06 квітня 2026 р. Справа № 520/604/25
Другий апеляційний адміністративний суд у складі колегії:
Головуючого судді: Бегунца А.О.,
Суддів: П'янової Я.В. , Русанової В.Б. ,
розглянувши в порядку письмового провадження у приміщенні Другого апеляційного адміністративного суду адміністративну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Харківського окружного адміністративного суду від 26.09.2025, головуючий суддя І інстанції: Мар'єнко Л.М., майдан Свободи, 6, м. Харків, 61022, повний текст складено 26.09.25 по справі № 520/604/25
за позовом ОСОБА_1
до Військової частини НОМЕР_1 ІНФОРМАЦІЯ_1
про визнання бездіяльності протиправними та зобов'язання вчинити певні дії,
Позивач, звернувся до Харківського окружного адміністративного суду з позовом до Військової частини НОМЕР_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_1 ), в якому просить суд:
- визнати протиправною бездіяльність військової частини НОМЕР_1 щодо непроведення з ОСОБА_1 остаточного розрахунку при його звільненні 08.01.2024 року;
- зобов'язати військову частину НОМЕР_1 нарахувати та виплатити середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні з 09.01.2024 року по 08.07.2024 року включно у розмірі 248905,80 грн.
В обґрунтування заявлених позовних вимог позивач зазначив, що він проходив службу в органах державної прикордонної служби. При виплаті недоплаченої частини грошового забезпечення на виконання рішення суду від 12.06.2024 у справі №520/9092/24 та від 15.07.2024 у справі №520/7073/24, відповідач не нарахував та не виплатив середній заробіток за час затримки розрахунку при звільнені з 09.01.2024 року (з дня звільнення зі служби) по 08.07.2024 року (по час повного розрахунку), чим допустив протиправну бездіяльність.
Рішенням Харківського окружного адміністративного суду від 26.09.2025 адміністративний позов ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_1 ) про визнання бездіяльності протиправною та зобов'язання вчинити певні дії задоволено частково.
Визнано протиправною бездіяльність Військової частини НОМЕР_1 щодо непроведення з ОСОБА_1 остаточного розрахунку при його звільненні 08.01.2024 року.
Зобов'язано Військову частину НОМЕР_1 нарахувати та виплатити ОСОБА_1 середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні у розмірі 163666 (сто шістдесят три тисячі шістсот шістдесят шість) гривень 80 копійок.
В задоволенні іншої частини позовних вимог відмовлено.
Не погодившись з вказаним рішенням, позивачем подано апеляційну скаргу, в якій, вказуючи на порушення норм права та невідповідність висновків суду першої інстанції обставинам справи, просить рішення Харківського окружного адміністративного суду від 26.09.2025 скасувати та ухвалити нове рішення, яким у задоволенні позовних вимог відмовити.
В обґрунтування апеляційної скарги апелянт зазначає, що згідно наданої відповідачем на адвокатський запит довідки-розрахунку за 2022 рік та 2023 рік грошове забезпечення позивача за останні два місяці перед звільненням становить: листопад 2023 року - 42125,20 грн, кількість календарних днів - 30; грудень 2023 року - 42226,00 грн, кількість календарних днів - 31.
Тобто, грошове забезпечення (заробітна плата) за два місяці, що передували даті звільнення позивача складає 84351,20 грн. Середньоденне грошове забезпечення складає 84351,20 грн.: 61 (31+30) календарних дні = 1382,81 грн. Тобто, середній заробіток у зв'язку із затримкою розрахунку при звільненні складає 248905,80 грн. (1382,81 грн. х 180 календарних днів). Це грошове забезпечення складається з таких складових грошового забезпечення: з окладу (5230,00 грн.), звання (1560,00 грн.), вислуги (2716,00 грн.), НОПС (5010,00 грн.) премії (26150,00 грн.), додаткової премії (1046,00 грн). Однак суд першої інстанції у розрахунку заробітної плати позивача за останні 2 календарні місяці роботи, що передують звільненню визначив середньоденний заробіток у розмірі 909,26 грн. (55465,15 грн/61 день).
Тобто, судом першої інстанції зроблений висновок про середньоденний заробіток та грошове забезпечення за останні два місяці, що передували звільненню позивача із довідки про доходи, сформованої відповідачем 05 липня 2025 року за № 465 на виконання ухвали Харківського окружного адміністративного суду від 23.06.2025 про витребування доказів.
Разом з тим, 16 грудня 2024 року представник позивача звернувся до відповідача з адвокатським запитом щодо надання інформації - відомості про нарахування та виплату ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_2 ) грошового забезпечення (основних та додаткових видів) за період з 01.01.2022 по 31.12.2023, у розрізі місяців. Довідка-розрахунок про грошове забезпечення ОСОБА_1 видана та сформована відповідачем на виконання рішення Харківського окружного адміністративного суду від 12 червня 2024 року по справі № 520/9092/24, у якій міститься інформація про нараховане та виплачене грошове забезпечення ОСОБА_1 , у тому числі за останні 2 календарні місяці роботи, що передують події, з якою пов'язана відповідна виплата - звільнення позивача. Оскільки законодавець України у Порядку № 100 пов'язує обчислення середньомісячної заробітної плати з виплатою за останні 2 календарні місяці роботи, що передують події, з якою пов'язана відповідна виплата, Позивачем розрахунок грошового забезпечення (заробітна плата) за два місяці, що передували даті звільнення позивача, середньоденне грошове забезпечення та відповідно середній заробіток у зв'язку із затримкою розрахунку при звільненні розраховувався виключно з даних, що містяться у Довідці-розрахунку, у якій міститься інформація про нараховане та виплачене грошове забезпечення ОСОБА_1 . Отже, застосований судом першої інстанції розрахунок заробітної плати позивача за останні 2 календарні місяці роботи, що передують звільненню позивача, із даних, що містяться у Довідці про доходи за листопад-грудень 2023 року, та яка не узгоджується з даними, що містяться у Довідці-розрахунку, сформованій на виконання рішення Харківського окружного адміністративного суду від 12 червня 2024 року по справі № 520/9092/24, свідчить про порушення норми матеріального права - Порядку № 100.
Відповідач надав до суду відзив на апеляційну скаргу, в якому просив скасувати рішення Харківського окружного адміністративного суду від 26.09.2025 та відмовити у задоволенні позовних вимог. Зазначив, що враховуючи той факт, що за позицією позивача йому вчасно не виплачена лише частина коштів, на які він мав право при звільненні, обчисленню на його користь підлягає пропорційна частина відшкодування. Також наполягав на застосуванні принципу співмірності.
Відповідно до п. 3 ч. 1 ст. 311 КАС України, суд апеляційної інстанції може розглянути справу без повідомлення учасників справи (в порядку письмового провадження) за наявними у справі матеріалами, якщо справу може бути вирішено на підставі наявних у ній доказів, у разі подання апеляційної скарги на рішення суду першої інстанції, які ухвалені в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін (у порядку письмового провадження).
Заслухавши доповідь судді-доповідача, перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, колегія суддів дійшла до висновку, що апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню, з наступних підстав.
Судом встановлено та підтверджено наявними в матеріалах справи доказами, що позивач, в період з 03 березня 2000 року по 08 січня 2024 року проходив службу в органах державної прикордонної служби України у складі Військової частини НОМЕР_1 .
Наказом начальника НОМЕР_3 прикордонного загону Державної прикордонної служби України від 06.01.2024 №13-ОС звільнено з військової служби за підпунктом "б" (за станом здоров'я - на підставі висновку (постанови) військово-лікарської комісії про непридатність до військової служби з виключенням з військового обліку або про непридатність до військової служби з переоглядом через 6-12 місяців) пункту 3 частини п'ятої статті 26 закону України "Про військовий обов'язок і військову службу" у відставку штаб-сержанта ОСОБА_1 , інспектора прикордонної служби вищої категорії-начальника 3 групи інспекторів прикордонної служби 1 відділення інспекторів прикордонної служби восьмої прикордонної прикордонної застави (з місцем дислокації АДРЕСА_1 ) третьої прикордонної комендатури (з місцем дислокації АДРЕСА_1 ).
Наказом начальника НОМЕР_3 прикордонного загону Державної прикордонної служби України від 08.01.2024 №15-ОС з 08.01.2024 року припинено (розірвано) контракт, виключено зі списків особового складу та всіх видів забезпечення штаб-сержанта ОСОБА_1 .
Рішенням Харківського окружного адміністративного суду від 12.06.2024 у справі №520/9092/24, яке набрало законної сили 13.07.2024, частково задоволено адміністративний позов ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 , зокрема, зобов'язано Військову частину НОМЕР_1 здійснити ОСОБА_1 перерахунок та виплату грошового забезпечення (основних та додаткових видів) відповідно до положень постанови Кабінету Міністрів України від 30.08.2017 №704 "Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб", шляхом визначення посадового окладу та окладу за спеціальним (військовим) званням за період з 01.01.2022 по 31.12.2022 із застосуванням показника прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого на 01.01.2022, за період з 01.01.2023 по 31.12.2023 - із застосуванням показника прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого на 01.01.2023, з урахуванням раніше виплачених сум.
Рішенням Харківського окружного адміністративного суду від 15.07.2024 у справі №520/7073/24, яке набрало законної сили 18.08.2024, задоволено адміністративний позов ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 , зокрема, зобов'язано Військову частину НОМЕР_1 здійснити нарахування та виплату ОСОБА_1 індексації грошового забезпечення за період з 01.12.2015 по 28.02.2018 включно із застосуванням січня - 2008 року, як місяця, за яким здійснюється обчислення індексу споживчих цін для проведення індексації грошового забезпечення (базового місяця).
Відповідно до частини 4 статті 78 Кодексу адміністративного судочинства України обставини, встановлені рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, стосовно якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом.
На виконання рішення Харківського окружного адміністративного суду від 12.06.2024 у справі №520/9092/24 відповідач здійснив нарахування належних позивачу сум у розмірі 254565,96 грн, які виплатив 30.10.2024 на банківський рахунок позивача, на підтвердження чого позивачем надано роздруківку про зарахування коштів.
На виконання рішення Харківського окружного адміністративного суду від 15.07.2024 у справі №520/7073/24 відповідач здійснив нарахування належних позивачу сум у розмірі 84638,95 грн, які виплатив 14.11.2024 на банківський рахунок позивача, на підтвердження чого позивачем надано роздруківку про зарахування коштів.
Вказані обставини визнаються сторонами.
Разом з тим, позивач фактично не погоджується з бездіяльністю відповідача стосовно ненарахування та невиплати йому середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні, тому звернувся до суду з позовною вимогою про стягнення з відповідача на користь позивача середнього заробітку у зв'язку з затримкою розрахунку при звільненні за період з 09.01.2024 по 08.07.2024 терміном 180 календарних днів, із розрахунку 1382,81 грн в день у сумі 248905,80 грн.
Приймаючи рішення про часткове задоволення позовних вимог суд першої інстанції виходив з визнання протиправною бездіяльність Військової частини НОМЕР_1 щодо непроведення з ОСОБА_1 остаточного розрахунку при його звільненні 08.01.2024 року та зобов'язано Військову частину НОМЕР_1 нарахувати та виплатити ОСОБА_1 середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні у розмірі 163666 (сто шістдесят три тисячі шістсот шістдесят шість) гривень 80 копійок.
За наведених обставин, колегія суддів погоджується з загальним висновком суду першої інстанції, і, частково задовольняючи апеляційну скаргу, змінює абзац 3 резолютивної частини судового рішення, з огляду на наступне.
Частиною другою статті 19 Конституції України встановлено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Згідно зі ст.43 Конституції України встановлено, що кожен має право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку вільно погоджується, та на належні, безпечні і здорові умови праці, на заробітну плату, не нижчу від визначеної законом. Право на своєчасне одержання винагороди за працю захищається законом.
Статтею 47 КЗпП України передбачено, що власник або уповноважений ним орган зобов'язаний в день звільнення видати працівникові належно оформлену трудову книжку і провести з ним розрахунок у строки, зазначені у статті 116 цього Кодексу.
Згідно із ч.1 ст.116 КЗпП України при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред'явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про суми, нараховані та виплачені працівникові при звільненні, із зазначенням окремо кожного виду виплати (основна та додаткова заробітна плата, заохочувальні та компенсаційні виплати, інші виплати, на які працівник має право згідно з умовами трудового договору і відповідно до законодавства, у тому числі при звільненні) роботодавець повинен письмово повідомити працівника в день їх виплати.
Частиною 2 ст.116 КЗпП України визначено, що у разі спору про розмір сум, нарахованих працівникові при звільненні, роботодавець у будь-якому разі повинен у визначений цією статтею строк виплатити не оспорювану ним суму.
Статтею 117 КЗпП України визначено відповідальність за затримку розрахунку при звільненні.
Згідно з ч.2 ст.117 КЗпП України при наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум власник або уповноважений ним орган повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування в тому разі, коли спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, то розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору.
Водночас, Законом України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо оптимізації трудових відносин" від 01.07.2022 №2352-ІХ положення статті 117 КЗпП України викладено в такій редакції:
"У разі невиплати з вини роботодавця належних звільненому працівникові сум у строки, визначені статтею 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку, але не більш як за шість місяців.
При наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум роботодавець повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування у разі, якщо спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору, але не більш як за період, встановлений частиною першою цієї статті".
Закон України №2352-ІХ та відповідно і нова редакція статті 117 КЗпП України набрали чинності з 19.07.2022.
Тож у випадку встановлення порушення роботодавцем вищевказаних норм та наявності для застосування до останнього наслідків, передбачених статтею 117 КЗпП України, належним способом захисту порушених прав працівника буде стягнення з такого роботодавця суми середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні.
Відповідно до витягу із наказу начальника начальника НОМЕР_3 прикордонного загону Державної прикордонної служби України від 06.01.2024 №13-ОС штаб-сержанта ОСОБА_1 , звільнено з військової служби за підпунктом "б" (за станом здоров'я - на підставі висновку (постанови) військово-лікарської комісії про непридатність до військової служби з виключенням з військового обліку або про непридатність до військової служби з переоглядом через 6-12 місяців) пункту 3 частини п'ятої статті 26 закону України "Про військовий обов'язок і військову службу".
Наказом начальника НОМЕР_3 прикордонного загону Державної прикордонної служби України від 08.01.2024 №15-ОС з 08.01.2024 року припинено (розірвано) контракт, виключено зі списків особового складу та всіх видів забезпечення штаб-сержанта ОСОБА_1 .
Матеріалами даної справи підтверджується факт того, що при звільненні з позивачем не проведено повний розрахунок в частині нарахування та виплати грошового забезпечення та індексації в належному розмірі.
При цьому, виплата позивачу недоплаченої частини грошового забезпечення та індексації за рішенням суду від 12.06.2024 у справі №520/9092/24 здійснена 30 жовтня 2024 року у сумі 254565,96 грн, за рішенням суду від 24.09.2024 у справі №520/7073/24 в 14 листопада 2024 року у розмірі 84638,95 грн, тобто, в порушення приписів ст.116 КЗпП України.
Таким чином, відповідачем порушено вимоги ст.116 КЗпП України, якою передбачено, що при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення.
Враховуючи, що не проведення з вини власника або уповноваженого ним органу розрахунку з працівником у зазначені строки є підставою для відповідальності, передбаченої ст.117 КЗпП України, а саме виплати працівникові його середнього заробітку за весь час затримки по день фактичного розрахунку, колегія суддів погоджується із загальним висновком суду першої інстанції про наявність у відповідача обов'язку сплатити позивачу середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні.
Надаючи правову оцінку задоволеним судом першої інстанції позовним вимогам в частині зобов'язання Військової частини НОМЕР_1 нарахувати та виплатити ОСОБА_1 середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні у розмірі 163666 (сто шістдесят три тисячі шістсот шістдесят шість) гривень 80 копійок, колегія суддів зазначає наступне.
Так, за усталеною практикою застосування положень ст.117 КЗпП України в редакції, яка діяла до 19.07.2022, при вирішенні спорів щодо стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні суд за певних умов може зменшити розмір відшкодування, передбаченого ст.117 КЗпП України, враховуючи: розмір простроченої заборгованості роботодавця щодо виплати працівнику при звільненні всіх належних сум, передбачених на день звільнення трудовим законодавством, колективним договором, угодою чи трудовим договором, період затримки (прострочення) виплати такої заборгованості, а також те, з чим була пов'язана тривалість такого періоду з моменту порушення права працівника і до моменту його звернення з вимогою про стягнення відповідних сум; ймовірний розмір пов'язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника, інші обставини справи, встановлені судом, зокрема, дії працівника та роботодавця у спірних правовідносинах, співмірність ймовірного розміру пов'язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника та заявлених позивачем до стягнення сум середнього заробітку за несвоєчасний розрахунок при звільненні.
Такий підхід в частині необхідності застосування принципів розумності, справедливості та пропорційності при визначенні суми розміру середнього заробітку за час затримки розрахунку, запроваджено Великою Палатою Верховного Суду у постановах від 26.06.2019 у справі №761/9584/15-ц, від 26.02.2020 у справі №821/1083/17, застосовано Верховним Судом у постанові від 20.05.2020 у справі №816/1640/17, сформований з урахуванням того, що редакція ст.117 КЗпП України не обмежувала періоду, за який може стягуватися середній заробіток у зв'язку із затримкою розрахунку при звільненні.
У той же час, відповідно до ст.117 КЗпП України, у чинній редакції, час затримки розрахунку при звільненні, який підлягає оплаті середнім заробітком, обмежений шістьма місяцями.
При цьому, за висновками Верховного Суду, викладеними зокрема у постановах від 29.01.2024 у справі №560/9586/22, від 15.02.2024 у справі №420/11416/23, від 22.02.2024 у справі №560/831/23, від 29.02.2024 у справі №460/42448/22, у разі коли спірний період стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні одночасно охоплюється дією редакцій ст.117 КЗпП України, як до змін, внесених Законом №2352-ІХ так і після їх внесення, то за такого правового врегулювання спірний період варто умовно поділяти на 2 частини: до набрання змінами чинності 19.07.2022 і після цього.
Із матеріалів справи встановлено, що при звільненні позивача 08.01.2024 відповідачем не виплачено у повному обсязі грошове забезпечення та індексація.
Так, з наданого відповідачем кінцевого розрахунку при звільненні №8 від 08.01.2024 встановлено, що позивачу при звільненні виплачено 508036,83 грн.
Спірна сума у розмірі 254656,96 грн фактично виплачена 30.10.2024 та індексація у розмірі 84638,95 грн - 14.11.2024.
Таким чином, враховуючи дату звільнення позивача зі служби та дату проведення остаточного розрахунку, виплачену суму середнього грошового забезпечення за час затримки розрахунку при звільненні, положення ст.117 КЗпП України, затримка розрахунку при звільненні становить період з 09.01.2024 по 14.11.2024.
Разом з цим, згідно зі ст.117 КЗпП України (у редакції Закону №2352-IX від 01.07.2022) відповідач має виплатити середній заробіток за весь час затримки, але не більш як за шість місяців.
Отже, оскільки відповідач не провів з позивачем при звільнення зі служби остаточний розрахунок, то позивач набув право на отримання відшкодування за затримку виплати за період з 09.01.2024 по 14.11.2024, але не більш як за шість місяців (180 днів).
Порядок обчислення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні, тобто за весь період невиплати власником або уповноваженим ним органом належних працівникові при звільненні сум визначено Порядком обчислення середньої заробітної плати, який затверджено постановою Кабінету Міністрів України від 08.02.1995 №100.
Відповідно до пункту 2 Порядку обчислення середньої заробітної плати, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 08.02.1995 року №100, у всіх інших випадках збереження середньої заробітної плати середньомісячна заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за останні 2 календарні місяці роботи, що передують події, з якою пов'язана відповідна виплата.
Згідно з абз. 1, 2 п.3 Порядку №100 при обчисленні середньої заробітної плати враховуються всі суми нарахованої заробітної плати згідно із законодавством та умовами трудового договору, крім визначених у пункті 4 цього Порядку.
Суми нарахованої заробітної плати, крім премій (в тому числі за місяць) та інших заохочувальних виплат за підсумками роботи за певний період, враховуються у тому місяці, за який вони нараховані, та у розмірах, в яких вони нараховані, без виключення сум відрахування на податки, стягнення аліментів тощо, за винятком відрахувань із заробітної плати осіб, засуджених за вироком суду до виправних робіт.
Підпунктом "б" п.4 Порядку №100 передбачено, що при обчисленні середньої заробітної плати не враховуються одноразові виплати (компенсація за невикористану відпустку, матеріальна допомога, допомога працівникам, які виходять на пенсію, вихідна допомога тощо).
Відповідно до пункту 7 Порядку виплати грошового забезпечення військовослужбовцям Збройних Сил України та деяким іншим особам, затвердженого наказом Міністерства оборони України №260 від 07.06.2018, за службу понад установлений службовий час, у дні відпочинку, святкові, вихідні та неробочі дні грошове забезпечення військовослужбовцям додатково не виплачується. Розмір грошового забезпечення, що належить військовослужбовцю не за повний календарний місяць, визначається шляхом множення середньоденного розміру грошового забезпечення на кількість календарних днів, прослужених військовослужбовцем у цьому місяці. При цьому середньоденний розмір грошового забезпечення визначається шляхом ділення суми грошового забезпечення, належного військовослужбовцю за повний календарний місяць, на кількість календарних днів місяця, за який здійснюється виплата.
Відповідно до пункту 8 Порядку №100 нарахування виплат, що обчислюються із середньої заробітної плати за останні два місяці роботи, провадяться шляхом множення середньоденного (годинного) заробітку на число робочих днів/годин, а у випадках, передбачених чинним законодавством, календарних днів, які мають бути оплачені за середнім заробітком. Середньоденна (годинна) заробітна плата визначається діленням заробітної плати за фактично відпрацьовані протягом двох місяців робочі (календарні) дні на число відпрацьованих робочих днів (годин), а у випадках, передбачених чинним законодавством, - на число календарних днів за цей період. У разі коли середня місячна заробітна плата визначена законодавством як розрахункова величина для нарахування виплат і допомоги, вона обчислюється шляхом множення середньоденної заробітної плати, розрахованої згідно з абзацом першим цього пункту, на середньомісячне число робочих днів у розрахунковому періоді.
Згідно наданої відповідачем довідки про доходи від 15.12.2025 (на виконання ухвали Другого апеляційного адміністративного суду від 11.12.2025) ОСОБА_1 , зокрема, за листопад-грудень 2023, грошове забезпечення (що враховується при обчисленні середнього заробітку, згідно Порядку №100) за останні два місяці перед звільненням становить: листопад 2023 року 27699,65 грн, грудень 2023 - 27765,50 грн, разом 55465,15 грн.
Разом із тим, позивач в апеляційній скарзі наполягав, що відповідачем не вірно зазначено грошове забезпечення позивача за останні два місяці перед звільненням, а саме: листопад 2023 року та грудень 2023 року.
Ухвалами Другого апеляційного адміністративного суд від 11.12.2025 та від 30.01.2026 витребувано у Військової частини НОМЕР_4 прикордонного загону ІНФОРМАЦІЯ_2 належним чином завірені відомості щодо виду премії у сумі 26150,00 грн, яка нараховувалась позивачу за два останні місяці перед звільненням та пояснення щодо різниці сум грошового забезпечення у вказаних довідках.
На виконання вказаних ухвал, відповідач надав заяву від 11.03.2026, додатком до якої була довідка, в якій останній зазначив, що довідка - розрахунок ОСОБА_1 надана на виконання рішення суду по справі №520/9092/24 про перерахунок та виплату грошового забезпечення відповідно до положень Кабінету Міністрів України від 30.08.2017 №704, шляхом визначення посадового окладу та окладу за спеціальним (військовим) званням за період з 0101.2022 по 31.12.2023 із застосуванням показника прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого на 01 січня відповідного року, що нараховано та виплачено в жовтні 2024 року. З вищевказаним рішенням суду посадовий оклад змінено з 3440 грн на 5230 грн. Відповідно премія 500% від посадового окладу змінюється з 17200 грн на 26150 грн.
З урахуванням наданої відповідачем інформації та враховуючи відомості довідки - розрахунку наявного в електронному суді, грошове забезпечення (що враховується при обчисленні середнього заробітку, згідно Порядку №100) за останні два місяці перед звільненням становить: листопад 2023 року - 42125,20 грн, грудень 2023 року - 42226,00 грн, разом 84351,20 грн.
Кількість календарних днів за останні два місяці перед звільненням становить 61 день: листопад 2023 року 30 днів, грудень 2023 року 31 день. Кількість фактично відпрацьованих днів - 61.
Отже, середньоденний заробіток позивача складає 1382,81 грн (84351,20 грн/61 день).
У свою чергу, середній заробіток у зв'язку із затримкою розрахунку при звільненні становить 248905,80 грн (1382,81 грн х 180 дні).
Враховуючи вищенаведене, та наявні в матеріалах справи докази, колегія суддів дійшла висновку, що судом першої інстанції при розрахунку середньоденної заробітної плати ОСОБА_1 допущено помилку, що в подальшому стало підставою невірного розрахунку загальної суми середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні.
З огляду на що, колегія суддів вважає за необхідне змінити рішення суду першої інстанції в частині суми розрахунку середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні ОСОБА_1 , виклавши абзац 3 резолютивної частини в наступній редакції: "Зобов'язати Військову частину НОМЕР_1 нарахувати та виплатити ОСОБА_1 середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні з 09.01.2024 року по 08.07.2024 року включно у розмірі 248905,80 (двісті сорок вісім тисяч дев'ятсот п'ять гривень 80 копійок) грн.".
Крім того, суд першої інстанції дійшов висновку, що принцип співмірності та пропорційності підлягає застосуванню лише при розрахунку середнього заробітку за період до 19.07.2022, натомість з 19.07.2022 стягнення сум хоча і обмежено шістьма місяцями, втім розрахунок проводиться шляхом множення кількості днів затримки в межах шести місяців на розмір середньоденної заробітної плати без зменшення отриманого результату, посилаючись на висновки Верховного Суду викладені у постанові від 06.12.2024 у справі №440/6856/22.
Вказані вище висновки суду першої інстанція, колегія суддів вважає помилковими, зазначаючи наступне.
Велика Палата Верховного Суду у постанові від 08.10.2025 у справі №489/6074/23 вирішила виключну правову проблему щодо тлумачення та застосування положень статті 117 КЗпП України у редакції, яка набрала чинності 19.07.2022.
Необхідність формування єдиної правозастосовної практики була зумовлена виникненням у межах різних касаційних судів Верховного Суду розбіжностей у правових позиціях щодо можливості зменшення судом розміру відшкодування, передбаченого статтею 117 КЗпП України, після законодавчого обмеження Законом №2352-IX максимального періоду його нарахування шістьма місяцями.
Велика Палата Верховного Суду звернула увагу, що зі змісту ч.1 ст.117 КЗпП України (в редакції Закону №2352-IX) вбачається, що законодавець установив максимальну межу періоду, за який нараховується компенсація за затримку розрахунку. Очевидною метою такого законодавчого втручання є забезпечення правової визначеності та запобігання ситуаціям, за яких розмір відповідальності роботодавця міг досягати надмірних значень, що не відповідало б принципу пропорційності. Таким чином, законодавець врегулював критерій "період затримки (прострочення)", установивши для нього граничну межу.
Водночас установлення максимального і преклюзивного строку для нарахування середнього заробітку не слід тлумачити як відмову від застосування принципу пропорційності при визначенні остаточного розміру стягнення.
Законодавче рішення усуває ризик "нескінченної" відповідальності в часі, проте не вирішує проблему можливої неспівмірності суми компенсації та розміру основного боргу, яка може виникати і в межах установленого шестимісячного строку. Законодавець установив максимальний поріг відповідальності, однак не визначив, що сума компенсації має бути безумовно стягнута незалежно від обставин.
Касаційний адміністративний суд у постанові від 06.12.2024 у справі №440/6856/22 обґрунтував свою позицію про неможливість застосування висновків Великої Палати Верховного Суду тим, що законодавець, прийнявши Закон №2352-IX, "на нормативному рівні усунув обставини, які призводили до порушення критеріїв співмірності, недобросовісності" (пункт 65 постанови). Також суд указав, що обмеження строку звернення до суду трьома місяцями (зміни до статті 233 КЗпП України) усунуло чинник, який зумовлював недобросовісну поведінку працівника (пункт 66 постанови). З цього суд зробив висновок, що критерії Великої Палати, побудовані для умов необмеженого строку стягнення, більше не є релевантними.
Велика Палата Верховного Суду вважає таку аргументацію помилковою, адже поняття "обмеження максимального строку" та "досягнення співмірності" не можна ототожнювати.
Шестимісячне обмеження не нівелює необхідності застосування судом критеріїв, визначених Великою Палатою. Суд при вирішенні подібного спору має оцінювати обставини справи (зокрема, розмір боргу) для визначення справедливого розміру компенсації, який може дорівнювати середньому заробітку за шість місяців, однак може бути і значно меншим, але в будь-якому разі не може перевищувати цю встановлену законом межу.
Велика Палата Верховного Суду наголошує, що Закон №2352-IX не змінив правову природу відшкодування за статтею 117 КЗпП України, яка залишається компенсаційною. Оскільки мета норми права компенсація, а не покарання, тому і принципи, як-от розумності, справедливості та пропорційності слід застосовувати до визначення розміру компенсації незмінно і послідовно.
Статтю 117 КЗпП України потрібно тлумачити у взаємозв'язку із загальними принципами цивільно-правової відповідальності.
Натомість підхід, запропонований Касаційним адміністративним судом у справі №440/6856/22, не відповідає фундаментальним принципам справедливості та пропорційності, адже передбачає формальний підхід до вирішення такого трудового спору, що допускає можливість стягнення очевидно неспівмірної суми.
У зв'язку з вищенаведеним, Велика Палата Верховного Суду у постанові від 08.10.2025 у справі №489/6074/23 відступила від висновків Касаційного адміністративного суду, викладених у постанові від 06.12.2024 у справі №440/6856/22, та зазначила, що обмеження періоду нарахування відшкодування за затримку розрахунку при звільненні шістьма місяцями, запроваджене до статті 117 КЗпП України Законом №2352-IX, установлює максимальну межу відповідальності роботодавця. Ця законодавча межа не нівелює фундаментальних принципів розумності, справедливості та пропорційності, а також не змінює компенсаційного характеру відповідної виплати.
Розглядаючи спори про стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні після 19 липня 2022 року, необхідно брати до уваги співмірність заявленої до стягнення суми відшкодування з огляду на конкретні обставини справи. При здійсненні такої оцінки необхідно керуватися критеріями, встановленими Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 26 червня 2019 року у справі №761/9584/15-ц (зокрема, враховувати розмір простроченої заборгованості, її співвідношення із середнім заробітком, поведінку сторін тощо) для забезпечення справедливого балансу інтересів сторін трудових правовідносин. Розмір відшкодування суд може зменшити незалежно від ступеня задоволення позовних вимог про стягнення належних звільненому працівникові сум. Однак загальний період нарахування компенсації не може перевищувати шести місяців.
Отже, до суми середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні після 19 липня 2022 року слід застосовувати співмірність заявленої до стягнення суми відшкодування.
З огляду на ч.1 ст.308 КАС України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
Колегія суддів зауважує, що рішення суду першої інстанції переглядається за апеляційною скаргою позивача, яка мотивована не вірним розрахунком судом першої інстанції середньоденного грошового забезпечення позивача, а саме: судом зазначено 909,26 грн, тоді як, на думку позивача, його середньоденне грошове забезпечення становило 1382,81 грн.
Інших доводів апеляційна скарга позивача не містить.
Стосовно вимог відповідача викладених у відзиві на апеляційну скаргу про скасування рішення Харківського окружного адміністративного суду від 26.09.2025 та відмовлення у задоволенні позовних вимог позивача, а також застосування принципу співмірності, колегія суддів зазначає наступне.
За правилами ч. 1 ст. 293 КАС України учасники справи, особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов'язки, мають право подати апеляційну скаргу на рішення суду першої інстанції.
Матеріали справи не містять доказів звернення відповідача до суду апеляційної інстанції з апеляційною скаргою на рішення суду першої інстанції прийнятого у цій справі.
За наслідками розгляду апеляційної скарги на судове рішення суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право скасувати судове рішення повністю або частково і ухвалити нове судове рішення у відповідній частині або змінити судове рішення (п. 2 ч. 1 ст. 315 КАС України).
Підставами для зміни судового рішення є неповне з'ясування судом обставин, що мають значення для справи; невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи; неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права (п.п.1, 3, 4 ч. 1 ст. 317 КАС України).
Зміна судового рішення може полягати в доповненні або зміні його мотивувальної та (або) резолютивної частини (ч. 4 ст. 317 КАС України).
Враховуючи викладене, колегія суддів вважає, що рішення Харківського окружного адміністративного суду від 26.09.2025 у справі №520/604/25 підлягає зміні шляхом викладення абзацу 3 резолютивної частини рішення в наступній редакції: "Зобов'язати Військову частину НОМЕР_1 нарахувати та виплатити ОСОБА_1 середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні з 09.01.2024 року по 08.07.2024 року включно у розмірі 248905,80 (двісті сорок вісім тисяч дев'ятсот п'ять гривень 80 копійок) грн. В іншій частині рішення суду підлягає залишенню без змін.
Керуючись ст. ст. 311, 315, 317, 321, 325 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 - задовольнити частково.
Рішення Харківського окружного адміністративного суду від 26.09.2025 по справі № 520/604/25 - змінити шляхом викладення абзацу 3 резолютивної частини рішення в наступній редакції:
"Зобов'язати Військову частину НОМЕР_1 нарахувати та виплатити ОСОБА_1 середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні з 09.01.2024 року по 08.07.2024 року включно у розмірі 248905,80 (двісті сорок вісім тисяч дев'ятсот п'ять гривень 80 копійок) грн.".
В іншій частині рішення Харківського окружного адміністративного суду від 26.09.2025 по справі №520/604/25 залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з дати її ухвалення та не підлягає касаційному оскарженню, крім випадків, передбачених п. 2 ч. 5 ст. 328 КАС України.
Головуючий суддя А.О. Бегунц
Судді Я.В. П'янова В.Б. Русанова