30 березня 2026 року
м. Київ
справа № 0417/12249/2012
провадження № 61-6782св25
Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду:
Ситнік О. М. (суддя-доповідач), Ігнатенка В. М., Фаловської І. М.
розглянув у попередньому судовому засіданні касаційну скаргу представника Акціонерного товариства Комерційний банк «ПриватБанк» - адвоката Бережної Наталії Миколаївни на постанову Дніпровського апеляційного суду від 22 квітня 2025 року в складі колегії суддів Макарова М. О., Єлізаренко І. А., Свистунової О. В.
усправі за позовом Публічного акціонерного товариства Комерційний банк «ПриватБанк» до Публічного акціонерного товариства «Акцент-Банк», ОСОБА_1 , ОСОБА_2 про стягнення заборгованості за кредитним договором та
Короткий зміст позовних вимог
У серпні 2012 року Публічне акціонерне товариство (далі - ПАТ) Комерційний банк (далі - КБ) «ПриватБанк» звернулося до суду з позовом, у якому просило стягнути солідарно з ОСОБА_1 та ОСОБА_2 заборгованість за кредитним договором від 12 лютого 2008 року № 48К у розмірі 2 074 752,54 грн.
Позовні вимоги мотивовані тим, що відповідно до кредитного договору від 12 лютого 2008 року № 48К ОСОБА_1 отримав кредит у сумі 96 000,00 дол. США зі сплатою відсотків за користування кредитом у розмірі 13,00 % на рік на суму залишку заборгованості за кредитом з кінцевим терміном повернення 10 лютого 2015 року. ОСОБА_1 порушив умови кредитного договору стосовно своєчасного повернення сум отриманого кредиту та сплати нарахованих за користування кредитними коштами відсотків у встановлені кредитним договором терміни, в зв'язку з чим станом на 28 серпня 2012 року виникла заборгованість у загальному розмірі 260 822,29 дол. США, що еквівалентно 2 084 752,54 грн.
Позивач зазначав, що вимоги до ОСОБА_1 , які випливають зі вказаного договору, були забезпечені шляхом укладення з ПАТ «Акцент-Банк» та ОСОБА_2 договорів поруки.
Банк просив стягнути солідарно з ОСОБА_1 та ОСОБА_2 2 074 752,54 грн заборгованості за кредитним договором від 12 лютого 2008 року № 48К та стягнути з поручителів солідарно з боржником на користь ПАТ КБ «ПриватБанк» 10 000,00 грн.
Короткий зміст рішень судів першої, апеляційної інстанцій
09 жовтня 2012 року заочним рішенням Індустріального районного суду
м. Дніпра (раніше - Індустріальний районний суд м. Дніпропетровська) позов задоволено.
Стягнуто солідарно з ОСОБА_1 , ОСОБА_2 на користь ПАТ КБ «ПриватБанк» заборгованість за кредитним договором від 12 лютого 2008 року № 48К у сумі 2 074 752,54 грн та солідарно ізПАТ «Акцент-Банк» ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , на користь ПАТ КБ «ПриватБанк» заборгованість в розмірі 10 000,00 грн. Вирішено питання про розподіл судових витрат.
Суд першої інстанції керувався обґрунтованістю заявленого позову та наявністю підстав для його задоволення.
22 квітня 2025 року постановою Дніпровського апеляційного суду апеляційну скаргу ОСОБА_1 задоволено.
Заочне рішення Індустріального районного суду м. Дніпра (раніше - Індустріальний районний суд м. Дніпропетровська) від 09 жовтня 2012 року скасовано та ухвалено нове рішення про відмову в задоволенні позову. Вирішено питання про розподіл судових витрат.
Постанова апеляційного суду мотивована тим, що в червні 2009 року банк вже звертався до суду із позовом про стягнення із відповідачів кредитної заборгованості. Рішенням Жовтневогорайонного суду м. Дніпропетровська від 22 липня 2009 року в справі № 2-4293/09 стягнуто солідарно з ОСОБА_1 , ОСОБА_2 на користь ЗАТ КБ «ПриватБанк» заборгованість, зокрема, закредитним договором від 12 лютого 2008 року № 48К. Відповідно до статті 61 Конституції України ніхто не може бути двічі притягнений до юридичної відповідальності одного виду за одне й те саме правопорушення. Враховуючи заборонуподвійної цивільно-правової відповідальності за одне і те саме порушення, відсутні правові підстави для повторного стягнення заборгованості за кредитним договором від 12 лютого 2008 року № 48К.
Короткий зміст вимог касаційної скарги
26 травня 2025 року представник АТ КБ«ПриватБанк» - адвокат Бережна Н. М. подала до Верховного Суду касаційну скаргу на постанову Дніпровського апеляційного суду від 22 квітня 2025 року, в якій просить її скасувати, передати справу на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.
Доводи особи, яка подала касаційну скаргу
Касаційну скаргу мотивовано тим, що відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування положень статті 61 Конституції України стосовно заборони подвійної цивільно-правової відповідальності за одне й те саме порушення.
Суд встановив обставини, що мають суттєве значення, на підставі недопустимих доказів, адже в матеріалах справи відсутнє рішення Жовтневого районного суду м. Дніпропетровська від 22 липня 2009 року з відміткою про набрання ним чинності. Суди не перевірили чинність такого рішення суду.
Суд мав закрити провадження в справі щодо ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , а не відмовити в позові до них через існування рішення 2009 року.
Відмова в позові до ПАТ «Акцент-Банк»в судових рішеннях не визначена.
Позиція відповідача
У відзиві на касаційну скаргу ОСОБА_1 посилається на те, що зі змісту інформації з Єдиного державного реєстру судових рішень не вбачається, що рішення Жовтневого районного суду м. Дніпропетровська від 22 липня 2009 року в справі № 2-4293/09 було оскаржене в апеляційному чи касаційному порядку. Набрання ним чинності підтверджується також рішенням Івано-Франківського міського суду Івано-Франківської області від 01 листопада 2021 року в справі № 344/14032/21 за його позовом до АТ КБ «ПриватБанк» про визнання виконавчого напису таким, що не підлягає виконанню. Закрити провадження в справі неможливо, адже в цій справі та в справі № 2-4293/09 сторони не співпадають. Банк уже пред'явив йому дострокову вимогу про повернення кредиту, тому будь-які нарахування після цього строку є безпідставними, як і повторне стягнення боргу за тілом кредиту. Банк пропустив строк давності.
ПАТ «Акцент-Банк» у відзиві на касаційну скаргу посилається на те, що банк не укладав з ПАТ КБ «ПриватБанк» договору поруки від 20 жовтня 2010 року № 167 на забезпечення кредитних зобов'язань ОСОБА_1 . Між ПАТ «Акцент-Банк» та ПАТ КБ «ПриватБанк» 01 листопада 2007 року був укладений договір аутсорсингу № 1.07, який фактично діяв до лютого 2017 року, в цей період ведення усіх судових справ ПАТ «Акцент-Банк» здійснювали працівники ПАТ КБ «ПриватБанк», які скористалися відсутністю контролю й подавали позови від імені ПАТ КБ «ПриватБанк» до боржників за кредитами із посиланням на те, що ПАТ «Акцент-Банк» є поручителем. Крім того, порука припинилася на підставі частини четвертої статті 559 Цивільного кодексу (далі - ЦК) України, а щодо основного боргу на момент подання позову спливла позовна давність.
Фактичні обставини справи, встановлені судами
У червні 2009 року банк звертався до суду із позовом про стягнення із відповідачів кредитної заборгованості, зокрема, за кредитним договором від 12 лютого 2008 року № 48К (справа № 2-4293/09).
Рішенням Жовтневого районного суду м. Дніпропетровська від 22 липня 2009 року, зокрема, стягнуто солідарно з ОСОБА_1 , ОСОБА_2 на користь ЗАТ КБ «ПриватБанк» заборгованість за кредитним договором від 18 березня 2008 року № 47К, за кредитним договором від 12 лютого 2008 року № 48К, за кредитним договором від 10 січня 2007 року № 423К та за кредитним договором від 11 квітня 2007 року № 103К у загальному розмірі 1 570 365,84,84 грн.
У цій справі банк просив повторно стягнути з відповідачів кредитну заборгованість за договором від 12 лютого 2008 року № 48К у розмірі 260 822,29 доларів США, з яких: 89 937,40 доларів США - заборгованість за кредитом, 72 412,23 доларів США - заборгованість за відсотками, 53 344,07 доларів США - комісія, 32 678,69 доларів США - пеня, а також штрафи: 31,28 доларів США - фіксована частина, 12 418,62 доларів США - процентна складова.
Позиція Верховного Суду
Касаційне провадження в справі відкрито з підстав, передбачених пунктом 1, 4 частини другої статті 389 Цивільного процесуального кодексу (далі - ЦПК) України.
Згідно з пунктами 1, 4 частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права, якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбаченихчастинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.
Відповідно до частин першої і другої статті 400 ЦПК України переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.
Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.
Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду вивчив матеріали справи, перевірив доводи касаційної скарги, відзивів та виснував, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з таких підстав.
Мотиви, якими керується Верховний Суд, та застосовані норми права
Відповідно до частини першої статті 509 ЦК України зобов'язання - це правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.
Згідно зі статтями 526, 530, 610, частиною першою статті 612 ЦК України зобов'язання повинні виконуватись належним чином у встановлений термін відповідно до умов договору та вимог чинного законодавства. Порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).
Відповідно до статті 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірах та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти (частина перша статті 1048 цього Кодексу).
На підставі пункту 3 частини першої статті 255 ЦПК України суд своєю ухвалою закриває провадження в справі, якщо набрали законної сили рішення суду або ухвала суду про закриття провадження в справі, ухвалені або постановлені з приводу спору між тими самими сторонами, про той самий предмет і з тих самих підстав, або є судовий наказ, що набрав законної сили за тими самими вимогами.
Суд закриває провадження в справі, якщо в позовах, які розглядаються судами, одночасно збігаються сторони, підстави та предмет спору, тобто коли позови повністю співпадають за складом учасників цивільного процесу, матеріально-правовими вимогами та обставинами, що обґрунтовують звернення до суду. Нетотожність хоча б одного із цих чинників не перешкоджає повторному зверненню до суду заінтересованих осіб за вирішенням спору.
Підстави для закриття провадження в цій справі відсутні, з огляду на таке.
Рішенням Жовтневого районного суду м. Дніпропетровська від 22 липня 2009 року в справі № 2-4293/09 розглянуто позов ЗАТ КБ «ПриватБанк» до Товариства з обмеженою відповідальністю «Українське фінансове агентство «Верус», ОСОБА_1 , ОСОБА_2 про стягнення заборгованості. Стягнуто солідарно з ОСОБА_1 , ОСОБА_2 на користь ЗАТ КБ «ПриватБанк» заборгованість за кредитним договором від 18 березня 2008 року № 47К, за кредитним договором від 12 лютого 2008 року № 48К, за кредитним договором від 10 січня 2007 року № 423К та за кредитним договором від 11 квітня 2007 року № 103К у загальному розмірі 1 570 365,84,84 грн.
У цій справи банк пред'явив вимоги до ОСОБА_1 , ОСОБА_2 та ПАТ «Акцент-Банк» (з посиланням на договір поруки від 20 жовтня 2010 року № 167). Позивач просить стягнути заборгованість лише за кредитним договором від 12 лютого 2008 року№ 48К у розмірі 260 822,29 доларів США, з яких: 89 937,40 доларів США - заборгованість за кредитом, 72 412,23 доларів США - заборгованість за відсотками, 53 344,07 доларів США - комісія, 32 678,69 доларів США - пеня, а також штрафи: 31,28 доларів США - фіксована частина, 12 418,62 доларів США - процентна складова.
Відмінність складу сторін, підстав та предмета позову цієї справи та справи № 2-4293/09 виключає тотожність спорів і закриття провадження в цій справі щодо ОСОБА_1 та ОСОБА_2 . Доводи касаційної скарги в цій частині безпідставні.
Згідно із статтею 61 Конституції України ніхто не може бути двічі притягнений до юридичної відповідальності одного виду за одне й те саме правопорушення.
Відповідно до пункту 3 частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 1, 4 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права, зокрема, якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах.
Зі змісту цієї норми вбачається, що вона спрямована на формування єдиної правозастосовчої практики шляхом висловлення Верховним Судом висновків щодо питань застосування тих чи інших норм права, які регулюють певну категорію правовідносин та підлягають застосуванню судами під час вирішення спору.
Під час касаційного оскарження судових рішень з підстав, передбачених пунктом 3 частини другої статті 389 ЦПК України, окрім посилання на неправильне застосування судом норм матеріального права та порушення норм процесуального права, касаційна скарга має містити, зокрема, зазначення норми права, щодо якої відсутній висновок про її застосування, із конкретизацією змісту правовідносин, в яких цей висновок відсутній, та обґрунтування необхідності формування єдиної правозастосовчої практики щодо цієї норми для правильного вирішення справи.
Банк у касаційній скарзі посилається на відсутність висновку Верховного Суду щодо питання застосування положень статті 61 Конституції України стосовно заборони подвійної цивільно-правової відповідальності за одне й те саме порушення.
Однак Верховний Суд формував такі висновки неодноразово й апеляційний суд вирішив справу із дотриманням відповідних висновків.
Зокрема, в постанові 20 листопада 2024 року в справі № 200/5886/15, де вказано, що апеляційний суд не врахував, що за рішенням Жовтневого районного суду м. Дніпропетровська від 28 лютого 2011 року в справі № (2-13688/2010) 2-5772/2011 вже стягнуто з відповідача заборгованість за кредитним договором у розмірі 1 254476,79 грн, а тому повторне стягнення цієї суми всупереч положенням статті 61 Конституції України призведе до подвійного стягнення заборгованості за одне й те саме зобов'язання.
Також у постанові від 11 травня 2023 року в cправі № 910/19935/21 Верховний Суд зазначив, що суди попередніх інстанцій правильно виснували про те, що стягнення з відповідача заявленої позивачем суми переплати за договором від 20 грудня 2018 року № 100740/44/3-76 у розмірі 2 735 537,11 грн за наявності чинного судового рішення в іншій справі № 910/10553/20про стягнення переплати за цим же договором у розмірі 4 373 133,98 грн, за наявності невиконаного наказу щодо примусового виконання цього судового рішення та виконавчого провадження призведе до подвійного стягнення з відповідача фактично однієї і тієї ж заборгованості, що є неприпустимим згідно з Конституцією України. Отже, суди правильно та обґрунтовано відмовили взадоволенні позову.
Рішенням Жовтневого районного суду м. Дніпропетровська від 22 липня 2009 року вже вирішувалось питання щодо стягнення з ОСОБА_1 , ОСОБА_2 кредитної заборгованості за договором від 12 лютого 2008 року № 48К, та позов про дострокове повернення кредиту за вказаним договором судом задоволено, що виключає можливість повторного стягнення того ж боргу, як правильно зазначив апеляційний суд.
Стосовно іншої заявленої скаржником підстави касаційного оскарження, передбаченої пунктом 4 частини другої статті 389 ЦПК України, а саме щодо встановлення судами обставини, що мають суттєве значення, на підставі недопустимих доказів, Верховний Суд зазначає таке.
Відповідно до статті 78 ЦПК України суд не бере до уваги докази, що одержані з порушенням порядку, встановленого законом. Обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.
Допустимість доказів означає, що у випадках, передбачених нормами матеріального права, певні обставини повинні підтверджуватися певними засобами доказування, бо не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування. Висновок про недопустимість доказу можна зробити виключно із застосуванням норми матеріального права, яка містить пряму заборону використання відповідного засобу доказування на підтвердження певної фактичної обставини справи.
Верховний Суд наголошує, що допустимість доказів має загальний і спеціальний характер. Загальний характер полягає в тому, що незалежно від категорії справ слід дотримуватися вимоги щодо отримання інформації з передбачених законом засобів доказування з додержанням порядку збирання, подання і дослідження доказів. Спеціальний характер полягає в обов'язковості певних засобів доказування для окремих категорій справ чи забороні використання деяких з них для підтвердження конкретних обставин справи.
Недопустимі докази - це докази, які отримані внаслідок порушення закону. Тягар доведення недопустимості доказу покладено на особу, яка наполягає на тому, що судом використано недопустимий доказ.
Натомість скаржник у поданій касаційній скарзі належним чином не обґрунтував того, в чому саме проявилося порушення судами положень статті 78 ЦПК України, зокрема, щодо закону, з порушенням якого отримано оцінені судом докази, та/або підтвердження обставин іншими засобами доказування, а не певними засобами доказування, які відповідно до законодавства повинні підтверджувати фактичні обставини справи.
Банк у касаційній скарзі посилається на те, що суд встановив обставини, що мають суттєве значення, на підставі недопустимих доказів, адже в матеріалах справи відсутнє рішення Жовтневого районного суду м. Дніпропетровська від 22 липня 2009 року з відміткою про набрання ним чинності.
Однак відповідно до частини першої статті 223 ЦПК України 2004 року рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання заяви про апеляційне оскарження, якщо заяву про апеляційне оскарження не було подано. Якщо було подано заяву про апеляційне оскарження, але апеляційна скарга не була подана у строк, встановлений статтею 294 цього Кодексу, рішення суду набирає законної сили після закінчення цього строку. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним судом.
Згідно із статтею 3 Закону України від 22 грудня 2005 року № 3262-IV«Про доступ до судових рішень» для доступу до судових рішень судів загальної юрисдикції Державна судова адміністрація України забезпечує ведення Єдиного державного реєстру судових рішень. Єдиний державний реєстр судових рішень - автоматизована система збирання, зберігання, захисту, обліку, пошуку та надання електронних копій судових рішень. До реєстру включаються усі судові рішення судів загальної юрисдикції.
Зі змісту інформації з Єдиного державного реєстру судових рішень не вбачається, що рішення Жовтневогорайонного суду м. Дніпропетровська від 22 липня 2009 року в справі № 2-4293/09 було оскаржене в апеляційному порядку.
Набрання ним чинності підтверджується також рішенням Івано-Франківського міського суду Івано-Франківської області від 01 листопада 2021 року в справі № 344/14032/21 за позовом ОСОБА_1 до АТ КБ «ПриватБанк» про визнання виконавчого напису таким, що не підлягає виконанню.
Протилежного в справі не встановлено, відповідно рішення Жовтневого районного суду м. Дніпропетровська від 22 липня 2009 року в справі № 2-4293/09 набрало законної сили та породжує правові наслідки, встановлені ним.
Пославшись на те, що відмова в позові до ПАТ «Акцент-Банк» в судових рішеннях не визначена, заявник не вказав жодної з передбачених частиною другою статті 389 ЦПК України підстав відкриття касаційного провадження, тому в цій частині обґрунтованість постанови апеляційного суду не досліджується Верховним Судом.
Верховний Суд є судом права, а не судом факту, позбавлений можливості самостійно встановлювати обставини справи, не встановлені судами першої та апеляційної інстанцій, а також досліджувати докази справи, змінюючи їх оцінку відповідно до статті 400 ЦПК України.
Інші доводи касаційної скарги є необґрунтованими та не впливають на висновки суду.
Висновки за результатами розгляду касаційної скарги
Відповідно до частини третьої статті 401 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.
Колегія суддів вважає, що касаційну скаргу необхідно залишити без задоволення, а постанову апеляційного суду - без змін, оскільки доводи касаційної скарги висновків суду не спростовують.
Щодо розподілу судових витрат
Судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог (частина перша статті 141 ЦПК України).
Згідно з частиною тринадцятою статті 141 ЦПК України, якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.
Оскільки в цій справі оскаржуване судове рішення залишається без змін, розподілу судових витрат Верховний Суд не здійснює.
Керуючись статтями 389, 400, 401, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду
Касаційну скаргу представника Акціонерного товариства Комерційний банк «ПриватБанк» - адвоката Бережної Наталії Миколаївни залишити без задоволення.
Постанову Дніпровського апеляційного суду від 22 квітня 2025 року залишити без змін.
Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її ухвалення, є остаточною і оскарженню не підлягає.
Судді: О. М. Ситнік
В. М. Ігнатенко
І. М. Фаловська