Номер провадження: 11-сс/813/681/26
Справа № 522/2835/26 1-кс/522/1198/26
Головуючий у першій інстанції ОСОБА_1
Доповідач ОСОБА_2
01.04.2026 року м. Одеса
Одеський апеляційний суд у складі:
головуючого судді ОСОБА_2 ,
суддів ОСОБА_3 та ОСОБА_4 ,
секретаря судового засідання ОСОБА_5 ,
за участю захисника ОСОБА_6 ,
розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу захисника ОСОБА_6 , в інтересах підозрюваного ОСОБА_7 , на ухвалу слідчого судді Приморського районного суду м. Одеси від 26.02.2026, якою в межах к/п № 12025000000002907 від 10.11.2025 стосовно:
ОСОБА_7 , який народився ІНФОРМАЦІЯ_1 у с. Росіяновка Фрунзівського р-ну Одеської обл., громадянина України, неодруженого, офіційно не працевлаштованого, зареєстрованого за адресою: АДРЕСА_1 , фактично проживаючого: АДРЕСА_2 , раніше не судимого,
- підозрюваного у вчиненні злочину, передбаченого ч. 3 ст. 332 КК України, застосовано запобіжний захід у виді тримання під вартою до 24.04.2026 включно, із визначенням розміру застави
установив:
Зміст оскаржуваного судового рішення та встановлених судом 1-ої інстанції обставин.
Оскарженою ухвалою слідчого судді частково задоволено клопотання ст. слідчого СВ ВП № 2 ОРУП №1 ГУНП в Одеській обл. ОСОБА_8 та стосовно підозрюваного ОСОБА_7 застосовано запобіжний захід у виді тримання під вартою до 24.04.2026 включно, із визначенням розміру застави в 100 прожиткових мінімумів для працездатних осіб, що складає 332 800 грн.
Обґрунтовуючи ухвалу, слідчий суддя виходив з наявності обґрунтованої підозри вчинення ОСОБА_7 інкримінованого йому злочину, а також ризиків, передбачених п.п. 1, 3, 5 ч. 1 ст. 177 КПК України та неможливості застосування більш м'якого запобіжного заходу.
Вимоги наведені в апеляційній скарзі та узагальнення доводів особи, яка її подала.
В апеляційній скарзі захисник ОСОБА_6 не погодилася із оскаржуваною ухвалою слідчого судді в частині визначення розміру застави, оскільки підозрюваний ОСОБА_7 має постійне місце проживання в м. Одесі та має на утриманні двох неповнолітніх дітей. Окрім того, слідчий суддя визначив заставу в розмірі, що перевищує встановлений п. 2 ч. 5 ст. 182 КПК України для злочинів відповідної тяжкості, належним чином не вмотивувавши такий висновок.
За таких обставин, захисник ОСОБА_6 просить змінити оскаржувану ухвалу слідчого судді та визначити підозрюваному ОСОБА_7 альтернативний запобіжний захід у виді застави в розмірі 20 прожиткових мінімумів для працездатних осіб.
В судовому засіданні захисник ОСОБА_6 підтримала свою апеляційну скаргу та просила її задовольнити, водночас прокурор в судове засідання не з'явився, при цьому про дату, час та місце судового засідання повідомлявся належним чином, однак причини неявки суду не повідомив, а клопотання про відкладення розгляду справи не подавав.
Оскільки захисник ОСОБА_6 не заперечувала щодо розгляду справи за відсутності прокурора, колегія суддів, з врахуванням приписів ст.ст. 405, 422 КПК України, вирішила провести апеляційний розгляд за встановленою явкою.
Заслухавши доповідь судді, з'ясувавши позицію захисника, перевіривши доводи апелянта та дослідивши матеріали судового провадження, апеляційний суд дійшов висновків про таке.
Мотиви суду апеляційної інстанції.
Відповідно до ч. 1 ст. 404 КПК України, суд апеляційної інстанції переглядає судові рішення суду 1-ої інстанції в межах апеляційної скарги.
Частина 1 ст. 370 КПК України передбачає, що судове рішення повинно бути законним, обґрунтованим і вмотивованим.
За наслідками апеляційного провадження, колегія суддів вважає, що слідчий суддя зазначених вище вимог кримінального процесуального закону дотримався з огляду на таке.
У відповідності до ч. 1 ст. 183 КПК України тримання під вартою є винятковим запобіжним заходом, який застосовується виключно у разі, якщо прокурор доведе, що жоден із більш м'яких запобіжних заходів не зможе запобігти ризикам, передбаченим ст. 177 цього Кодексу.
За приписами ст. 194 КПК України під час розгляду клопотання про обрання запобіжного заходу слідчий суддя, суд зобов'язаний встановити, чи доводять надані сторонами кримінального провадження докази обставини, які свідчать про наявність обґрунтованої підозри у вчиненні підозрюваним кримінального правопорушення, наявність достатніх підстав вважати, що існує хоча б один із ризиків, передбачених ст. 177 КПК України, і на які вказує слідчий і прокурор; недостатність підстав для застосування більш м'якого запобіжного заходу для запобігання ризику або ризикам, зазначеним у клопотанні.
При розгляді зазначеного кримінального провадження у відповідності до ст. 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» апеляційний суд застосовує Конвенцію «Про захист прав людини і основоположних свобод» (далі «Конвенція») та практику Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ) як джерело права.
Пунктами 3, 4 ст. 5 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод і практики ЄСПЛ передбачено, що обмеження права особи на свободу і особисту недоторканість можливо лише в передбачених законом випадках за встановленою процедурою.
Відповідно до п. 219 рішення у справі «Нечипорук та Йонкало проти України» від 21.04.2011, заява №42310/04, ЄСПЛ повторює, що термін «обґрунтована підозра» означає, що існують факти або інформація, які можуть переконати об'єктивного спостерігача в тому, що особа, про яку йдеться, могла вчинити правопорушення.
Оскільки в апеляційній скарзі захисник фактично не оспорює обґрунтованість підозри ОСОБА_7 за обставинами, які викладені у повідомленні про підозру, апеляційний суд не переглядає оскаржувану ухвалу в цій частині та констатує, що підозра ОСОБА_7 у вчиненні злочину, передбаченого ч. 3 ст. 332 КК України на даному етапі слідства є обґрунтованою та потребує подальшого розслідування.
Натомість, захисник не погодився з оскаржуваною ухвалою слідчого судді в частині визначення підозрюваному ОСОБА_7 розміру застави в 100 прожиткових мінімумів для працездатних осіб, що складає 332 800 грн.
В контексті наведеного, апеляційний суд зауважує, що відповідно до ч. 1 ст. 177 КПК України визначено, що метою застосування запобіжного заходу є забезпечення виконання підозрюваним, обвинуваченим покладених на нього процесуальних обов'язків, а також запобігання спробам: 1) переховуватися від органів досудового розслідування та/або суду; 2) знищити, сховати або спотворити будь-яку із речей чи документів, які мають істотне значення для встановлення обставин кримінального правопорушення; 3) незаконно впливати на потерпілого, свідка, іншого підозрюваного, обвинуваченого, експерта, спеціаліста у цьому ж кримінальному провадженні; 4) перешкоджати кримінальному провадженню іншим чином; 5) вчинити інше кримінальне правопорушення.
Відповідно до рішення ЄСПЛ у справі «Клішин проти України» наявність кожного ризику повинна носити не абстрактний, а конкретний характер та доводитися відповідними доказами.
Висновки про наявність ризиків та неможливість запобігання їм шляхом застосування більш м'яких запобіжних заходів, мають бути зроблені за результатами сукупного аналізу обставин злочину та особистості підозрюваного (його характеру, моральних якостей, способу життя, сімейних зв'язків, постійного місця роботи, утриманців), поведінки підозрюваного під час розслідування злочину (наявність або відсутність спроб ухиляння від органів влади), поведінки підозрюваного під час попередніх розслідувань (способу життя взагалі, способу самозабезпечення, системності злочинної діяльності, наявності злочинних зв'язків).
Запобіжний захід застосовується з метою попередження ризиків здійснення такої поведінки обвинуваченого та, як наслідок, унеможливлення здійснення негативного впливу на хід та результати кримінального провадження. Тобто в даному випадку, слідчий, прокурор, слідчий суддя чи суд мають зробити висновки прогностичного характеру, коли доказування спрямоване не на подію, яка відбулася в минулому, а на встановлення фактичних даних, які дозволять стверджувати про подію, яка може статися з достатньою долею ймовірності у майбутньому.
Відповідно до п. 4 ч. 2 ст. 183 КПК України запобіжний захід у вигляді тримання під вартою не може бути застосований, окрім як до раніше не судимої особи, яка підозрюється або обвинувачується у вчиненні злочину, за який законом передбачено покарання у виді позбавлення волі на строк понад п'ять років.
У рішенні ЄСПЛ по справі «Пунцельт проти Чехії» («Punzelt v. Czech Republic») №31315/96 від 25.04.2000 зазначено, що при оцінці ризику переховування від правосуддя може братися до уваги (поряд з іншими обставинами) і загроза відносно суворого покарання.
Також, ЄСПЛ у справі «Ілійков проти Болгарії» закріпив, що «суворість передбаченого покарання» є суттєвим елементом при оцінюванні «ризиків переховування або повторного вчинення злочинів».
За обставинами цього кримінального провадження ОСОБА_7 підозрюється у вчиненні злочину, передбаченого ч. 3 ст. 332 КК України, який карається позбавленням волі на строк від семи до дев'яти років та позбавленням волі на строк від п'яти до десяти років з позбавленням права обіймати певні посади чи займатися певною діяльністю на строк до трьох років з конфіскацією майна, який є тяжким злочином відповідно до класифікації ст. 12 КК України.
При цьому, апеляційний суд зауважує, що ЄСПЛ неодноразово в своїх рішеннях наголошував на тому, що обґрунтування наявності ризиків лише тяжкістю інкримінованого кримінального правопорушення, є неправомірним (рішення ЄСПЛ в справах «Латальє проти Франції», «Прокопенко проти України», «Хайредінов проти України», «Москаленко проти України»).
Водночас, апеляційний суд враховує, що згідно із ч. 4 ст. 95 КПК України суд може обґрунтовувати свої висновки лише на показаннях, які він безпосередньо сприймав під час судового засідання, або отриманих у порядку, передбаченому ст. 225 цього Кодексу. Суд не вправі обґрунтовувати судові рішення показаннями, наданими слідчому, прокурору, або посилатися на них, крім порядку отримання показань, визначеного ст. 615 цього Кодексу.
Враховуючи вище наведене, специфіку інкримінованого діяння, вчиненого в умовах воєнного стану, а також корисливий характер злочину, характеристики підозрюваного, який неодружений та офіційно не працевлаштований, наявність інших учасників к/п, апеляційний суд погоджується з обґрунтованістю встановлених слідчим суддею ризиків, передбачених п.п. 1, 3, 5 ч. 1 ст. 177 КПК України, що виправдовує застосування підозрюваному запобіжного заходу у виді тримання під вартою, який зможе забезпечити його належну процесуальну поведінку.
Водночас, колегія суддів вважає необхідним звернути увагу на те, що в матеріалах к/п, які надійшли до апеляційного суду для розгляду, містяться відомості про те, що ОСОБА_7 в межах іншого к/п №12025162510000862 від 16.06.2025 була пред'явлена підозра у вчиненні злочину, передбаченого ч. 3 ст. 332 КК України, що свідчить про ймовірний системний характер діянь підозрюваної особи, який охоплюється складом ч. 3 ст. 332 КК України.
На теперішній час, обвинувальний акт в межах зазначеного к/п розглядається по суті Великомихайлівським райсудом Одеської обл. (справа № 498/188/26).
Більш того, в межах к/п № 12025162510000528 від 11.04.2025 за ч. 3 ст. 332 КК України ОСОБА_7 обирався запобіжний захід у виді тримання під вартою із можливістю внесення застави, однак підозрюваний порушив покладені на нього обов'язки та переховувався від слідства, в результаті чого внесена застава в розмірі 80 прожиткових мінімумів для працездатних осіб була стягнута в дохід держави (ухвала слідчого судді Приморського районного суду м. Одеси від 24.07.2025 в справі № 522/8850/25).
Ба більше, ОСОБА_7 впродовж тривалого часу перебував у розшуку та лише 24.02.2026 був затриманий правоохоронними органами.
Вказане додатково підтверджує існування в цьому к/п вище встановлених ризиків, що спростовує доводи апелянта. При цьому, апеляційний суд зауважує, що ризик, передбачений п. 4 ч. 1 ст. 177 КПК України слідчим суддею не встановлювався.
Відповідно до ч. 3 ст. 183 КПК України слідчий суддя, суд при постановленні ухвали про застосування запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою зобов'язаний визначити розмір застави, достатньої для забезпечення виконання підозрюваним, обвинуваченим обов'язків, передбачених цим Кодексом, крім випадків, передбачених частиною четвертою цієї статті.
За приписами п. 2 ч. 5 ст. 182 КПК України розмір застави визначається у таких межах, зокрема, щодо особи, підозрюваної чи обвинуваченої у вчиненні тяжкого злочину - від двадцяти до вісімдесяти розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб.
Згідно із абз. 2 ч. 5 ст. 182 КПК України у виключних випадках, якщо слідчий суддя, суд встановить, що застава у зазначених межах не здатна забезпечити виконання особою, що підозрюється, обвинувачується у вчиненні тяжкого або особливо тяжкого злочину, покладених на неї обов'язків, застава може бути призначена у розмірі, який перевищує вісімдесят чи триста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб відповідно.
Апеляційний суд зауважує на тому, що ЄСПЛ неодноразово наголошував, зокрема, у рішенні від 23.09.1982 у справі «Єпорронг та Льон рот проти Швеції», що має існувати пропорційне співвідношення між засобами, які застосовують та метою, яку прагнуть досягти, бо не буде відповідного балансу, якщо на особу покладено надмірний тягар.
Приписи КПК України та практика ЄСПЛ орієнтують суд на такі критерії, які слід врахувати при визначенні розміру застави: обставини кримінального правопорушення; особливий характер справи; майновий стан підозрюваного; його сімейний стан, у тому числі матеріальне становище близьких осіб; масштаб його фінансових операцій; дані про особу підозрюваного; встановлені ризики, відповідно до ст. 177 КПК України; «професійне середовище» підозрюваного; помірність обраного розміру застави та можливість її виконання, а також за певних обставин шкода, завдана кримінальним правопорушенням.
Сума шкоди у справі може бути одним із факторів, що виправдовує вищу суму застави, але лише у поєднанні з іншими критеріями - серйозністю вчиненого злочину, ризику втечі та ін. (рішення ЄСПЛ в справі «Істоміна проти України»).
У рішенні ЄСПЛ у справі «Мангурас проти Іспанії» від 20.11.2010 суд вказав, «що гарантії, передбачені п. 3 ст. 5 Конвенції, покликані забезпечити не компенсацію втрат, а, зокрема, явку обвинуваченого на судове засідання. Таким чином, сума (застави) повинна бути оцінена враховуючи самого обвинуваченого, його активи та його взаємовідносини з особами, які мають забезпечити його безпеку, іншими словами, розмір застави повинен визначатися тим ступенем довіри (впевненості), при якому перспектива втрати застави, у випадку відсутності на суді, буде достатнім стримуючим засобом, щоб унеможливити перешкоджання особою встановленню істини у кримінальному провадженні. При цьому має бути враховано наявність грошових засобів у обвинуваченого».
Водночас, на переконання колегії суддів, розмір застави повинен бути таким, щоб загроза її втрати утримувала обвинуваченого від намірів та спроб порушити покладені на нього обов'язки.
За обставинами цього к/п ОСОБА_7 підозрюється у вчиненні тяжкого злочину з корисливих мотивів. При цьому, відповідно до обставин, викладених в повідомленні про підозру за організацію незаконного переправлення через державний кордон підозрюваний мав отримати грошову винагороду в розмірі 3000 дол. США. Окрім того, стосовно підозрюваного ОСОБА_7 перебуває на розгляді обвинувальний акт за фактом вчинення злочину, передбаченого ч. 3 ст. 332 КК України. Більш того, в межах іншого к/п за ч. 3 ст. 332 КК України підозрюваний ОСОБА_7 впродовж тривалого часу переховувався від слідства, що свідчить про високий ступінь ризику втечі, з огляду на що апеляційний суд погоджується зі встановленим слідчим суддею розміром застави в 100 прожиткових мінімумів для працездатних осіб, який зможе гарантувати належну процесуальну поведінку підозрюваної особи.
Враховуючи вище наведене в сукупності, доводи захисника не знайшли свого підтвердження під час апеляційного провадження, а істотних порушень приписів чинного кримінального процесуального законодавства при постановленні оскаржуваної ухвали слідчого судді апеляційним судом не встановлено.
Відповідно до п. 1 ч. 3 ст. 407 КПК України за наслідками апеляційного розгляду за скаргою на ухвали слідчого судді суд апеляційної інстанції має право залишити ухвалу без змін.
Отже, апеляційний суд дійшов висновку про відсутність підстав для задоволення апеляційної скарги захисника ОСОБА_6 та скасування законної та обґрунтованої ухвали слідчого судді.
Керуючись ст.ст. 24, 177, 182, 183, 194, 370, 404, 405, 407, 419, 422, 532, 615 КПК України, апеляційний суд
ухвалив:
Апеляційну скаргу захисника ОСОБА_6 , в інтересах підозрюваного ОСОБА_7 - залишити без задоволення.
Ухвалу слідчого судді Приморського районного суду м. Одеси від 26.02.2026, якою стосовно ОСОБА_7 , підозрюваного у вчиненні злочину, передбаченого ч. 3 ст. 332 КК України, застосовано запобіжний захід у виді тримання під вартою до 24.04.2026 включно, із визначенням розміру застави - залишити без змін.
Ухвала апеляційного суду набирає законної сили з моменту проголошення та оскарженню в касаційному порядку не підлягає.
Судді Одеського апеляційного суду:
ОСОБА_2 ОСОБА_3 ОСОБА_4