вул. Симона Петлюри, 16/108, м. Київ,01032,тел.(044)235-95-51,е-mail: inbox@ko.arbitr.gov.ua
"06" квітня 2026 р. м. Київ Справа № 911/130/26
Суддя Господарського суду Київської області Подоляк Ю.В., розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження справу
за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Євро Аква»
до Шаріпова Парвіза Абдусаломовича
про стягнення 13039,17 грн.
без повідомлення (виклику) сторін
суть спору:
До Господарського суду Київської області надійшла позовна заява Товариства з обмеженою відповідальністю «Євро Аква» (далі - позивач) до Шаріпова Парвіза Абдусаломовича (далі - відповідач) про стягнення 13039,17 грн., з яких 10074,60 грн. заборгованості, 121,05 грн. інфляційних втрат, 1115,11 грн. 20% річних, 1728,41 грн. пені.
В обґрунтування позовних вимог позивач посилається на неналежне виконання відповідачем своїх зобов'язань за договором поставки товару від 29.06.2022 № 17019/1 щодо здійснення розрахунку за поставлений товар згідно видаткової накладної від 17.06.2025 № ХАЛ-066325 у встановлений договором строк.
Ухвалою Господарського суду Київської області від 09.02.2026 у даній справі прийнято вказану позовну заяву до розгляду та відкрито провадження у справі. Вирішено розгляд справи здійснювати у порядку спрощеного позовного провадження та встановлено відповідачу строк для подачі відзиву на позовну заяву та інших документів, що підтверджують заперечення проти позову упродовж двадцяти п'яти днів з дня вручення ухвали про відкриття провадження у справі. Встановлено позивачу строк для подачі відповіді на відзив упродовж п'ятнадцяти днів з дня отримання відзиву та встановлено відповідачу строк для подачі заперечення на відповідь на відзив упродовж п'ятнадцяти днів з дня отримання відповіді на відзив. Запропоновано відповідачу надати суду у строк встановлений для подання відзиву докази належного виконання своїх зобов'язань за договором поставки товару від 29.06.2022 № 17019/1 щодо здійснення розрахунку за поставлений товар згідно видаткової накладної від 17.06.2025 № ХАЛ-066325 у встановлений договором строк; контррозрахунок заявлених до стягнення суми інфляційних втрат, 20% річних, пені.
Позивач повідомлений про відкриття провадження у справі в порядку встановленому ч. 5 ст. 242 Господарського процесуального кодексу України з додержанням вимог частин 3, 4 ст. 120 Господарського процесуального кодексу України, шляхом надсилання до його електронного кабінету копії ухвали в електронній формі.
Відповідач повідомлений про відкриття провадження у даній справі у порядку встановленому ч. 5 ст. 242 Господарського процесуального кодексу України з додержанням вимог частин 3, 4 ст. 120 Господарського процесуального кодексу України, шляхом направлення на адресу його зареєстрованого місця проживання, належним чином завіреної копії ухвали, рекомендованим листом з повідомленням про вручення.
У встановлений судом строк відповідач своїм правом на подачу відзиву на позовну заяву не скористався, відзиву на позовну заяву та інших документів до суду не надав.
Відповідно до ч. 9 ст. 165 Господарського процесуального кодексу України у разі ненадання відповідачем відзиву у встановлений судом строк без поважних причин, суд вирішує справу за наявними матеріалами.
Згідно з ч. 2 ст. 178 Господарського процесуального кодексу України у разі ненадання відповідачем відзиву у встановлений судом строк без поважних причин суд має право вирішити спір за наявними матеріалами справи.
Розглянувши матеріали справи, дослідивши докази та оцінивши їх в сукупності, суд
встановив:
Між Товариством з обмеженою відповідальністю «Євро Аква» (далі - постачальник) та фізичною особою - підприємцем Шаріповим Парвізом Абдусаломовичем (далі - покупець) було укладено договір поставки товару від 29.06.2022 № 17019/1 (далі - договір), відповідно до умов якого позивач - постачальник продає та поставляє, а відповідач - покупець купує та оплачує на умовах та у порядку визначених цим договором товар в асортименті, кількості та за цінами, вказаними в додатках (специфікаціях) або накладних, що засвідчують прийом-передачу товару від постачальника до покупця та є невід'ємними частинами цього договору (п. 1.1 договору).
Відповідно до п. 2.1 договору найменування та кількість товару зазначається в додатках або накладних, які є невід'ємними частинами цього договору.
Пунктом 3.1 договору передбачено, що ціна на товар встановлюється на підставі прайс-листів постачальника, що є додатками до цього договору. Оплата здійснюється в національній валюті України. Фактом погодження покупцем ціни та вартості товару вважається підписана сторонами накладна.
Загальна сума цього договору відповідає загальній сумі всіх накладних на підставі яких здійснюється постачання товару, відповідно до умов цього договору (п. 3.2 договору).
Згідно з п. 3.3 договору покупець зобов'язаний оплачувати кожну партію переданого постачальником товару протягом (але не пізніше) 7 (семи) календарних днів з моменту передачі такої партії товару.
Даний договір набирає чинності з моменту підписання його сторонами і діє до 29.06.2024, а у фінансовій частині до повного виконання сторонами своїх зобов'язань. У разі, якщо жодна сторона протягом 30 (тридцяти) календарних днів до закінчення терміну дії даного договору не заявить про наміри його розірвання, цей договір вважається продовженим на кожен наступний календарний рік і на тих самих умовах, які були передбачені договором (п. 8.5 договору).
На виконання умов договору позивач поставив ФОП Шаріпову П.А. товар на суму 10074,60 грн., що підтверджується видатковою накладною від 17.06.2025 № ХАЛ-066325 на суму 10074,60 грн., яка підписана в двосторонньому порядку представниками постачальника та покупця, завірена копія якої залучена до матеріалів справи. Вказана видаткова накладна містить посилання на вищевказаний договір.
Разом з тим, ФОП Шаріпов П.А. своїх договірних зобов'язань щодо здійснення розрахунку за поставлений товар по вищезазначеній видатковій накладній не виконав, у зв'язку з чим, за ним утворилась заборгованість в розмірі 10074,60 грн. Доказів сплати вказаного боргу ФОП Шаріпов П.А. суду не надав.
Як вбачається з відповіді з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань від 29.01.2026 № 2288339 фізична особа-підприємець Шаріпова Парвіз Абдусаломович припинений 22.08.2025 на підставі власного рішення.
Відповідно до ст. 124 Конституції Країни правосуддя в Україні здійснюють виключно суди. Юрисдикція судів поширюється на будь-який юридичний спір та будь-яке кримінальне обвинувачення. У передбачених законом випадках суди розглядають також інші справи.
Критеріями розмежування судової юрисдикції є суб'єктний склад правовідносин, предмет спору та характер спірних матеріальних правовідносин. Крім того, таким критерієм може бути пряма вказівка в законі на вид судочинства, в якому розглядається визначена категорія справ.
Відповідно до положень ст. 4 ГПК України право на звернення до господарського суду в установленому цим Кодексом порядку гарантується. Ніхто не може бути позбавлений права на розгляд його справи у господарському суді, до юрисдикції якого вона віднесена законом.
Предметна та суб'єкта юрисдикція господарських судів, тобто сукупність повноважень господарських судів щодо розгляду справ, віднесених до їх компетенції, визначена статтею 20 ГПК України. Так, за частиною першою цієї статті господарські суди розглядають справи у спорах, що виникають у зв'язку зі здійсненням господарської діяльності (крім справ, передбачених частиною другою цієї статті), та інші справи у визначених законом випадках, зокрема: справи у спорах, що виникають при укладанні, зміні, розірванні і виконанні правочинів у господарській діяльності, крім правочинів, стороною яких є фізична особа, яка не є підприємцем, а також у спорах щодо правочинів, укладених для забезпечення виконання зобов'язання, сторонами якого є юридичні особи та (або) фізичні особи - підприємці.
Відповідно до положень ч. 2 ст. 4 ГПК України юридичні особи та фізичні особи - підприємці, фізичні особи, які не є підприємцями, державні органи, органи місцевого самоврядування мають право на звернення до господарського суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав та законних інтересів у справах, віднесених законом до юрисдикції господарського суду, а також для вжиття передбачених законом заходів, спрямованих на запобігання правопорушенням.
Згідно зі ст. 45 ГПК України сторонами в судовому процесі - позивачами і відповідачами - можуть бути особи, зазначені в ст. 4 ГПУ України, тобто, і фізичні особи, які не є підприємцями, а винятки, коли спори, стороною яких є фізична особа, що не є підприємцем, не підлягають розгляду у господарських судах, чітко визначені положеннями ст. 20 ГПК України (наприклад, пункти 5, 10, 14 цієї статті).
Наведене свідчить про те, що з дати набрання чинності ГПК України в редакції Закону України “Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів» від 3 жовтня 2017 року № 2147-VIII, одним із критеріїв віднесення справ до господарської юрисдикції визначено наявність між сторонами саме господарських правовідносин, а також впроваджено підхід щодо розмежування юрисдикції залежно від предмета правовідносин, а не лише від суб'єктного складу сторін.
Отже, ознаками спору, на який поширюється юрисдикція господарського суду, є: наявність між сторонами господарських відносин, врегульованих ЦК України, ГК України, іншими актами господарського і цивільного законодавства, і спору про право, що виникає з відповідних відносин; наявність у законі норми, що прямо передбачала б вирішення спору господарським судом; відсутність у законі норми, що прямо передбачала б вирішення такого спору судом іншої юрисдикції.
З огляду на положення ч. 1 ст. 20 ГПК України, а також статей 4, 45 цього Кодексу для визначення юрисдикції господарського суду щодо розгляду конкретної справи має значення суб'єктний склад саме сторін правочину та наявність спору, що виник у зв'язку зі здійсненням господарської діяльності.
Відтак, з 15 грудня 2017 року господарські суди мають юрисдикцію щодо розгляду за пунктом 1 частини першої статті 20 ГПК України у вказаній редакції спорів, у яких стороною є фізична особа, яка як на дату подання позову так і в процесі розгляду справи втратила статус суб'єкта підприємницької діяльності, якщо ці спори пов'язані, зокрема, з підприємницькою діяльністю, що раніше здійснювалася зазначеною фізичною особою, зареєстрованою підприємцем.
Аналогічна правова позиція викладена в постанові Великої Палати Верховного суду від 25.06.2019 у справі № 904/1083/18.
Аналіз змісту та підстав позову у даній справі свідчить про те, що даний спір пов'язаний з підприємницькою діяльністю, що раніше здійснювалася фізичною особою, зареєстрованою підприємцем.
Відповідно до ст. 3 ГК України (в редакції чинній станом на час виникнення спірних правовідносин) під господарською діяльністю розуміється діяльність суб'єктів господарювання у сфері суспільного виробництва, спрямована на виготовлення та реалізацію продукції, виконання робіт чи надання послуг вартісного характеру, що мають цінову визначеність. Господарська діяльність, що здійснюється з метою одержання прибутку, є підприємництвом, а суб'єкти підприємництва - підприємцями.
Згідно з ч. 1 ст. 128 ГК України (в редакції чинній станом на час виникнення спірних правовідносин) громадянин визнається суб'єктом господарювання в разі здійснення ним підприємницької діяльності за умови державної реєстрації його як підприємця без статусу юридичної особи відповідно до статті 58 цього Кодексу.
Відповідно до ч. 1 ст. 173 ГК України (в редакції чинній станом на час виникнення спірних правовідносин) зобов'язання, що виникає між суб'єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, у силу якого один суб'єкт (зобов'язана сторона) зобов'язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб'єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або відмовитися від певних дій, а інший суб'єкт (управнена сторона) має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку, є господарським зобов'язанням.
Статтею 51 ЦК України визначено, що до підприємницької діяльності фізичних осіб застосовуються нормативно-правові акти, що регулюють підприємницьку діяльність юридичних осіб, якщо інше не встановлено законом або не випливає із суті відносин.
Згідно ч. 1 ст. 52 ЦК України фізична особа - підприємець відповідає за зобов'язаннями, пов'язаними з підприємницькою діяльністю, усім своїм майном, крім майна, на яке згідно із законом не може бути звернено стягнення.
У відповідності до ч. 9 ст. 4 Закону України “Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань» фізична особа - підприємець позбавляється статусу підприємця з дати внесення до Єдиного державного реєстру запису про державну реєстрацію припинення підприємницької діяльності цією фізичною особою.
За змістом статей 51, 52, 598-609 ЦК України, статей 202-208 ГК України, частини восьмої статті 4 Закону України від 15 травня 2003 року № 755-IV “Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань» у випадку припинення підприємницької діяльності фізичної особи - підприємця (із внесенням до Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань запису про державну реєстрацію такого припинення) її обов'язок щодо виконання укладених нею як фізичною особою підприємцем договорів не припиняється, а залишається за нею як за фізичною особою.
Враховуючи вищевикладене, суд зазначає, що позивач в січні 2026 року правомірно звернувся до Господарського суду Київської області з позовом до Фізичної особи Шаріпова Парвіза Абдусаломовича, який припинив 22.08.2025 підприємницьку діяльність як фізична особа підприємець на підставі власного рішення, щодо стягнення 10074,60 грн. заборгованості, позаяк вказаний спір, пов'язаний з підприємницькою діяльністю, що раніше здійснювалася фізичною особою, зареєстрованою підприємцем, з врахуванням фактичних обставин справи віднесено до господарської юрисдикції.
Відповідно до ч. 1 ст. 193 Господарського кодексу України (в редакції чинній на час виникнення спірних правовідносин) суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. До виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.
Згідно з приписами статей 525, 526 Цивільного кодексу України одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом. Зобов'язання має виконуватись належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
Відповідно до ч. 1 ст. 712 Цивільного кодексу України за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистими, сімейними, домашніми або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму.
Згідно з ч. 2 ст. 712 Цивільного кодексу України до договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не виникає з характеру відносин сторін.
Приписами пункту 2 статті 692 Цивільного кодексу України передбачено, що покупець зобов'язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару.
Проте, всупереч згаданих приписів закону, положень укладеного між сторонами договору, відповідач не виконав своїх договірних зобов'язань щодо здійснення розрахунку за поставлений товар по вищезазначеній накладній, в зв'язку з чим, за ним на час розгляду справи рахується борг в розмірі 10047,60 грн. Доказів сплати вказаного боргу відповідач суду не надав.
Згідно з вимогами ст. 599 Цивільного кодексу України зобов'язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.
Таким чином, суд вважає, що позивачем правомірно заявлено позов про стягнення 10074,60 грн. заборгованості.
Враховуючи те, що відповідач порушив строки виконання грошового зобов'язання щодо здійснення розрахунку за поставлений товар у встановлений договором строк, позивач просить суд стягнути з відповідача інфляційні втрати та 20% річних з простроченої суми грошового зобов'язання.
Відповідно до ст. 625 Цивільного кодексу України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
Пунктом 5.3 договору передбачено, що у випадку несвоєчасної оплати поставленої партії товару, покупець зобов'язаний сплатити на користь постачальника 20 % річних.
Згідно розрахунку позивача інфляційні втрати з простроченої суми 10074,60 грн. за період прострочення з липня 2025 року по листопад 2025 року включно складають 121,05 грн., 20 % річних з простроченої суми 10074,60 грн. за період прострочення з 25.06.2025 по 12.01.2026 складають 1115,11 грн.
Здійснений позивачем розрахунок інфляційних втрат та 20% річних відповідає вимогам законодавства та обставинам справи, а тому вимога позивача у вказаній частині підлягає задоволенню.
Позивач на підставі п. 5.3 договору просить суд стягнути з відповідача за порушення строків оплати за поставлений товар, пеню в розмірі подвійної облікової ставки НБУ, від вартості неоплаченої партії товару за кожен день прострочення платежу, яка за розрахунком позивача за період прострочення з 25.06.2025 по 12.01.2026 складає 1728,41 грн.
Пунктом 5.3 договору передбачено, що у випадку несвоєчасної оплати поставленої партії товару, покупець зобов'язаний сплатити на користь постачальника пеню в розмірі подвійної облікової ставки НБУ від вартості партії неоплаченого товару за кожен день прострочення платежу.
Згідно зі ст. 611 Цивільного кодексу України у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема сплата неустойки, а згідно частини першої ст. 612 Цивільного кодексу України боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.
Відповідно до ч. 1 ст. 546 Цивільного кодексу України виконання зобов'язання може забезпечуватися неустойкою, порукою, гарантією, заставою, притриманням, завдатком, правом довірчої власності.
Згідно ст. 549 Цивільного кодексу України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання.
Ст. 1 Закону України «Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань» визначає, що платники грошових коштів сплачують на користь одержувачів цих коштів за прострочку платежу пеню в розмірі, що встановлюється за згодою сторін. Статтею 3 вказаного Закону встановлено, що розмір пені обчислюється від суми простроченого платежу та не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла в період, за який сплачується пеня.
Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.
Відповідно до частини 6 ст. 232 Господарського кодексу України (в редакції чинній на час виникнення спірних правовідносин) нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано.
Разом із цим, 09.01.2025 було прийнято Закон України «Про особливості регулювання діяльності юридичних осіб окремих організаційно-правових форм у перехідний період та об'єднань юридичних осіб» (далі - Закон № 4196-IX), яким визнано Господарський кодекс України таким, що втратив чинність, з дня введення в дію цього Закону.
Відповідно до абзацу 3 пункту 1 статті 17 Закону № 4196-IX цей Закон набирає чинності з дня, наступного за днем його опублікування, та вводиться в дію через шість місяців з дня набрання ним чинності.
28.02.2025 Закон № 4196-IX набрав чинності та 28.08.2025 був введений в дію.
Отже, господарський суд зазначає, що Господарський кодекс України втратив чинність 28.08.2025 на підставі Закону України «Про особливості регулювання діяльності юридичних осіб окремих організаційно-правових форм у перехідний період та об'єднань юридичних осіб».
Також Законом № 4196-IX від 09.01.2025 частину третю статті 549 ЦК України доповнено абзацом другим, згідно якого боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити на користь кредитора пеню в розмірі подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня. Договором може бути визначено менший розмір пені.
У зв'язку з втратою чинності Господарським кодексом України, зокрема, ч. 6 ст. 232 Господарського кодексу України, якою було передбачено період часу, за який нараховується пеня і який не повинен перевищувати шести місяців від дня, коли відповідне зобов'язання мало бути виконане та беручи до уваги те, що період прострочення, за який позивач здійснює нарахування пені, припадає на період коли обмеження нарахування пені шестимісячним строком законодавство не обмежується, суд не обмежує заявлений до стягнення розмір пені шестимісячним строком.
Здійснений позивачем розрахунок пені відповідає вимогам законодавства та обставинам справи, а тому вимога позивача у вказаній частині підлягає задоволенню.
З огляду на зазначене та враховуючи, що борг відповідача в розмірі 10074,60 грн. перед позивачем на час прийняття рішення не погашений, його розмір підтверджується наявними матеріалами справи, зобов'язання відповідача зі сплати поставленого товару прострочене, суд дійшов висновку, що позовні вимоги про стягнення з відповідача 10074,60 грн. заборгованості, 121,05 грн. інфляційних втрат, 1115,11 грн. 20% річних, 1728,41 грн. пені є доведеними, обґрунтованими, відповідачем не спростовані, а відтак підлягають задоволенню.
Відшкодування витрат по сплаті судового збору відповідно до ст. 129 Господарського процесуального кодексу України покладається судом на відповідача.
Керуючись ст. 129-1 Конституції України, ст. 123, 129, 232-233, 236-238, 240, 252 Господарського процесуального кодексу України, суд
вирішив:
1. Позов Товариства з обмеженою відповідальністю «Євро Аква» до ОСОБА_1 про стягнення 13039,17 грн., з яких 10074,60 грн. заборгованості, 121,05 грн. інфляційних втрат, 1115,11 грн. 20% річних, 1728,41 грн. пені задовольнити повністю.
2. Стягнути з Шаріпова Парвіза Абдусаломовича ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 ) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Євро Аква» (вул. Січових Стрільців, 37-41, м. Київ, 04053, ідентифікаційний код 36800559) 10074 (десять тисяч сімдесят чотири) грн. 60 коп. заборгованості, 121 (сто двадцять одну) грн. 05 коп. інфляційних втрат, 1115 (одну тисячу сто п'ятнадцять) грн. 11 коп. 20% річних, 1728 (одну тисячу сімсот двадцять вісім) грн. 41 коп. пені, 2662 (дві тисячі шістсот шістдесят дві) грн. 40 коп. витрат по сплаті судового збору.
Видати наказ після набрання судовим рішенням законної сили.
Дане рішення Господарського суду Київської області набирає законної сили у строк та порядку передбаченому ст. 241 ГПК України та може бути оскаржено у строк визначений ст. 256 ГПК України, в порядку передбаченому ст. 257 ГПК України з врахуванням пп. 17.5 п. 17 ч. 1 розділу ХІ «Перехідні положення» ГПК України.
Дата складання та підписання повного тексту рішення 06.04.2026.
Суддя Ю.В. Подоляк