Справа № 308/17971/25
06 квітня 2026 року м. Ужгород
Ужгородський міськрайонний суд Закарпатської області в складі головуючого судді Голяни О.В., за участю секретаря судового засідання Івашкович Д.А., розглянувши заяву представника позивачів ОСОБА_1 , ОСОБА_2 адвоката Бойко Богдан Богданович про забезпечення позову,-
ОСОБА_1 та ОСОБА_2 , в інтересах яких діє адвокат Бойко Б.Б., звернулися до суду з позовом до ТОВ «ПАНОРАМА-СІТІ УЖГОРОД», треті особи: Ужгородська міська рада, Ужгородська окружна прокуратура Закарпатської області, ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , у якому просять суд відновити становище, яке існувало до порушення права, та зобов'язати відповідача змістити належні йому земельні ділянки з кадастровими номерами 2110100000:30:001:0188 та 2110100000:30:001:0187 з дороги загального користування - частини АДРЕСА_1 відповідно до детального плану території та висновку судової земельно-технічної експертизи від 03.12.2025 року № Д-48/25.
До суду подано заяву про забезпечення позову.
Мотивуючи заяву, позивачі зазначають, що, окрім обставин, викладених у позовній заяві, їм стали відомі додаткові факти, які свідчать про реальну загрозу утруднення або неможливості виконання майбутнього рішення суду.
Так, за результатами моніторингу відкритих джерел у мережі Інтернет встановлено, що на спеціалізованому ресурсі «DimRia» розміщено інформацію про реалізацію інвестиційного проєкту «ЖК Dream Hills (Дрім Хіллс)», розташованого за адресою: АДРЕСА_2 .
В оголошенні наведено техніко-економічні характеристики об'єкта будівництва, зокрема дату здачі - IV квартал 2027 року, загальну кількість секцій - 16, а також інші параметри майбутнього будівництва, що свідчить про активну фазу реалізації проєкту. У вкладці «юридична інформація» зазначено кадастровий номер земельної ділянки - 2110100000:30:001:0188 та наявність містобудівних умов і обмежень, що співпадає з матеріалами справи.
На думку позивачів, наведене свідчить про намір відповідача здійснити забудову спірної земельної ділянки з подальшим відчуженням об'єктів нерухомості третім особам, що створює ризик укладення правочинів, державної реєстрації прав та виникнення нових правовідносин.
Позивачі вважають, що у такому випадку навіть у разі задоволення позову виконання рішення буде істотно ускладнене або неможливе, з огляду на необхідність оскарження правочинів, скасування реєстрацій та можливість виникнення нових судових спорів.
Крім того, зазначають, що предметом спору є також право користування дорогою загального користування, яка, за висновком експертизи, включена до складу земельної ділянки відповідача, а її забудова може призвести до втрати доступу до їх майна.
Таким чином, на переконання позивачів, існує прямий причинно-наслідковий зв'язок між невжиттям заходів забезпечення позову та ризиком заподіяння істотної та незворотної шкоди їх правам.
На підставі викладеного заявник просить вжити заходів забезпечення позову шляхом накладення арешту на земельні ділянки, заборони здійснення будівельних робіт та заборони вчинення реєстраційних дій.
Позивачі зазначають, що такі заходи є співмірними із заявленими вимогами, спрямовані на збереження існуючого стану речей та не порушують баланс інтересів сторін, оскільки лише тимчасово обмежують право розпорядження майном.
Отже, з урахуванням наведеного, активної стадії реалізації проекту, наявності публічних пропозицій продажу нерухомості та ризику виникнення нових правовідносин, заявник вважає вжиття заходів забезпечення позову необхідним і обґрунтованим.
Вивчивши матеріали цивільної справи, в межах якої подано заяву про забезпечення позову, суд вважає, що відповідно до вимог частини першої статті 153 ЦПК України заява підлягає розгляду без повідомлення учасників справи та підлягає частковому задоволенню з таких підстав.
Згідно зі статтею 149 ЦПК України, суд за заявою учасника справи має право вжити передбачених статтею 150 цього Кодексу заходів забезпечення позову. Забезпечення позову допускається як до пред'явлення позову, так і на будь-якій стадії розгляду справи, якщо невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист, чи поновлення порушених або оспорюваних прав чи інтересів позивача, за захистом яких він звернувся або має намір звернутися до суду, а також з інших підстав, визначених законом.
Відповідно до пунктів 1, 2, 4 частини першої статті 150 ЦПК України позов забезпечується, зокрема, накладенням арешту на майно та (або) грошові кошти, що належать або підлягають передачі чи сплаті відповідачеві і знаходяться у нього або в інших осіб, забороною вчиняти певні дії, а також забороною іншим особам вчиняти дії щодо предмета спору або здійснювати платежі, передавати майно відповідачеві чи виконувати щодо нього інші зобов'язання.
Відповідно до пункту 4 постанови Пленуму Верховного Суду України № 9 від 22.12.2006 року, розглядаючи заяву про забезпечення позову, суд повинен, з урахуванням доказів, наданих позивачем на підтвердження своїх вимог, пересвідчитися, зокрема, у тому, що між сторонами дійсно виник спір та існує реальна загроза невиконання або утруднення виконання можливого рішення суду про задоволення позову, з'ясувати обсяг позовних вимог, дані про особу відповідача, а також відповідність виду забезпечення позову, який просить застосувати заявник, позовним вимогам.
За змістом частини першої статті 2 ЦПК України завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.
Забезпечення позову допускається як до пред'явлення позову, так і на будь-якій стадії розгляду справи, якщо невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист чи поновлення порушених або оспорюваних прав чи інтересів позивача (частина друга статті 149 ЦПК України).
Зазначені підстави є оціночними, а тому їх застосування потребує обережності та належного обґрунтування, оскільки формальне застосування заходів забезпечення позову може призвести до негативних правових наслідків як для позивача, так і для відповідача чи інших осіб, які не є сторонами у справі.
Метою забезпечення позову є вжиття судом заходів, спрямованих на охорону матеріально-правових інтересів заявника від можливих недобросовісних дій з боку відповідача, з метою забезпечення реального та ефективного виконання судового рішення у разі його ухвалення на користь позивача, а також запобігання потенційним труднощам при його виконанні.
За своєю суттю забезпечення позову є тимчасовим обмеженням суб'єктивних прав, свобод та інтересів відповідача або пов'язаних із ним осіб задля гарантування ефективності правосуддя та реального виконання майбутнього судового рішення.
Таким чином, інститут забезпечення позову є однією з гарантій захисту прав, свобод та законних інтересів осіб та механізмом, спрямованим на забезпечення реального та неухильного виконання судового рішення.
У зв'язку з цим суд повинен, виходячи з конкретних обставин та наданих доказів, встановити, чи є заявлений захід забезпечення позову співмірним із позовними вимогами та чи відповідає він меті і завданням цього правового інституту.
Співмірність передбачає співвідношення негативних наслідків від вжиття заходів забезпечення позову з тими наслідками, які можуть настати у разі їх невжиття, з урахуванням відповідності права чи законного інтересу, за захистом якого звернувся заявник, а також можливих майнових та інших наслідків для сторін.
Згідно зі статтею 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод кожен, чиї права та свободи порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту.
Європейський суд з прав людини у рішенні у справі «Пантелеєнко проти України» від 29.06.2006 року зазначив, що засіб юридичного захисту має бути ефективним як на практиці, так і за законом.
У рішенні від 31.07.2003 року у справі «Дорани проти Ірландії» Європейський суд з прав людини наголосив, що ефективний засіб передбачає можливість запобігання порушенню або його припинення, а також поновлення порушеного права.
Крім того, у рішенні у справі «Салах Шейх проти Нідерландів» Європейський суд з прав людини зазначив, що ефективний засіб повинен запобігати настанню незворотних наслідків. У справі «Каіч та інші проти Хорватії» (рішення від 17.07.2008 року) Суд підкреслив, що право на ефективний засіб захисту має бути не декларативним, а таким, що реально застосовується на практиці, інакше це суперечитиме принципу верховенства права.
Відповідно до Рекомендації № R (89) 8 Комітету міністрів Ради Європи від 13.09.1989 року про тимчасовий судовий захист, рішення про застосування тимчасових заходів може прийматися у разі, якщо існує ризик заподіяння значної шкоди, відшкодування якої пов'язане з труднощами, та якщо наявні достатні підстави сумніватися у правомірності відповідних дій чи актів.
При цьому застосування заходів забезпечення позову не означає вирішення спору по суті та не впливає на остаточне судове рішення.
Відтак, заходи забезпечення позову застосовуються лише у виняткових випадках за наявності визначених законом підстав та повинні відповідати критеріям адекватності, обґрунтованості та співмірності.
Відповідно до частини першої статті 151 ЦПК України заява про забезпечення позову повинна містити, зокрема, обґрунтування необхідності забезпечення позову та зазначення заходу забезпечення позову із наведенням підстав його застосування. У заяві можуть бути зазначені кілька заходів забезпечення позову з обґрунтуванням доцільності кожного з них.
З аналізу наведених норм вбачається, що обов'язковою передумовою вжиття заходів забезпечення позову є належне обґрунтування заявлених вимог.
Таким чином, вирішуючи питання про забезпечення позову, суд повинен оцінити доводи заявника з урахуванням їх розумності, обґрунтованості та адекватності, забезпечення балансу інтересів сторін та інших учасників процесу, наявності зв'язку між обраним заходом забезпечення та предметом спору, імовірності утруднення виконання рішення суду у разі невжиття заходів, а також необхідності недопущення порушення прав осіб, які не є учасниками справи.
Розглядаючи заяву про забезпечення позову, суд, з урахуванням наданих заявником доказів на підтвердження своїх вимог, перевіряє, зокрема, наявність реальної загрози невиконання або утруднення виконання можливого рішення суду у майбутньому. При цьому суд виходить з того, що застосування заходів забезпечення позову має на меті досягнення справедливого балансу між правом позивача на ефективний захист порушеного права та правом відповідача заперечувати проти заявлених до нього вимог у межах, визначених законом.
Екстраполюючи наведене на фактичні обставини даної справи, суд приходить до переконання, що заява про вжиття заходів забезпечення позову є частково обґрунтованою з огляду на таке.
Як вбачається із матеріалів позову, ОСОБА_1 та ОСОБА_2 , в інтересах яких діє адвокат Бойко Б.Б., звернулись до суду з позовом до ТОВ «ПАНОРАМА-СІТІ УЖГОРОД», треті особи: Ужгородська міська рада, Ужгородська окружна прокуратура Закарпатської області, ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , у якому просять відновити становище, яке існувало до порушення права, та зобов'язати відповідача змістити належні йому земельні ділянки з кадастровими номерами 2110100000:30:001:0188 та 2110100000:30:001:0187 з дороги загального користування - частини АДРЕСА_1 відповідно до детального плану території та висновку судової земельно-технічної експертизи від 03.12.2025 року № Д-48/25, виконаного судовим експертом Павличем О.В.
Обґрунтовуючи позовні вимоги, позивачі, зокрема, посилаються на висновок вказаної експертизи, згідно з яким фактична забудова, яку планує відповідач, накладається на територію, де відповідно до детального плану території будь-яка капітальна забудова заборонена, оскільки така територія належить до земель комунальної транспортної інфраструктури, при цьому фактичний характер її використання є незмінним з моменту первинного формування масиву та полягає у використанні як території приватної житлової забудови із доступом через дорогу загального користування.
Позивачі також зазначають, що відповідач має намір здійснити багатоквартирну забудову у зоні, де це суперечить вимогам детального плану території, державних будівельних норм та земельного законодавства, що може призвести до порушення нормативних відстаней, вимог безпеки, а також їх прав на доступ, інсоляцію та безпечне користування належним їм майном.
Окремо позивачі звертають увагу на неврахування інженерно-геологічних умов території, зокрема розташування земельних ділянок на схилах з ухилами від 8 % до 15 % та понад 15 %, які є потенційно зсувонебезпечними, а також на необхідність врахування вимог ДБН В.1.1-46:2017 щодо інженерного захисту територій, будівель і споруд від зсувів та обвалів та належного водовідведення.
Наведені обставини свідчать про наявність реального спору між сторонами, який стосується, зокрема, користування дорогою загального користування, що проходить через спірні земельні ділянки, та яка, на переконання позивачів, включена до складу земельних ділянок відповідача.
Водночас, враховуючи, що відповідач як власник спірних земельних ділянок наділений повним обсягом правомочностей щодо розпорядження ними, у тому числі шляхом їх відчуження, поділу, об'єднання чи зміни правового режиму, невжиття заходів забезпечення позову створює реальний ризик виникнення нових правовідносин із третіми особами, що, у свою чергу, може істотно ускладнити або зробити неможливим виконання рішення суду у разі задоволення позову.
Разом з тим, оцінюючи заявлені заходи забезпечення позову, суд виходить з того, що накладення арешту на спірні земельні ділянки є достатнім та співмірним заходом, оскільки унеможливлює їх відчуження та зміну правового статусу, тоді як додаткове встановлення заборони на вчинення реєстраційних дій є надмірним, фактично дублює наслідки арешту та не відповідає принципу співмірності, у зв'язку з чим у цій частині заяви слід відмовити
Водночас також слід відхилити вимоги заяви про вжиття заходів забезпечення позову шляхом заборони проведення будівельних робіт (забудови) на спірних земельних ділянках, оскільки ні в заяві, ні в доданих документах заявником не наведено жодних обставин та не підтверджено відповідними доказами, які б давали підстави суду для висновку про обґрунтованість припущення заявника щодо можливості вчинення відповідачем зазначених дій.
Посилання представника позивачів на наявність на спеціалізованому ресурсі з продажу та оренди нерухомого майна «DimRia» інформації про реалізацію інвестиційного проєкту «ЖК Dream Hills (Дрім Хіллс)» із зазначенням його розташування: м. Ужгород, район БАМ, вул. Мальовнича, 1, а також наявність публічних пропозицій щодо продажу майбутніх об'єктів нерухомості, в яких наведено техніко-економічні характеристики майбутнього об'єкта будівництва, зокрема дату здачі (IV квартал 2027 року) та загальну кількість секцій (16), за відсутності у матеріалах справи належних та допустимих доказів отримання відповідачем відповідної дозвільної документації на виконання будівельних робіт, саме по собі не є належним підтвердженням фактичного здійснення будівництва на спірних земельних ділянках такого об'єкта.
Водночас суд враховує, що відповідно до частини шостої статті 158 ЦПК України відмова у скасуванні заходів забезпечення позову не перешкоджає повторному зверненню до суду з відповідним клопотанням у разі виникнення нових обставин, які обґрунтовують необхідність зміни чи скасування таких заходів.
Відповідно до ч.1 ст.154 ЦПК України суд може вимагати від особи, яка звернулася із заявою про забезпечення позову, забезпечити відшкодування збитків відповідача, які можуть бути спричинені забезпеченням позову (зустрічне забезпечення). Тобто здійснення зустрічного забезпечення є правом, а не обов'язком суду.
За приписами ч.3 ст.154 ЦПК України суд зобов'язаний застосовувати зустрічне забезпечення, якщо: 1) позивач не має зареєстрованого в установленому законом порядку місця проживання (перебування) чи місцезнаходження на території України та майна, що знаходиться на території України, в розмірі, достатньому для відшкодування можливих збитків відповідача, які можуть бути спричинені забезпеченням позову, у випадку відмови у позові; або 2) суду надані докази того, що майновий стан позивача або його дії щодо відчуження майна чи інші дії можуть ускладнити або зробити неможливим виконання рішення суду про відшкодування збитків відповідача, які можуть бути спричинені забезпеченням позову, у випадку відмови у позові.
Утім, у вимірі ситуації, що розглядається судом, підстави для застосування зустрічного забезпечення в імперативному порядку відсутні. Отже, суд погоджується із аргументами заявника про те, що накладення арешту лише унеможливить продати земельну ділянку без будь-яких обмежень щодо її використання, що свідчить про відсутність підстав для застосування зустрічного забезпечення.
Всупереч ч.1 ст.81 ЦПК України представник відповідача не подав жодного доказу на підтвердження того, що вжиті судом заходи забезпечення позову спричинять відповідачу збитки.
Керуючись статтями 12, 13, 18, 81, 149-153, 248-250 ЦПК України, суд,-
Заяву представника позивачів про вжиття заходів щодо забезпечення позову - задовольнити частково.
Накласти арешт на земельну ділянку площею 1,1889 га з кадастровим номером 2110100000:30:001:0188, що розташована за адресою: АДРЕСА_3 , а також на земельну ділянку площею 1,1797 га з кадастровим номером 2110100000:30:001:0187, що розташована за адресою: АДРЕСА_3 , які належать Товариству з обмеженою відповідальністю «ПАНОРАМА-СІТІ УЖГОРОД» (код ЄДРПОУ 45041754).
У задоволенні заяви в іншій частині - відмовити.
Апеляційна скарга на ухвалу суду подається протягом п'ятнадцяти днів з дня її проголошення.
Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Учасник справи, якому повна ухвала суду не була вручена у день її проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження на ухвали суду якщо апеляційна скарга подана протягом п'ятнадцяти днів з дня вручення йому відповідної ухвали суду.
Апеляційна скарга подається безпосередньо до Закарпатського апеляційного суду.
Суддя О.В. Голяна