30 березня 2026 року
м. Київ
справа № 504/3755/15-ц
провадження № 61-9500св24
Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду:
Литвиненко І. В. (суддя-доповідач), Грушицького А. І., Петрова Є. В.,
учасники справи:
позивач - Акціонерне товариство Комерційний банк «ПриватБанк»,
відповідач - ОСОБА_1 ,
розглянув у попередньому судовому засіданні касаційну скаргу ОСОБА_1 на постанову Одеського апеляційного суду від 04 червня 2024 року у складі колегії суддів: Комлевої О. С., Вадовської Л. М., Сєвєрової Є. С., у справі за позовом Акціонерного товариства Комерційний банк «ПриватБанк» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором,
Короткий зміст позовних вимог
У жовтні 2015 року Акціонерне товариство Комерційний банк «ПриватБанк» (далі - АТ КБ «ПриватБанк») звернулося до суду з позовом, в якому просило стягнути з ОСОБА_1 на користь АТ КБ «ПриватБанк» заборгованість за кредитним договором у розмірі 30 876,22 дол. США, що за курсом НБУ складало 657 972,23 грн.
В обґрунтування вимог вказувало, що 25 квітня 2008 року ОСОБА_1 та АТ КБ «ПриватБанк» уклали кредитний договір від 25 квітня 2008 року № ODKMAA000082403, відповідно до якого позивач надав відповідачу кредит у розмірі 9 298,39 дол. США на термін до 22 квітня 2011 року, а відповідач зобов'язався повернути кредит та сплатити відсотки за користування кредитними коштами в строки та порядку встановлених кредитним договором.
Однак, в порушення умов кредитного договору відповідач свої зобов'язання належним чином не виконав, у зв'язку з чим станом на 28 серпня 2015 року має заборгованість у розмірі 30 876,22 дол. США, яка складається з заборгованості за кредитом у розмірі 6 807,31 дол. США, заборгованості за процентами за користування кредитом у розмірі 1 057,13 дол. США, заборгованості за комісією за користування кредитом у розмірі 125,41 дол. США, пені за несвоєчасне виконання зобов'язань за договором у розмірі 21 404,90 дол. США, штрафу (фіксована частина) у розмірі 11,73 дол. США, штрафу (процентна складова) у розмірі 1 469,74 дол. США.
Короткий зміст рішень судів першої та апеляційної інстанцій
Комінтернівський районний суд Одеської області рішенням від 01 березня 2023 року у задоволенні позову відмовив.
Рішення суду обґрунтовано тим, що позивач не надав належних доказів на підтвердження викладених у позові обставин, та не спростував встановлених тверджень про відсутність у позивача права вимоги до ОСОБА_1 за кредитним договором від 25 квітня 2008 року № ODKMAA000082403.
АТ КБ «ПриватБанк» на адресу ОСОБА_1 надіслало повідомлення, з якого вбачається, що банк відступив право вимоги на користь компанії «Юкрейн Авто Лоун Файненс № 1 пі-ел-сі».
Одеський апеляційний суд постановою від 04 червня 2024 року апеляційну скаргу АТ КБ «ПриватБанк» задовольнив частково.
Рішення Комінтернівського районного суду Одеської області від 01 березня 2023 року скасував.
Позовні вимоги АТ КБ «ПриватБанк» задовольнив частково.
Стягнув з ОСОБА_1 на користь АТ КБ «ПриватБанк» заборгованість за кредитним договором у розмірі 7 011,16 дол. США.
Вирішив питання про розподіл судових витрат.
Апеляційний суд виходив з того, що суд першої інстанції посилався на рішення Індустріального районного суду м. Дніпропетровська від 05 березня 2015 року, яким у задоволенні позовних вимог АТ КБ «ПриватБанк» до ПАТ «Акцент-Банк», ОСОБА_1 про звернення стягнення на предмет іпотеки відмовлено та ухвалою Апеляційного суду Дніпропетровської області від 24 вересня 2015 року вказане рішення залишено без змін.
У відповідності до зазначеного рішення суду, встановлено факт відступлення АТ КБ «ПриватБанк» свого права вимоги за кредитним договором від 25 квітня 2008 року № ODKMAA000082403 компанії «Юкрейн Авто Лоун Файненс № 1 пі-ел-сі», а отже констатовано відсутність доказів, що АТ КБ «ПриватБанк» є належним позивачем у справі.
Однак, в порушення норм процесуального права, суд першої інстанції послався на рішення суду, у відповідності до статті 82 ЦПК України, не перевіривши набуття чинності такого рішення.
З Єдиного державного реєстру судових рішень, вбачається, що ухвалою від 21 червня 2017 року Вищий спеціалізований суд України з розгляду цивільних і кримінальних справ зазначені рішення в частині позовних вимог АТ КБ «ПриватБанк» до ОСОБА_1 про звернення стягнення скасував, а справу в цій частині передав на новий розгляд до суду першої інстанції, та в подальшому ухвалою Індустріального районного суду м. Дніпропетровська від 12 грудня 2017 року позов залишено без розгляду.
З урахуванням того, що доказування не може ґрунтуватися на припущеннях, суд дійшов висновку про те, що при відсутності договору відступлення прав вимоги, суд першої інстанції зробив помилковий висновок посилаючись на копію повідомлення направленого на адресу ОСОБА_1 .
Враховуючи, що банк пред'явив вимоги до позичальника 08 жовтня 2009 року про звернення стягнення на заставне майно в рахунок погашення заборгованості за кредитним договором, нарахованої в порядку застосування частини другої статті 1050 ЦК України, строк виконання зобов'язання для позичальника настав.
В іншій частині про стягнення з ОСОБА_1 відсотків, пені, які нараховані після 08 жовтня 2009 року з урахуванням правового висновку, викладеного у постанові Великої Палати Верховного Суду від 28 березня 2018 року у справі № 444/9519/12 про те, що право кредитодавця нараховувати передбачені договором проценти за кредитом та пеню припиняється після спливу визначеного договором строку кредитування чи у разі пред'явлення до позичальника вимоги згідно з частиною другою статті 1050 ЦК України, позовні вимоги АТ КБ «ПриватБанк» про стягнення пені, відсотків після спливу строку кредитування не підлягали задоволенню.
При цьому банк не заявляв позовні вимоги про стягнення відсотків у відповідності до статті 625 ЦК України.
Посилання банку на умови кредитного договору щодо стягнення комісійної винагороди є безпідставними, оскільки зазначена винагорода є платою за послуги, що супроводжують кредит, тому пункти договору, які передбачають її сплату, є нікчемними.
Отже, суд апеляційної інстанції дійшов висновку про те, що з ОСОБА_1 на користь АТ КБ «ПриватБанк» підлягало стягненню тіло кредиту у розмірі 6 807,31 дол. США, відсотки у розмірі 174,85 дол. США та пеня у розмірі 29 дол. США, які нараховані до 08 жовтня 2009 року, а всього 7 011,16 дол. США.
Короткий зміст вимог та узагальнені доводи касаційної скарги
У липні 2024 року ОСОБА_1 подав до Верховного Суду касаційну скаргу на постанову Одеського апеляційного суду від 04 червня 2024 року, в якій просить оскаржене судове рішення скасувати, рішення суду першої інстанції залишити в силі.
Заявник зазначає, що суд апеляційної інстанції не врахував висновки, викладені у постановах Верховного Суду від 28 листопада 2019 року у справі № 237/5080/13-ц, від 06 травня 2020 року у справі № 524/954/15-ц.
Суд апеляційної інстанції не звернув уваги на ухвали Жовтневого районного суду м. Дніпропетровська від 27 травня 2011 року у справі № 2-3506/2011 та від 27 травня 2011 року у справі № 2-1946/2011, в яких встановлено, що АТ КБ «ПриватБанк» відступив свої права вимоги за кредитним договором і тому не має процесуальної дієздатності, тобто є неналежним позивач у справі.
Крім того, позивач не заперечував та не спростував факту відступлення ним прав вимоги за кредитним договором компанії «Юкрейн Авто Лоун Файненс № 1 пі-ел-сі».
Разом з тим, заявник не отримував копії апеляційної скарги позивача і не мав можливості вчасно ознайомитись з її змістом та подати свої заперечення щодо неї. При цьому, ОСОБА_1 не мав можливості брати участь у судових засіданнях, оскільки він не мав доступу до свого електронного кабінету.
Відзив на касаційну скаргу інший учасник справи не подав
Рух справи в суді касаційної інстанції
Верховний Суд ухвалою від 23 липня 2024 року відкрив касаційне провадження у цій справі та витребував справу із Комінтернівського районного суду Одеської області.
03 вересня 2024 року цивільна справа № 504/3755/15-ц надійшла до Верховного Суду.
Фактичні обставини справи, з'ясовані судами
АТ КБ «ПриватБанк» та ОСОБА_1 25 квітня 2008 року уклали кредитно-заставний договір № ODKMAA000082403 (а. с. 7-11).
За умовами договору банк надав ОСОБА_1 кредит у розмірі 9 298,38 дол. США, на умовах сплати відсотків у розмірі 16,80 % річних та повернення терміном до 22 квітня 2011 року (пункти 17.1.1, 17.1.5).
У пункті 17.1.3 кредитно-заставного договору, погоджено сторонами, що кредит надається у розмірі 9 298,39 дол. США, з яких частина кредиту у розмірі 7 173,30 дол. США надається з метою придбання позичальником автомобіля, частина кредиту у розмірі 1 902,59 дол. США надається для оплати перших страхових платежів, частина кредиту у розмірі 6,25 дол. США з метою оплати коштів за реєстрацію застави в державному реєстрі, частина кредиту у розмірі 215,55 дол. США надається з метою оплати винагороди за надання фінансового інструменту, що оплачується в момент видачі кредиту.
Відповідно до касового ордеру на виконання умов пункту 17.1.3 кредитно-заставного договору ОСОБА_1 отримав у касі банку 7 173,30 дол. США (а. с. 27).
Для забезпечення повернення кредиту у заставу передано автомобіль TOYOTA Corolla 1,8 (пункт 17.9).
АТ КБ «ПриватБанк» на адресу ОСОБА_1 надіслало повідомлення, з якого вбачається, що банк відступив право вимоги на користь компанії «Юкрейн Авто Лоун Файненс № 1 пі-ел-сі» (а. с. 40-41).
Позиція Верховного Суду
Згідно з частиною другою статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках:
1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку;
2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні;
3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах;
4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.
Відповідно до положень частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 2, 3 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.
Відповідно до частин першої і другої статті 400 ЦПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.
Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише у межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.
Згідно з частиною першою статті 402 ЦПК України у суді касаційної інстанції скарга розглядається за правилами розгляду справи судом першої інстанції в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи з урахуванням статті 400 цього Кодексу.
Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційної скарги, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду дійшов висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з таких підстав.
Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права
У касаційній скарзі ОСОБА_1 посилається на те, що АТ КБ «ПриватБанк» є неналежним позивачем у справі, оскільки банк відступив свої права вимоги за кредитним договором від 25 квітня 2008 року № ODKMAA000082403 на користь компанії «Юкрейн Авто Лоун Файненс № 1 пі-ел-сі».
Відповідно до статті 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірах та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти (частина перша статті 1048 цього Кодексу).
Згідно зі статтею 526 ЦК України зобов'язання має виконуватись належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
Частиною першою статті 1048 ЦК України передбачено, що позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором. У разі відсутності іншої домовленості сторін проценти виплачуються щомісяця до дня повернення позики.
За частиною першою статті 1049 ЦК України позичальник зобов'язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором.
Відповідно до частини другої статті 1050 ЦК України, якщо договором встановлений обов'язок позичальника повернути позику частинами (з розстроченням), то в разі прострочення повернення чергової частини позикодавець має право вимагати дострокового повернення частини позики, що залишилася, та сплати процентів, належних йому.
Право позикодавця нараховувати передбачені договором проценти припиняється після спливу визначеного договором строку, на який надавалась позика, чи у разі пред'явлення до позичальника вимоги згідно з частиною другою статті 1050 ЦК України.
Відповідно до пункту 1 частини першої статті 512 ЦК України кредитор у зобов'язанні може бути замінений іншою особою внаслідок передання ним своїх прав іншій особі за правочином (відступлення права вимоги).
У частині першій статті 516 ЦК України зазначено, що заміна кредитора у зобов'язанні здійснюється без згоди боржника, якщо інше не встановлено договором або законом.
Відступлення права вимоги за своєю суттю означає договірну передачу зобов'язальних вимог первісного кредитора новому кредитору. Відступлення права вимоги відбувається шляхом укладення договору між первісним кредитором та новим кредитором.
За загальним правилом наявність згоди боржника на заміну кредитора в зобов'язанні не вимагається, якщо інше не встановлено договором або законом.
До нового кредитора переходять права первісного кредитора у зобов'язанні в обсязі і на умовах, що існували на момент переходу цих прав, якщо інше не встановлено договором або законом (частина перша статті 514 ЦК України).
За положеннями статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях. Суд не може збирати докази, що стосуються предмета спору, з власної ініціативи, крім витребування доказів судом у випадку, коли він має сумніви у добросовісному здійсненні учасниками справи їхніх процесуальних прав або виконанні обов'язків щодо доказів, а також інших випадків, передбачених цим Кодексом.
За своєю природою змагальність судочинства засновується на розподілі процесуальних функцій і відповідно - правомочностей головних суб'єктів процесуальної діяльності цивільного судочинства - суду та сторін (позивача та відповідача). Розподіл процесуальних функцій об'єктивно призводить до того, що принцип змагальності втілюється у площині лише прав та обов'язків сторін. Отже, принцип змагальності у такому розумінні урівноважується з принципом диспозитивності та, що потрібно особливо підкреслити, - із принципом незалежності суду. Він знівельовує можливість суду втручатися у взаємовідносини сторін завдяки збору доказів самим судом. У процесі, побудованому за принципом змагальності, збір і підготовка усього фактичного матеріалу для вирішення спору між сторонами покладається законом на сторони. Суд тільки оцінює надані сторонам матеріали, але сам жодних фактичних матеріалів і доказів не збирає.
Суд апеляційної інстанції встановив, що в матеріалах справи міститься копія повідомлення АТ КБ «ПриватБанк», яке надіслано на адресу ОСОБА_1 , з якого вбачається, що банк відступив право вимоги на користь компанії «Юкрейн Авто Лоун Файненс № 1 пі-ел-сі».
Однак, матеріали справи не містять доказів того, що АТ КБ «ПриватБанк» та компанія «Юкрейн Авто Лоун Файненс № 1 пі-ел-сі» уклали договір про відступлення права вимоги.
Отже, немає підтверджень передачі прав вимоги за кредитним договором від 25 квітня 2008 року № ODKMAA000082403 від АТ КБ «ПриватБанк» до компанії«Юкрейн Авто Лоун Файненс № 1 пі-ел-сі».
Також вказане повідомлення АТ КБ «ПриватБанк» не містить інформації на підставі якого правочину відбулося відступлення права вимоги за вказаним кредитним договором. При цьому, в повідомленні зазначено, що відступлення прав вимоги відбулося згідно з пунктом 2.3.10 кредитного договору, проте вказаний договір не містить такого пункту.
Заявник у касаційній скарзі вказує, що суд апеляційної інстанції не звернув уваги на ухвали Жовтневого районного суду м. Дніпропетровська від 27 травня 2011 року у справі № 2-3506/2011 та від 27 травня 2011 року у справі № 2-1946/2011, в яких встановлено, що АТ КБ «ПриватБанк» відступив свої права вимоги за кредитним договором і тому не має процесуальної дієздатності, тобто є неналежним позивач у справі.
Відповідно до частини четвертої статті 82 ЦПК України обставини, встановлені рішенням суду у цивільній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, в якій беруть участь ті самі особи або особа щодо якої встановлені ці обставини, якщо інше не встановлено законом.
Стаття 258 ЦПК України визначає, що судовими рішеннями є: 1) ухвали; 2) рішення; 3) постанови; 4) судові накази. Процедурні питання, пов'язані з рухом справи в суді першої інстанції, клопотання та заяви осіб, які беруть участь у справі, питання про відкладення розгляду справи, оголошення перерви, зупинення або закриття провадження у справі, залишення заяви без розгляду, а також в інших випадках, передбачених цим Кодексом, вирішуються судом шляхом постановлення ухвал. Розгляд справи по суті судом першої інстанції закінчується ухваленням рішення суду. Перегляд судових рішень в апеляційному та касаційному порядку закінчується прийняттям постанови. У випадках, передбачених цим Кодексом, судовий розгляд закінчується постановленням ухвали чи видачею судового наказу.
Жовтневий районний суд м. Дніпропетровська ухвалою від 27 травня 2011 року у справі № 2-3506/2011 позов АТ КБ «ПриватБанк» до ОСОБА_1 про звернення стягнення на предмет застави залишив без розгляду на підставі пункту 1 частини першої статті 207 ЦПК України (у редакції, чинній на момент постановлення ухвали).
Також, Жовтневий районний суд м. Дніпропетровська ухвалою від 27 травня 2011 року у справі № 2-1946/2011 позовну заяву АТ КБ «ПриватБанк» до ОСОБА_2 про звернення стягнення на предмет застави залишив без розгляду на підставі пункту 1 частини першої статті 207 ЦПК України (у редакції, чинній на момент постановлення ухвали).
Отже, ухвали про залишення без розгляду позовної заяви, постановлені під час вирішення судом процесуального питання, однак це не є ухваленням рішень, які набрали законної сили по суті розгляду справ.
Крім того, у справі № 2-1946/2011 відповідачем був ОСОБА_2 , з яким АТ КБ «ПриватБанк» уклав кредитний договір від 27 листопада 2007 року № DNL0AE00001209.
З урахуванням наведеного, зазначені вище доводи заявника є безпідставними.
Таким чином, суд апеляційної інстанції, оцінивши надані сторонами докази, встановивши неналежне виконання ОСОБА_1 своїх зобов'язань з повернення боргу за кредитним договором від 25 квітня 2008 року, дійшов обґрунтованого висновку про наявність підстав стягнення заборгованості з ОСОБА_1 на користь позивача.
Слід зазначити, що доводів щодо незгоди з сумою заборгованості, касаційна скарга не містить.
Доводи касаційної скарги про те, що заявник не отримував копії апеляційної скарги позивача і не мав можливості вчасно ознайомитись з її змістом та подати свої заперечення щодо неї, спростовуються матеріалами справи (а. с. 123, 125, 130-131).
Посилання в касаційній скарзі на те, що ОСОБА_1 не мав можливості брати участь у судових засіданнях, оскільки він не мав доступу до свого електронного кабінету, не є підставою для скасування законного судового рішення суду апеляційної інстанції.
Аргументи касаційної скарги про те, що суд апеляційної інстанції не врахував висновки, викладені у постановах Верховного Суду від 28 листопада 2019 року у справі № 237/5080/13-ц, від 06 травня 2020 року у справі № 524/954/15-ц колегією суддів відхиляються, оскільки висновки у цих справах і у справі, що переглядається, а також встановлені судами фактичні обставини, що формують зміст спірних правовідносин, є різними, у зазначених справах суди виходили з конкретних обставин та фактично-доказової бази з урахуванням наданих сторонами доказів, оцінюючи їх у сукупності.
Так, у справах № 237/5080/13-ц та № 524/954/15-цсудам не надано належних та допустимих доказів укладення зворотного договору про відступлення права вимоги між компанією «Юкрейн Авто Лоун Файненс № 1 пі-ел-сі» та АТ КБ «ПриватБанк» за кредитними договорами.
У справі, яка переглядається, матеріали справи не містять доказів того, що АТ КБ «ПриватБанк» та компанія «Юкрейн Авто Лоун Файненс № 1 пі-ел-сі» уклали договір про відступлення права вимоги.
У січні 2025 року від АТ КБ «ПриватБанк» до Верховного Суду надійшли письмові пояснення на касаційну скаргу.
Відповідно до частини першої статті 174 ЦПК України при розгляді справи судом у порядку позовного провадження учасники справи викладають письмово свої вимоги, заперечення, аргументи, пояснення та міркування щодо предмета спору виключно у заявах по суті справи, визначених цим Кодексом. За змістом статей 392-395 ЦПК України заявами по суті справи в суді касаційної інстанції є саме касаційна скарга та відзив на касаційну скаргу.
У цій справі суд касаційної інстанції не вважав за необхідне та не надавав учасникам справи дозволу на подання додаткових пояснень щодо окремих питань, які б виникли при розгляді справи в суді касаційної інстанції, у зв'язку із чим Верховний Суд не вбачає підстав для надання детальної відповіді на інші аргументи учасників справи по суті спору, які не наведені в касаційній скарзі та відзиві на неї (постанова Великої Палати Верховного Суду від 25 січня 2022 року у справі № 761/16124/15-ц).
Колегія суддів перевірила доводи касаційної скарги на предмет законності судового рішення виключно в межах заявлених в суді першої інстанції вимог та які безпосередньо стосуються правильності застосування судом апеляційної інстанції норм матеріального і дотримання норм процесуального права, у зв'язку із чим, не вдається до аналізу і перевірки інших доводів, які за своїм змістом зводяться до необхідності переоцінки доказів та встановлення обставин, що за приписами статті 400 ЦПК України знаходиться поза межами повноважень суду касаційної інстанції.
Висновок за результатами розгляду касаційної скарги
Відповідно до частини третьої статті 401 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.
З підстав вищевказаного, колегія суддів вважає за необхідне залишити касаційну скаргу без задоволення, а оскаржене судове рішення - без змін, оскільки доводи касаційної скарги висновків суду апеляційної інстанції не спростовують.
Щодо судових витрат
Оскільки касаційну скаргу залишено без задоволення, підстав для нового розподілу судових витрат, понесених у зв'язку з розглядом справи у судах першої та апеляційної інстанцій немає.
Керуючись статтями 401, 406, 409, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду
Касаційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.
Постанову Одеського апеляційного суду від 04 червня 2024 року залишити без змін.
Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її ухвалення, є остаточною і оскарженню не підлягає.
Судді:І. В. Литвиненко
А. І. Грушицький
Є. В. Петров