06 квітня 2026 року справа №200/5212/23
м. Дніпро
Перший апеляційний адміністративний суд у складі колегії:
головуючого судді: Компанієць І.Д., суддів: Гайдара А.В., Казначеєва Е.Г.,
розглянув у порядку письмового провадження апеляційну скаргу Військової частини НОМЕР_1 на рішення Донецького окружного адміністративного суду від 02 грудня 2025 року у справі № 200/5212/23 (головуючий суддя І інстанції - Галатіна О.О.) за позовом ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 про визнання протиправною бездіяльності, зобов'язання вчинити дії, -
Позивач звернув до суду з позовом, в якому просив:
- визнати протиправною бездіяльність відповідача, яка полягала у не нарахуванні та невиплаті в період з 01.03.2018 по 25.10.2020 включно індексації (індексації-різниці) грошового забезпечення у розмірі 4463,15 грн щомісяця відповідно до абз. абз. 4, 5, 6 п. 5 Порядку проведення індексації грошових доходів населення, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 17 липня 2003 року № 1078;
- зобов'язати відповідача нарахувати та виплатити за період з 01.03.2018 по 25.10.2020 включно індексацію (індексацію-різницю) грошового забезпечення у розмірі 4463,15 грн щомісяця відповідно до абз. абз. 4, 5, 6 п. 5 Порядку проведення індексації грошових доходів населення, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 17 липня 2003 року № 1078, з відрахуванням військового збору і податку з доходів фізичних осіб з компенсацією сум податку з доходів фізичних осіб відповідно до п. 2 Порядку виплати щомісячної грошової компенсації сум податку з доходів фізичних осіб, що утримуються з грошового забезпечення, грошових винагород та інших виплат, одержаних військовослужбовцями, поліцейськими та особами рядового начальницького складу, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 15 січня 2004 року № 44, та з урахуванням раніше виплачених сум індексації грошового забезпечення за період з 01.03.2018 по 25.10.2020;
- визнати протиправною бездіяльність відповідача, яка полягає у не нарахуванні на суми нарахованої та виплаченої індексації грошового забезпечення за період з 25.10.2017 по 25.10.2020 компенсації громадянам втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати та її невиплаті;
- зобов'язати відповідача нарахувати і виплатити компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати на суми нарахованої та виплаченої індексації грошового забезпечення за період з 25.10.2017 року по 25.10.2020;
- визнати протиправною бездіяльність відповідача щодо не нарахування та невиплати середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні за період з 26 жовтня 2020 року по день остаточного розрахунку;
- зобов'язати відповідача нарахувати та виплатити середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні за період з 26 жовтня 2020 року по день остаточного розрахунку.
В обґрунтування позову зазначив, що рішенням суду у справі № 200/5794/21 зобов'язано відповідача нарахувати і виплатити на його користь індексацію грошового забезпечення за період з 25.10.2017 року по 28.02.2018 із застосуванням місяця для обчислення індексу споживчих цін для розрахунку індексації грошового забезпечення (базового місяця) - січень 2008 року, а за період з 01.03.2018 року по 25.10.2020 із застосуванням місяця для обчислення індексу споживчих цін для розрахунку індексації грошового забезпечення (базового місяця) - березень 2018 року, врахувавши при підрахунку підвищення грошового забезпечення всі його складові, які не мають разового характеру, з урахування виплачених сум; зобов'язано відповідача нарахувати та виплатити у повному обсязі компенсацію за невикористані дні додаткової оплачуваної відпустки, як учаснику бойових дій, з відрахуванням раніше сплачених сум та з врахуванням суми індексації на день звільнення; зобов'язано відповідача нарахувати та виплатити на суму недоплаченої індексації грошового забезпечення за період з 25.10.2017 по 25.10.2020 компенсацію відповідно до Закону України “Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати».
Не погодившись із сумою нарахованого грошового забезпечення, позивач повторно звернувся до суду із позовом.
Рішенням Донецького окружного адміністративного суду від 19.12.2022 по справі № 200/19153/21 зобов'язано відповідача перерахувати та виплатити (за виключенням раніше виплачених сум) індексацію грошового забезпечення за період з 01 грудня 2018 року по 25 жовтня 2020 року включно, з урахуванням абзаців 4, 6 пункту 5 “Порядку проведення індексації грошових доходів населення», затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 17.07.2003 № 1078; зобов'язано відповідача перерахувати та виплатити (за виключенням раніше виплачених сум) грошову компенсацію за невикористані дні додаткової відпустки, як учаснику бойових дій, із грошового забезпечення на день звільнення з включенням індексації, обчисленої з урахуванням абзаців 4, 6 пункту 5 “Порядку проведення індексації грошових доходів населення», затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 17.07.2003 № 1078.
На виконання рішення суду у справі № 200/19153/21 відповідачем нараховано та виплачено на користь позивача індексацію в загальному розмірі 46 248,73 грн.
Проте, відповідачем в порушення норм абзаців 4, 5, 6 пункту 5 Порядку № 1078 не виплачено індексацію грошового забезпечення за період з 01.03.2018 по 25.10.2020 у фіксованій величині 4463,15 грн в місяць.
Також, одночасно з виплатою індексації-різниці відповідач зобов'язаний був виплатити компенсацію сум податку на доходи фізичних осіб відповідно до Порядку № 44.
Крім того, відповідачем протиправно не нараховано та не виплачено компенсацію втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати на суми нарахованої та виплаченої індексації грошового забезпечення за період з 25.10.2017 по 25.10.2020.
Затримка розрахунку при звільненні є підставою для відповідальності відповідача відповідно до статті 117 Кодексу законів про працю України та стягнення з нього середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні за період з 26.10.2020 по день остаточного розрахунку.
Рішенням Донецького окружного адміністративного суду від 30 листопада 2023 року позов ОСОБА_1 задоволено частково.
Визнано протиправною бездіяльність Військової частини НОМЕР_1 щодо не нарахування та невиплати у зв'язку з порушенням строків виплати індексації грошового забезпечення за період з 25.10.2017 по 25.10.2020 компенсацію втрати частини доходів з 25.10.2017 по день фактичної виплати індексації (18.08.2023).
Зобов'язано Військову частину НОМЕР_1 нарахувати та виплатити у зв'язку з порушенням строків виплати індексації грошового забезпечення за період з 25.10.2017 по 25.10.2020 компенсацію втрати частини доходів з 25.10.2017 по день фактичної виплати індексації (18.08.2023) з урахуванням раніше виплаченої суми.
Визнано протиправною бездіяльність Військової частини НОМЕР_1 щодо не нарахування та невиплати середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні.
Зобов'язано Військову частину НОМЕР_1 нарахувати та виплатити середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні у розмірі 11 274,56 грн.
В задоволені решти позовних вимог відмовлено.
Постановою першого апеляційного адміністративного суду від 14.03.2024 апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Донецького окружного адміністративного суду від 30 листопада 2023 року у справі № 200/5212/23 - залишено без задоволення, рішення Донецького окружного адміністративного суду від 30 листопада 2023 року у справі № 200/5212/23 - залишено без змін.
Постановою Верховного Суду від 05 вересня 2025 року рішення Донецького окружного адміністративного суду від 30 листопада 2023 року та постанову Першого апеляційного адміністративного суду від 14 березня 2024 року у справі № 200/5212/23 скасовано, справу направлено на новий судовий розгляд до Донецького окружного адміністративного суду.
Скасовуючи судові рішення попередній інстанцій, Верховний Суд виходив з того, що середній заробіток за час затримки розрахунку за період до 19.07.2022 виплачується в розмірі прямо пропорційному розміру невиплачених звільненому працівникові сум.
Таким чином, для цілей обчислення середнього заробітку за період з 26.10.2020 (наступний після звільнення день) по 18.07.2022 (до внесення змін у статтю 117 КЗпП України) суди мали застосувати норми статті 117 КЗпП України, у редакції, яка діяла до 19.07.2022, та встановити: (1) розмір середнього заробітку за весь час затримки розрахунку при звільненні, обчислений за правилами, передбаченими Порядком обчислення середньої заробітної плати, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 08.02.1995 № 100; (2) загальний розмір належних позивачеві при звільненні виплат; (3) частку коштів, яка була виплачена позивачу при звільненні у порівнянні з загальним розміром належних позивачеві при звільненні виплат; (4) частку коштів, яку не було виплачено позивачу при звільненні у порівнянні з загальним розміром належних при звільненні виплат.
Встановивши вказані обставини, суди попередніх інстанцій мали присудити позивачеві такий відсоток суми середнього заробітку, який би відповідав відсотку несвоєчасно виплаченої суми по відношенню до загальної суми, що належала йому при звільненні.
Ухвалою Донецького окружного адміністративного суду від 23 вересня 2025 року справу прийнято про провадження.
Рішенням Донецького окружного адміністративного суду від 02 грудня 2025 року позов задоволено частково.
Визнано протиправною бездіяльність Військової частини НОМЕР_1 щодо не нарахування та невиплати ОСОБА_1 у зв'язку з порушенням строків виплати індексації грошового забезпечення за період з 25.10.2017 по 25.10.2020 компенсацію втрати частини доходів з 25.10.2017 року по день фактичної виплати індексації (18.08.2023).
Зобов'язано Військову частину НОМЕР_1 нарахувати та виплатити ОСОБА_1 у зв'язку з порушенням строків виплати індексації грошового забезпечення за період з 25.10.2017 по 25.10.2020 компенсацію втрати частини доходів з 25.10.2017 по день фактичної виплати індексації (18.08.2023) з урахуванням раніше виплаченої суми.
Визнано протиправною бездіяльність Військової частини НОМЕР_1 щодо не нарахування та невиплати ОСОБА_1 середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні за період з 26 жовтня 2020 року по 19.01.2023 (день остаточного розрахунку).
Зобов'язано Військову частину НОМЕР_1 виплатити на користь ОСОБА_1 середній заробіток за весь час затримки розрахунку при звільненні за період з 26.10.2020 по 19.01.2023 включно у сумі 192 349,29 грн.
В задоволенні решти позовних вимог відмовлено.
Не погодившись з рішенням, відповідач звернувся з апеляційною скаргою, в якій посилаючись на порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, просив скасувати рішення суду першої інстанції, ухвалити постанову, якою відмовити в задоволенні позову в повному обсязі.
Обґрунтування апеляційної скарги.
Військовою частиною НОМЕР_1 в день виключення зі списків особового складу позивачу було здійснено виплату неоспорюваної суми.
Відповідно до статті 27 Закону України “Про Державну прикордонну службу України», фінансування діяльності Державної прикордонної служби України здійснюється за рахунок коштів Державного бюджету України та інших джерел, передбачених законодавством. Адміністрація Держприкордонслужби організовує забезпечення органу охорони державного кордону матеріальними та іншими ресурсами.
Розрахунок позивача періодів можливої затримки не є об'єктивним та включає в себе періоди, коли відповідач фактично не міг здійснювати ніяких розрахунків з позивачем в умовах воєнного стану, які не залежали від його дій чи волі.
Суд першої інстанції, визначаючи розмір середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні, не врахував критерії зменшення розміру відшкодування, а саме: що звернення позивача до суду у справах № 200/5794/21 та № 200/19153/21 відбулося більш ніж через 6 та 13 місяців відповідно після звільнення; що відповідач виконував першочергові завдання з відбиття вторгнення та нападу на територію України з 24.02.2022. Отже, порушення строку виплати індексації грошового забезпечення сталося саме з вини позивача.
Щодо компенсації втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати, суд першої інстанції не звернув уваги, що індексації грошового забезпечення не є постійною виплатою, а залежить від величини індексу споживчих цін та підвищення посадових окладів, тому невиплачена індексація не може вважатися доходом, з якого здійснюється компенсація втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати.
Позивачем рішення суду першої інстанції не оскаржується.
Відповідно до частини першої статті 308 КАС України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
З огляду на зазначене, суд надає оцінку законності та обґрунтованості рішення суду першої інстанції тільки в межах доводів апеляційної скарги відповідача.
Враховуючи режим роботи суддів та працівників апарату Першого апеляційного адміністративного суду з часу введення на території України правового режиму воєнного стану, з метою збереження життя та здоров'я, а також забезпечення безпеки суддів та працівників апарату суду, дана постанова прийнята колегією суддів за умови наявної можливості доступу колегії суддів до матеріалів адміністративної справи.
Відповідно до п. 3 ч. 1 ст. 311 КАС України суд апеляційної інстанції розглядає справу у порядку письмового провадження.
Суд, заслухавши доповідь судді-доповідача, перевіривши матеріали справи, обговоривши доводи апеляційної скарги, розглядаючи апеляційну скаргу в межах викладених доводів, встановив наступне.
Встановлені обставини справи.
ОСОБА_1 , проходив службу у в/ч НОМЕР_1 , наказом начальника ІНФОРМАЦІЯ_1 від 23.10.2020 № 604-ОС ОСОБА_1 , звільненого з військової служби в запас наказом начальника ІНФОРМАЦІЯ_2 від 25.09.2020 № 539-ОС (у зв'язку із закінченням строку контракту), виключено зі списків особового складу частини та всіх видів забезпечення з 25.10.2020.
У період проходження військової служби позивачу не у повному розмірі виплачувалась індексація грошового забезпечення.
Рішенням Донецького окружного адміністративного суду від 16.08.2021 у справі № 200/5794/21, зокрема, зобов'язано відповідача нарахувати і виплатити на користь ОСОБА_1 індексацію грошового забезпечення за період з 25.10.2017 по 28.02.2018 із застосуванням місяця для обчислення індексу споживчих цін для розрахунку індексації грошового забезпечення (базового місяця) - січень 2008 року, а за період з 01.03.2018 по 25.10.2020 із застосуванням місяця для обчислення індексу споживчих цін для розрахунку індексації грошового забезпечення (базового місяця) - березень 2018 року, врахувавши при підрахунку підвищення грошового забезпечення всі його складові, які не мають разового характеру, з урахування виплачених сум.
Зобов'язано відповідача нарахувати та виплатити ОСОБА_1 у повному обсязі компенсацію за невикористані дні додаткової оплачуваної відпустки, як учаснику бойових дій, з відрахуванням раніше сплачених сум та з врахуванням суми індексації на день звільнення.
Зобов'язано відповідача нарахувати та виплатити ОСОБА_1 на суму недоплаченої індексації грошового забезпечення за період з 25.10.2017 по 25.10.2020 компенсацію відповідно до Закону України “Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати».
На виконання вказаного рішення суду відповідачем нараховано: індексацію грошового забезпечення за період з 25.10.2017 по 28.02.2018 у сумі 17 552,95 грн із базовим місяцем при нарахуванні - січень 2008 року; компенсацію втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків виплати індексації грошового забезпечення у сумі 2650,25 грн, грошову компенсацію за невикористані дні додаткової відпустки, як учаснику бойових дій за 2018-2020 роки у сумі 256,19 грн.
Після утримання податків та зборів відповідачем здійснено виплату суми коштів у загальному розмірі 19 675,45 грн, що підтверджується платіжним дорученням від 24.11.2021 № 3603.
Рішенням Донецького окружного адміністративного суду від 19.12.2022 у справі № 200/19153/21, зокрема, зобов'язано відповідача перерахувати та виплатити (за виключенням раніше виплачених сум) ОСОБА_1 індексацію грошового забезпечення за період з 01.12.2018 по 25.10.2020 включно, з урахуванням абзаців 4, 6 пункту 5 “Порядку проведення індексації грошових доходів населення», затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 17.07.2003 № 1078.
Зобов'язано відповідача перерахувати та виплатити (за виключенням раніше виплачених сум) ОСОБА_1 грошову компенсацію за невикористані дні додаткової відпустки, як учаснику бойових дій, із грошового забезпечення на день звільнення з включенням індексації, обчисленої з урахуванням абзаців 4, 6 пункту 5 “Порядку проведення індексації грошових доходів населення», затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 17.07.2003 № 1078.
На виконання вказаного рішення суду відповідачем здійснені донарахування:
- індексації-різниці грошового забезпечення за період з 01.03.2018 по 25.10.2020 у сумі 55 236,65 грн;
- грошової компенсації за невикористані дні додаткової відпустки, як учаснику бойових дій у сумі 2215,19 грн.
Після утримання податків та зборів відповідачем 18.08.2023 перераховано позивачу суму коштів у розмірі 46 248,73 грн.
Згідно з довідкою про грошове забезпечення ОСОБА_1 від 27.11.2023 № 828 середньоденний заробіток позивача виходячи з розрахунку за два місяці перед виключенням зі списків особового складу частини серпень-вересень 2020 року становив 384,10 грн ((11 839,74 грн +11 590,50 грн): 61 календ. днів)).
Суд першої інстанції, зобов'язуючи нарахувати та виплатити позивачу компенсацію втрати частини доходів, виходив з того, що позивач має право на отримання компенсації втрати частини доходу у зв'язку із порушенням строку виплати індексації грошового забезпечення, стягнутої на користь позивача судовими рішеннями.
Розраховуючи розмір середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні, суд першої інстанції виходив з пропорційності частки невиплаченого грошового забезпечення (індексації) при звільненні до розміру середнього заробітку за весь час затримки розрахунку за період з 26.10.2020 до 18.07.2022 (631 день) та за період з 19.07.2022 року по 19.01.2023 (185 днів).
Оцінка суду.
Відповідно до частини другої статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Щодо компенсації втрати частини доходу в зв'язку із порушенням строку виплати індексації грошового забезпечення.
Питання, пов'язані зі здійсненням компенсації громадянам втрати частини доходів у випадку порушення встановлених строків їх виплати, урегульовані Законом України від 19.10.2000 № 2050-ІІІ «Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати» (далі - Закон № 2050).
Статтею 1 Закону № 2050 встановлено, що підприємства, установи і організації всіх форм власності та господарювання здійснюють компенсацію громадянам втрати частини доходів у випадку порушення встановлених строків їх виплати, у тому числі з вини власника або уповноваженого ним органу (особи).
Відповідно до частини першої статті 2 Закону № 2050 компенсація громадянам втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати (далі - компенсація) провадиться у разі затримки на один і більше календарних місяців виплати доходів, нарахованих громадянам за період починаючи з дня набрання чинності цим Законом.
Під доходами у цьому Законі слід розуміти грошові доходи громадян, які вони одержують на території України і які не мають разового характеру:
пенсії; соціальні виплати; стипендії; заробітна плата (грошове забезпечення) та інші (частина друга статті 2 Закону № 2050-III у редакції, яка діяла до 26 лютого 2021 року);
пенсії або щомісячне довічне грошове утримання (з урахуванням надбавок, підвищень, додаткової пенсії, цільової грошової допомоги, пенсії за особливі заслуги перед Україною та інших доплат до пенсії, встановлених законодавством); соціальні виплати; стипендії; заробітна плата (грошове забезпечення); сума індексації грошових доходів громадян; суми відшкодування шкоди, заподіяної фізичній особі каліцтвом або іншим ушкодженням здоров'я; суми, що виплачуються особам, які мають право на відшкодування шкоди у разі втрати годувальника (частина друга статті 2 Закону № 2050-III у редакції, яка діє з 26 лютого 2021 року).
На підставі статті 3 Закону № 2050 сума компенсації обчислюється шляхом множення суми нарахованого, але не виплаченого громадянину доходу за відповідний місяць (після утримання податків і обов'язкових платежів) на індекс інфляції в період невиплати доходу (інфляція місяця, за який виплачується доход, до уваги не береться).
На підставі статті 4 Закону № 2050 виплата громадянам суми компенсації провадиться у тому ж місяці, у якому здійснюється виплата заборгованості за відповідний місяць.
Як визначено в абзаці першому статті 7 Закону № 2050 відмова власника або уповноваженого ним органу (особи) від виплати компенсації може бути оскаржена громадянином у судовому порядку.
Порядок проведення компенсації громадянам втрати частини грошових доходів у зв'язку з порушенням термінів їх виплати, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 21.02.2001 № 159 (далі - Порядок № 159) відтворює положення Закону № 2050-ІІІ, конкретизує підстави та механізм виплати компенсацій.
Так, зокрема, пунктом 3 Порядку № 159 встановлено, що компенсації підлягають такі грошові доходи, які одержують громадяни в гривнях на території України і не мають разового характеру:
пенсії або щомісячне довічне грошове утримання (з урахуванням надбавок, підвищень, додаткової пенсії, цільової грошової допомоги, пенсії за особливі заслуги перед Україною та інших доплат до пенсії, встановлених законодавством);
соціальні виплати (допомога сім'ям з дітьми, державна соціальна допомога особам з інвалідністю з дитинства та дітям з інвалідністю, допомога по безробіттю, матеріальна допомога у період професійної підготовки, перепідготовки або підвищення кваліфікації безробітного, матеріальна допомога по безробіттю, допомога по тимчасовій непрацездатності (включаючи догляд за хворою дитиною), допомога по вагітності та пологах, щомісячна грошова сума в разі часткової чи повної втрати працездатності, що компенсує відповідну частину втраченого заробітку потерпілого внаслідок нещасного випадку на виробництві або професійного захворювання, страхові виплати дитині, яка народилася з інвалідністю внаслідок травмування на виробництві або професійного захворювання її матері під час вагітності, тощо);
стипендії;
заробітна плата (грошове забезпечення);
сума індексації грошових доходів громадян;
суми відшкодування шкоди, заподіяної фізичній особі каліцтвом або іншим ушкодженням здоров'я;
суми, що виплачуються особа, які мають право на відшкодування шкоди у разі втрати годувальника.
Суд враховує, що подібні правовідносини були предметом розгляду Верховним Судом у складі Судової палати з розгляду справ щодо захисту соціальних прав Касаційного адміністративного суду у справі № 560/8194/20 (постанова від 02.04.2024).
У вказаній справі, Судова палата сформулювала такі висновки:
«24. (…) пов'язані зі здійсненням компенсації громадянам втрати частини доходів у випадку порушення встановлених строків їх виплати, врегульовані Законом № 2050-ІІІ, який, проте, не визначає спеціальних строків для звернення до суду (…).
29. Отже, Судова палата доходить висновку, що умовами для виплати суми компенсації у справі, що розглядається, є порушення встановлених строків виплати нарахованих доходів - пенсії та нарахування доходів (у тому числі, за рішенням суду). А виплата компенсації втрати частини доходів повинна здійснюватися у тому ж місяці, в якому здійснюється виплата заборгованості.
30. При цьому норми Закону № 2050-ІІІ і Порядку № 159 не покладають на особу, якій несвоєчасно виплатили компенсацію втрати частини доходів, обов'язку додатково звертатися до органу Пенсійного фонду України за виплатою такої компенсації.
31. Аналіз норм статей 1, 2, 4 Закону № 2050-ІІІ та Порядку № 159 свідчить, що ними фактично встановлено (визначено) обов'язок відповідного підприємства, установи і організації всіх форм власності та господарювання (у цьому випадку - органу Пенсійного фонду України) у разі порушення встановлених строків виплати доходу (в тому числі пенсії) громадянам провести їх компенсацію (нарахувати та виплатити) у добровільному порядку в тому ж місяці, у якому здійснюється виплата заборгованості з перерахованої пенсії.
32. Крім того, Судова палата вважає, що відмова відповідача у виплаті компенсації громадянам втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати у розумінні статті 7 Закону № 2050-ІІІ не обов'язково має висловлюватися через ухвалення окремого акта індивідуальної дії, оскільки це не передбачено законодавством.
33. Зазначену норму варто тлумачити у її системному зв'язку з нормами статей 2-4 Закону № 2050-ІІІ, які визначають, що компенсація втрати частини доходів через порушення строку їх виплати повинна нараховуватись, у цій справі органами Пенсійного фонду України, у місяці, в якому проведено виплату заборгованості. Відповідно невиплата компенсації у вказаний період свідчить про відмову виплатити таку згідно із Законом № 2050-ІІІ і не потребує оформлення відмови окремим рішенням.
34. Вчинення ж відповідачем активної дії, що проявляється, зокрема, у наданні листа-відповіді на звернення особи щодо виплати належних їй сум компенсації, слід розглядати лише як додаткову форму повідомлення про відмову.»
Згідно з частиною п'ятою статті 242 КАС України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
Таким чином, обов'язок виплати компенсації втрати частини доходів виникає у випадку порушення строків виплати доходів та виплати нарахованих доходів.
Отже, позивач має право на отримання компенсації втрати частини доходів в зв'язку з порушенням строків виплати індексації грошового забезпечення та обов'язок з її виплати виникає у випадку порушення строків виплати доходів та виплати нарахованих доходів.
Відповідачем не заперечується та обставина, що нарахування та виплата індексації грошового забезпечення позивача, здійснені на виконання судових рішень у справах № 200/5794/21 та № 200/19153/21, проте як суб'єкт виконання цих рішень, відповідач не здійснив розрахунок та виплату компенсації доходу, передбаченого статтею 2 Закону № 2050-ІІІ.
Несвоєчасне нарахування сум грошового забезпечення відбулось у зв'язку з неправомірним нарахуванням позивачу індексації грошового забезпечення, що встановлено судовими рішеннями, тобто з вини органу, що виплачує грошове забезпечення, а тому позивач має право на отримання компенсації втрати частини грошового забезпечення у зв'язку з порушенням строків виплати індексації грошового забезпечення.
За таких обставин суд першої інстанції дійшов правильного висновку про визнання протиправною бездіяльності та зобов'язання відповідача нарахувати та виплатити ОСОБА_1 , у зв'язку з порушенням строків виплати індексації грошового забезпечення за період з 25.10.2017 по 25.10.2020, компенсацію втрати частини доходів з 25.10.2017 по день фактичної виплати індексації (18.08.2023) з урахуванням раніше виплаченої суми.
Щодо нарахування та виплати середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні за період з 26.10.2020 по день остаточного розрахунку суд зазначає наступне.
Відповідно до частини першої статті 2 Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу» військова служба є державною службою особливого характеру, яка полягає у професійній діяльності придатних до неї за станом здоров'я і віком громадян України (за винятком випадків, визначених законом), іноземців та осіб без громадянства, пов'язаній із обороною України, її незалежності та територіальної цілісності.
Відповідно до абзацу 1 пункту першого статті 9 Закону № 2011-ХІІ держава гарантує військовослужбовцям достатнє матеріальне, грошове та інші види забезпечення в обсязі, що відповідає умовам військової служби, стимулює закріплення кваліфікованих військових кадрів.
Як визначено частиною другою цієї ж статті до складу грошового забезпечення входять: посадовий оклад, оклад за військовим званням; щомісячні додаткові види грошового забезпечення (підвищення посадового окладу, надбавки, доплати, винагороди, які мають постійний характер, премія); одноразові додаткові види грошового забезпечення.
Грошове забезпечення визначається залежно від посади, військового звання, тривалості, інтенсивності та умов військової служби, кваліфікації, наукового ступеня і вченого звання військовослужбовця. Грошове забезпечення підлягає індексації відповідно до закону.
На підставі частини другої статті 24 Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу» закінченням проходження військової служби вважається день виключення військовослужбовця зі списків особового складу військової частини (військового навчального закладу, установи тощо) у порядку, встановленому положеннями про проходження військової служби громадянами України.
Указом Президента України від 29 грудня 2009 року № 1115/2009 затверджено Положення № 1115/2009, яке визначає порядок проходження громадянами України (далі - громадяни) військової служби в Державній прикордонній службі України (далі - Держприкордонслужба) у мирний час та особливості проходження військової служби в ній в особливий період.
Абзацом першим пункту 292 Положення № 1115/2009 (в редакції, чинній на час виключення позивача зі списків особового складу військової частини) (..) після надходження до органу Держприкордонслужби витягу з наказу начальника органу Держприкордонслужби вищого рівня або письмового повідомлення зазначеного органу про звільнення військовослужбовця з військової служби або після видання наказу начальника органу Держприкордонслужби, в якому військовослужбовець проходить військову службу, про його звільнення військовослужбовець здає в установлені строки посаду, з ним проводиться розрахунок, військовослужбовець виключається із списків особового складу органу Держприкордонслужби і направляється на військовий облік до районного (об'єднаного районного), міського (районного у місті, об'єднаного міського) територіального центру комплектування та соціальної підтримки за обраним місцем проживання (абзац другий пункту 292 Положення № 1115/2009).
Згідно з абзацом першим пункту 293 Положення № 1115/2009 особа, звільнена з військової служби, на день виключення із списків особового складу органу Держприкордонслужби розраховується за всіма видами належного їй на день звільнення матеріального та грошового забезпеченням.
Порядок, умови та розміри виплати грошового забезпечення військовослужбовцям, які проходять військову службу в центральному органі виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері охорони державного кордону (Адміністрації Державної прикордонної служби України), територіальних органах центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері охорони державного кордону (регіональних управліннях Державної прикордонної служби України), Морській охороні, яка складається із загонів морської охорони, органах охорони державного кордону (прикордонних загонах, окремих контрольно-пропускних пунктах, авіаційних частинах), розвідувальному органі центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері охорони державного кордону, навчальних закладах, підрозділах спеціального призначення та органах забезпечення Державної прикордонної служби України (далі - органи Держприкордонслужби), визначає Інструкція про порядок виплати грошового забезпечення військовослужбовцям Державної прикордонної служби України, затверджена наказом Міністерства внутрішніх справ України від 25 червня 2018 року № 558 та зареєстрована в Міністерстві юстиції України 23 липня 2018 року за № 854/32306 (далі - Інструкція № 558 в редакції, чинній на час виключення позивача зі списків особового складу військової частини).
Відповідно до пункту 2 розділу I Інструкції № 558 грошове забезпечення складається із: посадового окладу; окладу за військовим званням; щомісячних додаткових видів грошового забезпечення (підвищення посадового окладу, надбавки, доплати, винагороди, які мають постійний характер, премії); одноразових додаткових видів грошового забезпечення.
Згідно з пунктом 3 розділу I Інструкції № 558 грошове забезпечення військовослужбовцям виплачується в органах Держприкордонслужби за місцем їх служби або органом, у якому вони перебувають на фінансовому забезпеченні згідно з приміткою до штату.
Аналіз правових норм свідчить, що у випадку звільнення військовослужбовця з військової служби з ним має бути проведено повний розрахунок за всіма видами належного йому на день звільнення продовольчого, речового та грошового забезпечення.
Як свідчать матеріали справи, позивач виключений зі списків військової частини та всіх видів забезпечення 25.10.2020, проте, повний розрахунок з позивачем при звільненні здійснено тільки 18.08.2023.
Таким чином, станом на день виключення позивача зі списків військової частини та всіх видів забезпечення відповідач не провів з ним розрахунок у повному обсязі.
Законом № 2011, Положенням № 1115/2009, Інструкцією № 558 не врегульовано порядок відшкодування за час затримки розрахунку при звільнення військовослужбовця.
За загальним правилом у правовідносинах, що є предметом розгляду даної справи, пріоритетними є норми спеціального законодавства, а трудове законодавство підлягає застосуванню у випадках, якщо нормами спеціального законодавства не врегульовано спірні правовідносини або коли про це йдеться у спеціальному законі.
Слід зауважити, що непоширення норм КЗпП України на військовослужбовців стосується саме порядку та умов визначення норм оплати праці (грошового забезпечення) та порядку вирішення спорів щодо оплати праці.
Питання ж відповідальності за затримку розрахунку при звільненні військовослужбовців зі служби (зокрема, затримку виплати як грошового забезпечення, так і затримку виплати коштів за період вимушеного прогулу на виконання рішення суду, одноразової грошової допомоги при звільненні, компенсації за невикористану відпустку, компенсацію за неотримане речове майно) не врегульовані положеннями спеціального законодавства (на які посилається відповідач), що регулює порядок, умови, склад, розміри виплати грошового забезпечення.
Такі питання врегульовано нормами загального трудового законодавства -КЗпП України.
За правилами статті 9 КАС України у разі відсутності закону, що регулює відповідні правовідносини, суд застосовує закон, що регулює подібні правовідносини (аналогія закону), а за відсутності такого закону суд виходить із конституційних принципів і загальних засад права (аналогія права).
Необхідність застосування до спірних правовідносин положень КЗпП України узгоджується з правовими позиціями Верховного Суду, викладеними у постановах від 01.03.2018 в справі № 806/1899/17, від 29.03.2018 в справі № 815/1767/17 та від 19.04.2018 в справі № 803/1210/2018 щодо не проведення розрахунку при звільненні з публічної служби.
Враховуючи, що спеціальним законодавством, яке регулює оплату праці військовослужбовців, не встановлено відповідальність роботодавця за невиплату або несвоєчасну виплату працівнику всіх належних сум, тому до спірних правовідносин підлягають застосуванню норми статей 116 та 117 Кодексу законів про працю України.
Відповідно до рішення Конституційного Суду України від 22.02.2012 № 4-рп/2012 за статтею 47 КЗпП України роботодавець зобов'язаний виплатити працівникові при звільненні всі суми, що належать йому від підприємства, установи, організації, у строки, зазначені у статті 116 КЗпП України, а саме в день звільнення або не пізніше наступного дня після пред'явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Не проведення з вини власника або уповноваженого ним органу розрахунку з працівником у зазначені строки є підставою для відповідальності, передбаченої статтею 117 КЗпП України, тобто виплати працівникові його середнього заробітку за весь час затримки по день фактичного розрахунку.
За правилами статті 116 КЗпП України при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред'явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про нараховані суми, належні працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган повинен письмово повідомити працівника перед виплатою зазначених сум.
У разі спору про розмір сум, належних працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган в усякому випадку повинен в зазначений у цій статті строк виплатити не оспорювану ним суму.
Статтею 117 КЗпП України визначено відповідальність за затримку розрахунку при звільненні.
Частиною першою цієї статті встановлено, що в разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, визначені статтею 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку.
Згідно з частиною другою статті 117 КЗпП України при наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум власник або уповноважений ним орган повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування в тому разі, коли спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, то розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору.
Водночас Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо оптимізації трудових відносин» від 01.07.2022 № 2352-ІХ положення статті 117 КЗпП України викладено в такій редакції:
«У разі невиплати з вини роботодавця належних звільненому працівникові сум у строки, визначені статтею 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку, але не більш як за шість місяців.
При наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум роботодавець повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування у разі, якщо спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору, але не більш як за період, встановлений частиною першою цієї статті».
Закон України № 2352-ІХ та відповідно і нова редакція статті 117 КЗпП України набрали чинності з 19.07.2022.
За обставин цієї справи остаточний розрахунок з позивачем всіх належних сум при звільненні здійснений відповідачем лише 18 серпня 2023 року на виконання рішень судів у справах № 200/5794/21 та № 200/19153/21, а періодом, протягом якого відповідач не виконував свій обов'язок щодо виплати належних позивачеві сум, є проміжок часу з 26.10.2020 (з дня, наступного за датою звільнення 25.10.2020) по 18.08.2023.
Верховний Суд сформував усталену практику щодо застосування положень статті 117 КЗпП України в редакції, яка діяла до 19.07.2022, при вирішенні спорів щодо стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні.
Так, Верховний Суд зауважував, що якщо спір вирішено на користь працівника частково, то розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору. Таке правове регулювання є способом досягнення балансу між захистом прав працівника та додержанням принципів справедливості і співмірності у трудових відносинах, враховуючи фактичні обставини, за яких стався несвоєчасний розрахунок та міру добросовісної поведінки роботодавця.
Оскільки ухвалення судового рішення про стягнення з роботодавця виплат, які передбачені після звільнення, за загальними правилами, встановленими Цивільним кодексом України, не припиняє відповідний обов'язок роботодавця, то відшкодування, передбачене статтею 117 КЗпП України, спрямоване на компенсацію працівнику майнових втрат, яких він зазнає внаслідок несвоєчасного здійснення з ним розрахунку з боку роботодавця, у спосіб, спеціально передбачений для трудових відносин, за весь період такого невиконання, тому числі й після прийняття судового рішення.
З огляду на наведені мотиви про компенсаційний характер заходів відповідальності у цивільному праві, виходячи з принципів розумності, справедливості та пропорційності, суд за певних умов може зменшити розмір відшкодування, передбаченого статтею 117 КЗпП України, враховуючи: розмір простроченої заборгованості роботодавця щодо виплати працівнику при звільненні всіх належних сум, передбачених на день звільнення трудовим законодавством, колективним договором, угодою чи трудовим договором, період затримки (прострочення) виплати такої заборгованості, а також те, з чим була пов'язана тривалість такого періоду з моменту порушення права працівника і до моменту його звернення з вимогою про стягнення відповідних сум; ймовірний розмір пов'язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника, інші обставини справи, встановлені судом, зокрема, дії працівника та роботодавця у спірних правовідносинах, співмірність ймовірного розміру пов'язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника та заявлених позивачем до стягнення сум середнього заробітку за несвоєчасний розрахунок при звільненні.
Такий підхід в частині необхідності застосування принципів розумності, справедливості та пропорційності при визначенні суми розміру середнього заробітку за час затримки розрахунку, запроваджено Великою Палатою Верховного Суду у постановах від 26.06.2019 та від 26.02.2020 у справах № 761/9584/15-ц та № 821/1083/17, та застосовано Верховним Судом у постанові від 20.05.2020 у справі № 816/1640/17.
Між тим, Законом № 2352-IX статтю 117 КЗпП України викладено в новій редакції. Ключовою новелою стало доповнення частини першої словами «...але не більш як за шість місяців».
Отже, частина перша статті 117 КЗпП України в редакції Закону № 2352-IX передбачає: «У разі невиплати з вини роботодавця належних звільненому працівникові сум у строки, визначені статтею 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку, але не більш як за шість місяців».
Зміст наведеної норми свідчить, що законодавець установив максимальну межу періоду, за який нараховується компенсація за затримку розрахунку. Очевидною метою такого законодавчого втручання є забезпечення правової визначеності та запобігання ситуаціям, за яких розмір відповідальності роботодавця міг досягати надмірних значень, що не відповідало б принципу пропорційності. Таким чином, законодавець врегулював критерій «період затримки (прострочення)», установивши для нього граничну межу.
Водночас установлення максимального і преклюзивного строку для нарахування середнього заробітку не слід тлумачити як відмову від застосування принципу пропорційності при визначенні остаточного розміру стягнення.
Законодавче рішення усуває ризик «нескінченної» відповідальності в часі, проте не вирішує проблему можливої неспівмірності суми компенсації та розміру основного боргу, яка може виникати і в межах установленого шестимісячного строку. Законодавець установив максимальний поріг відповідальності, однак не визначив, що сума компенсації має бути безумовно стягнута незалежно від обставин.
Шестимісячне обмеження не нівелює необхідності застосування судом критеріїв, визначених Великою Палатою. Суд при вирішенні подібного спору має оцінювати обставини справи (зокрема, розмір боргу) для визначення справедливого розміру компенсації, який може дорівнювати середньому заробітку за шість місяців, однак може бути і значно меншим, але в будь-якому разі не може перевищувати цю встановлену законом межу.
Закон № 2352-IX не змінив правову природу відшкодування за статтею 117 КЗпП України, яка залишається компенсаційною. Оскільки мета норми права - компенсація, а не покарання, тому і принципи, як-от розумності, справедливості та пропорційності слід застосовувати до визначення розміру компенсації незмінно і послідовно.
Таким чином, статтю 117 КЗпП України потрібно тлумачити у взаємозв'язку із загальними принципами цивільно-правової відповідальності.
Велика Палата Верховного Суду в постанові від 08 жовтня 2025 року у справі № 489/6074/23 сформулювала такий правовий висновок:
«105. Обмеження періоду нарахування відшкодування за затримку розрахунку при звільненні шістьма місяцями, запроваджене до статті 117 КЗпП України Законом № 2352-IX, установлює максимальну межу відповідальності роботодавця. Ця законодавча межа не нівелює фундаментальних принципів розумності, справедливості та пропорційності, а також не змінює компенсаційного характеру відповідної виплати.
106. Розглядаючи спори про стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні після 19 липня 2022 року, необхідно брати до уваги співмірність заявленої до стягнення суми відшкодування з огляду на конкретні обставини справи. При здійсненні такої оцінки необхідно керуватися критеріями, встановленими Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 26 червня 2019 року у справі № 761/9584/15-ц (зокрема, враховувати розмір простроченої заборгованості, її співвідношення із середнім заробітком, поведінку сторін тощо) для забезпечення справедливого балансу інтересів сторін трудових правовідносин. Розмір відшкодування суд може зменшити незалежно від ступеня задоволення позовних вимог про стягнення належних звільненому працівникові сум. Однак загальний період нарахування компенсації не може перевищувати шести місяців.»
Висновки Верховного Суду обов'язкові для врахування відповідно до частини п'ятої статті 242 КАС України.
За висновком Верховного Суду у вказаних справах у разі коли спірний період стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні одночасно охоплюється дією редакцій статті 117 КЗпП України, як до змін, внесених Законом № 2352-ІХ та і після їх внесення, то за такого правового врегулювання спірний період варто умовно поділяти на 2 частини: до набрання змінами чинності 19.07.2022 і після цього.
Застосовуючи наведений підхід Верховного Суду, суд зазначає, що у цій справі період з 26.10.2020 до 18.07.2022 (до набрання чинності Законом № 2352-ІХ) регулюється редакцією статті 117 КЗпП України, до внесення у неї змін Законом № 2352-ІХ, тобто без обмеження строком виплати у шість місяців.
До цього періоду, у разі наявності переконання про істотний дисбаланс між сумою коштів, яку прострочив роботодавець і сумою середнього заробітку за час затримки цієї виплати, суд може застосувати принцип співмірності і зменшити таку виплату.
Проте, період з 19.07.2022 по 18.08.2023 регулюється вже нині чинною редакцією статті 117 КЗпП України, яка передбачає обмеження виплати такому працівникові шістьма місяцями також із застосуванням принципів співмірності, розумності та справедливості.
Абзацами першим, другим пункту 3 Порядку № 100 передбачено, що при обчисленні середньої заробітної плати враховуються всі суми нарахованої заробітної плати згідно із законодавством та умовами трудового договору, крім визначених у пункті 4 цього Порядку.
За змістом пункту 4 Порядку № 100 при обчисленні середньої заробітної плати не враховуються, зокрема, одноразові виплати (компенсація за невикористану відпустку, матеріальна допомога, допомога працівникам, які виходять на пенсію, вихідна допомога тощо); пенсії, державна допомога, соціальні та компенсаційні виплати, грошова винагорода за сумлінну працю та зразкове виконання службових обов'язків.
Відповідно до пункту 5 Порядку № 100 нарахування виплат у всіх випадках збереження середньої заробітної плати провадиться виходячи з розміру середньоденної (годинної) заробітної плати.
На підставі пункту 8 Порядку № 100 нарахування виплат, що обчислюються із середньої заробітної плати за останні два місяці роботи, провадяться шляхом множення середньоденного (годинного) заробітку на число робочих днів/годин, а у випадках, передбачених чинним законодавством, календарних днів, які мають бути оплачені за середнім заробітком. Середньоденна (годинна) заробітна плата визначається діленням заробітної плати за фактично відпрацьовані протягом двох місяців робочі (календарні) дні на число відпрацьованих робочих днів (годин), а у випадках, передбачених чинним законодавством, - на число календарних днів за цей період.
З системного аналізу вищенаведених норм Порядку № 100 можна дійти висновку, що:
згідно з чинним законодавством нарахування середнього грошового забезпечення за весь час затримки по день фактичного розрахунку особам рядового і начальницького складу Державної кримінально-виконавчої служби України проводиться шляхом множення середньоденного грошового забезпечення на число календарних днів, які мають бути оплачені за середнім грошовим забезпеченням. Середньоденне грошове забезпечення обчислюється виходячи з виплат за останні 2 календарні місяці служби, що передують місяцю звільнення, та визначається діленням грошового забезпечення за фактично відпрацьовані протягом цих двох місяців календарні дні на число календарних днів за цей період;
нарахування середнього грошового забезпечення за весь час затримки по день фактичного розрахунку здійснюється з щомісячних основних (посадовий оклад, оклад за військовим званням) та щомісячних додаткових видів грошового забезпечення (підвищення посадового окладу, надбавки, доплати, винагороди, які мають постійний характер, премія) за останні 2 календарні місяці служби перед місяцем звільнення. При цьому, індексація враховується в усіх випадках обчислення середнього грошового забезпечення;
до розрахунку не включаються одноразові додаткові види грошового забезпечення, а також інші виплати, передбачені пунктом 4 Порядку № 100.
Отже, при розрахунку середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні за період з 26 жовтня 2020 року по 18 липня 2022 року суд виходить з наступного.
Чітка формула застосування критеріїв зменшення розміру відшкодування, визначеного відповідно до статті 117 КЗпП України, виходячи зі середнього заробітку за час затримки роботодавцем розрахунку при звільненні міститься у постанові Верховного Суду у складі судової палати з розгляду справ щодо виборчого процесу та референдуму, а також захисту політичних прав громадян Касаційного адміністративного суду від 30 листопада 2020 року у справі № 480/3105/19.
Верховний Суд у складі судової палати з розгляду справ щодо виборчого процесу та референдуму, а також захисту політичних прав громадян Касаційного адміністративного суду у постанові від 30.11.2020 у справі № 480/3105/19 дійшов висновку, що залежно від розміру невиплачених належних звільненому працівникові сум прямо пропорційно належить виплаті розмір середнього заробітку, однак за весь час їх затримки по день фактичного розрахунку.
Таким чином, за алгоритмом, запропонованим у постанові Верховного Суду від 30 листопада 2020 року у справі № 480/3105/19, сума відшкодування (середнього заробітку) має бути пропорційною (у відсотковому відношенні) частці заборгованості (компенсації за невикористані відпустки) у загальній сумі виплат, які належало виплатити позивачеві при звільненні.
Відповідно до довідки про грошове забезпечення ОСОБА_1 від 27.11.2023 № 828 середньоденний заробіток позивача складає 384,10 грн.
Суд звертає увагу, що всі належні працівнику суми, роботодавець повинен виплатити у день його звільнення, в даному випадку це 25 жовтня 2020 року.
Період затримки розрахунку з позивачем починається з 26 жовтня 2020 року (наступний день після звільнення) та закінчується 18 липня 2022 року (до набрання чинності Законом № 2352-ІХ), та складає 630 календарних днів.
Розмір середнього грошового забезпечення за час затримки розрахунку становить: 384,10 грн х 630 днів = 241 983 грн.
Відповідачем при звільненні сплачено позивачу 39 833,29 грн.
При цьому, відповідачем при звільненні позивача не виплачена сума грошового забезпечення в повному розмірі, а саме: індексація грошового забезпечення за період з 25.10.2017 по 28.02.2018, компенсація втрати частини доходів в зв'язку з порушенням строків виплати індексації грошового забезпечення, компенсація за невикористані дні додаткової відпустки; індексація-різниця грошового забезпечення за період з 01.03.2018 по 25.10.2020 всього не виплачено 63 273,93 грн.
Суд зазначає, що компенсація втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків виплати індексації не відноситься до складових грошового забезпечення, тому не може включатися до складу сум, належних працівникові при звільненні.
Таким чином, відповідач при звільненні повинен був виплатити позивачу 103 107,22 грн (39 833,29 грн. + 63 273,93 грн).
Частка невиплаченого грошового забезпечення при звільненні складає 61,37% (63 273,93 грн х 100% : 103 107,77 грн).
Розмір середнього заробітку позивача за час затримки розрахунку за період з 26.10.2020 по 18.07.2022 становить:
241 983 грн, отже 61,37% від цієї суми складає 148 504,97 грн.
Також період затримки розрахунку з позивачем при звільненні складає з 19 липня 2022 року по 18 серпня 2023 року (остаточний день виплати недоплаченого грошового забезпечення за рішенням суду у справі № 200/19153/21), проте з врахуванням ст. 117 КЗпП України - по 19 січня 2023 року (шість місяців) - всього 184 календарні дні.
Сума середнього заробітку за затримку розрахунку при звільненні складає 70 674,40 грн (середньоденний розмір грошового забезпечення 384,10 грн х 184 дні затримки).
Розмір середнього заробітку позивача за час затримки розрахунку за період з 19.07.2022 по 19 січня 2023 року становить: 70 674,40 грн, отже 61,37% від цієї суми складає - 43 372,88 грн.
Таким чином, загальний розмір середнього заробітку за затримку розрахунку при звільненні складає 191 877,85 грн (148 504,97 грн + 43 372,88 грн.)
Проте, окрім критерію, викладеного в постанові Верховного Суду від 30 листопада 2020 року в справі № 480/3105/19, існують і інші, які згідно з усталеною судовою практикою обумовлюють зменшення суми середнього заробітку, що підлягає стягненню на користь позивача.
Велика Палата Верховного Суду у постанові від 26 лютого 2020 року у справі № 821/1083/17 підсумувала, що з огляду на наведені мотиви про компенсаційний характер заходів відповідальності у цивільному праві, виходячи з принципів розумності, справедливості та пропорційності, суд за певних умов може зменшити розмір відшкодування, передбаченого статтею 117 КЗпП України, враховуючи:
розмір простроченої заборгованості роботодавця щодо виплати працівнику при звільненні всіх належних сум, передбачених на день звільнення трудовим законодавством, колективним договором, угодою чи трудовим договором;
період затримки (прострочення) виплати такої заборгованості, а також те, з чим була пов'язана тривалість такого періоду з моменту порушення права працівника і до моменту його звернення з вимогою про стягнення відповідних сум;
ймовірний розмір пов'язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника;
інші обставини справи, встановлені судом, зокрема, дії працівника та роботодавця у спірних правовідносинах, співмірність ймовірного розміру пов'язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника та заявлених позивачем до стягнення сум середнього заробітку за несвоєчасний розрахунок при звільненні.
Отже, визначаючи остаточний розмір суми середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні у період з 26.10.2020 по 19.01.2023 у цій справі, суд виходить з принципу співмірності, що розмір середнього заробітку за затримку розрахунку при звільненні не може в рази перевищувати розмір виплат, які не сплатив відповідач позивачу при звільненні.
Як свідчать матеріали справи, причинами, що пов'язані з тривалістю порушень прав позивача, є як дії позивача, який не відразу після звільнення оскаржив бездіяльність відповідача щодо невиплати при звільненні всіх необхідних сум, так і дії відповідача, який не здійснив повного розрахунку при звільненні.
Суд враховує, що позивач, звільнившись в жовтні 2020 року, до суду з позовом про стягнення грошового забезпечення у вигляді індексації звернувся лише в травні 2021 року у справі № 200/5794/21 та в грудні 2021 року у справі № 200/19153/21, збільшивши таким чином період затримки. При цьому позивач не був позбавлений права звернутися до суду щодо належного нарахування грошового забезпечення ще під час проходження служби, а судовий спір виник не до всієї суми, яка належала позивачу при звільненні, а лише щодо окремих виплат (індексація).
З урахуванням наведених вище правових позицій Верховного Суду, з огляду на компенсаційний характер заходів відповідальності, виходячи з принципів розумності, справедливості та пропорційності, суд дійшов висновку, що виплата середнього заробітку позивачу за час затримки розрахунку за період з 26.10.2020 по 18.07.2022 та з 19.07.2022 по 19.01.2023 в загальному розмірі 191 877,85 грн (148 504,97 грн + 43 372,88 грн), виходячи з принципу пропорційності, є явно неспівмірною та непропорційною зі встановленим розміром заборгованості відповідача з виплати належних позивачу при звільнення сум, характером цієї заборгованості, діями позивача та відповідача.
В пункті 94.5 постанови Великої Палати Верховного Суду від 26 червня 2019 року у справі № 761/9584/15-ц вказано, що для приблизної оцінки розміру майнових втрат працівника, пов'язаних із затримкою розрахунку при звільненні, які розумно можна було би передбачити, на підставі даних Національного банку України про середньозважені ставки за кредитами в річному обчисленні за 2009-2015 року можна розрахувати розмір сум, які працівник, недоотримавши належні йому кошти від роботодавця, міг би сплатити як відсотки, взявши кредит з метою збереження рівня свого життя.
Відповідно до цього способу розрахунку розміру майнових втрат позивача на підставі припущення про необхідність взяття ним кредиту внаслідок затримки виплати працівнику належних йому сум, цей розмір можна обчислити як добуток суми несвоєчасно виплачених коштів на середньозважену вартість (у % річних) кредитів у національній валюті для фізичних осіб за даними НБУ (на день взяття кредиту) за відповідний період затримки. При цьому використовуються дані для короткострокових (до одного року) та довгострокових кредитів (більше року), якщо період затримки розрахунку становить більше 365 днів.
Згідно відомостей офіційного веб сайту Національного банку України (https://bank.gov.ua/files/4-Financial_markets.xlsx), середньозважена процентна ставка в річному обчисленні за новими кредитами резидентам (крім інших депозитних корпорацій) за секторами економіки (усього у національній валюті) становила: у 2020 році - 14,1 %; у 2021 році - 13,3 %; у 2022 році - 18,5 %, у 2023 році - 22,0%.
Отже, беручи до уваги висновки постанови Великої Палати Верховного Суду від 26 червня 2019 року по справі № 761/9584/15-ц та виходячи з розміру несвоєчасно нарахованої та виплаченої позивачу індексації грошового забезпечення при звільненні в розмірі 63 273,93 грн, приблизну оцінку розміру майнових втрат позивача, пов'язаних із затримкою розрахунку при звільненні у спірних правовідносинах, що розумно можна було би передбачити на підставі даних Національного банку України про середньозважені ставки за кредитами, можна розрахувати як розмір суми, яку позивач, недоотримавши належні йому кошти від роботодавця, міг би сплатити як відсотки, взявши кредит на цю суму з метою збереження рівня свого життя, а саме:
у 2020 році середньозважена процентна ставка за кредитом в річному обчисленні 14,1 % річних/12 місяців = 1,18% (ставка за кредитом одного місяця) обчислено за формулою: 63 273,93 грн (несвоєчасно виплачена сума) х 1,18 % х 3 місяці = 2239,90 грн
у 2021 році середньозважена процентна ставка за кредитом в річному обчисленні 13,3 %, за 2021 рік обчислено за формулою 63 273,93 грн (несвоєчасно виплачена сума) х 13,3 % = 8415,43 грн;
у 2022 році середньозважена процентна ставка за кредитом в річному обчисленні 18,5 % річних, за 2022 рік обчислено за формулою: 63 273,93 грн (несвоєчасно виплачена сума) х 18,5 % = 11 705,68 грн;
у 2023 році середньозважена процентна ставка за кредитом в річному обчисленні 22,0 % річних / 12 місяців = 1,83 % (ставка за кредитом одного місяця), за січень 2023 року обчислено за формулою: 63 273,93 грн (сума несвоєчасно виплаченої суми) х 1,83 % х 1 місяць = 1157,91 грн.
Загальна сума приблизних майнових втрат позивача за період з жовтня 2020 року по січень 2023 року у зв'язку із несвоєчасною виплатою 63 273,93 грн становить 23 518,92 грн (2239,90 грн +8415,43 грн + 11 705,68 грн + 1157,91 грн).
Таким чином, підлягає стягненню на користь позивача середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні (коштів в загальній сумі 63 273,93 грн, виплачених остаточно 18.08.2023 на виконання рішень суду у справах № 200/5794/21 та № 200/19153/21), в загальному розмірі 23 518,92 грн за період з 26 жовтня 2020 року по 18 липня 2022 року та з 19 липня 2022 по 19 січня 2023 року.
З огляду на вищевикладене суд погоджується з доводами апелянта - відповідача, що судом першої інстанції при розрахунку середнього заробітку позивача за час затримки розрахунку при звільненні не враховано співмірність та пропорційність розміру заборгованості відповідача з виплати належних позивачу при звільнення сум, з характером цієї заборгованості, діями позивача та відповідача.
Статтею 242 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.
Відповідно до положень частини першої статті 317 КАС України підставами для скасування судового рішення суду першої інстанції повністю або частково та ухвалення нового судового рішення у відповідній частині або зміни рішення є неповне з'ясування судом обставин, що мають значення для справи; недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими; невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи; неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права.
В межах доводів апеляційної скарги відповідача суд першої інстанції неправильно застосував норми матеріального права, тому апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню, рішення суду першої інстанції - зміні в частині визначення розміру середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні.
Керуючись статтями 308, 311, 315, 316, 317, 321, 322, 325, 327, 328, 329 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -
Апеляційну скаргу Військової частини НОМЕР_1 на рішення Донецького окружного адміністративного суду від 02 грудня 2025 року у справі № 200/5212/23 - задовольнити частково.
Рішення Донецького окружного адміністративного суду від 02 грудня 2025 року у справі № 200/5212/23 - змінити.
В абзаці п'ятому резолютивної частини рішення Донецького окружного адміністративного суду від 02 грудня 2025 року у справі № 200/5212/23 - слова та цифри «у сумі 192 349,29 грн» замінити словами та цифрами «у розмірі 23 518,92 грн (двадцять три тисячі п'ятсот вісімнадцять) гривень 92 копійки».
В іншій частині рішення Донецького окружного адміністративного суду від 02 грудня 2025 року у справі № 200/5212/23 - залишити без змін.
Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дати її ухвалення 06 квітня 2026 року.
Касаційна скарга на судове рішення подається протягом тридцяти днів до Верховного Суду з дня складання повного судового рішення в порядку, визначеному ст. 328 КАС України.
Повне судове рішення складено 06 квітня 2026 року.
Головуючий суддя І.Д. Компанієць
Судді А.В. Гайдар
Е.Г. Казначеєв