02 квітня 2026 року м. Київ
Унікальний номер справи № 357/13668/15-ц
Апеляційне провадження № 22-ц/824/8098/2026
Київський апеляційний суд в складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ: головуючого - Левенця Б.Б.,
суддів - Євграфової Є.П., Саліхова В.В.,
за участю секретаря судового засідання - Марченко М.С.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу приватного виконавця виконавчого округу Київської області Валявського Олександра Анатолійовича на ухвалу Білоцерківського міськрайонного суду Київської області від 18 листопада 2025 року, постановлену підголовуванням судді Сомок О.А., у справі за скаргою ОСОБА_1 на дії (бездіяльність) приватного виконавця Валявського Олександра Анатолійовича, -
У вересні 2025 року скаржник ОСОБА_1 звернувся до суду з даною скаргою, у якій просив: скасувати постанову приватного виконавця Валявського О.А. від 30.07.2025 про накладення арешту на грошові кошти ОСОБА_1 у виконавчому провадженні № НОМЕР_6 та зобов'язати приватного виконавця Валявського О.А. повернути 32 056,94 грн. списані з його рахунку на підставі оскаржуваної постанови (а.с. 4-9).
Свої вимоги обґрунтовував тим, що на виконанні у приватного виконавця Валявського О.А. перебуває виконавче провадження НОМЕР_6, з примусового виконання виконавчого листа №357/13668/15 від 22.04.2016, виданого Білоцерківським районним судом Київської області про стягнення з ОСОБА_1 та ОСОБА_2 солідарно на користь ПАТ КБ «Приватбанк» заборгованості по кредитному договору №KICWGK00830100 від 28.11.2007 року в сумі 1 493 283, 06 грн. та 3 654 грн судових витрат, всього 1 496 937,06 грн.
Скаржник зазначав, що йому не було відомо про наявність виконавчого провадження НОМЕР_6, постанову про відкриття виконавчого провадження він не отримував. 30.07.2025 року від AT «Ощадбанк» ОСОБА_1 надійшло смс-повідомлення про те, що його рахунок (IBAN НОМЕР_1 ) знаходиться «під арештом на підставі постанови виконавчої служби». Постанови про арешт коштів скаржник також не отримував.
Скаржник вказував, що зазначений рахунок використовується виключно для отримання пенсійних виплат, соціальних виплат та субсидії.
31.07.2025 року скаржник направив приватному виконавцю Валявському О.А. заяву про зняття арешту, до якої додав виписку з рахунку, на підтвердження факту, що на рахунок надходять виключно зазначені виплати, які, в свою чергу, є його єдиним джерелом доходу.
19.08.2025 року скаржник отримав від приватного виконавця Валявського О.А. відповідь НОМЕР_6/37530 від 13.08.2025 року, яку вважає формальною відмовою.
Постанову про арешт коштів скаржник отримав поштою 20.08.2025 року.
На підставі вказаної постанови з рахунку скаржника (№ IBAN НОМЕР_1 ) були списані грошові кошти у сумі 32056,94 грн., з яких 30329,94 грн. є пенсією, 1189,24 грн. - субсидією, а 529,00 грн. - соціальною виплатою.
У скарзі, з посиланням на ч. 1 ст. 70 ЗУ «Про виконавче провадження» якою передбачено, що з пенсії може бути відраховано не більше 20% від суми після утримання податків та зборів (для погашення заборгованості), ОСОБА_1 вказує, що законом встановлено пряму заборону позбавляти боржника 100% пенсійних виплат навіть за наявності боргу. Накладення арешту на всю суму пенсії боржника понад встановлені законом межі є неправомірним втручанням у його право на отримання соціальної виплати.
Скаржник стверджував, що рахунок IBAN НОМЕР_1 відкритий спеціально для зарахування пенсії та соціальних виплат, і на нього не надходило жодних інших коштів, окрім пенсійних та соціальних виплат, а тому накладення арешту на цей рахунок призвело до неправомірного звернення стягнення на пенсію скаржника всупереч закону.
Посилаючись на виписку по рахунку зазначав, що у серпні 2025 року на рахунок заявника зараховано: 1) 04.08.2025 -«безготівкове зарахування на рахунок: субсидії/пільги» 1189,24 грн.; 2) 05.08.2025 - «безготівкове зарахування на рахунок: пенсія» 30329,94 грн.; 3) 09.08.2025 - «безготівкове зарахування соціальної виплати» 529,00 грн. Сукупно за місяць цільові соціальні надходження становлять 32048,18 грн.
Відповідно до абз. 3 ч. 2 ст. 70 ЗУ «Про виконавче провадження» максимально допустиме відрахування за «іншими видами стягнень» становить 20%, що у даному випадку дорівнює 6409,64 грн. (Натомість 13.08.2025 за операцією «Списання коштів з арештованого рахунку … з виконання виконавчого документа списано 32056,94 грн., тобто фактично утримано 100% сукупних соціальних надходжень місяця, що грубо перевищує встановлений законом ліміт.
Виконавець діє всупереч нормам закону, тому скаржник вважає що кошти мають бути повернуті, а подальше виконання стягнення має відбуватись шляхом дотримання 20-відсоткової межі при подальшому зверненні стягнення (а.с. 4-9).
Ухвалою Білоцерківського міськрайонного суду Київської області від 18 листопада 2025 року скаргу ОСОБА_1 на дії (бездіяльність) приватного виконавця Валявського О.А. задоволено частково.
Визнано незаконною бездіяльність приватного виконавця виконавчого округу Київської області Валявського О.А. щодо не зняття арешту з коштів в межах виконавчого провадження НОМЕР_6, які обліковуються на банківському рахунку НОМЕР_1 , відкритому у АТ «ДЕРЖАВНИЙ ОЩАДНИЙ БАНК УКРАЇНИ» на ім'я ОСОБА_1 , та використовується для зарахування пенсії та інших соціальних виплат.
Зобов'язано приватного виконавця виконавчого округу Київської області Валявського О.А. скасувати арешт грошових коштів в межах виконавчого провадження НОМЕР_6, які обліковуються на банківському рахунку НОМЕР_1 , який відкритий у АТ «ДЕРЖАВНИЙ ОЩАДНИЙ БАНК УКРАЇНИ» на ім'я ОСОБА_1 .
У задоволенні решти вимог скарги відмовлено (а.с. 126-131).
Не погодившись з ухвалою міськрайонного суду, 11 лютого 2026 року приватний виконавець виконавчого округу Київської області Валявський О.А. звернувся до суду з апеляційною скаргою, в якій просив скасувати оскаржувану ухвалу в частині визнання незаконною бездіяльність приватного виконавця виконавчого округу Київської області Валявського О.А. щодо не зняття арешту з коштів в межах виконавчого провадження НОМЕР_6, які обліковуються на банківському рахунку НОМЕР_2 , відкритому у Акціонерному товаристві «ДЕРЖАВНИЙ ОЩАДНИЙ БАНК УКРАЇНИ» на ім'я ОСОБА_1 , та використовується для зарахування пенсії та інших соціальних виплат(а.с. 136-140).
На обґрунтування апеляційної скарги зазначав, щооскаржувана ухвалапостановлена з порушенням норм матеріального та процесуального права.
Вказував, що в даному випадку ОСОБА_1 звертався з заявою про зняття арешту з рахунку НОМЕР_2 та всіх коштів, що перебувають на ньому, а не конкретної частини.
Згідно із вимогами п. 10-2 Прикінцевих та перехідних положень Закону України «Про виконавче провадження», із внесеними змінами, тимчасово, на період до припинення або скасування воєнного стану на території України, зокрема припиняється звернення стягнення на пенсію, стипендію (крім рішень про стягнення аліментів, про відшкодування шкоди, заподіяної каліцтвом, іншим ушкодженням здоров'я або смертю внаслідок кримінального правопорушення, та рішень, боржниками за якими є громадяни російської федерації). З зазначеного випливає недоцільність застосування у даній справі правової позиції визначної у пунктах 74-77 постанови від 20 квітня 2022 року в справі № 756/8815/20, Великої Палати Верховного Суду у зв'язку з відсутністю на час воєнного стану процедури контролю за правильністю стягнення на підставі звітів.
Як наслідок, помилковим є висновок суду, що відмова в знятті арешту з коштів боржника в межах виконавчого провадження № НОМЕР_6 виконавцем є незаконною бездіяльністю, оскільки в даному випадку виконавець не має ані правових, ані технічних можливостей для відокремлення коштів з різною правовою природою (статусом) на рахунку боржника.
Крім того, щодо загрози існуванню боржника у зв'язку залишенням арешту на коштах та звернення на них стягнення, то дане побоювання суду, щодо загрози для боржника, не має реальних підстав, враховуючи,що відповідно до пункту 10-2 розділу XIII «Прикінцеві та перехідні положення» ЗУ «Про виконавче провадження», тимчасово, на період до припинення або скасування воєнного стану в Україні, введеного Указом Президента України «Про введення воєнного стану в Україні» від 24 лютого 2022 року № 64/2022, затвердженим Законом України «Про затвердження Указу Президента України «Про введення воєнного стану в Україні» від 24 лютого 2022 року № 2102- IX: 1) фізичні особи - боржники, на кошти яких накладено арешт органами державної виконавчої служби, приватними виконавцями, можуть здійснювати видаткові операції з поточного рахунку на суму в розмірі, що протягом одного календарного місяця не перевищує двох розмірів мінімальної заробітної плати, встановленої законом про Державний бюджет України на 1 січня поточного календарного року, а також сплачувати податки, збори без урахування такого арешту, за умови, що такий поточний рахунок визначений для здійснення видаткових операцій у порядку, встановленому цим підпунктом. Звернення стягнення у межах зазначеної суми на такому рахунку не здійснюється. Тобто з моменту відкриття виконавчого провадження та на будь-якій його стадії боржник міг звернутись з відповідною заявою до виконавця, та мати можливість користуватися коштами в розмірі, що більше як в п'ять разів перевищує прожитковий мінімум для працездатних осіб.
Білоцерківським міськрайонним судом Київської області було зазначено строки оскарження постанови приватного виконавця відповідно до пункту ст. 449 ЦПК України, однак не було відмічене їх порушення скаржником при подачі скарги.
Так, дізнавшись про арешт коштів30.07.2025 року скаржник звернувся до суду лише 10.09.2025, у термін, що перевищує десятиденний строк з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення її права або свобод.
Відтак, суд в порушення норм матеріального права зробив висновок та визнав незаконною бездіяльність приватного виконавця, оскільки останнім було дотримано усіх вимог Закону України «Про виконавче провадження»(а.с. 136-140).
13 березня 2026 року представник ОСОБА_1 - адвокат Волинчук Є.М. подала до суду відзив на апеляційну скаргу, в якому просила апеляційну скаргу залишити без задоволення (а.с. 222-227).
У судовому засіданні апелянт приватний виконавець Валявський О.А. підтримав апеляційну скаргу та просив її задовольнити.
Інші особи, які беруть участь у справі до суду не прибули, причини неявки не повідомили про час та місце розгляду справи були сповіщені належним чином про що у справі є докази. Повідомлення ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , кожного окремо, повернулись із відмітками працівників пошти про відсутність адресатів за зазначеними ними адресами, заяви про зміну адреси місця проживання (перебування) від вказаних осіб до суду не надходили. Поряд з цим, про розгляд справи апеляційним судом 02 квітня 2026 року ОСОБА_1 був сповіщений 26 лютого 2026 року повідомленням його представника - адвоката Волинчук Є.М. до Електронного кабінету в ЄСІТС із забезпеченням технічної фіксації такого повідомлення (а.с. 217-221).
02 квітня 2026 року представник ОСОБА_1 - адвокат Волинчук Є.М. подала до суду заяву про відкладення розгляду справи, пославшись на хворобу, проте будь-яких доказів наявності поважності причин такої неявки до суду не надано, не надано і доказів причин неявки та (або) неможливості явки до суду ОСОБА_1 , ОСОБА_2 (а.с. 228-230).
Виходячи з положень ст. 13 ЦПК України кожна сторона розпоряджається своїми правами на власний розсуд, у т.ч. правом визначити свою участь в тому чи іншому судовому засіданні. Явка до суду апеляційної інстанції не є обов'язковою.
Відповідно до частини 1 ст. 131 ЦПК України, учасники судового процесу зобов'язані повідомляти суд про зміну свого місця проживання (перебування, знаходження) або місцезнаходження під час провадження справи. У разі відсутності заяви про зміну місця проживання або місцезнаходження судова повістка надсилається учасникам справи, які не мають офіційної електронної адреси та за відсутності можливості сповістити їх за допомогою інших засобів зв'язку, що забезпечують фіксацію повідомлення або виклику, на останню відому судові адресу і вважається доставленою, навіть якщо учасник судового процесу за цією адресою більше не проживає або не знаходиться.
Попри те, що конституційне право на суд є правом, його реалізація покладає на учасників справи певні обов'язки. Практика Європейського суду з прав людини визначає, що сторона, яка задіяна у ході судового розгляду справи, зобов'язана з розумним інтервалом часу сама цікавитися провадженням у її справі, добросовісно користуватися належними їй процесуальними правами та неухильно виконувати процесуальні обов'язки. Як зазначено у рішенні цього суду у справі «Пономарьов проти України» від 03 квітня 2008 року, сторони мають вживати заходи, щоб дізнатись про стан відомого їм судового провадження.
Заявник зобов'язаний демонструвати готовність брати участь на всіх етапах розгляду, що стосуються безпосередньо його, утримуватися від використання прийомів, які пов'язані із зволіканням у розгляді справи, а також максимально використовувати всі засоби внутрішнього законодавства для прискорення процедури слухання (рішення Європейського суду з прав людини у справі «Юніон АліментаріяСандерс С. А. проти Іспанії» від 07 липня 1989 року).
Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 30 листопада 2022 року у справі № 759/14068/19 (провадження № 61-8505св22).
Поряд з цим, Європейський суд з прав людини неодноразово наголошував, що національні суди мають організовувати судові провадження таким чином, щоб забезпечити їх ефективність та відсутність затримок (див. рішення ЄСПЛ від 02.12.2010 у справі «Шульга проти України», № 16652/04). При цьому запобігати неналежній і такій, що затягує справу, поведінці сторін у цивільному процесі - завдання саме державних органів (див. рішення ЄСПЛ від 20.01.2011 у справі «Мусієнко проти України», № 26976/06).
Зважаючи на вимоги п. 2 ч. 8 ст. 128, ч. 5 ст. 130, ст. 131, ч. 2 ст. 372 ЦПК України колегія суддів визнала повідомлення належним, а неявку такою, що не перешкоджає апеляційному розглядові справи.
Розглянувши матеріали справи, заслухавши доповідь судді-доповідача, обговоривши доводи апеляційної скарги, перевіривши законність та обґрунтованість ухвали суду, судова колегія дійшла висновку, що апеляційна скарга підлягає задоволенню частково за таких підстав.
Як вбачається з матеріалів справи та встановлено судом, 23.04.2025 року приватним виконавцем виконавчого округу Київської області Валявським О.А. відкрито виконавче провадження № НОМЕР_6 з примусового виконання виконавчого листа № 357/13668/15 про стягнення з ОСОБА_2 , ОСОБА_1 солідарно на користь ПАТ КБ «Приватбанк» заборгованості по кредитному договору №KICWGK00830100 від 28.11.2007 року в сумі 1 493 283,06 грн. та 3 654 грн. судових витрат, всього 1 496 937,06 грн. Залишок заборгованості складає 1 392 245,05 грн. (а.с. 106-107).
30.07.2025 року приватним виконавцем Валявським О.А. в межах виконавчого провадження № НОМЕР_6 накладено арешт на грошові кошти/електронні гроші, що містяться на відкритих рахунках/електронних гаманцях, а також на кошти/електронні гроші на рахунках/електронних гаманцях, що будуть відкриті після винесення постанови про арешт коштів, крім коштів/електронних грошей, що містяться на рахунках/електронних гаманцях, що мають спеціальний режим використання, накладення арешту та/або звернення стягнення на які заборонено законом, та належать боржнику ОСОБА_1 , у межах суми звернення стягнення з урахуванням виконавчого збору/ основної винагороди приватного виконавця, витрат виконавчого провадження, штрафів, яка становить 1 532 298,03 грн. (а.с. 17-18).
ОСОБА_1 є пенсіонером, що підтверджується пенсійним посвідченням № НОМЕР_3 , має статус учасника ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС у 1987 році (категорія 1), що підтверджується посвідченням серія НОМЕР_4 та є інвалідом війни ІІ групи, що підтверджується посвідченням серія НОМЕР_5 (а.с. 14, 28, 29).
Встановлено, що на ім'я ОСОБА_1 в установі АТ «Ощадбанк» відкрито картковий рахунок № НОМЕР_1 (а.с. 19-20, 33-84).
Відповідно до змісту електронного повідомлення, наданого АТ «Державний ощадний банк України» 04.09.2025 адвокату Волинчук Є.М., Банк відкриває клієнтам поточні (в т.ч. карткові) рахунки, на які можуть зараховуватись будь-які надходження, а не виключно заробітна плата, пенсія, стипендія, соціальна виплата, тощо. Зазначено, що рахунок, на який зараховуються кошти не має статусу спеціального чи рахунку із спеціальним режимом використання, кошти на якому згідно законодавства не підлягають арешту та примусовому списанню, а є поточним рахунком на який можуть зараховуватись будь-які надходження (а.с. 104).
Згідно довідки про доходи пенсіонера виданої Головним управлінням ПФУ у Київській області 22.08.2025 №18429/04-16, ОСОБА_1 перебуває на обліку в Головному управлінні ПФУ у Київській області і отримує пенсію по інвалідності. Сума пенсії за період з 01.08.2025 по 31.08.2025 складає 30329,94 грн. Пенсія ОСОБА_1 перерахована на банківський рахунок № НОМЕР_1 відкритий в АТ «Ощадбанк» (а.с. 24).
Встановлено, що ОСОБА_1 31.07.2025 звернувся до приватного виконавця Валявського О.А. із заявою про зняття арешту з рахунку, на що отримав відповідь від 13.08.2025 за вих. НОМЕР_6/37530. Виконавець повідомив заявнику законодавчо передбачені підстави для зняття виконавцем арешту (п. 4 ст. 59 ЗУ «Про виконавче провадження»), а також повідомив, що АБ «Ощадбанк», на якого нормами ст. 52 ЗУ «Про виконавче провадження» покладений обов'язок визначати статус рахунку та можливість накладення арешту на кошти на ньому, постанову виконавця про накладення арешту на кошти боржника виконав, що свідчить про те, що банк не визнав зазначений рахунок та кошти на ньому такими, на які законом заборонено накладення арешту та звернення стягнення (а.с. 21-22).
Відповідно до частини першої статті 18 ЦПК України судові рішення, що набрали законної сили, обов'язкові для всіх органів державної влади і органів місцевого самоврядування, підприємств, установ, організацій, посадових чи службових осіб та громадян і підлягають виконанню на всій території України, а у випадках, встановлених міжнародними договорами, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, - і за її межами.
Згідно зі статтею 1 Закону України від 02 червня 2016 року № 1404-VІІІ «Про виконавче провадження» (тут і далі - у редакції, чинній на час вчинення оскаржуваних виконавчих дій) виконавче провадження як завершальна стадія судового провадження і примусове виконання судових рішень та рішень інших органів (посадових осіб) - сукупність дій визначених у цьому Законі органів і осіб, що спрямовані на примусове виконання рішень і проводяться на підставах, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією України, цим Законом, іншими законами та нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до цього Закону, а також рішеннями, які відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню.
Тобто, виконавче провадження є процесуальною формою, що гарантує примусову реалізацію рішення суду, яким підтверджені права та обов'язки суб'єктів матеріальних правовідносин цивільної справи.
Частиною першою статті 18 Закону України «Про виконавче провадження» передбачено, що виконавець зобов'язаний вживати передбачених цим Законом заходів щодо примусового виконання рішень, неупереджено, ефективно, своєчасно і в повному обсязі вчиняти виконавчі дії.
Права та обов'язки виконавців передбачені статтею 18 Закону України «Про виконавче провадження».
Відповідно до статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Згідно зі статтею 447 ЦПК України сторони виконавчого провадження мають право звернутися до суду із скаргою, якщо вважають, що рішенням, дією або бездіяльністю державного виконавця чи іншої посадової особи органу державної виконавчої служби або приватного виконавця під час виконання судового рішення, ухваленого відповідно до цього Кодексу, порушено їхні права чи свободи.
Відповідно до статті 451 ЦПК України за результатами розгляду скарги суд постановляє ухвалу. У разі встановлення обґрунтованості скарги суд визнає оскаржувані рішення, дії чи бездіяльність неправомірними і зобов'язує державного виконавця або іншу посадову особу органу державної виконавчої служби, приватного виконавця усунути порушення (поновити порушене право заявника). Якщо оскаржувані рішення, дії чи бездіяльність були прийняті або вчинені відповідно до закону, в межах повноважень державного виконавця або іншої посадової особи органу державної виконавчої служби, приватного виконавця і право заявника не було порушено, суд постановляє ухвалу про відмову в задоволенні скарги.
Частиною першою статті 48 Закону України «Про виконавче провадження» передбачено, що звернення стягнення на майно боржника полягає в його арешті, вилученні (списанні коштів з рахунків) та примусовій реалізації. Про звернення стягнення на майно боржника виконавець виносить постанову.
Забороняється звернення стягнення та накладення арешту на кошти на єдиному рахунку, відкритому у порядку, визначеному статтею 35-1 Податкового кодексу України, кошти на рахунках платників податків у системі електронного адміністрування податку на додану вартість, кошти на електронних рахунках платників акцизного податку, на кошти, що перебувають на поточних рахунках із спеціальним режимом використання, відкритих відповідно до статті 15-1 Закону України «Про електроенергетику», на поточних рахунках із спеціальним режимом використання, відкритих відповідно до статті 19-1 Закону України «Про теплопостачання», на поточних рахунках із спеціальним режимом використання для проведення розрахунків за інвестиційними програмами, на поточних рахунках із спеціальним режимом використання для кредитних коштів, відкритих відповідно до статті 26-1 Закону України «Про теплопостачання», статті 18-1 Закону України «Про питну воду, питне водопостачання та водовідведення», на спеціальному рахунку експлуатуючої організації (оператора) відповідно до Закону України «Про впорядкування питань, пов'язаних із забезпеченням ядерної безпеки», на кошти на інших рахунках боржника, накладення арешту та/або звернення стягнення на які заборонено законом (частина друга статті 48 Закону України «Про виконавче провадження»).
Відповідно до частини третьої статті 52 Закону України «Про виконавче провадження» не підлягають арешту в порядку, встановленому цим Законом, кошти, що перебувають на рахунках із спеціальним режимом використання, спеціальних та інших рахунках, звернення стягнення на які заборонено законом. Банк, інша фінансова установа, центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері казначейського обслуговування бюджетних коштів, у разі надходження постанови виконавця про арешт коштів, що знаходяться на таких рахунках, зобов'язані повідомити виконавця про цільове призначення рахунку та повернути постанову виконавця без виконання в частині арешту коштів, що знаходяться на таких рахунках.
Згідно зі статтею 56 Закону України «Про виконавче провадження» арешт майна (коштів) боржника застосовується для забезпечення реального виконання рішення. Арешт на майно (кошти) боржника накладається виконавцем шляхом винесення постанови про арешт майна (коштів) боржника або про опис та арешт майна (коштів) боржника. Арешт накладається у розмірі суми стягнення з урахуванням виконавчого збору, витрат виконавчого провадження, штрафів та основної винагороди приватного виконавця на все майно боржника або на окремі речі.
Статтею 68 Закону України «Про виконавче провадження» визначено, що стягнення на заробітну плату, пенсію, стипендію та інші доходи боржника звертається у разі відсутності в боржника коштів на рахунках у банках чи інших фінансових установах, відсутності чи недостатності майна боржника для покриття в повному обсязі належних до стягнення сум, а також у разі виконання рішень про стягнення періодичних платежів. За іншими виконавчими документами виконавець має право звернути стягнення на заробітну плату, пенсію, стипендію та інші доходи боржника без застосування заходів примусового звернення стягнення на майно боржника - за письмовою заявою стягувача або за виконавчими документами, сума стягнення за якими не перевищує п'яти мінімальних розмірів заробітної плати. Про звернення стягнення на заробітну плату, пенсію, стипендію та інші доходи боржника виконавець виносить постанову, яка надсилається для виконання підприємству, установі, організації, фізичній особі, фізичній особі - підприємцю, які виплачують боржнику відповідно заробітну плату, пенсію, стипендію та інші доходи.
Зазначене правило визначає ті кошти, що складають заробітну плату, пенсію, стипендію та інші доходи боржника як особливий об'єкт, на який може бути звернуто стягнення на виконання виконавчого документа, та обмежує таке стягнення відсутністю інших коштів та/або об'єктів для стягнення, видами боргових зобов'язань (періодичні платежі) та сумою стягнення.
Зняття арешту з коштів здійснюється виконавцем відповідно до статті 59 Закону України «Про виконавче провадження».
Відповідно до частини другої статті 59 Закону України «Про виконавче провадження» виконавець зобов'язаний зняти арешт з коштів на рахунку боржника не пізніше наступного робочого дня з дня надходження від банку документів, які підтверджують, що на кошти, які знаходяться на рахунку, заборонено звертати стягнення згідно із цим Законом, а також у випадку, передбаченому пунктами 10, 15 частини першої статті 34 цього Закону.
Згідно з пунктом 1 частини четвертої статті 59 Закону України «Про виконавче провадження» підставами для зняття виконавцем арешту з усього майна (коштів) боржника або його частини є отримання виконавцем документального підтвердження, що рахунок боржника має спеціальний режим використання та/або звернення стягнення на такі кошти заборонено законом.
Порядок звернення стягнення на пенсію визначається розділом Х «Звернення стягнення на заробітну плату та інші види доходів боржника» Інструкція № 512/5.
Абзацом першим пункту 3 розділу X Інструкції № 512/5 (тут і далі - у редакції, чинній на час вчинення оскаржуваних виконавчих дій) передбачено, що про звернення стягнення на заробітну плату, пенсію, стипендію та інші доходи боржника виконавець виносить постанову, яка надсилається для виконання підприємству, установі, організації, фізичній особі, фізичній особі - підприємцю за місцем отримання боржником відповідних доходів. Копія зазначеної постанови залишається у виконавчому провадженні на контролі.
Виконання банком арешту коштів, що зберігаються на рахунку клієнта, здійснюється за постановою про арешт коштів державного виконавця/приватного виконавця, судовим рішенням (у тому числі рішенням, ухвалою, постановою суду) чи ухвалою слідчого судді, суду, постановленою під час здійснення кримінального провадження.
26 березня 2022 року набрав чинності Закон України від 15 березня 2022 року
№ 2129-ІХ, яким розділ XIII «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України «Про виконавче провадження» доповнено пунктом 10-2, у якому, зокрема, зазначено, що тимчасово, на період до припинення або скасування воєнного стану на території України:
- фізичні особи можуть здійснювати видаткові операції з рахунків, на кошти яких накладено арешт органами державної виконавчої служби, приватними виконавцями, без урахування такого арешту за умови, якщо сума стягнення за виконавчим документом не перевищує 100 тисяч гривень;
- юридичні особи-боржники можуть здійснювати видаткові операції з рахунків, на кошти яких накладено арешт органами державної виконавчої служби, приватними виконавцями, виключно для виплати заробітної плати в розмірі не більше п'яти мінімальних розмірів заробітної плати в місяць на одного працівника такої юридичної особи, а також сплати податків, зборів та єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування;
- припиняється звернення стягнення на заробітну плату, пенсію, стипендію та інший дохід боржника (крім рішень про стягнення аліментів та рішень, боржниками за якими є громадяни Російської Федерації);
- визначені цим Законом строки перериваються та встановлюються з дня припинення або скасування воєнного стану.
Зміст припису, викладеного у пункті 10-2 розділу XIII «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України «Про виконавче провадження», доводить, що Закон не встановлював додаткових заборон чи обмежень на вчинення виконавцем дій з накладення арешту на кошти боржника - фізичної особи на період до припинення або скасування воєнного стану на території України. Цим пунктом лише передбачено, що навіть в разі накладення арешту на кошти боржника - фізичної особи, ця особа може здійснювати видаткові операції за певних умов.
Водночас пункт 10-2 розділу XIII «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України «Про виконавче провадження» передбачав тимчасове (на період до припинення або скасування воєнного стану на території України) припинення звернення стягнення на заробітну плату, пенсію, стипендію та інший дохід боржника (крім рішень про стягнення аліментів та рішень, боржниками за якими є громадяни Російської Федерації).
Верховний Суд у постанові від 29 січня 2025 року у справі № 279/809/24 (провадження № 61-15101св24) зауважив, що формулювання наведеного абзацу «…звернення стягнення на заробітну плату, пенсію, стипендію та інший дохід боржника» за змістом відсилає до назви розділу IX Закону України «Про виконавче провадження», який так само й називається «Звернення стягнення на заробітну плату, пенсію, стипендію та інші доходи боржника».
У цьому розділі містяться правові норми, які визначають умови звернення стягнення на заробітну плату, пенсію, стипендію та інші доходи боржника, порядок відрахування та розмір відрахувань із заробітної плати, пенсії, стипендії та інших доходів боржника, а також передбачено перелік коштів, на які не може бути звернено стягнення. Про звернення стягнення на заробітну плату, пенсію, стипендію та інші доходи боржника виконавець виносить постанову.
Тобто у розумінні приписів цього розділу під зверненням стягнення мається на увазі саме списання (відрахування) коштів, що становлять заробітну плату, пенсію, стипендію та інші доходи боржника.
Натомість правила, що регулюють питання накладення арешту на майно (кошти) боржника та зняття такого арешту, містяться в розділі VII Закону України «Про виконавче провадження», який має назву «Порядок звернення стягнення на майно боржника».
Норми цього розділу передбачають, що звернення стягнення на майно боржника полягає в його арешті, вилученні (списанні коштів з рахунків) та примусовій реалізації. Арешт майна (коштів) боржника застосовується для забезпечення реального виконання рішення. Арешт на майно (кошти) боржника накладається виконавцем шляхом винесення постанови, зокрема, про арешт майна (коштів) боржника. Постанова про арешт майна (коштів) боржника виноситься виконавцем під час відкриття виконавчого провадження та не пізніше наступного робочого дня після виявлення майна.
Отже, приписи розділу VII Закону України «Про виконавче провадження» про звернення стягнення на майно боржника є загальними правилами, а приписи розділу IX цього Закону про звернення стягнення на заробітну плату, пенсію, стипендію та інші доходи боржника - спеціальними, оскільки застосовуються лише у визначених випадках, зокрема у разі відсутності в боржника коштів на рахунках у банках чи інших фінансових установах, відсутності чи недостатності майна боржника для покриття в повному обсязі належних до стягнення сум, у разі виконання рішень про стягнення періодичних платежів, а також за виконавчими документами, сума стягнення за якими не перевищує п'яти мінімальних розмірів заробітної плати.
Щодо порядку вчинення виконавчих дій, врегульованих розділом IX Закону України «Про виконавче провадження», які полягають у зверненні стягнення на заробітну плату, пенсію, стипендію та інші доходи боржника, приписи пункту 10-2 розділу XIII «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України «Про виконавче провадження» передбачають їх тимчасове припинення, а саме на період до припинення або скасування воєнного стану на території України.
Безумовно, накладення арешту на кошти (майно) боржника є стадією виконавчого провадження - першим етапом звернення стягнення на майно боржника, питання про накладення якого виконавець вирішує під час відкриття виконавчого провадження.
З урахуванням викладеного, ті застереження, що містилися в абзаці 9 пункту 10-2 розділу XIII «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України «Про виконавче провадження не можна тлумачити у такий спосіб, що під час воєнного стану на території України припиняються усі виконавчі дії, оскільки це нівелюватиме принцип обов'язковості судових рішень, що набрали законної сили, та призначення інституту виконавчого провадження.
Такому тлумаченню відповідає зміст абзаців 7, 8 пункту 10-2 розділу XIII «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України «Про виконавче провадження», оскільки наведеними нормами права фактично передбачається можливість накладення арешту виконавцем на кошти боржника. Приписи, які б забороняли накладати арешт на грошові кошти (доходи) боржника, згаданий пункт не містить.
Аналогічний правовий висновок викладений в постановах Верховного Суду
від 29 вересня 2023 року у справі № 336/1212/23 (провадження № 61-6333св23), від 24 січня 2024 року у справі № 338/1549/21 (провадження № 61-9264св23), від 26 вересня 2024 року у справі № 338/1549/21 (провадження № 61-3603св24), від 29 січня 2025 року у справі № 279/809/24 (провадження № 61-15101св24).
У абзаці 19 пункту 10-2 розділу XIII «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України «Про виконавче провадження», у редакції, чинній на час вчинення оскаржуваних виконавчих дій, зазначено, що тимчасово, на період до припинення або скасування воєнного стану в Україні, введеного Указом Президента України «Про введення воєнного стану в Україні» від 24 лютого 2022 року № 64/2022, затвердженим Законом України від 24 лютого 2022 року № 2102-IX
«Про затвердження Указу Президента України «Про введення воєнного стану в Україні» припиняється звернення стягнення на пенсію, стипендію (крім рішень про стягнення аліментів, про відшкодування шкоди, заподіяної каліцтвом, іншим ушкодженням здоров'я або смертю внаслідок кримінального правопорушення, та рішень, боржниками за якими є громадяни Російської Федерації).
Пункт 10-2 розділу XIII «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України «Про виконавче провадження» викладено у наведеній редакції на підставі Закону України від 11 квітня 2023 року № 3048-ІХ, який набрав чинності 06 травня
2023 року.
Відповідно до частини третьої статті 12, частини першої статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.
Доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи (частина перша статті 76 ЦПК України).
Згідно з частинами першою, другою статті 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.
Реалізація принципу змагальності в цивільному процесі та доведення перед судом переконливості своїх вимог є конституційною гарантією (стаття 129 Конституції України).
У апеляційній скарзі приватний виконавець Валявський О.А. посилається на те, що в межах виконавчого провадження № НОМЕР_6 постанова про звернення стягнення на пенсію боржника не виносилася, а тому порушень пункту 10-2 розділу XIII «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України «Про виконавче провадження» він не допустив.
У постанові від 19 травня 2020 року у справі № 905/361/19 (провадження
№ 12-28гс20), на яку посилається заявник у апеляційній скарзі, Велика Палата Верховного Суду зробила висновок про те, що «судове рішення є обов'язковим до виконання. У разі невиконання боржником рішення суду добровільно державним або приватним виконавцем здійснюється його примусове виконання. Під час вчинення виконавчих дій виконавець має право накладати арешт на кошти божника, що містяться на його рахунках у банківських установах. Стаття 48 Закону України «Про виконавче провадження» встановлює невичерпний перелік рахунків, на кошти яких накладати арешт заборонено, зазначаючи, що законом можуть бути визначені й інші кошти на рахунках боржника, звернення стягнення або накладення арешту на які заборонено. Отже, виконуючи рішення суду, виконавець може накладати арешт на будь-які кошти на рахунках боржника в банківських установах, крім тих, накладення арешту на які заборонено законом. Саме банк, який виконує відповідну постанову виконавця про арешт коштів боржника, відповідно до частини третьої статті 52 Закону України «Про виконавче провадження» повинен визначити статус коштів і рахунку, на якому вони знаходяться, та в разі їх знаходження на рахунку, на кошти на якому заборонено накладення арешту, банк зобов'язаний повідомити виконавця про цільове призначення коштів на рахунку та повернути його постанову без виконання, що є підставою для зняття виконавцем арешту із цих коштів згідно із частиною четвертою статті 59 Закону України «Про виконавче провадження»».
Також виконавець може самостійно зняти арешт з усіх або частини коштів на рахунку боржника у банківській установі в разі отримання документального підтвердження, що рахунок боржника має спеціальний режим використання та/або звернення стягнення на такі кошти заборонено законом.
У постанові від 20 квітня 2022 року у справі № 756/8815/20 (провадження
№ 14-218цс21), на яку посилається заявник у апеляційній скарзі, Велика Палата Верховного Суду зробила висновок, що «арешт є початковою та окремою стадією провадження щодо звернення стягнення на майно боржника і є сукупністю заходів, що передбачають як наслідок обмеження в праві розпорядження майном, на яке накладається арешт. Виконавець за відсутності відомостей про майно, повідомлених кредитором, повинен самостійно здійснити заходи для виявлення такого майна, у тому числі грошових коштів, що знаходяться на банківських рахунках, і перед накладенням арешту на майно (кошти) боржника повинен отримати відомості про наявність у боржника відповідного майна та коштів. Аналіз зазначених норм права дає підстави для висновку, що державний та/або приватний виконавець перед накладанням арешту повинен з'ясувати суму та статус грошей, що знаходяться на рахунку боржника, і у постанові про накладання арешту серед інших відомостей зазначити про суму коштів, на яку накладається арешт, або зазначити, що арешт поширюється на кошти на усіх рахунках, у тому числі, що будуть відкриті після накладення арешту. Накладання арешту на суми, що перевищують суми, визначені виконавчим документом, та перевищують суми витрат виконавчого провадження, що підлягають стягненню, є незаконним. Стаття 68 Закону України «Про виконавче провадження» визначає кошти, що складають заробітну плату як особливий об'єкт, на який може бути звернуто стягнення на виконання виконавчого документа, та обмежує таке стягнення відсутністю інших коштів та/або об'єктів для стягнення, видами боргових зобов'язань (періодичні платежі) та сумою стягнення. Накладення арешту на кошти, що складають заробітну плату боржника після здійснення утримань із неї за виконавчими документами та понад встановлений законом розмір для відрахувань із заробітної плати, є надмірним тягарем для боржника та порушенням його прав на одержання винагороди за працю та достойні умови життя. Отже, не може бути накладений арешт на кошти, що складають заробітну плату боржника після фактичного здійснення утримань із неї, за виконавчими документами та на усі кошти заробітної плати боржника поза межами дозволених законом розмірів відрахувань із такої заробітної плати, а якщо такий арешт накладений, то він має бути знятий. Водночас на кошти, що знаходяться на рахунках та які не є коштами, що складають заробітну плату, таке обмеження не поширюється. Зняття арешту з коштів, що складають заробітну плату, здійснюється виконавцем на підставі поданих боржником документів, які підтверджують статус коштів, та виключно із заробітної плати, або на підставі повідомлення банку про заборону накладення арешту на такий рахунок. Отже, у випадку, коли на стадії накладення арешту на грошові кошти боржника, що знаходяться на його рахунку та є заробітною платою боржника, виконавцю не вдалося виявити правову природу (статус) цих грошових коштів як коштів, на які накладення арешту заборонено законом, то арешт на такі грошові кошти підлягає зняттю на підставі відповідного повідомлення банку або заяви боржника з наданням ним відповідних документів на підтвердження цього та/або за результатами перевірки зазначених звітів».
Зобов'язання виконавця зняти арешт на підставі повідомлення банку не виключає зняття такого арешту на підставі повідомлення боржника та за наслідками здійснення контролю за правильністю стягнення на підставі наданих звітів про стягнення, оскільки відповідно до підпункту 1 частини четвертої статті 59 цього Закону підставами для зняття виконавцем арешту з майна боржника або його частини є отримання ним документального підтвердження, що звернення стягнення на такі кошти боржника заборонено законом.
Для боржника надання вказаних підтверджуючих документів є процесуальною можливістю відновити свої права, порушені у зв'язку із накладенням незаконного арешту, а для виконавця зняття такого арешту є здійсненням повноважень для усунення спричинених негативних наслідків. Однак це не виключає зобов'язання банку при виконанні приписів державного та/або приватного виконавця окремо від боржника повідомити виконавця про неможливість накладення арешту на грошові кошти боржника у зв'язку з забороною, встановленою законом.
Заявник ОСОБА_1 не довів, що зазначений ним у скарзі рахунок (№ IBAN НОМЕР_1 ) має спеціальний режим використання та/або звернення стягнення на кошти, які знаходилися на ньому, заборонено законом, про що він повідомив виконавця.
Натомість суд першої інстанції, задовольняючи скаргу ОСОБА_1 частково, виходив з того, що за випискою по картковому рахунку НОМЕР_1 в АТ «Ощадбанк», на зазначений рахунок надходять кошти пенсійних виплат, субсидії тощо.
Колегія суддів вважає такий висновок суду першої інстанції помилковим, оскільки саме банк, який виконує постанову виконавця про арешт коштів боржника, відповідно до частини третьої статті 52 Закону України «Про виконавче провадження» повинен визначити статус коштів і рахунку, на якому вони знаходяться, та в разі їх обліковування на рахунку, на кошти на якому заборонено накладення арешту, банк зобов'язаний повідомити виконавця про цільове призначення коштів на рахунку та повернути таку постанову без виконання, що є підставою для зняття виконавцем арешту із цих коштів згідно із частиною четвертою статті 59 Закону України «Про виконавче провадження».
У разі, якщо банк не повідомив державного виконавця, що рахунок, на якому знаходяться кошти боржника, є рахунком зі спеціальним режимом використання, то дії державного виконавця щодо накладення арешту на кошти на цьому банківському рахунку та їх подальше списання не можна вважати протиправними.
Під час винесення постанови від 30 липня 2025 року про накладення арешту коштів на рахунках боржника державний виконавець діяв у межах своїх повноважень, оскільки не мав інформації, що відповідний рахунок, відкритий на ім'я ОСОБА_1 , призначений лише для отримання пенсії та/або на нього зараховується виключно пенсія (грошове забезпечення).
Аналогічні висновки викладено в постановах Верховного Суду від 14 серпня
2024 року у справі № 338/1125/23 та від 29 січня 2025 року у справі № 279/809/24 (провадження № 61-15101св24).
Суд апеляційної інстанції зауважив, що у цьому провадженні в скарзі представник ОСОБА_1 - адвокат Репецька Є.М. просила скасувати постанову приватного виконавця Валявського О.А. від 30.07.2025 рокув межах виконавчого провадження № НОМЕР_6, за якою приватним виконавцем накладено арешт на грошові кошти/електронні гроші, що містяться на відкритих рахунках/електронних гаманцях, а також на кошти/електронні гроші на рахунках/електронних гаманцях, що будуть відкриті після винесення постанови про арешт коштів, крім коштів/електронних грошей, що містяться на рахунках/електронних гаманцях, що мають спеціальний режим використання, накладення арешту та/або звернення стягнення на які заборонено законом, та належать боржнику ОСОБА_1 , у межах суми звернення стягнення з урахуванням виконавчого збору/ основної винагороди приватного виконавця, витрат виконавчого провадження, штрафів, яка становить 1 532 298,03 грн. (а.с. 17-18).
Будь-яких висновків щодо накладення арешту на банківський рахунокНОМЕР_1, відкритий у АТ «ДЕРЖАВНИЙ ОЩАДНИЙ БАНК УКРАЇНИ» на ім'я ОСОБА_1 та (або) наявні на вказаному рахунку грошові кошти, оскаржувана ОСОБА_1 постанова від 30 липня 2025 року не містить (а.с. 17-18).
Зважаючи на вищевказані вимоги законодавства і встановлені у цій справі обставини, районний суд дійшов помилкового висновку щодо визнання незаконною бездіяльності приватного виконавця виконавчого округу Київської області Валявського О.А. щодо не зняття арешту з коштів в межах виконавчого провадження № НОМЕР_6, які обліковуються на банківському рахунку НОМЕР_1 , відкритому у АТ «ДЕРЖАВНИЙ ОЩАДНИЙ БАНК УКРАЇНИ» на ім'я ОСОБА_1 і зобов'язання приватного виконавця виконавчого округу Київської області Валявського О.А. скасувати арешт грошових коштів в межах виконавчого провадження НОМЕР_6, які обліковуються на банківському рахунку НОМЕР_1 , який відкритий у АТ «ДЕРЖАВНИЙ ОЩАДНИЙ БАНК УКРАЇНИ» на ім'я ОСОБА_1 , оскільки суперечать приписам пункту 10-2 розділу XIII «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України «Про виконавче провадження».
Таким чином, під час винесення постанови про накладення арешту державним виконавцем не порушено вимог Закону України «Про виконавче провадження», та у приватного виконавця не було правових підстав для скасування арешту рахунку боржника, оскільки в оскаржуваній постанові виконавець застеріг, на які саме кошти та на які рахунки арешт не накладається.
При цьому, скаржником до суду першої інстанції не було надано доказів на підтвердження того, що звертаючись до приватного виконавця з заявою про скасування арешту коштів боржника, було надано документи, які підтверджують, що рахунок боржника має спеціальний режим використання та/або звернення стягнення на такі кошти заборонено законом.
19.08.2025 року стороною скаржника було отримано відповідь від 13.08.2025 року за вих. НОМЕР_6/37530 від приватного виконавця на вказану заяву, в якій виконавець повідомив заявнику законодавчо передбачені підстави для зняття виконавцем арешту (п. 4 ст. 59 ЗУ «Про виконавче провадження»), а також повідомив, що АБ «Ощадбанк», на якого нормами ст. 52 ЗУ «Про виконавче провадження» покладений обов'язок визначати статус рахунку та можливість накладення арешту на кошти на ньому, постанову виконавця про накладення арешту на кошти боржника виконав, що свідчить про те, що банк не визнав зазначений рахунок та кошти на ньому такими, на які законом заборонено накладення арешту та звернення стягнення.
Відповідно до частини 5 ст. 74 закону України «Про виконавче провадження», рішення та дії виконавця, посадових осіб органів державної виконавчої служби щодо виконання судового рішення можуть бути оскаржені протягом 10 робочих днів з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення її прав, свобод чи законних інтересів. Рішення виконавця про відкладення проведення виконавчих дій може бути оскаржене протягом трьох робочих днів з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення її прав, свобод чи законних інтересів.
Поряд з цим, за пунктом 10-2 розділу XIII «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України «Про виконавче провадження» в редакції Закону від 15 березня 2022 року№ 2129-ІХ, зазначено, що тимчасово, на період до припинення або скасування воєнного стану на території України визначені цим Законом строки перериваються та встановлюються з дня припинення або скасування воєнного стану.
Враховуючи викладені обставини, суд апеляційної інстанції приходить до висновку, що ОСОБА_1 не пропущений десятиденний строк, передбачений ч. 1 ст. 449 ЦПК України, для звернення до суду зі скаргою на дії/бездіяльність приватного виконавця, а відтак відхилив відповідні доводи апелянта.
В частині відмови в задоволенні інших вимог скарги ОСОБА_1 , ухвала Білоцерківського міськрайонного суду Київської області від 18 листопада 2025 року не оскаржувалась і доводів її незаконності в цій частині подана апеляційна скарга не містить, тому, з огляду на положення ст. 367 ЦПК України, суд апеляційної інстанції перевірив законність оскаржуваного рішення в межах заявлених в суді першої інстанції вимог та доводів апеляційної скарги.
Враховуючи викладене, колегія суддів приходить до висновку про скасування ухвали в оскаржуваній частині та ухвалення нового судового рішення відмову в задоволенні скарги ОСОБА_1 на дії (бездіяльність) приватного виконавця Валявського О.А.
Керуючись ст. 367, п. 2 ч. 1 ст. 374, ст. 376, ст.ст. 381-384 ЦПК України,-
Апеляційну скаргу приватного виконавця виконавчого округу Київської області Валявського Олександра Анатолійовича - задовольнити частково.
Ухвалу Білоцерківського міськрайонного суду Київської області від 18 листопада 2025 року - скасувати в частині часткового задоволення скарги ОСОБА_1 та визнання незаконною бездіяльності приватного виконавця виконавчого округу Київської області Валявського Олександра Анатолійовича щодо не зняття арешту з коштів в межах виконавчого провадження № НОМЕР_6, які обліковуються на банківському рахунку НОМЕР_1 , відкритому у Акціонерному товаристві «ДЕРЖАВНИЙ ОЩАДНИЙ БАНК УКРАЇНИ» на ім'я ОСОБА_1 , та використовується для зарахування пенсії та інших соціальних виплат і зобов'язання приватного виконавця виконавчого округу Київської області Валявського Олександра Анатолійовича скасувати арешт грошових коштів в межах виконавчого провадження НОМЕР_6, які обліковуються на банківському рахунку НОМЕР_1 , який відкритий у Акціонерному товаристві «ДЕРЖАВНИЙ ОЩАДНИЙ БАНК УКРАЇНИ» на ім'я ОСОБА_1 і ухвалити в цій частині нове судове рішення про відмову в задоволенні скарги ОСОБА_1 .
Постанова набирає законної сили негайно з моменту її ухвалення, але може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня її проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частину судового рішення, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Дата складання повного судового рішення - 06 квітня 2026 року.
Судді Київського апеляційного суду: Б.Б. Левенець
Є.П.Євграфова
В.В. Саліхов