справа № 760/1697/25 Головуючий у суді І інстанції: Майстренко О.М.
провадження №22-ц/824/6056/2026 Головуючий у суді ІІ інстанції: Сушко Л.П.
06 квітня 2026 року м. Київ
Київський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати в цивільних справах: головуючого судді Сушко Л.П., суддів Болотова Є.В., Музичко С.Г., розглянувши у приміщенні Київського апеляційного суду у порядку письмового провадження матеріали цивільної справи за апеляційною скаргою Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Кредит-Капітал» на рішення Солом'янського районного суду міста Києва від 27 листопада 2025 року у справі за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Кредит-Капітал» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором,
У січні 2025 року до Солом'янського районного суду міста Києва надійшла позовна заява Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Кредит-Капітал» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором.
Позов обґрунтований тим, що 07.03.2023 року між Товариством з обмеженою відповідальністю «Лінеура Україна» та відповідачем укладено договір про надання коштів на умовах споживчого кредиту № 351372, відповідно до умов якого товариство надало відповідачу грошові кошти у сумі 6000 грн, а відповідач зобов'язався повернути кредит, сплатити проценти за користування кредитом в порядку та строки, визначені договором.
Відповідач свої зобов'язання за договором не виконала.
21 лютого 2024 року ТОВ «Лінеура Україна» та позивач уклали договір факторингу №21/02/2024 за яким позивачу перейшло право вимоги до відповідача за договором № 351372 від 07.03.2023 року.
Станом на дату звернення до суду з позовною заявою заборгованість відповідача перед позивачем становить 20637,15 грн, яка складається з·заборгованості за тілом кредиту - 3383,19 грн, заборгованості за відсотками - 17253,96 грн.
Рішенням Солом'янського районного суду міста Києва від 27 листопада 2025 року відмовлено у задоволенні позову.
Не погодившись з вказаним рішення суду першої інстанції, Паньків І.П., яка представляє інтереси Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Кредит-Капітал», подала до Київського апеляційного суду через підсистему ЄСІТС - «Електронний суд» апеляційну скаргу, в якій просила його скасувати та прийняти постанову про задоволення позовних вимог в повному обсязі.
Доводи апеляційної скарги обгрунтовані тим, що відсутність у матеріалах справи виписок з особових рахунків не свідчить про відсутність у відповідача заборгованості. Зауважувала, що виписка по картковому рахунку справді може бути належним доказом щодо заборгованості відповідача за тілом кредиту та відсотками, яка повинна досліджуватися судами у сукупності з іншими доказами.
Ні первинний кредитор - ТОВ «Лінеура Україна», ні ТОВ «Фінансова компанія «Кредит-Капітал» не є за своєю організаційно-правовою структурою банком, а тому дія виписки по особовим рахункам клієнтів не формуються.
ТОВ «Лінеура Україна» не створює окремий рахунок для позичальника, а надає кошти на уже існуючий. Отже не може мати доступу до таких рахунків, щоб отримати інформацію щодо вчинених фінансових операцій.
Підписавши кредитний договір ОСОБА_1 , підтвердила отримання та ознайомлення з інформацією про умови кредитування та орієнтовну загальну вартість кредиту, виходячи з обраних умов кредитування.
Представник позивача звертала увагу, що згідно надано позивачем розрахунку заборгованості відповідачка здійснювала погашення за договором № 3513720, а саме 06.04.2023 року була здійснена сплата за тіло кредиту у сумі 1960 грн, та відсотки у сумі 720 грн, 05.05.2023 року - 656,80 грн за тілом кредиту та 2343,20 грн за відсотками, а також 04.06.2023 року - 0,01 грн тілом кредиту та 2029,92 грн за відсотками.
Також відповідно до умов кредитного договору відповідачці було успішно перераховано кошти на платіжну картку клієнта від ТОВ «Лінеура Україна» 07.03.2023 року на картку № НОМЕР_1 , що підтверджує переказ коштів на картку, котру ОСОБА_1 свідомо вказала при заповненні кредитних документів.
Відзив на апеляційну скаргу у встановлений апеляційним судом строк не надходив.
Перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, суд апеляційної інстанції вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.
Вирішуючи даний спір та відмовляючи у задоволенні позовних вимог, суд першої інстанції обгрунтовував свої висновки тим, що позивач стверджуючи, що відповідач отримав кошти у кредит на відповідну банківську карту посилається на ТОВ «ПЕЙТЕК УКРАЇНА» від 22.02.2024 № 20240222-1558 в якому йдеться про перерахування коштів на суму 6000 грн, на картку НОМЕР_1 . Водночас доказів, що банківська карта картку НОМЕР_1 належить відповідачу позивач не надав.
Також позивач не ініціював перед судом питання витребування у відповідного банку в порядку передбаченому ст.. 84 ЦПК України доказів щодо належності відповідачу банківської карти НОМЕР_1 та підтвердження зарахування на неї коштів у березні 2023 року.
Навпаки відповідачем надано інформацію, що вона не має станом на березень 2023 року банківської картки із номером НОМЕР_1 в АТ «УНІВЕРСАЛ БАНК», а на її банківський рахунок відкритий у АТ «УНІВЕРСАЛ БАНК» у березні 2023 року платіж у сумі 6000 грн не зараховувався.
Суд першої інстанції також зауважив, що розрахунок заборгованості, який надає та на який посилається позивач, не є первинним документом, який підтверджує отримання кредиту, користування ним, укладення договору на умовах, які вказані в позовній заяві, а отже не є належним доказом існування боргу.
Такі висновки суду відповідають обставинам справи та вимогам закону.
Відповідно до ч.ч.1-5 ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.
Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.
Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом.
При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Відповідно до ст. 626 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.
Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства, а сам договір є обов'язковим для виконання сторонами (ст.ст. 628, 629 ЦК України).
Відповідно до ст. 638 ЦК України договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору.
Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.
Відповідно до ч.1 ст.205 ЦК України правочин може вчинятися усно або в письмовій (електронній) формі.
Відповідно до ч.ч.1, 3 ст.207 ЦК України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах (у тому числі електронних), у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони, або надсилалися ними до інформаційно-телекомунікаційної системи, що використовується сторонами. У разі якщо зміст правочину зафіксований у кількох документах, зміст такого правочину також може бути зафіксовано шляхом посилання в одному з цих документів на інші документи, якщо інше не передбачено законом.
Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо воля сторін виражена за допомогою телетайпного, електронного або іншого технічного засобу зв'язку.
Використання при вчиненні правочинів факсимільного відтворення підпису за допомогою засобів механічного, електронного або іншого копіювання, електронного підпису або іншого аналога власноручного підпису допускається у випадках, встановлених законом, іншими актами цивільного законодавства, або за письмовою згодою сторін, у якій мають міститися зразки відповідного аналога їхніх власноручних підписів, або іншим чином врегульовується порядок його використання сторонами.
Аналізуючи викладене, слід дійти висновку про те, що будь-який вид договору, який укладається на підставі ЦК України, може мати електронну форму. Договір, укладений в електронній формі, є таким, що відповідає письмовій формі правочину (ст.ст. 205, 207 ЦК України).
Аналогічні висновки викладені у постановах Верховного Суду від 09 вересня 2020 року у справі №732/670/19, від 23 березня 2020 року у справі №404/502/18, від 07 жовтня 2020 року №127/33824/19.
Відповідно до ст. 1046 ЦК України за договором позики одна сторона (позикодавець) передає у власність другій стороні (позичальникові) грошові кошти або інші речі, визначені родовими ознаками, а позичальник зобов'язується повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів (суму позики) або таку ж кількість речей того ж роду та такої ж якості.
Відповідно до ч. 1 ст. 1047 ЦК України договір позики укладається у письмовій формі, якщо його сума не менш як у десять разів перевищує встановлений законом розмір неоподатковуваного мінімуму доходів громадян, а у випадках, коли позикодавцем є юридична особа, - незалежно від суми.
Відповідно до ч. 1 ст. 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти.
Відповідно до ч. 1 ст. 1055 ЦК України кредитний договір укладається у письмовій формі.
Особливості укладання кредитного договору в електронному вигляді визначені Законом України «Про електронну комерцію», згідно ст. 3 якого електронний договір - це домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав і обов'язків та оформлена в електронній формі.
Відповідно до ч. 3 ст. 11 Закону України «Про електронну комерцію» електронний договір укладається шляхом пропозиції його укласти (оферти) однією стороною та її прийняття (акцепту) другою стороною. Електронний договір вважається укладеним з моменту одержання особою, яка направила пропозицію укласти такий договір, відповіді про прийняття цієї пропозиції в порядку, визначеному частиною шостою цієї статті.
Відповідно до ч. ч. 4, 5 ст. 11 Закону України «Про електронну комерцію» пропозиція укласти електронний договір (оферта) може бути зроблена шляхом надсилання комерційного електронного повідомлення, розміщення пропозиції (оферти) у мережі Інтернет або інших інформаційно-телекомунікаційних системах. Пропозиція укласти електронний договір (оферта) може включати умови, що містяться в іншому електронному документі, шляхом перенаправлення (відсилання) до нього.
Відповідно до ч. 6 ст. 11 Закону України «Про електронну комерцію» відповідь особи, якій адресована пропозиція укласти електронний договір, про її прийняття (акцепт) може бути надана шляхом: надсилання електронного повідомлення особі, яка зробила пропозицію укласти електронний договір, підписаного в порядку, передбаченому ст. 12 цього Закону; заповнення формуляра заяви (форми) про прийняття такої пропозиції в електронній формі, що підписується в порядку, передбаченому ст. 12 цього Закону; вчинення дій, що вважаються прийняттям пропозиції укласти електронний договір, якщо зміст таких дій чітко роз'яснено в інформаційній системі, в якій розміщено таку пропозицію, і ці роз'яснення логічно пов'язані з нею.
Відповідно до ч. 8 ст. 11 Закону України «Про електронну комерцію» у разі якщо укладення електронного договору відбувається в інформаційно-телекомунікаційній системі суб'єкта електронної комерції, для прийняття пропозиції укласти такий договір особа має ідентифікуватися в такій системі та надати відповідь про прийняття пропозиції (акцепт) у порядку, визначеному частиною шостою цієї статті. Такий документ оформляється у довільній формі та має містити істотні умови, передбачені законодавством для відповідного договору.
Електронний договір, укладений шляхом обміну електронними повідомленнями, підписаний у порядку, визначеному статтею 12 цього Закону, вважається таким, що за правовими наслідками прирівнюється до договору, укладеного у письмовій формі.
Відповідно до ст. 12 Закону України «Про електронну комерцію» визначено, що якщо відповідно до акту цивільного законодавства або за домовленістю сторін електронний правочин має бути підписаний сторонами, моментом його підписання є використання електронного підпису або електронного цифрового підпису відповідно до Закону України «Про електронний цифровий підпис», за умови використання засобу електронного цифрового підпису усіма сторонами електронного правочину; електронного підпису одноразовим ідентифікатором, визначеним цим Законом; аналога власноручного підпису (факсимільного відтворення підпису за допомогою засобів механічного або іншого копіювання, іншого аналога власноручного підпису) за письмовою згодою сторін, у якій мають міститися зразки відповідних аналогів власноручних підписів.
Із системного аналізу положень вище вказаного законодавства вбачається, що з урахуванням особливостей вищевказаного договору, щодо дійсності якого заперечує відповідач, його укладання в електронному вигляді через інформаційно-комунікаційну систему можливе за допомогою електронного цифрового підпису позичальника лише за умови використання засобу електронного цифрового підпису усіма сторонами цього правочину.
В іншому випадку електронний правочин може бути підписаний сторонами електронним підписом одноразового ідентифікатора та/або аналогом власноручного підпису (факсимільного відтворення підпису за допомогою засобів механічного або іншого копіювання, іншого аналога власноручного підпису) за письмовою згодою сторін, у якій мають міститися зразки відповідних аналогів власноручних підписів.
Відповідно до ч. 1 ст. 1077 ЦК України за договором факторингу (фінансування під відступлення права грошової вимоги) одна сторона (фактор) передає або зобов'язується передати грошові кошти в розпорядження другої сторони (клієнта) за плату (у будь-який передбачений договором спосіб), а клієнт відступає або зобов'язується відступити факторові своє право грошової вимоги до третьої особи (боржника).
Встановлено, що 07.03.2023 року між ТОВ «Лінеура Україна» та ОСОБА_1 укладено договір про надання коштів на умовах споживчого кредиту № 3513720 (а.с. 24-33).
Відповідно до умов вказаного договору сума кредиту - 6000 грн, строк кредиту 360 днів, періодичність сплати платежів - кожні 30 днів, стандартна процентна ставка - 2%, знажена - 0,40%, орієнтовна загальна вартість кредиту за стандартною ставкою - 49200 грн, орієнтовна загальна вартість кредиту за стандартною ставкою - 46320 грн, орієнтовна загальна вартість кредиту за базовою ставкою - 46320 грн. Мета отримання кредиту - споживчі потреби.
У п.п. 2.1., 2.2 договору вказано, що товариство надає кредит у безготівковій формі шляхом перерахування коштів кредиту з використанням реквізитів платіжної картки № НОМЕР_1 або іншої платіжної картки клієнта, реквізити якої надані клієнтом товариству з метою отримання кредиту у випадку не можливості зарахування платежу на зазначену платіжну карту з будь-яких причин, які не залежать від товариства (в тому числі, але не виключно у випадку відсутності авторизації платіжної картки). Суму кредиту (його частину) товариство перераховує протягом двох робочих (банківських) днів з моменту укладення цього договору. Дати надання кредиту: 07.03.2023 або 08.03.2023.
В матеріалах справи є копія листа ТОВ «Пейтек Україна» від 22.02.2024 № 20240222-1558 в якому вказано, між ТОВ «Пейтек Україна» та ТОВ «Лінеура Україна» було укладено Договір про організацію переказу грошових коштів №210222-1 від 21.02.2022. Відповідно до зазначеного договору було успішно перераховано кошти на платіжну картку клієнта від ТОВ «Лінеура Україна»: 07.03.2023 09:38:09 на суму 6000.00 грн, номер транзакції в системі ТОВ «Пейтек Україна» - ad4bfd37-d4a7-453b-aa2b-d838093221e4, номер транзакції в системі ТОВ «Лінеура Україна» - 35137201678174683, призначення платежу: зарахування на картку, маска картки НОМЕР_1 (а.с. 42).
21.02.2024 року ТОВ «Лінеура Україна» та ТОВ «ФК «Кредит-Капітал» уклали Договір факторингу № 21/02/2024, за умовами якого, ТОВ «ФК «Кредит-Капітал» набуло статусу нового кредитора та отримало право грошової вимоги по відношенню до осіб, які були боржниками ТОВ «Лінеура Україна», включно і до ОСОБА_1 за кредитним договором № 3513720 від 07.03.2023 року.
У матеріалах справи міститься розрахунок відповідно до якого сума заборгованості, яку просить стягнути позивач станом на 21.02.2024 року становить 20637,15 грн, з яких·заборгованість за тілом кредиту - 3383,19 грн, заборгованість за відсотками - 17253,96 грн.
Відповідно до постанови Верховного Суду у справі № 917/1307/18 від 23 жовтня 2019 року, зазначено, що принцип змагальності полягає в тому, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається на підтвердження чи заперечення вимог. Простіше кажучи, позивач стверджує про існування певної обставини та подає відповідні докази, а відповідач може спростувати цю обставину, подавши власні докази. Про перевагу однієї позиції над іншою суд і виносить власне рішення.
Під час розгляду справи в суді першої інстанції, відповідачка ОСОБА_1 на спростування заявлених позовних вимог надала суду довідку «Універсал Банк» monobank про наявність рахунку, довідка сформована 14.10.2025 року (а.с. 109-111).
Відповідно до вищевказаної довідки встановлено, що відповідачка мала активні дві картки № НОМЕР_2 , № НОМЕР_3 станом на березень 2023 року (а.с. 109).
Із копії довідки АТ «Універсал Банк» від 14.10.2025 року про рух коштів по картці клієнта ОСОБА_1 , 06.11.1976, ІПН НОМЕР_4 встановлена інформація по картці № НОМЕР_2 , № НОМЕР_3 за період 01.03.2023 - 31.03.2023 щодо відсутності проведення банківських операцій (а.с. 110-111).
З урахуванням викладеного, суд апеляційної інстанції вважає, що суд першої інстанції дійшов правильного висновку про відмову у задоволенні позовних вимог, оскільки матеріали справи не містять доказів про те, що відповідачка володіла або користувалась банківською карткою НОМЕР_1 , яка зазначена в договорі № 3513720 про надання коштів на умовах споживчого кредиту. Позивач також не просив суд витребувати ухвалою суду в емітента карти НОМЕР_1 інформацію про факт зарахування коштів, дату зарахування коштів та їх суму.
ТОВ «ФК «Кредит-Капітал» не надало суду жодних первинних бухгалтерських документів на підтвердження переказу коштів на рахунок ОСОБА_1 на підставі договору про споживчий кредит № 3513720 від 07.03.2023 року, а також документів, які б надавали можливість ідентифікувати належність відповідного рахунку відповідачці.
Крім того, суд першої інстанції обґрунтовано вказав на те, що розрахунок заборгованості, на який посилається позивач, не є первинним документом, який підтверджує отримання кредиту, користування ним, укладення договору на умовах, які вказані позивачем в позовній заяві, а, отже, не є належним доказом наявності заборгованості; даний розрахунок з зазначенням конкретного розміру заборгованості є документом, що створений самим позивачем, а відтак інформація зазначена в ньому, за умови відсутності первинних документів, на підставі яких він був складений, не може бути доказом наявності заборгованості, на якій наполягає позивач.
Доводи апеляційної скарги про те, що відсутність у матеріалах справи виписок з особових рахунків не свідчить про відсутність у відповідача заборгованості, суд апеляційної інстанції відхиляє, як безпідставні.
У постановах Верховного Суду від 16.09.2020 року у справі №200/5647/18 (провадження №61-9618св19), від 28.10.2020 року у справі №760/7792/14-ц (провадження №61-16754св19), від 17.12.2020 року у справі №278/2177/15-ц (провадження №61-22158св19) вказано, що доказами, які підтверджують наявність заборгованості та її розмір є первинні документи, оформлені відповідно до ст. 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність». Згідно з указаними положенням закону підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи. Первинні та зведені облікові документи можуть бути складені у паперовій або в електронній формі.
Разом із тим, відповідно до п. 5.6 Положення про організацію операційної діяльності в банках України, затвердженого постановою Правління Національного банку України від 18.06.2003 року №254, виписки з особових рахунків клієнтів є підтвердженням виконаних за день операцій і призначаються для видачі або відсилання клієнту. Аналогічна за змістом норма закріплена в п. 62 Положення про організацію бухгалтерського обліку, бухгалтерського контролю під час здійснення операційної діяльності в банках України, затвердженого постановою Правління Національного банку України від 04.07.2018 року №75.
Аналіз зазначених норм дає підстави для висновку, що виписки за картковими рахунками (за кредитним договором) можуть бути належними доказами щодо заборгованості за кредитним договором.
Згідно з ч. 3 ст. 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» інформація, що міститься у прийнятих до обліку первинних документах, систематизується на рахунках бухгалтерського обліку в регістрах синтетичного та аналітичного обліку шляхом подвійного запису їх на взаємопов'язаних рахунках бухгалтерського обліку.
Отже, банківська виписка (облікова) з рахунків позичальника є належним та допустимим доказом у справі, що підтверджують рух коштів по конкретному банківському рахунку, вміщують записи про операції, здійснені протягом операційного дня, та є підтвердженням виконаних за день операцій.
Аналогічна правова позиція викладена у постановах Верховного Суду від 09.11.2018 року у справі №910/1580/18; від 23.09.2019 року у справі №910/10254/18.
Таким чином, з наведених норм законодавства вбачається, що доказом надання кредитодавцем позичальнику кредитних коштів є, саме первинні документи, вимоги до яких встановлені Законом України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні».
При цьому, у разі заміни первісного кредитора у зобов'язанні, останній повинен передати новому кредиторові документи, які засвідчують права, що передаються, та інформацію, яка є важливою для їх здійснення, в тому числі і первинні документи, що підтверджують факт виконання свого обов'язку перед позичальником, тобто факт надання коштів у кредит.
Доводи апеляційної скарги про те, що згідно з наданого позивачем розрахунку заборгованості відповідачка здійснювала часткове погашення за кредитним договором № 3513720, суд апеляційної інстанції не приймає до уваги, з огляду на те, що матеріали справи не містять доказів надання відповідачці кредитних коштів за вказаним договором за зазначеним нею реквізитами. З огляду на недоведеність факту надання кредиту, вимога про його повернення, як і нарахування на таку суму відсотків не може вважатися обгрунтованою.
Інші доводи апеляційної скарги висновків суду першої інстанції, викладених у рішенні, не спростовують.
Розглядаючи спір, який виник між сторонами у справі, суд першої інстанції правильно визначилися з характером спірних правовідносин та нормами матеріального права, які підлягають застосуванню, повно та всебічно дослідив наявні у справі докази і дав їм належну оцінку, правильно встановив обставини справи, внаслідок чого ухвалив законне й обґрунтоване рішення, яке відповідає вимогам матеріального та процесуального права.
Відповідно до статті 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Таким чином, доводи апеляційної скарги не спростовують висновків суду, рішення суду ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права, і не може бути скасовано з підстав, викладених у апеляційній скарзі.
На підставі викладеного, керуючись ст.ст.374, 375 ЦПК України, суд,
Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Кредит-Капітал» залишити без задоволення.
Рішення Солом'янського районного суду міста Києва від 27 листопада 2025 року залишити без змін.
Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття та оскарженню в касаційному порядку не підлягає, крім випадків зазначених в частині 3 статті 389 ЦПК України.
Повний текст постанови складено «06» квітня2026 року.
Головуючий суддя Л.П. Сушко
Судді Є.В. Болотов
С.Г. Музичко