Справа № 128/1133/25
Іменем України
06 квітня 2026 року місто Вінниця
Вінницький районний суд Вінницької області у складі
судді Карпінської Ю.Ф.,
за участю секретаря Дусанюк Н.О.,
за відсутності учасників справи,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в порядку загального позовного провадження цивільну справу за позовною заявою ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , треті особи, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору: Служба у справах дітей Вінницької міської ради, Служба у справах дітей Якушинецької сільської ради, про позбавлення батьківських прав та стягнення аліментів на утримання дитини,
ОСОБА_1 звернувся до суду з вищевказаною позовною заявою, яку обгрунтовує тим, що «19.01.2007 він зареєстрував шлюб з відповідачем. Від спільного проживання мають трьох дітей: дочку ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_3 . Рішенням Вінницького районного суду Вінницької області від 08.01.2019 розірвано шлюб між ним та ОСОБА_2 . У заяві про розірвання шлюбу він зазначав, що відповідач ОСОБА_2 зловживає спиртними напоями, часто покидає дітей, не надає належного догляду дітям. Після розірвання шлюбу між ними ставлення колишньої дружини до дітей не змінилося. Вона й надалі не цікавиться їхньою долею, участі у вихованні не приймає, матеріально не утримує. Старша донька ОСОБА_6 уже досягла повноліття та проживає окремо, син ОСОБА_7 на даний час проживає та навчається в Республіці Польща. Найменший син ОСОБА_5 проживає разом із ним та з його дружиною ОСОБА_8 у АДРЕСА_1 . Спальне місце ОСОБА_5 облаштовано у прохідній кімнаті, місце для навчання облаштоване для ОСОБА_5 та ОСОБА_9 у кімнаті ОСОБА_9 . Умови проживання задовільні, квартира забезпечена меблями та побутовою технікою, стосунки між членами сім'ї добрі. Він разом зі своєю дружиною ОСОБА_8 виховують його сина ОСОБА_5 та повністю його утримують. Рідна мати дитини ОСОБА_2 участі у вихованні сина не приймає протягом багатьох років, а саме: з 2019 року і до даного часу. Долею дитини вона не цікавиться. Вона постійно веде аморальний спосіб життя, чи працює взагалі, йому невідомо. ОСОБА_5 навчається у КЗ «Вінницький ліцей №21». За цей час матір ОСОБА_2 жодного разу не відвідала батьківські збори чи позакласні заходи, з класними керівниками, іншими педагогами, адміністрацією закладу не контактувала, навчанням та поведінкою сина не цікавилася. Одночасно з позбавленням батьківських прав суд може на вимогу позивача або з власної ініціативи вирішити питання про стягнення аліментів на дитину. Відповідач ОСОБА_2 працездатного віку, зобов'язана працювати та утримувати своїх дітей, вести здоровий спосіб життя. Тому просить ???позбавити батьківських прав ОСОБА_2 відносно малолітнього сина ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_3 ; стягнути з ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , аліменти на утримання неповнолітнього сина ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , в розмірі 1/4 частки від заробітку (доходу) матері дитини, щомісячно, але не менше ніж 50 відсотків прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку, до досягнення дитиною повноліття; стягнути з ОСОБА_2 понесені судові витрати на сплату судового збору».
Вінницький районний суд Вінницької області ухвалою судді від 14.04.2025 відкрив провадження у справі та призначив підготовче засідання; зобов'язав Службу у справах дітей Вінницької міської ради та Служби у справах дітей Якушинецької сільської ради надати суду висновки щодо розв'язання спору про позбавлення ОСОБА_2 батьківських прав відносно малолітньої дитини ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_5 .
15.05.2025 на виконання вимог ухвали судді Вінницького районного суду Вінницької області від 14.04.2025 з Вінницької міської ради подано висновок про доцільність позбавлення батьківських прав матері ОСОБА_2 щодо дитини ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_3 .
31.07.2025 на виконання вимог ухвали судді Вінницького районного суду Вінницької області від 14.04.2025 зі Служби у справах дітей Якушинецької сільської ради подано лист №01-07/309 про неможливість надання об'єктивного висновку щодо розв'язання спору про позбавлення ОСОБА_2 батьківських прав відносно малолітньої дитини ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_5 .
Вінницький районний суд Вінницької області ухвалою від 21.08.2025 закрив підготовче провадження та призначив справу до розгляду по суті.
Судовий розгляд відкладався з поважних причин.
У судове засідання 25.03.2026 учасники справи не з'явились, хоч в установленому законом порядку повідомлялися про дату, час та місце судового розгляду.
Представник позивача ОСОБА_1 - адвокат Вишаровська В.К. попередньо подала до суду письмову заяву, у якій просить провести засідання, призначене на 25.03.2026, за її відсутності, оскільки судом проведено підготовче засідання, витребувано та отримано докази, відповідач ОСОБА_2 надала суду заяву про визнання позовних вимог, орган опіки та піклування Вінницької міської ради надав суду письмовий висновок про доцільність позбавлення батьківських прав матері ОСОБА_2 , начальник відділу захисту прав дітей служби у справах дітей Вінницької міської ради надала суду заяву про розгляд справи за її відсутності, позовні вимоги підтримує та просить задовольнити.
У матеріалах даної справи наявна письмова заява позивача ОСОБА_1 , у якій він просить справу розглядати без нього, у присутності його адвоката Вишаровської В.К. чи без неї.
Також у матеріалах справи наявна письмова заява відповідача ОСОБА_2 , у якій вона зазначила, що позовні вимоги ОСОБА_1 визнає повністю, не заперечує, щоб її позбавили батьківських прав відносно сина ОСОБА_5 , просить усі судові засідання проводити за її відсутності.
Представник третьої особи Служби у справах дітей Стрижавської селищної ради Войтюк Н.С. попередньо подала до суду письмову заяву, у якій просить розгляд справи проводити без участі представника, при вирішенні справи покалдаються на розсуд суду.
Представник третьої особи Служби у справах дітей Вінницької міської ради - Томчук О.В. попередньо подала до суду письмову заяву, у якій просить розглядати справу за її відсутності, підтримує висновок органу опіки та піклування виконавчого комітету Вінницької міської ради №01/00/011/29985.
У частині третій статті 211 ЦПК України визначено, що учасник справи має право заявити клопотання про розгляд справи за його відсутності.
Будь-які інші заяви чи клопотання учасники справи до суду не подавали.
Відповідно до ч. 2 ст. 247 ЦПК України, у разі неявки в судове засідання всіх учасників справи чи в разі якщо відповідно до положень цього Кодексу розгляд справи здійснюється судом за відсутності учасників справи, фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється.
За вказаних обставин суд вважає можливим провести судове засідання 25.03.2026 за відсутності учасників справи та без фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу.
Оглянувши письмові докази у справі та надавши їм належну правову оцінку, суд дійшов такого висновку.
Відповідно до ч. 1 ст. 15 ЦК України, кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.
Судом установлено, що ОСОБА_1 перебував у зареєстрованому шлюбі з ОСОБА_2 , що підтверджується копією свідоцтва про шлюб серії НОМЕР_1 від 19.01.2007.
ІНФОРМАЦІЯ_3 у сторін по справі народився син ОСОБА_5 , що підтверджується копією свідоцтва про народження серії НОМЕР_2 від 20.05.2021.
Вінницький районний суд Вінницької області рішенням від 08.01.2019 задовольнив позов ОСОБА_1 ; розірвав шлюб між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 .
Згідно з копією свідоцтва про шлюб серії НОМЕР_3 від 01.06.2023, ОСОБА_1 та ОСОБА_10 01.06.2023 зареєстрували шлюб.
Відповідно до копії довідки №02-09/69 від 17.02.2025, виданої адміністрацією комунального закладу «Вінницький ліцей №21», з 24.06.2021 до теперішнього часу у закладі навчається ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_3 ; за цей час матір учня ОСОБА_2 жодного разу не відвідала батьківські збори чи позакласні заходи, з класними керівниками, іншими педагогами, адміністрацією закладу ОСОБА_11 не контактувала, навчанням, поведінкою сина не цікавилася.
З копії довідки №198 від 17.02.2025, виданої Міським комунальним підприємством «Управляюча компанія "Територія комфорту"», убачається, що за адресою: АДРЕСА_1 проживають: ОСОБА_8 , ІНФОРМАЦІЯ_6 (власник), ОСОБА_12 , ІНФОРМАЦІЯ_7 (дочка), ОСОБА_13 , ІНФОРМАЦІЯ_8 (син), ОСОБА_14 , ІНФОРМАЦІЯ_9 (дочка), ОСОБА_15 , ІНФОРМАЦІЯ_10 (онук), ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_11 (чоловік), ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_3 (син чоловіка).
Згідно з копією акту обстеження умов проживання від 09.04.2024, заступником начальника служби у справах дітей ВМР Бойко М.П. та заступником начальника відділу захисту прав дітей служби у справах дітей ВМР Мельник Л.І. проведено обстеження умов проживання за адресою: АДРЕСА_1 ; умови проживання задовільні, квартира забезпечена меблями та побутовою технікою; для дитини ОСОБА_12 облаштовано окрему кімнату, для дитини ОСОБА_9 також є окрема кімната, дитині ОСОБА_16 спальне місце облаштовано у прохідній кімнаті; місця для навчання для обох хлопчиків облаштовані; зі слів дітей, стосунки між членами родини добрі.
У висновку органу опіки та піклування Вінницької міської ради №01/00/011/29985 від 12.05.2025 про доцільність позбавлення батьківських прав матері ОСОБА_2 щодо дитини ОСОБА_5 зазначено, що « ОСОБА_1 та ОСОБА_2 є батьками дитини ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_3 . Батьки дитини проживають окремо, шлюб між ними розірваний рішенням Вінницького районного суду Вінницької області від 08.01.2019. Дитина ОСОБА_17 проживає з батьком ОСОБА_1 за адресою: АДРЕСА_1 . На засіданні комісії з питань захисту прав дитини батько ОСОБА_1 повідомив, що подав позов до суду з метою позбавлення батьківських прав ОСОБА_2 щодо їхнього сина ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , оскільки мати ОСОБА_2 не бере участі в житті дитини, не цікавиться його здоров?ям та розвитком, не проявляє материнської турботи. Також батько ОСОБА_1 зазначив, що після припинення шлюбних відносин син ОСОБА_18 залишився проживати з ним. У 2023 році він одружився з громадянкою ОСОБА_8 , яка з цього часу виконує обов?язки матері стосовно дитини ОСОБА_18 . Мати ОСОБА_2 на засіданні комісії не заперечувала, що син ОСОБА_18 дійсно живе з батьком, однак заперечувала щодо позбавлення її батьківських прав, оскільки бажає підтримувати спілкування з дитиною ОСОБА_18 . Водночас вона підтвердила, що не відвідує навчальний заклад, у якому навчається ОСОБА_18 , не супроводжує його до лікаря у разі потреби та не спілкується з сином. ОСОБА_2 пояснила свою неучасть у житті дитини відсутністю матеріальної можливості для утримання сина, у зв?язку з чим вона й не виконувала інші батьківські обов?язки. Додатково мати повідомила, що протягом останніх двох років двічі надавала ОСОБА_18 грошову допомогу в розмірі 500 та 1 000 гривень. На засіданні комісії дитина ОСОБА_17 розповів, що наразі мешкає у місті Вінниця разом із батьком та тіткою ОСОБА_19 , а раніше проживав із батьком у селі Якушинці. Хлопець зазначив, що мати залишила його та батька, коли він навчався у другому класі, після чого зв?язок із нею було втрачено. Зі слів ОСОБА_18 , востаннє він спілкувався з матір?ю приблизно рік тому під час свого візиту до сестри. Він також наголосив, що не бажає підтримувати з матір?ю стосунки, оскільки вона не виявляє інтересу до його життя: не вітає з днем народження, не дарує подарунків, не надає матеріальної підтримки та не цікавиться його життям та навчанням. Водночас ОСОБА_18 повідомив, що тітка ОСОБА_19 дбає про нього, допомагає з уроками та за потреби супроводжує до лікаря. Відповідно до інформації, наданої Комунальним закладом «Вінницький ліцей №21» №02-09/69 від 17.02.2025, дитина ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , відвідує заклад з 24.06.2021, мати ОСОБА_2 за цей час жодного разу не відвідала батьківські збори чи позакласні заходи, з класними керівниками, іншими педагогами, адміністрацією закладу не контактувала, навчанням та поведінкою сина не цікавилась. Відповідно до акту обстеження умов проживання від 02.05.2025, складеного працівниками служби у справах дітей Вінницької міської ради, у сім?ї батька за адресою: АДРЕСА_1 створені належні умови для проживання, навчання та розвитку дитини. Згідно з інформацією, наданою службою у справах дітей Якушинецької сільської ради від 30.04.2025 №01-07/169, з?ясувати думку матері ОСОБА_2 та провести обстеження її умов проживання за адресою: АДРЕСА_2 не вдалось, оскільки мати була відсутня за вказаною адресою. Своєю поведінкою ОСОБА_2 порушила вимоги статті 150 Сімейного кодексу України, які покладають на батьків обов?язки по вихованню та розвитку. Орган опіки та піклування Вінницької міської ради вважає за доцільне позбавлення батьківських прав матері ОСОБА_2 щодо дитини ОСОБА_5 ІНФОРМАЦІЯ_3 », що підтверджується таким висновком.
У листі Служби у справах дітей Якушинецької сільської ради №01-07/309 від 31.07.2025 зазначено, що « ОСОБА_2 проживає за адресою: АДРЕСА_2 (без реєстрації) разом із своїм співмешканцем, який на теперішній час перебуває у лавах ЗСУ; у помешкання за вищевказаною адресою працівникам служби не вдалось потрапити (з метою обстеження умов та можливості проживання малолітньої дитини з матір'ю), тому що вона або не відчиняла двері, або взагалі не виходила на зв'язок; за місцем роботи (КНП «Благоустрій» Якушинецької сільської ради) працівникам служби у справах дітей вдалося поспілкуватися з ОСОБА_2 ; в результаті бесіди вона повідомила, що участі в утриманні та вихованні свого сина ОСОБА_18 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , не бере та не бачила його більше двох років, але в той же час проти того, щоб її позбавляли батьківських прав, обіцяла в майбутньому виконувати свої батьківські обов'язки», що підтверджується копією такого листа.
У частині сьомій статті 7 СК України передбачено, що дитина має бути забезпечена можливістю здійснення її прав, установлених Конституцією України, Конвенцією про права дитини від 20.11.1989, ратифікованою постановою Верховної Ради України №789-XII від 27.02.1991 (далі - Конвенція про права дитини), іншими міжнародними договорами України, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України.
У статті 18 Конвенції про права дитини від 20.11.1989, ратифікованої Україною 27.02.1991, визначено принцип загальної та однакової відповідальності обох батьків за виховання і розвиток дитини, а також встановлено, що найкращі інтереси дитини є предметом їх основного піклування. Держави-учасниці забезпечують те, щоб дитина не розлучалася з батьками всупереч їх бажанню, за винятком випадків, коли компетентні органи згідно з судовим рішенням, визначають відповідно до застосованого закону і процедур, що таке розлучення необхідне в якнайкращих інтересах дитини. Таке визначення може бути необхідним у тому чи іншому випадку, наприклад, коли батьки жорстоко поводяться з дитиною або не піклуються про неї, або коли батьки проживають роздільно і необхідно прийняти рішення щодо місця проживання дитини. Держави-учасниці поважають право дитини, яка розлучаться з одним чи обома батьками, підтримувати на регулярній основі особисті відносини і прямі контакти з обома батьками, за винятком випадків, коли це суперечить найкращим інтересам дитини (пункти 1 і 3 статті 9 Конвенції).
Відповідно до ч. 3 ст. 51 Конституції України, сім'я, дитинство, материнство і батьківство охороняються державою.
Виховання в сім'ї є першоосновою розвитку особистості дитини. На кожного з батьків покладається однакова відповідальність за виховання, навчання і розвиток дитини. Батьки або особи, які їх замінюють, мають право і зобов'язані виховувати дитину, піклуватися про її здоров'я, фізичний, духовний і моральний розвиток, навчання, створювати належні умови для розвитку її природних здібностей, поважати гідність дитини, готувати її до самостійного життя та праці (частина перша статті 12 Закону України «Про охорону дитинства»).
Відповідно до частин першої та другої статті 3 Конвенції про права дитини, права дитини в усіх діях щодо дітей, незалежно від того, здійснюються вони державними чи приватними установами, що займаються питаннями соціального забезпечення, судами, адміністративними чи законодавчими органами, першочергова увага приділяється якнайкращому забезпеченню інтересів дитини. Дитині забезпечується такий захист і піклування, які необхідні для її благополуччя, беручи до уваги права й обов'язки її батьків, опікунів чи інших осіб, які відповідають за неї за законом.
У статті 1 Закону України «Про охорону дитинства» визначено контакт з дитиною як реалізацію матір'ю, батьком, іншими членами сім'ї та родичами, у тому числі тими, з якими дитина не проживає, права на спілкування з дитиною, побачення зазначених осіб з дитиною, а також надання ним інформації про дитину або дитині про таких осіб, якщо це не суперечить інтересам дитини.
Відповідно до ст. 15 Закону України «Про охорону дитинства», дитина, яка проживає окремо від батьків або одного з них, має право на підтримання з ними регулярних особистих стосунків і прямих контактів. Батьки, які проживають окремо від дитини, зобов'язані брати участь у її вихованні і мають право спілкуватися з нею, якщо судом визнано, що таке спілкування не перешкоджатиме нормальному вихованню дитини. У разі коли батьки не можуть дійти згоди щодо участі одного з батьків, який проживає окремо, у вихованні дитини, порядок такої участі визначається органами опіки та піклування за участю батьків виходячи з інтересів дитини.
У рішенні від 11.07.2017 у справі «М. С. проти України» Європейський суд з прав людини зазначив, що при визначенні найкращих інтересів дитини у кожній конкретній справі необхідно враховувати два аспекти: по-перше, інтересам дитини найкраще відповідає збереження її зв'язків із сім'єю, крім випадків, коли сім'я є особливо непридатною або неблагополучною; по-друге, у найкращих інтересах дитини є забезпечення її розвитку у безпечному, спокійному та стійкому середовищі, що не є неблагонадійним.
У статті 141 СК України визначено, що мати, батько мають рівні права та обов'язки щодо дитини, незалежно від того, чи перебували вони у шлюбі між собою. Розірвання шлюбу між батьками, проживання їх окремо від дитини не впливає на обсяг їхніх прав і не звільняє від обов'язків щодо дитини.
Визначальним принципом регулювання сімейних відносин за участю дитини є максимально можливе урахування інтересів дитини (частина восьма статті 7 СК України, стаття 11 Закону України «Про охорону дитинства»).
Відповідно до ч. 2 ст. 155 СК України, батьківські права не можуть здійснюватися всупереч інтересам дитини.
Питання справедливої рівноваги між інтересами батьків та інтересами дитини неодноразово аналізувалося Європейським судом з прав людини, практика якого відповідно до статті 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» і частини четвертої статті 10 ЦПК України застосовується судом як джерело права.
У рішенні ЄСПЛ у справі «Хант проти України» від 07.12.2006 зазначено, що між інтересами дитини та інтересами батьків повинна існувати справедлива рівновага і, дотримуючись такої рівноваги, особлива увага має бути до найважливіших інтересів дитини, які за своєю природою та важливістю мають переважати над інтересами батьків. Зокрема, стаття 8 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод не надає батькам права вживати заходів, які можуть зашкодити здоров'ю чи розвитку дитини (рішення ЄСПЛ у справі «Johansen v. Norway» від 07.08.1996).
Отже, положення про рівність прав та обов'язків батьків у вихованні дитини не може тлумачиться на шкоду інтересам дитини.
Практика ЕСПЛ встановлює акценти, відповідно до яких при розгляді сімейного спору пріоритет мають інтереси дитини над інтересами батьків; діти, народжені у шлюбі, і діти, народжені поза шлюбом, є рівними у своїх правах; будь-яке обмеження, накладене на особисте спілкування у відносинах між батьками та дітьми, повинне ґрунтуватися на належних до справи та обґрунтованих причинах, висунутих для захисту інтересів дитини і для подальшого об'єднання сім'ї. (Справа «Савіни проти України» від 18.12.2008, «МакМайкл проти Сполученого Королівства» від 24.02.1995).
Учасники сімейних правовідносин можуть мати особисті та майнові суб'єктивні сімейні обов'язки. Свої обов'язки учасники сімейних відносин здійснюють різними способами: здійснення активних дій; утримання від здійснення активних дій. Якщо невиконання особистих обов'язків учасників сімейних відносин у випадках, передбачених в законі, може припинятися або не зумовлювати відповідних наслідків, то невиконання сімейного обов'язку майнового характеру не допускається. Оскільки на відміну від особистих, майнові обов'язки можуть виконуватися незалежно від самого носія такого обов'язку за допомогою інших суб'єктів. Невиконання або ухилення від виконання сімейного обов'язку може бути підставою для застосування відповідних правових наслідків, що можуть визначатися в: нормах СК України; домовленості (договорі) сторін. Наслідки невиконання або ухилення від виконання сімейного обов'язку можуть мати: особистий характер, коли негативний вплив відбувається на особисту сферу зобов'язаної особи; майновий характер, якщо такий вплив здійснюється на майнову сферу зобов'язаної особи (постанова Верховного Суду в складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 19.01.2022 (справа № 711/679/21).
Суд застосовує способи захисту, які встановлені законом або домовленістю (договором) сторін. Способами захисту сімейних прав та інтересів зокрема є: припинення правовідношення, а також його анулювання (частина друга статті 18 СК України).
Держави-учасниці поважають право дитини, яка розлучається з одним чи обома батьками, підтримувати на регулярній основі особисті відносини і прямі контакти з обома батьками, за винятком випадків, коли це суперечить найкращим інтересам дитини (стаття 9 Конвенції ООН про права дитини від 20.11.1989).
Європейський суд з прав людини зауважує, що оцінка загальної пропорційності будь-якого вжитого заходу, що може спричинити розрив сімейних зв'язків, вимагатиме від судів ретельної оцінки низки факторів та залежно від обставин відповідної справи вони можуть відрізнятися. Проте необхідно пам'ятати, що основні інтереси дитини є надзвичайно важливими. При визначенні основних інтересів дитини у кожному конкретному випадку необхідно враховувати дві умови: по-перше, у якнайкращих інтересах дитини буде збереження її зв'язків із сім'єю, крім випадків, коли сім'я виявляється особливо непридатною або явно неблагополучною; по-друге, у якнайкращих інтересах дитини буде забезпечення її розвитку у безпечному, спокійному та стійкому середовищі, що не є неблагополучним (MAMCHUR v. UKRAINE, №10383/09, § 100, ЄСПЛ, від 16.07.2015).
Приписи СК України та інших законодавчих актів не містять заборони позбавлення батьківських прав стосовно сина/дочки після досягнення ними повноліття (постанова Верховного Суду в складі Об'єднаної палати Касаційного цивільного суду від 29.01.2024 у справі № 185/9339/21).
Підстави позбавлення батьківських прав передбачені частиною першою статті 164 СК України. Зокрема, у вказаній нормі визначено, що мати, батько можуть бути позбавлені судом батьківських прав, якщо вона, він: 1) не забрали дитину з пологового будинку або з іншого закладу охорони здоров'я без поважної причини і протягом шести місяців не виявляли щодо неї батьківського піклування; 2) ухиляються від виконання своїх обов'язків щодо виховання дитини та/або забезпечення здобуття нею повної загальної середньої освіти; 3) жорстоко поводяться з дитиною; 4) є хронічними алкоголіками або наркоманами; 5) вдаються до будь-яких видів експлуатації дитини, примушують її до жебракування та бродяжництва; 6) засуджені за вчинення умисного кримінального правопорушення щодо дитини.
Тлумачення наведених норм права дозволяє зробити висновок, що ухилення від виконання своїх обов'язків по вихованню дитини може бути підставою для позбавлення батьківських прав лише за умови винної поведінки батьків, свідомого нехтування ними своїми обов'язками.
Ухилення батьків від виконання своїх обов'язків має місце, коли вони не піклуються про фізичний і духовний розвиток дитини, її навчання, підготовку до самостійного життя, зокрема: не забезпечують необхідного харчування, медичного догляду, лікування дитини, що негативно впливає на її фізичний розвиток як складову виховання; не спілкуються з дитиною в обсязі, необхідному для її нормального самоусвідомлення; не надають дитині доступу до культурних та інших духовних цінностей; не сприяють засвоєнню нею загальновизнаних норм моралі; не виявляють інтересу до її внутрішнього світу; не створюють умов для отримання нею освіти.
Зазначені фактори, як кожен окремо, так і в сукупності, можна розцінювати як ухилення від виховання дитини лише за умови винної поведінки батьків, свідомого нехтування ними своїми обов'язками.
У статті 165 СК України визначено, що право на звернення до суду з позовом про позбавлення батьківських прав мають один з батьків, опікун, піклувальник, особа, в сім'ї якої проживає дитина, заклад охорони здоров'я, навчальний або інший дитячий заклад, в якому вона перебуває, орган опіки та піклування, прокурор, а також сама дитина, яка досягла чотирнадцяти років.
Зі змісту статті 166 СК України убачається, що позбавлення батьківських прав є виключною мірою, яка тягне за собою серйозні й остаточні правові наслідки (втрата прав, заснованих на спорідненості) як для батька (матері), так і для дитини.
Суд може у виняткових випадках при доведеності винної поведінки когось із батьків або їх обох з урахуванням її характеру, особи батька і матері, а також інших конкретних обставин справи відмовити в задоволенні позову про позбавлення батьківських прав, попередивши відповідача про необхідність змінити ставлення до виховання дитини (дітей) і поклавши на органи опіки та піклування контроль за виконанням ним батьківських обов'язків.
Таким чином, позбавлення батьківських прав допускається лише тоді, коли змінити поведінку батьків у кращу сторону неможливо, і лише при наявності вини у діях батьків.
У справі «Мамчур проти України» (заява № 10383/09) від 16.07.2015 Європейський суд з прав людини зауважував, що оцінка загальної пропорційності будь-якого вжитого заходу, що може спричинити розрив сімейних зв'язків, вимагатиме від судів ретельної оцінки низки факторів та залежно від обставин відповідної справи вони можуть відрізнятися. Проте необхідно пам'ятати, що основні інтереси дитини є надзвичайно важливими.
Відповідно до частин четвертої-шостої статті 19 СК України, при розгляді судом спорів щодо участі одного з батьків у вихованні дитини, місця проживання дитини, виселення дитини, зняття дитини з реєстрації місця проживання, визнання дитини такою, що втратила право користування житловим приміщенням, позбавлення та поновлення батьківських прав, побачення з дитиною матері, батька, які позбавлені батьківських прав, відібрання дитини від особи, яка тримає її у себе не на підставі закону або рішення суду, управління батьками майном дитини, скасування усиновлення та визнання його недійсним обов'язковою є участь органу опіки та піклування, представленого належною юридичною особою.
Орган опіки та піклування подає суду письмовий висновок щодо розв'язання спору на підставі відомостей, одержаних у результаті обстеження умов проживання дитини, батьків, інших осіб, які бажають проживати з дитиною, брати участь у її вихованні, а також на підставі інших документів, які стосуються справи.
Орган опіки та піклування Вінницької міської ради вважає, що ОСОБА_2 , як матір, доцільно позбавити батьківських прав щодо дитини ОСОБА_5 ІНФОРМАЦІЯ_3 , оскільки ОСОБА_2 не відвідує навчальний заклад, у якому навчається ОСОБА_18 , не супроводжує його до лікаря у разі потреби та не спілкується з сином, своєю поведінкою порушила вимоги статті 150 Сімейного кодексу України, які покладають на батьків обов?язки по вихованню та розвитку, що підтверджується висновком Органу опіки та піклування Вінницької міської ради №01/00/011/29985 від 12.05.2025.
Відповідно до ст. 212 ЦПК України, суд не пов'язаний висновками певних органів, експертів та оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, яке ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні заявлених у справі доказів та обставин справи. Жоден доказ, у тому числі і висновок органу опіки та піклування, не має для суду наперед встановленої сили. Отже, суд може не погодитись із даним висновком і не взяти його до уваги.
Згідно з ч. 6 ст. 19 СК України, суд може не погодитися з висновком органу опіки та піклування, якщо він є недостатньо обґрунтованим, суперечить інтересам дитини.
Наданий органом опіки та піклування Вінницької міської ради висновок №01/00/011/29985 від 12.05.2025 щодо розв'язання спору не є достатньо обґрунтованим, а відтак не може бути покладений судом в основу висновку при вирішенні спору щодо позбавлення батьківських прав ОСОБА_2 відносно малолітнього сина ОСОБА_5 .
Тому суд не погоджується із висновком Органу опіки та піклування Вінницької міської ради №01/00/011/29985 від 12.05.2025 і не бере його до уваги.
У постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 13.03.2019 (справа № 631/2406/15-ц) зазначено, що: «тлумачення пункту 2 частини першої статті 164 СК України дозволяє зробити висновок, що ухилення від виконання своїх обов'язків по вихованню дитини може бути підставою для позбавлення батьківських прав лише за умови винної поведінки батьків, свідомого нехтування ними своїми обов'язками. Ухилення батьків від виконання своїх обов'язків має місце, коли вони не піклуються про фізичний і духовний розвиток дитини, її навчання, підготовку до самостійного життя, зокрема: не забезпечують необхідного харчування, медичного догляду, лікування дитини, що негативно впливає на її фізичний розвиток як складову виховання; не спілкуються з дитиною в обсязі, необхідному для її нормального самоусвідомлення; не надають дитині доступу до культурних та інших духовних цінностей; не сприяють засвоєнню нею загальновизнаних норм моралі; не виявляють інтересу до її внутрішнього світу; не створюють умов для отримання нею освіти. Зазначені фактори, як кожен окремо, так і в сукупності, можна розцінювати як ухилення від виховання дитини лише за умови винної поведінки батьків, свідомого нехтування ними своїми обов'язками. Позбавлення батьківських прав є виключною мірою, яка тягне за собою серйозні правові наслідки як для батька (матері), так і для дитини (стаття 166 СК України). Зважаючи на те, що позбавлення батьківських прав є крайнім заходом, суд може у виняткових випадках при доведеності винної поведінки когось із батьків або їх обох з урахуванням її характеру, особи батька і матері, а також інших конкретних обставин справи відмовити в задоволенні позову про позбавлення цих прав, попередивши відповідача про необхідність змінити ставлення до виховання дитини (дітей) і поклавши на органи опіки та піклування контроль за виконанням ним батьківських обов'язків. Таким чином, позбавлення батьківських прав допускається лише тоді, коли змінити поведінку батьків у кращу сторону неможливо, і лише при наявності вини у діях батьків. За обставин недоведеності свідомого нехтування відповідачем своїми батьківськими обов'язками, а також наявності конфлікту між колишнім подружжям, які створивши нові сім'ї не можуть дійти порозуміння у питаннях виховання спільної дитини, а також те, що батько дитини проти позбавлення батьківських прав заперечує, суди попередніх інстанцій дійшли помилкового висновку про наявність правових підстав для позбавлення його батьківських прав».
У постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 09.11.2020 (справа № 753/9433/17) зазначено, що: «аналіз практики ЄСПЛ дає підстави для висновку, що рівність прав батьків щодо дитини є похідною від прав та інтересів дитини на гармонійний розвиток та належне виховання, й у першу чергу повинні бути визначені та враховані інтереси дитини, виходячи із об'єктивних обставин спору, а вже тільки потім права батьків. Незацікавленість батька, який сплачує аліменти, в підготовці дитини до школи чи непідтримання ним захоплення дитиною співом та грою на фортепіано, необізнаність про стан здоров'я дитини не може бути підставою для позбавлення відповідача батьківських прав, а свідчить про відсутність емоційного зв'язку між членами родини, що може бути результатом відсутності сталого спілкування чи різних світоглядів. Доводи касаційної скарги про те, що спілкування з батьком завдає психологічний дискомфорт дитині, відхиляються, оскільки матеріали справи свідчать, що емоційний стан дитини обумовлений не присутністю батька в її житті, а напруженими конфліктними стосунками між батьками, які використовують дитину для образ один одного, зневажають право сина на спокійне щасливе дитинство та гармонійний розвиток особистості. Особисті конфлікти між батьками не повинні порушувати інтереси дитини».
Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом (частина перша статті 81 ЦПК України).
Аналізуючи вищевикладене та врахувавши надані докази, суд зазначає таке.
Очевидно, що сімейні відносини мають «складний» характер, і сім'я може переживати як найкращі, так й найгірші часи. Суду завжди складно зробити висновок про те, що сімейні стосунки неможливо врятувати, і тому суд має позбавляти батьків такого шансу тільки в тому разі, якщо вони становлять реальну загрозу для благополуччя дитини.
У даній ситуації подібні ризики судом не установлено та сторонами не доведено. Простої бездіяльності з боку матері ОСОБА_2 недостатньо для того, щоб зробити висновок про наявність виняткових обставин, за яких можливо позбавити її батьківських прав. Навіть якщо припустити, що саме бездіяльність ОСОБА_2 призвела до розриву зв'язків між нею та її сином ОСОБА_5 , а не будь-яке ймовірне батьківське відчуження, то ця обставина не є достатньою для позбавлення матері батьківських прав щодо її сина, особливо в ситуації, коли матір дитини - ОСОБА_2 на засіданні комісії з питань захисту прав дитини, а також представникам Служби у справах дітей Якушинецької сільської ради вказувала, що не бажає, щоб її позбавляли батьківських прав, обіцяє в майбутньому виконувати батьківські обов'язки. Такі пояснення ОСОБА_2 зовсім не узгоджуються із поданою до суду заявою, у якій вона вказала, що позовні вимоги ОСОБА_1 визнає повністю, не заперечує, щоб її позбавили батьківських прав відносно сина ОСОБА_5 , просить усі судові засідання проводити за її відсутності.
Згідно з ч. 4 ст. 206 ЦПК України, у разі визнання відповідачем позову суд за наявності для того законних підстав ухвалює рішення про задоволення позову. Якщо визнання відповідачем позову суперечить закону або порушує права, свободи чи інтереси інших осіб, суд постановляє ухвалу про відмову у прийнятті визнання відповідачем позову і продовжує судовий розгляд.
Отже, в розумінні приписів статті 206 ЦПК України, суд відмовляє у прийнятті визнання відповідачем позову, якщо це суперечить закону або порушує права, свободи чи інтереси інших осіб.
Відповідно до частин другої, третьої статті 155 СК України, батьківські права не можуть здійснюватися всупереч інтересам дитини. Відмова батьків від дитини є неправозгідною, суперечить моральним засадам суспільства.
З огляду на викладені норми права, заява відповідача ОСОБА_2 , у якій вона відмовляється від батьківських прав на дитину та визнає позов про позбавлення її батьківських прав, не може слугувати підставою для задоволення позову, оскільки відмова батьків від дитини є неправозгідною, суперечить моральним засадам суспільства та не відповідає інтересам дитини.
За таких обставин суд не приймає визнання відповідачем ОСОБА_2 позову у частині позбавлення її батьківських прав, оскільки у цій категорії справ визнання позову суперечить закону, а саме: частині третій статті 155 СК України, та порушує інтереси дитини.
Верховний Суд у постанові від 10.11.2023 (справа № 401/1944/22) наголосив, що саме лише подання заяви про визнання позову у справі про позбавлення батьківських прав не може бути підставою для звільнення позивача від обов'язку надання інших доказів на підтвердження існування обставин, передбачених частиною першою статті 164 СК України, для позбавлення батьківських прав.
Під час розгляду даної справи судом не було установлено, що матір ОСОБА_2 не відповідає вимогам, необхідним для виховання дітей, або що вона коли-небудь заподіювала шкоду своєму сину, або що вона становила загрозу для здоров'я та розвитку дитини, або що спілкування із матір'ю могло порушити відповідні права дитини. Тобто у даній справі ні життя, ні фізична недоторканність, ні здоров'я, ні психологічний стан дитини не були зачеплені, та відсутні інші виняткові обставини.
Слід вказати, що твердження позивача ОСОБА_1 про те, що « ОСОБА_2 зловживає спиртними напоями, часто покидає дітей, не надає належного догляду дітям» не підтверджені жодними доказами, а відтак є недоведеними, у зв'язку із чим такі твердження не беруться судом до уваги.
Установлено, що за час відсутності спілкування з матір'ю дитина ОСОБА_5 дійсно міг встановити міцні родинні зв'язки зі своїм батьком та його теперішньою дружиною - ОСОБА_8 . Для дитини це є його сім'я. Однак у цих відносинах немає нічого, що могло б виправдати позбавлення можливості дитині відновити зв'язок зі своєю біологічною матір'ю.
З метою захисту найкращих інтересів дитини очевидно, що дитині краще залишатися у сім'ї, з якою у неї вже склався відповідний зв'язок. Втім, цього недостатньо, щоб виправдати позбавлення матері будь-якого спілкування з дитиною і можливості такого спілкування в майбутньому. Таким чином, позбавлення матері батьківських прав не відповідає критерію пропорційності.
Хоч період, протягом якого матір ОСОБА_2 не підтримувала контакту з сином ОСОБА_5 , тривав достатньо довго, особливо для дитини його віку, цей фактор сам по собі не може виключати можливість відновлення зв'язків між сином і його біологічною матір'ю в майбутньому. Фактична повага до сімейного життя вимагає, щоб майбутні відносини між матір'ю і дитиною визначалися з урахуванням усіх важливих факторів, а не просто спливом часу.
Діти мають право на врахування їхньої думки і на те, щоб бути заслуханими з питань, що торкаються їхніх інтересів. Зокрема, в силу того, як із спливом часу діти стають більш зрілими і здатними сформулювати свою думку, суди повинні належним чином враховувати їх погляди і почуття, а також їх право на повагу до їхнього особистого життя. Водночас їх погляди необов'язково залишаються незмінними, та їх заперечення, яким слід надавати належного значення, необов'язково є достатніми для того, щоб превалювати над інтересами батьків, особливо щодо того, що стосується регулярного спілкування зі своєю дитиною. Вочевидь право дитини на висловлення своєї думки не потрібно тлумачити як фактичне надання дітям безумовного права вето без аналізу будь-яких інших факторів або без проведення оцінки для визначення їхніх найкращих інтересів.
Зазначене узгоджується із висновком Верховного Суду, викладеним у постанові від 04.04.2024 (справа № 553/449/20).
Суд враховує думку дитини ОСОБА_5 , висловлену під час засідання комісії з питань захисту прав дитини, однак вважає, що небажання підтримувати з матір'ю ОСОБА_2 стосунки може бути викликане тривалою відсутністю останньої у житті дитини.
Водночас ОСОБА_2 під час засідання комісії з питань захисту прав дитини вказала, що не відвідує навчальний заклад, у якому навчається Назар, не супроводжує його до лікаря у разі потреби через відсутність матеріальної можливості для утримання сина.
Повну й абсолютну заборону контактів між дитиною та біологічною матір'ю не можливо використовувати як засіб виховання або покарання матері. Надання матері можливості спілкуватися зі своїм сином не поставить під загрозу благополуччя хлопчика, а навпаки сприятиме відновленню контактів з його біологічною матір'ю і відповідатиме його найкращим інтересам.
Слід вказати, що з досягненням певного віку змінюються умови розвитку дитини, її життєві орієнтири, погляди та цінності, та у разі нормального спілкування між сином та матір'ю у комфортних для дитини умовах, позиція сина також може зазнати змін.
Позбавлення особи її/його батьківських прав є особливо кардинальним заходом, який позбавляє батька/матір сімейного життя з дитиною, та не відповідає меті їх возз'єднання.
У даному випадку судом не установлено обставин остаточного й свідомого ухилення матері від виконання своїх батьківських обов'язків. Позивач відповідних доказів суду не надав.
Доводи позивача у позовній заяві не свідчать про остаточне й свідоме ухилення матері ОСОБА_2 від виконання своїх батьківських обов'язків.
Проживання дитини на час розгляду справи разом із батьком та його дружиною, які займаються вихованням і розвитком дитини, не свідчить про те, що матір сина не бажає брати участь в утриманні і вихованні дитини, тобто свідомо й умисно нехтує своїми батьківськими обов'язками.
Крім того, у спірних правовідносинах не установлено, що відповідач є тією особою, поведінка чи дії якої можуть свідчити про негативний вплив на дитину, а тому розрив із нею сімейних відносин не відповідає інтересам дитини.
При цьому не встановлено обставин, які б свідчили про те, що ОСОБА_2 не бажає спілкуватися з сином та брати участь у його вихованні, остаточно і свідомо самоусунулася від виконання своїх обов'язків з виховання дитини.
Невідвідування відповідачем ОСОБА_2 закладу охорони здоров'я та навчального закладу сина не є належним доказом її свідомого навмисного ухилення від виконання батьківських обов'язків. Довідка з навчального закладу дитини, що містить загальні фрази щодо неучасті відповідача у вихованні сина, і не розкриває усіх аспектів та змісту такої складної категорії, як участь у вихованні дитини, у сукупності з іншими доказами не є достатньою для позбавлення відповідача ОСОБА_2 батьківських прав.
Отже, у цій справі позбавлення батьківських прав відповідача ОСОБА_20 відносно сина ОСОБА_5 не відповідає його якнайкращим інтересам, оскільки обставини ухилення матері від виконання своїх батьківських обов'язків не знайшли свого підтвердження.
Суд уважає, що питання щодо належного виховання дитини можна вирішити за допомогою менш радикальних засобів, не вдаючись до роз'єднання дитини з матір'ю.
Самі по собі встановлені факти, що батьки не у достатній мірі спілкуються з дитиною, забезпечують її матеріально, беруть участь у вихованні, не може бути підставою для позбавлення батьківських прав. Інтереси дитини полягають у тому, щоб забезпечити її право на потребу у любові, піклуванні та матеріальній забезпеченості. Дитина має право на особливе піклування та повинна мати свободу вибору щодо своїх батьків тощо. Аналізуючи встановлені факти у контексті позбавлення батьківських прав, слід зважувати на те, що позбавлення батьківських прав та усвідомлення цього самою дитиною вже несе в собі негативний вплив на її свідомість, і застосовувати цей захід як крайню міру впливу та захисту прав дитини.
Оскільки позбавлення батьківських прав є крайнім заходом, суд може у виняткових випадках при доведеності винної поведінки когось із батьків або їх обох з урахуванням її характеру, особи батька і матері, а також інших конкретних обставин справи відмовити в задоволенні позову про позбавлення цих прав, попередивши відповідача про необхідність змінити ставлення до виховання дитини (дітей) і поклавши на органи опіки та піклування контроль за виконанням ним батьківських обов'язків.
За таких обставин, з урахуванням інтересів дитини та того, що позбавлення батьківських прав є крайнім заходом, встановивши, що на даний час відсутні підстави для застосування пункту 2 частини першої статті 164 СК України, суд дійшов висновку, що відсутні підстави для позбавлення батьківських прав ОСОБА_2 відносно сина ОСОБА_5 .
Поряд із цим, виходячи з установлених судом обставин справи, враховуючи, що ОСОБА_2 як матір не бере достатньої участі у вихованні сина ОСОБА_5 , суд вважає за доцільне попередити відповідача про необхідність змінити ставлення до виховання сина, поклавши на Службу у справах дітей Вінницької міської ради як органу опіки і піклування контроль за виконанням ОСОБА_2 батьківських обов'язків.
Надання можливості відповідачу змінити ставлення до виховання сина стосується, насамперед, урахування якнайкращих інтересів дитини. У разі відсутності реальних змін у поведінці відповідача як матері стосовно дитини протягом розумного строку після ухвалення судового рішення позивач не позбавлений можливості повторно ініціювати питання про позбавлення відповідача батьківських прав. При цьому, при розгляді такої справи суд повинен буде врахувати той факт, що до відповідача раніше застосовувалось попередження про необхідність змінити ставлення до виховання дитини, та на підставі наданих сторонами доказів оцінити, чи було вчинено нею дії на виконання такого попередження. Залишення поза увагою попередження суду про необхідність змінити ставлення до виконання батьківських обов'язків в подальшому може бути визнано достатньою підставою для позбавлення батьківських прав (постанови Верховного Суду від 23.10.2024 у справі № 464/2040/23, від 06.03.2024 у справі № 317/2256/22, від 22.01.2025 у справі № 333/8983/23, від 04.04.2025 у справі № 6290/3692/23).
Враховуючи, що фактично протягом тривалого часу між матір'ю та дитиною був відсутній зв'язок, на думку суду, очевидною є необхідність з боку відповідача ОСОБА_2 вироблення такої виховної тактики, яка не матиме для дитини негативних наслідків, їх спілкування буде комфортним для сина, а матір'ю будуть враховуватись інтереси дитини та дотримуватись його особисті кордони.
Позивач ОСОБА_1 у позовній заяві, крім іншого, просить стягнути з ОСОБА_2 аліменти на його користь на утримання сина ОСОБА_5 .
Згідно зі статтею 141 СК України, мати, батько мають рівні права та обов'язки щодо дитини, незалежно від того, чи перебували вони у шлюбі між собою; розірвання шлюбу між батьками, проживання їх окремо від дитини не впливає на обсяг їхніх прав і не звільняє від обов'язків щодо дитини.
У статті 180 СК України визначено, що батьки зобов'язані утримувати дитину до досягнення нею повноліття.
Відповідно до ч. 3 ст.181 СК України, за рішенням суду кошти на утримання дитини (аліменти) присуджуються у частці від доходу її матері, батька або у твердій грошовій сумі за вибором того з батьків або інших представників дитини, разом з яким проживає дитина.
У частинах першій та другій статті 182 СК України визначено, що при визначенні розміру аліментів суд враховує: стан здоров'я та матеріальне становище дитини; стан здоров'я та матеріальне становище платника аліментів; наявність у платника аліментів інших дітей, непрацездатних чоловіка, дружини, батьків, дочки, сина; наявність рухомого та нерухомого майна, грошових коштів; доведені стягувачем аліментів витрати платника аліментів, у тому числі на придбання нерухомого або рухомого майна, сума яких перевищує десятикратний розмір прожиткового мінімуму для працездатної особи, якщо платником аліментів не доведено джерело походження коштів; інші обставини, що мають істотне значення. Розмір аліментів має бути необхідним та достатнім для забезпечення гармонійного розвитку дитини. Мінімальний розмір аліментів на одну дитину не може бути меншим, ніж 50 відсотків прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку.
Відповідно до ст. 3 Конвенції ООН про права дитини від 20.11.1989, яка була ратифікована Постановою Верховної Ради України №789-XII від 27.02.1991 і набула чинності для України 27.09.1991, в усіх діях щодо дітей, незалежно від того, здійснюються вони державними чи приватними установами, що займаються питаннями соціального забезпечення, судами, адміністративними чи законодавчими органами, першочергова увага приділяється якнайкращому забезпеченню інтересів дитини.
Згідно з ч. 2 ст. 3 Конвенції про права дитини, держави-учасниці зобов'язуються забезпечити дитині такий захист і піклування, які необхідні для її благополуччя, беручи до уваги права й обов'язки її батьків, опікунів чи інших осіб, які відповідають за неї за законом, і з цією метою вживають всіх відповідних законодавчих і адміністративних заходів. Держави-учасниці забезпечують у максимально можливій мірі виживання і здоровий розвиток дитини (частина друга статті 6 цієї Конвенції).
Також у частинах першій та другій статті 27 Конвенції про права дитини визначено, що держави-учасниці визнають право кожної дитини на рівень життя, необхідний для фізичного, розумового, духовного, морального і соціального розвитку дитини. Батьки або інші особи, які виховують дитину, несуть основну відповідальність за забезпечення в межах своїх здібностей і фінансових можливостей умов життя, необхідних для розвитку дитини.
Відповідно до статті 8 Закону України «Про охорону дитинства», кожна дитина має право на рівень життя, достатній для її фізичного, морального, культурного, духовного і соціального розвитку. Батьки або особи, які їх заміняють, несуть відповідальність за створення необхідних для всебічного розвитку дитини відповідно до законів України.
Так, при визначенні розміру аліментів, відповідно до вимог ч. 1 ст. 182 СК України, суд враховує стан здоров'я та матеріальне становище дитини, яка є здоровою; стан здоров'я та матеріальне становище платника аліментів, яка працездатного віку. Будь-які докази, що за станом здоров'я відповідач не має можливості надавати матеріальну допомогу на утримання дитини, відсутні.
Суд приймає визнання позову відповідачем ОСОБА_2 у частині стягнення аліментів, оскільки це не суперечить закону, не порушує права, свободи чи інтереси відповідача та інших осіб, а також відповідатиме інтересам дитини ОСОБА_5 .
Таким чином, аналізуючи вищезазначені обставини та факти, враховуючи принципи об'єктивності та справедливості, суд вважає позовні вимоги ОСОБА_1 у частині стягнення аліментів на утримання сина ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_5 , в розмірі однієї чверті від усіх видів заробітку (доходу) ОСОБА_2 , але не менше 50 відсотків прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку, щомісячно до досягнення дитиною повноліття, обґрунтованими, законними та такими, що підлягають задоволенню.
Згідно з ч. 1 ст. 191 СК України, аліменти на дитину присуджуються за рішенням суду від дня пред'явлення позову, а в разі подання заяви про видачу судового наказу - із дня подання такої заяви.
ОСОБА_1 звернувся до суду з позовною заявою про позбавлення батьківських прав та стягнення аліментів на утримання дитини 01.04.2025.
Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 430 ЦПК України, суд вважає за необхідне з метою забезпечення інтересів дитини допустити рішення до негайного виконання у частині стягнення суми платежу за один місяць.
Згідно з усталеною практикою Європейського суду з прав людини, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною залежно від характеру рішення («Серявін та інші проти України» (Seryavin and Others v. Ukraine) від 10.02.2010, заява №4909/04).
Відповідно до ч. 1 ст. 141 ЦПК України, судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених вимог.
У частині другій статті 141 ЦПК України визначено, що інші судові витрати, пов'язані з розглядом справи, покладаються: 1) у разі задоволення позову - на відповідача; 2) у разі відмови в позові - на позивача; 3) у разі часткового задоволення позову - на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
Враховуючи те, що позовні вимоги ОСОБА_1 у частині позбавлення батьківських прав слід залишити без задоволення, понесені позивачем судові витрати слід залишити за останнім.
Оскільки позивача звільнено від сплати судових витрат за подання позову у частині стягнення аліментів на дитину, у цій частині судові витрати на відповідача не покладаються (висновок Великої Палати Верховного Суду в постанові від 13.07.2022 у справі № 496/3134/19).
Керуючись статтями 7, 19, 141, 164-166, 171 СК України, статтями 4, 12, 76-82, 89, 95,141, 142, 263-265, 268 ЦПК України, суд -
Позовну заяву ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , треті особи, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору: Служба у справах дітей Вінницької міської ради, Служба у справах дітей Якушинецької сільської ради, про позбавлення батьківських прав та стягнення аліментів на утримання дитини - задовольнити частково.
Стягувати з ОСОБА_2 (РНОКПП НОМЕР_4 ) на користь ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_5 ) аліменти на утримання сина ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_5 , у розмірі однієї чверті заробітку (доходу), але не менше 50 відсотків прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку, щомісячно, починаючи стягнення з 01 квітня 2025 року, і до досягнення дитиною повноліття.
Рішення про стягнення аліментів у межах суми платежу за один місяць - допустити до негайного виконання.
Решту позовних вимог залишити без задоволення.
Попередити ОСОБА_2 про необхідність змінити ставлення до виховання сина ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , поклавши на Службу у справах дітей Вінницької міської ради контроль за виконанням ОСОБА_2 батьківських обов'язків.
Рішення може бути оскаржено до Вінницького апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення.
Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручено у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційну скаргу подано протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
У разі неявки всіх учасників справи у судове засідання, яким завершується розгляд справи, або розгляду справи без повідомлення (виклику) учасників справи, суд підписує рішення без його проголошення. Датою ухвалення рішення, ухваленого за відсутності учасників справи, є дата складення повного судового рішення.
Позивач ОСОБА_1 , адреса місця проживання: АДРЕСА_1 .
Відповідач ОСОБА_2 , адреса останнього відомого зареєстрованого місця проживання: АДРЕСА_2 .
Третя особа Служба у справах дітей Вінницької міської ради, адреса місцезнаходження: м. Вінниця, вул. Соборна, 50, кімн. 401-409.
Третя особа Служба у справах дітей Якушинецької сільської ради, адреса місцезнаходження: с. Якушинці, вул. Новоселів, 1, Вінницького району Вінницької області.
Дата складення повного судового рішення - 06.04.2026.