про залишення позовної заяви без руху
06 квітня 2026 року справа № 580/3167/26
м. Черкаси
Суддя Черкаського окружного адміністративного суду Янківська В.П., перевіривши матеріали позовної заяви ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Черкаській області про визнання бездіяльності протиправною та зобов'язання вчинити певні дії,
встановив:
30 березня 2026 року ОСОБА_1 подала позов до Головного управління Пенсійного фонду України в Черкаській області, в якому просить:
1) визнати протиправними дії Головного управління Пенсійного фонду України в Черкаській області щодо відмови у зарахуванні до страхового стажу ОСОБА_1 періоду догляду за дитиною з інвалідністю (2 роки 6 місяців) та незастосування належних коефіцієнтів індексації;
2) визнати протиправними дії Головного управління Пенсійного фонду України в Черкаській області щодо відмови виключення з Реєстру застрахованих осіб та інших відомчих баз недостовірну інформацію про перебування ОСОБА_1 у трудових відносинах з 2014 року з комунальним закладом Луганська середня загальноосвітня школа І-ІІІ ступенів № 67;
3) зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України в Черкаській області зарахувати до страхового стажу ОСОБА_1 2 роки 6 місяців страхового стажу за період догляду за дитиною з інвалідністю та провести перерахунок пенсії з дати звернення з 30.06.2011 без застосування постановою Кабінету Міністрів України від 14.07.2025 року №821;
4) зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України в Черкаській області виключити з Реєстру застрахованих осіб та інших відомчих баз недостовірну інформацію про перебування ОСОБА_1 у трудових відносинах з 2014 року з комунальним закладом Луганська середня загальноосвітня школа І-ІІІ ступенів № 67, встановивши статус «непрацюючий пенсіонер»;
5) зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України в Черкаській області здійснити індексацію та перерахунок пенсії ОСОБА_1 , призначеної за Законом № 1058-IV, шляхом застосування кумулятивних коефіцієнтів збільшення до показника середньої заробітної плати (доходу) в Україні, який враховувався для обчислення її пенсії (10 846,37 грн), а саме: із застосуванням коефіцієнта 1,14 - з 01 березня 2022 року (Постанова КМУ № 118); із застосуванням коефіцієнта 1,197 (застосованого до збільшеного показника) - з 01 березня 2023 року (Постанова КМУ № 168); із застосуванням коефіцієнта 1,0796 (застосованого до збільшеного показника) - з 01 березня 2024 року (Постанова КМУ № 185); із застосуванням коефіцієнта 1,115 (застосованого до збільшеного показника) - з 01 березня 2025 року (Постанова КМУ № 209) та у зв'язку з цим провести перерахунок та виплату пенсії, починаючи з 01 березня 2023 року, з 01 березня 2024 року та з 01 березня 2025 року здійснюючи подальшу виплату пенсії, виходячи з коректно індексованого показника середньої заробітної плати без застосування постановою Кабінету Міністрів України від 14.07.2025 року №821.
Крім того, позивач просить звільнити її від сплати судового збору, оскільки відповідно до довідки ПФУ про доходи від 28.03.2026 № 9771 4078 5796 3723, загальний річний дохід ОСОБА_1 за 2025 рік становить 45365,24 грн. Оскільки позов містить чотири самостійні вимоги, загальна сума збору становить 5324.80 грн. П'ять відсотків від річного доходу позивача складають: 2268,26 грн. Таким чином позивач вважає, що вона має право на звільнення від сплати судового збору на підставі п.1 ч.1 ст.8 Закону України «Про судовий збір».
Подана позивачем позовна заява не відповідає вимогам статей 160, 161 Кодексу адміністративного судочинства України і підлягає залишенню без руху, з огляду на таке.
Відповідно до частини 3 статті 161 Кодексу адміністративного судочинства України до позовної заяви додається документ про сплату судового збору у встановлених порядку і розмірі або документи, які підтверджують підстави звільнення від сплати судового збору відповідно до закону.
Правові засади справляння судового збору, платників, об'єкти та розміри ставок судового збору, порядок сплати, звільнення від сплати та повернення судового збору визначаються Законом України “Про судовий збір» від 08.07.2011 № 3674-VI (далі - Закон України № 3674-VI).
Стаття 2 вказаного Закону передбачає, що платники судового збору - громадяни України, іноземці, особи без громадянства, підприємства, установи, організації, інші юридичні особи (у тому числі іноземні) та фізичні особи - підприємці, які звертаються до суду чи стосовно яких ухвалене судове рішення, передбачене цим Законом.
Частиною 2 статті 4 Закону України № 3674-VI визначено, що за подання до адміністративного суду адміністративного позову немайнового характеру, який подано фізичною особою ставка судового збору встановлюються у 0,4 розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб.
Згідно статті 7 Закону України «Про Державний бюджет України на 2026 рік», з 01 січня 2026 року прожитковий мінімум для працездатних осіб становить 3328грн.
У разі коли в позовній заяві об'єднано дві і більше вимог немайнового характеру, судовий збір сплачується за кожну вимогу немайнового характеру (ч 3 ст. 6 ЗУ "Про судовий збір").
Отже, ставка судового збору за подання фізичною особою адміністративного позову немайнового характеру становить 1331 грн 20 коп. (за кожну немайнову вимогу).
Відповідно до ч. 3 ст. 4 ЗУ «Про судовий збір», при поданні до суду процесуальних документів, передбачених частиною другою цієї статті, в електронній формі - застосовується коефіцієнт 0,8 для пониження відповідного розміру ставки судового збору.
Отже, позивач повинен сплатити за подання цього адміністративного позову судовий збір у розмірі 3194,88 (3993 грн 60 коп. * 0,8).
Оцінюючи доводи та пояснення позивача про звільнення від сплати судового збору, суддя виходить з такого.
Згідно з ч.1 ст.133 КАС України, суд, враховуючи майновий стан сторони, може своєю ухвалою зменшити розмір належних до оплати судових витрат чи звільнити від їх оплати повністю або частково, чи відстрочити або розстрочити сплату судових витрат на невизначений строк.
Стаття 8 Закону №3674-VI врегульовує питання щодо відстрочення та розстрочення сплати судового збору, зменшення його розміру або звільнення від його сплати.
Згідно із частиною 1 статті 8 Закону №3674-VI враховуючи майновий стан сторони, суд може своєю ухвалою за її клопотанням відстрочити або розстрочити сплату судового збору на певний строк, але не довше ніж до ухвалення судового рішення у справі, за таких умов:
1) розмір судового збору перевищує 5 відсотків розміру річного доходу за попередній календарний рік фізичної особи, яка подає позовну заяву, іншу заяву, скаргу, апеляційну чи касаційну скаргу; або
2) особами, які подають позовну заяву, іншу заяву, скаргу, апеляційну чи касаційну скаргу, є:
а) військовослужбовці;
б) батьки, які мають дитину віком до чотирнадцяти років або дитину з інвалідністю, якщо інший з батьків ухиляється від сплати аліментів;
в) одинокі матері (батьки), які мають дитину віком до чотирнадцяти років або дитину з інвалідністю;
г) члени малозабезпеченої чи багатодітної сім'ї;
ґ) особа, яка діє в інтересах малолітніх чи неповнолітніх осіб та осіб, які визнані судом недієздатними чи дієздатність яких обмежена; або
3) предметом позову є захист соціальних, трудових, сімейних, житлових прав, відшкодування шкоди здоров'ю; або
4) заявником (позивачем) у межах справи про банкрутство (неплатоспроможність) є юридична або фізична особа, у тому числі фізична особа - підприємець, яка перебуває у судових процедурах розпорядження майном, санації або реструктуризації боргів, за клопотанням арбітражного керуючого (розпорядника майна, керуючого санацією, керуючого реструктуризацією) або боржника.
Суд може зменшити розмір судового збору або звільнити від його сплати на підставі, зазначеній у частині першій цієї статті.
При визначенні майнового стану особи для цілей цієї статті суд може враховувати інформацію про розмір доходів за попередній календарний рік, перебування на утриманні непрацездатних членів сім'ї, наявність у власності нерухомого, рухомого майна та/або іншого цінного майна, а також інші обставини, які мають значення для оцінки майнового стану особи.
Отже, суд наділений повноваженнями зменшити тягар судових витрат для особи, яка до нього звертається. Водночас конструкція наведених правових норм дає підстави для висновку, що зменшення судових витрат, якого зазнає сторона, є не обов'язком суду, а саме його повноваженням як формою суддівського розсуду, який може бути реалізований за наявності певних обставин.
З аналізу статті 8 Закону №3674-VI встановлено, що законодавець, застосувавши конструкцію «суд, враховуючи майновий стан сторони, може…», тим самим визначив, що питання звільнення, зменшення розміру, відстрочення чи розстрочення сплати судового збору осіб, які не зазначені в статті 5, або у справах із предметом спору, не охопленим статтею 5, є правом, а не обов'язком суду навіть за наявності однієї з умов для такого звільнення, зменшення розміру, відстрочення чи розстрочення.
Такий правовий висновок викладено у постанові Великої Палати Верховного Суду від 14 січня 2021 року у справі № 0940/2276/18.
Пленум Вищого адміністративного суду України Постанові від 23.01.2015 № 2 «Про практику застосування адміністративними судами положень Закону України від 8 липня 2011 року № 3674-VI «Про судовий збір» зазначив, що визначення майнового стану сторони є оціночним та залежить від доказів, якими обґрунтовується рівень майнового стану сторони. Якщо залежно від рівня майнового стану сторона позбавлена можливості сплатити судовий збір, то такі обставини є підставою на відстрочення та розстрочення сплати судового збору, зменшення його розміру або звільнення сторони від сплати. Таке ж право мають і бюджетні установи. Водночас якщо ці бюджетні установи діють як суб'єкти владних повноважень, то обмежене фінансування такої установи не є підставою для відстрочення та розстрочення сплати судового збору, зменшення його розміру або звільнення від сплати.
Суддя зазначає, що додана позивачем на підтвердження того, що розмір судового збору за подачу цього позову перевищує 5% розміру річного доходу позивача за попередній календарний рік довідка про доходи від 28.03.2026 № 9771 4078 5796 3723, відповідно до якої загальний річний дохід ОСОБА_1 за 2025 рік становить 45 365.24 грн, є не достатнім доказом для підтвердження майнового стану позивача. Зокрема позивачем не надано відомості з Державного реєстру фізичних осіб-платників податків про джерела та суми нарахованого доходу, нарахованого податку та військового збору за попередній календарний рік.
Суддя наголошує, що підтвердження скрутного матеріального становища є необхідним доказовим елементом для позитивного вирішення питання про звільнення чи відстрочення сплати судового збору.
Отже, клопотання позивача про звільнення від сплати судового збору не є обґрунтованим, не підтверджено достатнім доказами та не підлягає задоволенню.
При цьому, суд роз'яснює, що відмова у звільненні від сплати судового збору не позбавляє особу права повторного звернення із такою заявою із обов'язковим наданням необхідних доказів.
Також суддя відмічає, що Європейський суду з прав людини у рішенні від 19.06.2001 у справі Креуз проти Польщі (Kreuz v. Poland) указав, що Право на суд не є абсолютним, воно може обмежуватися державою різноманітними засобами, в тому числі фінансовими. Вимога сплатити судовий збір не обмежує право заявників на доступ до правосуддя.
Позивачу за подання позову необхідно надати докази сплати судового збору у розмірі 3194,88 грн, або документи, які підтверджують підстави звільнення від сплати судового збору відповідно до закону.
Відповідно до частини шостої статті 161 КАС України, у разі пропуску строку звернення до адміністративного суду позивач зобов'язаний додати до позову заяву про поновлення цього строку та докази поважності причин його пропуску.
Згідно частин першої- другої статті 122 КАС України, позов може бути подано в межах строку звернення до адміністративного суду, встановленого цим Кодексом або іншими законами.
Для звернення до адміністративного суду за захистом прав, свобод та інтересів особи встановлюється шестимісячний строк, який, якщо не встановлено інше, обчислюється з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.
Наголошую на тому, що право громадян, на індексацію пенсії не є абсолютним і його захист може бути обмеженим строком звернення до суду за захистом прав, свобод та інтересів.
Це, насамперед, зумовлено специфікою соціальних спорів, які розглядаються в порядку адміністративного судочинства, а запровадження таких строків обумовлене досягненням юридичної визначеності у публічно-правових відносинах. Ці строки обмежують час, протягом якого такі правовідносини можуть вважатися спірними. Після їх завершення, якщо ніхто не звернувся до суду за вирішенням спору, відносини стають стабільними, оскільки реалізація позивачем права на звернення до суду з позовною заявою в рамках строку звернення до суду залежить виключно від нього самого, а не від дій чи бездіяльності посадових осіб відповідача.
Так, відповідно до частин першої, другої та третьої статті 122 Кодексу адміністративного судочинства України позов може бути подано в межах строку звернення до адміністративного суду, встановленого цим Кодексом або іншими законами.
Для звернення до адміністративного суду за захистом прав, свобод та інтересів особи встановлюється шестимісячний строк, який, якщо не встановлено інше, обчислюється з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.
Для захисту прав, свобод та інтересів особи цим Кодексом та іншими законами можуть встановлюватися інші строки для звернення до адміністративного суду, які, якщо не встановлено інше, обчислюються з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.
Наслідки пропущення строків звернення до адміністративного суду регламентовані статтею 123 Кодексу адміністративного судочинства України, відповідно до частини третьої якої якщо факт пропуску позивачем строку звернення до адміністративного суду буде виявлено судом після відкриття провадження в адміністративній справі і позивач не заявить про поновлення пропущеного строку звернення до адміністративного суду, або якщо підстави, вказані ним у заяві, будуть визнані судом неповажними, суд залишає позовну заяву без розгляду.
Звернувшись до суду з цим позовом 30 березня 2026 року позивач в тому числі заявила вимоги про зобов'язання відповідача здійснити з 01 березня 2022, з 01 березня 2023 року, з 01 березня 2024 р., з 01 березня 2025 індексацію пенсії .
Разом з цим, Велика Палата Верховного Суду у постанові від 24 грудня 2020 року у справі № 510/1286/16-а дійшла висновку, що норми статі 87 Закону України «Про пенсійне забезпечення» та статті 46 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» (щодо необмеження будь-яким строком невиплаченої пенсіонерові суми пенсії), підлягають застосуванню у справах за позовами про оскарження бездіяльності, дій та/або рішень суб'єкта владних повноважень щодо обчислення, призначення, перерахунку пенсійних виплат виключно за наявності таких умов:
1) ці суми мають бути нараховані пенсійним органом;
2) ці суми мають бути не виплаченими саме з вини держави в особі пенсійного органу.
У справі, яка розглядається, фактичні обставини свідчать про те, що індексація у 2021 по 2025 роки позивачу не нараховувалася, тому відсутні підстави для необмеження будь-яким строком невиплаченої пенсіонерові суми пенсії.
Слід зазначити, що реалізація позивачем права на звернення до суду з позовною заявою в рамках строку звернення до суду залежить виключно від неї самої, а не від дій чи бездіяльності посадових осіб відповідача. Позивач, необґрунтовано не дотримуючись такого порядку, позбавляє себе можливості реалізовувати своє право на звернення до суду в межах строків звернення до суду нереалізація цього права зумовлена її власною пасивною поведінкою.
Відповідна правова позиція викладена в постанові ВС від 13.01.2025 р. у справі № 160/28752/23.
Звернувшись до суду з цим позовом в березні 2026 року, позивач заявив позовні вимоги поза межами шестимісячного строку звернення, за відсутності заяви про поновлення строку звернення до суду.
Відтак, слід подати заяву про поновлення цього строку та докази поважності причин його пропуску.
Враховуючи викладене, суддя дійшов висновку, що позовну заяву подано без додержання вимог, встановлених статтею 161 Кодексу адміністративного судочинства України.
Згідно з частиною 1 статті 169 Кодексу адміністративного судочинства України суддя, встановивши, що позовну заяву подано без додержання вимог, встановлених статтями 160, 161 цього Кодексу, протягом п?яти днів з дня подання позовної заяви постановляє ухвалу про залишення позовної заяви без руху.
Керуючись статтями 5, 8, 159, 160, 161, 168, 169, 241, 293, 294, 295, 297 Кодексу адміністративного судочинства України, суддя
ухвалив:
Позовну заяву залишити без руху.
Встановити позивачеві десятиденний строк з дня вручення копії ухвали, протягом якого можуть бути усунуті вказані вище недоліки.
У разі невиконання вимог, зазначених в ухвалі, позовна заява буде повернута позивачу.
Копію ухвали надіслати позивачу.
Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання суддею та оскарженню не підлягає.
СуддяВалентина ЯНКІВСЬКА