30 березня 2026 року
м. Київ
справа № 358/402/22
провадження № 61-13353св25
Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду: Фаловської І. М. (суддя-доповідач), Карпенко С. О., Мартєва С. Ю.,
учасники справи:
позивач - ОСОБА_1 , відповідач - Богуславська державна нотаріальна контора,
третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, - ОСОБА_2 ,
розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 на додаткове рішення Богуславського районного суду Київської області від 16 червня 2025 року у складі судді Тітова М. Б. та постанову Київського апеляційного суду від 03 вересня 2025 рокуу складі колегії суддів Фінагеєва В. О., Кашперської Т. Ц., Яворського М. А.,
Описова частина
Короткий зміст позовних вимог
У червні 2022 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до Богуславської державної нотаріальної контори, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, - ОСОБА_2 , про скасування свідоцтва про право на спадщину за заповітом на земельну частку (пай) та визнання права власності на земельну частку (пай).
Позовну заяву мотивовано тим, що 03 жовтня 2000 року Богуславська державна нотаріальна контора видала ОСОБА_2 свідоцтво про право власності на земельну частку (пай) Колективного сільськогосподарського підприємства «Медвинське» (далі - КСП «Медвинське») у селі Медвин Богуславського району Київської області, яка належала спадкодавиці ОСОБА_3 , яка померла ІНФОРМАЦІЯ_1 . Вказане свідоцтво видано з порушенням норм ЦК України, оскільки останнє видано ОСОБА_2 після пропуску строку для прийняття спадщини, встановленого статтею 1270 ЦК України. Отже, такі дії нотаріальної контори порушують право ОСОБА_1 на спадщину, як спадкоємця першої черги (сина спадкодавця), який не відмовився від прийняття спадщини, та відповідно до вимог статті 535 ЦК України (у редакції Закону 1963 року) має право на обов'язкову частку у спадщині.
Посилаючись на вказане, ОСОБА_1 просив суд:
скасувати свідоцтво про право на спадщину за заповітом на земельну частку (пай), яке видане ОСОБА_2 ;
визнати право ОСОБА_1 на земельну частку (пай), як першочергового спадкоємця згідно зі статтею 1261 ЦК України і непрацездатної особи (згідно зі статтею 535 ЦК Української РСР в редакції Закону 1963 року).
Короткий зміст судових рішень судів першої та апеляційної інстанцій і мотиви їх ухвалення
Богуславський районний суд Київської області рішенням від 16 грудня 2024 року позов ОСОБА_1 задовольнив.
Скасував свідоцтво про право на спадщину за заповітом, видане державним нотаріусом Богуславської державної нотаріальної контори 03 жовтня 2000 року на ім'я ОСОБА_2 на право на земельну частку (пай) КСП «Медвинське» у селі Медвин Богуславського району Київської області, що належало померлій ОСОБА_3 , на підставі сертифікату серії КВ № 0248147, виданого в липні 1997 року Богуславською районною державною адміністрацією.
Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що:
спадкоємець ОСОБА_2 діяв недобросовісно та приховав від державного нотаріуса інформацію про наявність у спадкодавиці ОСОБА_3 непрацездатного сина - позивача ОСОБА_1 , що потягло за собою незаконну видачу свідоцтва про право на спадщину за заповітом на ім'я ОСОБА_2 ;
на момент смерті ОСОБА_3 (на час відкриття спадщини) позивач ОСОБА_1 досягнув пенсійного віку та був пенсіонером відповідно до статті 12 Закону України «Про пенсійне забезпечення», отже, відповідно до статті 1 Закону України «Про прожитковий мінімум» вважався непрацездатним, тому мав право на обов'язкову частку у спадщині, передбачену статтею 535 ЦК України (в редакції Закону 1963 року).
Київський апеляційний суд ухвалою від 09 квітня 2025 року цивільну справу № 358/402/22 повернув до суду першої інстанції для усунення недоліків.
Ухвалу апеляційного суду мотивовано тим, що суд першої інстанції щодо позовної вимоги про визнання права ОСОБА_1 на земельну частку (пай), як першочергового спадкоємця згідно зі статтею 1261 ЦК України і непрацездатної особи (згідно зі статтею 535 ЦК Української РСР в редакції Закону 1963 року) не ухвалив рішення. Отже, справа підлягає поверненню для вирішення питання вказаної позовної вимоги по суті.
Богуславський районний суд Київської області додатковим рішенням від 16 червня 2025 року у задоволенні позовної вимоги про визнання права ОСОБА_1 на земельну частку (пай), як першочергового спадкоємця згідно зі статтею 1261 ЦК України і непрацездатної особи (згідно зі статтею 535 ЦК Української РСР в редакції Закону 1963 року) відмовив.
Додаткове рішення мотивовано тим, що позивач ОСОБА_1 не звертався до Богуславської державної нотаріальної контори із заявою про прийняття спадщини після смерті ОСОБА_3 , не вирішував питання про звернення до суду з позовом про продовження строку на прийняття спадщини (стаття 550 ЦК України в редакції 1963 року), тому для нього не існує перешкод для оформлення права на спадщину шляхом звернення із заявою до нотаріальної контори.
Не погодившись з вказаним рішенням Богуславського районного суду Київської області від 16 грудня 2024 року та додатковим рішенням цього ж суду від 16 червня 2025 року, ОСОБА_1 оскаржив їх в апеляційному порядку та просив визнати його право на земельну частку (пай), як першочергового спадкоємця згідно зі статтею 1261 ЦК України і непрацездатної особи (згідно зі статтею 535 ЦК Української РСР в редакції Закону 1963 року), скасувати свідоцтво, яке видано Богуславською державною нотаріальною конторою на ім'я ОСОБА_2 та поновити строк для прийняття спадщини.
Київський апеляційний суд постановою від 03 вересня 2025 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Богуславського районного суду Київської області від 16 грудня 2024 року залишив без задоволення. Рішення Богуславського районного суду Київської області від 16 грудня 2024 року залишив без змін.
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 на додаткове рішення Богуславського районного суду Київської області від 16 червня 2025 року задовольнив частково. Додаткове рішення Богуславського районного суду Київської області від 16 червня 2025 року змінив в мотивувальній частині, виклав її в редакції цієї постанови. В іншій частині додаткове рішення суду першої інстанції залишив без змін.
Постанову апеляційного суду мотивовано тим, що:
спір у справі в частині заявлених позовних вимог про визнання права власності на земельну частку (пай) виник між позивачем та ОСОБА_2 , як особою, за якою зареєстровано право власності на спірне нерухоме майно. Тому Богуславська державна нотаріальна контора є неналежним відповідачем у справі, у зв'язку з чим у задоволенні позовних вимог в цій частині необхідно відмовити з цієї підстави;
щодо вимоги позивача про поновлення строку для прийняття спадщини, апеляційний суд виходив з того, що вказані вимоги не були предметом розгляду суду першої інстанції, а тому відповідно до частини шостої статті 367 ЦПК України не підлягають перегляду судом апеляційної інстанції.
З огляду на доводи апеляційної скарги, ОСОБА_1 не погоджувався з додатковим рішенням Богуславського районного суду Київської області від 16 червня 2025 року, яким відмовлено у задоволенні позовної вимоги про визнання права власності на спадкове майно, тому апеляційний суд не перевіряв законність рішення Богуславського районного суду Київської області від 16 грудня 2024 року у частині задоволення позовної вимоги ОСОБА_1 про скасування свідоцтва про право на спадщину за заповітом.
Короткий зміст вимог касаційної скарги та узагальнені доводи особи, яка її подала
У касаційній скарзі, поданій у жовтні 2025 року, ОСОБА_1 просить скасувати додаткове рішення Богуславського районного суду Київської області від 16 червня 2025 року та постанову Київського апеляційного суду від 03 вересня 2025 рокуі передати справу на новий розгляд до суду першої інстанції, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права.
Рішення Богуславського районного суду Київської області від 16 грудня 2024 року щодо вирішення позовної вимоги ОСОБА_1 про скасування свідоцтва про право на спадщину за заповітом до Верховного Суду заявник не оскаржує.
Підставою касаційного оскарження судових рішень заявник зазначає пункт 1 частини другої статті 389 ЦПК України, оскільки суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновків щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладених у постанові Великої Палати Верховного Суду від 17 квітня 2018 року у справі № 523/9076/16 (провадження № 14-61цс18).
Касаційну скаргу мотивовано тим, що судами першої та апеляційної інстанцій безпідставно відмовлено у задоволенні позовної вимоги ОСОБА_1 про визнання права на земельну частку (пай), як першочергового спадкоємця згідно зі статтею 1261 ЦК України і непрацездатної особи (згідно зі статтею 535 ЦК Української РСР в редакції Закону 1963 року), яка підлягає задоволенню.
Доводи інших учасників справи
Відзивів на касаційну скаргу від інших учасників справи не надходило.
Рух справи у суді касаційної інстанції
У жовтні 2025 року до Верховного Суду засобами поштового зв'язку надійшла касаційна скарга ОСОБА_1 на додаткове рішення Богуславського районного суду Київської області від 16 червня 2025 року та постанову Київського апеляційного суду від 03 вересня 2025 року.
Відповідно до протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 27 жовтня 2025 року справу призначено судді-доповідачеві Фаловській І. М., судді, які входять до складу колегії: Карпенко С. О., Сердюк В. В.
Верховний Суд ухвалою від 25 грудня 2025 року відкрив касаційне провадження та витребував матеріали цивільної справи № 358/402/22 з Богуславського районного суду Київської області.
У січні 2026 року матеріали цивільної справи надійшли до Верховного Суду.
На підставі розпорядження Верховного Суду від 24 березня 2026 року № 277/0/226-26 проведено повторний автоматизований розподіл судової справи, справу розподілено суддям Третьої судової палати Касаційного цивільного суду: Фаловській І. М. (суддя-доповідач), Карпенко С. О., Мартєву С. Ю.
Фактичні обставини справи, встановлені судами
Суди встановили, що ІНФОРМАЦІЯ_1 померла ОСОБА_3 , що підтверджується копією свідоцтва про смерть серії НОМЕР_1 , виданого Медвинською сільською радою Богуславського району Київської області 20 серпня 1999 року.
За життя ОСОБА_3 склала заповіт, посвідчений 09 липня 1999 року секретарем Виконавчого комітету Медвинської сільської ради Богуславського району Київської області (реєстровий номер 59), відповідно до якого все своє майно, де б воно не було і з чого б воно не складалося, і взагалі те, на що вона буде мати право за законом і що їй буде належати на день її смерті, заповіла ОСОБА_2 .
Після смерті ОСОБА_3 відкрилася спадщина, у тому числі, право на земельну частку (пай) КСП «Медвинське» у селі Медвин Богуславського району Київської області, що належало померлій на підставі сертифікату серії НОМЕР_2 , виданого у липні 1997 року Богуславською районною державною адміністрацією.
03 жовтня 2000 року спадкоємець за заповітом ОСОБА_2 звернувся до Богуславської державної нотаріальної контори із заявою про прийняття спадщини. Також в цій заяві державний нотаріус зазначила, що особу ОСОБА_2 , 1962 року народження, встановлено за паспортом, справжність підпису заявника перевірено, прийняття спадщини (право на земельну частку) перевірено за пред'явленням спадкоємцем сертифікату на ім'я спадкодавця.
03 жовтня 2000 року державний нотаріус Богуславської державної нотаріальної контори Полковнікова Т. А. видала свідоцтво про право на спадщину за заповітом на ім'я ОСОБА_2 на право на земельну частку (пай) КСП «Медвинське» у селі Медвин Богуславського району Київської області, що належало померлій ОСОБА_3 на підставі сертифікату серії НОМЕР_2 , виданого у липні 1997 року Богуславською районною державною адміністрацією.
Суди також установили, що позивач ОСОБА_1 , 1935 року народження, є сином ОСОБА_3 , яка померла ІНФОРМАЦІЯ_1 , що підтверджується копією рішення Богуславського районного суду Київської області від 03 грудня 2018 року про встановлення факту родинних відносин, та на час смерті спадкодавця мав вік 64 роки.
Мотивувальна частина
Позиція Верховного Суду
Відповідно до частини третьої статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.
Згідно з частиною другою статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: 1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; 2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні; 3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; 4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.
Підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 2, 3 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.
Касаційна скарга підлягає залишенню без задоволення з таких підстав.
У частині першій статті 402 ЦПК України визначено, що у суді касаційної інстанції скарга розглядається за правилами розгляду справи судом першої інстанції в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи з урахуванням статті 400 цього Кодексу.
Відповідно до частин першої, другої статті 400 ЦПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими. Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.
Згідно з частинами першою, другою та п'ятою статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.
Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.
Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
З огляду на зміст та доводи касаційної скарги, ОСОБА_1 не погоджується з висновками судів у частині вирішення позовної вимоги про визнання права власності на майно у порядку спадкування, тому постанова апеляційного суду в частині залишення без змін рішення Богуславського районного суду Київської області від 16 грудня 2024 року, яким скасовано свідоцтво про право на спадщину за заповітом, у касаційному порядку не переглядається.
Зазначеним вимогам закону додаткове рішення суду першої інстанції у зміненій частині та постанова апеляційного суду в оскаржуваній частині відповідають.
Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права
Відповідно до статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція) кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов'язків цивільного характеру.
Згідно зі статтею 8 Конституції України в Україні визнається і діє принцип верховенства права.
Статтею 129 Конституції України визначено, що суддя, здійснюючи правосуддя, є незалежним та керується верховенством права. Основними засадами судочинства є, зокрема забезпечення права на апеляційний перегляд справи та у визначених законом випадках - на касаційне оскарження судового рішення.
Ці засади є конституційними гарантіями права на судовий захист.
Згідно зі статтею 15 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.
Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.
Відповідно до частини першої статті 5 ЦПК України, здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором.
Суд, що ухвалив рішення, може за заявою учасників справи чи з власної ініціативи ухвалити додаткове рішення, якщо стосовно певної позовної вимоги, з приводу якої сторони подавали докази і давали пояснення, не ухвалено рішення (пункт перший частини першої статті 270 ЦПК України).
Додаткове рішення - це акт правосуддя, яким усуваються недоліки судового рішення, пов'язані з порушенням вимог щодо його повноти. Водночас додаткове рішення не може змінити суті основного рішення або містити висновки про права та обов'язки осіб, які не брали участі у справі, чи вирішувати вимоги, не досліджені в судовому засіданні. Додаткове рішення є невід'ємною частиною рішення у справі (постанова Великої Палати Верховного Суду від 05 липня 2023 року у справі № 904/8884/21).
Звертаючись до суду з позовом, ОСОБА_1 просив скасувати свідоцтво про право на спадщину за заповітом на земельну частку (пай), яке видане ОСОБА_2 , та визнати його право на земельну частку (пай), як першочергового спадкоємця згідно зі статтею 1261 ЦК України і непрацездатної особи (згідно зі статтею 535 ЦК Української РСР в редакції Закону 1963 року).
Суд першої інстанції задовольнив позовну вимогу про скасування свідоцтва про право на спадщину за заповітом, проте відмовив у задоволенні позовної вимоги про визнання права ОСОБА_1 на земельну частку (пай) у порядку спадкування, оскільки право позивача на обов'язкову частку в спадщині не порушено.
Керувався тим, що позивач ОСОБА_1 не звертався до нотаріальної контори із заявою про прийняття спадщини після смерті ОСОБА_3 , не вирішував питання про звернення до суду з позовом про продовження строку для прийняття спадщини (стаття 550 ЦК України в редакції Закону 1963 року), тому для нього не існує перешкод для оформлення права на спадщину у нотаріальному порядку.
Змінюючи мотиви додаткового рішення суду першої інстанції у частині відмови у задоволенні позовної вимоги ОСОБА_1 про визнання права на спадкове майно, апеляційний суд керувався тим, що спір стосується права позивача на земельну частку (пай) у порядку спадкування, право власності на яку зареєстроване за ОСОБА_2 , водночас Богуславська державна нотаріальна контора є неналежним відповідачем у такому спорі, що є самостійною підставою для відмови у позові в цій частині.
Верховний Суд погоджується з таким висновком суду апеляційної інстанції.
Відповідно до частини першої статті 4 ЦПК України кожна особа має право звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.
Суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках (частина перша статті 13 ЦПК України).
Для правильного вирішення спору та захисту порушеного права позивача суд повинен визначитися з учасниками справи.
Сторонами в цивільному процесі є позивач і відповідач (частина перша статті 48 ЦПК України).
Згідно зі статтею 51 ЦПК України суд першої інстанції має право за клопотанням позивача до закінчення підготовчого провадження, а у разі розгляду справи за правилами спрощеного позовного провадження - до початку першого судового засідання залучити до участі у ній співвідповідача. Якщо позов подано не до тієї особи, яка повинна відповідати за позовом, суд до закінчення підготовчого провадження, а у разі розгляду справи за правилами спрощеного позовного провадження - до початку першого судового засідання за клопотанням позивача замінює первісного відповідача належним відповідачем, не закриваючи провадження у справі. Після спливу строків, зазначених у частинах першій та другій цієї статті, суд може залучити до участі у справі співвідповідача або замінює первісного відповідача належним відповідачем виключно у разі, якщо позивач доведе, що не знав та не міг знати до подання позову у справі про підставу залучення такого співвідповідача чи заміну неналежного відповідача. Про залучення співвідповідача чи заміну неналежного відповідача постановляється ухвала. За клопотанням нового відповідача або залученого співвідповідача розгляд справи починається спочатку.
Відповідач - це особа, яка, на думку позивача, або відповідного правоуповноваженого суб'єкта, порушила, не визнала чи оспорила суб'єктивні права, свободи чи інтереси позивача. Відповідач притягається до справи у зв'язку з позовною вимогою, яка пред'являється до нього.
Найчастіше під неналежними відповідачами розуміють таких відповідачів, щодо яких судом під час розгляду справи встановлено, що вони не є зобов'язаними за вимогою особами.
Для правильного вирішення питання щодо визнання відповідача неналежним недостатньо встановити відсутність у нього обов'язку відповідати за даним позовом. Установлення цієї обставини є підставою для ухвалення судового рішення про відмову в позові. Для визнання відповідача неналежним, крім названої обставини, суд повинен мати дані про те, що обов'язок відповідати за позовом покладено на іншу особу. Визнати відповідача неналежним суд може тільки в тому випадку, коли можливо вказати на особу, що повинна виконати вимогу позивача, - належного відповідача.
Визначення відповідачів, предмета та підстав спору є правом позивача. Водночас встановлення належності відповідачів й обґрунтованості позову - обов'язком суду, який виконується під час розгляду справи.
Пред'явлення позову до неналежного відповідача є самостійною підставою для відмови в позові.
Вказаний правовий висновок викладено у постанові Великої Палати Верховного Суду від 17 квітня 2018 року у справі № 523/9076/16-ц (провадження № 14?61цс18), на яку заявник посилається як на приклад неоднакового застосування норми права у подібних правовідносинах, та неодноразово підтримано Верховним Судом.
При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду (частина четверта статті 263 ЦПК України).
У справах про визнання права власності у порядку спадкування належним відповідачем є спадкоємець (спадкоємці), який (які) прийняв (прийняли) спадщину, а у випадку їх відсутності, усунення їх від права на спадкування, неприйняття ними спадщини, а також відмови від її прийняття, належним відповідачем є відповідний орган місцевого самоврядування (постанови Верховного Суду від 06 жовтня 2021 року у справі № 234/17030/18 (провадження № 61-12859св21), від 10 листопада 2021 року у справі № 759/19779/18 (провадження № 61-4523св21)).
Верховний Суд у постанові від 15 травня 2023 року у справі № 352/371/21 (провадження № 61-8494св22) зазначив, що лише за наявності належного складу відповідачів у справі суд у змозі вирішувати питання про обґрунтованість позовних вимог та вирішити питання про їх задоволення, без залучення таких належних відповідачів позовні вимоги вирішені бути не можуть.
Верховний Суд у постанові від 28 жовтня 2020 року у справі № 761/23904/19 (провадження № 61-9953св20) вказав, що визначення позивачем у позові складу сторін у справі (позивача та відповідача) має відповідати реальному складу учасників спору у спірних правовідносинах та має на меті ефективний захист порушених прав (свобод, інтересів) особи, яка вважає, що вони порушені, із залученням необхідного кола осіб, які мають відповідати за позовом. Незалучення до участі у справі особи як співвідповідача за умови наявності обов'язкової процесуальної співучасті є підставою для відмови у задоволенні позову через неналежний суб'єктний склад.
У постанові Великої Палати Верховного Суду від 25 червня 2019 року у справі № 910/17792/17 (провадження № 12-280гс18) зазначено, що належним відповідачем є така особа, за рахунок якої можливо задовольнити позовні вимоги, тоді як неналежний відповідач - це особа, стосовно якої встановлено, що вона не повинна відповідати за пред'явленим позовом за наявності даних про те, що обов'язок виконати вимоги позивача лежить на іншій особі - належному відповідачеві.
Отже, належним суб'єктним складом відповідачів є склад відповідачів, який дійсно є суб'єктом порушеного, оспорюваного чи невизнаного матеріального правовідношення.
На відміну від третіх осіб, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору, за теоретичним визначенням «відповідач» - це особа, яка має безпосередній зв'язок зі спірними матеріальними правовідносинами та, на думку позивача, порушила, не визнала або оспорила його права, свободи чи інтереси, і тому притягується до участі у цивільній справі для відповіді за пред'явленими вимогами.
З огляду на викладене не можна покладати на третіх осіб, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору, будь-які матеріально-правові обов'язки, а також встановлювати чи захищати їх права.
Подібні висновки містяться у постанові Великої Палати Верховного Суду від 04 березня 2026 року у справі № 922/5241/21 (провадження № 12-34гс25).
Предметом спору у цій справі є, зокрема, визнання права позивача на майно у порядку спадкування. Тому відповідачем / відповідачами у справі мають бути спадкоємці, які прийняли спадщину, а в разі відсутності інших спадкоємців за заповітом і за законом, усунення їх від права на спадкування, неприйняття ними спадщини, а також відмови від її прийняття відповідачами є територіальні громади в особі відповідних органів місцевого самоврядування за місцем відкриття спадщини.
Суди установили, що спадщину після смерті ОСОБА_3 прийняв ОСОБА_2 , якому, зокрема 03 жовтня 2000 року державний нотаріус Богуславської державної нотаріальної контори Полковнікова Т. А. видала свідоцтво про право на спадщину за заповітом на земельну частку (пай) КСП «Медвинське» у селі Медвин Богуславського району Київської області.
ОСОБА_2 залучений до участі у справі як третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору.
Переглядаючи додаткове рішення суду першої інстанції, суд апеляційної інстанції, установивши, що позивач пред'явив до Богуславської державної нотаріальної контори матеріально-правову вимогу про визнання права на земельну частку у порядку спадкування,яка водночас безпосереднього стосується прав та обов'язків ОСОБА_2 , дійшов правильного висновку про наявність підстав для відмови у позові через неналежний суб'єктний склад.
Посилання в касаційній скарзі на те, що апеляційний суд не врахував правових висновків, викладених у постанові Великої Палати Верховного Суду від 17 квітня 2018 року у справі № 523/9076/16-ц (провадження № 14-61цс18), про те, що за результатами розгляду справи суд відмовляє в позові до неналежного відповідача та приймає рішення по суті заявлених вимог щодо належного відповідача, відхиляються касаційним судом, оскільки суд апеляційної інстанції правильно встановив, що позовну вимогу про визнання права на майно у порядку спадкування пред'явлено до неналежного відповідача.
Отже, зазначені висновки Великої Палати Верховного Суду у справі № 523/9076/16-ц не суперечать висновкам оскаржуваної постанови апеляційного суду.
Доводи касаційної скарги є аналогічними тим доводам, які були викладені в апеляційній скарзі та перевірялися судом апеляційної інстанції під час апеляційного розгляду цього спору, висновків суду щодо пред'явлення позову до неналежного відповідача не спростовують, на законність судового рішення не впливають, а направлені на переоцінку доказів, що знаходиться поза межами повноважень суду касаційної інстанції.
Передбачених частиною третьою статті 400 ЦПК України підстав для виходу за межі доводів та вимог касаційної скарги Верховний Суд не встановив.
Відповідно до усталеної практики Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ) повноваження вищих судових органів стосовно перегляду мають реалізовуватися для виправлення судових помилок та недоліків судочинства, але не для здійснення нового судового розгляду, перегляд не повинен фактично підміняти собою апеляцію. Повноваження вищих судів щодо скасування чи зміни тих судових рішень, які вступили в законну силу та підлягають виконанню, мають використовуватися для виправлення фундаментальних порушень (рішення у справі «Пономарьов проти України», заява № 3236/03, від 03 квітня 2008 року).
ЄСПЛ вказав, що пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі «Серявін та інші проти України», заява № 4909/04, від 10 лютого 2010 року).
Висновки за результатами розгляду касаційної скарги
Відповідно до частини третьої статті 401 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.
З підстав вищевказаного, колегія суддів вважає за необхідне залишити касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, оскільки доводи касаційної скарги висновків суду не спростовують.
Керуючись статтями 400, 401, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду
Касаційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.
Додаткове рішення Богуславського районного суду Київської області від 16 червня 2025 року з урахуванням змін, внесених за результатами апеляційного перегляду, та постанову Київського апеляційного суду від 03 вересня 2025 рокув частині перегляду додаткового рішення Богуславського районного суду Київської області від 16 червня 2025 року залишити без змін.
Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її ухвалення, є остаточною і оскарженню не підлягає.
Судді:І. М. Фаловська С. О. Карпенко С. Ю. Мартєв