Справа № 331/490/26
Провадження № 2-о/331/66/2026
23 лютого 2026 року місто Запоріжжя
Олександрівський районний суд міста Запоріжжя в складі головуючої судді Кольц Д.М, за участю секретаря судового засідання Дорофєєвої М.А., розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за заявою ОСОБА_1 , в особі представника адвоката Розума Олександра Вікторовича, заінтересовані особи: Департамент адміністративних послуг Запорізької міської ради, Державний реєстратор прав на нерухоме майно Мороз Олена Михайлівна про встановлення факту, що має юридичне значення,-
Адвокат Розум О.В., в інтересах ОСОБА_1 , звернувся до суду із заявою про встановлення факту, що має юридичне значення.
Свою заяву обґрунтовує тим, що заявнику належить квартира АДРЕСА_1 ) на підставі Угоди купівлі-продажу від 28.10.1994 року, посвідченої завідуючим Бердянської міської нотаріальної контори Запорізької області Мягченко С.Г. Через військову агресію з боку рф проти України, заявник вимушений був виїхати на підконтрольну Уряду України територію. Оскільки право власності заявника не було внесено в Державний реєстр речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень, який почав функціонувати з 2012 року, заявник звернувся до заінтересованої особи із заявою про реєстрацію права власності на підставі оригіналу правового документу та технічного паспорту.
Рішенням про зупинення розгляду заяви від 18.12.2024 року (№76692269) Державний реєстратор прав на нерухоме майно Мороз О.М. зупинив розгляд заяви до усунення недоліків.
Рішенням про відмову в проведенні реєстраційних дій від 03.03.2025 року (№ 77580342) було відмовлено у проведенні реєстрації.
Підставою стала відсутність довідки про підтвердження права власності з КП з технічної інвентаризації Бердянської міської ради. На момент прийняття рішення про відмову, запитуваної інформації не було отримано.
Внаслідок окупації міста Бердянськ Запорізької області, у заявника виникла необхідність зареєструвати своє право власності у Державному реєстрі речових прав та їх обтяжень. Проте, довідки щодо правової належності, яке видає бюро технічної інвентаризації заявник не має.
Просить встановити факт державної реєстрації права власності на нерухоме майно, що була здійснена БТІ з використанням паперових носіїв інформації, а саме Угоди про купівлю-продаж від 28.10.1994 року, посвідченого завідуючим Бердянської міської нотаріальної контори Запорізької області Мягченко С.Г., зареєстрованого в реєстрі №1-2796.
Ухвалою Олександрівського районного суду міста Запоріжжя від 23.01.2026 року відкрито провадження по справі.
Представник заявника, адвокат Розум О.В., у судове засідання не з'явився, надав заяву про розгляд справи за його відсутності.
Представник заінтересованої особи, Департаменту з питань реєстрації виконавчого органу Київської міської ради, до суду не з'явився, про причини неявки не повідомив, про час та місце судового засідання повідомлений належним чином, що підтверджується довідкою про доставку електронного документу.
Представник заінтересованої особи Департаменту адміністративних послуг Запорізької міської ради та державний реєстратор прав на нерухоме майно Мороз О.М., у судове засідання не з'явились, про причини неявки не повідомили, про час та місце судового засідання повідомлені належним чином, шляхом направлення судової повістки з повідомленням.
Суд, дослідивши матеріали справи, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтуються заявлені вимоги, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення справи по суті, приходить до таких висновків.
Судом встановлено, що згідно паспорту громадянина України з безконтактним електронним носієм, НОМЕР_1 , орган видачі - 2317, дата оформлення - 07.02.2018 року, ОСОБА_1 , є громадянином України.
Згідно з Витягу з Єдиного державного демографічного реєстру щодо реєстрації місця проживання №2317-1327633-2018, ОСОБА_1 , УНЗР НОМЕР_2 , зареєстрований за адресою АДРЕСА_2 , дата реєстрації 28.11.1995 року.
Згідно Угоди про купівлю-продаж від 28.10.1994 року ОСОБА_1 придбав квартиру в АДРЕСА_2 , що посвідчено 28.10.1994 року завідуючим Бердянської державної нотаріальної контори Запорізької області Мягчненко С.Г. та зареєстровано в реєстрі під №1-2796.
Рішенням державного реєстратора прав на нерухоме майно Білай О.П. від 18.12.2024 року №76692269 зупинено розгляд заяви ОСОБА_1 для усунення недоліків.
Рішенням про відмову в проведенні реєстраційних дій від 03.03.2025 року (№77580342) було відмовлено у проведенні реєстрації квартири ОСОБА_1 .. Підставою стала відсутність довідки про підтвердження права власності з КП з технічної інвентаризації Бердянської міської ради. На момент прийняття рішення про відмову, запитуваної інформації не було отримано.
За змістом статті 41 Конституції України кожен має право володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю.
Згідно зі статтею першою Протоколу 1 до Конвенції про захист прав і основних свобод людини кожна людина має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права.
Відповідно до частин першої, другої статті 319 ЦК України власник володіє, користується, розпоряджається своїм майном на власний розсуд. Власник має право вчиняти щодо свого майна будь-які дії, які не суперечать закону.
Відповідно до статтей 55, 124 Конституції України та статті 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.
За правилом частини 2, 7 ст. 19 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється за правилами, передбаченими цим Кодексом, у порядку: 1) наказного провадження; 2) позовного провадження (загального або спрощеного); 3) окремого провадження.
Згідно з ч. 1 та п. 5 ч. 2 ст. 293 ЦПК України окреме провадження - це вид непозовного цивільного судочинства, в порядку якого розглядаються цивільні справи про підтвердження наявності або відсутності юридичних фактів, що мають значення для охорони прав, свобод та інтересів особи або створення умов здійснення нею особистих немайнових чи майнових прав або підтвердження наявності чи відсутності неоспорюваних прав.
Суд розглядає в порядку окремого провадження справи про встановлення фактів, що мають юридичне значення.
У частині 2 ст. 315 ЦПК України зазначено, що в судовому порядку можуть бути встановлені також інші факти, від яких залежить виникнення, зміна або припинення особистих чи майнових прав фізичних осіб, якщо за законом не визначено іншого порядку їх встановлення.
Згідно з висновками, викладеними у постанові Великої Палати Верховного Суду від 30.05.2018 у справі № 761/16799/15-ц, суд розглядає в порядку окремого провадження справи про встановлення фактів, якщо: згідно із законом такі факти породжують юридичні наслідки, тобто від них залежить виникнення, зміна або припинення особистих чи майнових прав; чинне законодавство не передбачає іншого порядку їх встановлення; заявник не має іншої можливості одержати або відновити загублений чи знищений документ, який посвідчує факт, що має юридичне значення; встановлення такого факту не пов'язується з подальшим вирішенням спору про право.
Як роз'яснив Пленум Верховного Суду України у пункті 17 постанови «Про судову практику в справах про встановлення фактів, що мають юридичне значення» № 5 від 31.03.1995 (зі змінами), суди повинні мати на увазі, що факт володіння громадянином жилим будинком на праві власності встановлюється судом, якщо у заявника був правовстановлюючий документ на цей будинок, але його втрачено і немає можливості підтвердити наявність права власності не в судовому порядку. В таких справах заявник має подати докази про відсутність можливості одержання чи відновлення відповідного документу про право власності та про те, що на підставі цього документа жилий будинок належав йому на праві власності.
Відповідно до пункту 1 статті 2 Закону України від 01 липня 2004 року № 1952-IV «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» державна реєстрація речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень це офіційне визнання і підтвердження державою фактів набуття, зміни або припинення речових прав на нерухоме майно, обтяжень таких прав шляхом внесення відповідних відомостей до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно.
Державна реєстрація права власності та інших речових прав проводиться, зокрема, на підставі документів, що відповідно до законодавства підтверджують набуття, зміну або припинення прав на нерухоме майно (пункт 14 частини першої статті 27 цього Закону).
За змістом наведеної норми державна реєстрація прав не є підставою набуття права власності, а є лише засвідченням державою вже набутого особою права власності, що унеможливлює ототожнення факту набуття права власності з фактом його державної реєстрації. При дослідженні судом обставин існування в особи права власності, необхідним є перш за все встановлення підстави, на якій особа набула таке право, оскільки сама по собі державна реєстрація прав не є підставою виникнення права власності, такої підстави закон не передбачає (див. висновки викладені у постановах Верховного Суду від 26 жовтня 2022 року у справі № 127/28130/20, від 02 листопада 2022 року у справі № 686/27167/21).
Абзацом першим пункту 53 «Порядку державної реєстрації речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» визначено, що у разі коли документ, що посвідчує набуття права власності або інших речових прав, похідних від права власності, реєстрацію яких було проведено до 1 січня 2013 року відповідно до законодавства, що діяло на момент їх виникнення, втрачено, пошкоджено чи зіпсовано, державна реєстрація такого права власності або іншого речового права, похідного від права власності, може бути проведена за бажанням заявника на підставі відомостей Державного земельного кадастру чи відповідно на підставі відомостей Реєстру прав власності на нерухоме майно, який є архівною складовою частиною Державного реєстру прав, або у разі коли відповідна реєстрація проводилася виключно на паперових носіях інформації (реєстрові книги, реєстраційні справи), ведення яких здійснювали підприємства бюро технічної інвентаризації, - на підставі відомостей таких носіїв інформації.
Згідно з статтею 318 ЦПК України у заяві про встановлення юридичного факту повинно бути зазначено: 1) який факт заявник просить встановити та з якою метою; 2) причини неможливості одержання або відновлення документів, що посвідчують цей факт; 3) докази, що підтверджують факт.
Отже, у заяві про встановлення факту, що має юридичне значення, повинно бути зазначено, зокрема, який факт заявник просить установити та з якою метою.
Встановлення певних фактів має на меті підтвердження наявності або відсутності юридичних фактів, що мають значення для охорони прав та інтересів особи, або створення умов здійснення нею особистих немайнових чи майнових прав, або підтвердження наявності чи відсутності неоспорюваних прав. У окремому провадженні можуть бути встановлені факти, що мають юридичне значення, якщо чинним законодавством не передбачено іншого порядку їх встановлення.
Матеріали справи містять докази того, що заявник зареєстрований в квартирі в АДРЕСА_2 та уклав Угоду про купівлю-продаж від 28.10.1994 року вказаної квартири, що посвідчено 28.10.1994 року завідуючим Бердянської державної нотаріальної контори Запорізької області Мягченко С.Г. та зареєстровано в реєстрі під №1-2796, проте право власності ним не було зареєстровано в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень, який почав функціонувати з 2012 року.
Згідно із реєстраційним написом право власності ОСОБА_1 на квартиру АДРЕСА_1 було зареєстровано Міжміським бюро технічної інвентаризації 28.10.1994 року.
Згідно з Наказом Міністерства з питань реінтеграції тимчасово окупованої території України від 22 грудня 2022 року № 309 «Про затвердження Переліку територій, на яких ведуться (велися) бойові дії або тимчасово окупованих Російською Федерацією» м. Бердянськ Бердянської міської територіальної громади Запорізької області з 27.02.2022 р . є тимчасово окупованою територією.
Вказаний факт є загальновідомим та не підлягає доказуванню в силу вимог частини третьої статті 82 ЦПК України.
За таких обставин, суд приходить до висновку, що встановлення вищезазначеного юридичного факту повністю доведено дослідженими доказами, відповідає вимогам закону й інтересам заявника, встановлюється через неможливість іншим способом встановити факт належності правовстановлюючого документу, відсутній цивільно-правовий спір про право власності на нерухоме майно, а тому заява ОСОБА_1 підлягає задоволенню в цій частині.
Згідно ч. 7 ст. 294 ЦПК України при ухваленні судом рішення в порядку окремого провадження судові витрати не відшкодовуються, якщо інше не встановлено Законом.
Відповідно до п. 21 ст. 5 Закону України «Про судовий збір» звільняються від сплати судового збору заявники - у справах за заявами про встановлення фактів, що мають юридичне значення, поданих у зв'язку із збройною агресією, збройним конфліктом, тимчасовою окупацією території України, надзвичайними ситуаціями природного чи техногенного характеру, що призвели до вимушеного переселення з тимчасово окупованих територій України, загибелі, поранення, перебування в полоні, незаконного позбавлення волі або викрадення, втрати документів, необхідних для отримання компенсації за пошкоджені та знищені об'єкти нерухомого майна внаслідок бойових дій, терористичних актів, диверсій, спричинених збройною агресією Російської Федерації проти України, а також порушення права власності на рухоме та/або нерухоме майно.
Проте суд не вбачає підстав для встановлення факту належності права власності на нерухоме майно, враховуючи таке.
В силу положень Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» всі реєстраційні дії, рішення та записи, які здійснюються чи приймаються державними реєстраторами, по суті мають технічний характер, спрямований на виконання встановленого цим Законом та іншими нормативно-правовими актами порядку здійснення такої державної реєстрації, проте не мають самостійного правовстановлюючого характеру та здійснюються на підставі наданих державному реєстратору відповідних правовстановлюючих документів, що містяться в реєстраційній справі. Норми частин першої та другої статті 12 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» прямо встановлюють пріоритет таких документів перед відомостями, що містяться у Державному реєстрі прав на нерухоме майно.
Верховний Суд у своїй постанові від 24.01.2020 у справі № 910/10987/18 зазначив, що державна реєстрація прав не є підставою набуття права власності, а є лише засвідченням державою вже набутого особою права власності, що унеможливлює ототожнення факту набуття права власності з фактом його державної реєстрації. При дослідженні судом обставин існування в особи права власності необхідним є, передусім, встановлення підстави, на якій особа набула таке право, оскільки сама по собі державна реєстрація прав не є підставою виникнення права власності, такої підстави закон не передбачає.
За таких обставин, вимога заявника щодо встановлення факту державної реєстрації нерухомого майна із зазначенням про належність останньому є передчасною та задоволенню не підлягає.
На підставі наведеного, керуючись ст. ст. 3, 14, 76-78, 84, 89, 293, 315, 316, 318-319,355 ЦПК України, суд,
Заяву ОСОБА_1 , в особі представника адвоката Розума Олександра Вікторовича, заінтересовані особи: Департамент адміністративних послуг Запорізької міської ради, Державний реєстратор прав на нерухоме майно Мороз Олена Михайлівна про встановлення факту, що має юридичне значення - задовольнити частково.
Встановити факт державної реєстрації права власності ОСОБА_1 , РНОКПП НОМЕР_3 на нерухоме майно за адресою АДРЕСА_2 , що була здійснена Міжміським бюро технічної інвентаризації 28.10.1994 року на підставі угоди купівлі-продажу від 28.10.1994 року, посвідчену 28.10.1994 року завідувачем Бердянської державної нотаріальної контори Запорізької області Мягченко С.Г. та зареєстровану в реєстрі під №1-2796.
В іншій частині вимог відмовити.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.
Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення. Апеляційна скарга подається до Запорізького апеляційного суду.
Суддя: Д.М. Кольц