02 квітня 2026 року місто Київ
справа № 761/36032/25
апеляційне провадження № 22-ц/824/4514/2026
Київський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:
головуючого судді - Саліхова В.В.,
суддів: Євграфової Є.П., Левенця Б.Б.,
за участю секретаря судового засідання: Зеленчука М.М.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу представника ОСОБА_1 - адвоката Шугалєєвої Ірини Григорівни на ухвалу Шевченківського районного суду міста Києва від 04 листопада 2025 року, постановлену під головуванням судді Матвєєвої Ю.О., за заявою ОСОБА_1 про забезпечення позову, у справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення боргу,-
У серпні 2025 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до ОСОБА_2 про стягнення боргу, в якому просив стягнути з відповідачки грошові кошти у загальному розмірі 1 563 892,32 грн.
Позов мотивовано тим, що з 04 березня 2021 року між позивачем та відповідачкою фактично склалися правовідносини за усним договором позики, в межах яких остання у період з 04 березня 2021 року по 18 листопада 2021 року отримувала від позивача грошові кошти у борг окремими траншами. Загальна сума траншів становить 1 673 865,00 грн.
Відповідачкою було повернуто 709 129,14 грн. із загальної суми 1 673 865,00 грн., а тому сума неповернутої позики становить 964 735,86 грн.
09 липня 2025 року позивач направив письмову вимогу від 08 липня 2025 року відповідачці про погашення загальної суми заборгованості, в якій просив повернути не пізніше 30 днів від дня пред'явлення даної вимоги неповернуті суми позики - 964 735,86 грн. основного боргу та 599 156,46 грн. процентів на банківські реквізити позивача.
Посилаючись на те, що відповідачка не повернула суму боргу та проценти, позивач просив позов задовольнити.
У жовтні 2025 року представник позивача - адвокат Шугалєєва І.Г. звернулася до суду із заявою про забезпечення позову шляхом заборони проводити будь-які реєстраційні дії щодо квартири АДРЕСА_1 , що належить відповідачці - ОСОБА_2 .
Підставою для звернення до суду із заявою про забезпечення позову є те, що на думку позивача існують ризики істотного ускладнення чи унеможливлення виконання рішення суду у разі задоволення (часткового задоволення) позовних вимог ОСОБА_1 та стягнення з ОСОБА_2 на користь позивача грошових коштів, а тому забезпечення позову необхідне для подальшого ефективного захисту та поновлення порушених прав позивача.
Ухвалою Шевченківського районного суду міста Києва від 04 листопада 2025 року в задоволенні заяви про забезпечення позову відмовлено.
Не погоджуючись з такою ухвалою суду, представник ОСОБА_1 - адвокат Шугалєєва І.Г. звернулася з апеляційною скаргою, в якій просить скасувати ухвалу суду та ухвалити нове судове рішення, яким заяву про забезпечення позову задовольнити.
Апеляційна скарга обгрунтована тим, що ухвала суду постановлена з порушенням норм матеріального та процесуального права. Зазначає, що при зверненні до суду із заявою про забезпечення позову було доведено наявність спору між сторонами, позивач заявлена вимога про стягнення заборгованості, а тому існує реальна загроза невиконання чи утруднення виконання можливого рішення суду про задоволення позову. При цьому, як вбачається з інформації з Державного реєстру прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об'єктів нерухомого майна від 19 серпня 2025 року № 440010051, ОСОБА_2 належить на праві власності належить єдине нерухоме майно, а саме квартира АДРЕСА_1 .
Вказує, щоу зв'язку із існуванням значної суми боргу за усним договором позики, у позивача існують обґрунтовані підстави вважати, що з метою уникнення виконання зобов'язань та унеможливлення стягнення заборгованості за рахунок належного відповідачці нерухомого майна, ОСОБА_2 може вчинити дії щодо розпорядження таким майном, зокрема його відчуження на користь третіх осіб. Такі дії можуть істотно утруднити або навіть зробити неможливим виконання майбутнього судового рішення. Крім того, заборгованість тривалий час не погашається , а поведінка відповідача свідчить про умисне ухилення від виконання обов'язків, зокрема відмову від отримання поштової кореспонденції з вимогами про повернення боргу.
Вважає, що баланс інтересів сторін не порушується, а заборона вчинення будь-яких реєстраційних дій в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно стосовно квартири, що належить відповідачці, має виключно превентивний характер і спрямоване на захист прав та законних інтересів позивача, забезпечуючи можливість реального виконання майбутнього рішення суду.
В судовому засіданні ОСОБА_1 та його представник - адвокат Шугалєєва І.Г. підтримали доводи апеляційної скарги та просили її задовольнити.
ОСОБА_2 та її представник - адвокат Ульянов О.В. в судове засідання не з'явилися, про час та місце розгляду справи були повідомлені належно, шляхом направлення судової повістки до електронного кабінету, тому колегія суддів, з урахуванням ч. 2 ст. 372 ЦПК України вважала можливим провести розгляд справи за їх відсутності.
Заслухавши доповідь судді Саліхова В.В., пояснення позивача та його представника, перевіривши законність та обґрунтованість ухвали суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційну скаргу слід залишити без задоволення з таких підстав.
Відмовляючи у задоволенні заяви про забезпечення позову, суд першої інстанції виходив з того, що представником позивача не доведено наявність обставин, які б могли свідчити про реальну загрозу ускладнення чи унеможливлення виконання рішення суду у разі задоволення позову, ефективного захисту або поновлення порушених прав позивача, тому підстави для задоволення заяви про вжиття заходів забезпечення позову, відсутні.
Колегія суддів погоджується з таким висновком суду першої інстанції.
Згідно із частиною першої статті 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів.
Відповідно до частин першої, другої статті 149 ЦПК України суд за заявою учасника справи має право вжити передбачених статтею 150 цього Кодексу заходів забезпечення позову. Забезпечення позову допускається як до пред'явлення позову, так і на будь-якій стадії розгляду справи, якщо невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист, або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся або має намір звернутися до суду.
Метою забезпечення позову є вжиття судом, у провадженні якого знаходиться справа, заходів щодо охорони матеріально-правових інтересів позивача від можливих недобросовісних дій із боку відповідача з тим, щоб забезпечити позивачу реальне та ефективне виконання судового рішення, якщо воно буде прийняте на користь позивача, в тому числі задля попередження потенційних труднощів у подальшому виконанні такого рішення.
Забезпечення позову по суті - це тимчасове обмеження суб'єктивних прав, свобод та інтересів відповідача або пов'язаних із ним інших осіб в інтересах забезпечення реалізації в майбутньому актів правосуддя і задоволених вимог позивача (заявника).
У частині першій статті 150 ЦПК України закріплено види забезпечення позову. Зокрема, позов забезпечується накладенням арешту на майно та (або) грошові кошти, що належать або підлягають передачі або сплаті відповідачеві і знаходяться у нього чи в інших осіб.
Заходи забезпечення позову мають бути співмірними із заявленими позивачем вимогами (частини третя статті 150 ЦПК України).
Співмірність передбачає співвідношення судом негативних наслідків від вжиття заходів забезпечення позову з тими негативними наслідками, які можуть настати в результаті невжиття цих заходів, з урахуванням відповідності права чи законного інтересу, за захистом яких заявник звертається до суду, з майновими наслідками накладення арешту на майно відповідача та/або встановлення заборони здійснювати певні дії щодо нього.
Ці обставини є істотними і необхідними для забезпечення позову.
Інститут забезпечення позову є сукупністю встановлених законом заходів, що вживаються судом за клопотанням осіб, які беруть участь у справі, якщо у них існують побоювання, що виконання ухваленого у справі рішення виявиться у майбутньому утрудненим чи неможливим.
Отже, умовою застосування заходів забезпечення позову є достатньо обґрунтоване припущення, що невжиття таких заходів може утруднити або унеможливити виконання рішення по суті позовних вимог.
Забезпечення позову не повинно порушувати принципи змагальності і процесуального рівноправ'я сторін. Мета забезпечення позову - це хоча і негайні, проте тимчасові заходи, направлені на недопущення утруднення чи неможливості виконання судового акту, а також перешкоджання спричинення значної шкоди позивачу.
При розгляді заяви про забезпечення позову вирішується лише питання про наявність підстав для вжиття заходів забезпечення позову і не вирішуються матеріально-правові вимоги та наперед результат розгляду справи по суті позову.
Цивільний процесуальний закон не зобов'язує суд при розгляді питань про забезпечення позову перевіряти обставини, які мають значення для справи, а лише запобігає ситуації, при якій може бути утруднено чи стане неможливим виконання рішення у разі задоволення позову. Види забезпечення позову застосовуються для того, щоб гарантувати виконання можливого рішення суду, а таке рішення може бути постановлено тільки відповідно до заявлених позовних вимог.
Під час розгляду заяви про забезпечення позову суд має з урахуванням доказів, наданих позивачем на підтвердження своїх вимог, пересвідчитися, зокрема, в тому, що між сторонами дійсно виник спір та існує реальна загроза невиконання чи утруднення виконання можливого рішення суду про задоволення позову; з'ясувати обсяг позовних вимог, дані про особу відповідача, а також відповідність виду забезпечення позову, який просить застосувати особа, котра звернулася з такою заявою, позовним вимогам.
Відповідно до частини четвертої статті 263 ЦПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
У постанові Великої Палати Верховного Суду від 18 травня 2021 року у справі № 914/1570/20 зазначено, що «під забезпеченням позову розуміють сукупність процесуальних дій, що гарантують виконання рішення суду в разі задоволення позовних вимог. Таким чином, особам, які беруть участь у справі, надано можливість уникнути реальних ризиків щодо утруднення чи неможливості виконання рішення суду, яким буде забезпечено судовий захист законних прав, свобод та інтересів таких осіб. При цьому важливим є момент об'єктивного існування таких ризиків, а також того факту, що застосування заходів забезпечення позову є дійсно необхідним, що без їх застосування права, свободи та законні інтереси особи (заявника клопотання) будуть порушені, на підтвердження чого є належні й допустимі докази. Також важливо, щоб особа, яка заявляє клопотання про забезпечення позову, мала на меті не зловживання своїми процесуальними правами, порушення законних прав відповідного учасника процесу, до якого зазначені заходи мають бути застосовані, а створення умов, за яких не існуватиме перешкод для виконання судового рішення. Отже, при використанні механізму забезпечення позову учасники спору повинні належним чином обґрунтовувати підстави застосування відповідного заходу забезпечення позову у конкретній справі; зазначати обставини, які свідчать про те, що неприйняття зазначеного заходу може утруднити чи зробити неможливим виконання рішення суду; підтверджувати такі обставини належними й допустимими доказами».
Велика Палата Верховного Суду у постанові від 15 вересня 2020 року у справі № 753/22860/17 виснувала, що «умовою застосування заходів забезпечення позову є достатньо обґрунтоване припущення, що невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача. Гарантії справедливого суду діють не тільки під час розгляду справи, але й під час виконання судового рішення. Тому суд, розглядаючи заяву про забезпечення позову, повинен врахувати, що вжиття відповідних заходів може забезпечити належне виконання рішення про задоволення позову у разі ухвалення цього рішення, а їх невжиття, - навпаки, ускладнити або навіть унеможливити таке виконання. Конкретний захід забезпечення позову буде співмірним позовній вимозі, якщо при його застосуванні забезпечується: збалансованість інтересів сторін та інших учасників судового процесу під час вирішення спору; можливість ефективного захисту або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача без порушення або безпідставного обмеження прав та охоронюваних інтересів інших учасників справи чи осіб, що не є її учасниками; можливість виконання судового рішення у разі задоволення вимог, які є ефективними способами захисту порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача».
Колегія суддів враховує, що забезпечення позову є тимчасовим обмеженням і його значення полягає в тому, що ним захищаються законні інтереси позивача на той випадок, коли відповідач буде діяти недобросовісно або коли невжиття заходів забезпечення позову може потягти за собою неможливість виконання судового рішення. Крім цього, інститут забезпечення позову захищає в рівній мірі інтереси як позивача, так і відповідача.
Під час вирішення питання про забезпечення позову суд має здійснити оцінку обґрунтованості доводів заявника щодо необхідності вжиття відповідних заходів з урахуванням такого: розумності, обґрунтованості і адекватності вимог заявника щодо забезпечення позову; забезпечення збалансованості інтересів сторін, а також інших учасників судового процесу; наявності зв'язку між конкретним заходом забезпечення позову і предметом позовної вимоги, зокрема, чи спроможний такий захід забезпечити фактичне виконання судового рішення в разі задоволення позову; імовірності утруднення виконання або невиконання рішення суду в разі невжиття таких заходів; запобігання порушенню у зв'язку із вжиттям таких заходів прав та охоронюваних законом інтересів осіб, що не учасниками даного судового процесу.
Адекватність заходу забезпечення позову, що застосовується судом, визначається його відповідністю вимогам, на забезпечення яких він вживається. Оцінка такої відповідності здійснюється судом, зокрема, з урахуванням співвідношення права (інтересу), про захист яких просить заявник, та інтересів сторін та інших учасників судового процесу.
Підстави для забезпечення позову є оціночними та враховуються судом в залежності від конкретного випадку.
Під час вжиття заходів забезпечення позову повинна бути наявність зв'язку між конкретним заходом до забезпечення позову і предметом позовної вимоги, зокрема, чи спроможний такий захід забезпечити фактичне виконання судового рішення в разі задоволення позову.
Вирішуючи питання про забезпечення позову, суд повинен співвідносити негативні наслідки від вжиття заходів забезпечення позову з тими негативними наслідками, які можуть настати внаслідок невжиття цих заходів.
Аналогічні висновки викладені в постанові Верховного Суду від 21 лютого 2024 року у справі № 201/9686/23 (провадження № 61-18173св23).
Як вбачається з матеріалів справи, предметом спору між позивачем та відповідачем у межах розгляду даної справи є стягнення заборгованості.
За змістом статті 151 ЦПК України заява про забезпечення позову повинна містити, зокрема: предмет позову та обґрунтування необхідності забезпечення позову; захід забезпечення позову, який належить застосувати, з обґрунтуванням його необхідності; інші відомості, потрібні для забезпечення позову.
Отже, від заявника вимагається вказати вид (захід) забезпечення позову, визначений статтею 150 ЦПК України, та обґрунтувати необхідність вжиття саме такого заходу забезпечення позову. Крім того, особа, яка подала заяву про забезпечення позову, повинна довести відповідність (адекватність) засобу забезпечення позову.
Колегія суддів звертає увагу, що обґрунтованою підставою для забезпечення позову має бути існування очевидної загрози порушення законних прав та інтересів позивача у справі у разі невжиття заходів забезпечення позову.
Відповідно, звертаючись із заявою про забезпечення позову, особа має довести належність їй таких прав та що невжиття заходів забезпечення позову призведе до утруднення чи неможливості виконання майбутнього рішення суду, при цьому існування загрози порушення прав позивача повинно мати очевидний та об'єктивний характер.
Однак, заявником не надано суду належні та достатні докази на підтвердження того, що дійсно існує реальна загроза невиконання чи утруднення виконання можливого рішення суду про задоволення позову у даній справі.
Саме лише посилання в заяві на потенційну можливість ухилення відповідача від виконання судового рішення без наведення відповідного обґрунтування не є достатньою підставою для задоволення відповідної заяви.
Заходи забезпечення позову застосовуються для того, щоб гарантувати виконання можливого рішення суду і повинні застосовуватися лише у разі необхідності, оскільки безпідставне звернення до даних дій може спричинити порушення прав та законних інтересів інших осіб чи учасників процесу.
Вирішуючи питання про забезпечення позову, суд має брати до уваги інтереси не тільки заявника, а й інших осіб, права яких можуть бути порушені у зв'язку із застосуванням відповідних заходів.
У справі, яка переглядається, суду першої інстанції не було наведено значимі факти того, що захист прав, свобод та інтересів ОСОБА_1 у зазначеній справі є неможливим без вжиття заходів забезпечення позову у вигляді заборони проводити будь-які реєстраційні дії щодо квартири.
Посилання сторони позивача на недобросовісність дій відповідачки щодо тривалого неповернення боргу та неотримання поштової кореспонденції, не є достатньою підставою для вжиття відповідних заходів забезпечення позову.
Відтак, ураховуючи те, що метою забезпечення позову є реалізація в майбутньому актів правосуддя, у той час як запропонований захід забезпечення позову не відповідає вимогам розумності, обґрунтованості, адекватності і в достатній мірі не впливають на ефективний захист або поновлення прав позивача, за захистом яких він звернувся до суду, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції, що стороною позивача не доведено наявність обставин, які б могли свідчити про реальну загрозу ускладнення чи унеможливлення виконання рішення суду у разі задоволення позову.
Доводи представника позивача про можливість відчуження відповідачем майна, за рахунок якого можуть бути задоволено грошові вимоги позивача, не є достатньою підставою для забезпечення позову, а саме по собі неврегулювання спору в досудовому порядку не може свідчити про те, що відповідач має намір не виконувати судове рішення, а невжиття заходів забезпечення позову може унеможливити його виконання.
Відмовляючи у задоволенні заяви про забезпечення позову, суд першої інстанції належним чином дослідив матеріали справи, характер спірних правовідносин та предмет позову, а також вірно взяв до уваги, що з обставин даної справи не вбачається, що дійсно існує реальна загроза невиконання чи утруднення виконання можливого рішення суду.
Доводи апеляційної скарги не спростовують правильність висновків суду першої інстанцій і не дають підстав вважати, що районним судом при вирішенні питання про забезпечення позову у даній справі порушено норми процесуального права та/або неправильно застосовано норми матеріального права, які передбачені статтею 376 ЦПК України, як підстави для скасування судового рішення.
Як неодноразово вказував ЄСПЛ, право на вмотивованість судового рішення сягає своїм корінням більш загального принципу, втіленого в Конвенції, який захищає особу від сваволі; рішення національного суду повинно містити мотиви, які достатні для того, щоб відповісти на істотні аспекти доводів сторони (рішення у справі «Руїз Торія проти Іспанії», §§ 29-30). Це право не вимагає детальної відповіді на кожен аргумент, використаний стороною; більше того, воно дозволяє судам вищих інстанцій просто підтримати мотиви, наведені судами нижчих інстанцій, без того, щоб повторювати їх (§ 2 рішення у справі «Хірвісаарі проти Фінляндії»).
У контексті вказаної практики колегія суддів вважає вищенаведене обґрунтування цієї постанови достатнім, а висновки суду першої інстанції визнає більш логічно обґрунтованими та послідовними.
За таких обставин колегія суддів приходить до висновку, що посилання в апеляційній скарзі є необґрунтованими, ухвала суду першої інстанції про відмову в задоволенні заяви про забезпечення позову у даній справі постановлена відповідно до вимог матеріального та процесуального законодавства і підстав для її скасування не вбачається.
Відповідно до статті 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Керуючись ст.ст. 367, 368, 374, 375, 381 - 384 ЦПК України, суд
Апеляційну скаргу представника ОСОБА_1 - адвоката Шугалєєвої Ірини Григорівни - залишити без задоволення.
Ухвалу Шевченківського районного суду міста Києва від 04 листопада 2025 року - залишити без змін.
Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її ухвалення та в касаційному порядку оскарженню не підлягає.
Повний текст постанови складено 06 квітня 2026 року.
Головуючий:
Судді: