Дата документу 25.03.2026 Справа № 337/5952/23
Єдиний унікальний № 337/5952/23 Головуючий у 1-й інстанції: Ширіна С.А.
Провадження № 22-ц/807/602/26 Суддя-доповідач: Трофимова Д.А.
25 березня 2026 року м. Запоріжжя
Запорізький апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:
головуючого Трофимової Д.А.
суддів: Гончар М.С,
Онищенка Е.А.
при секретарі: Книш С.В.
розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу з апеляційною скаргою ОСОБА_1 , в особі адвоката Борщенко Владлени Валеріївни, на заочне рішення Хортицького районного суду м. Запоріжжя від 24 січня 2024 року у справі за позовом Акціонерного товариства "ПЕРШИЙ УКРАЇНСЬКИЙ МІЖНАРОДНИЙ БАНК" до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором,
У жовтні 2023 року Акціонерне товариство «Перший Український Міжнародний Банк» (далі - АТ «ПУМБ») звернулося до суду з позовом до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості.
В обґрунтування позову представник АТ «ПУМБ» зазначав, що між ПАТ «Перший Український Міжнародний Банк» та ОСОБА_1 19.12.2017 року було укладено кредитний договір № 200939874001. На підставі кредитного договору № 200939874001 відповідачу видано кредитну картку з кредитним лімітом в 8 800 грн, який на сьогодні складає 71100,00 гривень
Відповідач свої зобов'язання за кредитними договорами виконував не належно, у зв'язку з чим виникла заборгованість перед позивачем, яка станом на 05.07.2023 р. складає 113 390,10 гривень, з яких 71 002,25 грн. - заборгованість за кредитом, 42 387,85 грн. - заборгованість за процентами, 0,00 гривень - заборгованість за комісією.
Посилаючись на зазначені обставини, представник позивача просив суд стягнути з ОСОБА_1 на користь АТ «ПУМБ» заборгованість у розмірі 113 390,10 грн. та судовий збір в сумі 2 684,00 грн.
Заочним рішенням Хортицького районного суду м. Запоріжжя від 24 січня 2024 року позов Акціонерного товариства "ПЕРШИЙ УКРАЇНСЬКИЙ МІЖНАРОДНИЙ БАНК" до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором задоволено.
Стягнуто з ОСОБА_1 на користь Акціонерного товариства «ПЕРШИЙ УКРАЇНСЬКИЙ МІЖНАРОДНИЙ БАНК» заборгованість за кредитним договором у розмірі 113 390 гривень 10 коп. та понесені по справі судові витрати зі сплати судового збору в розмірі 2 684,00 грн.
Ухвалою Хортицького районного суду м. Запоріжжя від 03 грудня 2025 року заяву представника ОСОБА_1 - адвоката Борщенко В.В. про перегляд заочного рішення Хортицького районного суду м. Запоріжжя від 24.01.2024 у цивільній справі № 337/5952/23 за позовною заявою Акціонерного товариства «ПЕРШИЙ УКРАЇНСЬКИЙ МІЖНАРОДНИЙ БАНК» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором залишено без задоволення.
Не погоджуючись із заочним рішенням суду, представник ОСОБА_1 - адвокат Борщенко В.В. подала апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на неповне з'ясування обставин, що мають значення для справи, недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими, невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи, порушення норм процесуального права, неправильне застосування норм матеріального права, просить заочне рішення суду скасувати та ухвалите нове рішення, яким відмовити у задоволенні позовних вимог.
В обґрунтування апеляційної скарги зазначає, що суд першої інстанції дійшов помилкового висновку про належне повідомлення відповідача про дату, час і місце розгляду справи, внаслідок чого було ухвалено заочне рішення за її відсутності. На момент розгляду справи та ухвалення заочного рішення відповідач перебувала за межами України, що підтверджується відміткою про перетин державного кордону у її закордонному паспорті.
Також звертає увагу, що позивач не додав до позовної заяви документ, який підтверджує факт видачі відповідачу кредитних коштів та взагалі укладання з відповідачем кредитного договору. Скаржник заперечує факт укладання кредитного договору, а також доведеність належними та допустимими доказами факту видачі кредитних коштів та доведеність нарахування відсотків.
Крім того, в матеріалах справи відсутні підтверджувальні факти перерахування коштів або користування відповідачем цими коштами в межах кредитного ліміту, яким саме розміром і якою датою. Банком не було надано первинних бухгалтерських документів, а саме виписок по рахунку.
Вважає, що позивач не довів належними доказами, що відповідач отримувала кредитні кошти взагалі, а також не обґрунтував нарахування відсотків, тому у позовних вимогах необхідно відмовити.
Зауважує, що позивач не надав доказів щодо підтвердження отримання ОСОБА_1 вимоги про дострокове повернення кредиту, оскільки позивачем не доведено факт вручення адресатові під підпис вимоги Банку.
Також, не надано на огляд оригінал кредитної справи для встановлення відповідності підпису на договорі.
Вказує, що кредитний договір не підписувала, з правилами та умовами не ознайомлена, в той час умови та правила надання банківських послуг повинні містити підпис позичальника. Аргументи позивача про надання відповідачу банківських послуг із застосуванням електронного цифрового підпису є неприйнятними.
Щодо нарахування відсотків, посилається на необхідність врахування висновку Великої Палати Верховного Суду від 03.07.2019 року у справі № 342/180/17, провадження № 14-131цс19.
Також від представника ОСОБА_1 - адвоката Борщенко В.В. на адресу апеляційного суду надійшли письмові пояснення, в яких вона також просить задовольнити апеляційну скаргу.
Відзив на апеляційну скаргу до суду апеляційної інстанції не надходив, що згідно з частиною 3 статті 360 ЦПК України не перешкоджає перегляду рішення суду першої інстанції.
Учасники справи, будучи належним чином повідомленими про дату, час і місце розгляду справи, до апеляційного суду не з'явилися.
Частиною першою статті 182 ЦПК України передбачено, що при розгляді справи судом учасники справи викладають свої вимоги, заперечення, аргументи, пояснення, міркування щодо процесуальних питань у заявах та клопотаннях, а також запереченнях проти заяв і клопотань.
Окрім того, суд апеляційної інстанції відкладає розгляд справи в разі неявки у судове засідання учасника справи, щодо якого немає відомостей про вручення йому судової повістки, або за його клопотанням, коли повідомлені ним причини неявки буде визнано судом поважними (частина перша статті 372 ЦПК України).
У постанові Верховного Суду від 01 жовтня 2020 року по справі № 361/8331/18 зазначено, що Європейський суд з прав людини в рішенні від 07 липня 1989 року у справі «Юніон Аліментаріа Сандерс С.А. проти Іспанії» вказав, що заявник зобов'язаний демонструвати готовність брати участь на всіх етапах розгляду, що стосуються безпосередньо його, утримуватися від використання прийомів, які пов'язані із зволіканням у розгляді справи, а також максимально використовувати всі засоби внутрішнього законодавства для прискорення процедури слухання.
Верховний Суд виходить з того, що якщо представники сторін чи інших учасників судового процесу не з'явилися в судове засідання, а суд вважає, що наявних у справі матеріалів достатньо для розгляду справи та ухвалення законного і обґрунтованого рішення, не відкладаючи розгляду справи, він може вирішити спір по суті. Основною умовою відкладення розгляду справи є не відсутність у судовому засіданні представників сторін, а неможливість вирішення спору у відповідному судовому засіданні. Отже, неявка учасника судового процесу у судове засідання, за умови належного повідомлення сторони про час і місце розгляду справи, не є підставою для скасування судового рішення, ухваленого за відсутності представника сторони спору.
Оскільки учасники справи були належним чином повідомлені про дату, час та місце розгляду справи, скаржник реалізував своє право на викладення відповідних аргументів у апеляційній скарзі, зважаючи на межі розгляду справи в суді апеляційної інстанції (стаття 367 ЦПК України), колегія суддів не вбачає підстав для відкладення розгляду справи та вважає за потрібне розглянути справу в даному судовому засіданні.
Зважаючи на вказане, колегія суддів у відповідності до положень ч. 2 ст. 372 ЦПК України ухвалила здійснювати апеляційний розгляд у відсутності сторін, їх представників. Неявка зазначених осіб в судове засідання не унеможливлює встановлення фактичних обставин, що мають значення для правильного вирішення справи та не перешкоджає її розгляду.
Заслухавши у судовому засіданні суддю-доповідача, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції та обставини справи в межах доводів та вимог апеляційної скарги, суд апеляційної інстанції вважає, що апеляційна скарга підлягає задоволенню з наступних підстав.
Згідно ч.ч. 1, 2 ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї.
Відповідно до п. 2 ч. 1 ст. 374 ЦПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право скасувати судове рішення повністю або частково і ухвалити у відповідній частині нове рішення або змінити рішення.
За приписами частини 1 ст. 376 ЦПК України підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення є: 1) неповне з'ясування обставин, що мають значення для справи; 2) недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими; 3) невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи; 4) порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права.
Судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні (ч.ч. 1, 2, 5 ст. 263 ЦПК України).
Судове рішення зазначеним вимогам в повній мірі не відповідає.
Ухвалюючи рішення про задоволення позову, суд першої інстанції виходив із того, що фактично отримані грошові кошти за кредитним договором та відсотки за користування ними в добровільному порядку відповідачем не сплачено, тому вони підлягають стягненню з відповідача на користь позивача у судовому порядку.
Проте, погодитися з такими висновками суду не можна з наступних підстав.
Так, відповідно до частини першої статті 2 ЦПК України завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.
За частиною 1статті 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.
Відповідно до частини 1 статті 15 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.
Згідно з частиною 1 статті 16 ЦК України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.
Цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов'язків, передбачених законом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов'язаних із вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій (ч.ч. 1-4 ст. 12 ЦПК України).
Частиною 1 статті 13 ЦПК України встановлено, що суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.
Доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи (ч. 1 ст. 76 ЦПК України).
Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом (ч. 1 ст. 81 ЦПК України).
Як вбачається з матеріалів справи та встановлено судом, 19.12.2017 року ОСОБА_1 звернулася до АТ «Перший Український міжнародний банк», де підписала власноручним підписом Заяву №200939874001 про приєднання до Договору комплексного банківського обслуговування фізичних осіб від 19.12.2017 (далі - Заява).
Відповідно до умов вказаної Заяви, ОСОБА_1 просила Банк: відкрити на її ім'я поточний рахунок № НОМЕР_1 у гривнях та надати Кредитну картку. Номер Кредитної картки миттєвого випуску (не персоніфікованої) № НОМЕР_2 , та встановити на її поточний рахунок у гривнях, відкритий за вказаною заявою, кредитний ліміт у сумі 8 800,00 гривень. Розрахунковий день 30 число місяця; платіжна дата 30 число місяця; строк дії кредитного ліміту, процентна ставка за користування кредитним лімітом, розмір мінімального платежу та інші умови надання та обслуговування кредитної картки встановлюється відповідно до умов ДКБО в залежності від типу кредитної картки.
Підписанням вказаної заяви відповідач беззастережно підтвердила, що приймає публічну пропозицію ПАТ «ПУМБ» на укладення Договору комплексного банківського обслуговування фізичних осіб (ДКБО), яка розміщена на сайті АТ «ПУМБ»: pumb.ua, в повному обсязі, з урахуванням умов надання всіх послуг, як обраних безпосередньо при прийнятті ДКБО, так і послуг, що можуть бути надані їй в процесі обслуговування (з урахуванням всіх змін), і погоджується з тим, що може обирати будь-які передбачені ДКБО послуги, в тому числі через дистанційні канали обслуговування (за наявності технічної можливості Банку), а при обранні послуги з укладення договору страхування, підписанням зави підтверджує свою згоду на укладення договору страхування на зазначених умовах.
Підписанням цієї заяви відповідач надала, крім викладених в ДКБО, наступні підтвердження та запевнення, що: 1. Ця заява має інноваційний характер і в результаті приєднання до ДКБО, дія договорів на відкриття та обслуговування карткових рахунків, договорів карткового рахунку, які раніше були укладені між ним та Банком, припиняються на підставі ст. 604 ЦК України; 2. Ознайомлена з ДКБО, Тарифами Банку та цілком згодна, всі умови ДКБО їй зрозумілі та не потребують додаткового тлумачення; 3. Отримала від Банку повідомлення про володільця персональних даних, склад та зміст зібраних персональних даних, права суб'єкта персональних даних та іншу інформацію згідно Закону України «Про захист персональних даних»; 4. Їй відомо, що укладання договору страхування зі страховиком не є обов'язковою умовою отримання кредиту в Банку, таку послугу було обрано нею за власною ініціативою з числа послуг, що пропонуються Банком, і відносини за договором страхування, після його укладення виникають виключно між страхувальником та страховиком.
Цього ж дня, ОСОБА_1 також особисто підписала Паспорт споживчого кредиту. Паспорт містить аналогічну Заяві інформацію та контактні дані кредитодавця; основні умови кредитування з урахуванням побажань споживача; інформацію щодо реальної річної процентної ставки та орієнтовної загальної вартості кредиту для споживача; порядок повернення кредиту; додаткову інформацію та інші важливі правові аспекти.
Факт відкриття кредитного рахунку на ім'я ОСОБА_1 та встановлення кредитного ліміту у сумі 8 800,00 гривень, який в подальшому було збільшено до 71 100,00 гривень, підтверджується Довідкою про збільшення кредитного ліміту по Договору №200939874001 від 19.12.2017 року (а.с. 19 зворот).
Суду не надано належних доказів незгоди відповідача зі зміненими розмірами кредитного ліміту та його звернень до позивача з відповідними заявами.
Таким чином, підписавши заяву № 200939874001 від 19.12.2017 року, відповідач уклала з позивачем договір про надання банківських послуг, який за своєю природою є змішаним договором (містить умови, притаманні договору відкриття та обслуговування рахунку та договору кредиту), що підтвердила своїм підписом на заяві № 200939874001, в межах умов якого відповідач отримала кредитні кошти.
Такий договір є укладеним, оскільки дотримано вимоги до письмової форми (укладений шляхом підписання документу).
Відповідно до наданого позивачем розрахунку заборгованості за Кредитним договором № 200939874001 від 19.12.2017 року заборгованість відповідача перед позивачем станом на 05.07.2023 року включно становить 113 390,10 гривня, з яких: заборгованість за сумою кредиту - 71 002,25 грн., заборгованість за процентами - 42 387,85 грн., заборгованість за комісією - 0,00 грн.
На підтвердження вказаного розрахунку позивачем надано виписку по особовому рахунку відповідачки за період з 19.12.2017 по 05.07.2023.
З метою досудового врегулювання спору, позивачем було направлено на адресу відповідача письмову вимогу (повідомлення) вих. № 140 від 05.07.2023 року, адресовану ОСОБА_1 , яка була відправлена відповідачу рекомендованим листом через відділення поштового зв'язку, в якій позивач вимагає від ОСОБА_1 негайно, не пізніше 30 календарних днів з дня отримання цього повідомлення, погасити заборгованість по кредитному договору, що станом на 05.07.2023 року становить 113 390 грн. 10 коп. В даному повідомленні також зазначається, що у разі невиконання відповідачем вимог, які в ньому містяться, позивач буде змушений застосувати примусове стягнення заборгованості в судовому порядку. Доказів отримання вказаного поштового відправлення матеріали справи не містять.
Мотиви, якими керується апеляційний суд, та застосовані норми права.
Відповідно до частин першої, другої статті 207 ЦК України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах, у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами).
За змістом статей 626, 628 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства.
Частиною першою статті 638 ЦКУ країни встановлено, що істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.
У статті 526 ЦК України передбачено, що зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
Відповідно до частини першої статті 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірах та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти (частина перша статті 1048 ЦК України).
Частиною другою статті 1054 ЦК України встановлено, що до відносин за кредитним договором застосовуються положення параграфа 1 цієї глави, якщо інше не встановлено цим параграфом і не випливає із суті кредитного договору.
Кредитний договір укладається у письмовій формі. Кредитний договір, укладений з недодержанням письмової форми, є нікчемним (стаття 1055 ЦК України).
Згідно із частиною першою статті 633 ЦК України публічним є договір, в якому одна сторона - підприємець взяла на себе обов'язок здійснювати продаж товарів, виконання робіт або надання послуг кожному, хто до неї звернеться (роздрібна торгівля, перевезення транспортом загального користування, послуги зв'язку, медичне, готельне, банківське обслуговування тощо). Умови публічного договору встановлюються однаковими для всіх споживачів, крім тих, кому за законом надані відповідні пільги.
За змістом статті 634 цього Кодексу договором приєднання є договір, умови якого встановлені однією із сторін у формулярах або інших стандартних формах, який може бути укладений лише шляхом приєднання другої сторони до запропонованого договору в цілому. Друга сторона не може запропонувати свої умови договору.
У переважній більшості випадків застосування конструкції договору приєднання його умови розроблює підприємець (в даному випадку АТ «ПУМБ»).
Оскільки умови договорів приєднання розробляються банком, тому повинні бути зрозумілі усім споживачам і доведені до їх відома, у зв'язку із чим банк має підтвердити, що на час укладення відповідного договору діяли саме ці умови, а не інші. Тому з огляду на зміст статей 633, 634 ЦК України можна вважати, що другий контрагент (споживач послуг банку) лише приєднується до тих умов, з якими він ознайомлений.
За змістом статті 1056-1 ЦК України розмір процентів, тип процентної ставки (фіксована або змінювана) та порядок їх сплати за кредитним договором визначаються в договорі залежно від кредитного ризику, наданого забезпечення, попиту і пропозицій, які склалися на кредитному ринку, строку користування кредитом, розміру облікової ставки та інших факторів на дату укладення договору.
Відповідно до частини першої статті 1048 ЦК України позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором. Якщо договором не встановлений розмір процентів, їх розмір визначається на рівні облікової ставки Національного банку України. У разі відсутності іншої домовленості сторін проценти виплачуються щомісяця до дня повернення позики.
Згідно зі статтею 1049 згаданого Кодексу позичальник зобов'язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором. Договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками.
Згідно із частиною першою статті 1050 ЦК України якщо позичальник своєчасно не повернув суму позики, він зобов'язаний сплатити грошову суму відповідно до статті 625 цього Кодексу.
Таким чином, в разі укладення кредитного договору проценти за користування позиченими коштами та неустойка поділяються на встановлені законом (розмір та підстави стягнення яких визначаються актами законодавства) та договірні (розмір та підстави стягнення яких визначаються сторонами в самому договорі).
Як встановлено апеляційним судом, заява № 200939874001 про приєднання до Договору комплексного банківського обслуговування фізичних осіб 19.12.2017 року, підписана ОСОБА_1 , не містить домовленості сторін про сплату процентів за користування кредитними коштами.
Банк, пред'являючи вимоги про погашення кредиту, просив у тому числі, крім тіла кредиту (сума, яку фактично отримав в борг позичальник), стягнути з відповідача відсотки за користування кредитними коштами.
Позивач, обґрунтовуючи право вимоги в цій частині, в тому числі їх розмір і порядок нарахування, крім самого розрахунку кредитної заборгованості за договором від 19.12.2017 року, посилався на Публічну пропозицію ПАТ «ПУМБ» на укладення комплексного банківського обслуговування фізичних осіб та паспорт споживчого кредиту, якими визначені, в тому числі: процентна ставка, права та обов'язки клієнта (позичальника) і банку, та інші умови.
При цьому, матеріали справи не містять підтверджень, що саме цю Публічну пропозицію ПАТ «ПУМБ» на укладення комплексного банківського обслуговування фізичних осіб розумів відповідач та ознайомився і погодився з ними, підписуючи заяву про приєднання до Договору комплексного банківського обслуговування фізичних осіб, а також те, що вказані документи на момент отримання відповідачем кредитних коштів взагалі містили умови, зокрема й щодо сплати процентів за користування кредитними коштами, пені та штрафу, та, зокрема саме у зазначеному в цих документах, що додані банком до позовної заяви розмірах і порядках нарахування.
Крім того, роздруківка із сайту позивача належним доказом бути не може, оскільки цей доказ повністю залежить від волевиявлення і дій однієї сторони (банку), яка може вносити і вносить відповідні зміни в умови та правила споживчого кредитування, що підтверджено й у постанові Верховного Суду України від 11 березня 2015 року (провадження № 6-16цс15) і не спростовано позивачем при розгляді вказаної справи.
В даному випадку також неможливо застосувати до вказаних правовідносин правила частини першої статті 634 ЦК України за змістом якої - договором приєднання є договір, умови якого встановлені однією із сторін у формулярах або інших стандартних формах, який може бути укладений лише шляхом приєднання другої сторони до запропонованого договору в цілому, оскільки Публічна пропозиція ПАТ «ПУМБ» на укладення комплексного банківського обслуговування фізичних осіб, що розміщена на офіційному сайті позивача неодноразово змінювалися самим АТ «ПУМБ» в період - з часу виникнення спірних правовідносин до моменту звернення до суду із вказаним позовом, тобто кредитор міг додати до позовної заяви Публічну пропозицію у будь-яких редакціях, що найбільш сприятливі для задоволення позову.
За таких обставин та без наданих підтверджень про конкретні запропоновані відповідачу умови Публічної пропозиції, відсутність у заяві домовленості сторін про сплату відсотків за користування кредитними коштами, надані банком Публічна пропозиція ПАТ «ПУМБ» на укладення комплексного банківського обслуговування фізичних осіб не може розцінюватися як стандартна (типова) форма, що встановлена до укладеного з відповідачем кредитного договору, оскільки достовірно не підтверджує вказаних обставин.
При цьому, згідно з частиною шостою статті 81 ЦПК України доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.
Обґрунтування наявності обставин повинні здійснюватися за допомогою належних, допустимих і достовірних доказів, а не припущень, що й буде відповідати встановленому статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04 листопада 1950 року принципу справедливості розгляду справи судом.
Надану позивачем Публічну пропозицію ПАТ «ПУМБ» на укладення договору комплексного банківського обслуговування фізичних осіб, з огляду на її мінливий характер, не можна вважати складовою кредитного договору й щодо будь-яких інших встановлених ними нових умов та правил, чи можливості використання банком додаткових заходів, які збільшують вартість кредиту, чи щодо прямої вказівки про збільшення прав та обов'язків кожної зі сторін, якщо вони не підписані та не визнаються позичальником, а також, якщо ці умови прямо не передбачені, як у даному випадку - в заяві позичальника, яка безпосередньо підписана останнім, і лише цей факт може свідчити про прийняття позичальником запропонованих йому умов та приєднання як другої сторони до запропонованого договору.
Публічна пропозиція ПАТ «ПУМБ» на укладення договору комплексного банківського обслуговування фізичних осіб, яка міститься в матеріалах даної справи не містять підпису відповідача, тому її не можна розцінювати як частину кредитного договору, укладеного між сторонами 19.12.2017 року шляхом підписання заяви про приєднання до договору комплексного банківського обслуговування фізичних осіб. Отже, відсутні підстави вважати, що сторони обумовили у письмовому вигляді ціну договору, яка встановлена у формі сплати процентів за користування кредитними коштами.
З урахуванням викладеного, колегія суддів дійшла висновку про відсутність підстав для стягнення з відповідача на користь банку заборгованості за процентами у розмірі 42 387,85 грн.
Апеляційний суд відхиляє посилання представника позивача на ту обставину, що доказом досягнення між сторонами згоди щодо всіх істотних умов кредитного договору є Паспорт споживчого кредиту.
Колегія суддів вважає, що Паспорт споживчого кредиту не є частиною кредитного договору, а виступає способом підтвердження виконання преддоговірного обов'язку кредитодавця. Ознайомлення з паспортом споживчого кредиту, його підписання споживачем не означає укладення договору про споживчий кредит та дотримання його форми, оскільки в паспорті не відбувається фіксація волі сторін договору та його змісту.
Така правова позиція викладена в постанові Верховного Суду у складі Об'єднаної палати Касаційного цивільного суду від 23 травня 2022 року у справі № 393/123/20.
Таким чином, підписання паспорту споживчого кредиту не може вважатися належним чином укладенням договору про споживчий кредит, дотриманням його форми та погодження умов.
Враховуючи, що фактично отримані та використані позичальником кошти в добровільному порядку Акціонерному товариству «ПУМБ» не повернуті, а також вимоги частини другої статті 530 ЦК України, за змістом якої, якщо строк (термін) виконання боржником обов'язку визначено моментом пред'явлення вимоги, кредитор має право вимагати його виконання в будь-який час, що свідчить про порушення його прав, колегія суддів приходить до висновку про те, що банк вправі вимагати захисту своїх прав через суд шляхом зобов'язання виконання боржником обов'язку з повернення фактично отриманої суми кредитних коштів, тобто тільки щодо стягнення тіла кредиту.
З наданого Акціонерним товариством «ПУМБ» розрахунку вбачається, що розмір заборгованості відповідача за кредитним договором визначено з урахуванням відсотків, які нараховані згідно з Публічною пропозицією ПАТ «ПУМБ» на укладення комплексного банківського обслуговування фізичних осіб, а тому цей розрахунок не є належним доказом щодо розміру коштів, які фактично отримані позичальником та його заборгованості.
Як вбачається з наданого банком розрахунку заборгованості, загальний залишок заборгованості за кредитом становить 113 390,10 грн.
З виписки по рахунку вбачається, що відповідач активно користувалася кредитним лімітом, наданим на підставі кредитного договору №200939874001 від 19.12.2017, погашала заборгованість, а тому є достатні підстави для висновку про доведеність факту отримання та використання відповідачем встановленого кредитного ліміту.
У постанові Верховного Суду від 25 травня 2021 року в справі №554/4300/16-ц вказано, що належними доказами, які підтверджують наявність заборгованості за укладеним кредитним договором та її розмір є первинні документи, оформлені відповідно до статті 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність».
Відповідно до п. 5.6 Положення про організацію оперативної діяльності в банках України, затвердженого Поставою Правління Національного банку України від 18 червня 2003 року №254 виписка з особового рахунку клієнта є первинним документом та підтвердженням виконаних за день операцій.
Аналогічна за змістом норма закріплена у п. 62 Положення про організацію бухгалтерського обліку, бухгалтерського контролю під час здійснення операційної діяльності в банках України, затвердженого Постановою Правління Національного банку України від 04 липня 2018 року №75.
Отже, надані позивачем розрахунок і виписка з особового рахунку відповідача, є належними та допустимими доказами в справі, оскільки виписка з банківського рахунку містить інформацію про рух коштів по рахунку відповідача, а розрахунок заборгованості відображає суми сплаченого як основного боргу, так суми сплачених процентів тощо.
Відповідач неодноразово вносила кошти у рахунок погашення кредитної заборгованості, однак сплачені нею кошти розподілялись банком на погашення процентів, які не передбачені заявою про приєднання до договору комплексного банківського обслуговування фізичних осіб, тобто не спрямовувались на погашення тіла кредиту, у зв'язку з чим заборгованість зростала. Згідно розрахунку заборгованості відповідачем внесено в рахунок погашення заборгованості 149 613,42 грн., що перевищує кошти, отримані відповідачем.
На вищезазначене суд першої інстанції уваги не звернув та прийшов до помилкового висновку про задоволення позовних вимог.
Виходячи з вищенаведеного, колегія суддів приходить до висновку, що тіло кредиту є повністю погашеним ОСОБА_1 , що в даному випадку є підставою для відмови у задоволенні позову, адже домовленості про сплату відсотків за користування коштами, комісії, а також відповідальності у вигляді неустойки (пені, штрафів) за порушення термінів виконання договірних зобов'язань підписана відповідачем Заява № 200939874001 про приєднання до Договору комплексного банківського обслуговування фізичних осіб від 19.12.2017 не містила.
Таким чином, доводи апеляційної скарги частково знайшли своє підтвердження під час апеляційного розгляду справи.
Враховуючи викладене, колегія суддів вважає, що рішення суду першої інстанції підлягає скасуванню з ухваленням нової постанови, якою у задоволенні позову АТ «Перший Український Міжнародний Банк» слід відмовити.
Відповідно до статей 1 та 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» суди застосовують як джерело права при розгляді справ положення Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод та протоколів до неї, а також практику Європейського суду з прав людини та Європейської комісії з прав людини.
Закон України «Про судоустрій і статус суддів» встановлює, що правосуддя в Україні здійснюється на засадах верховенства права відповідно до європейських стандартів та спрямоване на забезпечення права кожного на справедливий суд.
Суд враховує положення Висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів щодо якості судових рішень (пункти 32-41), в якому, серед іншого, звертається увага на те, що усі судові рішення повинні бути обґрунтованими, зрозумілими, викладеними чіткою і простою мовою і це є необхідною передумовою розуміння рішення сторонами та громадськістю; у викладі підстав для прийняття рішення необхідно дати відповідь на доречні аргументи та доводи сторін, здатні вплинути на вирішення спору; виклад підстав для прийняття рішення не повинен неодмінно бути довгим, оскільки необхідно знайти належний баланс між стислістю та правильним розумінням ухваленого рішення; обов'язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент заявника на підтримку кожної підстави захисту; обсяг цього обов'язку суду може змінюватися залежно від характеру рішення.
Суд також враховує позицію Європейського суду з прав людини (в аспекті оцінки аргументів учасників справи у апеляційному провадженні), сформовану, зокрема у справах «Салов проти України» (заява № 65518/01; від 6 вересня 2005 року; пункт 89), «Проніна проти України» (заява № 63566/00; 18 липня 2006 року; пункт 23) та «Серявін та інші проти України» (заява № 4909/04; від 10 лютого 2010 року; пункт 58): принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, передбачає, що у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються; хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент; міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі «Руїс Торіха проти Іспанії» (Ruiz Torija v. Spain) серія A. 303-A; 09 грудня 1994 року, пункт 29).
В контексті вказаної практики колегія суддів вважає обґрунтування цієї постанови достатнім.
Щодо судових витрат.
Згідно ч. 1 ст. 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
Якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат (ч. 13 ст. 141 ЦПК України).
Згідно з п.п. б), в) ч. 4 ст. 382 ЦПК України в резолютивній частині постанови суду апеляційної інстанції зазначається новий розподіл судових витрат, понесених у зв'язку з розглядом справи у суді першої інстанції, - у випадку скасування або зміни судового рішення, розподіл судових витрат, понесених у зв'язку з переглядом справи у суді апеляційної інстанції.
Позивачем у даній справі при поданні позовної заяви сплачено судовий збір у сумі 2 684 грн. (а.с. 35).
При поданні апеляційної скарги відповідачем сплачено судовий збір в розмірі 4 026,00 грн. (а.с. 133).
За вказаних обставин, з огляду на положення ч. 2 ст. 141 ЦПК України з АТ «Перший Український Міжнародний Банк» на користь ОСОБА_1 підлягають стягненню 4 026,00 грн. в рахунок відшкодування судового збору за подання апеляційної скарги.
Керуючись ст.ст. 367, 368, 374, 376, 381-384, 389, 390 ЦПК України, апеляційний суд,
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 , в особі адвоката Борщенко Владлени Валеріївни, задовольнити.
Заочне рішення Хортицького районного суду м. Запоріжжя від 24 січня 2024 року у цій справі скасувати та ухвалити постанову наступного змісту.
У задоволенні позову Акціонерного товариства "ПЕРШИЙ УКРАЇНСЬКИЙ МІЖНАРОДНИЙ БАНК" до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором відмовити.
Стягнути з Акціонерного товариства "ПЕРШИЙ УКРАЇНСЬКИЙ МІЖНАРОДНИЙ БАНК" на користь ОСОБА_1 судовий збір в розмірі 4 026 (чотири тисячі двадцять шість) грн 00 коп.
Постанова набирає законної сили з дня її ухвалення, проте може бути оскаржена до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до суду касаційної інстанції.
Повне судове рішення складено 03 квітня 2026 року.
Головуючий Д.А. Трофимова
Судді: М.С. Гончар
Е.А. Онищенко