65618, м. Одеса, просп. Шевченка, 29, тел.: (0482) 307-983, e-mail: inbox@od.arbitr.gov.ua
веб-адреса: http://od.arbitr.gov.ua
"06" квітня 2026 р.м. Одеса Справа № 916/195/26
Господарський суд Одеської області у складі судді Мусієнко О.О.,
розглянув за правилами спрощеного позовного провадження справу
за позовом: Адвокатського бюро “Братів Федорових» (01054, м. Київ, вул. Пирогова, буд. 10 Г, офіс 14)
до відповідача: Фізичної особи-підприємця Булатової Світлани Миколаївни ( АДРЕСА_1 )
про стягнення 60 000 грн
1. Короткий зміст позовних вимог.
23.01.2026 Адвокатське бюро “Братів Федорових» (далі - АБ “Братів Федорових», позивач) звернулося до Господарського суду Одеської області з позовом, сформованим в системі “Електронний суд» (вх. № 207/26 від 26.01.2026), про стягнення з Фізичної особи - підприємця Булатової Світлани Миколаївни (далі - відповідач) заборгованості, що становить 60 000 грн та складається з: заборгованості за фактично надані послуги по правовій допомозі у розмірі 10 000 грн, штрафу у розмірі 50 000 грн; стягнення суми сплаченого судового збору за подання заяви на отримання судового наказу в розмірі 2 662, 40 грн.
2. Заяви, клопотання, інші процесуальні дії у справі.
Ухвалою Господарського суду Одеської області від 30.01.2026 прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження у справі; постановлено справу розглядати за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи в порядку письмового провадження.
Вказаною ухвалою суду було запропоновано сторонам надати у відповідні строки заяви по суті спору, а також роз'яснено про можливість звернення до суду з клопотанням про призначення проведення розгляду справи в судовому засіданні з повідомленням (викликом) сторін у строки, визначені ч. 7 ст. 252 ГПК України.
Ухвала суду від 30.01.2026 була доставлена позивачу до його електронного кабінету 30.01.2026, про що свідчить відповідна довідка про доставку електронного документу, сформована за допомогою Комп'ютерної програми “Діловодство спеціалізованого суду».
Ухвала суду від 30.01.2026 була надіслана відповідачу на його адресу, що зазначена в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань, та повернута засобами поштового зв'язку із вказівкою такого повернення “адресат відсутній», про що свідчить відповідне рекомендоване повідомлення.
Порядок направлення та вручення судових рішень визначений у ст. 242 ГПК України.
Учасникам справи, які не були присутні в судовому засіданні, або якщо судове рішення було ухвалено поза межами судового засідання чи без повідомлення (виклику) учасників справи, копія судового рішення надсилається протягом двох днів з дня його складення у повному обсязі в електронній формі в порядку, визначеному законом, - у випадку наявності в особи офіційної електронної адреси, або рекомендованим листом з повідомленням про вручення, якщо така адреса відсутня (ч. 5 ст. 242 ГПК).
У випадку розгляду справи за матеріалами в паперовій формі судові рішення надсилаються в паперовій формі рекомендованим листом з повідомленням про вручення (ч. 11 ст. 242 ГПК).
Днем вручення судового рішення є: 1) день вручення судового рішення під розписку; 2) день отримання судом повідомлення про доставлення копії судового рішення на офіційну електронну адресу особи; 3) день проставлення у поштовому повідомленні відмітки про вручення судового рішення; 4) день проставлення у поштовому повідомленні відмітки про відмову отримати копію судового рішення чи відмітки про відсутність особи за адресою місцезнаходження, місця проживання чи перебування особи, повідомленою цією особою суду; 5) день проставлення у поштовому повідомленні відмітки про відмову отримати копію судового рішення чи відмітки про відсутність особи за адресою місцезнаходження, місця проживання чи перебування особи, яка зареєстрована у встановленому законом порядку, якщо ця особа не повідомила суду іншої адреси (ч. 6 ст. 242 ГПК).
У разі якщо ухвалу про вчинення відповідної процесуальної дії направлено судом за належною адресою, тобто на адресу вказану у витязі з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб та громадських формувань і повернуто підприємством зв'язку з посиланням на відсутність (вибуття) адресата, відмову від одержання, закінчення строку зберігання поштового відправлення тощо, то вважається, що адресат повідомлений про вчинення відповідної процесуальної дії.
При цьому, сам лише факт неотримання кореспонденції, якою суд, з додержанням вимог процесуального закону, надсилав ухвалу для вчинення відповідних дій за належною адресою та яка повернулася в суд, у зв'язку з її неотриманням адресатом, не може вважатися поважною причиною невиконання ухвали суду, оскільки зумовлений не об'єктивними причинами, а суб'єктивною поведінкою сторони щодо отримання кореспонденції, яка надходила на його адресу.
Неотримання вищенаведених ухвал у даній справі відповідачем та повернення їх до суду з відповідними відмітками є наслідками дій (бездіяльності) відповідача щодо їх належного отримання та повідомлення суду про зміну свого місцезнаходження, тобто його власною волею.
Крім того, відповідно до правової позиції Верховного Суду, викладеної у постанові від 18.03.2021 у справі №911/3142/19, направлення листа рекомендованою кореспонденцією на дійсну адресу є достатнім для того, щоб вважати повідомлення належним, оскільки отримання зазначеного листа адресатом перебуває поза межами контролю відправника, а у даному випадку, суду (близька за змістом правова позиція викладена у постанові Великої Палати Верховного Суду від 25.04.2018 у справі №800/547/17 (П/9901/87/18), постановах Верховного Суду від 27.11.2019 у справі № 913/879/17, від 21.05.2020 у справі № 10/249-10/19, від 15.06.2020 у справі № 24/260-23/52-б, від 07.09.2022 у справі № 910/10569/21, від 19.12.2022 у справі № 910/1730/22, від 01.03.2023 № 910/18543/21, від 30.03.2023 у справі № 910/2654/22, від 06.06.2023 у справі № 922/3604/21, від 09.11.2023 у справі № Б-39/02-09 (922/3286/21).
Відповідач зобов'язаний демонструвати готовність брати участь на всіх етапах розгляду, що стосуються безпосередньо його, максимально використовувати всі засоби внутрішнього законодавства для прискорення процедури слухання та в розумні інтервалів часу - вживати заходів, щоб дізнатись про стан розгляду справи.
З огляду на зазначене, надсилання судової кореспонденції на юридичну адресу відповідача та її неотримання з відповідної причини вважається належним підтвердженням виконання судом вимог процесуального законодавства щодо повідомлення учасника справи про розгляд спору.
Аналогічний висновок викладений у постанові Верховного Суду від 05.03.2025 у справі № 904/4076/23.
Верховний Суд неодноразово наголошував, що направлення листа рекомендованою кореспонденцією на дійсну адресу є достатнім для того, щоб вважати повідомлення належним, оскільки отримання зазначеного листа адресатом перебуває поза межами контролю відправника, у цьому випадку суду (постанови Великої Палати Верховного Суду від 25.04.2018 у справі №800/547/17, постанови Верховного Суду від 27.11.2019 у справі №913/879/17, від 21.05.2020 у справі №10/249-10/19, від 15.06.2020 у справі №24/260-23/52-б, від 21.01.2021 у справі №910/16249/19, від 19.05.2021 у справі № 910/16033/20, від 20.07.2021 у справі №916/1178/20 тощо).
Тобто, ухвала суду від 30.01.2026 була надіслана позивачу та відповідачу у відповідності до вимог ГПК України.
Суд також бере до уваги, що сторони мали можливість ознайомитись з усіма процесуальними документами у справі в Єдиному державному реєстрі судових рішень (www.reyestr.court.gov.ua), який є відкритим для доступу на офіційному вебпорталі судової влади України (ч. 1 ст. 4 Закону України “Про доступ до судових рішень»).
Таким чином, матеріали справи свідчать про належне повідомлення учасників справи про відкриття провадження у справі та встановлення процесуальних строків, а також створення учасникам судового процесу належних умов для доведення останніми своїх правових позицій, надання ними доказів, які, на їх думку, є достатніми для обґрунтування своїх вимог та заперечень.
З огляду на викладене господарський суд доходить висновку про належне повідомлення як позивача, так і відповідача про розгляд судом даного спору.
Клопотань про розгляд справи у судовому засіданні з повідомленням (викликом) сторін від учасників справи до суду не надходило.
Водночас суд зауважує, що відповідно до ч. ч. 3, 4 ст. 13 ГПК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи, і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов'язаних із вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.
Зі змісту ст. 165 ГПК України вбачається, що свої заперечення проти позову відповідач може викласти у відзиві на позовну заяву. При цьому, згідно з ч. 4 ст. 165 ГПК України, якщо відзив не містить вказівки на незгоду відповідача з будь-якою із обставин, на яких ґрунтуються позовні вимоги, відповідач позбавляється права заперечувати проти такої обставини під час розгляду справи по суті, крім випадків, якщо незгода з такою обставиною вбачається з наданих разом із відзивом доказів, що обґрунтовують його заперечення по суті позовних вимог, або відповідач доведе, що не заперечив проти будь-якої із обставин, на яких ґрунтуються позовні вимоги, з підстав, що не залежали від нього.
Відповідач своїм процесуальним правом на подання відзиву не скористався, жодних заперечень проти позову не надав, з огляду на що суд вважає за можливе відповідно до ч. 9 ст. 165 ГПК України розглянути справу за наявними в ній матеріалами.
У відповідності до ч. 4 ст. 240 ГПК України у разі неявки всіх учасників справи у судове засідання, яким завершується розгляд справи, або у разі розгляду справи без повідомлення (виклику) учасників справи суд підписує рішення (повне або скорочене) без його проголошення.
3. Позиція учасників справи.
Доводи позивача - АБ “Братів Федорових».
Позовні вимоги обґрунтовані тим, що відповідач в порушення умов укладеного 25.11.2025 договору про надання правової допомоги 211125/1238 та укладеної між сторонами 25.11.2025 додаткової угоди № 1 частково сплатив гонорар у розмірі 5000 грн, у зв'язку з чим наявна безспірна заборгованість у розмірі 10 000 грн.
У зв'язку з тривалим порушенням умов договору в частині оплати наданих послуг позивач 17.12.2025 направив відповідачу претензію, у якій керуючись п. 7.2. договору, просив сплатити штраф у розмірі 50 000 грн, однак вимога була проігнорована, через що позивач звернувся із заявою про видачу заборгованості з відповідача.
Правову позицію позивач обґрунтовує приписами ст. ст. 525, 526, 530, 610, 612, 629, 652, 901, 903 ЦК України, ст. ст. 193, ч. 1 ст. 230 ГК України, ч. ч. 1, 3 ст. 27, ст. 30 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність».
Оскільки відповідач правом на подання відзиву на позов не скористався, заперечень щодо розгляду справи за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін за наявними матеріалами до суду не надав, суд у відповідності до ч. 13 ст. 8, ч. 9 ст. 165, ч. 2 ст. 178, ч. 5 ст. 252 ГПК України, враховуючи, що справа розглядається у порядку спрощеного позовного провадження, вважає за можливе розглядати справу за наявними в ній матеріалами.
4. Фактичні обставини, встановлені судом, та зміст спірних правовідносин.
Між АБ “Братів Федорових», як виконавцем, та Фізичною особою-підприємцем Булатовою Світланою Миколаївною, як клієнтом, 21.11.2025 було укладено договір про надання правової допомоги 211125/1238 (далі - договір), п. 1.1. якого передбачено, що клієнт доручає, а виконавець приймає на себе зобов'язання надати клієнту за винагороду послуги з правової допомоги.
У відповідності до п. 1.2. договору перелік послуг з правової допомоги та їх вартість (гонорар) визначається додатковою угодою до цього договору.
Згідно з п. п. 2.1., 2.2. договору початок надання послуг з правової допомоги визначається датою підписання договору. Закінчення надання послуг з правової допомоги визначається сторонами за домовленістю.
Пунктами 4.1., 4.2., 4.3. договору передбачено, що клієнт зобов'язаний: надавати виконавцю необхідні правдиві документи та правдиву інформацію, яка має значення для належного виконання виконавцем даного договору. Оплачувати послуги з правової допомоги виконавцем згідно умов договору та додаткових угод до договору. Виконувати інші дії, які належить виконувати клієнту особисто.
У випадку порушення умов цього договору сторони несуть відповідальність, встановлену законами України. У випадку порушення клієнтом умов договору в частині оплати наданих послуг за цим договором, виконавець має право вимагати у клієнта сплату штрафу у розмірі п'ятдесят тисяч гривень (п. п. 7.1., 7.2. договору).
За умовами п. 9.1. договору сторони дійшли згоди, що всі листування у месенджерах Viber, Telegram, WgatsApp є офіційним листуванням та має рівну юридичну силу.
Договір підписаний позивачем, скріплений його печаткою, та відповідачем.
Між АБ “Братів Федорових» як виконавцем та Фізичною особою-підприємцем Булатовою Світланою Миколаївною як клієнтом 21.11.2025 було укладено додаткову угоду № 1 до договору про надання правової допомоги (далі - додаткова угода).
У відповідності до п. 1. додаткової угоди клієнт доручає, а виконавець приймає на себе зобов'язання, на умовах, викладених в договорі, надати клієнту за винагороду послуги із скасування судового наказу Господарського суду Одеської області від 10.10.2025 № 916/4085/25, а саме: підготовка та подання заяви про скасування судового наказу, представництво клієнта в господарському суді в ході розгляду заяви про скасування судового наказу, подання заяв, скарг, клопотань, пов'язаних із розглядом справи про скасування судового наказу.
Згідно з п. 2 додаткової угоди за послуги, передбачені п. 1 цієї додаткової угоди, клієнт сплачує виконавцю винагороду (гонорар), у розмірі, що становить 16 000 грн у наступному порядку: клієнт сплачує виконавцю аванс у розмірі 1000 грн в момент укладення договору. У разі несплати авансу, даний договір є розірваним та не підлягає виконанню сторонами. Клієнт сплачує виконавцю залишок гонорару у розмірі 15 000 грн виключно по факту ухвалення судом рішення про скасування судового наказу, визначеного у п. 1 цієї угоди.
Сторони дійшли згоди, що гонорар згідно п. 2.2. цієї угоди оплачується на протязі двох календарних днів з моменту опублікування або направлення в Електронний кабінет Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи, або направлення клієнту в додаток «Дія» копії ухвали про скасування судового наказу, визначеного у п. 1 цієї угоди.
Додаткова угода підписана позивачем, скріплена його печаткою, та відповідачем.
Ухвалою Господарського суду Одеської області від 25.11.2025 у справі № 916/4085/25 поновлено фізичній особі-підприємцю Булатовій Світлані Миколаївні строк для подання заяви про скасування судового наказу у справі № 916/4085/25; Заяву фізичної особи-підприємця Булатової Світлани Миколаївни про скасування судового наказу (вх. ГСОО № 2-1826/25 від 24.11.2025) задоволено; скасовано судовий наказ, виданий 10.10.2025 Господарським судом Одеської області у справі № 916/4085/25; роз'яснено Акціонерному товариству "ПЕРШИЙ УКРАЇНСЬКИЙ МІЖНАРОДНИЙ БАНК" про його право звернутись до суду з тими самими вимогами в порядку спрощеного позовного провадження, у відповідності до ч. 3 ст. 158 ГПК України.
Згідно платіжної інструкції № 1554 від 21.11.2025 відповідачем було оплачено позивачу суму в розмірі 1000 грн.
Відповідно до платіжної інструкції № 1566 від 09.12.2025 відповідачем було оплачено позивачу суму в розмірі 5000 грн.
У матеріалах справи наявне електронне листування сторін (переписка в месенджері), з якого, зокрема, вбачається, що відповідач обіцяла розрахуватися.
У повідомленні від 17.12.2025, адресованому відповідачу, позивач просив сплатити штраф у розмірі п'ятдесят тисяч гривень згідно п. 7.2. договору та зазначив, що у випадку ігнорування цієї вимоги, будуть вжиті заходи щодо звернення до суду із вимогами про стягнення заборгованості, а також будуть ініційовані заходи примусового виконання рішення суду.
Факт направлення повідомлення від 17.12.2025 позивачем відповідачу засобами поштового зв'язку підтверджується фіскальним чеком АТ «Укрпошта».
Згідно відомостей «трекінг» АТ «Укрпошта» повідомлення від 17.12.2025 було повернуто відправнику (закінчення встановленого терміну зберігання).
5. Позиція суду.
Згідно з ч. ч. 1, 2 ст. 11 ЦК України цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки. Підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є: 1) договори та інші правочини; 2) створення літературних, художніх творів, винаходів та інших результатів інтелектуальної, творчої діяльності; 3) завдання майнової (матеріальної) та моральної шкоди іншій особі; 4) інші юридичні факти.
Частина 1 статті 202 ЦК України визначає, що правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.
Відповідно до ст. 509 ЦК України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від вчинення певної дії (негативне зобов'язання), а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку. Зобов'язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу. Зобов'язання має ґрунтуватися на засадах добросовісності, розумності та справедливості.
Одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом (ст. 525 ЦК України).
В силу ч. 1 ст. 526 ЦК України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
Згідно з ч. 1 ст. 530 ЦК України якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін). Зобов'язання, строк (термін) виконання якого визначений вказівкою на подію, яка неминуче має настати, підлягає виконанню з настанням цієї події.
Строком є певний період у часі, зі спливом якого пов'язана дія чи подія, яка має юридичне значення. Терміном є певний момент у часі, з настанням якого пов'язана дія чи подія, яка має юридичне значення. Строк та термін можуть бути визначені актами цивільного законодавства, правочином або рішенням суду (ст. 251 ЦК України).
В силу ст. 253 ЦК України перебіг строку починається з наступного дня після відповідної календарної дати або настання події, з якою пов'язано його початок.
Порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання) (ст. 610 ЦК України).
Частиною 1 ст. 611 ЦК України передбачено, що у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема: 1) припинення зобов'язання внаслідок односторонньої відмови від зобов'язання, якщо це встановлено договором або законом, або розірвання договору; 2) зміна умов зобов'язання; 3) сплата неустойки; 4) відшкодування збитків та моральної шкоди.
За ст. 612 ЦК України боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.
Відповідно до ч. 1 ст. 626 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.
Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства (ч. 1 ст. 628 ЦК України).
Статтею 629 ЦК України передбачено, що договір є обов'язковим для виконання сторонами.
Згідно з ст. 901 ЦК України за договором про надання послуг одна сторона (виконавець) зобов'язується за завданням другої сторони (замовника) надати послугу, яка споживається в процесі вчинення певної дії або здійснення певної діяльності, а замовник зобов'язується оплатити виконавцеві зазначену послугу, якщо інше не встановлено договором. Положення цієї глави можуть застосовуватися до всіх договорів про надання послуг, якщо це не суперечить суті зобов'язання.
Якщо договором передбачено надання послуг за плату, замовник зобов'язаний оплатити надану йому послугу в розмірі, у строки та в порядку, що встановлені договором. У разі неможливості виконати договір про надання послуг, що виникла не з вини виконавця, замовник зобов'язаний виплатити виконавцеві розумну плату. Якщо неможливість виконати договір виникла з вини замовника, він зобов'язаний виплатити виконавцеві плату в повному обсязі, якщо інше не встановлено договором або законом (ст. 903 ЦК України).
У відповідності до п. 4 ст. 1 Закону України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність" договір про надання правничої допомоги - домовленість, за якою одна сторона (адвокат, адвокатське бюро, адвокатське об'єднання) зобов'язується здійснити захист, представництво або надати інші види правничої допомоги другій стороні (клієнту) на умовах і в порядку, що визначені договором, а клієнт зобов'язується оплатити надання правничої допомоги та фактичні витрати, необхідні для виконання договору.
Гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правничої допомоги клієнту. Порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правничої допомоги (ч. ч. 1, 2 ст. 30 Закону України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність").
Частинами 1 та 3 ст. 549 ЦК України передбачено, що неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.
Розмір неустойки може бути зменшений за рішенням суду, якщо він значно перевищує розмір збитків, та за наявності інших обставин, які мають істотне значення (ч. 3 ст. 551 ЦК України).
Згідно з ч. ч. 1, 2 ст. 73 ГПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: 1) письмовими, речовими і електронними доказами; 2) висновками експертів; 3) показаннями свідків.
Приписами ст. ст. 76, 77 ГПК України визначено, що належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення. Обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування. Докази, одержані з порушенням закону, судом не приймаються.
Згідно із ст. ст. 78, 79 ГПК України достовірними є докази, створені (отримані) за відсутності впливу, спрямованого на формування хибного уявлення про обставини справи, які мають значення для справи. Наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування. Питання про вірогідність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.
Статтею 86 ГПК України передбачено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).
Судом встановлено, що між сторонами був підписаний договір про надання правової допомоги 211125/1238 від 21.11.2025 та додаткова угода № 1 від 25.11.2025 до вказаного договору.
Позивач зобов'язувався надати відповідачу послуги зі скасування судового наказу Господарського суду Одеської області від 10.10.2025 у справі № 916/4085/25, а відповідач сплатити винагороду (гонорар) у розмірі 16 000 грн.
Позивач виконав зобов'язання, передбачені договором, про що свідчить наявна в матеріалах справи ухвала Господарського суду Одеської області по справі № 916/4085/25 від 25.11.2025 про скасування судового наказу.
Відповідачем надані позивачем послуги сплачено в сумі 6000 грн, про що свідчать платіжні інструкції № 1554 від 21.11.2025 та № 1566 від 09.12.2025.
За твердженням позивача відповідачем було сплачено аванс у розмірі 1000 грн та гонорар у розмірі 5000 грн.
Отже, оскільки сторони добровільно, на власний розсуд погодили умови договору, які передбачають порядок розрахунків, то з урахуванням приписів ст. ст. 525, 526 і 629 ЦК України щодо обов'язковості договору та недопустимості односторонньої відмови від зобов'язання, суд зазначає, що у Фізичної особи-підприємця Булатової Світлани Миколаївни згідно з п. 4.2. договору про надання правової допомоги 211125/1238 від 21.11.2025 та п. 2 додаткової угоди № 1 від 21.11.2025 до нього, виник обов'язок у повному обсязі здійснити оплату наданих позивачем послуг в сумі 10 000 грн.
Відповідач доказів виконання зобов'язань або неможливості такого виконання за договором про надання правової допомоги 211125/1238 від 21.11.2025 та додатковою угодою № 1 від 21.11.2025 щодо оплати в повному обсязі послуг суду не надав, доказів врегулювання спору мирним шляхом не направив; заявлених до нього вимог не спростував, тому грошове зобов'язання не припинилося виконанням, проведеним належним чином.
Приймаючи до уваги вищевикладене, суд зазначає, що факт наявності заборгованості у відповідача перед позивачем належним чином доведений, документально підтверджений, відтак позовні вимоги про стягнення з відповідача заборгованості у розмірі 10 000 грн є обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню.
Щодо стягнення штрафу у розмірі 50 000 грн.
Наявність прострочення виконання відповідачем грошового зобов'язання свідчить про наявність підстав для нарахування відповідачу штрафу відповідно до п. п. 7.1., 7.2. договору про надання правової допомоги 211125/1238 від 21.11.2025.
Водночас, згідно з ч. 3 ст. 551 ЦК України якщо належні до сплати штрафні санкції надмірно великі порівняно зі збитками кредитора, суд має право зменшити розмір санкцій. При цьому повинно бути взято до уваги: ступінь виконання зобов'язання боржником; майновий стан сторін, які беруть участь у зобов'язанні; не лише майнові, але й інші інтереси сторін, що заслуговують на увагу. Тобто положення вказаного закону надають суду право зменшити розмір неустойки за умови, що її розмір значно перевищує розмір збитків, та за наявності інших обставин, які мають істотне значення.
Неустойка має на меті, насамперед, стимулювати боржника до виконання основного грошового зобов'язання та не може становити непомірний для нього тягар і бути джерелом отримання невиправданих додаткових прибутків для кредитора. Таку правову позицію викладено в Рішенні Конституційного Суду України від 11.07.2013 № 7-рп/2013 та у постановах Верховного Суду від 04.02.2020 у справі № 918/116/19, від 19.01.2024 у справі № 911/2269/22
Крім цього, таку функцію, як сприяння належному виконанню зобов'язання, стимулювання боржника до належної поведінки, неустойка виконує до моменту порушення зобов'язання боржником. Після порушення боржником свого обов'язку неустойка починає виконувати функцію майнової відповідальності. Неустойка не є каральною санкцією, а має саме компенсаційний характер (постанови Верховного Суду від 02.11.2022 у справі № 910/14591/21, від 19.01.2024 у справі № 911/2269/22).
Згідно усталеної позиції Великої Палати Верховного Суду про те, що суд вправі зменшити розмір неустойки, якщо він є завеликим порівняно зі збитками, які розумно можна було б передбачити, для того, щоб вона (неустойка) не набула ознак каральної санкції та згідно з правилами частини третьої статті 551 Цивільного кодексу України (постанови від 18.04.2023 у справі № 199/3152/20, від 18.03.2020 у справі № 902/417/18, від 28.06.2019 у справі № 761/9584/15.
При цьому у визначенні підстав для зменшення розміру неустойки суд виходить з такого.
Положеннями статті 3 Цивільного кодексу України регламентовано загальні засади цивільного законодавства, якими, згідно з пунктами 3, 6 частини першої цієї ж статті, є свобода договору, справедливість, добросовісність та розумність.
Добросовісність є не тільки однією з основоположних засад цивільного законодавства, а також імперативним принципом щодо дій усіх учасників цивільних правовідносин (пункт 6 частини першої статті 3 Цивільного кодексу України). Добросовісність - це відповідність дій учасників цивільних правовідносин певному стандарту поведінки, який характеризується чесністю, відкритістю, повагою інтересів іншої сторони договору або відповідного правовідношення. Тобто цивільний оборот ґрунтується на презумпції добросовісності та чесності учасників цивільних відносин, які вправі розраховувати саме на таку поведінку інших учасників, що відповідатиме зазначеним критеріям та уявленням про честь і совість.
Такий висновок викладено у постанові Великої Палати Верховного Суду від 07.09.2022 у справі № 910/16579/20.
Отже, застосування неустойки має здійснюватися із дотриманням принципу розумності, добросовісності та справедливості. Тому, в силу загальних засад справедливості, добросовісності та розумності може бути застосований також закріплений законодавцем в статті 3 Цивільного кодексу України принцип можливості обмеження свободи договору (статті 6, 627 цього Кодексу) і як норма прямої дії, і як безпосередній правовий засіб врегулювання прав та обов'язків у правовідносинах.
Отже, якщо відповідальність боржника перед кредитором за неналежне виконання обов'язку щодо своєчасного розрахунку не обмежена жодними межами, а залежить виключно від встановлених договором процентів (штрафу, пені, річних відсотків), то за певних обставин обсяг відповідальності може бути нерозумним з огляду на його непропорційність наслідкам правопорушення. Він може бути несправедливим щодо боржника, а також щодо третіх осіб, оскільки майновий тягар відповідних виплат може унеможливити виконання боржником певних зобов'язань, зокрема з виплати заробітної плати своїм працівникам та іншим кредиторам, тобто цей тягар може бути невиправдано обтяжливим чи навіть непосильним. У таких випадках невизнання за судом права на зменшення розміру відповідальності може призводити до явно нерозумних і несправедливих наслідків. Тобто має бути дотриманий розумний баланс між інтересами боржника та кредитора. У наведених висновках Суд звертається до правової позиції Великої Палати Верховного Суду, викладеної в постанові від 18.03.2020 у справі № 902/417/18.
В такий спосіб зменшення розміру заявленої до стягнення неустойки є правом суду, а за відсутності у законі вичерпного переліку обставин як підстав для зменшення судом розміру неустойки (частина третя статті 551 Цивільного кодексу України) господарський суд, оцінивши надані сторонами докази та обставини справи у їх сукупності, на власний розсуд вирішує питання про наявність або відсутність у кожному конкретному випадку обставин, за яких можливе зменшення неустойки. Така правова позиція Верховного Суду викладена, зокрема, в постанові від 26.08.2021 у справі № 911/378/17 (911/2223/20).
З огляду на усталену судову практику, у вирішенні судом питання про зменшення розміру заявленої до стягнення неустойки суди беруть до уваги, зокрема, ступінь виконання основного зобов'язання, поважність причин несвоєчасного виконання відповідачем зобов'язання, поведінку відповідача, яка свідчить про вжиття ним всіх можливих заходів до виконання зобов'язання (правова позиція Верховного Суду з постанови від 22.05.2019 у справі № 910/11733/18).
При вирішенні питання про зменшення пені суд бере до уваги також співвідношення розміру заборгованості боржника та розміру пені. Такий підхід є усталеним в судовій практиці (постанови Великої Палати Верховного Суду від 18.03.2020 у справі № 902/417/18 та Верховного Суду від 23.09.2019 у справі № 920/1013/18, від 26.03.2020 у справі № 904/2847/19.
При цьому вирішення питання про зменшення неустойки та розмір, до якого вона підлягає зменшенню, закон відносить на розсуд суду (правова позиція Верховного Суду викладена в постанові від 04.06.2019 у справі № 904/3551/18, від 19.01.2024 у справі № 911/2269/22).
Додатково суд зазначає, що у вирішенні судом питання про зменшення розміру заявленої до стягнення неустойки підлягають врахуванню та оцінці на предмет підтвердження та обґрунтованості як ті підстави для зменшення неустойки, що прямо передбачені законом (частина третя статті 551 Цивільного кодексу України, стаття 233 Господарського кодексу України), так і ті, які хоча прямо і не передбачені законом, однак були заявлені Відповідачем як підстави для зменшення розміру неустойки та мають індивідуальний для конкретних спірних правовідносин характер.
Зокрема, категорії "значно" та "надмірно", які використовуються у статті 551 Цивільного кодексу України та в статті 233 Господарського кодексу України, є оціночними і мають конкретизуватися у кожному окремому випадку, з урахуванням того, що правила наведених статей направлені на запобігання збагаченню кредитора за рахунок боржника, а також недопущення заінтересованості кредитора у порушенні зобов'язання боржником. Такий висновок сформульовано в постанові Верховного Суду від 14.07.2021 у справі № 916/878/20.
Суд зауважує, що зменшення судом неустойки до певного розміру відбувається із визначенням її у конкретній грошовій сумі, що підлягає стягненню, тоді як переведення зменшуваного розміру неустойки у частки, а відповідно і апелювання у спорах про зменшення розміру неустойки такими категоріями, як частка або процент, на який зменшується неустойка, не відображає об'єктивний стан сукупності обставин, які є предметом судового дослідження при вирішенні питання про зменшення неустойки.
При цьому слід звернути увагу, що законодавець надає суду право зменшувати розмір неустойки, а не звільняти боржника від її сплати. Поряд з цим сукупність обставин у конкретних правовідносинах (формальні ознаки прострочення боржника, порушення зобов'язання з вини кредитора (стаття 616 Цивільного кодексу України) тощо) можуть вказувати на несправедливість стягнення з боржника неустойки в будь-якому істотному розмірі. Визначення справедливого розміру неустойки належить до дискреційних повноважень суду.
Поряд з викладеним суд зазначає, що при вирішенні спорів про стягнення неустойки судам належить відмежовувати вирішення питання про зменшення розміру неустойки від вирішення питання про її необґрунтованість (повністю або в частині) внаслідок невідповідності розміру неустойки вимогам закону, зокрема, у разі, якщо за порушення умов зобов'язання застосовується неустойка, розмір якої має імперативний характер (встановлений законом) (частина друга статті 231 Господарського кодексу України). Таким чином, у разі зменшення розміру неустойки суд ухвалює рішення про часткове задоволення позову (та відмову у задоволенні решти вимог - щодо частини, на яку неустойку зменшено), тоді як у разі необґрунтованості розміру неустойки (повністю або частково), суд може ухвалити рішення про відмову у задоволенні позову повністю або частково, в залежності від розміру необґрунтованої частини неустойки.
Також відмінність полягає у мотивах суду при прийнятті відповідного рішення, яке мотивується або зменшенням розміру неустойки, або її необґрунтованістю в повному обсязі або в частині суми.
Отже, і чинники, якими обґрунтовані конкретні умови про неустойку: обставини (їх сукупність), що є підставою для застосування неустойки за порушення зобов'язань, її розмір; і обставини (їх сукупність), що є підставою зменшення судом неустойки, у кожних конкретних правовідносинах (справах) мають індивідуальний характер. А тому і розмір неустойки, до якого суд її зменшує (на 90 %, 70 % чи 50 % тощо), у кожних конкретно взятих правовідносинах (справах) також має індивідуально-оціночний характер, оскільки цей розмір (частина або процент, на які зменшується неустойка), який обумовлюється встановленими та оціненими судом обставинами у конкретних правовідносинах, визначається судом у межах дискреційних повноважень, наданих суду відповідно до положень частин першої, другої статті 233 Господарського кодексу України та частини третьої статті 551 Цивільного кодексу України, тобто у межах судового розсуду.
В такий спосіб у питаннях наявності підстав для зменшення розміру неустойки правовідносини у кожному спорі про її стягнення є відмінними, оскільки кожного разу суд, застосовуючи дискрецію для вирішення цього питання, виходить з конкретних обставин, якими обумовлене зменшення штрафних санкцій, які водночас мають узгоджуватись з положенням статті 233 Господарського кодексу України і частини третьої статті 551 Цивільного кодексу України, та одночасно досліджуватись і оцінюватись судом у порядку статей 86, 210, 237 Господарського процесуального кодексу України. Такий підхід є усталеним у судовій практиці (зокрема, постанови від 11.07.2023 у справі № 914/3231/16, від 10.08.2023 у справі № 910/8725/22, від 26.09.2023 у справі № 910/22026/21, від 02.11.2023 у справі № 910/13000/22, від 07.11.2023 у справі № 924/215/23, від 09.11.2023 у справі № 902/919/22).
У зв'язку з викладеним суд зазначає, що індивідуальний характер підстав, якими у конкретних правовідносинах обумовлюється зменшення судом розміру неустойки (що підлягає стягненню за порушення зобов'язання), а також дискреційний характер визначення судом розміру, до якого суд її зменшує, зумовлюють висновок про відсутність універсального максимального і мінімального розміру неустойки, на який її може бути зменшено, що водночас вимагає, щоб цей розмір відповідав принципам верховенства права.
Відповідна правова позиція викладена у постановах Верховного Суду від 18.03.2026 у справі № 924/567/25, від 24.02.2026 у справі № 922/1896/25.
Матеріали справи не містять доказів щодо понесення позивачем збитків внаслідок несвоєчасного виконання відповідачем договору про надання правової допомоги 211125/1238 від 21.11.2025, а зменшення розміру штрафних санкції не має негативного впливу на його фінансовий стан, оскільки стягнення штрафних санкцій має компенсаторний характер і не може бути засобом збагачення іншої сторони договору.
З огляду на дискреційність наданих суду повноважень щодо зменшення розміру штрафних санкцій, виходячи з конкретних встановлених обставин справи, суд вважає за необхідне зменшити розмір заявленого до стягнення штрафу на 90 % задля дотримання балансу інтересів обох сторін в умовах воєнного стану, що відповідає принципу верховенства права, є пропорційним та справедливим та запобігає безпідставному збагаченню кредитора за рахунок боржника.
Відтак, з відповідача підлягає стягненню штраф в сумі 5000 грн (90% від 50 000 = 45 000; 50 000 - 45 000=5000) грн.
Оцінюючи наявні в матеріалах справи докази в їх сукупності, суд вважає, що позовні вимоги АБ “Братів Федорових» підлягають задоволенню частково.
Щодо судових витрат.
Відповідно до ч. 1 ст. 123 ГПК України судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов'язаних з розглядом справи.
Згідно з ч. 4 ст. 129 ГПК України інші судові витрати, пов'язані з розглядом справи, покладаються: 1) у разі задоволення позову - на відповідача; 2) у разі відмови в позові - на позивача; 3) у разі часткового задоволення позову - на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
Таким чином, витрати на оплату позову судовим збором у розмірі 2663 грн, понесені позивачем, підлягають частковому відшкодуванню йому за рахунок відповідача у розмірі 665, 75 грн - пропорційно розміру задоволених позовних вимог (15 000 х 2663:60 000).
Керуючись ст. ст. 73, 74, 123, 129, 232, 233, 236, 237, 238, 239, 240, 241 Господарського процесуального кодексу України, суд
1. Позов задовольнити частково.
2. Стягнути з Фізичної особи-підприємця Булатової Світлани Миколаївни ( АДРЕСА_1 ; реєстраційний номер облікової картки платника податків: НОМЕР_1 ) на користь Адвокатського бюро “Братів Федорових» (01054, м. Київ, вул. Пирогова, буд. 10 Г, офіс 14; ідентифікаційний код юридичної особи: 45845376) заборгованість за фактично надані послуги по правовій допомозі у розмірі 10 000 грн (десять тисяч гривень), штраф у розмірі 5000 грн (п'ять тисяч гривень) та судовий збір у розмірі 665, 75 грн (шістсот шістдесят п'ять гривень, сімдесят п'ять копійок).
3. В решті позовних вимог - відмовити.
Рішення суду набирає законної сили в порядку ст. 241 ГПК України та підлягає оскарженню до Південно-західного апеляційного господарського суду в порядку ст. 256 ГПК України.
Наказ видати після набрання рішенням законної сили.
Повне рішення складено та підписано 06.04.2026 у зв'язку з тимчасовою непрацездатністю судді з 30.03.2026 по 03.04.2026.
Суддя О.О. Мусієнко