31 березня 2026 рокуСправа №160/32071/25
Дніпропетровський окружний адміністративний суд у складі:
головуючого судді Сліпець Н.Є.
розглянувши у письмовому провадженні у місті Дніпро адміністративну справу за позовною заявою ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області, Головного управління Пенсійного фонду України у Вінницькій області, Головного управління Пенсійного фонду України в Чернігівській області про визнання дій протиправними та зобов'язання вчинити певні дії,-
06.11.2025 року до Дніпропетровського окружного адміністративного суду надійшла позовна заява ОСОБА_1 (далі - позивач) до Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області, Головного управління Пенсійного фонду України у Вінницькій області, Головного управління Пенсійного фонду України в Чернігівській області (далі - відповідачі), в якій просить суд:
- визнати протиправними дії Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області щодо відмови в нарахуванні пенсії ОСОБА_1 ;
- зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України в Запорізькій області здійснити нарахування пенсії за віком з 06.08.2025 ОСОБА_1 .
В обґрунтування позовних вимог зазначено, що ОСОБА_1 09.07.2025 звернулася до територіального пенсійного органу із заявою про призначення та нарахування пенсії відповідно Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування». Рішенням від 17.07.2025 №045750033478 позивачці було відмовлено в нарахуванні пенсії у зв'язку із відсутністю необхідного страхового стажу. Не погоджуючись з таким рішенням, позивачка звернулася до суду за захистом своїх прав.
Ухвалою Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 11.11.2025 відкрито провадження та призначено розгляд в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін, за наявними у справі матеріалами з 26.11.2025, відповідно до частини 5 статті 262 Кодексу адміністративного судочинства України.
Цією ж ухвалою надано ГУ ПФУ в Дніпропетровській області строк для подання письмового відзиву на позовну заяву - протягом 15 днів з дня вручення ухвали про відкриття провадження у справі та витребувано матеріали, що були на розгляді при прийнятті спірного рішення.
28.11.2025 на виконання зазначеної ухвали суду Головне управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області надало витребувані копії матеріалів пенсійної справи ОСОБА_1 .
Ухвалою Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 13.01.2026 до участі у справі №160/32071/25 за позовом ОСОБА_1 залучено як співвідповідачів Головне управління Пенсійного фонду України у Вінницькій області та Головне управління Пенсійного фонду України в Чернігівській області, розпочато розгляд справи спочатку за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін.
Цією ж ухвалою відповідачам надано строк для подання письмового відзиву на позовну заяву - протягом 15 днів з дня вручення ухвали про відкриття провадження у справі, та витребувано у Головного управління Пенсійного фонду України у Вінницькій області матеріали, що були на розгляді при прийнятті рішення від 17.07.2025 №045750033478, та у Головного управління Пенсійного фонду України в Чернігівській області матеріали, що були на розгляді при прийнятті рішення від 30.07.2025 №045750033478 - про відмову в призначенні пенсії за віком ОСОБА_1 .
29.01.2026 від ГУ ПФУ у Вінницькій області до суду надійшли витребувані ухвалою суду від 13.01.2026 матеріали, а також відзив на позовну заяву, в якому представник зазначає, що позивач ОСОБА_1 09.07.2025 у віці 59 років 11 місяців звернулася до територіального органу Пенсійного фонду з заявою про призначення пенсії за віком відповідно до ст. 26 Закону України від 09.07.2003 №1058-IV “Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування». Заява позивача розглянута за принципом екстериторіальності Головним управлінням Пенсійного фонду України у Вінницькій області та прийнято рішення від 17.07.2025 №045750033478 про відмову у призначенні пенсії за віком за відсутності необхідного страхового стажу. Страховий стаж позивача склав 31 рік 3 місяці 23 дні, що не відповідає необхідному мінімуму в 32 роки згідно ст. 26 Закону України від 09.07.2003 №1058-IV “Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування».
02.03.2026 від ГУ ПФУ в Чернігівській області до суду надійшли витребувані ухвалою суду від 13.01.2026 матеріали, а також відзив на позовну заяву, в якому представник зазначає, що позивач 22.07.2025 звернулась до органів Пенсійного фонду із заявою про призначення пенсії за віком. За результатами розгляду звернення за принципом єдиної черги завдань та єдиної черги спеціалістів, Головне управління Пенсійного фонду України в Чернігівській області своїм рішенням від 30.07.2025 №045750033478 відмовлено позивачу у призначенні пенсії за віком за відсутності необхідного страхового стажу. Представник ГУ ПФУ в Чернігівській області зауважує, що позивач повідомлявся, що для зарахування до страхового стажу періоду роботи з 01.07.2000 по 01.11.2001, з 16.08.2002 по 09.10.2002 необхідно надати уточнюючі довідки з посиланням на первинні документи та довідки про реорганізацію. Також для вирішення питання призначення пенсії з урахуванням стажу роботи в Республіці Польща, йому необхідно звернутись з заявою до територіального органу Пенсійного фонду. Так, згідно наданих документів та за індивідуальними відомостями страховий стаж позивача складає 31 рік 3 місяці 23 дні, що є недостатнім для призначення даного виду пенсії.
17.03.2026 від ГУ ПФУ у Дніпропетровській області надійшов відзив на позовну заяву, в якому представник відповідача заперечує проти задоволення позову та просить відмовити у повному обсязі, обґрунтовуючи наступним. ОСОБА_1 звернулася 09.07.2025 до Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області із заявою про призначення та нарахування пенсії відповідно Закону України від 09.07.2003 №1058-IV «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування». Рішенням Головного управління Пенсійного фонду України в Вінницькій області №045750033478 від 17.07.2025 року позивачу відмовлено в призначенні даного виду пенсії у зв'язку відсутністю необхідного страхового стажу. Повторно позивач звернулась із заявою про призначення пенсії та документами 22.07.2025. Рішенням Головного управління Пенсійного фонду України в Чернігівській області №045750033478 від 30.07.2025 позивачу було відмовлено в призначенні пенсії за віком. Також представник зауважує, що ГУ ПФУ у Дніпропетровській області не є суб'єктом прийняття рішення щодо призначення пенсії ОСОБА_1 , отже є неналежним відповідачем у даній справі. Проживання позивача на території, яку обслуговує Головне управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області не може бути підставою для зобов'язання цього органу вчиняти певні дії, оскільки визначальним фактор є визначення органу яким саме було прийнято спірне рішення, що є предметом розгляду у цій справі та стало підставою для звернення з позовом до суду.
Відповідно до положень ст. 262 Кодексу адміністративного судочинства України, суд розглянув справу у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні) за наявними у ній матеріалами.
Згідно із ст. 229 Кодексу адміністративного судочинства України у разі неявки у судове засідання всіх учасників справи, або якщо відповідно до положень цього Кодексу розгляд справи здійснюється за відсутності учасників справи (у тому числі при розгляді справи в порядку письмового провадження), фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється.
Дослідивши матеріали справи, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, об'єктивно оцінивши докази у сукупності з нормами чинного законодавства України, суд доходить висновку про наявність підстав для часткового задоволення позову, виходячи з наступного.
Судом встановлено, що 09.07.2025 ОСОБА_1 у віці 59 років 11 місяців звернулася до територіальних органів Пенсійного фонду України із заявою про призначення пенсії за віком відповідно до ст. 26 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування».
Заява позивача від 09.07.2025 була розглянута за принципом екстериторіальності Головним управлінням Пенсійного фонду України у Вінницькій області, яким прийнято рішення від 17.07.2025 №045750033478 про відмову ОСОБА_1 у призначенні пенсії за віком за відсутності страхового стажу. Страховий стаж позивача склав 31 рік 3 місяці 23 дні. До страхового стажу позивача не зараховано:
- періоди роботи зазначені в трудовій книжці НОМЕР_1 заповненій 04.09.1980 року, з 13.09.1983 по 23.02.1987, оскільки в записі №5 про прийняття на роботу наявне виправлення в даті прийняття, чим порушено вимоги п. 2.4 "Інструкції про порядок ведення трудових книжок працівників" затвердженої Наказом Міністерства праці України № 58 від 29.07.1993р., на що позивачем надано уточнюючу довідку №94 від 10.04.2025 року, яку не можливо взяти до уваги, оскільки ПІБ особи зазначено в документах російською мовою ( ОСОБА_1 та ОСОБА_2 ), що не відповідає ПІБ позивача зазначеним у її паспорті;
- період в колгоспі з 04.09.1989 по 1995 рік згідно уточнюючих довідок № К-13 від 24.04.2024 року та № К-14 від 24.04.2024 року, оскільки ПІБ зазначено в документах російською мовою ( ОСОБА_1 та ОСОБА_1 ), що не відповідає ПІБ позивача зазначеним у її паспорті; також відсутня інформація про реорганізацію колгоспу;
- періоди з 01.07.2000 по 01.11.2001 та з 16.08.2002 по 09.10.2002 згідно записів трудової книжки НОМЕР_1 заповненої 04.09.1980 року, оскільки в зазначені періоди відсутня інформація в реєстрі застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов'язкового державного соціального страхування про сплату страхових внесків.
22.07.2025 ОСОБА_1 у віці 59 років 11 місяців звернулася до територіальних органів Пенсійного фонду України із заявою про призначення пенсії за віком відповідно до ст. 26 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування».
Заява позивача від 22.07.2025 була розглянута за принципом екстериторіальності Головним управлінням Пенсійного фонду України в Чернігівській області, яким прийнято рішення від 30.07.2025 №045750033478 про відмову ОСОБА_1 у призначенні пенсії за віком за відсутності страхового стажу. Страховий стаж позивача на момент звернення становив 31 рік 3 місяці 23 дні. До страхового стажу позивача не зараховано:
- період роботи з 13.09.1983 по 07.04.1984 відповідно до трудової книжки НОМЕР_1 від 04.09.1980 (період роботи відповідно до трудової книжки з 13.09.1983 по 23.02.1987) - оскільки дата прийняття на роботу виправлена. В уточнюючій довідці від 10.04.2025 № 94 ім'я по батькові зазначено « ОСОБА_3 » (російською мовою), що не відповідає даним паспорта « ОСОБА_4 »;
- період роботи з 04.09.1989 по 31.12.1995 відповідно до довідки від 24.04.2024 №К-13 - оскільки в довідці зазначено ім'я по батькові позивача « ОСОБА_3 » (російською мовою), що не відповідає даним паспорта « ОСОБА_4 »;
- період роботи у 1991 році відповідно до довідки від 24.04.2024 №К-14 - оскільки ім'я по батькові позивача в довідці вказано не повністю;
- період роботи з 01.07.2000 по 01.11.2001, з 16.08.2002 по 09.10.2002 відповідно до трудової книжки НОМЕР_1 від 04.09.1980 - оскільки відсутні дані про роботу в реєстрі застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов'язкового державного соціального страхування.
Також, у рішенні ГУ ПФУ в Чернігівській області від 30.07.2025 №045750033478 зазначено, що для вирішення питання призначення пенсії з урахуванням стажу роботи в Республіці Польща, ОСОБА_1 необхідно звернутись з заявою до територіального органу Пенсійного фонду. При цьому, суд зауважує, що питання врахування стажу роботи ОСОБА_1 в Республіці Польща є не предметом розгляду у цій справі.
Вважаючи дії відповідачів протиправними, позивач звернулася до суду з даним позовом.
Таким чином, предметом спору у цій справі є правомірність відмови пенсійним органом у призначенні позивачці пенсії за віком у зв'язку з відсутністю необхідного трудового стажу.
Вирішуючи спір по суті заявлених позовних вимог, суд виходить з наступного.
Відповідно до частини другої статті 19 Конституції України, органи державної влади та місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Згідно статті 46 Конституції України, громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом.
Принципи, засади і механізми функціонування системи загальнообов'язкового державного пенсійного страхування, призначення, перерахунку і виплати пенсій, надання соціальних послуг визначає Закон України від 09.07.2003 №1058-IV «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» (далі - Закон №1058-IV).
Стаття 1 Закону №1058-IV передбачає, що пенсія - щомісячна пенсійна виплата в солідарній системі загальнообов'язкового державного пенсійного страхування, яку отримує застрахована особа в разі досягнення нею передбаченого цим Законом пенсійного віку чи визнання її особою з інвалідністю, або отримують члени її сім'ї у випадках, визначених цим Законом.
Відповідно до частини першої статті 8 Закону № 1058-IV право на отримання пенсій та соціальних послуг із солідарної системи мають громадяни України, які застраховані згідно із цим Законом та досягли встановленого цим Законом пенсійного віку чи визнані особами з інвалідністю в установленому законодавством порядку і мають необхідний для призначення відповідного виду пенсії страховий стаж.
Частиною першою статті 9 Закону № 1058-IV встановлено, що відповідно до цього Закону в солідарній системі призначаються такі пенсійні виплати: 1) пенсія за віком; 2) пенсія по інвалідності; 3) пенсія у зв'язку з втратою годувальника.
Загальні умови призначення пенсії за віком визначені в частині першій статті 26 Закону № 1058-IV. Так, право на призначення пенсії за віком після досягнення віку 60 років мають особи за наявності страхового стажу: з 1 січня 2025 року по 31 грудня 2025 року - не менше 32 років.
Статтею 1 Закону №1058-IV встановлено, що страховий стаж - період (строк), протягом якого особа підлягала державному соціальному страхуванню, якою або за яку сплачувався збір на обов'язкове державне пенсійне страхування згідно із законодавством, що діяло раніше, та/або підлягає загальнообов'язковому державному пенсійному страхуванню згідно цьому Закону і за який сплачено страхові внески.
Згідно ч.1 ст.24 Закону №1058-IV страховий стаж - період (строк), протягом якого особа підлягає загальнообов'язковому державному пенсійному страхуванню та за який щомісяця сплачені страхові внески в сумі не меншій, ніж мінімальний страховий внесок.
Наведене кореспондується положенням ч.2 ст.24 Закону №1058-IV, за якими страховий стаж обчислюється територіальними органами Пенсійного фонду відповідно до вимог цього Закону за даними, що містяться в системі персоніфікованого обліку, а за періоди до впровадження системи персоніфікованого обліку - на підставі документів та в порядку, визначеному законодавством, що діяло до набрання чинності цим Законом.
Відповідно до статті 62 Закону України від 05.11.1991 №1788-ХІІ «Про пенсійне забезпечення» (далі - Закон №1788-ХІІ) основним документом, що підтверджує стаж роботи є трудова книжка. Порядок підтвердження наявного трудового стажу при відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній встановлюється Кабінетом Міністрів України.
Також, згідно статті 48 Кодексу законів про працю України трудова книжка є основним документом про трудову діяльність працівника.
12.08.1993 постановою Кабінету Міністрів України № 637 затверджено Порядок підтвердження наявного стажу роботи для призначення пенсій за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній (далі - Порядок № 637), пунктами 1 та 3 якого передбачено, що основним документом, що підтверджує стаж роботи за період до впровадження персоніфікованого обліку у системі загальнообов'язкового державного соціального страхування (далі - персоніфікований облік), є трудова книжка.
За відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній стаж роботи встановлюється на підставі інших документів, виданих за місцем роботи, служби, навчання, а також архівними установами.
За відсутності трудової книжки, а також у випадках, коли в трудовій книжці відсутні необхідні записи або містяться неправильні чи неточні записи про періоди роботи, для підтвердження стажу роботи приймаються дані, наявні в реєстрі застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов'язкового державного соціального страхування, а також виписки або довідки, складені на основі даних, наявних в інформаційних (автоматизованих) та/або інформаційно-комунікаційних системах підприємств, установ, організацій, довідки, виписки із наказів, особові рахунки і відомості на видачу заробітної плати, посвідчення, характеристики, письмові трудові договори і угоди з відмітками про їх виконання та інші документи, які містять відомості про періоди роботи.
Аналіз наведених норм свідчить про те, що основним документом, що підтверджує стаж роботи є трудова книжка. Проте, якщо у трудовій книжці відсутні необхідні записи або містяться неправильні чи неточні записи про періоди роботи, для підтвердження наявного трудового стажу приймаються додаткові докази, зазначені у пункті 3 Порядку № 637.
Судом встановлено та матеріалами справи підтверджено, що у трудовій книжці позивача серії НОМЕР_1 від 04.09.1980 наявні наступні записи про трудову діяльність ОСОБА_1 за спірні періоди:
запис №5 - 13.09.1983 прийнята прибиральницею у радіоцех філіалу ВО «Металіст»;
запис №6 - 23.12.1985 переведена учнем монтажника радіоапаратури;
запис №7 - 24.03.1986 присвоєно 1 розряд монтажника радіоапаратури;
запис №8 - 01.07.1986 переведена паяльником 4 розряду;
запис №9 - 23.02.1987 звільнена за власним бажанням (ст. 38 КЗпП України);
запис №10 - 10.03.1987 прийнята дояркою відділу №1 радгоспу ім. Леніна Дніпропетровської області;
запис №11 - 11.09.1989 звільнена за власним бажанням (ст. 38 КЗпП України);
запис №12 - 14.09.1989 прийнята у члени колгоспу ім. Шевченка Синельниківського району на різні роботи (кухар);
запис №13 - 11.03.1996 звільнена за власним бажанням (ст. 38 КЗпП України);
запис №14 - 15.04.1996 прийнята до СП «Центр» ЛТД на посаду продавця
запис №15 - 19.07.2001 переведена на посаду бухгалтера-економіста;
запис №16 - 01.11.2001 звільнена за власним бажанням (ст. 38 КЗпП України);
запис №17 - 16.08.2002 прийнята до Дніпропетровського будинку-інтернату для престарілих та інвалідів;
запис №18 - 09.10.2002 звільнена за власним бажанням (ст. 38 КЗпП України).
Разом з тим, період роботи ОСОБА_1 у філіалі ВО «Металіст» з 13.09.1983 по 23.02.1987 підтверджено довідкою виконавчого комітету Синельниківської міської ради (архівних витяг) від 10.04.2025 №94.
Архівні довідки від 24.04.2024 №№ К-13 та К-14, видані виконавчим комітетом Славгородської селищної ради Синельниківського району Дніпропетровської області, містить відомості про відпрацьовані дні та заробітню плату ОСОБА_1 у колгоспі ім. Шевченка Гірківської сільської ради Синельниківського району Дніпропетровської області за 1989-1995 роки.
При цьому такі записи оформлені належним чином, засвідчені підписами та скріплені печатками установи, відтак ці записи є належними та допустимими доказами на підтвердження страхового (трудового) стажу позивача.
Разом з тим, у постанові від 06.03.2018 у справі № 754/14898/15-а Верховний Суд дійшов висновку, що підставою для призначення пенсії є відповідний стаж роботи, а не дотримання усіх формальних вимог при заповненні трудової книжки.
Так, відповідачем не надано жодного доказу на підтвердження того, що спірні записи у трудовій книжці є недійсними та недостовірними. Крім того, за вказаних дій відповідача створюється ситуація, за якої частина страхового стажу позивача зарахована, а інший період роботи не може бути зарахованим до страхового стажу з формальних підстав, що є недопустимим з точки зору верховенства права.
За спірний період відповідно форми РС-право до страхового стажу позивача відповідач зарахував лише частину такого періоду:
з 07.04.1984 по 09.03.1987 (частково враховано запис №5, період роботи у філіалі ВО «Металіст»);
з 10.03.1987 по 11.09.1989 (повністю враховано записи №10, №11, період роботи у радгоспі ім. Леніна);
з 12.09.1989 по 05.12.1990 (частково враховано записи №12, №13, період роботи у радгоспі ім. Шевченка);
з 15.04.1996 по 30.06.2000 (частково враховано записи №14, №15, період роботи у СП «Центр» ЛТД).
Не враховані до страхового стажу записи, наявні у трудовій книжці позивача (або їх частини): з 13.09.1983 по 06.04.1984, з 06.12.1990 по 11.03.1996, з 01.07.2000 по 01.11.2001, з 16.08.2002 по 09.10.2002.
Відтак, суд доходить висновку, що вказані у трудовій книжці серії НОМЕР_1 період роботи позивача з 13.09.1983 по 06.04.1984, з 06.12.1990 по 11.03.1996, з 01.07.2000 по 01.11.2001, з 16.08.2002 по 09.10.2002, який становить 7 років 4 місяці 26 днів, підлягає зарахуванню до страхового стажу ОСОБА_1 , встановленого пенсійним органом в обох рішеннях (31 рік 3 місяці 23 дні).
Враховуючи, що на момент звернення відповідачем було підтверджено наявність у позивача 31 рік 3 місяці 23 дні стажу, після зарахування спірного періоду (7 років 4 місяці 26 днів), загальний страховий стаж ОСОБА_1 становить 38 років 8 місяців 19 днів.
Таким чином, суд доходить висновку, що встановлений страховий стаж позивача є достатнім для призначення пенсії за віком, оскільки перевищує законодавчо визначений мінімум у 32 роки.
Строки призначення пенсії визначені ст. 45 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування».
Відповідно до ч.1 ст. 45 вказаного Закону, пенсія призначається з дня звернення за пенсією, крім таких випадків: 1) пенсія за віком призначається з дня, що настає за днем досягнення пенсійного віку, якщо звернення за пенсією відбулося не пізніше трьох місяців з дня досягнення особою пенсійного віку.
За приписами п.1.7 Порядку подання та оформлення документів для призначення (перерахунку) пенсій відповідно до Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування", затвердженого Постановою правління Пенсійного фонду України від 25.11.2005 № 22-1, звернення за призначенням пенсії може здійснюватися в будь-який час після виникнення права на пенсію або не раніше ніж за місяць до досягнення пенсійного віку.
Як вище встановлено судом, ОСОБА_1 зверталася до територіальних органів Пенсійного фонду України із заявою про призначення пенсії за віком 09.07.2025 та 22.07.2025, перебуваючи у віці 59 років 11 місяців, тобто у строк не раніше ніж за місяць до досягнення пенсійного віку.
Враховуючи, що датою народження позивача є ІНФОРМАЦІЯ_1 , ОСОБА_1 досягне пенсійного віку (60 років) - ІНФОРМАЦІЯ_2 . Оскільки звернення відбулося у межах тримісячного строку, передбаченого законом, датою призначення пенсії у цьому випадку є день, що настає за днем досягнення пенсійного віку, а саме - ІНФОРМАЦІЯ_2 .
За таких обставин, дослідивши матеріали справи, суд доходить висновку про безпідставність відмови у призначенні пенсії. Враховуючи, що після зарахування спірних періодів страховий стаж позивача значно перевищує встановлений законом мінімум, а досягнення особою пенсійного віку підтверджено документально, вона набула безумовне право на пенсійне забезпечення. З огляду на доведеність порушення прав позивача, позовні вимоги підлягають задоволенню із зобов'язанням пенсійного органу призначити пенсію за віком з дня, що настає за днем досягнення особою шістдесятиріччя.
Щодо розбіжностей у написанні прізвище, ім'я, по-батькові позивача, суд зазначає наступне.
Підставою для відмови у зарахуванні окремих періодів трудової діяльності у рішеннях ГУ ПФУ у Вінницькій області від 17.07.2025 №045750033478 та ГУ ПФУ в Чернігівській області від 30.07.2025 №045750033478 зазначено невідповідність персональних даних позивача у наданих документах, а саме:
- в уточнюючій довідці № 94 від 10.04.2025 та архівних довідках № К-13, № К-14 від 24.04.2024 по батькові позивача вказано як « ОСОБА_3 », « ОСОБА_2 » (російською мовою) або неповністю « ОСОБА_1 » і « ОСОБА_1 », що, на думку відповідачів, не відповідає даним паспорта.
Судом встановлено, що згідно з паспортом серії НОМЕР_2 , виданим 11.07.2013, позивачем є ОСОБА_1 (російською мовою - « ОСОБА_1 »). Аналогічне написання ПІБ міститься у картці платника податків та документах про освіту.
Відповідно до свідоцтва про шлюб серії НОМЕР_3 від 27.11.1982, позивач змінила дошлюбне прізвище « ОСОБА_5 » на « ОСОБА_6 ». Факт належності позивачу документів на прізвище « ОСОБА_5 » також підтверджується атестатом про закінчення училища № 256 від 19.07.1982.
Оцінюючи розбіжності у написанні по батькові (« ОСОБА_7 », « ОСОБА_4 » та « ОСОБА_3 »), суд зауважує, що трудова книжка позивача серії НОМЕР_1 була розпочата у 1980 році. Архівні довідки, що стали підставою для відмови, містять відомості з наказів за 1980-1990-ті роки. Суд зазначає, що наявні розбіжності в одну літеру є наслідком особливостей транслітерації та перекладу імені з російської мови на українську (і навпаки), що в той час часто призводило до граматичних помилок у правописі по батькові.
Суд наголошує, що зазначені технічні та мовні особливості написання імені по батькові у довідках не змінюють ідентифікацію особи, оскільки всі інші дані (прізвище, ім'я, дати та періоди роботи) повністю збігаються із записами у трудовій книжці позивача та документах, що посвідчують особу.
Згідно правової позиції Верховного Суду, викладеної у постанові від 24.05.2018 у справі № 490/12392/16-а, певні недоліки щодо заповнення трудової книжки не можуть бути самостійною підставою для неврахування відповідного періоду роботи при обчисленні стажу, необхідного для призначення пенсії.
Аналогічний висновок міститься у постанові Верховного Суду від 06.03.2018 у справі № 754/14898/15-а, де зазначено, що визначальною підставою для призначення пенсії є саме наявність відповідного страхового стажу, а не суворе дотримання усіх формальних вимог під час заповнення трудової книжки.
Також, у постанові Верховного Суду від 06.02.2018 у справі № 677/277/17 вказано, що відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 27.04.1993 № 301 «Про трудові книжки працівників» відповідальність за організацію ведення обліку, зберігання і видачу трудових книжок покладається на керівника підприємства, установи, організації, тому власне недотримання правил ведення трудової книжки може мати негативні наслідки саме для особи, яка допустила такі порушення, а не для особи, яка звернулася за пенсією а отже, й не може впливати на її особисті права.
В постанові Верховного Суду від 21.02.2018 у справі №687/975/17 викладена правова позиція, де зазначено, що на особу не може перекладатись тягар доведення правдивості чи достовірності даних, що зазначені у його трудовій книжці. Відсутність посилання чи неточних записів у первинних документах по обліку трудового стажу та нарахуванню заробітної плати на конкретну посаду, яку обіймав позивач у той чи інший період його роботи у підприємстві за наявності належним чином оформленої трудової книжки, не може бути підставою для виключення вказаних періодів роботи з трудового стажу, що дає йому право на призначення пенсії за віком, оскільки працівник не може відповідати за правильність та повноту оформлення бухгалтерських документів на підприємстві, та у свою чергу неналежний порядок ведення та заповнення трудової книжки та іншої документації з вини адміністрації підприємства не може бути підставою для позбавлення позивача його конституційного права на соціальний захист щодо вирішення питань надання пенсії за віком.
Вищезазначені позиції Верховного Суду відповідно до вимог частини п'ятої статті 242 КАС України враховується судом при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин.
Суд зазначає, що необхідність додаткового підтвердження стажу виникає лише у разі відсутності трудової книжки або наявності в ній неповних, неправильних чи неточних відомостей про періоди роботи.
Зміна прізвища з « ОСОБА_5 » на « ОСОБА_6 » належним чином зафіксована у трудовій книжці на підставі свідоцтва про шлюб, що беззаперечно підтверджує ідентичність особи та безперервність її трудового стажу. За таких обставин, формальні неточності в уточнюючих довідках не можуть бути підставою для обмеження права позивача на соціальний захист.
Оскільки трудова книжка є основним документом, що засвідчує трудову діяльність, а відповідачем не надано доказів, які б спростовували внесені до неї відомості, доводи пенсійного органу про неможливість зарахування спірних періодів є необґрунтованими. Будь-які технічні недоліки в архівних документах не можуть нівелювати дані офіційного документа та позбавляти особу права на належне пенсійне забезпечення.
Щодо відсутності відомостей в реєстрі застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов'язкового державного соціального страхування про сплату страхових внесків, суд зазначає наступне.
За приписами ст. 24 Закону №1058-IV страховий стаж - це період (строк), протягом якого особа підлягає загальнообов'язковому державному пенсійному страхуванню та за який щомісяця сплачені страхові внески в сумі не меншій, ніж мінімальний страховий внесок. Страховий стаж обчислюється територіальними органами Пенсійного фонду відповідно до вимог цього Закону за даними, що містяться в системі персоніфікованого обліку, а за періоди до впровадження системи персоніфікованого обліку - на підставі документів та в порядку, визначеному законодавством, що діяло до набрання чинності цим Законом.
Статтею 20 Закону №1058-IV передбачено, що страхові внески обчислюються виключно в грошовій формі, у тому числі з виплат (доходу), що здійснюються в натуральній формі. Обчислення страхових внесків застрахованих осіб, здійснюється страхувальниками на підставі бухгалтерських та інших документів, відповідно до яких провадиться нарахування (обчислення) або які підтверджують нарахування (обчислення) заробітної плати (доходу), грошового забезпечення, на які відповідно до цього Закону нараховуються страхові внески. Страхові внески підлягають сплаті незалежно від фінансового стану платника страхових внесків. Якщо страхувальники несвоєчасно або не в повному обсязі сплачують страхові внески, до них застосовуються фінансові санкції, передбачені цим Законом, а посадові особи, винні в порушенні законодавства про сплату страхових внесків, несуть дисциплінарну, адміністративну, цивільно-правову або кримінальну відповідальність згідно із законом
Відповідно до статті 106 Закону №1058-IV виконавчі органи Пенсійного фонду накладають на посадових осіб, які вчинили правопорушення, адміністративні стягнення у разі, зокрема, несплати або несвоєчасної сплати страхових внесків, у тому числі авансових платежів.
Страхові внески є умовою існування солідарної системи і підлягають обов'язковій сплаті. Перерахунок пенсії провадиться з урахуванням часу, коли особа підлягає загальнообов'язковому державному пенсійному страхуванню, та за який підприємством, де працює людина, (страхувальником) сплачені щомісячні страхові внески в сумі не меншій, ніж мінімальний страховий внесок.
Отже, обов'язок по сплаті страхових внесків та відповідальність за несплату, несвоєчасну або не в повному обсязі сплату страхових внесків, законом покладено на страхувальника, який здійснив нарахування цього внеску та утримання його із заробітної плати позивача.
Згідно з частиною третьою статті 44 Закону №1058-IV органи Пенсійного фонду мають право вимагати відповідні документи від підприємств, організацій і окремих осіб, видані ними для оформлення пенсії, а також в необхідних випадках перевіряти обґрунтованість їх видачі та достовірність поданих відомостей про осіб, які підлягають загальнообов'язковому державному пенсійному страхуванню, умови їх праці та інших відомостей, передбачених законодавством для визначення права на пенсію. На такі перевірки не поширюється дія положень законодавства про здійснення державного нагляду (контролю) у сфері господарської діяльності.
Крім того, частиною першою статті 101 Закону України «Про пенсійне забезпечення» також передбачено, що органи, що призначають пенсії, мають право вимагати відповідні документи від підприємств, організацій і окремих осіб, а також в необхідних випадках перевіряти обґрунтованість їх видачі.
Також, відповідно до абзацу другого підпункту 3 пункту 4.2 розділу IV Порядку подання та оформлення документів для призначення (перерахунку) пенсій відповідно до Закону №1058-IV, затвердженого Постановою правління Пенсійного фонду України №22-1 від 25.11.2005, орган, що призначає пенсію, має право вимагати від підприємств, установ та організацій, фізичних осіб дооформлення у тримісячний строк з дня подання заяви прийнятих і подання додаткових документів, передбачених законодавством, а також перевіряти обґрунтованість їх видачі.
Таким чином, при виникненні у територіального органу Пенсійного фонду України сумнівів щодо права позивача на отримання пенсії, відповідач має право перевіряти достовірність поданих відомостей про осіб, які підлягають загальнообов'язковому державному пенсійному страхуванню, умови їх праці та інших відомостей, передбачених законодавством для визначення права на пенсію.
Вказана правова позиція узгоджується з правовою позицією Верховного Суду, викладеною ним у постановах від 22.05.2018 у справі №439/1148/17, від 03.10.2018 р. у справі №235/2873/17, від 27.02.2018 у справі №681/813/17, від 22.05.2018 у справі №683/977/17, від 10.07.2018 у справі №709/1360/17.
Суд зазначає, що порушення страхувальником вимог законодавства щодо порядку та строків сплати страхових внесків тягне негативні наслідки лише щодо самого страхувальника (зокрема, у вигляді сплати недоїмки, штрафних санкцій та пені) та не може мати негативних наслідків для застрахованої особи у вигляді не зарахування до страхового стажу періоду роботи, протягом якого такій особі нараховувалася заробітна плата, на яку у свою чергу нараховувалися страхові внески, проте не з вини застрахованої особи страхові внески не були зараховані на відповідні рахунки або зараховувалися в рахунок сплати заборгованих страхувальником сум недоїмки, штрафів та пені у порядку календарної черговості їх виникнення.
Крім того, несвоєчасна сплата підприємством страхових внесків, за умови підтвердження роботи особи на такому підприємстві, отримання заробітної плати та утримання з неї єдиного соціального внеску, не повинна порушувати законні права та інтереси позивача як застрахованої особи, зокрема, порушувати його право на належне пенсійне забезпечення, оскільки обов'язок своєчасної сплати страхових внесків до Пенсійного фонду покладено на роботодавця, а тому їх несплата не може позбавляти працівників права на зарахування періоду роботи до страхового стажу, фактично позбавляючи особу права власності на пенсію в належному розмірі.
Враховуючи наведене, позивач не може нести відповідальність у вигляді позбавлення права на включення повного періоду роботи з 01.07.2000 по 01.11.2001 та з 16.08.2002 по 09.10.2002 до страхового стажу за порушення, вчинене роботодавцем, оскільки відповідальність за неподання звітності та за несплату страхових внесків несе підприємство-страхувальник.
Аналогічні висновки неодноразово висловлювалися Верховним Судом у постановах від 27.03.2018 у справі №208/6680/16-а, від 04.09.2018 у справі №482/434/17, від 25.11.2019 у справі №242/2088/17.
Відтак, відсутність в інформаційній базі системи персоніфікованого обліку даних про сплату страхових внесків для нарахування пенсії не є підставою для не зарахування позивачу періодів його роботи з 01.07.2000 по 01.11.2001 та з 16.08.2002 по 09.10.2002 через несплату підприємством страхових внесків до Пенсійного фонду України.
Інші доводи не спростовують докази, досліджені та перевірені під час розгляду справи та не впливають на висновки суду, викладені в цьому рішенні.
При цьому, суд також враховує, що згідно п. 41 висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень, обов'язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов'язку може змінюватися залежно від характеру рішення. Згідно з практикою Європейського суду з прав людини, очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах. З тим, щоб дотриматися принципу справедливого суду, обґрунтування рішення повинно засвідчити, що суддя справді дослідив усі основні питання, винесені на його розгляд.
При обранні способу відновлення порушеного права позивача суд виходить з принципу верховенства права щодо гарантування цього права статтею 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, як складової частини змісту і спрямованості діяльності держави, та виходячи з принципу ефективності такого захисту, що обумовлює безпосереднє поновлення судовим рішенням прав особи, що звернулась за судовим захистом без необхідності додаткових її звернень та виконання будь-яких інших умов для цього.
Відповідно до частини 2 статті 9 КАС України, суд розглядає адміністративні справи не інакше як за позовною заявою, поданою відповідно до цього Кодексу, в межах позовних вимог. Суд може вийти за межі позовних вимог, якщо це необхідно для ефективного захисту прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших суб'єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.
Враховуючи вищевикладене, суд вважає необхідним зауважити, що позивач двічі зверталася до пенсійного органу з питання призначення пенсії та обидва рази отримала відмову: рішенням від 17.07.2025 та рішенням від 30.07.2025. При цьому позивач оскаржує тільки перше рішення ГУ ПФУ від 17.07.2025. Суд вважає, що такий підхід не є ефективним способом захисту порушених прав, оскільки рішення ГУ ПФУ в Чернігівській області від 30.07.2025, яке було прийнято останнім у межах однієї пенсійної справи за принципом екстериторіальності, залишатиметься чинним.
Отже, оскільки друге рішення є фактично переглядом тієї ж пенсійної справи в системі екстериторіальності, позовні вимоги мають оскаржувати або останнє рішення пенсійного органу від 30.07.2025, або обидва рішення одночасно.
Суд враховує, що за результатом розгляду заяв позивача від 09.07.2025 та від 22.07.2025 пенсійні органи встановили наявність у ОСОБА_1 однакового страхового стажу - 31 рік 3 місяці 23 дні, а також не врахували до страхового стажу позивача однакові періоди роботи:
- з 13.09.1983 по 23.02.1987, оскільки дата прийняття на роботу виправлена,
- з 04.09.1989 по 31.12.1995, через розбіжність написання ПІБ в документах,
- з 01.07.2000 по 01.11.2001 та з 16.08.2002 по 09.10.2002 оскільки відсутня інформація в реєстрі застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов'язкового державного соціального страхування про сплату страхових внесків.
В обох рішеннях уточнюючі довідки не були прийняті відповідачами до уваги через розбіжність та/або неповноту у написанні ПІБ позивача.
З огляду на викладене, враховуючи встановлені судом обставини справи, суд вважає за необхідне розглядати питання правомірності відмови органами Пенсійного фонду України у призначенні позивачу пенсії за віком у сукупності обставин.
Керуючись принципом ефективності захисту порушеного права та положеннями ч. 2 ст. 9 КАС України, суд доходить висновку про необхідність вийти за межі позовних вимог та скасувати обидва рішення пенсійного органу (від 17.07.2025 та від 30.07.2025). Оскільки ці рішення містять ідентичні підстави для відмови, їх одночасне скасування є єдиним дієвим способом захисту, що виключає можливість повторного прийняття аналогічного за змістом протиправного акта та забезпечує остаточне вирішення спору.
Відповідно до правової позиції палати в адміністративних справах Верховного Суду України, викладеної у постанові від 24.01.2006, суд має обрати спосіб захисту права, який би гарантував дотримання і захист прав, свобод, інтересів від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.
При цьому, спосіб відновлення порушеного права має бути ефективним та таким, який виключає подальші протиправні рішення, дії чи бездіяльність суб'єкта владних повноважень, а у випадку невиконання, або неналежного виконання рішення не виникала б необхідність повторного звернення до суду, а здійснювалося примусове виконання рішення (Постанова Верховного Суду України від 16 вересня 2015 року у справі 826/4418/14).
Відповідно до частини 4 статті 245 КАС України суд може зобов'язати відповідача - суб'єкта владних повноважень прийняти рішення на користь позивача, якщо для його прийняття виконано всі умови, визначені законом, і прийняття такого рішення не передбачає права суб'єкта владних повноважень діяти на власний розсуд.
Так, за результатами розгляду справи судом встановлено та підтверджено матеріалами справи, що позивачем дотримано всі необхідні умови для набуття права на пенсію за віком. Зокрема, відповідно до здійснених вище розрахунків, у позивача наявний достатній страховий стаж, який перевищує встановлений законом мінімум, а також документально підтверджено досягнення нею відповідного пенсійного віку.
Щодо позовних вимог до Головних управлінь Пенсійного фонду України в Дніпропетровській та Запорізькій областях, суд зазначає, що вказаними органами оскаржувані рішення не приймалися, а отже права позивача з їх боку порушені не були, що є підставою для відмови у задоволенні позову в цій частині.
Водночас, враховуючи, що рішення ГУ ПФУ в Чернігівській області від 30.07.2025 було прийнято останнім за часом у межах процедури розгляду заяви позивача за принципом екстериторіальності, суд вважає найбільш ефективним способом захисту прав позивача покладення обов'язку щодо призначення та виплати пенсії саме на цей пенсійний орган як на суб'єкта владних повноважень, яким завершено розгляд звернення.
Підводячи підсумок викладеному, з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів позивача, суд вважає за необхідне вийти за межі позовних вимог, визнати протиправним та скасувати рішення Головного управління Пенсійного фонду України у Вінницькій області від 17.07.2025 №045750033478 та рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Чернігівській області від 30.07.2025 №045750033478 про відмову ОСОБА_1 у призначенні пенсії за віком відповідно до ст. 26 Закону України від 09.07.2003 №1058-IV “Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування»,
та зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України в Чернігівській області зарахувати до страхового стажу ОСОБА_1 незараховані періоди роботи з 13.09.1983 по 23.02.1987, з 04.09.1989 по 31.12.1995, з 01.07.2000 по 01.11.2001 та з 16.08.2002 по 09.10.2002 згідно записів в трудовій книжці серії НОМЕР_1 , та призначити ОСОБА_1 пенсію за віком відповідно до Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» з 07.08.2025 року, з урахуванням висновків суду, викладених у цьому рішенні.
У задоволенні іншої частини позовних вимог слід відмовити.
Згідно ч. 2 ст. 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Відповідно до ч. 1 ст. 77 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу, а за змістом ст. 90 цього Кодексу суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні.
Оцінуючи усі докази, які були досліджені судом у їх сукупності, а також обставини, встановлені у ході судового розгляду справи, суд доходить висновку, що викладені в позовній заяві доводи позивача є обґрунтованими в частині, а вимоги такими, що підлягають частковому задоволенню.
Вирішуючи питання щодо розподілу судових витрат, суд виходить з наступного.
Згідно ст. 139 Кодексу адміністративного судочинства України, суд виходить із того, що при задоволенні позову сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.
Як вбачається з матеріалів справи, позивачем при зверненні до суду понесені судові витрати, пов'язані зі сплатою судового збору за подання позову в розмірі 1211,20 грн, що документально підтверджується квитанцією № 52757257 від 03.11.2025.
Отже, сплачений судовий збір за подачу позову до суду в сумі 1211,20 грн (одна тисяча двісті одинадцять гривень двадцять копійок) підлягає стягненню на користь позивача.
Відповідно до ч. 4 ст. 243 Кодексу адміністративного судочинства України, судове рішення, постановлене у письмовому провадженні, повинно бути складено у повному обсязі не пізніше закінчення встановлених цим Кодексом строків розгляду відповідної справи, заяви або клопотання.
Згідно ч. 5 ст. 250 Кодексу адміністративного судочинства України датою ухвалення судового рішення в порядку письмового провадження є дата складення повного судового рішення.
Керуючись ст. ст. 2-10, 11, 12, 47, 72-77, 94, 122, 132,139,193,241-246, 250, 251,257-262, 263 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -
Позовну заяву ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_4 ) до Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області (49094, м. Дніпро, вул. Набережна Перемоги, буд. 26, код ЄДРПОУ 21910427), Головного управління Пенсійного фонду України у Вінницькій області (21005, м. Вінниця, вул. Зодчих, 22, код ЄДРПОУ 13322403), Головного управління Пенсійного фонду України в Чернігівській області (14005, м. Чернігів, вул. П'ятницька, 83а, код ЄДРПОУ 21390940) про визнання дій протиправними та зобов'язання вчинити певні дії - задовольнити частково.
Визнати протиправним та скасувати рішення Головного управління Пенсійного фонду України у Вінницькій області від 17.07.2025 №045750033478 та рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Чернігівській області від 30.07.2025 №045750033478 про відмову ОСОБА_1 у призначенні пенсії за віком відповідно до ст. 26 Закону України від 09.07.2003 №1058-IV “Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування».
Зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України в Чернігівській області зарахувати до страхового стажу ОСОБА_1 незараховані періоди роботи з 13.09.1983 по 23.02.1987, з 04.09.1989 по 31.12.1995, з 01.07.2000 по 01.11.2001 та з 16.08.2002 по 09.10.2002 згідно записів в трудовій книжці серії НОМЕР_1 , та призначити ОСОБА_1 пенсію за віком відповідно до Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» з 07.08.2025 року, з урахуванням висновків суду, викладених у цьому рішенні.
У задоволенні іншої частини позовних вимог - відмовити.
Стягнути з Головного управління Пенсійного фонду України в Чернігівській області (14005, м. Чернігів, вул. П'ятницька, 83а, код ЄДРПОУ 21390940) за рахунок бюджетних асигнувань на користь ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_4 ) сплачений судовий збір у сумі 1211,20 грн (одна тисяча двісті одинадцять гривень двадцять копійок).
Рішення суду набирає законної сили відповідно до вимог статті 255 Кодексу адміністративного судочинства України та може бути оскаржене в строки, передбачені статтею 295 Кодексу адміністративного судочинства України.
Суддя Н.Є. Сліпець