06 квітня 2026 року
м. Київ
справа № 753/9675/24
провадження № 51-1241 ск 26
Верховний Суд колегією суддів Першої судової палати Касаційного кримінального суду (далі - Суд) у складі:
головуючого ОСОБА_1 ,
суддів ОСОБА_2 , ОСОБА_3 ,
розглянувши касаційну скаргу ОСОБА_4 на ухвалу Київського апеляційного суду від 25 лютого 2026 року,
установив:
Слідчий суддя Дарницького районного суду м. Києва ухвалою від 20 травня 2024 року задовольнив клопотання прокурора та продовжив строк тримання під вартою обвинуваченого ОСОБА_4 . Строк дії ухвали про тримання обвинуваченого ОСОБА_4 під вартою визначив до 21 червня 2024 року включно. Зобов'язав начальника ДУ «Київський слідчий ізолятор» та начальника філії ДУ «Центр охорони здоров'я Державної кримінально-виконавчої служби України» в м. Києві та Київській області організувати необхідне медичне обстеження та медичне лікування, згідно встановленого діагнозу, ОСОБА_4 .
Київський апеляційний суд ухвалою від 25 лютого 2026 року відмовив у задоволенні клопотання обвинуваченого ОСОБА_4 про поновлення строку на апеляційне оскарження ухвали слідчого судді Дарницького районного суду м. Києва від 20 травня 2024 року.
У касаційній скарзі ОСОБА_4 порушує питання про перегляд вказаної ухвали апеляційного суду в касаційному порядку. Посилається на істотне порушення вимог кримінального процесуального закону.
Скаржник обґрунтовує скаргу тим, що апеляційний розгляд було проведено без його участі та участі захисника, а посилання суду апеляційної інстанції на те, що він отримав вказану ухвалу слідчого судді 28 травня 2024 року не відповідає дійсності, оскільки повний текст цієї ухвали він не отримував.
Перевіривши доводи касаційної скарги та додану до неї копію судового рішення, Суд дійшов висновку, що у відкритті касаційного провадження слід відмовити на таких підставах.
Відповідно до вимог пункту 2 частини другої статті 428 КПК Кримінального процесуального кодексу України (далі - КПК) суд касаційної інстанції постановляє ухвалу про відмову у відкритті касаційного провадження, якщо з касаційної скарги, доданих до неї судових рішень та інших документів вбачається, що підстав для задоволення скарги немає.
За змістом пункту 3 частини другої статті 395 КПК апеляційна скарга на ухвалу слідчого судді подається протягом п'яти днів з дня її оголошення, а згідно з частиною третьої цієї статті, якщо ухвалу суду або слідчого судді було постановлено без виклику особи, яка її оскаржує, то строк апеляційного оскарження для такої особи обчислюється з дня отримання нею копії судового рішення.
Таким чином, стаття 395 КПК розмежовує строки апеляційного оскарження ухвали слідчого судді для осіб, які викликалися судом, та ухвали, постановленої без виклику особи, яка її оскаржувала. Для особи, яка оскаржує ухвалу слідчого судді, постановлену за її викликом, кримінальне процесуальне законодавство пов'язує початок перебігу строку апеляційного оскарження ухвали слідчого судді з моменту її оголошення, а не з часом отримання копії судового рішення.
Пунктом 4 частини третьої статті 399 КПК передбачено, що апеляційна скарга повертається, якщо таку скаргу подано після закінчення строку апеляційного оскарження і особа, яка її подала, не порушує питання про поновлення цього строку або суд апеляційної інстанції за заявою особи не знайде підстав для його поновлення. Частиною першою статті 117 КПК встановлено, що пропущений із поважних причин строк має бути поновлений за клопотанням заінтересованої особи ухвалою слідчого судді, суду.
Під поважними причинами необхідно розуміти лише ті обставини, які були чи об'єктивно є непереборними, тобто не залежать від волевиявлення особи, пов'язані дійсно з істотними обставинами, перешкодами чи труднощами, що унеможливлювали своєчасне звернення до суду у визначений законом строк.
Такі обставини мають бути підтверджені належними фактичними даними.
При вирішенні питання про поновлення пропущеного строку до уваги мають братися: тривалість самого процесуального строку; час, який минув з дати завершення процесуального строку; наявність чи відсутність обставин, які об'єктивно перешкоджали особі реалізувати своє право (повноваження) в межах визначеного процесуального строку; поведінка особи, яка звертається з відповідним клопотанням, зокрема, чи вживала особа розумних заходів для того, щоб реалізувати своє право (повноваження) у межах процесуального строку та якнайшвидше після його закінчення (у разі наявності поважних причин його пропуску), й інші доречні обставини.
Зі змісту оскаржуваної ухвали апеляційного суду вбачається, що обвинувачений ОСОБА_4 та його захисник були присутні в судовому засіданні 20 травня 2024 року під час розгляду слідчим суддею Дарницького районного суду м. Києва клопотання про продовження запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою. Строк дії ухвали слідчого судді про тримання обвинуваченого ОСОБА_4 під вартою було визначено до 21 червня 2024 року включно.
Суд апеляційної інстанції звернув увагу на те, що 27 травня 2024 року обвинуваченим ОСОБА_4 на вказану ухвалу слідчого судді було подано апеляційну скаргу. 31 липня 2024 року ухвалою Київського апеляційного суду було закрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою обвинуваченого ОСОБА_4 на ухвалу слідчого судді Дарницького районного суду м. Києва від 20 травня 2024 року, у зв'язку із відмовою обвинуваченого від апеляційної скарги.
Апеляційний суд зазначив у своєму рішенні, що в поданій ОСОБА_4 апеляційній скарзі від 23 грудня 2025 року він, як на підставу поважності пропуску строку на апеляційне оскарження, посилався на те, що отримав згадану ухвалу слідчого судді лише 22 грудня 2025 року.
Суд апеляційної інстанції, відмовляючи у поновленні строку на апеляційне оскарження вказаної ухвали слідчого судді, мотивував свою позицію тим, що твердження обвинуваченого про те, що він отримав копію оскаржуваної ухвали слідчого судді лише 22 грудня 2025 року не відповідають матеріалам судової справи. Зокрема, апеляційним судом встановлено, що відповідно до розписки копію повного тексту ухвали слідчого судді Дарницького районного суду м. Києва від 20 травня 2024 року вручено ОСОБА_4 28 травня 2024 року.
З огляду на зазначене, апеляційний суд не знайшов підстав для поновлення строку на апеляційне оскарження ухвали слідчого судді та дійшов обґрунтованого висновку, що у задоволенні клопотання ОСОБА_4 про поновлення такого строку слід відмовити, з чим погоджується і Суд.
Суд у численних рішеннях сформулював такі підходи: стислі строки оскарження рішень слідчих суддів є елементом інституту досудового контролю, покликаного забезпечувати оперативність розслідування та захист прав учасників (статті 2, 7, 303, 309 КПК).
Особи, які беруть участь у засіданні слідчого судді, набувають знання про ухвалу в момент її оголошення, і саме з цього часу обчислюється строк на апеляційне оскарження. Поновлення строку є винятком, а поважність причин пропуску повинна бути підтверджена належними доказами. Суд апеляційної інстанції не зобов'язаний самостійно збирати докази щодо обставин пропуску строку, а оцінює лише подані матеріали.
Апеляційний суд, застосувавши ці підходи, дійшов висновку про відсутність підстав для поновлення строку.
ЄСПЛ неодноразово у рішеннях вказував про те, що право доступу до суду не є абсолютним, може бути обмежене процесуальними строками; обмеження є доступними, якщо вони переслідують легітимну мету та не порушують принципу пропорційності; сторони повинні проявляти належну процесуальну уважність.
Узгоджуючись із цими підходами, апеляційний суд урахував, що скаржник не довів, що був позбавлений реальної можливості подати апеляційну скаргу у визначений строк.
Суд вважає доводи касаційної скарги ОСОБА_4 про те, що він не отримував повний текст ухвали слідчого судді, що, на його думку, є поважною причиною пропуску строку на апеляційне оскарження, є безпідставними.
Як убачається зі змісту оскаржуваної ухвали суду апеляційної інстанції, цей суд звернув увагу на те, що 27 травня 2024 року ОСОБА_4 на вказану ухвалу слідчого судді було подано апеляцію. 31 липня 2024 року ухвалою апеляційного суду було закрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою обвинуваченого на ухвалу слідчого судді від 20 травня 2024 року, у зв'язку із відмовою обвинуваченого від апеляційної скарги. Тобто ОСОБА_4 реалізував своє право на звернення до суду апеляційної інстанції. В подальшому ОСОБА_4 знову звернувся з апеляційною скаргою 23 грудня 2025 року, тобто через тривалий час після закінчення строку на апеляційне оскарження ухвали слідчого судді.
За таких обставин суд апеляційної інстанції обґрунтовано відмовив в поновленні строку на оскарження. Інших обґрунтованих доводів, які б ставили під сумнів висновок суду апеляційної інстанції про відсутність законних підстав для задоволення клопотання про поновлення строку апеляційного оскарження ухвали слідчого судді майже через 1 рік 7 місяців після закінчення цього строку, скаржником не наведено.
Крім того, посилання ОСОБА_4 на те, що апеляційний розгляд було проведено без його участі та участі його захисника спростовуються змістом оскаржуваної ухвали апеляційного суду від 25 лютого 2026 року, відповідно до якої останні були присутні під час апеляційного розгляду.
Отже, істотних порушень вимог кримінального процесуального закону, які були б підставами для скасування або зміни судового рішення, колегія суддів не вбачає.
Таким чином, Суд не вбачає підстав для задоволення касаційної скарги та вважає, що у відкритті провадження за касаційною скаргою ОСОБА_4 слід відмовити.
Керуючись пунктом 2 частини другої статті 428 Кримінального процесуального кодексу України, Суд
постановив:
Відмовити у відкритті касаційного провадження за касаційною скаргою ОСОБА_4 на ухвалу Київського апеляційного суду від 25 лютого 2026 року.
Ухвала оскарженню не підлягає.
Судді:
ОСОБА_1 ОСОБА_2 ОСОБА_3