31 березня 2026 року м. Харків Справа № 917/1749/25
Східний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:
головуючий суддя Слободін М.М., суддя Гребенюк Н.В. , суддя Шутенко І.А.
за участю секретаря судового засідання Бєлкіної О.М.
за участю представників сторін:
позивача - Мазан О.І.
відповідача - Будігай О.В.
розглянувши апеляційну скаргу Військової частини НОМЕР_1 (вх. № 294Х/1) на рішення господарського суду Харківської області від 15.01.2026 у справі № 917/1749/25 (повне рішення складено 26.01.2026 у приміщенні господарського суду Харківської області суддею Кухар Н.М.)
за позовом Військової частини НОМЕР_1 ( АДРЕСА_1 ; код ЄДРПОУ НОМЕР_2
до Товариства з обмеженою відповідальністю "Ремтехналадка" (вул. Кириченко Раїси, буд.1, м. Полтава, 36000; код ЄДРПОУ 25155206)
про стягнення 1 266 028,69 грн
Військова частина НОМЕР_1 08.09.2025 звернулась до господарського суду Полтавської області з позовною заявою до Товариства з обмеженою відповідальністю "Ремтехналадка" про стягнення пені в розмірі 1 266 028,69 грн.
Позовні вимоги обґрунтовано тим, що відповідач, в порушення умов Державного контракту (Договір підряду) на будівництво фортифікаційних споруд № 131/4Д від 01.05.2025 та приписів чинного законодавства, не виконав належним чином взяті на себе зобов'язання з виконання робіт у передбачені умовами договору строки.
Ухвалою господарського суду Полтавської області від 10.09.2025 по справі № 917/1749/25 справу № 917/1749/25 за вищевказаною позовною заявою передано до господарського суду Харківської області.
Рішенням господарського суду Харківської області від 15.01.2026 у справі № 917/1749/25 у позові Військової частини НОМЕР_1 ( АДРЕСА_1 ; код ЄДРПОУ НОМЕР_2 ) до Товариства з обмеженою відповідальністю "Ремтехналадка" (вул. Кириченко Раїси, буд.1, м. Полтава, 36000; код ЄДРПОУ 25155206) про стягнення 1 266 028,69 грн - відмовлено.
Не погодившись з вищезазначеним рішенням, до Східного апеляційного господарського суду звернулась Військова частина НОМЕР_1 з апеляційною скаргою, в якій просила скасувати рішення господарського суду Харківської області від 15.01.2026 у справі № 917/1749/25 та ухвалити нове рішення, яким позов задовольнити у повному обсязі та стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «РЕМТЕХНАЛАДКА» на користь Військової частини НОМЕР_1 пеню в розмірі 1 266 028,69 грн. та сплачений за подання позовної заяви та апеляційної скарги судовий збір.
Апеляційна скарга мотивована тим, що господарським судом Харківської області порушено правила територіальної підсудності розгляду даної справи, зважаючи на те, що предметом Державного контракту (Договору підряду) на будівництво фортифікаційних споруд № 131/4Д від 01.05.2025 (далі - Договір), укладеного між сторонами, є будівництво лінії невибухових інженерних загороджень №3.1.2 в Харківській області, які не є нерухомим майном.
Як стверджує апелянт, матеріалами справи підтверджується те, що позов військової частини НОМЕР_1 був пред'явлений за місцезнаходженням відповідача - в господарський суд Полтавської області. Однак господарський суд Полтавської області, посилаючись на ч.3 ст.30 ГПК України, ухвалою від 10.09.2025 у справі № 917/1749/25 вирішив скерувати дану справу до господарського суду Харківської області. Ухвалою господарського суду Харківської області від 07.10.2025 відкрито провадження по справі № 917/1749/25. Оскільки предмет договору представляв собою конструкцію з тросів і колючої проволоки, застосування правила виключної підсудності (за місцем знаходження нерухомості) до даного спору було безпідставним.
Ухвалою Східного апеляційного господарського суду від 27.02.2026 відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою Військової частини НОМЕР_1 (вх. № 294Х/1) на рішення господарського суду Харківської області від 15.01.2026 у справі № 917/1749/25. Призначено справу до розгляду на 31.03.2026.
10.03.2026 від відповідача надійшов відзив на апеляційну скаргу, в якому він просив апеляційну скаргу Військової частини НОМЕР_1 на рішення господарського суду Харківської області від 15.01.2026 у справі № 917/1749/25 залишити без задоволення, а рішення господарського суду Харківської області від 15.01.2026 у справі № 917/1749/25 - без змін. Також просив стягнути з Військової частини НОМЕР_1 на користь ТОВ «РЕМТЕХНАЛАДКА» судові витрати, пов'язані з розглядом апеляційної скарги.
В судове засідання, призначене на 31.03.2026, з'явились представники сторін та надали пояснення по справі.
Відповідно до статті 269 Господарського процесуального кодексу України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
Розглянувши матеріали справи, дослідивши представлені докази в їх сукупності, заслухавши пояснення представників сторін, перевіривши правильність застосування місцевим господарським судом норм матеріального та процесуального права, апеляційний господарський суд дійшов висновку про наявність правових підстав для задоволення апеляційної скарги, виходячи з наступного.
Як вбачається з матеріалів справи, 01.05.2025 між Військовою частиною НОМЕР_1 (Замовник, позивач у справі) та Товариством з обмеженою відповідальністю «Ремтехналадка» (Підрядник, відповідач у справі) було укладено Державний контракт (Договір підряду) на будівництво фортифікаційних споруд № 131/4Д (далі - Договір).
Згідно з п. 1.1 Договору, в порядку, строки та на умовах, визначених цим Договором, Замовник доручає, а Підрядник зобов'язується на свій ризик, власними силами виконати Роботи з будівництва об'єкту: “Нове будівництво лінії невибухових інженерних загороджень № 3.1.2 в Харківській області» (далі - Об'єкт), а Замовник зобов'язується прийняти виконані на умовах Договору роботи та оплатити їх вартість.
Код ДК 021:2015: 45220000-5 - Інженерні та будівельні роботи.
Відповідно до п. 2.1 Договору, вартість робіт по Договору визначена за Договірною ціною (Додаток № 1) і складає 45 397 907,84 грн, в тому числі ПДВ 7 566 317,97 грн, та є складовою частиною вартості робіт по Об'єкту в межах зведеного кошторисного розрахунку вартості будівництва Об'єкту.
Пунктом 3.1 Договору передбачено, що строки виконання робіт за цим Договором визначені Календарним графіком виконання робіт (Додаток 4) та встановлюються до "20" червня 2025 року включно.
Згідно з календарним планом виконання робіт (Додаток 4 до Договору), до "20" червня 2025 року в повному обсязі мали бути завершені всі роботи з будівництва Об'єкту.
Підрядник розпочинає виконання робіт згідно з Календарним графіком виконання робіт, але не пізніше 5 (п'яти) календарних днів після підписання Договору підряду (п. 3.2 Договору).
Згідно з п.п. 4.4.2 та п.п. 4.4.5 п. 4.4 Договору, Підрядник зобов'язаний: виконувати, з використанням власних ресурсів та у встановлені строки, всі роботи, обумовлені Договором у відповідності із затвердженою проєктно-кошторисною документацією, технічними вимогами, будівельними нормами і правилами та забезпечити завершення робіт і передачу Об'єкта за актом у визначений Договором строк (пункт 3.1 Договору); своєчасно забезпечувати Об'єкт будівельними матеріалами, дотримуючись календарного графіка виконання робіт. Усі матеріали, що застосовуються при виконанні робіт, повинні бути сертифікованими і відповідати діючим нормативним вимогам.
Порядок приймання-передачі робіт передбачено Розділом 10 Договору.
Пунктами 13.1 та 13.2 Договору передбачено, що за невиконання або неналежне виконання зобов'язань за даним Договором, Сторони несуть відповідальність передбачену цим Договором та чинним законодавством України. Підрядник несе відповідальність за якість і строки виконання робіт по Об'єкту, якщо не доведе, що ці порушення сталися не з його вини.
Відповідно до п. 17.2 Договору, Договір набуває чинності з дати його підписання уповноваженими представниками Сторін і діє до завершення воєнного стану, оголошеного Указом Президента України від 24.02.2022 № 64 "Про введення воєнного стану в Україні" (зі змінами), але не пізніше ніж до 31.12.2025. У частині оплати - до повного виконання сторонами взятих на себе зобов'язань за цим Договором.
Проте, як вказує позивач, всупереч вказаним вище умовам Договору, відповідачем не виконані належним чином взяті на себе зобов'язання по виконанню робіт у передбачені умовами Договору строки.
Пунктом 13.3 Договору передбачено, що за порушення терміну початку виконання робіт по Об'єкту, Підрядник сплачує Замовнику пеню у розмірі 0,1% Договірної ціни за кожний день не розпочатої роботи.
За порушення строків завершення будівництва по Договору, Підрядник сплачує Замовникові пеню у розмірі 0,1% Договірної ціни, за кожний день такого прострочення, а за прострочення понад 30 днів з Підрядника додатково стягується штраф в розмірі 7% вказаної вартості (пункт 13.6 Договору).
Календарним планом виконання робіт (Додаток 4 до Договору), Сторони узгодили графік і строки виконання робіт Підрядником.
Згідно з Актом приймання-передачі будівельного майданчику від 29.04.2025, Підряднику передано Об'єкт будівництва.
Факт порушення строків виконання зобов'язань по умовам Договору позивач підтверджує відсутністю станом на 20.06.2025 Актів приймання виконаних будівельних робіт, на обсяг, від якого військова частина НОМЕР_1 розраховувала штрафні санкції.
В підтвердження часткового виконання робіт (в тому числі несвоєчасного виконання робіт), між Сторонами було підписано Довідки про вартість виконаних будівельних робіт та витрати форми № КБ-3 (від 06.06.2025, 19.06.2025, 02.07.2025) та Акти приймання виконаних будівельних робіт форми № КБ-2в (№ 1 від 06.06.2025, № 2 від 19.06.2025, № 3 від 02.07.2025) на загальну суму 23 915 631,12 грн. Додатково Акти приймання виконаних будівельних робіт були підписані також інженером технічного нагляду.
Вказані роботи оплачені позивачем на користь відповідача повністю на загальну суму 23 915 631,12 грн, що підтверджується платіжними інструкціями № 363 від 09.06.2025, № 531 від 25.06.2025, № 747 від 07.07.2025.
Додатково, факт проведення розрахунків між сторонами підтверджується складеним між ними станом на 21.07.2025 актом звірки взаємних розрахунків за договором № 131/4Д від 01.05.2025.
Посилаючись на те, що відповідачем було порушено зобов'язання, пов'язане з виконанням державного контракту, та виконання зобов'язання фінансується за рахунок Державного бюджету України, і при цьому наявний факт несвоєчасного виконання взятих підрядником на себе зобов'язань за умовами Державного контракту (Договору підряду) на будівництво фортифікаційних споруд № 131/4Д від 01.05.2025, позивач вважає, що наявні підстави для стягнення з відповідача пені у розмірі 0,1 відсотка вартості робіт, з яких допущено прострочення виконання за кожний день прострочення, на підставі ч. 2 ст. 231 Господарського кодексу України та ст. 121-1 Бюджетного кодексу України.
Крім того, позивач зазначає, що відповідно до пункту 13.6 Договору, за порушення строків завершення будівництва (20.06.2025), з Підрядника підлягає стягненню пеня у розмірі 0,1% Договірної ціни, за кожний день такого прострочення.
Отже, за розрахунком позивача, з відповідача підлягає стягненню 1 266 028,69 грн пені, з яких:
- пеня в розмірі 0,1 відсотка вартості товарів (робіт, послуг), з яких допущено прострочення виконання за кожний день прострочення, що становить 131080,99 грн;
- пеня в розмірі 0,1% Договірної ціни за кожний день прострочення завершення будівництва, згідно пункту 13.6 Договору, що становить 1134947,70 грн.
Заперечуючи проти позову, відповідач у своєму відзиві на позов зазначає, що позивач всупереч вимогам п. 6.1 Договору не передав відповідачу необхідну проектну документацію за укладеним Державним контрактом № 131/4D, внаслідок чого відповідач, як підрядник був позбавлений можливості належним чином виконувати свої зобов'язання за укладеним правочином.
Водночас, позивач у своїй відповіді на відзив стверджує, що 16.04.2025 ним було передано відповідачу Договірну ціну на будівництво Об'єкта, з розбивкою вартості робіт в межах ціни Договору, а також файл, в якому сформовано в електронному вигляді вищевказана Договірна ціна.
А отже, на думку позивача, ним були виконані вимоги п. 6.1 укладеного Договору, та відповідач отримав необхідну для виконання робіт проектну документацію.
Надаючи власну правову оцінку обставинам справи, суд апеляційної інстанції ураховує таке.
Частинами 1, 2 статті 4 ГПК України встановлено, що право на звернення до господарського суду в установленому цим Кодексом порядку гарантується. Ніхто не може бути позбавлений права на розгляд його справи у господарському суді, до юрисдикції якого вона віднесена законом.
Відповідно до ст. 125 Конституції України судоустрій в Україні будується за принципами територіальності та спеціалізації і визначається законом.
Аналогічні положення закріплені в ч. 1 ст. 17 Закону України "Про судоустрій і статус суддів".
Територіальна підсудність - це компетенція із розгляду справ однорідними судами залежно від території, на яку поширюється їх юрисдикція.
Основними видами територіальної підсудності є, зокрема загальна, альтернативна та виключна.
Види підсудності передбачають в одних випадках пільги сторонам при виборі суду, в інших - створення найсприятливіших умов для вирішення справи, забезпечення незалежності та неупередженості суду, захист прав заінтересованих осіб.
Загальна територіальна підсудність встановлюється як загальне правило і застосовується у тому випадку, коли вона не змінена або доповнена іншим видом територіальної підсудності.
Положеннями Господарського процесуального кодексу України визначено такі види юрисдикції (підсудності): предметна та суб'єктна юрисдикція господарських судів (статті 20-23 ГПК України), інстанційна юрисдикція (статті 24-26 ГПК України) та територіальна юрисдикція (підсудність) (статті 27-31 ГПК України).
Відповідно до ч. 1 ст. 27 ГПК України позов пред'являється до господарського суду за місцезнаходженням чи місцем проживання відповідача, якщо інше не встановлено цим Кодексом.
Тобто, загальне правило територіальної підсудності щодо пред'явлення позову за місцезнаходженням відповідача застосовується лише у випадку, коли інші правила підсудності не встановлені положеннями Господарського процесуального кодексу України.
Натомість, приписи ст. 30 ГПК України встановлюють правила виключної підсудності господарських спорів.
Так, відповідно до ч. 3 ст. 30 ГПК України спори, що виникають з приводу нерухомого майна, розглядаються господарським судом за місцезнаходженням майна або основної його частини. Якщо пов'язані між собою позовні вимоги пред'явлені одночасно щодо декількох об'єктів нерухомого майна, спір розглядається за місцезнаходженням об'єкта, вартість якого є найвищою.
Суд апеляційної інстанції вказує, що у розумінні наведених норм процесуального права виключна підсудність - це правило, відповідно до якого справа має бути розглянута тільки певним господарським судом. Виключна підсудність означає, що певні категорії справ не можуть розглядатися за загальними правилами підсудності, а також за правилами альтернативної підсудності.
При цьому, тлумачення ч. 3 ст. 30 ГПК України повинно відбуватися з урахуванням принципу правової визначеності, який, в аспекті даного спору, полягає у забезпеченні здатності вірного тлумачення закону пересічною особою. Зокрема, встановлюючи підхід до тлумачення правових норм, Європейський суд з прав людини у рішенні від 13.07.1995 у справі "Толстой-Милославський" (Tolstoy Miloslavsky) проти Сполученого Королівства (скарга №18139/91), визначаючи зміст терміну "передбачений законом" сформулював наступну умову: положення національного законодавства повинні бути настільки ясними, зрозумілими і визначеними, щоб будь-яка людина, за необхідності скориставшись порадою юриста, могла б повністю зрозуміти зміст закону.
З огляду на зазначений підхід Європейського суду з прав людини до тлумачення правових норм, положення ч. 3 ст. 30 ГПК України визначають, що спір має розглядатися за правилами виключної підсудності, коли нерухоме майно, право власності на таке майно або інші вимоги, що стосуються нерухомого майна, є предметом спору.
Водночас, як свідчить правозастосовна практика Великої Палати Верховного Суду, викладена у постанові від 20.09.2018 у справі № 902/919/17, під предметом позову розуміється певна матеріально-правова вимога позивача до відповідача, стосовно якої позивач просить прийняти судове рішення.
Відповідно до ч. 1 ст. 181 ЦК України до нерухомих речей (нерухоме майно, нерухомість) належать земельні ділянки, а також об'єкти, розташовані на земельній ділянці, переміщення яких є неможливим без їх знецінення та зміни їх призначення.
За таких обставин, виключна підсудність застосовується до тих позовів, вимоги за якими стосуються нерухомого майна як безпосередньо, так і опосередковано, тобто спір може стосуватися як правового статусу нерухомого майна, так і інших прав та обов'язків, що пов'язані із нерухомим майном.
При цьому, виключна підсудність встановлена з метою забезпечення правильного і своєчасного розгляду справи. Зазначені у законі суди можуть здійснити такий розгляд, оскільки в районі їх діяльності знаходиться основна маса доказів.
Велика Палата Верховного Суду в постанові від 16.02.2021 у справі № 911/2390/18 (провадження № 12-73гс20) зазначила, що за правилами чинного Господарського процесуального кодексу України виключна підсудність застосовується до тих спорів, вимоги за якими стосуються нерухомого майна як безпосередньо, так і опосередковано, а спір може стосуватися як правового режиму нерухомого майна, так і інших прав та обов'язків, що пов'язані з нерухомим майном. Словосполучення «з приводу нерухомого майна» у частині третій статті 30 Господарського процесуального кодексу України необхідно розуміти таким чином, що правила виключної підсудності поширюються на будь-які спори, які стосуються прав та обов'язків, що пов'язані з нерухомим майном. У таких спорах нерухоме майно не обов'язково виступає як безпосередньо об'єкт спірного матеріального правовідношення.
Як вбачається з матеріалів справи, предметом спору в цій справі є вимога позивача про стягнення пені в розмірі 1 266 028,69 грн., нарахованої за неналежне виконання відповідачем умов Державного контракту (Договір підряду) на будівництво фортифікаційних споруд № 131/4Д від 01.05.2025 у передбачені умовами договору строки.
В обґрунтування позову позивачем зазначено, що 01.05.2025 між Військовою частиною НОМЕР_1 (Замовник, позивач у справі) та Товариством з обмеженою відповідальністю «Ремтехналадка» (Підрядник, відповідач у справі) було укладено Державний контракт (Договір підряду) на будівництво фортифікаційних споруд № 131/4Д (далі - Договір).
Згідно з п. 1.1 Договору, в порядку, строки та на умовах, визначених цим Договором, Замовник доручає, а Підрядник зобов'язується на свій ризик, власними силами виконати Роботи з будівництва об'єкту: “Нове будівництво лінії невибухових інженерних загороджень № 3.1.2 в Харківській області» (далі - Об'єкт), а Замовник зобов'язується прийняти виконані на умовах Договору роботи та оплатити їх вартість.
Предметом відносин між сторонами є нове будівництво лінії невибухових інженерних загороджень №3.1.2 в Харківській області.
При цьому, в тексті Договору укладеного між сторонами не має згадки про те, що лінія невибухових загороджень є або набуде в майбутньому статусу нерухомого майна.
Дана лінія включає в себе: єгозу, малопомітну перешкоду, піраміди, трос, протитранспортний рів.
Жодний із цих «предметів» не є нерухомим майном, оскільки фізичне їх переміщення є можливим.
Лінія невибухових інженерних загороджень не має жодного відношення до нерухомого майна в контексті ст.181 та 182 Цивільного кодексу України, оскільки переміщення такого об'єкта є можливим після завершення робіт; право на кінцевий об'єкт не підлягає державній реєстрації; на час розгляду справи в суді такий об'єкт не є нерухомим майном та не буде мати статусу нерухомого майна в майбутньому.
Таким чином, суд апеляційної інстанції зазначає, що єгоза, малопомітна перешкода, піраміди, трос, протитранспортний рів, що є предметом договору - не належить до нерухомого майна, як помилково зазначає суд першої інстанції. Відтак, положення ч. 3 ст. 30 ГПК України не підлягають до застосування.
Таким чином, оскільки вимоги у даній справі заявлені у зв'язку з порушенням строків виконання зобов'язання, із договірних відносин сторін вбачається, що зобов'язання за договором не є такими, що належить виконувати лише в певному місці, тому, підстави для розгляду справи за правилами ч. 3 ст. 30 ГПК України відсутні, і до спірних правовідносин слід застосовувати загальні правила визначення підсудності.
Відповідно до ч. 1, 2 ст. 279 ГПК України, судове рішення, яким закінчено розгляд справи, підлягає скасуванню з направленням справи на розгляд за встановленою законом підсудністю, якщо рішення прийнято судом з порушенням правил територіальної юрисдикції (підсудності). Справа не підлягає направленню на новий розгляд у зв'язку з порушеннями правил територіальної юрисдикції (підсудності), якщо учасник справи, який подав апеляційну скаргу, при розгляді справи судом першої інстанції без поважних причин не заявив про непідсудність справи.
Як вбачається з матеріалів справи, 10.10.2025 до господарського суду Харківської області надійшла заява позивача, в якій він просив здійснювати розгляд справи № 917/1749/25 за правила територіальної юрисдикції (підсудності) за місцезнаходженням відповідача.
Крім того, як вбачається з ЄДРСР, за участі військової частини НОМЕР_1 розглянута велика кількість аналогічних судових справ з іншими підрядниками (№903/869/25, №904/5033/25, №915/1297/25, №917/1789/25, №917/1835/25, №915/1337/25, №903/976/25, №912/2780/25, №912/2875/25, №917/2288/25, №917/2289/25, №912/140/26, №916/149/26, №916/168/26, №916/193/26, №916/254/26, №914/317/26) і всі судові справи, окрім справ № 917/1749/25 та № 917/1748/25, розглядались за місцезнаходженням відповідачів. При цьому, з вказаних справ, справи №917/1789/25, №917/2288/25, №917/2289/25 є справами, відповідачем по яких є ТОВ «РЕМТЕХНАЛАДКА».
З урахуванням вищенаведеного, суд апеляційної інстанції дійшов висновку, що доводи, викладені в апеляційній скарзі, знайшли своє підтвердження під час розгляду справи в апеляційному порядку, у зв'язку з чим рішення господарського суду Харківської області від 15.01.2026 у справі № 917/1749/25 підлягає скасуванню з направленням справи для розгляду до господарського суду Полтавської області за встановленою підсудністю
Також судова колегія звертає увагу, що положеннями ч. 14 ст. 129 ГПК України визначено, що якщо суд апеляційної, касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.
За ст. 123 ГПК України судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов'язаних з розглядом справи. До витрат, пов'язаних з розглядом справи, належать витрати: 1) на професійну правничу допомогу; 2) пов'язані із залученням свідків, спеціалістів, перекладачів, експертів та проведенням експертизи; 3) пов'язані з витребуванням доказів, проведенням огляду доказів за їх місцезнаходженням, забезпеченням доказів; 4) пов'язані з вчиненням інших процесуальних дій, необхідних для розгляду справи або підготовки до її розгляду.
З урахуванням вказаних процесуальних приписів, оскільки у даному випадку суд апеляційної інстанції не змінює та не ухвалює нового рішення, а скасовує рішення місцевого господарського суду з передачею справи на розгляд суду першої інстанції за встановленою законом підсудністю, розподіл судових витрат судом апеляційної інстанції не проводиться та повинен здійснюватися судом першої інстанції за результатами розгляду ним справи згідно із загальними правилами ст. 129 ГПК України.
Керуючись ст.ст. 129, 269, п. 5 ч. 1 ст. 275, ст.ст. 279, 281-284 ГПК України, апеляційний господарський суд, -
Апеляційну скаргу Військової частини НОМЕР_1 (вх. № 294Х/1) на рішення господарського суду Харківської області від 15.01.2026 у справі № 917/1749/25 задовольнити.
Рішення господарського суду Харківської області від 15.01.2026 у справі № 917/1749/25 скасувати.
Справу № 917/1749/25 направити для розгляду до господарського суду Полтавської області за встановленою підсудністю.
Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її ухвалення.
Порядок і строки її оскарження визначені у статтях 286 - 289 Господарського процесуального кодексу України.
Повна постанова складена 06.04.2026.
Головуючий суддя М.М. Слободін
Суддя Н.В. Гребенюк
Суддя І.А. Шутенко