Харківський окружний адміністративний суд
61700, м. Харків, майдан Свободи, 6, inbox@adm.hr.court.gov.ua, ЄДРПОУ: 34390710
06 квітня 2026 р. № 520/24024/25
Харківський окружний адміністративний суд у складі судді Панова М.М., розглянувши в порядку спрощеного провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) до ІНФОРМАЦІЯ_1 ( АДРЕСА_2 , ЄДРПОУ НОМЕР_2 ) про визнання дій протиправними та зобов'язання вчинити певні дії, -
ОСОБА_1 звернувся до Харківського окружного адміністративного суду з позовом, в якому просить суд:
- визнати протиправними дії ІНФОРМАЦІЯ_1 (адреса: АДРЕСА_3 , код ЄДРПОУ НОМЕР_2 ) з взяття на військовий облік військовозобов'язаних ОСОБА_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_2 , РНОКПП НОМЕР_1 , адреса: АДРЕСА_4 );
- зобов'язати ІНФОРМАЦІЯ_3 (адреса: АДРЕСА_3 , код ЄДРПОУ НОМЕР_2 ) внести запис до Єдиного державного реєстру призовників, військовозобов'язаних та резервістів про виключення з військового обліку ОСОБА_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_2 , РНОКПП НОМЕР_1 , адреса: АДРЕСА_4 ), у зв'язку з досягненням ним граничного віку перебування в запасі.
В обґрунтування позовних вимог позивач зазначив, що відповідачем протиправно вчинено дії щодо постановки його на військовий облік у зв'язку з виключенням його з військового обліку з 05.01.2014 на підставі досягнення граничного віку перебування в запасі.
Ухвалою суду відкрито спрощене провадження по справі в порядку, передбаченому статтею 257 Кодексу адміністративного судочинства України, та запропоновано відповідачу надати відзив на позов.
Копія ухвали про відкриття спрощеного провадження надіслана та вручена відповідачу, що підтверджується повідомленням про вручення поштового відправлення, яке міститься в матеріалах справи.
Представником відповідача надано до суду відзив на позовну заяву, в якому він просив відмовити позивачу в задоволенні позовних вимог, та зазначає, що діяв в межах повноважень та згідно норм чинного законодавства, яке регулює спірні правовідносини.
Дослідивши матеріали справи, суд приходить до висновку, виходячи з наступного.
З матеріалів справи судом встановлено, що ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , (далі - позивач) перебуває на військовому обліку в ІНФОРМАЦІЯ_1 (далі - відповідач, ІНФОРМАЦІЯ_5 ).
Згідно наявної в матеріалах справи копії військового квитка № НОМЕР_3 , позивача 5 січня 2014 року у віці 40 років було виключено з військового обліку призовників на підставі пункту 4 частини 6 статті 37 Закону України «Про військовий обов'язок та військову службу» (у зв'язку з досягненням граничного віку перебування в запасі).
Під час перевірки облікових даних у мобільному застосунку "Резерв+" позивач виявив, що знову був взятий на військовий облік у званні "рядовий", за спеціалізацією "перевезення автомобільним транспортом. Водій". Згідно копії електронного ВОД, остання дата проходження ВЛК позивачем - 03.07.1992, статус "непридатний в мирний час, обмежено придатний у воєнний час". Таким чином, позивач перебуває у розшуку з приводу відмови від проходження ВЛК з 22.08.2025.
Для супроводу та надання правничої допомоги позивач залучив адвоката, який 26.08.2025 звернувся до ІНФОРМАЦІЯ_6 із заявою щодо виключення ОСОБА_1 з Єдиного державного реєстру призовників, військовозобов'язаних та резервістів у зв'язку з досягненням граничного віку перебування у запасі, на підставі запису у військовому квитку № НОМЕР_3 .
Листом від 29.08.2025 №4/379 відповідач відмовив у проведенні дій щодо виключення позивача з військового обліку та запропонував особисто з'явитися для проходження медичного огляду ВЛК з метою визначення ступеня придатності позивача до військової служби.
Вважаючи такі дії відповідача незаконними, позивач звернувся до суду з даним позовом.
З приводу спірних правовідносин суд зазначає наступне.
Частиною другою статті 19 Конституції України визначено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Статтями 17 та 65 Конституції України встановлено, що захист суверенітету і територіальної цілісності України, забезпечення її економічної та інформаційної безпеки є найважливішими функціями держави та справою всього Українського народу. Захист Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України є конституційним обов'язком громадян України. Цей конституційний обов'язок реалізується через проходження громадянами України військової служби відповідно до закону.
Указом Президента України від 24.02.2022 №64/2022 "Про введення воєнного стану в Україні" (затвердженим Законом України від 24.02.2022 №2102-IX) введено в Україні воєнний стан із 05 год. 30 хв. 24.02.2022 строком на 30 діб. Строк дії воєнного стану в Україні неодноразово продовжувався та діє на момент виникнення даних спірних правовідносин.
Загальні засади проходження в Україні військової служби визначені Законом України від 25.03.1992 №2232-ХІІ «Про військовий обов'язок і військову службу» (далі по тексту - Закон №2232-ХІІ).
Відповідно до частини 1 статті 1 Закону № 2232-XII, захист Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України є конституційним обов'язком громадян України.
За змістом частини 3 статті 1 Закону № 2232-XII військовий обов'язок включає в себе підготовку громадян до військової служби, взяття громадян на військовий облік, прийняття в добровільному порядку (за контрактом) та призов (направлення) на військову службу, проходження військової служби, виконання військового обов'язку в запасі, проходження служби у військовому резерві, дотримання правил військового обліку.
Відповідно до частини 9 статті 1 Закону № 2232-XII щодо військового обов'язку громадяни України поділяються на такі категорії:
допризовники - особи, які підлягають взяттю на військовий облік;
призовники - особи, які взяті на військовий облік;
військовослужбовці - особи, які проходять військову службу;
військовозобов'язані - особи, які перебувають у запасі для комплектування Збройних Сил України та інших військових формувань на особливий період, а також для виконання робіт із забезпечення оборони держави;
резервісти - особи, які проходять службу у військовому резерві Збройних Сил України, інших військових формувань і призначені для їх комплектування у мирний час та в особливий період.
Призовникам, військовозобов'язаним, резервістам та військовослужбовцям оформлюється та видається військово-обліковий документ, який є документом, що визначає належність його власника до виконання військового обов'язку.
Відповідно до частини 1 статті 33 Закону № 2232-XII військовий облік громадян України поділяється на облік призовників, військовозобов'язаних та резервістів.
Відповідно до пункту 1 Порядку організації та ведення військового обліку призовників, військовозобов'язаних та резервістів, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 30.12.2022 № 1487 (далі - Порядок № 1487), цей Порядок визначає механізм організації та ведення військового обліку призовників, військовозобов'язаних та резервістів центральними і місцевими органами виконавчої влади, іншими державними органами, органами місцевого самоврядування, органами військового управління, військовими частинами (підрозділами) Збройних Сил та інших утворених відповідно до законів України військових формувань та правоохоронних органів спеціального призначення, територіальними центрами комплектування та соціальної підтримки, підприємствами, установами та організаціями, закладами освіти, закладами охорони здоров'я незалежно від підпорядкування і форми власності, а також визначає особливості ведення військового обліку громадян України, які постійно або тимчасово перебувають за кордоном.
За змістом пункту 3 Порядку № 1487 військовий облік ведеться з метою визначення наявних людських мобілізаційних ресурсів та їх накопичення для забезпечення повного та якісного укомплектування Збройних Сил, інших утворених відповідно до законів України військових формувань та правоохоронних органів спеціального призначення (далі - інші військові формування) особовим складом у мирний час та в особливий період.
Відповідно до пункту 22 Порядку № 1487 взяття на військовий облік, зняття та виключення з військового обліку призовників, військовозобов'язаних та резервістів у районних (міських) територіальних центрах комплектування та соціальної підтримки, органах СБУ, відповідних підрозділах розвідувальних органів здійснюється відповідно до Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу».
За змістом частини 1 статті 27 Закону № 2232-XII у запас Збройних Сил України та інших військових формувань зараховуються громадяни України, які придатні за станом здоров'я до проходження військової служби в мирний або воєнний час і не досягли граничного віку перебування в запасі. Вони перебувають на військовому обліку в відповідних районних (міських) територіальних центрах комплектування та соціальної підтримки та відповідних органах інших військових формувань.
За змістом пункту 4 частини 6 статті 37 Закону № 2232-XII (в редакції станом на 05.01.2014, тобто станом на досягнення позивачем 40-річного віку) виключенню з військового обліку у районних (міських) військових комісаріатах (військовозобов'язаних Служби безпеки України у Центральному управлінні або регіональних органах Служби безпеки України, військовозобов'язаних Служби зовнішньої розвідки України у відповідному підрозділі Служби зовнішньої розвідки України) підлягають, зокрема, громадяни України, які досягли граничного віку перебування в запасі.
Згідно з частиною 1 статті 28 Закону № 2232-XII (в редакції станом на 05.01.2014) запас військовозобов'язаних поділяється на два розряди, що встановлюються залежно від віку військовозобов'язаних.
З матеріалів справи вбачається, що позивач має військове звання солдат і належить до рядового складу.
Відповідно до частини 2 статті 28 Закону № 2232-XII (в редакції станом на 05.01.2014) військовозобов'язані, які перебувають у запасі та мають військові звання рядового, сержантського і старшинського складу, поділяються на розряди за віком: поділяються на розряди за віком: 1) перший розряд - до 35 років; 2) другий розряд: рядовий склад - до 40 років; сержантський і старшинський склад: сержанти і старшини - до 45 років; прапорщики і мічмани - до 50 років.
Положеннями частини 4 статті 28 Закону № 2232-XII (в редакції станом на 05.01.2014) передбачено, що граничний вік перебування в запасі другого розряду є граничним віком перебування в запасі та у військовому резерві.
Із вищезазначеного можна зробити висновок, що станом на 05.01.2014 законодавством було передбачено, що граничним віком перебування в запасі особи рядового складу, є 40 років.
У подальшому, Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо забезпечення проведення мобілізації» від 27 березня 2014 року №1169-VII внесено зміни до статті 28 Закону №2232-XII та змінено граничний вік перебування в запасі другого розряду до 50 років, а Законом України «Про внесення змін до статті 28 Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу»» від 22 липня 2014 року №1604-VII - до 60 років.
Водночас, суд зазначає, що приписи частини 4 статті 28 Закону №2232-XII про те, що граничний вік перебування в запасі другого розряду є граничним віком перебування в запасі та у військовому резерві, змін не зазнали.
Тобто, після набрання чинності вищезазначених змін до Закону №2232-ХІІ, позивач набув статусу особи, яка не досягла встановленого Законом №2232-ХХ граничного віку перебування у запасі. Відтак, підпадає під дію означеного Закону.
Аналогічну правову позицію виснував Верховний Суд України у Постанові від 17.02.2020 по справі №820/3113/17.
Відповідно до частини 5 статті 242 КАС України, при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
Отже, з огляду на вищевикладене, можна зробити висновок, законодавчі норми щодо граничного віку перебування в запасі змін не зазнали, тобто граничним віком перебування в запасі особи рядового складу є 60 років, якого позивач не досягнув.
Щодо приписів частини першої статті 58 Конституції України, на необхідність застосування яких посилається позивач, Верховний Суд у подібних правовідносинах зазначив таке.
У Рішенні від 09 лютого 1999 року №1-рп/99 (справа №1-7/99 про зворотну дію в часі законів та інших нормативно-правових актів) Конституційний Суд України дійшов висновку про те, що дію нормативно-правового акта в часі треба розуміти так, що вона починається з моменту набрання цим актом чинності і припиняється з втратою ним чинності, тобто до події, факту застосовується той закон або інший нормативно-правовий акт, під час дії якого вони настали або мали місце.
Тобто, дія нормативно-правового акта в часі пов'язується із вступом його в силу і з моментом втрати ним юридичної сили.
За колом осіб дія нормативно-правового акта поділяється на такі види: загальні (розраховані на все населення), спеціальні (розраховані на певне коло осіб) та виняткові (роблять винятки із загальних і спеціальних).
На порядок дії нормативно-правового акта за колом осіб поширюється загальне правило: нормативно-правовий акт діє стосовно всіх осіб, які перебувають на території його дії і є суб'єктами відносин, на яких він розрахований. Коло осіб, на яких поширює свою дію той чи інший нормативно-правовий акт, може визначатися також за ознакою статі, віком, професійної приналежності (наприклад, військовослужбовці), станом здоров'я.
Так, у зв'язку із внесенням змін до Закону №2232-XII було підвищено граничний вік перебування військовозобов'язаних у запасі. Метою таких змін було розширення кола осіб, щодо яких діє військовий обов'язок, і які мають досвід проходження військової служби та можуть бути використані для доукомплектування Збройних Сил України, тобто збільшення мобілізаційного ресурсу держави.
З часу набрання чинності змін до вказаного Закону він поширює свою дію на всій території України і розповсюджується на всіх осіб, що не досягли граничного віку перебування у запасі.
Предметом оскарження у цій справі є дії відповідача щодо повторного взяття позивача на військовий облік військовозобов'язаних 22 березня 2017 року, а тому перевірці судом підлягає саме відповідність таких дій відповідача законодавству, яке регулює порядок дотримання громадянами встановленого військового обов'язку та загальні засади проходження в Україні військової служби.
Суд також враховує інші аргументи та доводи позивача, зазначені у позові, однак зауважує, що вони не мають визначального впливу на правильне вирішення судом позовних вимог у спірних правовідносинах, оскільки встановлені судом обставини є самостійними та достатніми підставами для прийняття рішення по суті спору про відмову у задоволенні позову.
За приписами ч. 1 та ч. 2 ст. 77 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 КАС України.
В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
Отже, враховуючи викладене, суд приходить до висновку, що позовні вимоги ОСОБА_1 задоволенню не підлягають.
Керуючись статтями 14, 243-246, 293, 295-296 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -
У задоволенні адміністративного позову ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) до ІНФОРМАЦІЯ_1 ( АДРЕСА_2 , ЄДРПОУ НОМЕР_2 ) про визнання дій протиправними та зобов'язання вчинити певні дії - відмовити.
Рішення може бути оскаржене до Другого апеляційного адміністративного суду шляхом подачі апеляційної скарги протягом тридцяти днів з дня проголошення рішення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.
У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Суддя М.М.Панов