Справа № 486/2066/25
Провадження № 2/486/459/2026
03 квітня 2026 року м. Південноукраїнськ
Південноукраїнський міський суд Миколаївської області у складі:
головуючого судді Волощук О.О.,
за участю секретаря судового засідання Грабовської А.Д.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в порядку спрощеного позовного провадження цивільну справу за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Кошельок» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором,
У жовтня 2025 року Товариство з обмеженою відповідальністю «Кошельок» звернулося до суду з позовом до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором.
В обґрунтування позову позивач зазначив, що 24.04.2021 між ОСОБА_1 та ТОВ «Кошельок» укладено договір № 3173712555-324838 про надання коштів у позику, в тому числі і на умовах фінансового кредиту, строковості, зворотності, платності, за яким відповідач зобов'язався повернути кредит та сплатити проценти за користування кредитом, відповідно до умов та правил, зазначених у договорі. Договір укладено шляхом заповнення позичальником на сайті заяви про надання кредиту, з введенням коду підтвердження, який є одноразовим ідентифікатором, та зазначенням інформації щодо реквізитів банківської картки, на рахунок якої кредитодавцем було перераховано грошові кошти в сумі 4950,00 гривень. На виконання умов договору ТОВ «Кошельок» свої зобов'язання виконало належним чином, проте ОСОБА_1 своїх зобов'язань належним чином не виконав, порушивши умови договору. Всупереч вимогам кредитного договору відповідач не виконував взяті на себе договірні зобов'язання, не здійснював щомісячного погашення кредитної заборгованості, у зв'язку з чим станом на день формування позовної заяви утворилась заборгованість за договором у розмірі 17226,00 грн., яка складається з: заборгованості за сумою кредиту 4950 грн.; заборгованості за відсотками за користування позикою 12276 грн. Посилаючись на неналежне виконання відповідачем своїх грошових зобов'язань за договором, позивач просить стягнути з ОСОБА_1 заборгованість за договором № 3173712555-324838 від 24.04.2021 у розмірі 17226 грн., яка складається з: заборгованості за сумою кредиту 4950 грн.; заборгованості за відсотками за користування позикою 12276 грн., а також понесені судові витрати у справі.
Ухвалою суду від 31.10.2025 розгляд справи призначено на 27.11.2025 у порядку спрощеного позовного провадження з повідомленням сторін та витребувано докази.
У зв'язку з нез'явленням в судове засідання відповідача та відсутністю доказів його належного повідомлення, розгляд справи було відкладено на 26.12.2025.
У зв'язку з перебуванням судді з 25 грудня 2025 по 09 січня 2026 року у щорічній відпустці, розгляд справи перенесено на 30.01.2026.
У зв'язку з проходженням суддею підвищення кваліфікації 30 січня 2026 року, розгляд справи перенесено на 13.02.2026.
У зв'язку з нез'явленням сторін в судове засідання, розгляд справи було відкладено на 02.03.2026.
У зв'язку з клопотанням представника відповідача, розгляд справи було відкладено на 03.04.2026.
У судове засідання представник позивача ТОВ «Кошельок» не з'явився, в позовній заяві просив суд про розгляд справи без його участі, проти заочного розгляду не заперечує.
Відповідач у судове засідання не з'явився, причину неявки не повідомив, про дату, час та місце судового засідання належним чином повідомлений.
Представник відповідача в судове засідання не з'явився, надав до суду клопотання про відкладення розгляду справи у зв'язку з некоректною роботою Електронного суду.
Відповідно до ч. 1 ст. 223 ЦПК України, неявка у судове засідання будь-якого учасника справи за умови, що його належним чином повідомлено про дату, час і місце цього засідання, не перешкоджає розгляду справи по суті.
Враховуючи, що в судове засідання не з'явились всі учасники справи, відповідно до ч. 2 ст. 247 ЦПК України, фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснювалось.
Дослідивши письмові матеріали справи, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд дійшов наступних висновків.
Судом встановлено, що 24.04.2021 між ОСОБА_1 та Товариством з обмеженою відповідальністю «Кошельок» укладено договір про надання коштів у позику, в тому числі і на умовах фінансового кредиту № 3173712555-324838, предметом якого є надання коштів у позику, в тому числі і на умовах фінансового кредиту, відповідно до якого кредитодавець зобов'язався надати позичальнику кредит у розмірі 4950,00 грн., на засадах строковості, зворотності, платності, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти за користування кредитом на умовах, визначених цим Договором (п. 1.1 Договору). Реквізити для перерахування позичальнику коштів: 5167803223037289.
Згідно з п. 2.1 Договору кредит надається строком на 25 днів (Лояльний період), початком якого є дата підписання Договору, а закінченням є дата зарахування на поточний рахунок Кредитодавця.
Відповідно до п. 2.2 Договору сторони погодили, що встановлений в п.2.1 Договору строк Лояльного періоду може бути продовжений позичальником шляхом оплати ним протягом Лояльного періоду всіх процентів, фактично нарахованих за користування кредитом.
Кредитний договір був укладений в електронному вигляді відповідно до Закону України «Про електронну комерцію». Позичальник підтверджує, що він ознайомлений, повністю розуміє, погоджується і зобов'язується неухильно дотримуватись Правил, текст яких знаходиться на Сайті Кредитодавця: https://koshelok.net. Електронний підпис Позичальника використовується одноразовим ідентифікатором, відповідно до Правил та Закону України «Про електронну комерцію».
Згідно умов графіку розрахунків кредитного договору № 3173712555-324838 від 24.04.2021 погодженого між сторонами вбачається, що грошові кошти надано відповідачу на період з 24.04.2021 по 18.05.2021, сума кредиту - 4950 грн., нараховані проценти 2475 грн., до сплати 7425 грн.
Відповідно до умов паспорта споживчого кредиту до договору №3173712555-324838 від 24.04.2021 вбачається, що сума кредиту 4950 грн., строк кредитування - 25 днів з можливістю продовження, загальні витрати за кредитом 2475 грн., орієнтовна загальна вартість кредиту 7425 грн.
Позивачем до позову також надано візуальну форму послідовності дій клієнта ОСОБА_1 та ТОВ «Кошельок» щодо укладання електронного договору про надання кредиту № 3173712555-324838 від 24.04.2021в інформаційно-телекомунікаційній системі Товариства на сайті https://koshelok.ua.
З огляду на вищевикладене, суд приходить до висновку, що відповідач був належним чином повідомлений про всі умови кредитування, а саме: сукупну вартість кредиту, розмір та порядок сплати відсотків, а також умови повернення кредитних коштів.
Матеріали справи містять розрахунок заборгованості за договором № 3173712555-324838 від 24.04.2021,наданий ТОВ «Кошельок», відповідно до якого заборгованість відповідача за вказаним договором складає 17226 грн., яка складається з: заборгованості за сумою кредиту 4950 грн.; заборгованості за відсотками за користування позикою 12276 грн.
Статтею 202 ЦК України визначено, що правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Правочини можуть бути односторонніми та дво- чи багатосторонніми (договори).
За правилом частини 1 статті 205 ЦК України правочин може вчинятися усно або в письмовій (електронній) формі. Сторони мають право обирати форму правочину, якщо інше не встановлено законом.
Відповідно до частин 1 та 2 статті 207 ЦК України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах, у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами).
У відповідності до статті 6 ЦК України сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості (частина перша статті 627 ЦК України).
За змістом статей 626, 628 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства.
Особливості укладання договорів в електронному вигляді визначені Законом України «Про електронну комерцію» (далі - Закон).
Положення Закону України «Про електронну комерцію» передбачають використання як електронного підпису або електронного цифрового підпису відповідно до Закону України «Про електронний цифровий підпис», так і електронного підпису одноразовим ідентифікатором, визначеним цим Законом.
Електронний цифровий підпис як вид електронного підпису накладається за допомогою особистого ключа та перевіряється за допомогою відкритого ключа.
Згідно із пунктом 6 частини 1 статті 3 Закону електронний підпис одноразовим ідентифікатором дані в електронній формі у вигляді алфавітно-цифрової послідовності, що додаються до інших електронних даних особою, яка прийняла пропозицію (оферту) укласти електронний договір, та надсилаються іншій стороні цього договору.
При цьому одноразовий ідентифікатор це алфавітно-цифрова послідовність, що її отримує особа, яка прийняла пропозицію (оферту) укласти електронний договір шляхом реєстрації в інформаційно-телекомунікаційній системі суб'єкта електронної комерції, що надав таку пропозицію. Одноразовий ідентифікатор може передаватися суб'єктом електронної комерції, що пропонує укласти договір, іншій стороні електронного правочину засобом зв'язку, вказаним під час реєстрації у його системі, та додається (приєднується) до електронного повідомлення від особи, яка прийняла пропозицію укласти догові (пунктом 12 частини 1 статті 3 Закону).
Відповідно до частини 3 статті 11 Закону електронний договір укладається шляхом пропозиції його укласти (оферти) однією стороною та її прийняття (акцепту) другою стороною. Електронний договір вважається укладеним з моменту одержання особою, яка направила пропозицію укласти такий договір, відповіді про прийняття цієї пропозиції в порядку, визначеному частиною шостою цієї статті.
Пропозиція укласти електронний договір (оферта) може бути зроблена шляхом надсилання комерційного електронного повідомлення, розміщення пропозиції (оферти) у мережі Інтернет або інших інформаційно-телекомунікаційних системах (частина 4 статті 11 Закону).
Згідно з частиною 6 статті 11 Закону відповідь особи, якій адресована пропозиція укласти електронний договір, про її прийняття (акцепт) може бути надана шляхом: надсилання електронного повідомлення особі, яка зробила пропозицію укласти електронний договір, підписаного в порядку, передбаченому статтею 12 цього Закону; заповнення формуляра заяви (форми) про прийняття такої пропозиції в електронній формі, що підписується в порядку, передбаченому статтею 12 цього Закону; вчинення дій, що вважаються прийняттям пропозиції укласти електронний договір, якщо зміст таких дій чітко роз'яснено в інформаційній системі, в якій розміщено таку пропозицію, і ці роз'яснення логічно пов'язані з нею.
За правилом частини 8 статті 11 Закону, у разі якщо укладення електронного договору відбувається в інформаційно-телекомунікаційній системі суб'єкта електронної комерції, для прийняття пропозиції укласти такий договір особа має ідентифікуватися в такій системі та надати відповідь про прийняття пропозиції (акцепт) у порядку, визначеному частиною шостою цієї статті. Такий документ оформляється у довільній формі та має містити істотні умови, передбачені законодавством для відповідного договору.
Електронний договір, укладений шляхом обміну електронними повідомленнями, підписаний у порядку, визначеному статтею 12 цього Закону, вважається таким, що за правовими наслідками прирівнюється до договору, укладеного у письмовій формі. Кожний примірник електронного документа з накладеним на нього підписом, визначеним статтею 12 цього Закону, є оригіналом такого документа.
Стаття 12 Закону визначає яким чином підписуються угоди в сфері електронної комерції. Якщо відповідно до акту цивільного законодавства або за домовленістю сторін електронний правочин має бути підписаний сторонами, моментом його підписання є використання електронного підпису або електронного цифрового підпису відповідно до Закону України «Про електронний цифровий підпис», за умови використання засобу електронного цифрового підпису усіма сторонами електронного правочину; електронного підпису одноразовим ідентифікатором, визначеним цим Законом; аналога власноручного підпису (факсимільного відтворення підпису за допомогою засобів механічного або іншого копіювання, іншого аналога власноручного підпису) за письмовою згодою сторін, у якій мають міститися зразки відповідних аналогів власноручних підписів.
Таким чином, укладання договору в електронному вигляді через інформаційно-комунікаційну систему можливе за допомогою електронного підпису лише за умови використання засобу електронного підпису усіма сторонами цього правочину. В іншому випадку електронний правочин може бути підписаний сторонами електронним підписом одноразового ідентифікатора та/або аналогом власноручного підпису (факсимільного відтворення підпису за допомогою засобів механічного або іншого копіювання, іншого аналога власноручного підпису) за письмовою згодою сторін, у якій мають міститися зразки відповідних аналогів власноручних підписів.
Відповідно до висновків, викладених у постановах Верховного Суду від 09 вересня 2020 року у справі № 732/670/19, від 23 березня 2020 року у справі № 404/502/18, від 07 жовтня 2020 року № 127/33824/19, будь-який вид договору, який укладається на підставі Цивільного або Господарського кодексів України може мати електронну форму. Договір, укладений в електронній формі, є таким, що укладений у письмовому вигляді (статі 205, 207 ЦК України).
Згідно зі ст. 627 ЦК України сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.
Відповідно до статті 628 ЦК України зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства.
Статтею 629 ЦК України передбачено, що договір є обов'язковим для виконання його сторонами.
Відповідно до ст. ст. 526, 527, 530 ЦК України зобов'язання має виконуватись належним чином і у встановлений строк, відповідно до вимог договору та вимог закону.
За загальним правилом, одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускаються. У статті 599 ЦК України зазначено, що зобов'язання припиняється його належним виконанням.
Відповідно до змісту ст. ст. 610, 612 ЦК України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання. Боржник вважається таким, що прострочив виконання, якщо він не виконав його у строк, передбачений умовами договору або встановлений законом.
Положеннями ст. 614 ЦК України визначено, що особа, яка порушила зобов'язання, несе відповідальність за наявності її вини (умислу або необережності), якщо інше не встановлено договором або законом.
Згідно зі ст. 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитор) надає другій стороні (позичальникові) грошові кошти, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти.
Суд встановив, що договір між сторонами укладено в електронному вигляді, із застосуванням електронного підпису. Доказів протилежного матеріали справи не містять, відповідачем таких не надано, що в силу положень статей 12, 81 ЦПК України є його процесуальним обов'язком.
Відповідно до повідомлення ТОВ «ТАС ЛІНК» 24.04.2021 через вказану платіжну систему було проведено зарахування коштів у розмірі 4950 грн. на номер картки № НОМЕР_1 , з призначенням видача кредитних коштів, договір займа №3173712555-324838. Дане повідомлення не містить підпису уповноваженої особи.
Позивачем до матеріалів справи додано лист АТ «Таскомбанк» № 39245/47.1 від 10.09.2025, згідно з яким АТ «Таскомбанк» надає підтвердження ТОВ «Кошельок» про перерахування коштів у розмірі 4950 грн. на картку № НОМЕР_1 24.04.2021.
Суд вважає, що вказані докази є неналежними та недопустимими. Зокрема, позивачем не надано доказів про наявність договірних відносин між ТОВ «Кошельок» та ТОВ «ТАС ЛІНК», чи АТ «Таскомбанк» щодо переказу платежів. Окрім того, в договорі сторонами не обумовлено, що такий переказ буде здійснено через ТОВ «ТАС ЛІНК» чи АТ «Таскомбанк». Враховуючи викладене, зазначене повідомлення ТОВ «ТАС ЛІНК» та лист АТ «Таскомбанк» самі по собі не можуть підтверджувати переказ коштів за кредитним договором на користь відповідача.
З відповіді АТ «Державний ощадний банк України» від 21.11.2025 на ухвалу суду, постановлену за клопотанням позивача про витребування доказів, вбачається, що на ім'я ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_2 ) відкрито банківський рахунок № НОМЕР_3 , який обслуговується за допомогою банківської платіжної картки № НОМЕР_4 . Разом з тим, з виписки про рух коштів на належному ОСОБА_1 рахунку за період з 23.04.2021 по 25.04.2021 не вбачається зарахування коштів від кредитодавця ТОВ «Кошельок» в сумі 4950 грн.
За таких обставин позивачем не доведено належними та допустимими доказами виконання обов'язку щодо переказу кредитних коштів відповідачу на його рахунок.
Відповідно до ч. 2 ст. 78 ЦПК України обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.
Згідно з п. 1.6. ст. 1 Закону України «Про платіжні системи та переказ коштів в Україні» (далі - Закон № 2346-III) в редакції, чинній станом на момент укладення договору, документ на переказ - електронний або паперовий документ, що використовується суб'єктами переказу, їх клієнтами, кліринговими, еквайринговими установами або іншими установами - учасниками платіжної системи для передачі доручень на переказ коштів.
Відповідно до п. 22.1. ст. 22 Закону № 2346-III ініціювання переказу здійснюється за такими видами розрахункових документів: 1) платіжне доручення; 2) платіжна вимога-доручення; 3) розрахунковий чек; 4) платіжна вимога; 5) меморіальний ордер. Національний банк України має право встановлювати інші види розрахункових документів.
Згідно з п. 22.4. ст. 22 Закону № 2346-III під час використання розрахункового документа ініціювання переказу є завершеним: для платника - з дати надходження розрахункового документа на виконання до банку платника; для банку платника - з дати списання коштів з рахунка платника та зарахування на рахунок отримувача в разі їх обслуговування в одному банку або з дати списання коштів з рахунка платника та з кореспондентського рахунка банку платника в разі обслуговування отримувача в іншому банку.
Банки мають забезпечувати фіксування дати прийняття розрахункового документа на виконання.
Подання паперових розрахункових документів до банку має здійснюватися клієнтом особисто, якщо інше не передбачено договором.
Подання електронних розрахункових документів може здійснюватися клієнтом як особисто на носіях інформації, так і за допомогою наданих йому обслуговуючим банком програмно-технічних засобів, які забезпечують зв'язок з програмно-технічними засобами цього банку. Програмно-технічні засоби з вбудованою в них системою захисту інформації мають відповідати вимогам, що встановлюються Національним банком України (п. 22.5. ст. 22 Закону № 2346-III).
Відповідно до п. 62 Положення про організацію бухгалтерського обліку, бухгалтерського контролю під час здійснення операційної діяльності в банках України, затвердженого постановою Правління Національного банку України від 04 липня 2018 року № 75 виписки з особових рахунків клієнтів є підтвердженням виконаних за день операцій і призначаються для видачі або відсилання клієнту. Порядок, періодичність друкування та форма надання виписок (у паперовій/електронній формі) із особових рахунків клієнтів обумовлюються договором банківського рахунку, що укладається між банком і клієнтом під час відкриття рахунку.
Відповідно до постанови Верховного Суду у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду у справі № 554/4300/16-ц (провадження № 61-3689св21) від 25.05.2021 належними доказами, які підтверджують наявність заборгованості за укладеним кредитним договором та її розмір є первинні документи, оформлені відповідно до статті 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність».
Згідно з ч. 1 ст. 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» (в редакції, чинній станом на момент укладення договору) підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи.
У п. п. 73, 74 постанови від 15.06.2023 у справі № 910/15023/21 Верховний Суд зазначає, що виписки з особового рахунка клієнта банку (банківські виписки з рахунку позичальника) є належними та допустимими доказами у справі, що підтверджують рух коштів по конкретному банківському рахунку, вміщують записи про операції, здійснені протягом операційного дня, та є підтвердженням виконаних за день операцій (див. постанови Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 23.09.2019 у справі № 910/10254/18, від 19.02.2020 у справі № 910/16143/18, від 26.02.2020 у справі № 911/1348/16, від 19.11.2020 у справі № 910/21578/16, постанови Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду від 25.05.2021 у справі №554/4300/16-ц, від 21.09.2022 у справі № 381/1647/21, від 07.12.2022 у справі № 298/825/15-ц). Отже, виписки з особових рахунків є документом, який суду необхідно оцінити відповідно до вимог процесуального закону при перевірці доводів про реальне виконання кредитного договору, позики або надання фінансової допомоги тощо.
Таким чином, належним доказом перерахування відповідачу позивачем коштів є відповідні розрахункові документи, банківські виписки або інші первинні документи, оформлені відповідно до вимог статті 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні».
Верховний Суд у постанові від 25.06.2025 у справі № 274/3360/22 зазначив: «Велика Палата Верховного Суду неодноразово наголошувала на необхідності застосування передбачених процесуальним законом стандартів доказування та зазначала, що принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи. Зокрема, цей принцип передбачає покладення тягаря доказування на сторони. Водночас цей принцип не створює для суду обов'язок вважати доведеною та встановленою обставину, про яку стверджує сторона. Таку обставину треба доказувати таким чином, аби реалізувати стандарт більшої переконливості, за яким висновок про існування стверджуваної обставини з урахуванням поданих доказів видається вірогіднішим, ніж протилежний. Тобто певна обставина не може вважатися доведеною, допоки інша сторона її не спростує (концепція негативного доказу), оскільки за такого підходу принцип змагальності втрачає сенс (пункт 81 постанови Великої Палати Верховного Суду від 18 березня 2020 року у справі № 129/1033/13-ц)».
Враховуючи не надання позивачем належних та допустимих доказів, які підтверджують факт перерахування відповідачу коштів на виконання умов договору про надання коштів у позику, в тому числі і на умовах фінансового кредиту № 3173712555-324838 від 24.04.2021, укладеного між відповідачем та ТОВ «Кошельок», з огляду на принцип змагальності цивільного судочинства та наведені стандарти доказування, суд вважає, що позивачем не доведено обставин наявності заборгованості у відповідача за кредитним договором № 3173712555-324838 від 24.04.2021 у зв'язку з чим в задоволенні позову слід відмовити.
У зв'язку з відмовою судом у задоволенні позовних вимог, судові витрати по справі слід покласти на позивача.
На підставі викладеного, керуючись ст. ст. 12, 81, 141, 263-265, 268 ЦПК України, -
В задоволенні позовних вимог Товариства з обмеженою відповідальністю «Кошельок» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором відмовити повністю.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.
У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
На рішення суду може бути подана апеляційна скарга до Миколаївського апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня проголошення рішення.
Суддя О.О. Волощук