОСОБА_2 . Вказана Квартира придбавалась за спільні грошові кошти подружжя та за згодою заявника ОСОБА_1 . З часом сімейне життя ОСОБА_1 та ОСОБА_2 не склалося й останньою подано заяву про розірвання шлюбу. Рішенням Дарницького районного суду м. Києва від 19 березня 2026 року по справі № 753/675/26 шлюб розірвано, на підставі чого виникла потреба в поділі спільного майна подружжя. ОСОБА_1 довгий час намагався в добровільному порядку домовитися з ОСОБА_2 про поділ спільного майн, але ОСОБА_2 в добровільному порядку відмовляється розділити спільне майно порівну. Заявник стверджує, що вищевказана однокімнатна квартира зареєстрована за ОСОБА_2 , яка, отримавши рішення Дарницького районного суду Києва від 19 березня 2026 року по справі № 753/675/26 про розірвання шлюбу, може вчинити дії щодо відчуження спірної квартири. Та, в разі продажу відповідачкою спірної квартири, позивач буде позбавлений свого права власності та буде потребувати додаткового захисту в суді.
Суд, дослідивши матеріали позовної заяви, заяву про забезпечення позову та додані до неї документи, виходить з такого.
Відповідно до частини першої статті 2 ЦПК України завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.
Згідно з частиною першою та другою статті 149 ЦПК України суд за заявою учасника справи має право вжити передбачених статтею 150 цього Кодексу заходів забезпечення позову. Забезпечення позову допускається як до пред'явлення позову, так і на будь-якій стадії розгляду справи, якщо невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист, або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся або має намір звернутися до суду, а також з інших підстав, визначених законом.
У частині першій статті 150 ЦПК України наведено перелік видів забезпечення позову, серед яких законодавець вирізняє накладення арешту на майно та (або) грошові кошти, що належать або підлягають передачі або сплаті відповідачеві і знаходяться у нього чи в інших осіб та заборону вчиняти певні дії.
У постанові Великої Палати Верховного Суду від 24 квітня 2024 року у справі № 754/5683/22 зазначено, що при вирішенні питання про забезпечення позову ключовим є встановлення судом:
1) наявності спору між сторонами;
2) ризику незабезпечення ефективного захисту порушених прав позивача, який може проявлятися як через вплив на виконуваність рішення суду у конкретній справі, так і шляхом перешкоджання поновленню порушених чи оспорюваних прав позивача, за захистом яких він звернувся до суду;
3) співмірності обраного позивачем виду забезпечення позову з пред'явленими позовними вимогами;
4) дійсної мети звернення особи до суду з заявою про забезпечення позову, зокрема, чи не є таке звернення спрямованим на зловживання учасником справи своїми правами.
Наявність або відсутність підстав для забезпечення позову суд вирішує в кожній конкретній справі з урахуванням установлених фактичних обставин такої справи та загальних передумов для вчинення відповідної процесуальної дії.
Метою забезпечення позову є вжиття судом, у провадженні якого знаходиться справа, заходів щодо охорони матеріально-правових інтересів позивача від можливих недобросовісних дій із боку відповідача з тим, щоб забезпечити позивачу реальне та ефективне виконання судового рішення, якщо воно буде прийняте на користь позивача, в тому числі задля попередження потенційних труднощів у подальшому виконанні такого рішення.
Забезпечення позову по суті - це обмеження суб'єктивних прав, свобод та інтересів відповідача або пов'язаних із ним інших осіб в інтересах забезпечення реалізації в майбутньому актів правосуддя і задоволених вимог позивача (заявника).
Достатньо обґрунтованим для забезпечення позову є підтверджена доказами наявність фактичних обставин, з якими пов'язується застосування певного виду забезпечення позову. Про такі обставини може свідчити вчинення відповідачем дій, спрямованих на ухилення від виконання зобов'язання після пред'явлення вимоги чи подання позову до суду, наприклад, реалізація майна чи підготовчі дії до його реалізації. Саме лише посилання в заяві на потенційну можливість ухилення відповідача від виконання судового рішення без наведення відповідного обґрунтування не є достатньою підставою для задоволення відповідної заяви.
Такої позиції притримується Верховний Суд у постанові 17 жовтня 2018 року, справа № 183/5864/17-ц (провадження № 61-38692св18).
За загальним принципом цивільного судочинства, який застосовується і при розгляді заяв про забезпечення позову, кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи, і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень (статті 12, 81 ЦПК України).
У заяві не йдеться та з доданих до неї матеріалів не вбачається обставин, які би свідчили про те, що відповідач вживає заходів щодо відчуження спірного майна. Натомість саме лише припущення позивача щодо можливості відчуження відповідачем спірного майна є безпідставним.
Суд також звертає увагу на висновок, викладений в постанові Верховного Суду України від 27 квітня 2016 року у справі № 6-486цс16, відповідно до якого у випадку коли при розгляді вимог про поділ спільного сумісного майна подружжя буде встановлено, що один із них здійснив його відчуження чи використав його на свій розсуд проти волі іншого з подружжя і не в інтересах сім'ї чи не на її потреби або приховав його, таке майно або його вартість враховується при поділі.
Отже, у разі якщо відповідач здійснить відчуження нерухомого майна проти волі позивача, останній буде вправі претендувати на суми, виручені від такої реалізації, а суд, відповідно, врахувати ці обставини при поділі майна.
Підсумовуючи викладене, суд дійшов висновку, що заявником не надано доказів того, що невжиття заходів забезпечення може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду, а також унеможливити ефективний захист прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся до суду.
Враховуючи наведене, суд не вбачає підстав для задоволення заяви.
Керуючись статтями 149-153 ЦПК України, суд
постановив:
відмовити у задоволенні заяви про забезпечення позову.
Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання суддею та може бути оскаржена протягом п'ятнадцяти днів з дня її підписання до Київського апеляційного суду.
Суддя О.В. Попович