вул. Давидюка Тараса, 26А, м. Рівне, 33013, тел. (0362) 62 03 12, код ЄДРПОУ: 03500111,
e-mail: inbox@rv.arbitr.gov.ua, вебсайт: https://rv.arbitr.gov.ua
"06" квітня 2026 р. м. Рівне Справа № 918/138/26
Господарський суд Рівненської області у складі судді А.Качура,
розглянув матеріали заяви Товариства з додатковою відповідальністю "Рівнехолод" про забезпечення позову
у справі за первісним позовом: Товариства з обмеженою відповідальністю "Біо Беррі"
до відповідача: Товариства з додатковою відповідальністю "Рівнехолод"
про: стягнення 3 328 680,51 грн
та за зустрічним позовом: Товариства з додатковою відповідальністю "Рівнехолод"
до відповідача: Товариства з обмеженою відповідальністю "Біо Беррі"
про: розірвання договору та стягнення 12 525 574,30 грн
без виклику представників сторін
Товариство з обмеженою відповідальністю "Біо Беррі" звернулось до Господарського суду Рівненської області з позовом до Товариства з додатковою відповідальністю "Рівнехолод" про стягнення 3 328 680,51 грн, з яких: 3 319 132,32 грн борг, 9 548,19 грн відсотків річних.
Ухвалою суду від 9 лютого 2026 року відкрито провадження у справі, підготовче засідання відкладено на 10 березня 2026 року. Відповідачу встановлено 15 денний строк для подання відзиву.
Ухвалою суду від 10 березня 2026 року суд продовжив відповідачу строк для подання відзиву до 10 березня 2026 року (включно), підготовче засідання відклав на 7 квітня 2026 року.
10 березня 2026 року Товариство з додатковою відповідальністю "Рівнехолод" звернулась до суду з зустрічним позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю "Біо Беррі" про розірвання договору №1/М від 4 квітня 2025 року, укладеного між Товариством з додатковою відповідальністю "Рівнехолод" та Товариством з обмеженою відповідальністю "Біо Беррі" та стягнення 12 525 574,30 грн коштів, сплачених на виконання вказаного договору.
Ухвалою суду від 11 березня 2026 року прийнято зустрічну позову заяву для спільного розгляду з первісним позовом, вимоги за зустрічним позовом об'єднано в одне провадження з первісним позовом.
3 квітня 2023 року Товариство з додатковою відповідальністю "Рівнехолод" звернулось до суду з заявою про забезпечення позову, в якій просить вжити заходів щодо забезпечення зустрічного позову Товариства з додатковою відповідальністю "Рівнехолод" до Товариства з обмеженою відповідальністю "Біо Беррі" про розірвання договору та стягнення коштів в справі №918/138/26 шляхом накладення арешту на грошові кошти, що перебувають на рахунку/рахунках Товариства з обмеженою відповідальністю "Біо Беррі" (ідентифікаційний код 43612009) в межах суми 12 525 574,30 грн.
Звертаючись із згаданою заявою про вжиття заходів забезпечення позову, Товариство з додатковою відповідальністю "Рівнехолод" зазначає, що відповідно до відомостей з єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань, керівником та співвласником з часткою 83% статутного капіталу ТОВ "Біо Беррі" є ОСОБА_1 .
Разом з тим, відповідно до відомостей з єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань, ОСОБА_1 є також власником та співвласником наступних юридичних осіб: Товариство з обмеженою відповідальністю "Ягоди Волині" (ідентифікаційний код 43375525), в якому ОСОБА_1 є керівником та одноосібним власником; Товариство з обмеженою відповідальністю "Біо Стандарт" (ідентифікаційний код 43654097), в якому ОСОБА_1 є керівником та співвласником з часткою 55% статутного капіталу; Товариство з обмеженою відповідальністю "Тарумши" (ідентифікаційний код 39264311), в якому ОСОБА_1 є уповноваженою на підпис особою та одноосібним власником.
Разом з цим, з інформації з єдиного державного реєстру речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень вбачається, що ТОВ "Біо Беррі" було передано для ТОВ "Ягоди Волині" в суборенду земельні ділянки (кад. № 0723682800:03:001:0099, площа 14.5453 га;кад. № 0723682800:03:001:0122, площа 1.6969 га).
Вказана обставина свідчить про взаємодію та зв'язок між юридичними особами, що перебувають у власності та співвласності ОСОБА_1 та свідчить про можливість відчуження майна ТОВ "Біо Беррі" та передачу коштів, інші дії щодо вибуття майна та коштів з власності ТОВ "Біо Беррі" для інших, в тому числі, пов'язаних із власником вказаного товариства, юридичних осіб.
Разом з цим, можливість ТОВ "Біо Беррі" у будь який момент відчужити належне йому майно та/або кошти є беззаперечною, тому за таких умов вимога надання доказів щодо очевидних речей (доведення нічим не обмеженого права відповідача за зустрічним позовом в будь-який момент розпорядитися своїм майном/коштами) свідчила б про застосування завищеного або навіть заздалегідь недосяжного стандарту доказування, що порушує баланс інтересів сторін. Така позиція узгоджується з правовими висновками, викладеними в постанові об'єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 03.03.2023 р. у справі № 905/448/22 та у постанові Верховного Суду від 13.03.2024 р. у справі № 916/4385/23.
Розглянувши матеріали поданої заяви, суд зазначає наступне.
Відповідно до положень статті 136 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України), господарський суд за заявою учасника справи має право вжити передбачених статтею 137 цього Кодексу заходів забезпечення позову.
Забезпечення позову допускається як до пред'явлення позову, так і на будь-якій стадії розгляду справи, якщо невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся або має намір звернутися до суду.
Згідно з нормами пунктів 1 - 10 частини 1 статті 137 ГПК України, позов забезпечується: 1) накладенням арешту на майно та (або) грошові кошти, що належать або підлягають передачі або сплаті відповідачу і знаходяться у нього чи в інших осіб; 2) забороною відповідачу вчиняти певні дії; 4) забороною іншим особам вчиняти дії щодо предмета спору або здійснювати платежі, або передавати майно відповідачеві, або виконувати щодо нього інші зобов'язання; 5) зупиненням стягнення на підставі виконавчого документа або іншого документа, за яким стягнення здійснюється у безспірному порядку; 6) зупиненням продажу майна, якщо подано позов про визнання права власності на це майно, або про виключення його з опису і про зняття з нього арешту; 8) зупиненням митного оформлення товарів чи предметів, що містять об'єкти інтелектуальної власності; 9) арештом морського судна, що здійснюється для забезпечення морської вимоги; 10) іншими заходами у випадках, передбачених законами, а також міжнародними договорами, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України.
Відповідно до правил статті 140 ГПК України, заява про забезпечення позову розглядається судом не пізніше двох днів з дня її надходження без повідомлення учасників справи. Залежно від обставин справи суд може забезпечити позов повністю або частково. Про забезпечення позову або про відмову у забезпеченні позову суд постановляє ухвалу. В ухвалі про забезпечення позову суд зазначає вид забезпечення позову і підстави його обрання та вирішує питання зустрічного забезпечення. Суд може також зазначити порядок виконання ухвали про забезпечення позову.
Разом з тим особа, яка подала заяву про забезпечення позову, повинна обґрунтувати причини звернення із заявою про забезпечення позову. З цією метою обов'язковим є подання доказів наявності фактичних обставин, з якими пов'язується застосування певного заходу до забезпечення позову.
У вирішенні питання про забезпечення позову суд здійснює оцінку обґрунтованості доводів заявника щодо необхідності вжиття відповідних заходів з урахуванням:
- розумності, обґрунтованості і адекватності вимог заявника щодо забезпечення позову;
- забезпечення збалансованості інтересів сторін, а також інших учасників судового процесу;
- наявності зв'язку між конкретним заходом до забезпечення позову і предметом позовної вимоги, зокрема, чи спроможний такий захід забезпечити фактичне виконання судового рішення в разі задоволення позову;
- імовірності утруднення виконання або невиконання рішення господарського суду в разі невжиття таких заходів;
- запобігання порушенню у зв'язку із вжиттям таких заходів прав та охоронюваних законом інтересів осіб, що не є учасниками даного судового процесу.
Проаналізувавши положення глави 10 ГПК України суд робить висновок, що достатньо обґрунтованим для забезпечення позову є підтверджена доказами наявність фактичних обставин, з якими пов'язується застосування певного виду забезпечення позову. Про такі обставини може свідчити вчинення відповідачем дій, що можуть істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист або поновлення порушених прав позивача, за захистом яких він звернувся до суду (реалізація майна чи підготовчі дії до його реалізації тощо).
У заяві про забезпечення позову заявник вказує, що про можливість відчуження майна ТОВ "Біо Беррі" та передачу коштів, інші дії щодо вибуття майна та коштів з власності ТОВ "Біо Беррі" для інших, в тому числі, пов'язаних із власником вказаного товариства, юридичних осіб, що може утруднити чи зробити неможливим виконання майбутнього рішення суду, та яким чином невжиття заходів забезпечення позову може істотно ускладнити захист прав заявника, за захистом яких він звернувся до суду.
Забезпечення позову по суті - це обмеження суб'єктивних прав, свобод та інтересів відповідача з метою реалізації в майбутньому актів правосуддя та задоволених вимог позивача. Метою забезпечення позову є вжиття судом, у провадженні якого знаходиться справа, заходів щодо охорони матеріально-правових інтересів позивача від можливих недобросовісних дій з боку відповідача, щоб забезпечити позивачу реальне та ефективне виконання судового рішення, якщо воно буде прийняте на користь позивача, в тому числі задля попередження потенційних труднощів у подальшому виконанні такого рішення. Такий висновок щодо розуміння сутності інституту забезпечення позову зробив Верховний Суд у своїй постанові від 22.08.2018 (справа №924/150/17).
Європейський суд з прав людини у справі "Горнсбі проти Греції" наголошує, що виконання рішення, ухваленого будь-яким судом, має розцінюватись як складова частина судового розгляду. Водночас судовий захист, як і діяльність суду, не може вважатися дієвим, якщо судові рішення не виконуються або виконуються неналежним чином і без контролю суду за їх виконанням.
Крім того, у пункті 4 мотивувальної частини рішення Конституційного Суду України від 02.11.2004 №15-рп/2004 у справі №1-33/2004, зазначено, що верховенство права вимагає від держави його втілення у правотворчу та правозастосовну діяльність, яка здійснюється, зокрема і судом як основним засобом захисту прав, свобод та інтересів у державі.
В пункті 9 мотивувальної частини рішення від 30.01.2003 №3-рп/2003 у справі № 1-12/2003 Конституційний Суд України також наголошує, що правосуддя за своєю суттю визнається таким лише за умови, що воно відповідає вимогам справедливості і забезпечує ефективне поновлення в правах.
В даному випадку суд не повинен обмежуватися лише формальним посиланням на норму закону щодо заборони обмеження розпорядження майном, а повинен оцінити баланс інтересів сторін та зважити ймовірність негативних наслідків у випадку невжиття таких заходів.
Щоб встановити правову природу заходів забезпечення позову, що пропонуються заявником, необхідно визначити, що являють собою по суті такі заходи.
Зокрема, як слідує з зустрічного позову, в його обґрунтування позивач вказує на неналежне виконання відповідачем зобов'язання, а саме поставку товару за договором №1/М від 04.04.25025 року неналежної якості, що на переконання позивача є підставою для його розірвання та повернення сплачених на його виконання коштів в сумі 12 525 574,30 грн.
Водночас, як видно з первісного та зустрічного позовів, позивач за зустрічним позовом отримав у володіння товар, обумовлений договором, проте оспорює його якість не повернувши у володіння постачальника вказаний товар. Іншого матеріали справи не містять.
Таким чином, наслідком такої дії (вжиття пропонованих заходів) стане арешт коштів, які знаходяться на рахунках постачальника (відповідача за зустрічним позовом), котрий передав у власність покупця (позивача за зустрічним позовом) товар, та який фактично знаходиться у розпорядженні покупця.
Статтею 1 Першого протоколу до Конвенції, ратифікованої Законом України від 17 липня 1997 року 475/97-ВР, яка для України набрала чинності 11 вересня 1997 року та є частиною національного законодавства України, гарантовано, що "Кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права.
Попередні положення жодним чином не обмежують право держави вводити в дію такі закони, які вона вважає за необхідне, щоб здійснювати контроль за користуванням майном, відповідно до загальних інтересів або для забезпечення сплати податків чи інших зборів або штрафів".
Втручання у право власності повинно не лише переслідувати за фактами та у принципі "законну ціль" у "загальному інтересі", але також має існувати обґрунтоване пропорційне співвідношення між вжитими заходами та метою, яку прагнули досягти будь-якими заходами, застосованими державною, у тому числі заходами, спрямованими на здійснення контролю за користуванням майном фізичною особою. Ця вимога виражена у понятті "справедливий баланс", який має бути встановлений між вимогами загального інтересу суспільства та вимогами захисту основоположних прав особи. Завдання досягти цього балансу відображено у структурі статті 1 Першого протоколу до Конвенції в цілому. У кожній справі, що стосується стверджуваного порушення цієї статті необхідно встановити, чи було покладено на відповідну особу непропорційний та надмірний тягар внаслідок втручання держави (рішення у справі "Хуттен-Чапська проти Польщі").
Разом з тим, ЄСПЛ у низці своїх рішень нагадував, що вилучення власності в інтересах судочинства, яке не позбавляє власника його майна, а тільки тимчасово припиняє його можливості користуватися та розпоряджатися цим майном, зазвичай пов'язане із здійсненням контролю за використанням власності, що охоплюється сферою застосування другого абзацу статті 1 Першого протоколу до Конвенції (рішення від 22.02.1994 у справі "Раймондо проти Італії", ухвала щодо прийнятності від 07.11.2006 у справі "Адамчик проти Польщі", рішення у справах "Карамітров та інші проти Болгарії" від 10.01.2008 та "Боржонов проти Росії" від 22.01.2009).
Отже, допускається накладення судами арешту або інших обмежень щодо розпорядження майном особи в порядку господарського, адміністративного, цивільного, кримінального судочинства при розгляді справ, що віднесені процесуальним законом до їх юрисдикції, за умови дотримання таких вищенаведених вимог встановлених статтею 1 Першого протоколу до Конвенції як законність, пропорційність та загальний інтерес.
Обмежуючи розпорядження майном особи суд у межах свого провадження переслідує специфічну мету - збереження предмету позову (речі), її основних властивостей та характеристик або не погіршити споживчі якості у випадку її присудження позивачеві.
Суд зауважує, що здійснюючи правосуддя, господарський суд захищає права та інтереси фізичних і юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором (частина 1 статті 5 ГПК України).
Частинами 1, 2 статі 2 ГПК України визначено, що завданням господарського судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів, пов'язаних із здійсненням господарської діяльності, та розгляд інших справ, віднесених до юрисдикції господарського суду, з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав і законних інтересів фізичних та юридичних осіб, держави. Суд та учасники судового процесу зобов'язані керуватися завданням господарського судочинства, яке превалює над будь-якими іншими міркуваннями в судовому процесі.
Як видно зі змісту статті 136 ГПК України, забезпечення позову допускається у випадку, якщо невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся або має намір звернутися до суду. Тобто заходи забезпечення мають бути пов'язані із вимогами про захист порушених чи оспорюваних прав або інтересів. Наміри захистити свої права або інтереси, що виражаються у формі позовних вимог щодо предмету спору, викладаються у позовній заяві як-то визнати договір недійсним, застосувати наслідки недійсності правочину, повернути майно, стягнути грошові кошти, зобов'язати вчинити дії тощо.
Понад те, обов'язковою умовою вжиття заходів забезпечення позову є законодавча вимога наявності імовірності утруднення виконання або невиконання рішення господарського суду в разі невжиття таких заходів.
Однак, подана заява не містить обґрунтування яким чином невжиття запропонованих заявником заходів забезпечення позову за умови перебування у володіння заявника майна відповідача поставленого на спірну суму та прийнятого заявником без повернення може утруднити чи зробить неможливим виконання рішення суду.
На переконання суду, подана заява не відповідає критеріям розумності, обґрунтованості і адекватності вимог заявника щодо забезпечення позову, забезпечення збалансованості інтересів сторін, оскільки заявник отримавши у володіння майно відповідача, не скориставшись правом відмовитись від його отримання при передачі та станом на даний час продовжуючи володіння вказаним майном просить накласти арешт на грошові кошти відповідача в межах суми позову не запропонувавши зі своєї сторони зустрічного забезпечення, яким могло б бути до прикладу внесення на депозитний рахунок суду грошових коштів в розмірі вимог первісного позову.
При цьому суд критично оцінює доводи заявника щодо тих обставин, що невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся або має намір звернутися до суду, оскільки як зазначив суд, у володіння заявника перебуває майно одержане на виконання спірного договору, яке очевидно має певну матеріальну цінність, та звернення стягнення на яке може повністю чи частково виконати рішення суду. Також заявник не розкриває обставини зміни кількісних та якісних показників отриманого товару, в тому числі чи відбулося знецінення товару.
Водночас накладення арешту на кошти відповідача в межах суми оплати вартості товару який перебуває у володінні заявника порушило б баланс інтересів сторін та не відповідає критеріям розумності, обґрунтованості і адекватності вимог заявника.
Перебування керівника та співвласника відповідача за зустрічним позовом у складі інших юридичних осіб жодним чином не свідчить про можливість утруднення чи невиконання майбутнього рішення суду.
Передання земельних ділянок в суборенду не доводить вчинення дій спрямованих на ухилення від виконання можливого майбутнього рішення, більш того земельні ділянки про які йдеться у заяві не є власністю відповідача, та на них не може бути звернуто стягнення.
Щодо посилання заявника на практику суд відзначає наступне.
Велика Палата Верховного Суду у постанові від 12.10.2021 у справі №233/2021/19 вказала, що на предмет подібності слід оцінювати саме ті правовідносини, які є спірними у порівнюваних ситуаціях. Встановивши учасників спірних правовідносин, об'єкт спору (які можуть не відповідати складу сторін справи та предмету позову) і зміст цих відносин (права й обов'язки сторін спору), суд має визначити, чи є певні спільні риси між спірними правовідносинами насамперед за їхнім змістом. А якщо правове регулювання цих відносин залежить від складу їх учасників або об'єкта, з приводу якого вони вступають у правовідносини, то у такому разі подібність слід також визначати за суб'єктним і об'єктним критеріями відповідно. Для встановлення подібності спірних правовідносин у порівнюваних ситуаціях суб'єктний склад цих відносин, предмети, підстави позовів і відповідне правове регулювання не обов'язково мають бути тотожними, тобто однаковими.
При цьому, Велика Палата Верховного Суду зазначила, що термін "подібні правовідносини" може означати як ті, що мають лише певні спільні риси з іншими, так і ті, що є тотожними з ними, тобто такими самими, як інші. Таку спільність або тотожність рис слід визначати відповідно до елементів правовідносин. Із загальної теорії права відомо, що цими елементами є їх суб'єкти, об'єкти та юридичний зміст, яким є взаємні права й обов'язки цих суб'єктів. Отже, для цілей застосування приписів процесуального закону, в яких вжитий термін "подібні правовідносини", зокрема пункту 1 частини другої статті 287 ГПК України та пункту 5 частини першої статті 296 ГПК України таку подібність слід оцінювати за змістовим, суб'єктним та об'єктним критеріями.
З-поміж цих критеріїв змістовий (оцінювання спірних правовідносин за характером урегульованих нормами права та договорами прав і обов'язків учасників) є основним, а два інші - додатковими.
У кожному випадку порівняння правовідносин і їхнього оцінювання на предмет подібності слід насамперед визначити, які правовідносини є спірними. А тоді порівнювати права й обов'язки сторін саме цих відносин згідно з відповідним правовим регулюванням (змістовий критерій) і у разі необхідності, зумовленої цим регулюванням, - суб'єктний склад спірних правовідносин (види суб'єктів, які є сторонами спору) й об'єкти спорів.
Заявником не обґрунтовано необхідність застосування наданої судової практики через призму подібності спірних правовідносин. Так, заявник надав суду перелік постанов Верховного Суду проте не навів аргументів які свідчили б про можливість застосування висновків Верховного Суду в даному випадку.
У справі №910/3158/20 на яку покликається заявник, предметом спору було скасування рішення державного реєстратора та запису про державну реєстрацію прав, усунення перешкод у користуванні майном та вимога третьої особи, яка заявляє самостійні вимоги щодо предмета спору про скасування реєстраційного запису та усунення перешкод у користуванні майном.
У справі №904/2357/20 про яку згадує заявник, предметом спору було стягнення коштів, які компенсують частину вартості предметів лізингу. Позовні вимоги обґрунтовані тим, що у 2019 році ТОВ "Агротек" в односторонньому порядку розірвало договори фінансового лізингу і через виконавчі написи нотаріуса здійснило повернення рухомого майна, яке знаходилося у користуванні ТОВ "Серединецьке" на умовах договорів фінансового лізингу.
У справі №925/77/20 на яку посилається заявник, предметом спору було визнання незаконними та скасування рішень тендерного комітету, визнання недійсним договору та зобов'язання повернути кошти у порядку реституції.
У справі №916/307/22 яку наводить заявник, предметом майбутнього спору мало бути визнання недійсним договору про відступлення права вимоги.
У справі №907/269/22 на яку звертає увагу заявник, предметом спору було визнання протиправною бездіяльності Головного управління Держгеокадастру щодо неприйняття рішення про припинення права постійного користування земельною ділянкою та зобов'язання Головного управління Держгеокадастру прийняти рішення про припинення права постійного користування земельною ділянкою.
У справі №907/268/22 на яку посилається заявник, предметом спору було визнання протиправною бездіяльність Головного управління Держгеокадастру у Закарпатській області щодо неприйняття рішень про припинення права постійного користування земельними ділянками та передачу їх до земель запасу та зобов'язання Головного управління Держгеокадастру у Закарпатській області прийняти рішення про припинення права постійного користування земельними ділянками.
У справі №915/577/22 про яку згадує заявник, предметом спору було стягнення заборгованість за кредитним договором.
У справі №915/534/24 яку наводить заявник, предметом спору було визнання недійсним договору та стягнення коштів у зв'язку з порушенням інтересів держави в бюджетній сфері внаслідок порушення законодавства про захист економічної конкуренції.
У справі №905/448/22 на яку покликається заявник, предметом спору було стягнення заборгованості за поставлений природний газ і обґрунтовано неналежним виконанням відповідачем умов договору в частині оплати вартості отриманого газу.
У справі №910/8671/22 про яку зауважує заявник, предметом спору було стягнення у зв'язку з неналежним виконанням відповідачем умов договору про покладення зобов'язань на третю особу щодо повернення грошових коштів.
У справі №914/3316/22 про яку згадує заявник, предметом спору було стягнення заборгованості за договорами поставки.
У справі №916/3686/22 на яку посилається заявник, предметом спору було стягнення заборгованості за договором транспортного експедирування.
У справі №37з-23 на яку звертає увагу заявник, предметом спору мало бути стягнення коштів, сплачених за непоставлений товар.
Матеріали поданої заяви не містять обґрунтування, яким чином правовідносини у наведених справах є подібним до правовідносин за яким особа отримавши у власність майно за договором подала позов про розірвання вказаного договору та стягнення сплачених на його виконання коштів залишивши у своєму володінні майно відповідача.
Суд не ставить під сумнів аксіому того, що можливість сторони в будь-який момент як розпорядитися коштами, які знаходяться на його рахунках, так і відчужити майно, яке знаходиться у його власності, є беззаперечною. А вимога надання доказів щодо очевидних речей (доведення нічим не обмеженого права відповідача в будь-який момент розпорядитися своїм майном) свідчить про застосування судом завищеного або навіть заздалегідь недосяжного стандарту доказування, що порушує баланс інтересів сторін.
Водночас, враховуючи дані спірні правовідносини, застосування забезпечення позову до відповідача шляхом накладення арешту на кошти, які оплачені за товар який знаходиться у володінні заявника не відповідає меті такого забезпечення та порушує баланс інтересів сторін, а наведені обставини за умови перебування у володінні заявника майна відповідача не свідчать про утруднення чи неможливість виконання рішення суду у випадку задоволення позову.
Суд вважає, що на час розгляду заяви про забезпечення позову заявник не обґрунтував необхідність вжиття таких заходів, а отже приймаючи до уваги принципи розумності, обґрунтованості і адекватності вимог заявника, забезпечуючи збалансованість інтересів сторін, та запобігаючи порушенню у зв'язку із вжиттям таких заходів прав та охоронюваних законом інтересів інших осіб, суд підсумовує, що в задоволенні поданої заяви про забезпечення позову необхідно відмовити.
На підставі статей 136-140, 234 Господарського процесуального кодексу України, суд -
Відмовити Товариству з додатковою відповідальністю "Рівнехолод" у задоволенні заяви про забезпечення позову.
Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання та може бути оскаржена протягом десяти днів з дня її підписання до Північно-західного апеляційного господарського суду України в порядку статей 254-259 Господарського процесуального кодексу
Суддя Андрій КАЧУР