06 квітня 2026 року
м. Київ
cправа № 914/140/24
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду:
Булгакової І.В. (головуючої), Власова Ю. Л. та Малашенкової Т.М.,
розглянув у порядку письмового провадження заяву Товариства з обмеженою відповідальністю "Домусгруп" (далі - ТОВ "Домусгруп")
про ухвалення додаткового рішення щодо стягнення витрат на професійну правничу допомогу
у справі №914/140/24
за касаційною скаргою Товариства з обмеженою відповідальністю "Фінансова компанія "Прайм Альянс" (далі - Фінансова компанія)
на постанову Західного апеляційного господарського суду від 10.09.2025 (з урахуванням ухвали про виправлення описки)
за позовом Фінансова компанія
до: ТОВ "Домусгруп",
ОСОБА_1 ,
ОСОБА_2 ,
ОСОБА_3
про солідарне стягнення боргу, пені, інфляційних втрат,
за участю третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні позивача - Акціонерного товариства акціонерно-комерційного банку "Львів",
Фінансова компанія звернулася до Господарського суду Львівської області із позовною заявою до ТОВ "Домусгруп", ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 про солідарне стягнення боргу, пені, інфляційних втрат.
Рішенням Господарського суду Львівської області від 28.10.2024 позов задоволено частково. Стягнуто солідарно з ТОВ "Домусгруп", ОСОБА_2 та ОСОБА_3 на користь Фінансової компанії 2 031 030,29 грн, з яких: 1 240 959,68 грн заборгованості за тілом кредиту; 128 164,37 грн заборгованості за відсотками за користування кредитом; 6 000,00 грн заборгованості за комісією; 370 174,80 грн пені, нарахованої на заборгованість за тілом кредиту, відсотками та комісією; 285 731,44 грн інфляційних втрат, нарахованих на заборгованість за тілом кредиту, відсотками та комісією.
У задоволенні решти позовних вимог Фінансової компанії до ТОВ "Домусгруп", ОСОБА_2 та ОСОБА_3 відмовлено.
У задоволенні позовних вимог Фінансової компанії до ОСОБА_1 відмовлено повністю.
Західний апеляційний господарський суд постановою від 10.09.2025 апеляційні скарги ОСОБА_3 та ОСОБА_2 , ТОВ "Домусгруп" задовольнив частково.
Рішення Господарського суду Львівської області від 05.06.2025 частково скасував.
Пункт 2 рішення виклав в іншій редакції: стягнув солідарно з ТОВ "Домусгруп", ОСОБА_2 та ОСОБА_3 на користь Фінансової Компанії 1 667 877,86 грн., з яких: 1 240 959,68 грн заборгованість за тілом кредиту; 128 164,37 грн заборгованість за відсотками за користування кредитом; 6 000,00 грн заборгованість за комісією; 7 022,37 грн пені, нарахованої на заборгованість за тілом кредиту, відсотками та комісією; 285 731,44 грн інфляційних втрат, нарахованих на заборгованість за тілом кредиту, відсотками та комісією.
Пункт 7,8,9 рішення виклав в іншій редакції:
(7) стягнув з ТОВ "Домусгруп" на користь Фінансової Компанії 8 339,53 грн судового збору та 18 592,00 грн витрат на професійну правничу допомогу;
(8) стягнув з ОСОБА_2 на користь Фінансової компанії 8 339,53 грн. судового збору та 18 592,00 грн. витрат на професійну правничу допомогу.
(9) стягнув з ОСОБА_3 на користь Фінансової компанія 8 339,53 грн. судового збору та 18 592,00 грн. витрат на професійну правничу допомогу.
В решті рішення Господарського суду Львівської області від 05.06.2025 залишив без змін.
Верховний Суд постановою від 19.03.2026 касаційну скаргу Фінансової компанії залишив без задоволення, а постанову Західного апеляційного господарського суду від 10.09.2025 у справі № 914/140/24 - без змін.
Зокрема, у постанові від 19.03.2026 Суд вказав, що питання стосовно покладення судових витрат на професійну правничу допомогу розглядається за наявності відповідного клопотання у строки і спосіб, передбачені ГПК України, та звернув увагу на наслідки, передбачені абзацом 3 частини восьмої статті 129 ГПК України".
ТОВ "Домусгруп" 24.03.2026 (через систему "Електронний суд") звернулося до Верховного Суду із заявою про ухвалення додаткового рішення, в якій просить стягнути з Фінансової компанії на користь ТОВ "Домусгруп" 100 000,00 грн витрат понесених на отримання професійної правничої допомоги та просить приєднати до матеріалів справи копію договору про надання правничої допомоги №02/04 від 02.04.2024, копію звіту про надані правничі послуги за договором №02/04 про надання правничої допомоги від 02.04.2024 у суді касаційної інстанції, копію свідоцтва про смерть серія НОМЕР_1 , витяг з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань на 19.12.2024 21:03:26.
До матеріалів клопотання ТОВ "Домусгруп", як вказано у ньому, додано такі документи:
- довіреність від 03.04.2024 якою ТОВ "Домусгруп" уповноважує адвоката Осіва Павла Володимировича на представництво інтересів товариства;
- витяг з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань на 19.12.2024 21:03:26;
- копія свідоцтва про смерть від 12.12.2024 серія НОМЕР_1 ;
- договір про надання правничої допомоги від 02.02.2024 №02/04 укладений між адвокатом Осівим Павлом Володимировичем та ТОВ "Домусгруп";
- звіт від 20.03.2026 про надані правничі послуги за Договором від 02.04.2024 №02/04 про надання правничої допомоги у суді касаційної інстанції.
- квитанції про надсилання іншим учасникам справи заяви з додатками.
Верховний Суд ухвалою від 26.03.2026 прийняв до розгляду заяву ТОВ "Домусгруп" у справі № 914/140/24. Роз'яснено учасникам справи про можливість подання заперечень на вказану заяву у строк до 02.04.2026.
Заперечень на клопотання позивача не надходило.
Розглянувши заяву ТОВ "Домусгруп", дослідивши матеріали цієї справи, колегія суддів Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду дійшла таких висновків.
У силу приписів статей 59, 131 Конституції України кожен має право на професійну правничу допомогу для надання якої в Україні діє адвокатура, а стаття 16 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України) вказує на те, що учасники справи мають право користуватися правничою допомогою. Представництво у суді як вид правничої допомоги здійснюється виключно адвокатом (професійна правнича допомога), крім випадків, встановлених законом.
За пунктом 9 частини першої статті 1 Закону України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність" представництво - це вид адвокатської діяльності, що полягає в забезпеченні реалізації прав і обов'язків клієнта в цивільному, господарському, адміністративному та конституційному судочинстві, в інших державних органах, перед фізичними та юридичними особами, прав і обов'язків потерпілого під час розгляду справ про адміністративні правопорушення, а також прав і обов'язків потерпілого, цивільного відповідача у кримінальному провадженні. Інші види правової допомоги - види адвокатської діяльності з надання правової інформації, консультацій і роз'яснень з правових питань, правового супроводу діяльності клієнта, складення заяв, скарг, процесуальних та інших документів правового характеру, спрямованих на забезпечення реалізації прав, свобод і законних інтересів клієнта, недопущення їх порушень, а також на сприяння їх відновленню в разі порушення (пункт 6 частини першої статті 1 Закону № 5076-VI).
Відповідно до статті 123 ГПК України судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов'язаних з розглядом справи. До витрат, пов'язаних з розглядом справи, зокрема, належать витрати на професійну правничу допомогу.
Верховний Суд зазначає, що принцип в частині відшкодування витрат на професійну правничу допомогу відбувається в такі етапи: 1) попереднє визначення суми судових витрат на професійну правничу допомогу (стаття 124 ГПК України); 2) визначення розміру судових витрат на професійну правничу допомогу, що підлягають розподілу між сторонами (стаття 126 ГПК України): подання (1) заяви (клопотання) про відшкодування судових витрат на професійну правничу допомогу разом з (2) детальним описом робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, і здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги, та (3) доказами, що підтверджують здійснення робіт (наданих послуг) і розмір судових витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв'язку з розглядом справи; зменшення суми судових витрат на професійну правничу допомогу, що підлягають розподілу; 3) розподіл судових витрат (стаття 129 ГПК України).
Верховний Суд, вирішуючи питання про судові витрати та своєчасність подання доказів понесених додаткових витрат на професійну правничу допомогу, зробив такі висновки щодо застосування норм процесуального права, зокрема:
- право сторони, яка має намір отримати за результатами розгляду спору по суті відшкодування витрат на професійну правничу допомогу за рахунок іншої сторони, виходячи з положень статей 124, 129 ГПК України, кореспондується з її обов'язками: по-перше, зазначити попередній (орієнтовний) розрахунок суми судових витрат, які вона понесла або очікує понести у зв'язку із розглядом справи у першій заяві по суті спору; по-друге, заявити про це до закінчення судових дебатів у справі; по-третє, подати до суду докази на підтвердження розміру таких витрат протягом п'яти днів після ухвалення рішення суду (пункт 1.20. постанови Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 19.07.2021 року у справі № 910/16803/19);
- процесуальний закон не визначає конкретних вимог щодо змісту та форми такої заяви, зокрема не вказує на те, що вона повинна бути зроблена лише у письмовій формі, а також, що така заява має бути зроблена на певній процесуальній стадії. Закон лише встановлює граничний строк звернення із заявою - до закінчення судових дебатів (пункт 3.6 постанови Верховного Суду від 27.01.2022 у справі № 921/221/21 та пункт 20 постанови Верховного Суду від 31.05.2022 у справі № 917/304/21).
У додатковій постанові Верховного Суду від 22.03.2018 у справі № 910/9111/17 вказано, що відшкодування судових витрат, у тому числі на професійну правничу допомогу, здійснюється за наявності відповідної заяви (клопотання) сторони, яку вона зробила до закінчення судових дебатів, а в суді касаційної інстанції - до прийняття постанови у справі.
З огляду на зазначене вище у цій додатковій постанові, Судом встановлено, що ТОВ "Домусгруп" у відзиві на касаційну скаргу зазначило, що попередній (орієнтовний) розрахунок судових витрат (витрат на професійну правничу допомогу), які ТОВ "Домусгруп" понесе у зв'язку з розглядом цієї справи в суді касаційної інстанції становить 100 000,00 грн. У судовому засіданні 19.03.2026 ТОВ "Домусгруп" повідомив, що докази понесених ним витрат на правничу допомогу будуть подані протягом п'яти днів з дня ухвалення рішення Верховним Судом.
У строк протягом п'яти днів після ухвалення рішення суду (постанови від 19.03.2026), а саме 24.03.2026 ТОВ "Домусгруп" подало до Верховного Суду через "Електронний Суд" заяву про ухвалення додаткової постанови (щодо стягнення правничої допомоги) та долучення доказів понесених судових витрат.
ТОВ "Домусгруп" зазначало про попередній (орієнтовний) розмір витрат на професійну правничу допомогу, у судовому засіданні повідомляло, що докази понесених ним витрат будуть подані упродовж п'яти днів та заявило про стягнення витрат на професійну правничу допомогу у порядку, межах та строк, які визначені чинним законодавством, зокрема, частиною восьмою статті 129 ГПК України, отже заявник дотримав вимоги, передбачені статтями 124, 126, 129 ГПК України.
Як убачається зі змісту заяви про ухвалення додаткової постанови (щодо стягнення правничої допомоги), ТОВ "Домусгруп" просить стягнути з Фінансової компанії витрати на правничу допомогу, пов'язані з розглядом цієї справи у суді касаційної інстанції, у розмірі 100 000 грн.
Розглядаючи заяву ТОВ "Домусгруп", Суд враховує, що предметом касаційного перегляду була постанова Західного апеляційного господарського суду від 10.09.2025 в частині незгоди Фінансової компанії із сумою стягнутої пені.
Згідно з частиною п'ятою статті 129 ГПК під час вирішення питання про розподіл судових витрат суд враховує: 1) чи пов'язані ці витрати з розглядом справи; 2) чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору, з урахуванням ціни позову, значення справи для сторін, у тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес; 3) поведінку сторони під час розгляду справи, що призвела до затягування розгляду справи, зокрема, подання стороною явно необґрунтованих заяв і клопотань, безпідставне твердження або заперечення стороною певних обставин, які мають значення для справи, безпідставне завищення позивачем позовних вимог тощо; 4) дії сторони щодо досудового вирішення спору та щодо врегулювання спору мирним шляхом під час розгляду справи, стадію розгляду справи, на якій такі дії вчинялись.
Відповідно до статті 221 ГПК України якщо сторона з поважних причин не може до закінчення судових дебатів у справі подати докази, що підтверджують розмір понесених нею судових витрат, суд за заявою такої сторони, поданою до закінчення судових дебатів у справі, може вирішити питання про судові витрати після ухвалення рішення по суті позовних вимог.
У випадку, визначеному частиною першою цієї статті, суд вирішує питання про судові витрати без повідомлення учасників справи. Якщо суд вважатиме за необхідне, для вирішення питання про судові витрати він може призначити судове засідання, яке проводиться не пізніше п'ятнадцяти днів з дня ухвалення рішення по суті позовних вимог.
У випадку, визначеному частиною другою цієї статті, суд ухвалює додаткове рішення в порядку, передбаченому статтею 244 цього Кодексу.
Матеріали справи містять копії таких документів:
- довіреність від 03.04.2024 якою ТОВ "Домусгруп" уповноважує адвоката Осіва Павла Володимировича на представництво інтересів товариства;
- витяг з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань на 19.12.2024 21:03:26;
- копія свідоцтва про смерть від 12.12.2024 серія НОМЕР_1 ;
- договір про надання правничої допомоги від 02.02.2024 №02/04 укладений між адвокатом Осівим Павлом Володимировичем та ТОВ "Домусгруп";
- звіт від 20.03.2026 про надані правничі послуги за Договором від 02.04.2024 №02/04 про надання правничої допомоги у суді касаційної інстанції.
- квитанції про надсилання іншим учасникам справи заяви з додатками.
Суд відзначає дати документів, які надані на підтвердження понесення витрат на професійну правничу допомогу, ураховуючи правову природу цих документів, умов договору, сутність представництва у суді.
За пунктом 4 частини першої статті 1 Закону України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність" договір про надання правової допомоги - це домовленість, за якою одна сторона (адвокат, адвокатське бюро, адвокатське об'єднання) зобов'язується здійснити захист, представництво або надати інші види правової допомоги другій стороні (клієнту) на умовах і в порядку, що визначені договором, а клієнт зобов'язується оплатити надання правової допомоги та фактичні витрати, необхідні для виконання договору.
Гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту. Порядок його обчислення, зміни та умови повернення визначаються у договорі про надання правової допомоги. При встановленні розміру гонорару враховується складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час (стаття 30 вказаного вище Закону).
Розмір гонорару визначається лише за погодженням адвоката з клієнтом, а суд не вправі втручатися в ці правовідносини.
У постанові від 20.11.2020 у справі № 910/13071/19 Верховний Суд вказав про те, що втручання суду у договірні відносини між адвокатом та його клієнтом у частині визначення розміру гонорару або зменшення розміру стягнення такого гонорару з відповідної сторони на підставі положень частини четвертої статті 126 ГПК України можливе лише за умови обґрунтованості та наявності доказів на підтвердження невідповідності таких витрат фактично наданим послугам. В іншому випадку, таке втручання суперечитиме принципу свободи договору, закріпленому в положеннях статті 627 Цивільного кодексу України, принципу pacta sunt servanda та принципу захисту права працівника або іншої особи на оплату та своєчасність оплати за виконану працю, закріпленому у статті 43 Конституції України.
Колегія суддів касаційної інстанції також виходить з того, що чинне процесуальне законодавство визначило критерії, які слід застосовувати при визначенні розміру витрат на правничу допомогу.
Також частини четверта - шоста, сьома, дев'ята статті 129 ГПК України визначають випадки, за яких суд може відступити від загального правила розподілу судових витрат.
При цьому, на предмет відповідності зазначеним критеріям суд має оцінювати поведінку/дії/бездіяльність обох сторін при вирішенні питання про розподіл судових витрат.
Під час вирішення питання про розподіл судових витрат господарський суд за наявності заперечення сторони проти розподілу витрат на адвоката або з власної ініціативи, керуючись критеріями, що визначені частинами п'ятою-сьомою, дев'ятою статті 129 ГПК України, може не присуджувати стороні, на користь якої ухвалено судове рішення, всі її витрати на професійну правничу допомогу.
У такому випадку суд, керуючись частинами п'ятою-сьомою, дев'ятою статті 129 ГПК України, відмовляє стороні, на користь якої ухвалено рішення, у відшкодуванні понесених нею на правничу допомогу повністю або частково, та відповідно не покладає такі витрати повністю або частково на сторону, не на користь якої ухвалено рішення. При цьому, в судовому рішенні суд повинен конкретно вказати, які саме витрати на правничу допомогу не підлягають відшкодуванню повністю або частково, навести мотивацію такого рішення та правові підстави для його ухвалення. Зокрема, вирішуючи питання розподілу судових витрат, господарський суд має враховувати, що розмір відшкодування судових витрат, не пов'язаних зі сплатою судового збору, не повинен бути непропорційним до предмета спору. У зв'язку з наведеним суд з урахуванням конкретних обставин, зокрема ціни позову, може обмежити такий розмір з огляду на розумну необхідність судових витрат для конкретної справи (аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду у складі об'єднаної палати Касаційного господарського суду від 03.10.2019 у справі № 922/445/19, у постановах Верховного Суду від 01.08.2019 у справі № 915/237/18, від 24.10.2019 у справі № 905/1795/18, від 17.09.2020 у справі № 904/3583/19).
Верховний Суд неодноразово вказував на те, що при визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін (пункт 21 додаткової постанови Великої Палати Верховного Суду від 19.02.2020 у справі № 755/9215/15-ц).
Ті самі критерії застосовує Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ), присуджуючи судові витрати на підставі статті 41 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод. Зокрема, у рішеннях від 12.10.2006 у справі "Двойних проти України" (пункт 80), від 10.12.2009 у справі "Гімайдуліна і інших проти України" (пункти 34-36), від 23.01.2014 у справі "East/WestAllianceLimited" проти України", від 26.02.2015 у справі "Баришевський проти України" (пункт 95) зазначається, що заявник має право на компенсацію судових та інших витрат лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими (необхідними), а їхній розмір - обґрунтованим.
У рішенні ЄСПЛ у справі "Лавентс проти Латвії" від 28.11.2002 зазначено, що відшкодовуються лише витрати, які мають розумний розмір (аналогічна правова позиція викладена Верховним Судом у додаткових постановах від 20.05.2019 у справі № 916/2102/17, від 25.06.2019 у справі № 909/371/18, у постановах від 05.06.2019 у справі № 922/928/18, від 30.07.2019 у справі № 911/739/15 та від 01.08.2019 у справі № 915/237/18).
До того ж у постановах Верховного Суду від 07.11.2019 у справі № 905/1795/18 та від 08.04.2020 у справі № 922/2685/19 сформовано правовий висновок про те, що суд не зобов'язаний присуджувати стороні, на користь якої відбулося рішення, всі його витрати на адвоката, якщо, керуючись принципами справедливості, пропорційності та верховенством права, приписами статей 123-130 ГПК України, встановить, що розмір гонорару, визначений стороною та його адвокатом, є завищеним щодо іншої сторони спору, зважаючи на складність справи, витрачений адвокатом час, та неспіврозмірним у порівнянні з ринковими цінами адвокатських послуг.
У пункті 148 постанови Великої Палати Верховного Суду від 26.06.2024 у справі № 686/5757/23 зазначено таке: "Велика Палата Верховного Суду наголошує, що подання доказів на підтвердження розміру витрат на професійну правничу допомогу не є безумовною підставою для відшкодування судом таких витрат у зазначеному розмірі з іншої сторони, адже цей розмір має бути доведений, документально обґрунтований та відповідати критеріям реальності адвокатських витрат (їхньої дійсності й потрібності) та розумності їхнього розміру з огляду на конкретні обставини справи".
Таким чином, вирішуючи заяву/клопотання сторони судового процесу про компенсацію понесених нею витрат на професійну правничу допомогу суду належить дослідити та оцінити додані заявником до заяви документи на предмет належності, допустимості та достовірності відображеної у них інформації. Зокрема, чи відповідають зазначені у документах дані щодо характеру та обсягу правничої допомоги, наданої адвокатом, документам, наявним у судовій справі, чи не вчиняв адвокат під час розгляду справи дій, які призвели до затягування розгляду справи, зокрема, але не виключно, чи не подавав явно необґрунтованих заяв і клопотань, чи не включено у документи інформацію щодо витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, які не підтверджені належними доказами та навпаки, якими доказами підтверджується заявлена до відшкодування сума, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги.
Такі докази, відповідно до частини першої статті 86 ГПК України, суд оцінює за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.
При цьому, згідно зі статтею 74 ГПК України сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Подані на підтвердження таких витрат докази мають окремо та у сукупності відповідати вимогам статей 75-79 ГПК України.
Суд, у контексті оцінки доказів, поданих ТОВ "Домусгруп" на обґрунтування заяви, звертається до правових висновків Великої Палати Верховного Суду, викладених у постанові від 16.11.2022 у справі № 922/1964/21, зокрема, такого змісту:
" 127. Розмір гонорару визначається лише за погодженням адвоката з клієнтом, а суд не вправі втручатися в ці правовідносини (пункт 28 додаткової постанови Великої Палати Верховного Суду від 19.02.2020 у справі № 755/9215/15-ц; пункт 19 додаткової постанови Великої Палати Верховного Суду від 07.07.2021 у справі № 910/12876/19)";
" 133. Фіксований розмір гонорару у цьому контексті означає, що у разі настання визначених таким договором умов платежу - конкретний склад дій адвоката, що були вчинені на виконання цього договору й призвели до настання цих умов, не має жодного значення для визначення розміру адвокатського гонорару в конкретному випадку";
" 135. Велика Палата Верховного Суду зауважує, що не є обов'язковими для суду зобов'язання, які склалися між адвокатом та клієнтом у контексті вирішення питання про розподіл судових витрат. Вирішуючи останнє, суд повинен оцінювати витрати, що мають бути компенсовані за рахунок іншої сторони, ураховуючи як те, чи були вони фактично понесені, так і оцінювати їх необхідність. Подібний висновок викладений у пункті 5.44 постанови Великої Палати Верховного Суду від 12.05.2020 у справі № 904/4507/18";
" 145. Велика Палата Верховного Суду дійшла висновку, що учасник справи повинен деталізувати відповідний опис лише тією мірою, якою досягається його функціональне призначення - визначення розміру витрат на професійну правничу допомогу з метою розподілу судових витрат. Надмірний формалізм при оцінці такого опису на предмет його деталізації, за відсутності визначених процесуальним законом чітких критеріїв оцінки, може призвести до порушення принципу верховенства права";
" 147. Отже, у випадку встановленого договором фіксованого розміру гонорару сторона може доводити неспівмірність витрат у тому числі, але не виключно, без зазначення в детальному описі робіт (наданих послуг) відомостей про витрати часу на надання правничої допомоги. Зокрема, посилаючись на неспівмірність суми фіксованого гонорару зі складністю справи, ціною позову, обсягом матеріалів у справі, кількістю підготовлених процесуальних документів, кількістю засідань, тривалістю розгляду справи судом тощо".
Суд також враховує, що згідно з правовою позицією Великої Палати Верховного Суду, викладеною у постанові від 05.06.2024 у справі № 910/14524/22, Велика Палата Верховного суду виснувала: "Особа, яка понесла судові витрати під час апеляційного чи касаційного перегляду додаткового судового рішення про розподіл судових витрат, має право на відшкодування таких витрат, що відповідатиме принципу господарського судочинства, передбаченому у пункті 12 частини третьої статті 2 ГПК України. Під час вирішення цього питання суд має керуватися критеріями, визначеними у частині п'ятій статті 126 та частині п'ятій статті 129 ГПК України. Інакше розуміння позбавить особу права на відшкодування понесених нею судових витрат у разі необґрунтованого оскарження іншим учасником справи додаткового судового рішення, що нівелюватиме значення такої засади судочинства, як відшкодування судових витрат стороні, на користь якої ухвалене судове рішення".
Верховний Суд зазначає, що для включення всієї суми гонорару у відшкодування за рахунок іншої сторони має бути встановлено, що за цих обставин справи такі витрати позивача були необхідними, а розмір є розумний та виправданий. Тобто суд зобов'язаний оцінити рівень адвокатських витрат, що мають бути присуджені з урахуванням того, чи були такі витрати понесені фактично, але й також - чи була їх сума обґрунтованою.
Верховний Суд зазначає, що у матеріалах справи міститься відзив ТОВ "Домусгруп" на касаційну скаргу Фінансової компанії, поданий адвокатом Осівим Павлом Володимировичем, в якому він просив Суд касаційну скаргу залишити без задоволення, а постанову Західного апеляційного господарського суду від 10.09.2025 року у справі №914/140/24 залишити без змін. Також адвокатом подавалися додаткові пояснення від 16.12.2025.
У судових засіданнях, які відбулися 04.12.2025, 18.12.2025 та 19.03.2026, інтереси ТОВ "Домусгруп" у суді касаційної інстанції в режимі відеоконференції представляв адвокат Осів Павло Володимирович.
Верховний Суд виходить з того, що сторонами договору від 02.04.2024 про надання правничої допомоги у пункті 3.2 погоджено розмір гонорару, зокрема, у суді касаційної інстанції у фіксованому розмірі 100 000,00 грн (не залежно від обсягу послуг та витраченого адвокатом часу).
На переконання колегії суддів, ураховуючи наведені вище критерії, зокрема, реальності адвокатських послуг, розумності їхнього розміру, а також фактичні обставини цієї справи, співрозмірність до предмета спору (оскарження позивачем в касаційному порядку пені у розмірі 363 152,43 грн), результату касаційного перегляду (залишення без змін постанови суду апеляційної інстанції), участь адвоката Осіва В.П. у судах першої та апеляційної інстанції, що свідчить про обізнаність адвоката із деталями справи та незмінність правової позиції представника ТОВ "Домусгруп" - розмір гонорару не є співрозмірним та у повній мірі не відповідає принципам справедливості, розумності та реальності.
Таким чином, керуючись критеріями, які слід застосовувати при визначенні розміру витрат на професійну правничу допомогу, дослідивши заяву ТОВ "Домусгруп" та документи щодо витрат на професійну правничу допомогу, колегія суддів касаційної інстанції, з огляду на міркування, викладені у цій додатковій постанові, дійшла висновку про не покладення всієї заявленої суми витрат на правничу допомогу в розмірі 100 000 грн на Фінансову компанію, та покладення витрат у розмірі 20 000 грн; в іншій частині слід відмовити.
Отже, оцінивши надані заявником докази, виходячи з наведених вище критеріїв, їх оцінки, керуючись статтями 2, 80, 73, 75-79, 123, частиною п'ятою статті 129 ГПК України, Верховний Суд дійшов висновку про стягнення з Фінансової компанії на користь ТОВ "Домусгруп" 20 000 грн витрат на професійну правничу допомогу в суді касаційної інстанції, які відповідають критеріям співмірності, пропорційності, справедливості, необхідності, реальності та розумності їхнього розміру. В іншій частині заяви Суд не покладає такі витрати на Фінансову компанію.
Керуючись статтями 2, 123, 129, 244 ГПК України, Верховний Суд
1. Заяву Товариства з обмеженою відповідальністю "Домусгруп" про стягнення судових витрат (на професійну правничу допомогу) задовольнити частково.
2. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "Фінансова компанія "Прайм Альянс" на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Домусгруп" витрати на професійну правничу допомогу у розмірі 20 000,00 грн.
3. У задоволенні іншої частини заяви Товариства з обмеженою відповідальністю "Домусгруп" про стягнення судових витрат (на професійну правничу допомогу) відмовити.
4. Доручити Господарському суду Львівської області видати відповідний наказ.
Додаткова постанова набирає законної сили з моменту її ухвалення, є остаточною і оскарженню не підлягає.
Суддя І. Булгакова
Суддя Ю. Власов
Суддя Т. Малашенкова