про повернення позовної заяви
06 квітня 2026 року м. Київ № 320/50398/25
Суддя Київського окружного адміністративного суду Панченко Н.Д., розглянувши матеріали адміністративного позову ОСОБА_1 до Рахункової палати в особі т.в.п. Секретаря Рахункової палати - Василя Невідомого про визнання протиправною бездіяльності та зобов'язання вчинити певні дії,
До Київського окружного адміністративного суду звернувся ОСОБА_1 (адреса АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) з позовом до Рахункової палати в особі т.в.п. Секретаря Рахункової палати - Василя Невідомого (адреса вулиця М. Коцюбинського, 7, м. Київ, 01054, ЄДРПОУ 00013540), у якому просить суд:
- визнати протиправною бездіяльність Рахункової палати в особі т. в. о. Секретаря Рахункової палати - Василя Невідомого у переведені ОСОБА_1 на посаду головного спеціаліста відділу правового супроводу діяльності Рахункової палати Департаменту правового забезпечення без проведення конкурсу;
- зобов'язати Рахункову палату вчинити дії - перевести ОСОБА_1 на посаду головного спеціаліста відділу правового супроводу діяльності Рахункової палати Департаменту правового забезпечення без проведення конкурсу в організаційно-штатній структурі Рахункової палати, що чинна на момент виконання судового рішення.
Ухвалою Київського окружного адміністративного суду від 16 жовтня 2025 року позовну заяву залишено без руху та встановлено позивачу 10-денний строк з дня отримання копії ухвали суду, протягом якого позивачу необхідно було усунути недоліки позовної заяви шляхом подання до суду:
- заяви про поновлення строку звернення до адміністративного суду із зазначенням вагомих і переконливих аргументів, які б свідчили про наявність обставин об'єктивного і непереборного характеру, що створили суттєві перешкоди у реалізації позивачем належного йому права на звернення до адміністративного суду упродовж строку, встановленого для цього законодавством, або ж взагалі унеможливили своєчасну реалізацію позивачем такого права з підтверджуючими доказами;
- докази, що підтверджують обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги та всіх інших обставин про які стверджує позивач у позовній заяві (в тому числі того, що позивач перебуває «поза штатом», що структурні зміни Рахункової палати, які відбулися і відбуваються мають ознаки формально-репресивного характеру тощо), або обґрунтоване клопотання про витребування доказів судом згідно з ст. 80 КАС України;
- пояснення щодо наявності чи відсутності підстав для відмови у відкритті провадження, тобто чим відрізняються спір, сторони, предмет і підстави позову у відповідних справах (№320/50398/25, №320/50399/25).
27.10.2025 на адресу суду через систему "Електронний суд" від позивача надійшла заява про усунення недоліків.
У зв'язку з не наданням до суду заяви про поновлення строку звернення до адміністративного суду із зазначенням вагомих і переконливих аргументів, які б свідчили про наявність обставин об'єктивного і непереборного характеру, що створили суттєві перешкоди у реалізації позивачем належного йому права на звернення до адміністративного суду упродовж строку, встановленого для цього законодавством, або ж взагалі унеможливили своєчасну реалізацію позивачем такого права з підтверджуючими доказами, ухвалою Київського окружного адміністративного суду від 01 грудня 2025 року ОСОБА_1 був продовжений строк для усунення недоліків позовної заяви на десять днів з дня отримання ухвали.
В обґрунтування поважності пропуску місячного строку для звернення до суду в даній категорії справ позивач зазначив, що порушення його прав пов'язане з рішенням Рахункової палати від 20 лютого 2025 року № 4-3, яким затверджено нову організаційну структуру та штатний розпис.
Фактичне застосування цього рішення щодо позивача проявилося лише після введення нової структури з 1 січня 2025 року, коли його службове становище стало невизначеним. Протягом січня - липня 2025 року позивач неодноразово звертався до керівництва Рахункової палати із заявами про переведення на рівнозначну посаду без конкурсу, що підтверджується копіями звернень від 22.07.2025 та 23.07.2025 (вх. № 1455).
Лише 29.07.2025 він отримав офіційну відповідь, з якої стало остаточно зрозуміло, що Рахункова палата відмовляється реалізувати його право на переведення.
Отже позивач вважає, що затримка у зверненні до суду спричинена об'єктивними обставинами (моментом остаточного з'ясування відмови) та його активними діями для вирішення питання у досудовому порядку, що свідчить про поважність причин пропуску строку.
Вирішуючи питання щодо поважності причин пропуску строку на звернення до суду, суд зазначає наступне.
Згідно з частиною третьою статті 122 КАС України для захисту прав, свобод та інтересів особи цим Кодексом та іншими законами можуть встановлюватися інші строки для звернення до адміністративного суду, які, якщо не встановлено інше, обчислюються з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.
Необхідно зазначити, що строк звернення до суду стосується виключно питання прийняття до розгляду або відмови у розгляді позовних вимог по суті.
Водночас право на звернення до суду не є абсолютним і може бути обмеженим, зокрема, шляхом встановлення строків для звернення до суду, якими чинне законодавство обмежує можливість реалізації права на судовий захист. Зазначене зумовлено специфікою спорів, які розглядаються в порядку адміністративного судочинства. Запровадження таких строків обумовлене досягненням юридичної визначеності у публічно-правових відносинах. Ці строки обмежують час, протягом якого такі правовідносини можуть вважатися спірними. Після їх завершення, якщо ніхто не звернувся до суду для вирішення спору, відносини стають стабільними.
Рішенням Конституційного Суду України від 13.12.2011 № 17-рп/2011 визначено, що держава може встановленням відповідних процесуальних строків обмежувати строк звернення до суду, що не впливає на зміст та обсяг конституційного права на судовий захист і доступ до правосуддя.
Суд роз'яснює, що правовий інститут строків звернення до адміністративного суду за захистом порушеного права не містить вичерпного, детально описаного переліку поважних причин чи критеріїв їх визначення. Натомість законом запроваджено оцінні, якісні параметри визначення таких причин. Вони мають бути поважними, реальними або непереборними і об'єктивно нездоланними на час плину строків звернення до суду. Такі причини (або фактори об'єктивної дійсності) мають бути несумісними з обставинами, коли суб'єкт звернення до суду знав або не міг не знати.
Так, відповідно до частини першої статті 122 КАС України позов може бути подано в межах строку звернення до адміністративного суду, встановленого цим Кодексом або іншими законами.
Частиною другою статті 122 КАС України передбачено, що для звернення до адміністративного суду за захистом прав, свобод та інтересів особи встановлюється шестимісячний строк, який, якщо не встановлено інше, обчислюється з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.
Згідно з частиною третьою статті 122 КАС України для захисту прав, свобод та інтересів особи цим Кодексом та іншими законами можуть встановлюватися інші строки для звернення до адміністративного суду, які, якщо не встановлено інше, обчислюються з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.
Отже, КАС України передбачає можливість встановлення цим Кодексом та іншими законами спеціальних строків звернення до адміністративного суду, які, у разі їх наявності, мають перевагу в застосуванні порівняно із загальним шестимісячним строком, визначеним у частині другій статті 122 цього Кодексу.
Таким спеціальним строком для звернення до суду у справах щодо прийняття громадян на публічну службу, її проходження, звільнення з публічної служби є місячний строк, установлений частиною п'ятою статті 122 КАС України.
Оцінюючи обставини звернення позивача з позовом до суду, із урахуванням положень частини п'ятої статті 122 КАС України суд зазначає, що вказаною нормою статті 122 КАС України встановлено скорочені строки звернення до суду у справах щодо прийняття громадян на публічну службу, її проходження, звільнення з публічної служби, які не ставлять під сумнів саму суть права доступу до суду, а спрямовані на досягнення легітимної мети - якнайшвидшого поновлення порушених прав добросовісного позивача.
При цьому не порушується пропорційність між застосованими законодавцем засобами (строком звернення до суду за захистом порушеного права протягом одного місяця з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів) та метою звернення до суду.
Слід зазначити, що реалізація позивачем права на звернення до суду в межах строку звернення до суду залежить виключно від нього самого, а не від дій чи бездіяльності посадових осіб відповідача.
Суд звертає увагу на те, що при вирішенні питання щодо дотримання строку звернення до адміністративного суду необхідно чітко розмежовувати поняття «дізнався» та «повинен був дізнатися».
Так, під поняттям «дізнався» слід розуміти конкретний час, момент, факт настання обізнаності особи про порушення її прав, свобод та інтересів.
Поняття «повинен був дізнатися» слід розуміти як неможливість незнання, високу вірогідність, а також можливість дізнатися про порушення своїх прав. Зокрема, особа має можливість дізнатися про порушення своїх прав, якщо їй відомо про обставини прийняття рішення або вчинення дій і за відсутності перешкод для того, щоб з'ясувати, яке рішення прийняте або які дії вчинені (постанова Верховного Суду від 21.02.2020 у справі № 340/1019/19).
Так, згідно з матеріалами позовної заяви, позовні вимоги стосуються переведення позивача по службі та оскарження бездіяльності, які пов'язуються з подіями з лютого 2025 року.
Отже, про можливе порушення своїх законних прав та інтересів позивач дізнався або повинен був дізнатися з часу припинення проходження служби у лютому 2025 року.
Водночас до суду позивач звернувся 31.07.2025, тобто строк на звернення до суду було пропущено більш ніж у п'ять разів.
В обґрунтування поважності пропуску місячного строку на звернення до суду в даній категорії справ позивач зазначив, що він намагався врегулювати спір у позасудовому порядку.
Так, позивач стверджує, що протягом січня - липня 2025 року він неодноразово звертався до керівництва Рахункової палати із заявами про переведення на рівнозначну посаду без конкурсу, що підтверджується копіями звернень від 22.07.2025 та 23.07.2025 (вх. № 1455).
Отже, подані позивачем звернення датуються лише липнем 2025 року.
При цьому суд констатує, що позивачем не надано належних і допустимих доказів, які б підтверджували конкретні обставини, що унеможливлювали своєчасне звернення до відповідача протягом лютого - червня 2025 року.
Відсутність таких доказів унеможливлює встановлення судом об'єктивних причин пропуску процесуального строку та виключає можливість кваліфікації затримки як поважної у межах процесуального принципу добросовісності та обґрунтованості дій сторони.
Суд наголошує, що для обґрунтування поважності пропуску строку необхідне документальне підтвердження фактичних обставин, що реально перешкоджали своєчасному зверненню, а не лише посилання на суб'єктивне усвідомлення позивачем порушення свого права.
Судова практика сформувала стійкі критерії поважності причин (постанова Верховного Суду від 27.11.2018 № 473/2236/17), зокрема, це обставина або кілька обставин, яка безпосередньо унеможливлює або ускладнює можливість вчинення процесуальних дій у визначений законом строк (є причиною); це обставина, яка виникла об'єктивно, незалежно від волі особи, яка пропустила строк; ця причина виникла або тривала протягом строку, який пропущено; ця обставина підтверджується належними та допустимими засобами доказування.
Відтак поновлення строку є винятком із загального правила, а тому потребує докладного та переконливого обґрунтування. Підстави для поновлення строку не можуть ґрунтуватися виключно на суб'єктивних міркуваннях чи виборі стороною способу захисту.
Суть заяви представника позивача про поважність пропуску строку на звернення до суду зводиться до того, що сторона позивача здійснювала тривалу переписку з стороною відповідача для поновлення своїх прав та отримання всіх доказів у справі. Однак тривала переписка не може вважатися поважною причиною пропуску строку на звернення до суду (постанова Верховного Суду від 26.02.2020 № 826/14417/18).
Верховний Суд у постанові від 29.05.2024 у справі № 260/8779/23 вкотре наголосив, що учасник справи, який має намір реалізувати своє право на подання позову з метою вирішення публічно-правового спору, повинен дотримуватися вимог закону, зокрема в частині подання позовної заяви у строки, визначені КАС України. Така вимога процесуального закону має легітимну мету - сприяє підвищенню ефективності судочинства, відповідає принципам правової визначеності та справедливості, забезпечуючи баланс між інтересами всіх учасників правовідносин.
Суд також не погоджується з доводами позивача про ототожнення моменту відліку строку звернення до суду з моментом, коли «йому стало остаточно зрозуміло», що він вичерпав можливості досудового врегулювання спору, оскільки вказане спростовується приписами статті 122 КАС України, яка вказує виключно на момент обізнаності особи чи її потенційної можливості бути обізнаною (постанова ВС від 20.02.2020 від № 520/3809/19).
Як зазначалося судом вище, за усталеною практикою Верховного Суду тривале листування з органами державної влади не є поважною причиною пропуску строку звернення до суду. Вчинення позивачем дій щодо врегулювання спору в досудовому порядку шляхом направлення звернень, скарг чи заяв до суб'єкта владних повноважень не належить до обставин об'єктивного та непереборного характеру, які унеможливлювали своєчасне звернення до суду. Такий правовий висновок викладено, зокрема, у постанові Верховного Суду від 26 лютого 2020 року у справі № 826/14417/18.
Протягом липня 2025 року позивач звертався до керівництва Рахункової палати із заявами про переведення на рівнозначну посаду без конкурсу, що підтверджується копіями звернень від 22.07.2025 та 23.07.2025 (вх. № 1455).
Проте, що перешкоджало позивачеві реалізовувати свої права та інтереси решту часу, позивач не зазначив.
Практика Європейського суду з прав людини також свідчить про те, що право на звернення до суду не є абсолютним і може бути обмеженим, в тому числі і встановленням строків на звернення до суду за захистом порушених прав (рішення Європейського суду з прав людини у справі Стаббігс на інші проти Великобританії, справа Девеер проти Бельгії).
Європейський суд з прав людини у своїх рішеннях зазначає, що процесуальні строки (строки позовної давності) є обов'язковими для дотримання. Правила регулювання строків для подання скарги, безумовно, мають на меті забезпечення належного відправлення правосуддя і дотримання принципу юридичної визначеності. Зацікавлені особи повинні розраховувати на те, що ці правила будуть застосовані (рішення Європейського суду з прав людини у справі Перез де Рада Каванілес проти Іспанії від 28.10.1998 року, заява №28090/95, пункт 45). Реалізуючи пункт 1 статті 6 Конвенції, кожна держава-учасниця цієї Конвенції вправі встановлювати правила судової процедури, в тому числі й процесуальні заборони і обмеження, зміст яких - не допустити судовий процес у безладний рух.
Суд роз'яснює, що правовий інститут строків звернення до адміністративного суду за захистом свого порушеного права не містить вичерпного, детально описаного переліку поважних причин чи критеріїв їх визначення. Натомість закон запроваджує оцінні, якісні параметри визначення таких причин, вони повинні бути поважними, реальними або непереборними і об'єктивно нездоланними на час плину строків звернення до суду. Ці причини (чи фактори об'єктивної дійсності) мають бути несумісними з обставинами, коли суб'єкт звернення до суду знав або не міг не знати.
Аналіз практики ЄСПЛ свідчить про те, що у процесі прийняття рішень стосовно поновлення строків звернення до суду або оскарження судового рішення, ЄСПЛ виходить із наступного: 1) поновлення пропущеного строку звернення до суду або оскарження судового рішення є порушенням принципу правової визначеності, відтак, у кожному випадку таке поновлення має бути достатньо виправданим та обґрунтованим; 2) поновленню підлягає лише той строк, який пропущений з поважних, об'єктивних, непереборних, не залежних від волі та поведінки особи обставин; 3) оцінка поважності причин пропуску строку має здійснюватися індивідуально у кожній справі; 4) будь-які поважні причини пропуску строку не можуть розцінюватися як абсолютна підстава для поновлення строку.
Відтак, обґрунтовуючи важливість дотримання принципу правової визначеності, ЄСПЛ сформовано практику, відповідно до якої національними судами пріоритетність має надаватися дотриманню встановлених процесуальним законом строків звернення до суду, а поновлення пропущеного строку допускається лише у виняткових випадках, коли мають місце не формальні та суб'єктивні, а об'єктивні та непереборні причини їх пропуску.
Ухвалою від 16 жовтня 2025 року суд зобов'язував позивача надати заяву про поновлення строку звернення до адміністративного суду із зазначенням вагомих і переконливих аргументів, які б свідчили про наявність обставин об'єктивного і непереборного характеру, що створили суттєві перешкоди у реалізації позивачем належного йому права на звернення до адміністративного суду упродовж строку, встановленого для цього законодавством, або ж взагалі унеможливили своєчасну реалізацію позивачем такого права.
Проте, надана позивачем заява про поновлення строку на звернення до суду таких аргументів не містить.
Згідно з частинами 1, 2 статті 123 Кодексу адміністративного судочинства України у разі подання особою позову після закінчення строків, установлених законом, без заяви про поновлення пропущеного строку звернення до адміністративного суду, або якщо підстави, вказані нею у заяві, визнані судом неповажними, позов залишається без руху. При цьому протягом десяти днів з дня вручення ухвали особа має право звернутися до суду з заявою про поновлення строку звернення до адміністративного суду або вказати інші підстави для поновлення строку.
Якщо заяву не буде подано особою в зазначений строк або вказані нею підстави для поновлення строку звернення до адміністративного суду будуть визнані неповажними, суд повертає позовну заяву.
Суд звертає увагу на те, що відповідно до приписів частини восьмої статті 169 Кодексу адміністративного судочинства України повернення позовної заяви не перешкоджає повторному зверненню позивача до суду з подібним позовом після того, як перестануть існувати обставини, що стали підставою для повернення заяви.
Керуючись статтями 94, 122, 123, 161, 169, 171 Кодексу адміністративного судочинства України, суд
1. Позовну заяву ОСОБА_1 до Рахункової палати в особі т.в.п. Секретаря Рахункової палати - Василя Невідомого про визнання протиправною бездіяльності та зобов'язання вчинити певні дії повернути позивачеві.
2. Роз'яснити позивачеві, що повернення позовної заяви не позбавляє права повторного звернення до адміністративного суду в порядку, встановленому законом, зокрема із зазначенням доказів на підтвердження викладених позивачем обставин.
3. Копію ухвали разом з матеріалами позовної заяви надіслати позивачеві.
Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання суддею та може бути оскаржена до Шостого апеляційного адміністративного суду протягом п'ятнадцяти днів з дня проголошення (підписання) ухвали.
Суддя Панченко Н.Д.