Номер провадження: 11-сс/813/660/26
Справа № 523/17378/25 1-кс/523/2581/26
Головуючий у першій інстанції ОСОБА_1 Доповідач ОСОБА_2
30.03.2026 року м. Одеса
Одеський апеляційний суд у складі:
головуючого судді ОСОБА_2 ,
суддів ОСОБА_3 та ОСОБА_4 ,
секретаря судового засідання ОСОБА_5 ,
за участі прокурора ОСОБА_6 та захисника ОСОБА_7 ,
розглянувши у відкритому судовому засіданні, в режимі відеоконференції, апеляційну скаргу захисника ОСОБА_7 , в інтересах підозрюваного ОСОБА_8 , на ухвалу слідчого судді Пересипського районного суду м. Одеси від 25.02.2026, якою в межах к/п № 42025164220000025 від 25.04.2025 стосовно:
ОСОБА_8 , який народився ІНФОРМАЦІЯ_1 у м. Одесі, громадянина України, з вищою освітою, одруженого, офіційно працевлаштованого, фактично проживаючого за адресою: АДРЕСА_1 , раніше не судимого,
- підозрюваного у вчиненні злочинів, передбачених ч. 2 ст. 28 ч. 1 ст. 114-1, ч. 2 ст. 15 ч. 1 ст. 114-1, ч. 3 ст. 368 КК України, продовжено строк дії запобіжного заходу у виді тримання під вартою до 25.04.2026 включно, без визначення розміру застави
установив:
Зміст оскаржуваного судового рішення та встановлених судом 1-ої інстанції обставин.
Оскарженою ухвалою слідчого судді було задоволено клопотання слідчого в ОВС УСБУ в Одеській обл. ОСОБА_9 та стосовно ОСОБА_8 , підозрюваного у вчиненні злочинів, передбачених ч. 2 ст. 28 ч. 1 ст. 114-1, ч. 2 ст. 15 ч. 1 ст. 114-1, ч. 3 ст. 368 КК України, продовжено строк дії запобіжного заходу у виді тримання під вартою до 25.04.2026 включно, без визначення розміру застави.
Обґрунтовуючи ухвалу, слідчий суддя виходив з наявності обґрунтованої підозри вчинення ОСОБА_8 інкримінованих йому злочинів, ризиків, передбачених п.п. 1, 2, 3, 5 ч. 1 ст. 177 КПК України, неможливості застосування більш м'якого запобіжну заходу стосовно підозрюваного та на підставі ч. 4 ст. 183 КПК України вирішив не визначати альтернативний запобіжний захід у виді застави.
Вимоги наведені в апеляційній скарзі та узагальнення доводів особи, яка її подала.
В апеляційній скарзі захисник ОСОБА_7 не погодився із оскаржуваною ухвалою, вважає її необґрунтованою та незаконною з огляду на таке:
- встановлені ризики в цьому к/п належним чином не обґрунтовані та не доведені. При цьому підозрюваний ОСОБА_8 має постійне місце проживання та роботи, утримує малолітню дитину та не має судимостей;
- слідчий суддя безпідставно відмовив в застосуванні більш м'якого запобіжного заходу, більш того, всі встановлені ризики можуть бути нейтралізовані шляхом застосування запобіжного заходу у виді домашнього арешту;
- в цьому к/п стосовно іншого фігуранта ОСОБА_10 , яка відігравала ключову організаційну роль, застосований запобіжний захід у виді цілодобового домашнього арешту. Відтак застосування стосовно ОСОБА_8 , як особи з менш активною роллю в групі, більш суворого запобіжного заходу є непослідовним, порушує принцип рівності перед законом та принцип пропорційності.
За таких обставин захисник ОСОБА_7 просить скасувати оскаржувану ухвалу слідчого судді та постановити нову, якою змінити підозрюваному ОСОБА_8 запобіжний захід із тримання під вартою на домашній арешт з покладенням на нього відповідних обов'язків.
В судовому засіданні захисник ОСОБА_7 підтримав свою апеляційну скаргу та просив її задовольнити, водночас прокурор ОСОБА_6 заперечував щодо її задоволення.
Заслухавши доповідь судді, з'ясувавши позиції учасників апеляційного провадження, перевіривши доводи апелянта та дослідивши матеріали судового провадження, апеляційний суд дійшов висновків про таке.
Мотиви суду апеляційної інстанції.
Відповідно до ч. 1 ст. 404 КПК України, суд апеляційної інстанції переглядає судові рішення суду 1-ої інстанції в межах апеляційної скарги.
Частина 1 ст. 370 КПК України передбачає, що судове рішення повинно бути законним, обґрунтованим і вмотивованим.
За наслідками апеляційного провадження, колегія суддів вважає, що слідчий суддя зазначених вище вимог кримінального процесуального закону дотримався з огляду на таке.
У відповідності до ч. 1 ст. 183 КПК України тримання під вартою є винятковим запобіжним заходом, який застосовується виключно у разі, якщо прокурор доведе, що жоден із більш м'яких запобіжних заходів не зможе запобігти ризикам, передбаченим ст. 177 цього Кодексу.
За приписами ст. 194 КПК України під час розгляду клопотання про обрання запобіжного заходу слідчий суддя, суд зобов'язаний встановити, чи доводять надані сторонами кримінального провадження докази обставини, які свідчать про наявність обґрунтованої підозри у вчиненні підозрюваним кримінального правопорушення, наявність достатніх підстав вважати, що існує хоча б один із ризиків, передбачених ст. 177 КПК України, і на які вказує слідчий і прокурор; недостатність підстав для застосування більш м'якого запобіжного заходу для запобігання ризику або ризикам, зазначеним у клопотанні.
При цьому, положення ст. 199 КПК України регулюють процедуру продовження строку тримання під вартою, за змістом яких підставами продовження строку тримання під вартою є наявність обставин, які свідчать про те, що заявлений ризик не зменшився або з'явилися нові ризики, які виправдовують тримання особи під вартою, а також обставин, які перешкоджають завершенню досудового розслідування до закінчення дії попередньої ухвали про тримання під вартою.
При розгляді зазначеного кримінального провадження у відповідності до ст. 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» апеляційний суд застосовує Конвенцію «Про захист прав людини і основоположних свобод» (далі «Конвенція») та практику Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ) як джерело права.
Пунктами 3, 4 ст. 5 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод і практики ЄСПЛ передбачено, що обмеження права особи на свободу і особисту недоторканість можливо лише в передбачених законом випадках за встановленою процедурою.
Відповідно до п. 219 рішення у справі «Нечипорук та Йонкало проти України» від 21.04.2011, заява №42310/04, ЄСПЛ повторює, що термін «обґрунтована підозра» означає, що існують факти або інформація, які можуть переконати об'єктивного спостерігача в тому, що особа, про яку йдеться, могла вчинити правопорушення.
Оскільки в апеляційній скарзі захисник фактично не оспорює обґрунтованість підозри ОСОБА_8 за обставинами, які викладені у повідомленні про підозру, апеляційний суд не переглядає оскаржувану ухвалу в цій частині та констатує, що підозра ОСОБА_8 у вчиненні злочинів, передбачених ч. 2 ст. 28 ч. 1 ст. 114-1, ч. 2 ст. 15 ч. 1 ст. 114-1, ч. 3 ст. 368 КК України на даному етапі слідства є обґрунтованою та потребує подальшого розслідування.
Що стосується ризиків у зазначеному кримінальному провадженні, апеляційний суд приходить до таких висновків.
Частиною 1 ст. 177 КПК України визначено, що метою застосування запобіжного заходу є забезпечення виконання підозрюваним, обвинуваченим покладених на нього процесуальних обов'язків, а також запобігання спробам: 1) переховуватися від органів досудового розслідування та/або суду; 2) знищити, сховати або спотворити будь-яку із речей чи документів, які мають істотне значення для встановлення обставин кримінального правопорушення; 3) незаконно впливати на потерпілого, свідка, іншого підозрюваного, обвинуваченого, експерта, спеціаліста у цьому ж кримінальному провадженні; 4) перешкоджати кримінальному провадженню іншим чином; 5) вчинити інше кримінальне правопорушення.
Відповідно до рішення ЄСПЛ у справі «Клішин проти України» наявність кожного ризику повинна носити не абстрактний, а конкретний характер та доводитися відповідними доказами.
Висновки про наявність ризиків та неможливість запобігання їм шляхом застосування більш м'яких запобіжних заходів, мають бути зроблені за результатами сукупного аналізу обставин злочину та особистості підозрюваного (його характеру, моральних якостей, способу життя, сімейних зв'язків, постійного місця роботи, утриманців), поведінки підозрюваного під час розслідування злочину (наявність або відсутність спроб ухиляння від органів влади), поведінки підозрюваного під час попередніх розслідувань (способу життя взагалі, способу самозабезпечення, системності злочинної діяльності, наявності злочинних зв'язків).
Запобіжний захід застосовується з метою попередження ризиків здійснення такої поведінки обвинуваченого та, як наслідок, унеможливлення здійснення негативного впливу на хід та результати кримінального провадження. Тобто в даному випадку, слідчий, прокурор, слідчий суддя чи суд мають зробити висновки прогностичного характеру, коли доказування спрямоване не на подію, яка відбулася в минулому, а на встановлення фактичних даних, які дозволять стверджувати про подію, яка може статися з достатньою долею ймовірності у майбутньому.
Відповідно до п. 4 ч. 2 ст. 183 КПК України запобіжний захід у вигляді тримання під вартою не може бути застосований, окрім як до раніше не судимої особи, яка підозрюється або обвинувачується у вчиненні злочину, за який законом передбачено покарання у виді позбавлення волі на строк понад п'ять років.
За обставинами даного кримінального провадження ОСОБА_8 підозрюється у вчиненні злочинів, передбачених ч. 2 ст. 28 ч. 1 ст. 114-1, ч. 2 ст. 15 ч. 1 ст. 114-1, ч. 3 ст. 368 КК України, які караються позбавленням волі на строк від п'яти до восьми років та позбавленням волі на строк від п'яти до десяти років з позбавленням права обіймати певні посади чи займатися певною діяльністю на строк до трьох років, з конфіскацією майна відповідно, які є тяжкими злочинами відповідно до класифікації ст. 12 КК України.
У рішенні ЄСПЛ по справі «Пунцельт проти Чехії» («Punzelt v. Czech Republic») №31315/96 від 25.04.2000 зазначено, що при оцінці ризику переховування від правосуддя може братися до уваги (поряд з іншими обставинами) і загроза відносно суворого покарання. Також, ЄСПЛ у справі «Ілійков проти Болгарії» закріпив, що «суворість передбаченого покарання» є суттєвим елементом при оцінюванні «ризиків переховування або повторного вчинення злочинів».
При цьому, у рішенні по справі «W проти Швейцарії» від 26.01.1993 ЄСПЛ вказав, що врахування тяжкості злочину має свій раціональний зміст, оскільки вона свідчить про ступінь суспільної небезпечності цієї особи та дозволяє спрогнозувати з достатньо високим ступенем імовірності її поведінку, беручи до уваги, що майбутнє покарання за тяжкий злочин підвищує ризик того, що підозрюваний може ухилитись від слідства.
Колегія суддів зауважує, що ризик переховування підозрюваного ОСОБА_8 від органу досудового розслідування та суду є актуальним безвідносно до стадії кримінального провадження та обумовлений, серед іншого, можливістю притягнення до кримінальної відповідальності та пов'язаними із цим можливими негативними для особи наслідками (обмеженнями), зокрема і суворістю передбаченого покарання, та обставинами вчинення інкримінованого злочину.
Окрім того, ЄСПЛ у своїх рішеннях неодноразово підкреслював, що наявність підстав для тримання особи під вартою має оцінюватись в кожному кримінальному провадженні з урахуванням його конкретних обставин.
Відповідно до сформованої практики ЄСПЛ, право людини на свободу є основоположним, але не абсолютним та може бути обмежено з огляду на суспільний інтерес. Тримання особи під вартою може бути виправдане, якщо існують реальні ознаки наявності справжнього суспільного інтересу, який незважаючи на презумпцію невинуватості, переважає принцип поваги до особистої свободи. Застосовуючи запобіжний захід у виді тримання під вартою, необхідно виходити із того, що судове рішення повинно забезпечити не тільки права підозрюваного, а й високі стандарти охорони прав і інтересів як суспільства, так і потерпілого. Визначення таких прав, як підкреслює Європейський суд з прав людини, вимагає від суспільства більшої суворості в оцінці цінностей суспільства («Летельє проти Франції»).
Оцінюючи наявність заявлених ризиків в цьому к/п, апеляційний суд враховує специфіку інкримінованих злочинів, в тому числі проти основ національної безпеки України, зокрема перешкоджання законній діяльності ЗСУ та у сфері службової діяльності, а саме одержання неправомірної вигоди для себе за вчинення в інтересах того, хто надає неправомірну вимогу дій з використанням наданої влади та службового становища, за попередньою змовою групою осіб, повторно.
При цьому, апеляційний суд звертає увагу на тяжкість ймовірного покарання, активні дії підозрюваного, повторність інкримінованого діяння та його вчинення за попередньою змовою групою осіб, що впливає на визначення ступеню суспільної небезпеки підозрюваної особи.
Окрім того, інкриміновані злочини можливо були вчинені з корисливих мотивів та з використанням службового становища, та більш того особливість інкримінованих злочинів, вчинених в умовах воєнного стану обумовлює наявність суспільного інтересу, що в сукупності підтверджує існування ризиків, передбачених п.п. 1, 2, 3, 5 ч. 1 ст. 177 КПК України.
Водночас, відповідно до ч. 4 ст. 95 КПК України суд може обґрунтовувати свої висновки лише на показаннях, які він безпосередньо сприймав під час судового засідання, або отриманих у порядку, передбаченому ст. 225 цього Кодексу. Суд не вправі обґрунтовувати судові рішення показаннями, наданими слідчому, прокурору, або посилатися на них, крім порядку отримання показань, визначеного ст. 615 цього Кодексу.
За таких обставин, апеляційний суд погоджується з висновком слідчого судді про необхідність продовження підозрюваному ОСОБА_8 строку дії запобіжного заходу у виді тримання під вартою задля забезпечення належної процесуальної поведінки підозрюваного та досягнення потреб досудового розслідування. При цьому, підстави для встановлення більш м'якого запобіжного заходу на даній стадії кримінального провадження апеляційним судом не встановлені.
Колегія суддів в цьому контексті окремо зауважує на тому, що вимогами ч. 6 ст. 176 КПК України передбачено, що під час дії воєнного стану до осіб, які підозрюються або обвинувачуються у вчиненні злочинів, передбачених ст.ст. 109-114-2, 258-258-6, 260, 261, 437-442 КК України, за наявності ризиків, зазначених у ст. 177 цього Кодексу, застосовується запобіжний захід, визначений п. 5 ч. 1 цієї статті (тобто запобіжний захід у вигляді тримання під вартою).
Отже, законодавець імперативно встановив, що за наявності ризиків, визначених ч. 1 ст. 177 КПК Українипід час дії воєнного стану на території України до осіб, які підозрюються або обвинувачуються у вчиненні злочину, передбаченого ст. 114-1 КК України, застосовується запобіжний захід у виді тримання під вартою, як захід забезпечення кримінального провадження.
За приписами ч. 4 ст. 183 КПК України під час дії воєнного стану слідчий суддя, суд при постановленні ухвали про застосування запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою, враховуючи підстави та обставини, передбачені ст.ст. 177 та 178 цього Кодексу, має право не визначати розмір застави у кримінальному провадженні щодо злочину, передбаченого ст.ст. 109 - 114-2, 258 - 258-6, 260, 261, 437-442-1 КК України.
Апеляційний суд зауважує, що законодавець закріпив дискрецію слідчого судді під час застосування запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою за ч. 6 ст. 176 КПК України не визначати або визначати розмір застави з урахуванням підстав та обставин, установлених ст.ст. 177, 178 КПК України.
Отже, оскільки в даному к/п стосовно підозрюваного ОСОБА_8 встановлена наявність ризиків, передбачених п.п. 1, 2, 3, 5 ч. 1 ст. 177 КПК України, з врахуванням специфіки інкримінованих діянь та стадії розслідування к/п, застосування стосовно нього запобіжного заходу у виді тримання під вартою без визначення розміру застави цілком відповідає встановленим кримінальним процесуальним законодавством вимогам, що обумовлено особливістю законодавства про притягнення до відповідальності осіб за визначеним в ст. 176 КПК України переліком статей КК України та збройною агресією проти України.
Наявність міцних соціальних зв'язків, утримання малолітньої дитини, відсутність судимостей та наявність постійного місця проживання та роботи не спростовують наявності вище вказаних ризиків, крім того вказані обставини існували на момент вчинення інкримінованих підозрюваному злочинів, однак не мали на нього достатнього впливу та не стали для нього стримуючими факторами.
Водночас, апеляційний суд відхиляє посилання захисника щодо обрання іншому фігуранту к/п, більш м'якого запобіжного заходу, оскільки предметом апеляційного перегляду в межах цього апеляційного провадження є питання обґрунтованості та законності продовження строку дії запобіжного заходу стосовно ОСОБА_8 .
При цьому питання запобіжного заходу іншому фігуранту к/п ОСОБА_10 , в тому числі особливості інкримінованих їй діянь, характеристики її особи, її процесуальна поведінка, обставини провадження стосовно неї безпосередньо тощо не переглядаються і не оцінюються апеляційним судом та в сукупності не впливають на об'єм зібраної доказової бази органом досудового розслідування стосовно інкримінованих діянь ОСОБА_8 , зокрема й щодо питання продовження йому строку дії запобіжного заходу, оскільки такі питання вирішуються судом безпосередньо щодо кожного конкретного підозрюваного окремо.
Апеляційний суд звертає увагу, що КПК України не вимагає доказів того, що підозрюваний обов'язково (поза всяким сумнівом) здійснюватиме відповідні дії, однак вимагає доказів на підтвердження того, що він має реальну можливість їх здійснити у конкретному кримінальному провадженні в майбутньому, оскільки під поняттям «ризик» слід розуміти обґрунтовану ймовірність протидії обвинуваченого кримінальному провадженню у формах, передбачених ч. 1 ст. 177 КПК України.
За таких обставин доводи апеляційної скарги не знайшли свого підтвердження, а істотних порушень вимог кримінального процесуального законодавства під час вирішення питання про продовження строку дії запобіжного заходу підозрюваному ОСОБА_8 апеляційним судом не встановлено.
Відповідно до п. 1 ч. 3 ст. 407 КПК України за наслідками апеляційного розгляду за скаргою на ухвали слідчого судді суд апеляційної інстанції має право залишити ухвалу без змін.
Отже, апеляційний суд дійшов висновку про відсутність підстав для задоволення апеляційної скарги захисника ОСОБА_7 та скасування законної та обґрунтованої ухвали слідчого судді.
Керуючись ст.ст. 24, 177, 182, 183, 194, 199, 370, 404, 405, 407, 419, 422, 532, 615 КПК України, апеляційний суд
ухвалив:
Апеляційну скаргу захисника ОСОБА_7 , в інтересах підозрюваногоОСОБА_8 - залишити без задоволення.
Ухвалу слідчого судді Пересипського районного суду м. Одеси від 25.02.2026, якою стосовно ОСОБА_8 , підозрюваного у вчиненні злочинів, передбачених ч. 2 ст. 28 ч. 1 ст. 114-1, ч. 2 ст. 15 ч. 1 ст. 114-1, ч. 3 ст. 368 КК України продовжено строк дії запобіжного заходу у виді тримання під вартою до 25.04.2026 включно, без визначення розміру застави- залишити без змін.
Ухвала апеляційного суду набирає законної сили з моменту проголошення та оскарженню в касаційному порядку не підлягає.
Судді Одеського апеляційного суду:
ОСОБА_2 ОСОБА_3 ОСОБА_4