06 квітня 2026 року справа № 580/516/26
м. Черкаси
Черкаський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Янківської В.П., розглянувши у порядку письмового провадження за правилами спрощеного позовного провадження без виклику учасників справи в приміщенні суду адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Міністерства оборони України про визнання протиправної відмови та зобов'язання вчинити певні дії,
встановив:
20 січня 2026 року до Черкаського окружного адміністративного суду надійшов позов ОСОБА_1 до Міністерства оборони України, в якому просить:
1) визнати протиправною бездіяльність Міністерства оборони України, яка проявилася в тому, що посадові особи Міністерства оборони України у встановлений чинним законодавством України термін не надали жодної відповіді на запит на інформацію від 07 січня 2026 року;
2) зобов'язати Міністерство оборони України надати позивачу відповідь на запит на інформацію від 07 січня 2026 року.
Обгрунтовуючи позовні вимоги, позивач зазначив, що 07.01.2026 він звернувся до Міністерства оборони України із запитом, в якому просив проінформувати про те, який державний орган (посадова особа) скаргу про притягнення до відповідальності посадових осіб Міністерства оборони України надіслав на розгляд до військової частини НОМЕР_1 . Станом на дату подання адміністративної позовної заяви відповідь Міністерства оборони України на запит на інформацію від 07 січня 2026 року йому не вручено.. Вважає таку тривалу відсутність реакції з боку Міністерства оборони України неправомірною бездіяльністю.
Ухвалою від 26.01.2026 суддя прийняв позовну заяву до розгляду та відкрив спрощене позовне провадження без повідомлення учасників справи.
Відповідач проти позову заперечив та надав відзив на позовну заяву, в якому зазначив, що звернення ОСОБА_1 від 07.01.2026 зареєстровано у Міноборони за № К-6054/1 від 12.01.2026 та надіслано до Генерального штабу Збройних Сил України для розгляду відповідно до компетенції. Військовою частиною НОМЕР_2 , в межах компетенції, опрацьовано запит на інформацію від 07.01.2026 та надано відповідь на електронну пошту позивача. Вважаючи позовні вимоги позивача безпідставними, просить у задоволенні позовних вимог відмовити повністю.
Позивач подав до суду додаткові пояснення, в яких заперечив проти викладених у відзиві обставин та просив задовольнити позовні вимоги в повному обсязі, посилаючись на те, що відповідач відповідач навіть до суду не надав доказів того факту, що він у встановлений законом строк надав мені відповідь на запит на інформацію від 07 січня 2026 року, що відповідь військової частини НОМЕР_2 від 21 січня 2026 року була надана вже після мого звернення до суду з адміністративною позовною заявою. Викладене, на думку позивача, підтверджує тривалу бездіяльність та порушення строків розгляду звернення.
З'ясувавши доводи учасників справи, викладені у заявах по суті, дослідивши подані письмові докази, суд встановив таке.
07 січня 2026 року позивач звернувся із запитом на інформацію від 07 січня 2026 року, у якому просив проінформувати про те, який державний орган (посадова особа) скаргу про притягнення до відповідальності посадових осіб Міністерства оборони України надіслав на розгляд до військової частини НОМЕР_1 . Відповідь просив надати на електронну пошту.
Запит на інформацію від 07 січня року направлявся через електронний кабінет на сайті Урядового контактного центру.
Як зазначив у відзиві представник відповідача, звернення ОСОБА_1 від 07.01.2026 зареєстровано у Міноборони за № К-6054/1 від 12.01.2026 та надіслано до Генерального штабу Збройних Сил України для розгляду відповідно до компетенції.
Військовою частиною НОМЕР_2 , в межах компетенції, опрацьовано запит на інформацію від 07.01.2026 та надано відповідь на електронну пошту позивача.
Вважаючи, що відповідач допустив протиправну бездіяльність щодо розгляду його заяви від 07.01.2026, останній звернувся до суду з цим позовом.
Надаючи правову оцінку встановленим обставинам справи, суд виходить з такого.
Бездіяльність відповідача щодо ненадання відповіді на запит позивач вважає протиправною, а тому звернувся в суд з цим позовом.
Надаючи правову оцінку відносинам, що виникли між сторонами, суд зазначає, що відповідно до частини другої статті 19 Конституції України, органи державної влади та місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, у межах повноважень та способом, передбаченими Конституцією та законами України.
Згідно зі статтею 40 Конституції України, усі мають право направляти індивідуальні чи колективні письмові звернення або особисто звертатися до органів державної влади, органів місцевого самоврядування та посадових і службових осіб цих органів, що зобов'язані розглянути звернення і дати обґрунтовану відповідь у встановлений законом строк.
У Рішенні Конституційного Суду України від 20.01.2012 №2-рп/2012, даючи офіційне тлумачення положень частин першої, другої статті 32, частин другої, третьої статті 34 Конституції України, Конституційний Суд України зазначив, що Конституцією України визначено вичерпний перелік підстав, за наявності яких законами України може передбачатися обмеження прав особи на вільне збирання, зберігання, використання і поширення інформації, оскільки реалізація цих прав не повинна порушувати громадські, політичні, економічні, соціальні, духовні, екологічні та інші права, свободи і законні інтереси інших громадян, права та інтереси юридичних осіб, у тому числі й конституційне право особи на невтручання в її особисте і сімейне життя; збирання, зберігання, використання та поширення державою, органами місцевого самоврядування, юридичними або фізичними особами конфіденційної інформації про особу без її згоди є втручанням в її особисте та сімейне життя, яке допускається винятково у визначених законом випадках і лише в інтересах національної безпеки, економічного добробуту та прав людини (абзац шостий пункту 4, абзац четвертий пункту 5 мотивувальної частини вказаного Рішення).
У абзаці 3 підпункту 2.1 п. 2 мотивувальної частини Рішення від 01.06.2016 №2-рп/2016 Конституційним Судом України вказано, що обмеження щодо реалізації конституційних прав і свобод не можуть бути свавільними та несправедливими, вони мають встановлюватися виключно Конституцією і законами України, переслідувати легітимну мету, бути обумовленими суспільною необхідністю досягнення цієї мети, пропорційними та обґрунтованими, у разі обмеження конституційного права або свободи законодавець зобов'язаний запровадити таке правове регулювання, яке дасть можливість оптимально досягти легітимної мети з мінімальним втручанням у реалізацію цього права або свободи і не порушувати сутнісний зміст такого права.
Конституційний Суд України визначив, що під правомірним обмеженням конституційних прав і свобод людини і громадянина слід розуміти передбачену Конституцією України можливість втручання держави за допомогою юридичних засобів у зміст та обсяг конституційних прав і свобод людини і громадянина, яке відповідає вимогам верховенства права, потрібності, доцільності та пропорційності у демократичному суспільстві; метою такого обмеження є охорона основоположних цінностей у суспільстві, до яких належать, зокрема, життя, свобода та гідність людини, здоров'я і моральність населення, національна безпека, громадський порядок (абзац 2 п. 6 мотивувальної частини Рішення від 12.07.2019 №5-р(I)/2019).
У Рішенні Першого сенату Конституційного Суду України від 22.01.2020 №1-р(I)/2020 Конституційний Суд України наголосив, що право особи на доступ до інформації, гарантоване статтею 34 Конституції України, не є абсолютним і може підлягати обмеженням. Такі обмеження мають бути винятками, які передбачені законом, переслідувати одну або декілька законних цілей і бути необхідними у демократичному суспільстві. У разі обмеження права на доступ до інформації законодавець зобов'язаний запровадити таке правове регулювання, яке дасть можливість оптимально досягти легітимної мети з мінімальним втручанням у реалізацію вказаного права і не порушувати сутнісного змісту такого права (абзац 7 п. 2.2 мотивувальної частини Рішення від 22.01.2020 №1-р(I)/2020).
Відповідно ст. 1 Закону України “Про інформацію» №2657-XII від 02.10.1992 (далі - №2657-XII) інформація є будь-які відомості та/або дані, які можуть бути збережені на матеріальних носіях або відображені в електронному вигляді.
Частинами 1, 2 ст. 7 Закону №2657-XII встановлено, що право на інформацію охороняється законом. Держава гарантує всім суб'єктам інформаційних відносин рівні права і можливості доступу до інформації. Ніхто не може обмежувати права особи у виборі форм і джерел одержання інформації, за винятком випадків, передбачених законом.
Порядок здійснення та забезпечення права кожного на доступ до інформації, що знаходиться у володінні суб'єктів владних повноважень, інших розпорядників публічної інформації, визначених цим Законом, та інформації, що становить суспільний інтерес визначає Закон України “Про доступ до публічної інформації» від 13 січня 2011 року №2939-VI (надалі - Закон №2939-VI).
Відповідно до статті 1 Закону №2939-VI, публічна інформація це відображена та задокументована будь-якими засобами та на будь-яких носіях інформація, що була отримана або створена у процесі виконання суб'єктами владних повноважень своїх обов'язків, передбачених чинним законодавством, або що знаходиться у володінні суб'єктів владних повноважень, інших розпорядників публічної інформації, визначених цим Законом.
Статтею 3 Закону №2939-VI визначено гарантії забезпечення права на публічну інформацію, зокрема обов'язок розпорядників інформації надавати інформацію, крім випадків, передбачених законом.
Згідно частини 1 статті 5 Закону №2939-VI, доступ до інформації забезпечується шляхом: 1) систематичного та оперативного оприлюднення інформації: в офіційних друкованих виданнях; на офіційних веб-сайтах в мережі Інтернет; на єдиному державному веб-порталі відкритих даних; на інформаційних стендах; будь-яким іншим способом; 2) надання інформації за запитами на інформацію.
Відповідно до статті 12 Закону №2939-VI суб'єктами відносин у сфері доступу до публічної інформації є: запитувачі інформації фізичні, юридичні особи, об'єднання громадян без статусу юридичної особи, крім суб'єктів владних повноважень; розпорядники інформації суб'єкти, визначені у статті 13 цього Закону; структурний підрозділ або відповідальна особа з питань запитів на інформацію розпорядників інформації.
Частиною 1 статті 13 Закону №2939-VI встановлено, що розпорядниками інформації для цілей цього Закону визнаються: 1) суб'єкти владних повноважень - органи державної влади, інші державні органи, органи місцевого самоврядування, органи влади Автономної Республіки Крим, інші суб'єкти, що здійснюють владні управлінські функції відповідно до законодавства та рішення яких є обов'язковими для виконання; 2) юридичні особи, що фінансуються з державного, місцевих бюджетів, бюджету Автономної Республіки Крим, - стосовно інформації щодо використання бюджетних коштів; 3) особи, якщо вони виконують делеговані повноваження суб'єктів владних повноважень згідно із законом чи договором, включаючи надання освітніх, оздоровчих, соціальних або інших державних послуг, - стосовно інформації, пов'язаної з виконанням їхніх обов'язків; 4) суб'єкти господарювання, які займають домінуюче становище на ринку або наділені спеціальними чи виключними правами, або є природними монополіями, - стосовно інформації щодо умов постачання товарів, послуг та цін на них; 5) юридичні особи публічного права, державні/комунальні підприємства або державні/комунальні організації, що мають на меті одержання прибутку, господарські товариства, у статутному капіталі яких більше 50 відсотків акцій (часток, паїв) прямо чи опосередковано належать державі та/або територіальній громаді, - щодо інформації про структуру, принципи формування та розмір оплати праці, винагороди, додаткового блага їх керівника, заступника керівника, особи, яка постійно або тимчасово обіймає посаду члена виконавчого органу чи входить до складу наглядової ради.
Згідно з пункту 6 частини 1 статті 14 Закону №2939-VI розпорядники інформації зобов'язані надавати та оприлюднювати достовірну, точну та повну інформацію, а також у разі потреби перевіряти правильність та об'єктивність наданої інформації і оновлювати оприлюднену інформацію.
Відповідно до частин 1, 2 статті 19 Закону №2939-VI запит на інформацію - це прохання особи до розпорядника інформації надати публічну інформацію, що знаходиться у його володінні. Запитувач має право звернутися до розпорядника інформації із запитом на інформацію незалежно від того, стосується ця інформація його особисто чи ні, без пояснення причини подання запиту.
Суд зазначає, що Порядок розгляду, реєстрації, приймання, узагальнення та аналізу звернень військовослужбовців, членів їх сімей, працівників Збройних Сил України, а також інших громадян України, іноземців та осіб без громадянства, які законно перебувають на території України (далі - громадяни), у структурних підрозділах апарату Міністерства оборони України та Генерального штабу Збройних Сил України, інших органів військового управління, з'єднаннях, військових частинах, військових навчальних закладах та військових навчальних підрозділах вищих навчальних закладів, установах та організаціях Збройних Сил України визначено Інструкцією про організацію розгляду звернень та проведення особистого прийому громадян у Міністерстві оборони України та Збройних Силах України, затвердженою наказом Міноборони від 28.12.2016 №735 (далі - Інструкція № 735).
Розділом IV Інструкції № 735 визначений порядок розгляду звернень громадян, що надійшли на урядову телефонну “гарячу лінію».
Так, пунктом 1 Розділу ІV Інструкції № 735 передбачено, що звернення громадян, що надходять від державної установи “Урядовий контактний центр» (далі - УКЦ), розглядаються відповідно до Порядку взаємодії органів виконавчої влади та державної установи “Урядовий контактний центр» із забезпечення оперативного реагування на звернення, що надходять на урядову “гарячу лінію»» та Урядову телефонну довідку, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 12 серпня 2009 року № 898 (із змінами).
Прийняття, реєстрацію та розгляд звернень громадян, які надійшли до Міністерства оборони України з урядової телефонної “гарячої лінії», з УКЦ, здійснює структурний підрозділ Міністерства оборони України, відповідальний за організацію розгляду звернень громадян. Відповідно до пункту 3 Розділу IV Інструкції № 735 для прийняття на розгляд звернень у Міністерстві оборони України створюється електронна база даних, в яку вноситься відповідна інформація. У разі коли питання, порушені у зверненні, не належать до компетенції Міністерства оборони України, таке звернення не пізніше наступного дня переадресовується іншому органу виконавчої влади, про що вноситься до бази даних відповідна інформація.
Структурний підрозділ Міноборони, відповідальний за організацію розгляду звернень громадян, надсилає їх для надання відповідей по суті до структурних підрозділів Міноборони, Генерального штабу Збройних Сил України, інших органів військового управління, військових частин (пункт 5 розділу IV Інструкції № 735).
Як встановив вище суд, 07.01.2026 позивач звернувся до відповідача із запитом на інформацію у якому просив проінформувати про те, який державний орган (посадова особа) скаргу про притягнення до відповідальності посадових осіб Міністерства оборони України надіслав на розгляд до військової частини НОМЕР_1 . Відповідь просив надати на електронну пошту.
Як зазначив у відзиві представник відповідача, звернення ОСОБА_1 від 07.01.2026 зареєстровано у Міноборони за № К-6054/1 від 12.01.2026 та надіслано до Генерального штабу Збройних Сил України для розгляду відповідно до компетенції.
Суд наголошує, що відповідно до пункту 8 розділу IV Інструкції № 735 про результати розгляду звернень заявники інформуються у письмовій формі.
Однак, із наданих до суду Міністерством оборони України документів, судом встановлено, що ОСОБА_1 не було проінформовано у письмовій формі про результати розгляду його звернення.
Враховуючи вищевикладене, суд дійшов висновку, що відповідачем вчинено бездіяльність з повідомлення позивача у письмовій формі про результати розгляду його звернення (запиту) від 07.01.2026, отже належним способом захисту прав позивача є зобов'язання відповідача повідомити позивача у письмовій формі про результати розгляду його звернення (запиту) від 07.01.2026.
За таких обставин, Черкаський окружний адміністративний суд, за правилами, встановленими ст. 90 Кодексу адміністративного судочинства України, перевіривши наявні у справі докази, вважає заявлені позовні вимоги частково обґрунтованими та такими, що підлягають до часткового задоволення.
Відповідно до частини 1 статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.
При цьому в силу положень частини 2 статті 77 вказаного Кодексу в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
Відповідно до частини 1 статті 139 вказаного Кодексу при задоволенні позову сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.
Зважаючи на те, що позивач звільнений від сплати судового збору відповідно до Закону України “Про судовий збір» та не надав доказів понесення інших судових витрат, то підстави для їх розподілу відсутні.
Враховуючи викладене, керуючись статтями 9, 14, 73-77, 139, 242 - 246, 255, 295, 297 Кодексу адміністративного судочинства України, суд
вирішив:
Позов задовольнити частково.
Визнати протиправною бездіяльність Міністерства оборони України щодо надання ОСОБА_1 відповіді на запит на інформацію від 07 січня 2026 року.
Зобов'язати Міністерство оборони України надати ОСОБА_1 відповідь на запит на інформацію від 07 січня 2026 року.
У задоволенні іншої частини вимог відмовити.
Копію рішення направити особам, які беруть участь у справі.
Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, яка може бути подана до Шостого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня підписання судового рішення.
Суддя Валентина ЯНКІВСЬКА