Номер провадження: 11-кп/813/1230/26
Справа № 502/1999/25
Головуючий у першій інстанції ОСОБА_1
Доповідач ОСОБА_2
01.04.2026 року м. Одеса
Одеський апеляційний суд у складі:
головуючий суддя ОСОБА_2 ,
судді: ОСОБА_3 , ОСОБА_4 ,
секретар судового засідання ОСОБА_5 ,
за участю:
прокурора ОСОБА_6 ,
захисника ОСОБА_7 ,
обвинуваченого ОСОБА_8 ,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в режимі відеоконференції апеляційну прокурора Ізмаїльської окружної прокуратури Одеської області ОСОБА_9 на вирок Кілійського районного суду Одеської області від 13 жовтня 2025 року, у кримінальному провадженні №12025167150000107, внесеному до ЄРДР 25 вересня 2025 року, за обвинуваченням:
ОСОБА_8 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , уродженця с. Василівка Ізмаїльського району Одеської області, громадянина України, з середньою освітою, не одруженого, тимчасово не працюючого, зареєстрованого та проживаючого за адресою: АДРЕСА_1 , раніше судимого:
-17.11.2017 року Кілійським районним судом Одеської області за ч. 3 ст. 185 КК України до позбавлення волі на трок 3 роки;
-29.10.2017 року Кілійським районним судом Одеської області за ч. 2 ст. 185 КК України до позбавлення волі строком на 2 роки 6 місяців;
-10.04.2025 року Кілійським районним судом Одеської області за ч. 1 ст. 369 КК України до покарання у виді штрафу у розмірі 17000 гривень та за ст. 126-1 КК України до пробаційного нагляду строком на 2 роки, в силу ч. 3 ст. 72 КК України, покарання виконується окремо, даний вирок не набрав законної сили;
-21.04.2025 року Кілійським районним судом Одеської області за ч. 1 ст. 309 КК України до пробаційного нагляду строком на 2 роки,
-у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 3 ст. 389 КК України,
установив:
Зміст оскарженого судового рішення та встановлені судом першої інстанції обставини.
Зазначеним вироком суд у ОСОБА_8 визнано винним у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 3 ст. 389 КК України, та призначено покарання у виді 2 (двох) років обмеження волі.
Відповідно до положень ст. 71 КК України до покарання, призначеного за даним вироком, частково приєднано невідбуту частину покарання, призначеного за попереднім вироком Кілійського районного суду Одеської області від 10.04.2025, а саме 1 рік пробаційного нагляду, та визначено ОСОБА_10 відповідно до правил складання покарань за ст. 72 КК України остаточне покарання за сукупністю вироків у виді 2 років 6 місяців обмеження волі.
Відповідно до ст. 72 КК України, у разі направлення ОСОБА_8 до місця відбування покарання в порядку, встановленому для засуджених до позбавлення волі, зараховано ОСОБА_8 у строк покарання час попереднього ув'язнення під вартою, а також час слідування під вартою до виправного центру з розрахунку один день попереднього ув'язнення та слідування до виправного центру за два дні обмеження волі.
Строк покарання визначено обчислювати з дня прибуття і постановки ОСОБА_8 на облік у виправному центрі.
Запобіжний захід ОСОБА_8 до набрання вироком законної сили не обирався.
Відповідно до вироку суду першої інстанції, органом дізнання встановлено наступні обставини, які не оспорюються учасниками судового провадження.
Досудовим розслідуванням встановлено, що вироком Кілійського районного суду Одеської області від 21.04.2025, який набрав законної сили 22.05.2025, ОСОБА_8 визнано винуватим у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 309 КК України, та йому призначено покарання у вигляді пробаційного нагляду строком на 2 роки.
Відповідно до вказаного вироку на ОСОБА_8 покладено обов'язки, передбачені ч. 2 ст. 59-1 КК України, а саме: періодично з'являтися для реєстрації до уповноваженого органу з питань пробації; повідомляти уповноважений орган з питань пробації про зміну місця проживання, роботи або навчання; не виїжджати за межі України без погодження з уповноваженим органом з питань пробації.
До Ізмаїльського районного відділу № 2 філії Державної установи «Центр пробації» в Одеській області 02.06.2025 надійшов для виконання вищезазначений вирок суду.
Службовими особами Ізмаїльського районного відділу № 2 філії Державної установи «Центр пробації» в Одеській області 10.06.2025 ОСОБА_8 належним чином ознайомлено з порядком та умовами відбуття призначеного покарання у виді пробаційного нагляду та попереджено про кримінальну відповідальність за ухилення від відбування вказаного покарання, яка передбачена ст. 389 КК України.
Ізмаїльським районним відділом № 2 філії Державної установи «Центр пробації» в Одеській області винесено постанову про встановлення днів явки на реєстрацію, а саме: І, ІІ, ІІІ, ІV вівторка кожного місяця.
ОСОБА_8 , достовірно знаючи, що відповідно до вимог ст. 49-1 КВК України та ст. 59-1 КК України повинен дотримуватися встановлених законодавством умов та порядку відбування покарання, діючи з прямим умислом, передбачаючи суспільно-небезпечні наслідки своїх протиправних діянь та бажаючи їх настання, ухилився від відбування покарання у виді пробаційного нагляду, що виразилось у наступному.
Так, ухиляючись від відбування покарання у виді пробаційного нагляду 15.07.2025 та 19.08.2025 ОСОБА_8 не з'явився без поважних причин на обов'язкові дні для реєстрації до Ізмаїльського РВ № 2 філії державної установи «Центр пробації» у Одеській області, чим порушив порядок та умови пробаційного нагляду, а також обов'язки, покладені вироком суду.
Окрім цього, ОСОБА_8 , під час пробаційного нагляду 27.06.2025 скоїв адміністративне правопорушення, передбачене ч. 1 ст. 173-2 КУпАП, за що постановою судді Кілійського районного суду Одеської області від 29.07.2025 визнано винним та накладено адміністративне стягнення у виді штрафу в розмірі двадцяти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян, що становить 340,00 гривень.
Таким чином, ОСОБА_8 , будучи належним чином ознайомлений з порядком та умовами відбування призначеного судом покарання, письмово попередженим про кримінальну відповідальність за ухилення від відбування покарання у виді пробаційного нагляду, діючи умисно, передбачаючи наслідки своїх протиправних дій, неодноразово не з'являвся для реєстрації та вчинив адміністративне правопорушення, тим самим ухилявся від відбування покарання у виді пробаційного нагляду, маючи реальну можливість виконувати визначене йому судом покарання.
Своїми діями ОСОБА_8 вчинив кримінальний проступок, передбачений ч. 3 ст. 389 КК України, тобто ухилення засудженого від відбування покарання у виді пробаційного нагляду.
Вимоги апеляційної скарги.
Не погоджуючись із прийнятим рішенням суду, прокурор Ізмаїльської окружної прокуратури Одеської області ОСОБА_9 звернувся до суду із апеляційною скаргою, в якій, не оспорюючи доведеності вини обвинуваченого у вчиненні інкримінованого йому кримінального правопорушення та правильності кваліфікації дій обвинуваченого, зазначив, що вирок підлягає скасуванню в частині призначення покарання з підстав істотного порушення вимог кримінального процесуального закону та неправильного застосування закону України про кримінальну відповідальність. В обґрунтування своїх доводів посилається на наступне:
-при призначенні ОСОБА_8 покарання за цим вироком суд першої інстанції у відповідності до вимог ст. 71 КК України за сукупністю вироків частково приєднав невідбуту частину покарання у виді 1 року пробаційного нагляду за вироком Кілійського районного суду від 10.04.2025 року, який не набрав законної сили і взагалі не врахував вирок Кілійського районного суду від 21.04.2025, який набрав законної сили;
-поза увагою суду залишилось те, що вирок Кілійського районного суду від 10.04.2025 року відносно ОСОБА_8 станом на 13.10.2025 року не набрав законної сили, тому у суду були відсутні правові підстави для призначення остаточного покарання на підставі ст. 71 КК України із приєднанням невідбутої частини покарання саме за вироком від 10.04.2025 року, так як була відсутня обов'язкова умова для такого застосування - набрання саме цим вироком законної сили. Натомість, вирок Кілійського районного суду від 21.04.2025 набрав законної сили 22.05.2025 року, а відтак слід було застосувати положення ст. 71 КК України та частково приєднати до покарання за новим вироком невідбуту частину покарання, призначеного вироком Кілійського районного суду Одеської області від 21.04.2025 року;
-суд першої інстанції неправильно застосував передбачені ч. 1 ст. 72 КК України правила щодо складання покарань різних видів за сукупністю вироків з переведенням менш суворих у більш суворі, із розрахунку 1 дня пробаційного нагляду до 2 днів обмеження волі, в той час як п. 5 ч. 1 ст. 72 КК України встановлено, що одному дню обмеження волі відповідає один день пробаційного нагляду;
-ОСОБА_8 02.06.2025 був поставлений на облік в Ізмаїльському районному відділі № 2 філії ДУ «Центр пробації» у зв'язку з відбуванням покарання у виді пробаційного нагляду за вироком Кілійського районного суду Одеської області від 21.04.2025 року. Таким чином, станом на день ухвалення оскаржуваного вироку від 13.10.2025 невідбута частина покарання за вироком від 21.04.2025 у виді пробаційного нагляду складає 1 рік 7 місяців 20 днів, яку суд першої інстанції в резолютивній та мотивувальній частині вироку від 13.10.2025 безпідставно не зазначив.
На підставі наведеного прокурор просить вирок скасувати в частині призначення покарання та ухвалити в цій частині новий вирок, яким ОСОБА_8 визнати винним у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 3 ст. 389 КК України, та призначити покарання у виді 2 років обмеження волі.
На підставі ч. 1 ст. 71 КК України до покарання, призначеного за новим вироком Одеського апеляційного суду, частково приєднати 1 рік пробаційного нагляду з невідбутої частини покарання у виді пробаційного нагляду за вироком Кілійського районного суду Одеської області від 21.04.2025 року.
За правилами складання покарань, передбачених п. 5 ч. 1 статті 72 КК України, за якими одному дню обмеження волі відповідає один день пробаційного нагляду, остаточно призначити ОСОБА_8 покарання у виді 3 років обмеження волі.
В іншій частині вирок залишити без змін.
Позиції учасників судового розгляду в судовому засіданні.
Під час апеляційного розгляду прокурор ОСОБА_6 підтримала вимоги апеляційної скарги частково та просила виключити з оскарженого вироку посилання на застосування положень ст.ст. 71, 72 КК України та приєднання невідбутої частини покарання за попереднім вироком Кілійського районного суду Одеської області від 10.04.2025, який не набрав законної сили та оскаржується в апеляційному порядку. Крім того, прокурор зазначила, що не вбачає підстав для застосування положень ст. 71 КК України до вирок у Кілійського районного суду від 21.04.2025, який набрав законної сили, як про це просить прокурор Ізмаїльської окружної прокуратури Одеської області ОСОБА_9 у поданій ним апеляційній скарзі з огляду на те, що вказаний вирок вже був врахований при призначенні ОСОБА_8 покарання за новим вироком Кілійського районного суду Одеської області від 25.02.2026 року.
Обвинувачений ОСОБА_8 заперечував проти апеляційної скарги прокурора.
Захисник ОСОБА_7 також заперечувала проти задоволення апеляційної скарги прокурора.
Заслухавши суддю-доповідача, учасників апеляційного розгляду, дослідивши матеріали кримінального провадження та доводи наведені в апеляційній скарзі, апеляційний суд дійшов висновку про таке.
Мотиви апеляційного суду.
Частиною 1 ст. 404 КПК України передбачено, що суд апеляційної інстанції переглядає рішення суду першої інстанції в межах апеляційної скарги.
Згідно з вимогами ст. 370 КПК України судове рішення повинно бути законним, обґрунтованим і вмотивованим. Законним є рішення, ухвалене компетентним судом згідно з нормами матеріального права з дотриманням вимог щодо кримінального провадження, передбачених цим Кодексом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі об'єктивно з'ясованих обставин, які підтверджені доказами, дослідженими під час судового розгляду та оціненими судом відповідно до ст. 94 КПК України. Вмотивованим є рішення, в якому наведені належні і достатні мотиви та підстави його ухвалення.
Згідно з положеннями ст. 2 КПК України завданнями кримінального провадження є захист особи, суспільства та держави від кримінальних правопорушень, охорона прав, свобод та законних інтересів учасників кримінального провадження, а також забезпечення швидкого, повного та неупередженого розслідування і судового розгляду з тим, щоб кожний, хто вчинив кримінальне правопорушення, був притягнутий до відповідальності в міру своєї вини, жоден невинуватий не був обвинувачений або засуджений, жодна особа не була піддана необґрунтованому процесуальному примусу і щоб до кожного учасника кримінального провадження була застосована належна правова процедура.
Відповідно до положень статей 7, 9 КПК України зміст та форма кримінального провадження повинні відповідати загальним засадам кримінального провадження. Під час кримінального провадження суд зобов'язаний неухильно додержуватися вимог Конституції України, КПК України, міжнародних договорів, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, вимог інших актів законодавства, практики Європейського суду з прав людини.
Оскільки судовий розгляд судом першої інстанції був проведений у порядку ч. 2 ст. 381 КПК України, а в апеляційній скарзі не оспорюються фактичні обставини вчинення кримінального правопорушення, доведеність вини та правильність кваліфікації дій обвинуваченого, апеляційний суд не переглядає оскаржений вирок в цій частині.
Порушень під час судового розгляду кримінального провадження в порядку ст. ст. 381, 382 КПК України судом апеляційної інстанції не встановлено.
Доводи апеляційної скарги прокурора стосовно того, що вирок суду ухвалений з істотним порушенням вимог кримінального процесуального закону, апеляційний суд вважає не обґрунтованими з таких підстав.
Згідно з положеннями ст. 412 КПК України, істотним порушенням вимог кримінального процесуального закону є такі порушення вимог цього Кодексу, які перешкодили чи могли перешкодити суду ухвалити законне та обґрунтоване рішення.
В апеляційній скарзі прокурора не зазначені обставини, які свідчать про істотне порушення вимог кримінального процесуального закону.
Під час апеляційного розгляду апеляційним судом також не встановлено обставин, які свідчать про істотне порушення судом першої інстанції вимог кримінального процесуального закону, які перешкодили, або могли перешкодити суду ухвалити законне та обґрунтоване рішення.
За таких обставин апеляційний суд приходить до висновку про те, що в цій частині апеляційна скарга прокурора є необґрунтованою.
Проте за результатами апеляційного розгляду суд апеляційної інстанції визнає обґрунтованими доводи прокурора в частині того, що під час ухвалення оскарженого вироку суд першої інстанції неправильно застосував закон України про кримінальну відповідальність.
Як вбачається з матеріалів кримінального провадження, ОСОБА_8 був засуджений вироком Кілійського районного суду Одеської області від 10 квітня 2025 року за ч. 1 ст. 369 КК України до покарання у виді штрафу у розмірі 17000 гривень та за ст. 126-1 КК України до пробаційного нагляду строком на 2 роки, в силу ч. 3 ст. 72 КК України, покарання виконується окремо.
Вказаний вирок не набрав законної сили та оскаржується в апеляційному порядку (а.с. 84-85).
Відповідно до приписів ч. 1 ст. 71 КК України, якщо засуджений після постановлення вироку, але до повного відбуття покарання вчинив нове кримінальне правопорушення, суд до покарання, призначеного за новим вироком, повністю або частково приєднує невідбуту частину покарання за попереднім вироком.
У статті 8 КПК визначено, що кримінальне провадження здійснюється з додержанням принципу верховенства права, відповідно до якого людина, її права та свободи визнаються найвищими цінностями та визначають зміст і спрямованість діяльності держави. Принцип верховенства права у кримінальному провадженні застосовується з урахуванням практики Європейського суду з прав людини.
За змістом ст. 62 Конституції України особа вважається невинуватою у вчиненні злочину і не може бути піддана кримінальному покаранню, доки її вину не буде доведено в законному порядку і встановлено обвинувальним вироком суду.
Зазначені права і свободи мають своє відображення у загальних засадах кримінального провадження, а саме у презумпції невинуватості та забезпечення доведеності вини, яка відповідно до ч. 1 ст. 17 КПК полягає в тому, що особа вважається невинуватою у вчиненні кримінального правопорушення і не може бути піддана кримінальному покаранню, доки її вину не буде доведено у порядку, передбаченому цим Кодексом, і встановлено обвинувальним вироком суду, що набрав законної сили. Відповідно до ч. 5 зазначеної статті поводження з особою, вина якої у вчиненні кримінального правопорушення не встановлена обвинувальним вироком суду, що набрав законної сили, має відповідати поводженню з невинуватою особою.
За вимогами ч. 1 ст. 88 КК особа визнається такою, що має судимість, з дня набрання законної сили обвинувальним вироком і до погашення або зняття судимості.
Тобто до того моменту, коли обвинувальний вирок суду набере законної сили, особа вважається невинуватою у вчиненні злочину і відповідні державні органи повинні поводитися з нею як з невинуватою собою. Це означає, що суди не мають права призначати покарання за сукупністю злочинів, у тому числі на підставі ч. 1 ст. 71 КК, за наявності попереднього вироку, який не набрав законної сили. Такі висновки відповідають практиці Європейського суду з прав людини, зокрема, у справі «Аллене де Рібемон проти Франції».
Так, у постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного кримінального суду від 18 червня 2019 року (провадження № 51-8405км18, справа №461/604/18) міститься висновок про те, що, якщо новий злочин вчинено після постановлення вироку, але до набрання цим вироком законної сили, правила складання покарань, передбачені ст. 71 КК, не можуть бути застосовані.
З огляду на викладене колегія суддів приходить до висновку про те, що суд першої інстанції безпідставно застосував положення ст. 71 КК України до попереднього вироку Кілійського районного суду Одеської області від 10 квітня 2025 року, який не набрав законної сили.
Разом з тим, прокурор у поданій ним апеляційній скарзі просив застосувати положення ст. 71 КК України та приєднати невідбуту частину покарання, призначеного вироком Кілійського районного суду Одеської області від 21.04.2025 року, який набрав законної сили.
При цьому, під час апеляційного провадження прокурором ОСОБА_6 була надана копія вироку Кілійського районного суду Одеської області від 25.02.2026 року, яким ОСОБА_8 визнаний винним у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 309 КК України, та йому на підставі ст. 71 КК України за сукупністю вироків до призначеного покарання за цим вироком частково приєднано не відбуту частину покарання, призначеного за вироком Кілійського районного суду Одеської області від 21.04.2025, та остаточно призначено покарання у виді позбавлення волі на строк 1 (один) рік 2 (два) місяці.
Вказаний вирок набрав законної сили 28 березня 2026 року.
Відтак, станом на момент апеляційного розгляду вказаного кримінального провадження призначення ОСОБА_8 покарання за сукупністю вироків та приєдання невідбутої частини покарання, призначеного вироком Кілійського районного суду Одеської області від 21.04.2025 року, як про це просив прокурор ОСОБА_9 , є безпідставним.
Згідно з п.2 ч.1 ст.407 КПК України за наслідками апеляційного розгляду апеляційний суд має право змінити вирок або ухвалу.
Пунктом 4 ч.1 ст.408 КПК України передбачено, що суд апеляційної інстанції змінює вирок в інших випадках, якщо зміна вироку не погіршує становища обвинуваченого.
Відповідно до положень п.4 ч.1 ст.409 та п.2 ч.1 ст.413 КПК України підставою для скасування або зміни судового рішення при розгляді справи в суді апеляційної інстанції є неправильне застосування закону про кримінальну відповідальність, зокрема застосування судом закону, який не підлягає застосуванню.
Разом з тим, у своїй апеляційній скарзі прокурор просив апеляційний суд постановити судове рішення, яким ОСОБА_8 визнати винним у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч.3 ст.389 КК України та призначити йому покарання у вигляді 2 років обмеження волі.
Апеляційний суд звертає увагу на те, що оскарженим вироком суду першої інстанції ОСОБА_8 вже був визнаний винуватим у вчиненні кримінального проступку, передбаченого ч.3 ст.389 КК України, та йому було призначене саме таке покарання, яке повторно просить призначити прокурор. При цьому в самій апеляційній скарзі прокурором не оспорюється доведеність вини ОСОБА_8 у вчиненні інкримінованого йому злочину, кваліфікація його дій за ч.3 ст.389 КК України та призначене судом першої інстанції покарання.
За таких обставин, апеляційний суд дійшов висновку про те, що дана вимога прокурора також не підлягає задоволенню.
Враховуючи викладене, апеляційний суд дійшов висновку про те, що апеляційна скарга прокурора підлягає частковому задоволенню, а оскаржений вирок суду першої інстанції підлягає зміні, з підстав, зазначених у мотивувальній частині ухвали. Така зміна зазначеного вироку жодним чином не погіршує становище обвинуваченого ОСОБА_8 .
Керуючись ст.ст. 24, 370, 404, 405, 407, 409, 413, 419, 424, 532, 615 КПК України, апеляційний суд
ухвалив:
Апеляційну скаргу прокурора Ізмаїльської окружної прокуратури Одеської області ОСОБА_11 - задовольнити частково.
Вирок Кілійського районного суду Одеської області від 13 жовтня 2025 року, яким ОСОБА_8 визнано винуватим у вчиненні кримінального проступку, передбаченого ч. 3 ст. 389 КК України, - змінити.
Виключити із мотивувальної та резолютивної частини вироку застосування ст.ст. 71, 72 КК України.
Вважати ОСОБА_8 засудженим за вчинення кримінального проступку, передбаченого ч. 3 ст. 389 КК України, до покарання у виді обмеження волі на строк 2 роки.
В іншій частині вирок суду залишити без змін.
Ухвала апеляційного суду набирає законної сили з дня проголошення та може бути оскаржена в касаційному порядку безпосередньо до Верховного Суду протягом трьох місяців з дня набрання нею законної сили.
Судді Одеського апеляційного суду:
ОСОБА_2 ОСОБА_3 ОСОБА_4