06 квітня 2026 року м. Дніпросправа № 160/23899/25
Третій апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:
головуючого - судді Семененка Я.В. (доповідач),
суддів: Добродняк І.Ю., Суховарова А.В.,
розглянувши в порядку письмового провадження в місті Дніпрі апеляційну скаргу Державної служби України з безпеки на транспорті
на рішення Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 20 листопада 2025 року (суддя Кальник В.В.) у справі № 160/23899/25 за позовом ОСОБА_1 до Державної служби України з безпеки на транспорті в особі Відділ державного нагляду (контролю) у Дніпропетровській області про визнання протиправною та скасування постанови,-
Позивач звернувся до суду з позовом, в якому просив:
- визнати протиправною та скасувати постанову №ПШ №007636 від 30.07.2025 про накладення адміністративно-господарського штрафу на фізичну особу-підприємця ОСОБА_1 .
Позовні вимоги обґрунтовані тим, що позивач не є перевізником в розумінні Закону України «Про автомобільний транспорт». Вантажний автомобіль було передано в користування ТОВ «РЕЗЕРВ ПРОДАКШН», яке і здійснювало перевезення у спірному випадку. Позивач зазначав, що під час розгляду справи він надав відповідачу доказ, який, на його думку, підтверджує, що автомобільним перевізником 26.06.2025 виступав саме суб'єкт господарювання ТОВ “РЕЗЕРВ ПРОДАКШН», а саме: товарно-транспортну накладну №26/60-1 від 26.06.2025, але вказане до уваги відповідачем прийнято не було.
Рішенням Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 20 листопада 2025 року адміністративний позов задоволено.
Судом першої інстанції зазначено, що відповідач при винесені постанови про накладення адміністративно-господарського штрафу діяв не на підставі Закону №2344-ІІІ, оскільки позивач не був перевізником в розумінні Закону №2344-ІІІ.
Такі висновки суд, зокрема, обгрунтував тим, що позивачем, який безпосередньо приймав участь у розгляді справи, відповідачу була надана ТТН, в якій визначено перевізника, вантажовідправника та вантажоотримувача, яка дозволяла індетифікувати осіб, що брали участь у перевезенні вантажу у спірному випадку.
Не погодившись з рішенням суду першої інстанції, Державна служба України з безпеки на транспорті подала апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на неправильне застосування судом норм матеріального та процесуального права, просить рішення суду першої інстанції скасувати та ухвалити нове рішення про відмову у задоволенні позовних вимог.
Обґрунтовуючи вимоги апеляційної скарги, скаржник вказує, що перевізником згідно Закону №2344-ІІІ є особа, яка здійснює перевезення на комерційній основі чи за власний кошт. Зазначає, що під час перевірки не було надано ТТН, у зв'язку з чим, враховуючи те, що
встановлення події порушення вимог законодавства про автомобільний транспорт відбувається саме на момент проведення рейдової перевірки, вказана ТТН не була прийнята до уваги під час розгляду справи. Наполягає, що в спірному випадку саме позивач є автомобільним перевізником, а тому спірна постанова про застосування адміністративно-господарського штрафу є правомірною.
Дослідивши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, перевіривши правильність застосування судом норм матеріального та процесуального права, правову оцінку досліджених судом доказів по справі, суд апеляційної інстанції вважає за необхідне зазначити наступне.
Встановлені обставини справи свідчать про те, що 26.06.2025 посадовими особами Укртрансбезпеки за направленням від 20.06.2025 року № 001305 проводилась рейдова перевірка дотримання вимог законодаівства про автомобільний транспорт під час здійснення перевезень пасажирів і вантажів автомобільним транспортом.
За результатами перевірки було складено Акт № ОАР 034238 від 26.06.2025. Згідно з Актом проведення перевірки додержання вимог законодавства про автомобільний транспорт під час здійснення перевезень пасажирів і вантажів автомобільним транспортом від 26.06.2025, зокрема встановлено, що: “Під час рейдової перевірки був зупинений транспортний засіб марки Renault номерний знак НОМЕР_1 , свідоцтво про державну реєстрацію серії НОМЕР_2 . Під час перевірки виявлено порушення: у водія ТЗ ОСОБА_2 під час здійснення перевезень вантажів на момент проведення перевірки відсутня товарно-транспортна накладна або інший документ на вантаж, визначений Законодавством, індивідуально-контрольна книжка водія ОСОБА_3 або копія графіка змінності водіїв (п. 6.3 Наказ МТЗУ № 340 від 07.06.2010р.). У тому числі порушення, відповідальність за яке передбачена вимогами статті 60 Закону України “Про автомобільний транспорт» абзац третій частина 1 перевезення вантажів за відсутності на момент проведення перевірки документів, визначених ст. 48 цього Закону. Пояснення водія про причини порушень: З даним порушенням не згоден.»
12.07.2025 року позивачу направлено повідомлення про розгляд справи, яке призначено на 30.07.2025 року.
18.07.2025 року позивачем складені письмові пояснення, в яких він пояснив, що він є власником, який передав транспортний засіб (на підставі усних домовленостей) суб'єкту господарювання ТОВ “РЕЗЕРВ-ПРОДАКШН» і саме останній виступав автомобільним перевізником 26.06.2025, а тому і останній має нести відповідальність за порушення ЗУ “Про автомобільний транспорт», та додатково надав копію товарно-транспортної накладної №26/60-1 від 26.06.2025.
30.07.2025 року за результатами розгляду справи про порушення законодавства про автомобільний транспорт начальником відповідачем прийнято постанову про застосування адміністративно-господарського штрафу №007636 у відношенні ФОП ОСОБА_1 за допущене порушення, відповідальність за яке передбачена абз. 3 ч. 1 ст. 60 Закону України “Про автомобільний транспорт», та постановлено стягнути штраф у сумі 17000,00 грн.
Не погоджуючись із прийнятим рішенням, 06.08.2025 позивачем направлено скаргу до Державної служби України з безпеки на транспорті.
Листом №7044/3.2.1/15-25 від 13.08.2025 скаргу було залишено без задоволення, а постанову ОПІП №007636 від 30.07.2025 без змін. Основним аргументом Державної служби України з безпеки на транспорті було те, що позивач не підтвердив факт передачі транспортного засобу суб'єкту господарювання ТОВ “РЕЗЕРВ-ПРОДАКШН».
Вважаючи постанову про застосування адміністративно-господарського штрафу протиправною, позивачка звернулась до суду за захистом своїх прав.
За наслідками перегляду справи суд апеляційної інстанції вважає за необхідне зазначити таке.
Спірні правовідносини виникли у зв'язку з винесенням Укртрансбезпекою постанови про накладення на позивача адміністративно-господарського штрафу за порушення вимог статті 48 Закону України від 05 квітня 2001 року № 2344-III «Про автомобільний транспорт» (далі - Закон № 2344).
Відповідно до ч.1 ст.34 Закону № 2344-III автомобільний перевізник повинен, зокрема, виконувати вимоги цього Закону та інших законодавчих і нормативно-правових актів України у сфері перевезення пасажирів та/чи вантажів; забезпечувати умови праці та відпочинку водіїв згідно з вимогами законодавства.
Відповідно до абз.3 ч.1 ст.60 Закону № 2344-III за порушення законодавства про автомобільний транспорт до автомобільних перевізників застосовуються адміністративно-господарські штрафи за перевезення пасажирів та вантажів за відсутності на момент проведення перевірки документів, визначених статтями 39 і 48 цього Закону, - штраф у розмірі однієї тисячі неоподатковуваних мінімумів доходів громадян.
Колегія суддів враховує, що у постанові від 22 лютого 2023 року у справі № 240/22448/20 Верховний Суд зауважував на тому, що відповідальність за порушення законодавства про автомобільний транспорт, передбачена статтею 60 Закону № 2344-III, застосовується до автомобільних перевізників, а не до власників/користувачів транспортного засобу, яким перевозиться вантаж. При цьому, автомобільний перевізник не може визначатися тільки на підставі реєстраційних документів на транспортний засіб (адже такі дані не завжди можуть збігатися).
Матеріалами справи підтверджено, що спірною постановою позивача притягнуто до відповідальності, що передбачена абз. 3 ч.1 ст.60 Закону № 2344-III.
Позивач наполягав, що в спірному випадку він не є автомобільним перевізником, а отже до нього не може бути застосовано відповідальність за порушення законодавства про автомобільний транспорт згідно ст.60 Закону № 2344-III.
З метою підтвердження правомірності спірної постанови відповідачем подано суду акт про проведення перевірки № ОАР 034238 від 26.06.2025, який містить відомості, що під час перевірки виявлено порушення статті 48 Закону України «Про автомобільний транспорт» перевізник не забезпечив виконання вимог цього Закону, а саме: у водія ТЗ ОСОБА_2 під час здійснення перевезень вантажів на момент проведення перевірки відсутня товарно-транспортна накладна або інший документ на вантаж, визначений Законодавством, індивідуально-контрольна книжка водія ОСОБА_3 або копія графіка змінності водіїв
Також, в акті перевірки вказано, що перевізником є саме позивач.
Враховуючи підстави позову та доводи учасників справи в цій справі слід з'ясувати, чи був позивач в момент перевірки дійсним автомобільним перевізником в розумінні Закону № 2344-III.
Так, у частині 1 статті 1 Закону №2344-III наведено наступні визначення: - автомобільний перевізник фізична або юридична особа, яка здійснює на комерційній основі чи за власний кошт перевезення пасажирів чи (та) вантажів транспортними засобами;
- автомобільний самозайнятий перевізник це фізична особа - суб'єкт господарювання, яка здійснює на комерційній основі чи за власний кошт перевезення пасажирів на таксі без застосування праці найманих водіїв.
- власники транспортних засобів - юридичні та фізичні особи, які відповідно до законів України є власниками або законними володільцями (користувачами) наземних транспортних засобів на підставі права власності, права господарського відання, оперативного управління, на основі договору оренди або правомірно експлуатують транспортний засіб на інших законних підставах.
Відповідно до частини 1 статті 29 Закону №2344-III, автомобільним перевізником та автомобільним самозайнятим перевізником, які здійснюють перевезення пасажирів на договірних умовах, є суб'єкти господарювання, які відповідно до законодавства та одержаної ліцензії надають послуги за договором перевезення пасажирів транспортним засобом, що використовується ними на законних підставах.
Статтею 33 Закону №2344-III визначено, що автомобільним перевізником, що здійснює перевезення вантажів на договірних умовах, є суб'єкт господарювання, який відповідно до законодавства надає послугу згідно з договором про перевезення вантажу транспортним засобом, що використовується на законних підставах.
Отже, поняття власник транспортного засобу та автомобільний перевізник не є тотожними, оскільки автомобільним перевізником є фактичний користувач транспортного засобу, натомість власник транспортного засобу не завжди виступає автомобільним перевізником.
У спірному випадку встановлено, що власником транспортного засобу Renault номерний знак НОМЕР_1 - є ОСОБА_1 .
При цьому, доказів того, що саме позивач здійснював перевезення вантажу у спірному випадку, суд надано не було. Не було надано договору на перевезення вантажу або інших документів, які б дозволяли ідентифікувати позивача як перевізника.
В той же час, згідно з товарно-транспортною накладною від 26.06.2025 №26/60-1, яка безпосередньо надавалися позивачем відповідачу під час розгляду справи про порушення законодавства про автомобільний транспорт та якою було оформлено перевезення вантажу, у якості автомобільного перевізника з використанням автомобіля Renault номерний знак НОМЕР_1 вказано ТОВ “РЕЗЕРВ-ПРОДАКШН» (код ЄРДПОУ 39668444, Київська область., м. Київ, вул. Хотівська, буд.8-А, офіс 2), в якості замовника - ТОВ “РЕЗЕРВ-ПРОДАКШН» (код ЄРДПОУ 39668444, Київська область., м. Київ, вул. Хотівська, буд.8-А, офіс 2), в якості вантажовідправника - ТОВ “РЕЗЕРВ-ПРОДАКШН» (код ЄРДПОУ 39668444, Київська область., м. Київ, вул. Хотівська, буд.8-А, офіс 2), вантажоодержувачем - ТОВ “РЕЗЕРВ-ПРОДАКШН» (код ЄРДПОУ 39668444, Київська область., м. Київ, вул. Хотівська, буд.8-А, офіс 2).
Отже, надана ТТН дозволяла ідентифікувати осіб, які брали участь в перевезенні вантажу у спірному випадку та до яких позивач не мав жодного відношення, натомість, відповідачем вказана ТТН до уваги під час розгляду справи прийнята не була. Виходячи із аргументів, наведених в апеляційній скарзі, відповідач не прийняв до уваги надані позивачем документи з тих підстав, що встановлення події порушення вимог законодавства про автомобільний транспорт відбувається саме на момент проведення рейдової перевірки під час якої вказану ТТН надано не було.
Надаючи оцінку такій позиції відповідача, суд апеляційної інстанції звертає увагу на висновки Верховного Суду від 06 липня 2023 року у справі № 560/514/22 та від 22 лютого 2023 року у справі №240/22448/20, які, зокрема, полягали в тому, що: «автомобільний перевізник не може визначатися тільки на підставі реєстраційних документів на транспортний засіб (адже такі дані не завжди можуть збігатися). На місці здійснення габаритно-вагового контролю водій повинен пред'явити ті документи, які від нього вимагаються (стаття 48 Закону № 2344-III). Колегія суддів не заперечує того, що під час такого контролю можуть виникати ситуації, коли обсяг (перелік) наданих документів недостатній для встановлення всіх обставин, які мають значення для настання відповідальності. Але й адміністративно-господарський штраф (відповідно до статті 60 Закону № 2344-III) накладається не на місці габаритно-вагового контролю. Для цього призначається розгляд справи, під час якого посадова особа територіального органу Укртрансбезпеки має з'ясувати, зокрема, особу порушника, адже видається очевидним, що автомобільний перевізник не може встановлюватися на основі самих лише слів водія транспортного засобу, які зафіксовані в акті проведення перевірки (додержання вимог законодавства про автомобільний транспорт під час перевезення пасажирів і вантажів автомобільним транспортом)...».
Таким чином, підсумовуючи вищевикладене, суд апеляційної інстанції погоджується з висновком суду першої інстанції про те, що оскільки у спірних відносинах не доведено наявність у позивача статусу автомобільного перевізника, то притягнення останнього до відповідальності на підставі ст.60 Закону України «Про автомобільний транспорт» є необгрунтованим.
З цих підстав суд апеляційної інстанції вважає за необхідне апеляційну скаргу залишити без задоволення, а рішення суду першої інстанції без змін.
Керуючись ст. ст. 241-245, 250, 315, 316, 321, 322, 327, 329 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -
Апеляційну скаргу Державної служби України з безпеки на транспорті залишити без задоволення, а рішення Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 20 листопада 2025 року у справі № 160/23899/25 - без змін.
Постанова суду набирає законної сили з дати ухвалення, може бути оскаржена в касаційному порядку у випадках та строки, передбачені ст.ст.328, 329 КАС України.
Повний текст постанови складено 06.04.2026
Головуючий - суддя Я.В. Семененко
суддя І.Ю. Добродняк
суддя А.В. Суховаров