Рішення від 06.04.2026 по справі 922/3886/25

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ХАРКІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

8-й під'їзд, Держпром, майдан Свободи, 5, м. Харків, 61022

тел. приймальня (057) 705-14-14, тел. канцелярія 705-14-41, факс 705-14-41

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"06" квітня 2026 р.м. ХарківСправа № 922/3886/25

Господарський суд Харківської області у складі:

судді Жигалкіна І.П.

розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження справу

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Бізнес позика», м.Київ

до Фізичної особи-підприємця Фіруліна Сергія Олександровича, м.Харків

про стягнення 117 158,37 грн

без виклику учасників справи

ВСТАНОВИВ:

Товариство з обмеженою відповідальністю «Бізнес позика» (надалі - Позивач) звернулось до Господарського суду Харківської області 31 жовтня 2025 року із позовною заявою про стягнення з Фізичної особи-підприємця Фіруліна Сергія Олександровича (надалі - Відповідач) загальної суми заборгованості за Договором № 483238-КС-002 про надання кредиту від 21.02.2024 в розмірі 117 158,37 грн (де: сума прострочених платежів по тілу кредиту в розмірі 27 000,00 грн, сума прострочених платежів по процентах в розмірі 86 108,37 грн, сума прострочених платежів за комісією в розмірі 4 050,00 грн), а також стягнення з Відповідача на користь Позивача суми судових витрат зі сплати судового збору у розмірі 2 422,40 грн.

Позовні вимоги обґрунтовані неналежним виконанням Відповідачем договору № 483238-КС-002 про надання кредиту від 21.02.2024 щодо повернення наданого Позивачем кредиту, сплати процентів за його користування та комісії за надання кредиту.

Також Позивач просить суд розгляд справи здійснювати в порядку спрощеного позовного провадження без виклику (повідомлення) сторін та за відсутності представника Позивача.

Крім того, у позовній заяві Позивач заявив клопотання, в якому просить суд витребувати у АТ "УНІВЕРСАЛ БАНК" (ЄДРПОУ: 21133352, Місце реєстрації: 04082, м. Київ, вул. Автозаводська, буд. 54/19), наступні письмові докази, які становлять банківську таємницю, а саме:

- письмовий доказ у вигляді відповідного рішення структурного підрозділу або посадової особи банку, чи у вигляді іншого письмового доказу, який би підтверджував або спростовував факт випуски банківської картки № НОМЕР_1 (та відкриття під неї відповідного банківського рахунку) на ім'я Фірулін Сергій Олександрович (РНОКПП НОМЕР_2 );

- письмовий доказ у вигляді виписок про рух коштів по рахунку, який був відкритий для обслуговування банківської картки № НОМЕР_1 за період з 21.02.2024 року (дата видачі кредиту) по 07.08.2024 року (дата закінчення терміну кредитування).

Ухвалою Господарського суду Харківської області від 05.11.2025 прийнято позов до розгляду, відкрито провадження у справі № 922/3886/25, розгляд якої вирішено здійснювати в порядку спрощеного позовного провадження без виклику учасників справи за наявними у справі матеріалами.

Також, вказаною ухвалою суду відмовлено у задоволенні клопотання Позивача про витребування у АТ "УНІВЕРСАЛ БАНК" (ЄДРПОУ: 21133352) письмових доказів, які становлять банківську таємницю.

Судом встановлено, що сторони мають зареєстровані електронні кабінети в Єдиній судовій інформаційно-телекомунікаційній системі. Відтак, для надання можливості сторонам реалізувати власні процесуальні права, останні були повідомлені в порядку приписів ч. 5, 7 ст. 6 ГПК України шляхом направлення ухвали суду від 05.11.2025 в електронній формі до Електронного кабінету із застосуванням Єдиної судової інформаційно-комунікаційної системи.

Відповідно до пункту 2 частини 6 статті 242 ГПК України днем вручення судового рішення є день отримання судом повідомлення про доставлення копії судового рішення до електронного кабінету особи.

Отже Позивач та Відповідач отримали ухвалу суду від 05.11.2025 про відкриття провадження у справі № 922/3886/25 - 06.11.2025 о 21:34, що підтверджується довідкою про доставку електронного листа в матеріалах справи.

Згідно з абз. 2 ч. 6 цієї статті, якщо судове рішення надіслано на офіційну електронну адресу пізніше 17 години, таке рішення вважається врученим у робочий день, наступний за днем його відправлення, незалежно від надходження до суду повідомлення про його доставлення.

Відтак, датою вручення сторонам ухвали суду від 05.11.2025 про відкриття провадження у справі № 922/3886/25 є 07.11.2025, оскільки документ було надіслано після 17:00/

24 листопада 2025 року представником Фізичної особи-підприємця Фіруліна Сергія Олександровича адвокатом Борзов Я.Е., в межах процесуального строку, до суду подано відзив на позовну заяву (вх. №27207), в якому Відповідач проти позову заперечує та просить у задоволенні позову відмовити.

В обґрунтування заперечень проти позовних вимог Відповідач вказав, що Позивачем не надано доказів, які б підвереджували, що саме Відповідач був зареєстрований в інформаційно-телекомунікаційній системі, не підтверджено отримання саме Відповідачем логіну та паролю в системі, що Відповідачем було подано заявку на отримання кредиту, а також що Відповідач був ознайомлений з усіма істотними умовами договору, та не надано доказів щодо зарахування коштів на платіжну картку, яка належить саме відповідачу ФОП Фіруліні С.О. Позивачем не долучено до матеріалів справи будь-яких даних, стосовно одноразового ідентифікатора, яким повинен був підписаний вищезазначений Договір, крім цього, немає доказів, які прямо чи опосередковано свідчать, що електронний підпис (або ідентифікатор) належить саме Відповідачу. В матеріалах справи відсутній договір № 483238-КС-002 від 21.02.2024, підписаний Відповідачем за допомогою одноразового цифрового підпису. Вважає, що не є належним посилання на візуальну форму послідовності дій Клієнта ТОВ «БІЗНЕС ПОЗИКА» на кредит № 483238-КС-002, в якій міститься інформація щодо процесу оформлення та розгляду такої заяви, це лише інформація надана ТОВ «БІЗНЕС ПОЗИКА», яка не містить жодних доказів підписання Відповідачем кредитного договору. Зазначає, що оригіналів електронних доказів на підтвердження викладених у позові обставин укладення ТОВ "БІЗПОЗИКА" та ФОП Фіруліною С.О. договору про надання кредиту № 483238-КС-002 від 21.02.2024, зокрема щодо виконання сторонами дій, вказаних у візуальній формі послідовності дій клієнта Позивач не надав. Вважає, що Позивачем не доведено жодними належними та достовірними доказами того, що під час створення візуальної форми послідовності дій відповідний документ захищено від редагування/зміни будь-якими особами, а сама форма створюється автоматично системою та захищається від змін, отже Позивач не довів і не обґрунтував, що подані ним анкета клієнта та візуальна схема послідовності дій клієнта формуються його системою автоматично саме в день укладення договору та за наявності у Позивача технічної можливості створювати такі документи односторонньо та у будь-який час, твердження Позивача про автентичність і первинність цих даних не можуть вважатися достовірними та належними доказами факту укладення електронного кредитного договору № 483238-КС-002.

Крім цього, Відповідач вважає, що у матеріалах справи відсутні належні докази перерахування та отримання Відповідачем кредитних коштів, у розмірі 27000,00 грн а надана Позивачем Довідка ТОВ «ПРОФІТГІД» та Довідка ТОВ Фінансової компанії «Елаєнс» про здійснення переказу не є належними та допустимим доказом перерахунку кредитних коштів від кредитора до позичальника, оскільки вона не відповідає вимогам ст. 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні». Також не надано доказів про відкриття рахунку та емітування цієї картки на ім'я Відповідача, не можливо встановити перерахування коштів Позивача саме Відповідачу. Не надано також Позивачем до позовної заяви і доказів існування будь-яких правовідносин між ТОВ «БІЗНЕС ПОЗИКА» та ТОВ «ПРОФІТГІД», а також між ТОВ «БІЗНЕС ПОЗИКА» та ТОВ Фінансовою компанією «Елаєнс», які здійснили переказ коштів на рахунки Відповідача від імені кредитора. Перерахування коштів ТОВ «ПРОФІТГІД» та ТОВ Фінансовою компанією «Елаєнс» на рахунки певних осіб не створюють жодних обов'язків цих осіб по виконанню умов договору укладеного з ТОВ «БІЗНЕС ПОЗИКА», оскільки за умовами кредитного договору, саме ТОВ «БІЗНЕС ПОЗИКА» надає кредитні кошти. Вважає, що надані Позивачем документи не є належним доказом виконання умов договору (перерахування коштів Відповідачу), а є лише внутрішніми документами.

Відповідач зазначає, що Позивач не надав жодного належного доказу, який відповідно до Закону України «Про електронну комерцію» підтверджує факт накладення Відповідачем кваліфікованого електронного підпису на документ під назвою "Правила про надання грошових коштів у кредит фізичним особам-підприємцям ТОВ «Бізнес Позика»", а також доказів ознайомлення з його умовами. Текст правил не розміщений у відкритому доступі на офіційному сайті Позивача, що унеможливило ознайомлення з ними Відповідача. Отже, до спірних правовідносин не можуть бути застосовані правила частини першої статті 634 ЦК України, які регламентують правові засади договору приєднання.

Вважає, що відсутні підстави вважати, що сторони обумовили у письмовому вигляді ціну договору, яка встановлена у формі сплати процентів за користування кредитними коштами, а також відповідальність у вигляді неустойки (пені, штрафів) за порушення термінів виконання договірних зобов'язань.

Відповідач зазначає, що вимоги про стягнення комісії за надання кредитних коштів та користуванням (обслуговуванням) кредитом є безпідставними.

Щодо нарахування відсотків зазначає, що за певних обставин обсяг відповідальності може бути нерозумним з огляду на його непропорційність наслідкам правопорушення. Він може бути несправедливим щодо боржника, а також щодо третіх осіб, оскільки майновий тягар відповідних виплат може унеможливити виконання боржником певних зобов'язань, тобто має бути дотриманий розумний баланс між інтересами боржника та кредитора.

24 листопада 2025 року представником ТОВ «Бізнес позика» Козачок М.О. подано до суду відповідь на відзив (вх. №27329), в якій Позивач викладені Відповідачем обставини та заперечення у відзиві на позов відхиляє та просить суд поновити Позивачу строк на подання доказів у справі.

В обґрунтування заперечень проти обставин, викладених у відзиві на позов Позивач вказує на правомірність правочину визначену у ст. 204 ЦК України та те, що згідно положень ст.cт. 205, 207 ЦК України договір може вчинятися у письмовій або електронній формі та правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо воля сторін виражена за допомогою телетайпного, електронного або іншого технічного засобу зв'язку. Позивач зазначає, що до позовної заяви були додані візуальні форми послідовності дій клієнта щодо укладення Кредитного договору та Додаткової угоди, у яких детально відображені всі дії ТОВ «Бізнес Позика» та Відповідача щодо укладення Кредитного договору та Додаткової угоди в електронній формі у порядку, визначеному статтею 12 Закону України «Про електронну комерцію». Ці візуальні форми послідовності дій клієнта щодо укладення Кредитного договору та Додаткової угоди були посвідчені директором ТОВ «Бізнес Позика» Гайворонською М.М. відповідно до повідомлення Нацкомфінпослуг від 13.02.2019р. «Щодо порядку укладення електронного договору».

21.02.2024 року Фізична особа-підприємець Фірулін Сергій Олександрович, прийняв (акцепт) пропозицію (оферту) щодо укладення Договір № 483238-КС-002 про надання кредиту, на умовах визначених офертою, шляхом направлення через ІТС Одноразового ідентифікатора UA-1830, (направленого Позичальнику на номер телефону НОМЕР_3 , вказаного Позичальником в Заявці) електронного повідомлення СМС-повідомлення. Згідно з п.п. 4.4.4. Правил Позичальник підтверджує, що вказаний ним (з метою отримання кредиту) поточний (картковий) рахунок НОМЕР_1 належать саме йому і треті особи не мають до нього доступу. Аналогічним чином шляхом обміну електронними повідомленнями була укладена Додаткова угода до Кредитного договору, у порядку, визначеному статтею 12 Законом України «Про електронну комерцію», підписана з використанням одноразового ідентифікатора «UA-6901».

Отже, під час укладення Кредитного договору та Додаткової угоди сторони погодились укласти Кредитний договір та Додаткову угоду з використанням інформаційно-телекомунікаційних систем, дистанційно, в електронній формі, в порядку передбаченому Законом України «Про електронну комерцію» (що зазначено на самому початку Кредитного договору та Додаткової угоди). Кредитний договір укладений між Позивачем та Відповідачем НЕ є договором приєднання (у розуміння ст. 634 ЦК України). Відповідно до абзацу другого ч. 12 ст. 11 Закону України «Про електронну комерцію» кожний примірник електронного документа з накладеним на нього підписом, визначеним статтею 12 цього Закону, є оригіналом такого документа. Кредитний договір не підписувався Відповідачем з накладенням кваліфікованого електронного підпису Відповідача і не мав бути підписаним таким чином, Кредитний договір між Позивачем та Відповідачем був укладений шляхом обміну електронними повідомленнями у порядку, визначеному статтею 12 Закону України «Про електронну комерцію» та підписаний Відповідачем за допомогою одноразового пароля-ідентифікатора. Примірники електронного Кредитного договору, Додаткової угоди, акцептів та оферт на їх укладення, надані Позивачем до суду, є їх оригіналами, й будь-які інші варіанти вищезазначених документів у Позивача відсутні та не можуть бути надані до суду. При цьому, оригінали вищезазначених документів були збережені в первісному та незмінному вигляді.

Щодо перерахування Відповідачу кредитних коштів за Кредитним договором Позивач зазначає, що номер банківської картки для перерахування кредитних коштів за Кредитним договором був вказаний Позичальником під час укладення Кредитного договору в його особистому кабінеті на веб-сайті Кредитодавця. На підтвердження вищезазначеного, до позовної заяви був доданий витяг з інформаційно-телекомунікаційної системи на веб-сайті Кредитодавця "Анкета клієнта", відповідно до якого Позичальником був зазначений номер банківської картки НОМЕР_1 для перерахування на цю картку кредитних коштів за Кредитним договором. ТОВ «БІЗПОЗИКА» свої зобов'язання за Договором кредиту виконало, та надало Позичальнику грошові кошти в розмірі 18 000,00 грн шляхом перерахування на банківську картку Позичальника № 5375-4141-2263 8728 (котрий Позичальником вказано при заповнені анкетних даних в особистому кабінеті), що підтверджується довідкою про перерахування кредитних коштів. 22.02.2024 року між ТОВ «Бізнес Позика» та ФОП Фірулін Сергієм Олександровичем було укладено Додаткову угоду №1 до Кредитного договору. ТОВ «БІЗПОЗИКА» свої зобов'язання за Договором кредиту виконало, та надало Позичальнику грошові кошти в розмірі 9 000,00 грн шляхом перерахування на банківську картку Позичальника № НОМЕР_1 (котрий Позичальником вказано при заповнені анкетних даних в особистому кабінеті), що підтверджується довідкою про перерахування кредитних коштів.

Позивач зазначає, що Відповідач в підтвердження своїх доводів про начебто не отримання кредиту від Позивача, міг надати суду виписку зі свого карткового рахунку в АТ "УНІВЕРСАЛ БАНК". Позивач повідомляє суд, що ТОВ «Бізнес Позика» не є банківською установою, не відкриває позичальникам банківські рахунки та не випускає на ім'я позичальників банківські картки, тому перерахування кредитних коштів та зарахування платежів позичальників за Кредитними договорами зазвичай здійснюється Посередниками ТОВ «Бізнес Позика» на підставі відповідних договорів з Посередниками за допомогою платіжних систем Посередників. ТОВ «Бізнес Позика» зазвичай не здійснює перерахування кредитних коштів Позичальникам зі своїх рахунків. На підтвердження перерахування кредитних коштів Позичальникам та зарахування платежів Позичальників за Кредитними договорами відповідні Посередники зазвичай надають ТОВ «Бізнес Позика» довідки (довідки з платіжних систем). ТОВ «Бізнес Позика» не має жодного відношення до банківської картки Відповідача (та відкритого для її обслуговування рахунку) крім того, що на вказану Позичальником під час укладення Кредитного договору банківську картку (відкритий для її обслуговування рахунок) здійснюється перерахування кредитних коштів за Кредитним договором. У зв'язку з вищенаведеним, перерахування кредитних коштів та зарахування платежів позичальників за Кредитними договорами зазвичай здійснюється Посередниками ТОВ «Бізнес Позика» на підставі відповідних договорів з Посередниками за допомогою платіжних систем Посередників відповідно положенням ст. 6 та ст. 9 Закону України "Про електронну комерцію".

Щодо обов'язку позичальника сплатити проценти за Кредитним договором відповідно до умов Кредитного договору Позивач зазначає, що Кредитодавець жодним чином не обмежував час на ознайомлення Позичальника з умовами Кредитного договору та Правилами; Позичальник добровільно погодився з умовами Кредитного договору та погодився його виконувати (що відповідає принципу свободи договору, який встановлений у статті 627 ЦК України). Якби Позичальника не влаштовували умови Кредитного договору, він міг його просто не укладати; Протягом строку дії Кредитного договору та/або після його закінчення Позичальник не звернувся із заявою про розірвання Кредитного договору та/або визнання Кредитного договору недійсним в цілому або його окремих частин. Звертає увагу суду, що всі істотні умови Кредитного договору, зокрема тип кредиту, процентна ставка, комісія за надання кредиту (у випадку її встановлення), строк дії кредиту, графік платежів за кредитним договором тощо - встановлені НЕ у Правилах надання кредитів, а у Кредитному договорі, який уклав Відповідач шляхом обміну електронними повідомленнями, підписаний у порядку, визначеному статтею 12 Законом України «Про електронну комерцію». Також звертає увагу, що Позивач за Кредитним договором: не нараховував та не заявляв до стягнення у позовних вимогах жодну неустойку відповідно до ст. 549 ЦК України (у вигляді пені чи штрафів); не нараховував та не заявляв до стягнення у позовних вимогах жодну форму відповідальності за порушення грошового зобов'язання відповідно до ст. 625 ЦК України (у вигляді індексу інфляції за весь час прострочення чи трьох процентів річних від простроченої суми); не нараховував проценти поза межами строку дії кредитного договору (як вбачається розрахунку заборгованості, розмір заборгованості Позичальника після останнього дня строку дії кредитного договору не змінювався, тобто жодних процентів після закінчення строку дії кредитного договору не нараховувалися. Оскільки розрахунок заборгованості у ТОВ «Бізнес Позика» формується автоматично у відповідній програмі, ця програма «протягнула» дати після закінчення строку дії Кредитного договору до дати створення цього розрахунку заборгованості). Не слід ототожнювати проценти, які нараховуються протягом строку кредитування у відповідності до норм ЦК України в якості правомірної плати за користування кредитними коштами, наданими йому Позивачем у відповідності до умов Кредитного договору (статті 1048 та 1056-1 ЦК України) та проценти, які нараховуються за порушення грошового зобов 'язання, тобто у випадку, коли сума кредиту за Кредитним договором не повертається Позичальником у визначений ним строк (частина друга статті 625 ЦК України). ТОВ «Бізнес Позика» просило суд стягнути з Відповідача лише заборгованість по тілу, та процентам, які були нараховані відповідно до умов Кредитного договору.

Щодо подорожчання загальної вартості кредиту Позивач зазначає, що процентна ставка нараховується за кожен день користування Кредитом. Протягом строку кредитування, визначеного у цьому Договорі, проценти за користування Кредитом нараховуються на залишок заборгованості по Кредиту (на залишок заборгованості за тілом кредиту), наявну на початок календарного дня, за фактичне число календарних днів користування Кредитом, із урахуванням дня перерахування та дня повернення Кредиту. У п. 3 Кредитного договору був встановлений орієнтовний графік платежів, відповідно до якого Позичальник повинен був здійснювати платежі у відповідному розмірі та у відповідні дати. Якби Позичальник здійснював платежі у відповідності до встановленого графіку платежів, йому дійсно потрібно було б сплатити суму орієнтовної загальної вартості кредиту, яка зазначена у Кредитному договорі. Однак порушення Позичальником графіку платежів закономірно призвело до подорожчання загальної вартості кредиту, тому що процентна ставка нараховується за кожен день користування кредитом на залишок заборгованості по кредиту, наявну на початок календарного дня, за фактичне число календарних днів користування Кредитом, із урахуванням дня перерахування кредитних коштів та дня повернення Кредиту. Якщо позичальник не здійснив платіж (платежі) за графіком або здійснив його (їх) у меншому розмірі, ніж передбачено графіком, це закономірно призводить до нарахування процентів у більшому розмірі, тому що як вже було зазначено вище, проценти нараховуються щоденно на залишок заборгованості за тілом кредиту. Встановлення у Кредитному договорі процентів, які нараховуються на залишок заборгованості за Кредитним договором, відповідає принципу свободи договору (який встановлений статтею 627 ЦК України). Уклавши Кредитний договір Позичальник добровільно погодився з його умовами.

Особливості встановлення та нарахування процентів за кредитним договорами ТОВ «Бізнес Позика», а саме те, що проценти нараховуються кожен день на залишок заборгованості за кредитним договором, жодним чином не означає, що встановлені у кредитному договорі проценті ставки (процентна ставка) є начебто пенею. Аналогічним чином встановлення за кредитними договорами ТОВ «Бізнес Позика» двох фіксованих процентних ставок, розмір яких протягом всього строку дії Кредитного договору є незмінним, а саме зниженої процентної ставки (яка застосовується коли позичальник здійснює платежі відповідно до графіку платежів) та стандартної процентної ставки (яка застосовується коли позичальник НЕ здійснює платежі відповідно до графіку платежів) жодним чином не означає, що стандартна процента ставка є начебто пенею або що Кредитодавець начебто в односторонньому порядку вирішив змінити розмір процентної ставки за кредитним договором, оскільки дві фіксовані проценті ставки були встановлюються у кредитних договорах від самого початку. Звертає увагу суду на те, що чинне національне законодавство не наділяє суд правом зменшення суми процентів за користування кредитом, які Позичальник зобов'язаний сплатити відповідно до умов Кредитного договору та норм Цивільного кодексу України, оскільки ТОВ «Бізнес Позика» не нараховувало та не заявляло до стягнення у позовних вимогах жодну неустойку відповідно до ст. 549 ЦК України (у вигляді пені чи штрафів) чи жодну форму відповідальності за порушення грошового зобов'язання відповідно до ст. 625 ЦК України (у вигляді індексу інфляції за весь час прострочення чи трьох процентів річних від простроченої суми), а Позичальник добровільно погодився з умовами Кредитного договору, а саме з розміром процентних ставок, порядком нарахування процентів на залишок заборгованості за кредитним договором тощо, та погодився його виконувати (що відповідає принципу свободи договору, який встановлений у статті 627 ЦК України). Якби Позичальника не влаштовували умови Кредитного договору, він міг його просто не укладати. Протягом строку дії Кредитного договору та/або після його закінчення Позичальник не звернувся із заявою про розірвання Кредитного договору та/або визнання Кредитного договору недійсним в цілому або його окремих частин.

Щодо правомірності встановлення небанківською установою ТОВ «Бізнес Позика» комісії за надання кредиту у Кредитному договорі та правомірності стягнення заборгованості за комісією за надання кредиту Позивач зазначає, що всі істотні умови Кредитного договору тип кредиту, процентна ставка, комісія за надання кредиту, зокрема, строк дії кредиту, графік платежів за кредитним договором тощо - встановлені НЕ у Правилах надання кредитів, а у Кредитному договорі, який уклав Відповідач шляхом обміну електронними повідомленнями, підписаний у порядку, визначеному статтею 12 Законом України «Про електронну комерцію». Звертає увагу суду, що умовами Кредитного договору укладеному між ТОВ «Бізнес Позика» та Позичальником встановлена саме комісія за надання кредитних коштів, тому жодні «додаткові чи супутні банківські послуги» цією комісією не передбачені. Крім того, Національний банк України, який є державним регулятором ринку фінансових послуг в Україні, своєю Постановою від 11.02.2021р. №16 затвердив «Правила розрахунку небанківськими фінансовими установами України загальної вартості кредиту для споживача та реальної процентної ставки за договором про споживчий кредит». Дані правила передбачають правомірність встановлення Кредитодавцем супровідних послуг за кредитом в тому числі і комісії за надання кредиту.

Щодо розрахунку заборгованості за Кредитним договором Позивач зазначає, що розрахунок заборгованості ґрунтується на умовах кредитного договору та узгоджується з матеріалами справи, а сторона Відповідача у Відзиві на позовну заяву жодним чином не пояснила, чому на її думку доданий Позивачем до позовної заяви Розрахунок заборгованості за Кредитним договором є начебто необґрунтованим, та таким, що начебто не узгоджується з матеріалами справи. Відповідач не був позбавлений можливості надати свій розрахунок заборгованості за кредитним договором.

Щодо надання додаткових доказів на підтвердження укладення між Позивачем та Відповідачем Кредитного договору, Позивач додатково надає суду докази направлення на електронну адресу Відповідача Кредитного договору та Правил, які були відправлені Відповідачу одразу після укладення Кредитного договору. Адреса електронної пошти була зазначена Позичальником під час укладення Кредитного договору в його особистому кабінеті на веб-сайті Кредитодавця. На підтвердження вищезазначеного, до позовної заяви був доданий витяг з інформаційно-телекомунікаційної системи на веб-сайті Кредитодавця "Анкета клієнта", у якому була зазначена адреса електронної пошти Позичальника. Крім того, адреса електронної пошти Відповідача також була зазначена у кінці Кредитного договору у розділі «Реквізити та підписи Сторін», який Відповідач підписав за допомогою електронного підпису одноразовим ідентифікатором у відповідності до ст. 12 Закону України «Про електронну комерцію». Звертає увагу суду, що адреса електронної пошти, на яку Відповідачу був відправлений Кредитний договір та Правила, є тією самою адресою електронної пошти, яка вказана у Відзиві на позовну заяву як така, що належить Відповідачу.

18 березня 2026 року представником Фізичної особи-підприємця Фіруліна Сергія Олександровича адвокатом Борзов Я.Е. подано до суду клопотання (вх. №6509) про витребування оригіналів електронних доказів, в якому просить суд:

- Витребувати у Товариства з обмеженою відповідальністю "БІЗНЕС ПОЗИКА" оригінали електронних доказів (електронні примірники документів з обов'язковими реквізитами та електронними підписами), зокрема Договору № 483238-КС-002 про надання кредиту від 21.02.2024, відповідної пропозиції (оферти) та підтвердження її прийняття (акцепт) з використанням одноразового ідентифікатора, а також Додаткової угоди № 1 від 22.02.2024 відповідної пропозиції (оферти) та підтвердження її прийняття (акцепт);

- Зобов'язати Позивача надати зазначені оригінали електронних документів шляхом завантаження до системи "Електронний суд" у вихідному файловому форматі, що дозволяє провести процедуру верифікації підписів та перевірити цілісність даних за допомогою загальнодоступних засобів криптографічного контролю.

В обґрунтуввання зазначеного клопотання представник Відповідача посилається на здійснення адвокатського запиту про надання оригіналів електронних документів у формі файлів, що містять електронний підпис. Проте у відповідь на запит представника Відповідача, Позивач не надав запитувані документи.

До зазначеного клопотання представником Відповідача надано копію Адвокатського запиту за вих. № 200-Ф від 12.03.2026 та копію Листа-Відповіді Позивача за вих. № 783 від 13.03.2026, де Позивач повідомляє про те, що надісланий адвокатом запит не відповідає вимогам закондавства, тому, в цілях забезпечення таємниці фінансової послуги, Позивач не може надати у відповідь на такий запит інформацію та звертає увагу, що адвокати, які виступають представниками клієнтів ТОВ «БІЗНЕС ПОЗИКА» (далі - Товариство), можуть отримати інформацію одним із наступних способів:

- надіславши на поштову адресу Товариства письмовий запит, підписаний власноручним підписом адвоката. До письмового запиту обов'язково мають бути долучені: письмова згода клієнта Товариства на розкриття інформації, справжність підпису на якій посвідчено нотаріально, належним чином підписаний ордер адвоката на надання правничої допомоги клієнту Товариства та копія свідоцтва про право на заняття адвокатською діяльністю;

- надіславши на адресу електронної пошти Товариства електронний лист до якого долучено у вкладенні: письмовий запит адвоката, скан-копію ордеру адвоката на надання правничої допомоги клієнту Товариства та скан-копію свідоцтва про право на заняття адвокатською діяльністю, які мають бути засвідчені/підписані електронним підписом адвоката, та письмову згоду клієнта Товариства на розкриття інформації, яка має бути засвідчена/підписана електронним підписом клієнта Товариства.

18 березня 2026 року 18 березня 2026 року представником Фізичної особи-підприємця Фіруліна Сергія Олександровича адвокатом Борзов Я.Е. подано до суду клопотання (вх. №6542) про проведення розгляду справи № 922/3886/25 у порядку загального позовного провадження.

В обґрунтуввання зазначеного клопотання представник Відповідача посилається на те, що дана справа потребує детального розгляду спору по суті та з'ясування всіх фактичних обставин, що зумовлено її значною складністю. Предмет спору стосується стягнення заборгованості за кредитним договором, що вимагає ретельного дослідження умов правочину, порядку надання кредитних коштів, а також правомірності нарахування відсотків, штрафних санкцій, комісій та інших фінансових зобов'язань. Для правильного вирішення спору виникає об'єктивна необхідність у дослідженні великого обсягу доказів. Це включає аналіз умов договору, перевірку фактичного руху коштів при наданні та погашенні кредиту, а також наданого розрахунку боргу. У процесі розгляду може виникнути потреба у витребуванні додаткових документів у сторін чи третіх осіб, а також у призначенні судово-економічної експертизи для підтвердження правильності проведених нарахувань. Особливої уваги потребують документи, що були автоматично сформовані у внутрішній інформаційній системі Позивача. Для правильного вирішення спору виникає об'єктивна необхідність перевірити такі електронні докази на відповідність вимогам законодавства щодо їх цілісності та незмінюваності з моменту створення. Це вимагає ретельного аналізу не лише змісту документів, а й технічних параметрів їх підписання та збереження в системі Слід також врахувати значний розмір ціни позову, що становить 117 158,37 грн. Необхідність переходу до загального позовного провадження зумовлена виявленням у процесі підготовки заперечень суттєвих розбіжностей у електронних доказах Позивача, які потребують безпосереднього дослідження оригіналів файлів та їх метаданих у судовому засіданні.

19 березня 2026 року представником ТОВ «Бізнес позика» Козачок М.О. подано до суду додаткові пояснення (вх. №6678), в яких звертає увагу, що детальні пояснення щодо укладення Кредитного договору та Додаткової угоди між Позивачем та Відповідачем шляхом обміну електронними повідомленнями у порядку, визначеному статтею 12 Закону України «Про електронну комерцію», підписання Кредитного договору та Додаткової угоди Відповідачем за допомогою одноразових паролей-ідентифікаторів відповідно до Закону України «Про електронну комерцію» та наданих оригіналів Кредитного договору та Додаткової угоди вже були надані стороною Позивача у Відповіді на відзив. Під час укладення Кредитного договору та Додаткової угоди сторони погодились укласти Кредитний договір та Додаткову угоду з використанням інформаційно-телекомунікаційних систем, дистанційно, в електронній формі, в порядку передбаченому Законом України «Про електронну комерцію» (що зазначено на самому початку Кредитного договору та Додаткової угоди). Кредитний договір укладений між Позивачем та Відповідачем НЕ є договором приєднання (у розуміння ст. 634 Цивільного кодексу України). Відповідно до абзацу другого ч. 12 ст. 11 Закону України «Про електронну комерцію» кожний примірник електронного документа з накладеним на нього підписом, визначеним цього Закону, є оригіналом такого статтею 12 документа У кінці Кредитного договору та Додаткової угоди у розділі «Реквізити сторін» наявна відмітка про підписання Позичальником Кредитного договору та Додаткової угоди за допомогою одноразового пароля ідентифікатора у відповідності до ст. 12 Закону України «Про електронну комерцію». Кредитний договір не підписувався Відповідачем з накладенням кваліфікованого електронного підпису Відповідача і не мав бути підписаним таким чином, оскільки як вже зазначалося вище, Кредитний договір між Позивачем та Відповідачем був укладений шляхом обміну електронними повідомленнями у порядку, визначеному статтею 12 Закону України «Про електронну комерцію» та підписаний Відповідачем за допомогою одноразового пароля-ідентифікатора. Відповідно до вищевикладеного, примірники електронного Кредитного договору, Додаткової угоди, акцептів та оферт на їх укладення, надані Позивачем до суду, є їх оригіналами, й будь-які інші варіанти вищезазначених документів у Позивача відсутні та не можуть бути надані до суду. При цьому, оригінали вищезазначених документів були збережені в первісному та незмінному вигляді.

У випадку витребування у Позивача оригіналів вищезазначених доказів сторона Позивача просто надасть суду ті самі пояснення. Крім того, витребування у Позивача оригіналів Кредитного договору та Додаткової угоди, які вже були додані Позивачем до позовної заяви та вже містяться в матеріалах справи, було б порушенням принципу процесуальної економії та призвело б до затягування розгляду справи.

Відтак Позивач просить суд:

- Відмовити у задоволенні Клопотання сторони Відповідача про витребування у Позивача оригіналів Кредитного договору, Додаткової угоди та Оферт та Акцептів на їх укладення на підставі та у порядку ч. 5 ст. 96 ГПК України у повному обсязі, оскільки до позовної заяви вже були додані оригінали вищезазначених доказів, а до цих Додаткових пояснень додатково додається Кредитний договір та Додаткова угода з кваліфікованими електронними підписами директора ТОВ «Бізнес Позика»;

- Поновити Позивачу строк для подання доказів у справі та долучити ці Додаткові пояснення разом з усіма додатками до матеріалів справи.

19 березня 2026 року представником ТОВ «Бізнес позика» Козачок М.О. подано до суду заперечення (вх. №6688) на клопотання про про проведення розгляду справи № 922/3886/25 у порядку загального позовного провадження, в яких, на думку сторони Позивача, Клопотання сторони Відповідача про розгляд справи у порядку загального провадження є незаконним, необґрунтованим, поданим з порушенням обов'язкових вимог ГПК України, та таким, що подано з метою затягування розгляду справи, що є зловживанням стороною Відповідача своїми процесуальними правами. В ухвалі про відкриття провадження у справі суд прийшов до висновку, що дана справа підлягає розгляду в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін. Аналогічної позиції притримується Позивач. Звертає увагу суду, що сторона Відповідача належним чином не обґрунтувала необхідність розгляду справи саме у порядку загального провадження. Розгляд справи у порядку спрощеного позовного провадження жодним чином не обмежує право сторони Відповідача на подання Відзиву на позовну заяву, Додаткових пояснень, Заперечень, Заяв та Клопотань тощо. У зв'язку з вищевикладеним, вищезазначене Клопотання сторони Відповідача про розгляд справи у порядку загального провадження є незаконним, необґрунтованим, та таким, що подано з метою затягування розгляду справи, що є зловживанням стороною Відповідача своїми процесуальними правами, тому воно не підлягає задоволенню.

Відтак, Позивач просить суд відмовити у задоволенні Клопотання сторони Відповідача про розгляд справи у порядку загального провадження у повному обсязі. Продовжувати розгляд справи у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін.

Щодо прийняття додаткових доказів суд зазначає, що Позивач має подати всі наявні в нього докази разом із позовною заявою відповідно до приписів статей 80, 164 Господарського процесуального кодексу України. При цьому до відповіді на відзив згідно з приписами ч.3 ст.166 ГПК України застосовуються правила, встановлені частинами третьою - шостою статті 165 цього Кодексу. В свою чергу ч. 6 ст.165 ГПК України вказує про можливість подати докази, які підтверджують обставини, на яких ґрунтуються заперечення відповідача, якщо такі докази не надані позивачем.

Відповідно до п. 3 ч. 1 ст. 42 ГПК України учасники справи мають право зокрема подавати заяви та клопотання, надавати пояснення суду, наводити свої доводи, міркування щодо питань, які виникають під час судового розгляду, і заперечення проти заяв, клопотань, доводів і міркувань інших осіб.

Згідно з ч. 1 ст. 169 ГПК України при розгляді справи судом учасники справи викладають свої вимоги, заперечення, аргументи, пояснення, міркування щодо процесуальних питань у заявах та клопотаннях, а також запереченнях проти заяв і клопотань.

Відповідно до ч.1 та ч.4-5 ст. 119 ГПК України, суд за заявою учасника справи поновлює пропущений процесуальний строк, встановлений законом, якщо визнає причини його пропуску поважними, крім випадків, коли цим Кодексом встановлено неможливість такого поновлення. Одночасно із поданням заяви про поновлення процесуального строку має бути вчинена процесуальна дія (подані заява, скарга, документи тощо), стосовно якої пропущено строк. Пропуск строку, встановленого законом або судом учаснику справи для подання доказів, інших матеріалів чи вчинення певних дій, не звільняє такого учасника від обов'язку вчинити відповідну процесуальну дію.

Аналіз вказаних норм дає підстави для висновку, що Позивач має право подати з відповіддю на відзив та додатковими поясненнями щодо клопотання Відповідача докази на підтвердження своїх заперечень щодо обставин, викладених Відповідачем у відзиві та клопотанні сторони Позивача.

Відтак, для повного та об'єктивного встановлення обставин у справі, враховуючи клотання сторони Позивача про поновлення строку для подання доказів, суд поновляє процесуальний строк для подання доказів та приймає додані представником Позивача до відповіді на відзив та додаткових пояснень докази.

Розглянувши клопотання представника Відповідача (вх. №6509 від 18.03.2026) про витребування оригіналів електронних доказів, суд зазначає наступне.

Відповідно до ч.1-2 ст. 81 ГПК України, учасник справи у разі неможливості самостійно надати докази вправі подати клопотання про витребування доказів судом. Таке клопотання повинно бути подане в строк, зазначений в частинах другій та третій статті 80 цього Кодексу. Якщо таке клопотання заявлено з пропуском встановленого строку, суд залишає його без задоволення, крім випадку, коли особа, яка його подає, обґрунтує неможливість його подання у встановлений строк з причин, що не залежали від неї.

У клопотанні про витребування судом доказів повинно бути зазначено:

1) який доказ витребовується (крім клопотання про витребування судом групи однотипних документів як доказів);

2) обставини, які може підтвердити цей доказ, або аргументи, які він може спростувати;

3) підстави, з яких випливає, що цей доказ має відповідна особа;

4) заходи, яких особа, яка подає клопотання, вжила для отримання цього доказу самостійно, докази вжиття таких заходів та (або) причини неможливості самостійного отримання цього доказу;

5) причини неможливості отримати цей доказ самостійно особою, яка подає клопотання.

Суд звертає увагу, що представник Відповідача, в межах процесуального строку, при поданні відзиву на позовну заяву не звертався до суду з клопотанням про витребування доказів, а звернувся з Адвокатським запитом до Позивача лише 13.03.2026 та відповідно із зазначеним клопотанням до суду лише 18.03.2026.

Крім того, представник Відповідача не обґрунтував причини неможливості отримати доказ самостійно особою, яка подає клопотання, оскільки у листі-відповіді Позивача за вих. № 783 від 13.03.2026 зазначено, що адвокат може отримати інформацію одним із наступних способів:

Проте, доказів здійснення такого запиту Позивачу з дотриманням вимог законодавства, стороною Відповідача суду не надано.

Крім того, судом було надано можливість стороні Відповідача з дня відкриття провадження у справі для висловлення своєї правової позиції по суті позовних вимог, а також судом було надано достатньо часу для звернення із заявами по суті справи та з іншими заявами з процесуальних питань. Проте, сторона Відповідача не скористалась своєчасно своїми процесуальними правами та не навела заходи, яких вжила для отримання доказу самостійно, докази вжиття таких заходів та (або) причини неможливості самостійного отримання цього доказу.

Відтак, розглянувши вищевказані доводи Позивача, суд вважає його клопотання про витребування у ТОВ «Бізнес позика» електронних доказів необґрунтованим та таким, що не підлягає задоволенню.

Розглянувши клопотання представника Відповідача (вх. №6542 від 18.03.2026) про розгляд справи у порядку загального провадження, суд зазначає наступне.

Відповідно до частин 1-3 статті 12 ГПК України господарське судочинство здійснюється за правилами, передбаченими цим Кодексом, у порядку, зокрема, позовного провадження (загального або спрощеного). Спрощене позовне провадження призначене для розгляду малозначних справ, справ незначної складності та інших справ, для яких пріоритетним є швидке вирішення справи. Загальне позовне провадження призначене для розгляду справ, які через складність або інші обставини недоцільно розглядати у спрощеному позовному провадженні.

Згідно з частиною 5 статті 12 ГПК України для цілей цього Кодексу малозначними справами є: справи, у яких ціна позову не перевищує ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб; справи незначної складності, визнані судом малозначними, крім справ, які підлягають розгляду лише за правилами загального позовного провадження, та справ, ціна позову в яких перевищує п'ятсот розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб.

За приписами частин 1, 2, 3 статті 247 ГПК України у порядку спрощеного позовного провадження розглядаються малозначні справи. У порядку спрощеного позовного провадження може бути розглянута будь-яка інша справа, віднесена до юрисдикції господарського суду, за винятком справ, зазначених у частині четвертій цієї статті. При вирішенні питання про розгляд справи в порядку спрощеного або загального позовного провадження суд враховує: ціну позову; значення справи для сторін; обраний позивачем спосіб захисту; категорію та складність справи; обсяг та характер доказів у справі, в тому числі чи потрібно у справі призначити експертизу, викликати свідків тощо; кількість сторін та інших учасників справи; чи становить розгляд справи значний суспільний інтерес; думку сторін щодо необхідності розгляду справи за правилами спрощеного позовного провадження.

Виходячи зі змісту вказаних норм, а також статті 250 ГПК України, якою врегульовано порядок вирішення питання про розгляд справи у порядку спрощеного позовного провадження, малозначні справи розглядаються виключно за правилами спрощеного позовного провадження, і в цьому випадку перехід до розгляду справи за правилами загального позовного провадження є неможливим.

З огляду на ціну позову, визначену позивачем при зверненні до суду, остання становить 117 158,37 грн та відповідно до положень ст. 12 ГПК України відноситься виключно до малозначних справ, оскільки не перевищує ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб.

Одночасно, приписи частин 2-6 статті 250 ГПК України, які передбачають можливість здійснення заміни порядку розгляду справи, стосуються інших справ (не малозначних) тих, які суд вирішив розглядати за правилами спрощеного позовного провадження відповідно до частини 2 статті 247 ГПК України із врахуванням критеріїв, визначених частиною 3 цієї статті.

Відповідно до частин 1-3 статті 161 ГПК України при розгляді справи судом в порядку позовного провадження учасники справи викладають письмово свої вимоги, заперечення, аргументи, пояснення та міркування щодо предмета спору виключно у заявах по суті справи, визначених цим Кодексом. Заявами по суті справи є: позовна заява; відзив на позовну заяву (відзив); відповідь на відзив; заперечення; пояснення третьої особи щодо позову або відзиву. Підстави, час та черговість подання заяв по суті справи визначаються цим Кодексом або судом у передбачених цим Кодексом випадках.

Відповідно до статті 73 ГПК України доказами у справі є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: письмовими, речовими і електронними доказами; висновками експертів; показаннями свідків.

Згідно з частинами першою, третьою статті 74 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи.

Статтею 86 ГПК України встановлено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.

Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Отже, сторони не позбавлені можливості викласти свої доводи, аргументи, міркування, заперечення у письмових заявах по суті справи, надавати суду свої докази на спростування взаємних вимог та заперечень у строки, визначені судом або законом, та в повній мірі користуватися правами, передбаченими Господарським процесуальним кодексом України.

Усі наявні у сторін докази безперешкодно можуть бути надані ними суду в межах розгляду справи за правилами спрощеного позовного провадження без виклику сторін.

Як свідчать матеріали справи, фактично спір стосується звичайних правовідносин, а тому відсутня підстава для розгляду справи в загальному провадженні і що вже було враховано судом (у т. ч. предмет доказування, кількість учасників справи, обсяг і характер доказів та інші критерії, які викладені у частині 3 статті 247 Господарського процесуального кодексу України) при вирішенні питання про її розгляд за правилами спрощеного позовного провадження.

При цьому слід зауважити, що загальне жодним чином нічим необґрунтоване посилання Відповідача на категорію спору, складність справи та обсяг доказів, а також необхідність витребування доказів чи призначення експертизи, не може бути беззаперечною достатньою підставою для переходу до розгляду справи за правилами загального позовного провадження.

Крім того, відповідно до ч.1 ст.119 ГПК України, суд за заявою учасника справи поновлює пропущений процесуальний строк, встановлений законом, якщо визнає причини його пропуску поважними, крім випадків, коли цим Кодексом встановлено неможливість такого поновлення.

Водночас, заяви Відповідача про поновлення пропущеного процесуального строку для подання клопотання розгляд справи у порядку загального провадження, представник Відповідача суду не надав.

Беручи до уваги, що ціна позову по даній справі не перевищує 100 розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, враховуючи обраний Позивачем спосіб захисту, характер спірних правовідносин, предмет доказування, обсяг та характер доказів у справі, які не становлять особливої складності та винятково важливого значення, кількість учасників справи, суд приходить до висновку про те, що дана справа має бути розглянута за правилами спрощеного позовного провадження, а відтак про наявність правових підстав для відмови у задоволенні клопотання Відповідача про розгляд справи в порядку загального позовного провадження.

Суд зауважує додатково, що відповідно до частини 8 статті 252 ГПК України при розгляді справи у порядку спрощеного провадження суд досліджує докази і письмові пояснення, викладені у заявах по суті справи, відтак кожен з учасників справи, в тому числі Відповідач, при розгляді справи в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін може користуватися своїми процесуальними правами, визначеними Господарським процесуальним кодексом України, та не позбавлений процесуального права викладати свої аргументи, пояснення, міркування, заперечення у письмових заявах по суті.

Суд наголошує, що право бути почутим є одним з ключових принципів процесуальної справедливості, яка передбачена статтею 129 Конституції України і статтею 6 Конвенції. Учасник справи повинен мати можливість захистити свою позицію в суді. Така можливість сприяє дотриманню принципу змагальності через право особи бути почутою та прийняттю обґрунтованого і справедливого рішення. Загальна концепція справедливого судочинства, яка охоплює основний принцип, згідно з яким провадження має бути змагальним, вимагає, щоб особа була поінформована про порушення справи та хід її розгляду.

Такі принципи господарського судочинства, як рівність усіх учасників судового процесу перед законом і судом, змагальність сторін, диспозитивність та офіційне з'ясування всіх обставин у справі, реалізуються, зокрема, шляхом надання особам, які беруть участь у справі, рівних процесуальних прав й обов'язків, до яких, зокрема, віднесено право знати про дату, час і місце судового розгляду справи, про всі судові рішення, які ухвалюються у справі та стосуються їхніх інтересів, а також право давати усні та письмові пояснення, доводи та заперечення (відповідний правовий висновок викладено у постанові Верховного Суду від 03.08.2022 у справі №909/595/21).

Згідно з ст. 248 ГПК України, суд розглядає справи у порядку спрощеного позовного провадження протягом розумного строку, але не більше шістдесяти днів з дня відкриття провадження у справі.

Разом з тим, Указом Президента України "Про введення воєнного стану в Україні" від 24.02.2022 № 64/2022, затвердженого Законом України від 24.02.2022 №2102-IX, на підставі пропозиції Ради національної безпеки і оборони України, відповідно до пункту 20 частини першої статті 106 Конституції України, Закону України "Про правовий режим воєнного стану" в Україні введено воєнний стан із 05 години 30 хвилин 24 лютого 2022 року у зв'язку з військовою агресією Російської Федерації проти України.

Проте, Господарський суд Харківської області продовжує здійснювати правосуддя.

Згідно з ст. 26 Закону України "Про правовий режим воєнного стану" скорочення чи прискорення будь-яких форм судочинства в умовах воєнного стану забороняється.

При цьому, відповідно до Рекомендацій прийнятих Радою суддів України щодо роботи судів в умовах воєнного стану, при визначенні умов роботи суду у воєнний час, рекомендовано керуватися реальною поточною обстановкою, що склалася в регіоні. У випадку загрози життю, здоров'ю та безпеці відвідувачів суду, працівників апарату суду, суддів оперативно приймати рішення про тимчасове зупинення здійснення судочинства певним судом до усунення обставин, які зумовили припинення розгляду справ.

Наказом Голови Верховного Суду від 04.03.2022 також визначено, що запровадження воєнного стану на певній території є поважною причиною для поновлення процесуальних строків.

Отже, виходячи з нормативних актів, які були прийняті, режим роботи кожного конкретного суду визначається окремо, з урахуванням ситуації, що склалась у регіоні, суд у випадку загрози життю, здоров'ю та безпеці відвідувачів суду, працівників апарату суду, суддів, оперативно приймає рішення про тимчасове зупинення здійснення судочинства певним судом до усунення обставин, які зумовили припинення розгляду справ при цьому уникаючи надмірного формалізму.

Також Суд звертає увагу на те, що розумність строків розгляду справи судом є одним із основних засад (принципів) господарського судочинства (пункт 10 частини третьої статті 2 ГПК України).

Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ) неодноразово вказував на необхідність дотримання принципу розумності тривалості провадження.

Так, у рішення "Вергельський проти України" ЄСПЛ вказав, що розумність тривалості провадження має оцінюватися у світлі конкретних обставин справи та з урахуванням таких критеріїв, як складність справи, поведінка заявника та відповідних органів.

На підставі вищевикладеного, суд звертає увагу, що враховуючи наявність загрози, у зв'язку зі збройною агресією збоку рф, на підставі чого введено в Україні воєнний стан, поточну обстановку, що склалася в місті Харкові, постійні тривоги, які впливають на виготовлення процесуальних документів, наявної беззаперечної та відкритої інформації щодо постійних обстрілів міста Харкова та Харківської області (керованими боєприпасами, КАБ, С-300 та інш., що може повністю покривати місто Харків, будь-який район, навіть населені пункти Харківської області), відсутність електроенергії у зв'язку з пошкодженням обладнання, після масованих ракетних обстрілів росії (майже знищено всі основні енергетичні об'єкти, які живлять місто), пошкодження будівлі, де розміщений суд, а отже призвело до певних перебоїв у роботі, таким чином суд був вимушений вийти за межі граничного процесуального строку розгляду даної справи встановленого ст. 248 ГПК України, здійснивши її розгляд у розумний строк, застосувавши ст.ст. 2, 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, ст. 3 Конституції України та ст.ст. 2, 11 ГПК України.

Суд приймає до уваги, що сторонам були створені належні умови для надання усіх необхідних доказів, надано достатньо часу для підготовки до судового розгляду справи.

В ході розгляду даної справи Господарським судом Харківської області, у відповідності до п. 4 ч. 5 ст. 13 ГПК України, було створено учасникам справи умови для реалізації ними прав, передбачених цим Кодексом у межах строків, встановлених ГПК України.

Відповідно до ч. 2 ст. 2 Закону України "Про доступ до судових рішень" усі судові рішення є відкритими та підлягають оприлюдненню в електронній формі не пізніше наступного дня після їх виготовлення і підписання.

Суд зазначає, що ним були здійснені заходи щодо належного повідомлення всіх учасників процесу стосовно розгляду справи та надання до суду відповідних доказів, заперечень (за наявності), щодо вказівки на незгоду з будь-якою із обставин викладених у вимогах сторони процесу.

Крім цього, процесуальні документи щодо розгляду даної справи офіційно оприлюднені у Єдиному державному реєстрі судових рішень (www.reyestr.court.gov.ua) та знаходяться у вільному доступі.

Відповідно до ч.1 ст.7 Закону України "Про судоустрій і статус суддів" кожному гарантується захист його прав, свобод та інтересів у розумні строки незалежним, безстороннім і справедливим судом, утвореним законом.

Згідно з частиною 3 зазначеної статті судова система забезпечує доступність правосуддя для кожної особи відповідно до Конституції та в порядку, встановленому законами України.

Відповідно до частини 1, пункту 10 частини 3 статті 2 та частини 2 статті 114 ГПК України завданням господарського судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів, пов'язаних із здійсненням господарської діяльності, та розгляд інших справ, віднесених до юрисдикції господарського суду, з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав і законних інтересів фізичних та юридичних осіб, держави. Основними засадами (принципами) господарського судочинства є розумність строків розгляду справи судом, а строк є розумним, якщо він передбачає час, достатній, з урахуванням обставин справи, для вчинення процесуальної дії, та відповідає завданню господарського судочинства.

Згідно з ст.6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04.11.1950 року, яка ратифікована Україною 17.07.1997 року, кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи у продовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов'язків цивільного характеру.

Право особи на справедливий і публічний розгляд справи упродовж розумного строку кореспондується з обов'язком добросовісно користуватися наданими законом процесуальними правами, утримуватись від дій, що зумовлюють затягування судового процесу, та вживати надані процесуальним законом заходи для скорочення періоду судового провадження (пункт 35 рішення від 07.07.1989 р. Європейського суду з прав людини у справі "Юніон Еліментарія Сандерс проти Іспанії" (Alimentaria Sanders S.A. v. Spain).

Розгляд справи відбувається у розумний строк, тривалість якого обумовлюється введенням в Україні за указом Президента України від 24.02.2022 № 64/2022, затвердженого Законом України від 24.02.2022 № 2102-ІХ, воєнного стану через військову агресію Російської Федерації проти України.

Таким чином, вбачається, що всім учасникам справи надано можливість для висловлення своєї правової позиції по суті позовних вимог, а також судом надано сторонам достатньо часу для звернення із заявами по суті справи та з іншими заявами з процесуальних питань.

Обов'язок швидкого здійснення правосуддя покладається, в першу чергу, на відповідні державні судові органи. Розумність тривалості судового провадження оцінюється в залежності від обставин справи та з огляду на складність справи, поведінки сторін, предмету спору. Нездатність суду ефективно протидіяти недобросовісно створюваним учасниками справи перепонам для руху справи є порушенням частини 1 статті 6 даної Конвенції (§ 66 69 рішення Європейського суду з прав людини від 08.11.2005 у справі "Смірнова проти України").

Згідно з ч.4 ст.13 ГПК України кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов'язаних з вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.

При цьому, за висновками суду, в матеріалах справи достатньо документів, які мають значення для правильного вирішення спору, внаслідок чого справа може бути розглянута за наявними у справі матеріалами.

Відповідно до ч. 5 ст. 252 Господарського процесуального кодексу України, суд розглядає справу в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи за наявними у справі матеріалами, за відсутності клопотання будь-якої із сторін про інше.

Згідно з частиною 4 статті 240 Господарського процесуального кодексу України у разі розгляду справи без повідомлення (виклику) учасників справи суд підписує рішення без його проголошення.

Розглянувши матеріали справи, з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтуються вимоги позивача та заперечення відповідача щодо заявлених до нього позовних вимог, всебічно та повно перевіривши наявні в матеріалах справи докази, суд встановив наступне.

21.02.2024 року між Товариством з обмеженою відповідальністю «БІЗНЕС ПОЗИКА» (далі - Позивач, ТОВ «БІЗПОЗИКА) та Фізичною особою - підприємцем Фірулін Сергій Олександрович (далі - Позичальник, Відповідач) укладено Договір № 483238-КС-002 про надання кредиту (далі - Договір кредиту), шляхом обміну електронними повідомленнями, підписаний у порядку, визначеному статтею 12 Законом України «Про електронну комерцію».

ТОВ «БІЗПОЗИКА» 21.02.2024 року направлено Фізичній особі - підприємцю Фірулін Сергій Олександрович, пропозицію (оферту) укласти Договір № 483238-КС-002 про надання кредиту.

Зі своєї сторони ТОВ «БІЗПОЗИКА» направлено Фізичній особі - підприємцю Фірулін Сергій Олександрович, через телекомунікаційну систему одноразовий ідентифікатор UA-1830, на номер телефону НОМЕР_3 (що зазначено Позичальником у своїй анкеті в особистому кабінеті), котрий Боржником було введено/відправлено.

Таким чином, 21.02.2024 року між ТОВ «БІЗПОЗИКА та Фізичною особою-підприємцем Фірулін Сергій Олександрович було укладено Договір № 483238-КС-002 про надання кредиту, підписаний одноразовим ідентифікатором у порядку, визначеному статтею 12 Законом України «Про електронну комерцію».

Зазначене підтверджується візуальною формою послідовності дій Клієнта Фізичної особи-підприємця Фірулін Сергій Олександрович (РНОКПП НОМЕР_2 , номер телефону НОМЕР_4 , електронна пошта ІНФОРМАЦІЯ_1 ) та Товариства (ТОВ «БІЗПОЗИКА»), щодо укладення електронного Договору про надання кредиту 483238 КС 002 від 21.02.2024 в інформаційно телекомунікаційній системі Товариства на сайті https://my.tpozyka.com.

Відповідно до п. 1 Договору кредиту, ТОВ «БІЗПОЗИКА» надає Позичальнику грошові кошти у розмірі 18000,00 грн, на засадах строковості, поворотності, платності (далі - Кредит), а Позичальник зобов'язується повернути грошові кошти та сплатити проценти за користування Кредитом у порядку та на умовах, визначених Договором кредиту та Правил про надання грошових коштів у кредит (надалі - Правила, а разом - Договір).

Тип Кредиту: Кредит.

Строк кредиту: 24 тижнів.

Стандартна процентна ставка: в день 2,00000000, фіксована.

Знижена процентна ставка за Кредитом: в день 1,15013889, фіксована.

Комісія за надання Кредиту (далі - Комісія): 2 700,00 грн.

Загальний розмір наданого Кредиту: 18 000,00 грн.

Термін дії Договору до 07.08.2024 р.

Орієнтовна загальна вартість наданого Кредиту : 46 800,00 грн.

Цілі (мета) Кредиту: для придбання товарів (робіт, послуг) для здійснення підприємницької, господарської діяльності, незалежної професійної діяльності або будь-якої іншої не забороненої законом діяльності. Цей Кредит не є споживчим кредитом.

Грошові кошти у Кредит надаються Позичальнику у порядку та у строки, передбачені Правилами про надання грошових коштів у кредит фізичним особам-підприємцям.

Пунктом 2. Кредитного договору визначено, що протягом строку кредитування процентна ставка за Кредитом (надалі - Проценти за користування Кредитом), нараховуються на залишок заборгованості по Кредиту, наявну на початок календарного дня, за період фактичного користування Кредитом, із урахуванням дня видачі Кредиту та дня повернення Кредиту згідно Графіку платежів.

Пунктом 3. Кредитного договору встановлений графік платежів, які має здійснювати Позичальник для належного виконання умов Кредитного договору.

Відповідно до п. 5.1. Правил, які у відповідності до пункту 10 Кредитного договору є його невід'ємною частиною, обчислення строку користування кредитом та нарахування процентів за користування кредитом за договором про надання кредиту здійснюється за фактичну кількість календарних днів користування кредитом з урахуванням умов Кредитного договору. Таким чином, проценти за користування кредитом щоденно нараховуються на неповернену суму кредиту, станом на початок доби, з першого дня перерахування суми кредиту Позичальнику до закінчення терміну дії Договору про надання кредиту (включно), тобто, протягом всього строку кредитування.

Відповідно до п. 6 Кредитного договору Позичальник підтверджує, що він ознайомлений з Договором та Правилами, повністю розуміє всі умови, їх зміст, суть, об'єм зобов'язань та погоджується неухильно дотримуватись їх та, відповідно, уклав Договір.

Згідно з п. 16 Кредитного договору інші умови цього правочину регулюються Правилами. Усі неврегульовані Договором та Правилами правовідносини Сторін регулюються законодавством України.

Відповідно до п. 1.4.7. Правил заявник - фізична особа, що звертається до Кредитодавця з наміромотриманняфінансової послуги.

Відповідно до п. 1.4.6. Правил заявка - звернення Заявника до Кредитодавця, щодо наміру отриматикредит, тамістить відомості та/або документи про Заявника та іншу інформаціювизначенуКредитодавцем.

Відповідно до п. 2.2. Правил заявник перед заповненням Заявки та до укладання Договору має самостійно ознайомитись з інформацією в тому числі про наявні та можливі схеми кредитування у Кредитодавця, що розміщені на Сайті за посиланням: bizpozyka.com, tpozyka.com, getfin.com.ua.

Відповідно до п. 2.3. Правил до укладення договору Заявник ознайомлюється та порівнює різні пропозиції Кредитодавця з метою прийняття ним обґрунтованого рішення про укладення відповідного договору, в тому числі з урахуванням обрання певного типу кредиту.

Згідно з п. 2.11. Правил заявка подається Заявником через Філію Кредитодавця, ІТС або заповнюється по телефону.

Згідно з п.п. 4.4.4 Правил про надання грошових коштів у кредит фізичним особам - підприємцям Товариством з обмеженою відповідальністю «Бізнес Позика», вказаний Позичальником (з метою отримання Кредиту) поточний (картковий) рахунок, а також інший поточний (картковий) рахунок, який у разі потреби, зазначеної в пункту 4.3.1.2 Правил, буде надано Позичальником Кредитодавцю, належать саме йому і треті особи не мають до нього доступу.

Згідно з п. 2.13. Правил при подані Заявки Заявник зобов'язаний вказати повні, точні та достовірні особисті дані, що необхідні для прийняття Кредитодавцем рішення про можливість надання Кредиту. У разі використання електронної автентифікації Заявника за допомогою його даних в банку, де він обслуговується (BANKID), Заявник зобов'язаний перевірити актуальність, повноту та точність таких даних та несе відповідальність за їх дійсність, достовірність.

Номер банківської картки для перерахування кредитних коштів за Кредитним договором був вказаний Позичальником під час укладення Кредитного договору в його особистому кабінеті на веб-сайті Кредитодавця.

На підтвердження вищезазначеного, до позовної заяви був доданий витяг з інформаційно-телекомунікаційної системи на веб-сайті Кредитодавця "Анкета клієнта", відповідно до якого Позичальником був зазначений номер банківської картки НОМЕР_1 для перерахування на цю картку кредитних коштів за Кредитним договором.

ТОВ «БІЗПОЗИКА» свої зобов'язання за Договором кредиту виконало, та надало 21.02.2024 Позичальнику грошові кошти в розмірі 18000,00 грн шляхом перерахування на банківську картку Позичальника № НОМЕР_1 (котру Позичальником вказано при заповнені анкетних даних в особистому кабінеті), що підтверджується довідкою про перерахування коштів (або платіжним дорученням) ТОВ «ПРОФІТГІД».

Також, 22.02.2024 року між ТОВ «БІЗПОЗИКА та ФОП Фірулін Сергій Олександрович укладено Додаткову угоду № 1 до Договору № 483238-КС-002 про надання кредиту (далі - Додаткова угода), шляхом обміну електронними повідомленнями, підписаний у порядку, визначеному статтею 12 Законом України «Про електронну комерцію».

ТОВ «БІЗПОЗИКА» направлено Фізичній особі - підприємцю Фірулін Сергій Олександрович, через телекомунікаційну систему одноразовий ідентифікатор UA-6901, на номер телефону НОМЕР_3 (що зазначено Позичальником у своїй анкеті в особистому кабінеті), котрий Боржником було введено/відправлено.

Зазначене підтверджується візуальною формою послідовності дій Клієнта Фізичної особи підприємця підприємця Фірулін Сергій Олександрович (РНОКПП НОМЕР_2 , номер телефону НОМЕР_4 , електронна пошта ІНФОРМАЦІЯ_1 ) та Товариства (ТОВ «БІЗПОЗИКА»), щодо укладення електронної Додаткової угоди 1 до Договору про надання кредиту 483238 КС 002 від 21.02.2024 в інформаційно-телекомунікаційній системі Товариства на сайті https://my.tpozyka.com.

Згідно п. 1. Додаткової угоди №1 до Кредитного договору Кредитодавець та Позичальник підтверджують, що станом на 22.02.2024 р. сума неповернутого Позичальником кредиту становить: 18 000,00 грн.; сума нарахованих та несплачених процентів за користування кредитом становить: 414,06 грн.; сума нарахованої та несплаченої Комісії становить: 2 700,00 грн.

Згідно п. 2.1. Додаткової угоди №1 до Кредитного договору Кредит збільшується на 9 000,00 грн. та Кредитодавець, на умовах викладених у Договорі, збільшує суму Кредиту, а Позичальник отримує збільшення суми Кредиту та зобов'язується повернути Кредит збільшений на 9 000,00 грн. грн. у строки та на умовах викладених у Договорі.

Згідно п. 4. Додаткової угоди №1 до Кредитного договору після укладення Додаткової угоди та збільшення суми Кредиту будуть змінені умови кредитування за Договором. У зв'язку із зазначеним після укладення цієї Додаткової угоди та отримання Позичальником додаткових грошових коштів у Кредит умови кредитування за Договором зміняться на наступні:

-загальна сума (розмір) наданого Позичальнику та неповернутого ним Кредиту становить: 27 000,00 грн. (п.1 та п.2.1 Додаткової угоди);

-орієнтовна загальна вартість наданого кредиту за час з моменту укладення цієї Додаткової угоди до моменту закінчення строку кредитування становить: 69975,57 грн.

ТОВ «БІЗПОЗИКА» свої зобов'язання за Договором кредиту з урахуванням Додаткової угоди виконало, та надало 22.02.2024 Позичальнику грошові кошти в розмірі 9000,00 грн шляхом перерахування на банківську картку Позичальника № НОМЕР_1 (котру Позичальником вказано при заповнені анкетних даних в особистому кабінеті), що підтверджується довідкою про перерахування коштів ТОВ «ФК «Елаєнс».

Відповідно до п. 1 Кредитного договору кредитодавець надає Позичальнику грошові кошти на засадах строковості, поворотності, платності, а Позичальник зобов'язується повернути Кредит, сплатити проценти за користування Кредитом та комісію за надання Кредиту у порядку та на умовах, визначених цим Договором та Правилами.

Відповідно до п. 1 Кредитного договору Стандартна процентна ставка в день становить 2,00000000, фіксована. Знижена процентна ставка в день становить 1,15013889, фіксована.

Згідно з п. 2 Кредитного договору протягом строку (терміну) кредитування процентна ставка за Кредитом, нараховуються за ставкою вказаною у п. 1 Договору на залишок заборгованості по Кредиту, наявної на початок календарного дня, за період фактичного користування Кредитом, в залежності від дотримання Позичальником графіку платежів, що вказаний в п. 3 Договору і розраховується в порядку описаному нижче.

Відповідно до п. 2.1. Кредитного договору у разі якщо погашення Кредиту здійснюється згідно погодженого Сторонами графіку платежів, що наведений в п. 3 до Договору, чи в разі дострокового повернення суми наданого Кредиту, то зобов'язання Позичальника по сплаті Процентів за користування Кредитом розраховуються відповідно до Зниженої процентної ставки, що вказана в п. 1 Договору.

Згідно з п. 2.2. Кредитного договору сторони домовились, що у разі якщо повернення Кредиту не здійснюється згідно погодженого графіку платежів, що наведений в п. 3 Договору, (за виключенням дострокового повернення Кредиту), у наслідок чого виникає прострочка по Кредиту, та строк цієї прострочки більшесеми календарних днів то умови про нарахування Процентів за користування Кредитом за Зниженою процентною ставкою втрачають чинність і до відносин між Сторонами застосовуються правила нарахування процентів за Стандартною процентною ставкою, що вказана в п. 1 Договору.

Згідно з п. 1 Кредитного договору комісія за надання кредиту (кредитних коштів) становить 2 700,00 грн.

Згідно п. 5. Додаткової угоди №1 до Кредитного договору Комісія за надання додаткової суми кредиту: 1 350,00 грн.

Зважаючи на ті обставини, що Фізичною особою - підприємцем Фірулін Сергій Олександрович, належним чином не виконує свої зобов'язання за Кредитним договором, у Боржника станом на 22.10.2025 року утворилась заборгованість за Договором № 483238-КС-002 про надання кредиту, в розмірі 117 158,37 грн, що складається з:

- Суми прострочених платежів по тілу кредиту - 27 000,00 грн;

- Суми прострочених платежів по процентах - 86 108,37 грн;

- Суми заборгованості по штрафам - 0,00 грн;

- Суми прострочених платежів за комісією - 4 050,00 грн.

Надаючи правову кваліфікацію викладеним обставинам з урахуванням фактичних та правових підстав позовних вимог та доказам, які надані у справі, суд виходить з наступного.

Пунктом 1 частини 2 ст.11 Цивільного кодексу України унормовано, що підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини.

Згідно з пунктом 1 частини 2 статті 11 Цивільного Кодексу України (далі - ЦК України), підставами виникнення цивільних прав та обов'язків є, зокрема, договори та інші правочини.

Згідно з частиною 1 статті 14 ЦК України, цивільні обов'язки виконуються у межах встановлених договором або актом цивільного законодавства.

Господарським визнається зобов'язання, що виникає між суб'єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб'єкт (зобов'язана сторона, у тому числі боржник) зобов'язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб'єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб'єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку (частина перша статті 173 Господарського кодексу України).

Згідно зі статтею 509 ЦК України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.

Статтями 525, 526 ЦК України передбачено, що зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків (ч.1 ст. 626 Цивільного кодексу України).

Частиною 1 статті 628 ЦК України зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Згідно зі ст. 629 ЦК України договір є обов'язковим для виконання сторонами.

Загальні правові засади у сфері надання фінансових послуг, здійснення регулятивних та наглядових функцій за діяльністю з надання фінансових послуг встановлює Закон України від 12.07.2001 №2664-III "Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг" (далі - Закон №2664-III).

Відповідно до ч. 1 ст.1055 ЦК України кредитний договір укладається у письмовій формі.

Статтею 204 ЦК визначено, що правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.

У постановах Великої Палати Верховного Суду від 23.05.2018 у справі №916/5073/15, від 14.11.2018 у справі № 2-1383/2010 сформульовано висновок про те, що статтею 204 ЦК України закріплено презумпцію правомірності правочину та ця презумпція означає, що вчинений правочин вважається правомірним, тобто таким, що породжує, змінює або припиняє цивільні права й обов'язки, доки ця презумпція не буде спростована, зокрема, на підставі рішення суду, яке набрало законної сили. Таким чином, у разі неспростування презумпції правомірності договору всі права, набуті сторонами правочину за ним, повинні безперешкодно здійснюватися, а обов'язки, що виникли внаслідок укладення договору, підлягають виконанню.

Згідно з ч. 2 ст. 207 ЦК України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його сторонами. Правочин, який вчиняє юридична особа, підписується особами, уповноваженими на це її установчими документами, довіреністю, законом або іншими актами цивільного законодавства.

Згідно з абз. 2 ч. 2 ст. 639 ЦК України якщо сторони домовилися укласти договір за допомогою інформаційно-телекомунікаційних систем, він вважається укладеним у письмовій формі.

У статті 3 Закону України "Про електрону комерцію" зазначено, що електронний договір - це домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних праві обов'язків та оформлена в електронній формі.

Електронний договір укладається і виконується в порядку, передбаченому Цивільним та Господарським кодексами України (чинний на момент спірних правовідносин), а також іншими актами законодавства.

Електронний договір, укладений шляхом обміну електронними повідомленнями, підписаний у порядку, визначеному статтею 12 цього Закону, вважається таким, що за правовими наслідками прирівнюється до договору, укладеного у письмовій формі. Кожний примірник електронного документа з накладеним на нього підписом, визначеним статтею 12 цього Закону, є оригіналом такого документа.

Електронний договір вважається укладеним з моменту одержання особою, яка направила пропозицію укласти такий договір, відповіді про прийняття цієї пропозиції в порядку, визначеному частиною шостою цієї статті.

Відповідь особи, якій адресована пропозиція укласти електронний договір, про її прийняття (акцепт) може бути надана шляхом: надсилання електронного повідомлення особі, яка зробила пропозицію укласти електронний договір, підписаного в порядку, передбаченому статтею 12 цього Закону; заповнення формуляра заяви (форми) про прийняття такої пропозиції в електронній формі, що підписується в порядку, передбаченому статтею 12 цього Закону; вчинення дій, що вважаються прийняттям пропозиції укласти електронний договір, якщо зміст таких дій чітко роз'яснено в інформаційній системі, в якій розміщено таку пропозицію, і ці роз'яснення логічно пов'язані з нею (стаття 11 Закону України "Про електронну комерцію").

Важливо, щоб електронний договір містив усі істотні умови для відповідного виду договору, необхідно розуміти, в якому конкретному випадку потрібно створювати електронний договір у вигляді окремого електронного документа, а коли досить висловити свою волю за допомогою засобів електронної комунікації.

Метою підписання договору є необхідність ідентифікації підписанта, підтвердження згоди підписанта з умовами договору, а також підтвердження цілісності даних в електронній формі. Якщо є електронна форма договору, то і підписувати його потрібно електронним підписом.

Відповідно до ч. 1 ст. 12 Закону України "Про електронну комерцію", моментом підписання електронної правової угоди є використання:

- електронного підпису або електронного цифрового підпису відповідно до Закону України "Про електронний цифровий підпис", за умови використання засобу електронного цифрового підпису всіма сторонами електронної правової угоди;

- електронного підпису одноразовим ідентифікатором, визначеним цим Законом;

- аналога власноручного підпису (факсимільного відтворення підпису за допомогою засобів механічного або іншого копіювання, іншого аналога власноручного підпису) за письмовою згодою сторін, у якій мають міститися зразки відповідних аналогів власноручних підписів.

Електронний підпис одноразовим ідентифікатором - це дані в електронній формі у вигляді алфавітно-цифрової послідовності, що додаються до інших електронних даних особою, яка прийняла пропозицію (оферту) укласти електронний договір, і надсилаються іншій стороні цього договору. Це комбінація цифр і букв, або тільки цифр, або тільки літер, яку отримує заявник за допомогою електронної пошти у вигляді пароля, іноді в парі "логін-пароль", або смс-коду, надісланого на телефон, або іншим способом.

При оформленні замовлення, зробленого під логіном і паролем, формується електронний документ, в якому за допомогою інформаційної системи (веб-сайту інтернет-магазину) вказується особа, яка створила замовлення.

Згідно з п. 6, 12 ч. 1 ст. 3 Закону України "Про електронну комерцію", електронний підпис одноразовим ідентифікатором - дані в електронній формі у вигляді алфавітно-цифрової послідовності, що додаються до інших електронних даних особою, яка прийняла пропозицію (оферту) укласти електронний договір, та надсилаються іншій стороні цього договору; одноразовий ідентифікатор - це алфавітно-цифрова послідовність, що її отримує особа, яка прийняла пропозицію (оферту) укласти електронний договір шляхом реєстрації в інформаційно-комунікаційній системі суб'єкта електронної комерції, що надав таку пропозицію.

Зі змісту вищенаведених положень Закону вбачається, що електронний договір може бути підписаний стороною за допомогою одноразового ідентифікатора, отримання якого є неможливим без прийняття особою пропозиції укласти електронний договір (оферти).

При цьому принцип юридичної сили електронного правочину найбільш повно відображається у вимогах щодо форми правочину. Це підтверджується закріпленими на рівні міжнародних документів правовими нормами: ч. 1 ст. 8 Конвенції Організації Об'єднаних Націй про використання електронних повідомлень у міжнародних договорах - повідомлення або договір не можуть бути позбавлені дійсності або позовної сили лише на тій підставі, що вони складені у формі електронного повідомлення; стаття 5 Типового закону про електронну торгівлю Комісії Організації Об'єднаних Націй з права міжнародної торгівлі - інформація не може бути позбавлена юридичної сили, дійсності або позовного захисту лише на тій підставі, що вона складена у формі повідомлення даних. Аналогічна норма міститься й у частині першій статті 8 Закону України "Про електронні документи та електронний документообіг": юридична сила електронного документа не може бути заперечена виключно через те, що він має електронну форму.

Також у постановах Верховного Суду від 09.09.2020 у справі №732/670/19, від 12.01.2021 у справі №524/5556/19, від 31.08.2022 у справі № 280/4456/20 та від 09.02.2023 у справі №640/7029/19 Верховний Суд дійшов висновку про те, що одноразовим ідентифікатором є комбінація цифр і букв, або тільки цифр, або тільки літер, яку отримує заявник за допомогою електронної пошти у вигляді пароля, іноді в парі "логін-пароль", або смс-коду, надісланого на телефон, або іншим способом. Відповідно, використання для підписання договорів позики електронного підпису одноразовим ідентифікатором, який містить тільки комбінацію цифр, узгоджується із вимогами законодавства".

Верховний Суд у постанові від 10.01.2024 у справі №910/268/23 зазначив, що стандарт доказування вірогідності доказів підкреслює необхідність співставлення судом доказів, які надають позивач і відповідач. Тобто з введенням в дію вказаного стандарту доказування необхідним є не надання достатньої кількості доказів для підтвердження певної обставини, а надання саме тієї кількості, яка зможе переважити доводи протилежної сторони судового процесу (постанови Верховного Суду від 31.03.2021 у справі №923/875/19, від 16.07.2021 у справі №916/2620/20, від 16.09.2021 у справі №910/12930/18).

Верховний Суд неодноразово звертався до категорії стандарту доказування та відзначав, що принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи. Цей принцип передбачає покладання тягаря доказування на сторони. Одночасно цей принцип не передбачає обов'язку суду вважати доведеною та встановленою обставину, про яку сторона стверджує. Така обставина підлягає доказуванню у такий спосіб, аби задовольнити, як правило, стандарт переваги вагоміших доказів, тобто коли висновок про існування стверджуваної обставини з урахуванням поданих доказів видається більш вірогідним, ніж протилежний (постанови Верховного Суду від 02.10.2018 у справі №910/18036/17, від 23.10.2019 у справі №917/1307/18, від 18.11.2019 у справі №902/761/18, від 04.12.2019 у справі №917/2101/17, від 31.03.2021 у справі №923/875/19).

Реалізація принципу змагальності сторін в процесі та доведення перед судом обґрунтованості своїх вимог є конституційною гарантією, передбаченою у статті 129 Конституції України.

Справедливість судового розгляду повинна знаходити свою реалізацію, в тому числі, у здійсненні судом правосуддя без формального підходу до розгляду кожної конкретної справи.

Дотримання принципу справедливості судового розгляду є надзвичайно важливим під час вирішення судових справ, оскільки його реалізація слугує гарантією того, що сторона, незалежно від рівня її фахової підготовки та розуміння певних вимог цивільного судочинства, матиме можливість забезпечити захист своїх інтересів.

Відповідно до статті 79 ГПК України наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування. Питання про вірогідність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.

Тлумачення змісту цієї статті свідчить, що нею покладено на суд обов'язок оцінювати докази, обставини справи з огляду і на їх вірогідність, яка дозволяє дійти висновку, що факти, які розглядаються, скоріше були (мали місце), аніж не були.

Зазначений підхід узгоджується з судовою практикою ЄСПЛ, юрисдикція якого поширюється на всі питання тлумачення і застосування Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція) (пункт 1 статті 32 Конвенції). Так, зокрема, у рішенні 23.08.2016 у справі "Дж. К. та Інші проти Швеції" ("J.K. AND OTHERS v. SWEDEN") ЄСПЛ наголошує, що "у країнах загального права у кримінальних справах діє стандарт доказування "поза розумним сумнівом ("beyond reasonable doubt"). Натомість, у цивільних справах закон не вимагає такого високого стандарту; скоріше цивільна справа повинна бути вирішена з урахуванням "балансу вірогідностей". Суд повинен вирішити, чи являється вірогідність того, що на підставі наданих доказів, а також правдивості тверджень заявника, вимога цього заявника заслуговує довіри".

Таким чином, позивач, стверджуючи про існування певної обставини подає відповідні докази, а відповідач може спростувати цю обставину, подавши власні докази. Про перевагу однієї позиції на іншою суд і виносить власне рішення (близька за змістом правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 23.10.2019 зі справи № 917/1307/18).

Відповідно до статті 73 ГПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи (частина перша). Ці дані встановлюються такими засобами: 1) письмовими, речовими і електронними доказами; 2) висновками експертів; 3) показаннями свідків.

Згідно зі статтею 77 вказаного кодексу обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування (частина перша).

Допустимість доказів має загальний і спеціальний характер. Загальний характер полягає в тому, що незалежно від категорії справ слід дотримуватися вимоги щодо отримання інформації з визначених законом засобів доказування з додержанням порядку збирання, подання і дослідження доказів. Спеціальний характер полягає в обов'язковості певних засобів доказування для окремих категорій справ чи заборона використання деяких з них для підтвердження конкретних обставин справи.

У рішенні Європейського суду з прав людини у справі "Шабельник проти України" (заява № 16404/03) від 19.02.2009 зазначається, що хоча стаття 6 (Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод) гарантує право на справедливий судовий розгляд, вона не встановлює ніяких правил стосовно допустимості доказів як таких, бо це передусім питання, яке регулюється національним законодавством (див. рішення у справі "Шенк проти Швейцарії" від 12.07.1998 та у справі "Тейшейра ді Кастру проти Португалії" від 09.06.1998).

Належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення (стаття 76 ГПК України).

Принцип належності доказів полягає в тому, що господарський суд приймає до розгляду лише ті докази, які мають значення для справи. Суд відзначає, що правило належності доказів обов'язкове не лише для суду, а й для осіб, які є суб'єктами доказування (сторони, треті особи), і подають докази суду. Питання про належність доказів остаточно вирішується судом.

Повідомленням Нацкомфінпослуг від 13.02.2019 "Щодо порядку укладення електронного договору", встановлено, що для Нацкомфінпослуг належним доказом підтвердження укладення фінансовою установою зі споживачем електронного договору може бути посвідчена керівником фінансової установи роздруківка інформації з електронного файлу, що визначає послідовні дії учасників електронної комерції (фінансової установи та споживача) в інформаційно - телекомунікаційній системі (ІТС), якою зафіксовано чітку послідовність (хронологію) всіх дій фінансової установи та споживача щодо укладання електронного договору в інформаційно-телекомунікаційній системі, яку фінансова установа використовує для укладення електронних договорів.

Позивачем надана візуальна форма послідовності дій клієнта щодо укладення Кредитного договору та Додаткової угоди, у якій детально відображені всі дії ТОВ "Бізнес Позика" та Відповідача щодо укладення Кредитного договору та Додаткової угоди в електронній формі у порядку, визначеному статтею 12 Закону України "Про електронну комерцію". Ця візуальна форма послідовності дій клієнта щодо укладення Кредитного договору та Додаткової угоди була посвідчена директором ТОВ "Бізнес Позика" Гайворонською М.М.

Кредитний договір № 483238-КС-002 від 21.02.2024 та Додаткова угода № 1 від 22.02.2024 підписано електронним підписом позичальника, відтвореним шляхом використання позичальником одноразового ідентифікатора, що був надісланий на номер мобільного телефону Відповідача, який зазначений в анкеті-заяві на кредит та в кредитному договорі, Реквізити та підписи Сторін.

Відтак, належними та допустимими доказами підтверджено укладання між сторонами Кредитного договору № 483238-КС-002 від 21.02.2024 та Додаткової угоди № 1 від 22.02.2024, сторони досягли згоди щодо усіх істотних умов.

Наведеним вище, спростовуються аргументи сторони Відповідача щодо не підписання Відповідачем Договору, оскільки саме фізична особа-підприємець Фірулін Сергій Олександрович ініціював укладення Кредитного договору та Додаткової угоди до нього, оформивши заявку на сайті кредитора, підписавши договір та додаткову угоду з використанням одноразового ідентифікатора.

Крім того, Відповідачем не зазначено, що особисті дані клієнта, зазначені в договорі про надання кредиту та додатковї угоди до нього, не відповідають даним Відповідача.

Кредитний договір укладений між Позивачем та Відповідачем НЕ є договором приєднання (у розуміння ст. 634 ЦК України).

Кредитний договір не підписувався Відповідачем з накладенням кваліфікованого електронного підпису Відповідача і не мав бути підписаним таким чином, оскільки як вже зазначалося вище, Кредитний договір між Позивачем та Відповідачем був укладений шляхом обміну електронними повідомленнями у порядку, визначеному статтею 12 Закону України «Про електронну комерцію» та підписаний Відповідачем за допомогою одноразового пароля-ідентифікатора.

Суд зазначає, що Відповідач знав та повинен був знати умови підписаного ним договору та його правила, і в разі незгоди із зазначенням його в якості сторони договору як фізичної особи підприємця міг відмовитися від його підписання, висловити свої заперечення, не користуватися наданими коштами. Однак, Відповідачем не надано таких доказів суду.

Твердження сторони Відповідача, що надані стороною Позивача пропозиція, акцепт, кредитний договір та додаткова угода, як документи в форматі pdf, є неналежними доказами через можливість стороннього впливу та не несуть безсумнівну правдивість викладених в них даних, суд відхиляє. Указане твердження суду, з огляду на змагальність господасрького процесу, підлягає доведенню належними доказами, які має надавати сторона Відповідача. Проте, матеріали цієї справи доказів щодо недостовірності наданих стороною Позивача документів на підтвердження виникнення між сторонами кредитних зобов'язань, а також можливості стороннього втручання та редагування їх змісту не містять. Відповідач, заперечуючи факт укладення кредитного договору з огляду на отримання ним коштів та укладення в подальшому додаткової угоди, застосовує концепцію «негативного доказу», оскільки належних доказів щодо зазначених тверджень стороню Відповідача не надано. Сторони не можуть будувати власну позицію на тому, що вона є доведеною, доки інша сторона її не спростує (концепція негативного доказу), оскільки за такого підходу сама концепція змагальності втрачає сенс. Отже, сторона Відповідача, висловлюючи заперечення проти певних обставин та не надаючи доказів, які підтверджують ці доводи, не може перекладати на Позивача обов'язок їх доведення.

Щодо перерахування Відповідачу кредитних коштів за Кредитним договором в розмірі 18 000,00 грн, Позивачем до позовної заяви була додана довідка, сформована в платіжній системі «Platon», та яка була надана ТОВ «Бізнес Позика» посередником ТОВ «ПрофітГід», який надає послуги на підставі Договору про надання послуг № ПГ-5 від 04.11.2020.

Відповідно до п. 1.1. вищезазначеного Договору цей Договір регулює відносини Установи з Клієнтом, згідно з якими Установа надає дистанційне обслуговування, фінансові послуги з прийому платежів, що надходять на користь Клієнта в якості повернення (сплати) платниками сум кредитів/ позик/ фінансових кредитів/ відсотків (інших платежів) за кредитами/ позиками/ фінансовими кредитами, а також забезпечує технологічне обслуговування з прийому платежів та/або перерахування грошових коштів.

Також Позивачем до позовної заяви була додана довідка про перерахування коштів ТОВ «ПрофітГід».

Щодо перерахування Позивачем на рахунок Відповідача кредитних коштів в розмірі 9000,00 грн, Позивачем до позовної заяви була додана довідка, сформована ТОВ «ФК «Елаєнс», з якої вбачається, що позичальнику на його картку було здійснено перерахування кредиту платежем у розмірі 9 000,00 грн.

Вищевказана довідка була надана Позивачу на підтвердження успішності проведених операцій Товариством з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Елаєнс», що надає посередницькі послуги ТОВ «БІЗПОЗИКА» з кредитування клієнтів за допомогою платіжної системи «Fondy». ТОВ «ФК «Елаєнс» надає посередницькі послуги на підставі Договору №41084239_14/12/17 про надання послуг з переказу грошових коштів (Переказ на картку) від 14.12.2017.

Відповідно до п.1.1 Договору: «Фінансова Компанія бере на себе зобов'язання надавати Організації Послугу Переказ на картку, що включає в себе приймання від Організації на поточний рахунок Фінансової компанії грошових коштів, обробку Розпоряджень Організації відповідно до правил грошових переказів міжнародних платіжних систем «VISA» та «MASTERCARD», Переказ грошових коштів, прийняття Фінансовою установою від Організації, на корить Банка-Еквайра для подальшого зарахування на Карткові рахунки Клієнтів відповідно до правил МПС».

Як зазначає Позивач, ТОВ «Бізнес Позика» не є банківською установою, не відкриває позичальникам банківські рахунки та не випускає на ім'я позичальників банківські картки, тому перерахування кредитних коштів та зарахування платежів позичальників за Кредитними договорами зазвичай здійснюється Посередниками ТОВ «Бізнес Позика» на підставі відповідних договорів з Посередниками за допомогою платіжних систем Посередників.

ТОВ «Бізнес Позика» зазвичай не здійснює перерахування кредитних коштів Позичальникам зі своїх рахунків. На підтвердження перерахування кредитних коштів Позичальникам та зарахування платежів Позичальників за Кредитними договорами відповідні Посередники зазвичай надають ТОВ «Бізнес Позика» довідки (довідки з платіжних систем).

ТОВ «Бізнес Позика» не має жодного відношення до банківської картки Відповідача (та відкритого для її обслуговування рахунку) крім того, що на вказану Позичальником під час укладення Кредитного договору банківську картку (відкритий для її обслуговування рахунок) здійснюється перерахування кредитних коштів за Кредитним договором.

У зв'язку з вищенаведеним, Позивач не може надати виписку по рахунку Позичальника, оскільки ТОВ «Бізнес Позика» не є банківською установою, не відкриває позичальникам банківські рахунки та не випускає на ім'я позичальників банківські картки, тому перерахування кредитних коштів та зарахування платежів позичальників за Кредитними договорами зазвичай здійснюється Посередниками ТОВ «Бізнес Позика» на підставі відповідних договорів з Посередниками за допомогою платіжних систем Посередників.

Перерахування кредитних коштів за Кредитними договорами ТОВ «Бізнес Позика» відповідними посередниками відповідає положенням ст. 6 та ст. 9 Закону України "Про електронну комерцію", а вищевказаний доказ (докази) перерахування кредитних коштів є належними та допустимими доказами перерахування кредитних коштів за Кредитним договором.

Відповідно до ст. 9 Закону України «Про електронну комерцію» сторони електронного правочину можуть користуватися послугами постачальників послуг проміжного характеру в інформаційній сфері.

Відповідно до ч.1 та ч. 2 ст. 6 Закону України «Про електронну комерцію» учасниками відносин у сфері електронної комерції є суб'єкти електронної комерції, постачальники послуг проміжного характеру в інформаційній сфері, органи державної влади та органи місцевого самоврядування в частині виконання ними функцій держави або місцевого самоврядування.

Постачальниками послуг проміжного характеру в інформаційній сфері є постачальники електронних комунікаційних послуг, оператори послуг платіжної інфраструктури, реєстратори (адміністратори), що присвоюють мережеві ідентифікатори, та інші суб'єкти, що забезпечують передачу та зберігання інформації з використанням інформаційно-комунікаційних систем.

Доказів звернення Відповідача до правоохоронних органів з приводу викрадення мобільного телефону з абонентським номером НОМЕР_3 , чи іншої втрати можливості користуватися зазначеним абонентським номером Відповідачем суду не надано, як і не надано даних про не зарахування 21.02.2024 та 22.02.2024 на картковий рахунок Відповідача кредитних коштів.

Отже, обставини, викладені Відповідачем у відзиві на позов, матеріалами справи спростовуються, оскільки Відповідач грошові кошти у розмірі 27000,00 грн отримав, із заявою про повернення вказаних коштів до ТОВ "БІЗНЕС ПОЗИКА" не звертався, тому судом вказані заперечення Відповідача не приймаються.

Як вже було зазначено вище, процентна ставка нараховується за кожен день користування Кредитом. Протягом строку кредитування, визначеного у цьому Договорі, проценти за користування Кредитом нараховуються на залишок заборгованості по Кредиту (на залишок заборгованості за тілом кредиту), наявну на початок календарного дня, за фактичне число календарних днів користування Кредитом, із урахуванням дня перерахування та дня повернення Кредиту.

У п. 3 Кредитного договору був встановлений орієнтовний графік платежів, відповідно до якого Позичальник повинен був здійснювати платежі у відповідному розмірі та у відповідні дати.

Порушення Позичальником графіку платежів закономірно призвело до подорожчання загальної вартості кредиту, тому що процентна ставка нараховується за кожен день користування кредитом на залишок заборгованості по кредиту, наявну на початок календарного дня, за фактичне число календарних днів користування Кредитом, із урахуванням дня перерахування кредитних коштів та дня повернення Кредиту.

Якщо позичальник не здійснив платіж (платежі) за графіком або здійснив його (їх) у меншому розмірі, ніж передбачено графіком, це закономірно призводить до нарахування процентів у більшому розмірі, тому що як вже було зазначено вище, проценти нараховуються щоденно на залишок заборгованості за тілом кредиту.

Проценти за користування кредитними коштами не є неустойкою.

Встановлення у Кредитному договору процентів, які нараховуються на залишок заборгованості за Кредитним договором, відповідає принципу свободи договору (який встановлений статтею 627 ЦК України). Уклавши Кредитний договір Позичальник добровільно погодився з його умовами, адже на момент укладення кредитного договору Відповідач не зверталася до ТОВ «Бізнес Позика» із заявою про надання роз'яснень незрозумілих йому умов договору або за додатковою інформацією щодо умов кредитування, а також з пропозицією про внесення будь-яких змін до запропонованої редакції договору, тим самим фактично погодився з усіма умовами такого договору.

Враховуючи положення чинного законодавства України про принцип свободи договору, Відповідач мав можливість не вступати у кредитні відносини з Позивачем, якщо дійсно вважав встановлений розмір відсотків за користування коштами несправедливим, натомість, Відповідач погодив зі своєї сторони такі умови договору, підписавши його зміст без будь-яких застережень.

Протягом строку дії Кредитного договору та/або після його закінчення Позичальник не звернувся із заявою про розірвання Кредитного договору та/або визнання Кредитного договору недійсним в цілому або його окремих частин.

На спростування позовних вимог Позивача, сторона Відповідача не надала суду докази здійснення всіх платежів за кредитним договором у розмірі та строк, відповідно до встановленого у п. 3 Кредитного договору графіку платежів.

Умовами Кредитного договору укладеному між ТОВ «Бізнес Позика» та Позичальником встановлена саме комісія за надання кредитних коштів, тому жодні «додаткові чи супутні банківські послуги» цією комісією не передбачені.

Крім того, Національний банк України, який є державним регулятором ринку фінансових послуг в Україні, своєю Постановою від 11.02.2021р. №16 затвердив «Правила розрахунку небанківськими фінансовими установами України загальної вартості кредиту для споживача та реальної процентної ставки за договором про споживчий кредит». Дані правила передбачають правомірність встановлення Кредитодавцем супровідних послуг за кредитом в тому числі і комісії за надання кредиту.

Сторона Відповідача у Відзиві на позовну заяву жодним чином не пояснила, чому на її думку доданий Позивачем до позовної заяви Розрахунок заборгованості за Кредитним договором є начебто необґрунтованим, та таким, що начебто не узгоджується з матеріалами справи. Відповідач не був позбавлений можливості надати свій розрахунок заборгованості за кредитним договором.

Згідно з ч.ч. 1, 2 ст. 1054 ЦК України встановлено, що за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальнику у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти. До відносин за кредитним договором застосовуються положення параграфа 1 цієї глави, якщо інше не встановлено цим параграфом і не випливає із суті кредитного договору.

Позичальник зобов'язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором. Позика вважається повернутою в момент передання позикодавцеві речей, визначених родовими ознаками, або зарахування грошової суми, що позичалася, на його банківський рахунок (ч.ч. 1, 3 ст. 1049 ЦК України).

Згідно з ч. 1 ст. 1048 ЦК України позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором. Якщо договором не встановлений розмір процентів, їх розмір визначається на рівні облікової ставки Національного банку України. У разі відсутності іншої домовленості сторін проценти виплачуються щомісяця до дня повернення позики.

Згідно з ч. 1 ст. 530 ЦК України якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Статтею 599 ЦК України встановлено, що зобов'язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.

Згідно із статтею 610 ЦК України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання). Боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом (частина перша статті 612 ЦК України).

Судом встановлено, що між Позивачем та Відповідачем було укладено договір №483238-КС-002 про надання кредиту від 21.02.2024, який за своєю правової природою є кредитним договором на загальну суму, 27 000,00 грн, з урахуванням Додаткової угоди № 1 від 22.02.2024, строком до 07.08.2024. Факт надання кредитних коштів Відповідачу підтверджується підтвердженням щодо здійснення переказу грошових коштів видану ТОВ "Профітгід", що діє на підставі Договору про надання послуг № ПГ-5 від 04.11.2020, укладеного між Позивачем та вказаною особою та довідкою ТОВ «Фінансова компанія «Елаєнс», що надає посередницькі послуги ТОВ «БІЗПОЗИКА» з кредитування клієнтів за допомогою платіжної системи «Fondy» на підставі Договору №41084239_14/12/17 про надання послуг з переказу грошових коштів (Переказ на картку) від 14.12.2017, укладеного між Позивачем та вказаною особою. Суд визнає доведеним факт надання кредитних коштів у розмірі 27 000,00 грн Позивачем та отримання їх Відповідачем, виходячи із умов договору. Отже господарські зобов'язання Позивача за договором є виконаними. Враховуючи положення Кредитного договору Відповідач мав повернути кредитні кошти у розмірі 27 000,00 грн до 07.08.2024, проте умови договору щодо своєчасної та повної сплати кредитних коштів у встановлені договором строки не виконав, внаслідок чого у Відповідача утворилась прострочена заборгованість по тілу кредиту у розмірі 27 000,00 грн, та по процентам за користування кредитними коштами у розмірі 86 108,37 грн, а також сума прострочених платежів за комісією у розмірі 4 050,00 грн, які підлягають стягненню.

Суд перевірив нарахування процентів за користування кредитними коштами та суми прострочених платежів за комісією, відтак зазначає, що воно відповідає умовам договору та є арифметично правильним.

Відповідно до п.3 ч.4 ст.238 ГПК України у мотивувальній частині рішення зазначається, зокрема, мотивована оцінка кожного аргументу, наведеного учасниками справи, щодо наявності чи відсутності підстав для задоволення позову, крім випадку, якщо аргумент очевидно не відноситься до предмета спору, є явно необґрунтованим або неприйнятним з огляду на законодавство чи усталену судову практику.

Щодо інших аргументів сторін суд зазначає, що вони були досліджені та не наводяться у рішенні, позаяк не покладаються в його основу, тоді як Європейський суд з прав людини вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча п. 1 ст. 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожний аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (справа Серявін проти України, рішення від 10.02.2010). Крім того, аналогічна правова позиція викладена в Постанові Верховного Суду від 26.06.2018 у справі №127/3429/16-ц.

Судові рішення мають ґрунтуватися на Конституції України, а також на чинному законодавстві, яке не суперечить їй.

Суд безпосередньо застосовує Конституцію України, якщо зі змісту норм Конституції не випливає необхідності додаткової регламентації її положень законом або якщо закон, який був чинним до введення в дію Конституції чи прийнятий після цього, суперечить їй.

Якщо зі змісту конституційної норми випливає необхідність додаткової регламентації її положень законом, суд при розгляді справи повинен застосувати тільки той закон, який ґрунтується на Конституції і не суперечить їй.

Зокрема, у пункті 26 рішення Європейського суду з прав людини у справі "Надточій проти України" (далі - ЄСПЛ) та пункті 23 рішення ЄСПЛ "Гурепка проти України № 2" наголошено, що принцип рівності сторін - один зі складників ширшої концепції справедливого судового розгляду, за змістом якого кожна сторона повинна мати розумну можливість обстоювати свою позицію у справі в умовах, які не ставлять її у суттєво менш сприятливе становище порівняно з опонентом.

Суд вважає за можливе у виниклих правовідносинах за суттю спору застосувати принцип справедливості визначений на законодавчому рівні у межах ч. 1 ст. 2 ГПК України.

На єдність права і справедливості неодноразово вказував і Конституційний Суд України. Зокрема, у рішенні від 22 вересня 2005 року № 5-рп/2005 зазначено: "із конституційних принципів рівності і справедливості випливає вимога визначеності, ясності і недвозначності правової норми, оскільки інше не може забезпечити її однакове застосування, не виключає необмеженості трактування у правозастосовній практиці і неминуче призводить до сваволі". "Справедливість - одна з основних засад права, є вирішальною у визначенні його як регулятора суспільних відносин, одним із загальнолюдських вимірів права" (Рішення КСУ від 2 листопада 2004 року № 15-рп/2004).

Окрім того, принцип справедливості поглинається напевно найбільшим за своєю "питомою вагою" принципом верховенства права, який також чітко зафіксований у новітніх кодексах. Лише додержання вимог справедливості під час здійснення судочинства дозволяє характеризувати його як правосуддя. Цю думку можна, зокрема, простежити і в рішенні Конституційного Суду України від 30 січня 2003 р. № 3-рп/2003: "правосуддя за своєю суттю визнається таким лише за умови, що воно відповідає вимогам справедливості і забезпечує ефективне поновлення в правах".

Суд наполягає на застосуванні принципу справедливості (ст. 2 ГПК України) замість закону (praeter legem) і всупереч закону (adversus legem). Адже трапляються випадки, коли несправедливі нормативно-правові акти з'являються внаслідок "помилок" законодавця. Інша ситуація може мати місце тоді, коли застосування нормативно-правового акту в конкретній ситуації у сукупності з іншими істотними обставинами справи стає настільки несумісним зі справедливістю, що унеможливлює його застосування в розумінні здорового глузду.

Суд вважає за необхідне звернути увагу на Постанову Касаційного цивільного суду від 16 січня 2019 року по справі №521/17654/15-ц. Верховний Суд яскраво демонструє, що принцип справедливості кореспондує з принципом добросовісності.

Також, суд звертає увагу на Постанову Великої Палати Верховного Суду по справі №607/4316/17-ц від 25.03.2019. У вказаній Постанові суд застосував недискримінаційний підхід та принцип неупередженості (Рішення Конституційного Суду України в рішенні від 2 листопада 2004 р. № 15-рп/2004у), який також підлягає застосуванню судом у справі, що розглядається.

Свого часу, Верховний Суд застосував західну доктрину "Contra proferentem (лат. verba chartarum fortius accipiuntur contra proferentem - слова договору повинні тлумачитися проти того, хто їх написав)", у вирішенні договірного спору, який тлумаченні умов договору (Постанови ВС по справам № №753/11000/14-ц, № 910/16011/17).

Обов'язок суду мотивувати прийняття або відхилення доводів сторін по суті спору полягає у відображенні в судовому рішенні висновків суду про те, що саме дало йому підстави прийняти та/чи відхилити аргументи сторін щодо суті спору, з посиланням на з'ясовані у справі обставини та норми матеріального чи процесуального права, що підлягають застосуванню до правовідносин, що склались.

Згідно зі статтею 17 Закону України "Про виконання рішень і застосування практики Європейського суду з прав людини" та частини четвертої статті 11 ГПК України чинної редакції суди застосовують при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод та практику Європейського суду з прав людини як джерело права. За змістом рішення Європейського суду з прав людини у справі "Хаджинастасіу проти Греції" національні суди повинні зазначати з достатньою ясністю підстави, на яких ґрунтується їхнє рішення, що, серед іншого, дає стороні можливість ефективно скористатися наявним у неї правом на апеляцію. У рішенні Європейського суду з прав людини у справі "Кузнецов та інші проти Російської Федерації" зазначено, що ще одним завданням вмотивованого рішення є продемонструвати сторонам, що вони були почуті, вмотивоване рішення дає можливість стороні апелювати проти нього нарівні з можливістю перегляду рішення судом апеляційної інстанції. Така позиція є усталеною практикою Європейського суду з прав людини (справи "Серявін та інші проти України", "Проніна проти України"), з якої випливає, що ігнорування судом доречних аргументів сторони є порушенням статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.

Так, зокрема, відповідно до п. 58 Рішення ЄСПЛ по справі "Серявін та інші проти України" (Заява N 4909/04) від 10 лютого 2010 року визначено, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (див. рішення у справі "Руїс Торіха проти Іспанії" (Ruiz Torija v. Spain) від 9 грудня 1994 року, серія A, N 303-A, п. 29). Хоча національний суд має певну свободу розсуду щодо вибору аргументів у тій чи іншій справі та прийняття доказів на підтвердження позицій сторін, орган влади зобов'язаний виправдати свої дії, навівши обґрунтування своїх рішень (див. рішення у справі "Суомінен проти Фінляндії" (Suominen v. Finland), N 37801/97, п. 36, від 1 липня 2003 року). Ще одне призначення обґрунтованого рішення полягає в тому, щоб продемонструвати сторонам, що вони були почуті. Крім того, вмотивоване рішення дає стороні можливість оскаржити його та отримати його перегляд вищестоящою інстанцією. Лише за умови винесення обґрунтованого рішення може забезпечуватись публічний контроль здійснення правосуддя (див. рішення у справі "Гірвісаарі проти Фінляндії" (Hirvisaari v. Finland), N 49684/99, п. 30, від 27 вересня 2001 року), більше того, воно дозволяє судам вищих інстанцій просто підтримати мотиви, наведені судами нижчих інстанцій, без того, щоб повторювати їх (параграф 32 рішення у справі "Хірвісаарі проти Фінляндії").

Право на вмотивованість судового рішення є складовою права на справедливий суд, гарантованого статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод. Як неодноразово вказував Європейський суд з прав людини, право на вмотивованість судового рішення сягає своїм корінням більш загального принципу, втіленого у Конвенції, який захищає особу від сваволі; рішення національного суду повинно містити мотиви, які достатні для того, щоб відповісти на істотні аспекти доводів сторін (рішення у справі "Роуз Торія проти Іспанії", параграфи 29-30). Це право не вимагає детальної відповіді на кожен аргумент, використаний стороною (рішення у справі "Хірвісаарі проти Фінляндії", параграф 32).

Зазначені тези знаходять своє підтвердження і у Постанові Верховного суду від 28 березня 2017 року по справі №800/527/16.

У пункті 41 Висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету міністрів ради Європи щодо якості судових рішень зазначено, що обов'язок судів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави. Обсяг цього обов'язку може змінюватися залежно від характеру рішення. Згідно з практикою Європейського суду з прав людини, очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна із сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах. З тим, щоб дотриматись принципу справедливого суду, обґрунтування рішення повинно засвідчити, що суддя справді дослідив усі основні питання, винесені на його розгляд.

Суд вважає обсяг вмотивування судового рішення є достатнім для його прийняття.

Згідно з практикою Європейського суду з прав людини одним з основних елементів верховенства права є принцип правової певності, який, серед іншого, передбачає, що рішення суду з будь-якої справи, яке набрало законної сили, не може бути поставлено під сумнів (рішення Європейського суду з прав людини у справах: Sovtransavto Holding v. Ukraine, no. 48553/99, § 77, від 25 липня 2002 року; Ukraine-Tyumen v. Ukraine, no. 22603/02, §§ 42 та 60, від 22 листопада 2007 року).

Суд, також нагадує, що концепція "майна" в розумінні статті 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року (далі - Конвенція) має автономне значення, тобто не обмежується власністю на матеріальні речі та не залежить від формальної класифікації у внутрішньому праві: певні інші права та інтереси, що становлять активи, також можуть вважатися "правом власності", а відтак і "майном".

Відповідно до ст. 73 ГПК України, доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: письмовими, речовими і електронними доказами; висновками експертів; показаннями свідків.

Згідно ч. 1 ст. 74 ГПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. За змістом ст. 76 ГПК України належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення. Водночас обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування (ст. 77 ГПК України).

Доктрина venire contra factum proprium (заборони суперечливої поведінки), базується ще на римській максимі - "non concedit venire contra factum proprium" (ніхто не може діяти всупереч своїй попередній поведінці). В основі доктрини venire contra factum proprium знаходиться принцип добросовісності. Поведінкою, яка суперечить добросовісності та чесній діловій практиці, є, зокрема, поведінка, що не відповідає попереднім заявам або поведінці сторони, за умови, що інша сторона, яка діє собі на шкоду, розумно покладається на них. Аналогічна правова позиція міститься в постанові Великої Палати Верховного Суду від 10.04.2019 у справі № 390/34/17.

Добросовісність (пункт 6 статті 3 Цивільного кодексу України) - це певний стандарт поведінки, що характеризується чесністю, відкритістю і повагою інтересів іншої сторони договору або відповідного правовідношення.

Відповідно до ст. 86 ГПК України, суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Системний аналіз зазначених норм з урахуванням обставин, встановлених судом під час розгляду справи, дає підстави для висновку суду, що оскільки Відповідачем обов'язок своєчасного та повного повернення кредитних коштів не виконано, то позовні вимоги Позивача про стягнення заборгованості за Договором про надання кредиту № 483238-КС-002 від 21.02.2024, з урахуванням Додаткової угоди № 1 від 22.02.2024, в розмірі - 117 158,37 грн, з яких: сума прострочених платежів по тілу кредиту у розмірі 27 000,00 грн, сума прострочених платежів по процентах у розмірі 86 108,37 грн та сума прострочених платежів за комісією у розмірі 4 050,00 грн є обґрунтованими та підлягають задоволенню.

Вирішуючи питання розподілу судових витрат, суд керується статтею 129 Господарського процесуального кодексу України. У спорах, що виникають при виконанні договорів та з інших підстав, судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Інші судові витрати, пов'язані з розглядом справи, покладаються: у разі задоволення позову - на відповідача; у разі відмови в позові - на позивача; у разі часткового задоволення позову - на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Таким чином, на Відповідача покладається судовий збір у розмірі 2422,40 грн.

На підставі викладеного та керуючись ст. 6, 8, 19, 124, 129 Конституції України, ст. 6, 11, 526, 530, 541, 546, 553, 554, 559, 633, 634, 1048, 1049, 1054 Цивільного кодексу України, ст. 73, 74, 77, 79, 80, 81, 86, 119, 129, 233, 236-241, 252 Господарського процесуального кодексу України, суд

ВИРІШИВ:

Позов задовольнити повністю.

Стягнути з Фізичної особи - підприємця Фіруліна Сергія Олександровича ( АДРЕСА_1 , РНОКПП: НОМЕР_2 ) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "БІЗНЕС ПОЗИКА" (01133, м. Київ, б. Лесі Українки, буд. 26, офіс 411, код ЄДРПОУ: 41084239) загальну суму заборгованості за Договором № 483238-КС-002 про надання кредиту від 21.02.2024 в розмірі 117 158,37 грн (де: сума прострочених платежів по тілу кредиту в розмірі 27 000,00 грн, сума прострочених платежів по процентах в розмірі 86 108,37 грн, сума прострочених платежів за комісією в розмірі 4 050,00 грн), а також суму судових витрат зі сплати судового збору у розмірі 2 422,40 грн.

Видати наказ після набрання рішенням законної сили.

Повне рішення складено "06" квітня 2026 р.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Рішення може бути оскаржене безпосередньо до Східного апеляційного господарського суду протягом двадцяти днів з дня складання повного тексту рішення відповідно до ст. 256, 257 Господарського процесуального кодексу України.

Учасники справи можуть одержати інформацію по справі зі сторінки на офіційному веб-порталі судової влади України в мережі Інтернет за веб-адресою http://court.gov.ua/.

СуддяІ.П. Жигалкін

Попередній документ

135442931

Наступний документ

135442933

Інформація про рішення:

№ рішення:	135442932
№ справи:	922/3886/25
Дата рішення:	06.04.2026
Дата публікації:	07.04.2026
Форма документу:	Рішення
Форма судочинства:	Господарське
Суд:	Господарський суд Харківської області
Категорія справи:	Господарські справи (з 01.01.2019); Справи позовного провадження; Справи у спорах щодо оскарження актів (рішень) суб'єктів господарювання та їхніх органів, посадових та службових осіб у сфері організації та здійснення; банківської діяльності, з них; кредитування, з них

Стан розгляду справи:

Стадія розгляду:	Розглянуто (06.04.2026)
Дата надходження:	18.03.2026
Предмет позову:	стягнення коштів

Учасники справи:

суддя-доповідач:

ЖИГАЛКІН І П

відповідач (боржник):

Фізична особа-підприємець Фірулін Сергій Олександрович

заявник:

Товариство з обмеженою відповідальністю "Бізнес позика"

позивач (заявник):

Товариство з обмеженою відповідальністю "Бізнес позика"

представник відповідача:

Борзов Ярослав Едуардович

представник заявника:

Козачок Марія Олександрівна

представник позивача:

Мовчан Віталій Віталійович