вул. Симона Петлюри, 16/108, м. Київ, 01032, тел. (044) 235-95-51, е-mail: inbox@ko.arbitr.gov.ua
"06" квітня 2026 р. м. Київ Справа № 911/824/26
Господарський суд Київської області у складі судді Д.Г.Зайця, розглянувши заяву Фастівської окружної прокуратури №57-1714вих-26 від 02.04.2026 року (вх. №2817 від 02.04.2026) про забезпечення позову шляхом накладення арешту на майно відповідача у справі №911/824/26
За позовом керівника Фастівської окружної прокуратури в інтересах держави в особі Фастівської міської ради, м. Фастів, Київська область
до Товариства з обмеженою відповідальністю «АТЛАС ТЕХНОЛОДЖІ ГРУП», м. Київ
про стягнення заборгованості
До Господарського суду Київської області через систему «Електронний суд» надійшла позовна заява Керівника Фастівської окружної прокуратури в інтересах держави в особі Фастівської міської ради №57-1483вих-26 від 24.03.2026 (вх. №9484 від 24.03.2026) до Товариства з обмеженою відповідальністю «АТЛАС ТЕХНОЛОДЖІ ГРУП» про стягнення 1666984,38 грн., з яких, 1660281,58 грн. безпідставно збережених коштів за користування земельними ділянками, 2879,99 грн. 3% річних, 3822,81 грн. інфляційних втрат.
Ухвалою суду від 30.03.2026 року прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження у справі №911/824/26; розгляд справи вирішено здійснювати за правилами загального позовного провадження; підготовче засідання призначено на 28.04.2026.
До суду через систему «Електронний суд» від Фастівської окружної прокуратури надійшла заява №57-1714вих-26 від 02.04.2026 року (вх. №2817 від 02.04.2026) про забезпечення позову шляхом накладення арешту на майно відповідача у справі №911/824/26
В обґрунтування поданої заяви про забезпечення позову прокурор зазначає, що 25.10.2025 між Товариством з обмеженою відповідальністю «АТЛАС ІНВЕСТ БУД» (продавець) та Товариством з обмеженою відповідальністю «АТЛАС ТЕХНОЛОДЖІ ГРУП» (покупець) укладено договір купівлі-продажу майнового комплексу, що посвідчений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Дубенко К.Є. та зареєстровано в реєстрі за №2238, згідно п.1.1. якого, продавець передав у власність покупця належний йому на праві власності майновий комплекс, що знаходиться за адресою: Київська область, місто Фастів, вулиця Брандта, будинок 50, надалі - нерухоме майно, а покупець прийняв це нерухоме майно та зобов'язався сплатити його ціну відповідно до умов, зазначених у договорі.
У пункті 1.3. Договору купівлі-продажу майнового комплексу зазначено, що майновий комплекс розташований на земельних ділянках за кадастровими номерами: 3211200000:09:009:0312 площею 1,3822 га, 3211200000:09:009:0313 площею 4,0282 га, 3211200000:09:009:0314 площею 3,2826 га, 3211200000:09:009:0315 площею 2,4379 га.
25.10.2025 державним реєстратором - приватним нотаріусом Дубенко К.Є. до Єдиного державного реєстру речових прав на нерухоме майно внесено запис №62054243 про реєстрацію за ТОВ «АТЛАС ТЕХНОЛОДЖІ ГРУП» права власності на майновий комплекс (реєстраційний номер об'єкта нерухомого майна 426449532112).
Вказані приміщення майнового комплексу (реєстраційний номер об'єкта нерухомого майна 426449532112) загальною площею 64197,7 кв. м знаходяться на земельних ділянках комунальної форми власності за кадастровими номерами: 3211200000:09:009:0312 площею 1,3822 га, 3211200000:09:009:0313 площею 4,0282 га, 3211200000:09:009:0314 площею 3,2826 га, 3211200000:09:009:0315 площею 2,4379 га, однак, звернень щодо передачі в оренду ТОВ «АТЛАС ТЕХНОЛОДЖІ ГРУП» таких земельних ділянок до Фастівської міської ради не надходило.
Відповідно до інформаційних довідок з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно - речові права ТОВ «АТЛАС ТЕХНОЛОДЖІ ГРУП» на зазначені земельні ділянки за кадастровими номерами: 3211200000:09:009:0312 площею 1,3822 га, 3211200000:09:009:0313 площею 4,0282 га, 3211200000:09:009:0314 площею 3,2826 га, 3211200000:09:009:0315 площею 2,4379 га не зареєстровані.
Одночасно, відомості про земельні ділянки за кадастровими номерами: 3211200000:09:009:0312 площею 1,3822 га, 3211200000:09:009:0313 площею 4,0282 га, 3211200000:09:009:0314 площею 3,2826 га, 3211200000:09:009:0315 площею 2,4379 га 01.08.2019 внесені до Державного земельного кадастру.
Згідно листа Головного управління ДПС у Київській області №2486/5/10-36-04-11 від 11.02.2026 ТОВ «АТЛАС ТЕХНОЛОДЖІ ГРУП» податкові декларації по платі за землю до ГУ ДПС у Київській області не подавались.
Отже, ТОВ «АТЛАС ТЕХНОЛОДЖІ ГРУП», як власник нерухомого майна з 25.10.2025, яке розташоване на земельних ділянках комунальної власності за кадастровими номерами: 3211200000:09:009:0312 площею 1,3822 га, 3211200000:09:009:0313 площею 4,0282 га, 3211200000:09:009:0314 площею 3,2826 га, 3211200000:09:009:0315 площею 2,4379 га по вулиці Брандта будинок 50, в місті Фастів, Київської області, не уклавши відповідних договорів оренди з Фастівською міською радою, не здійснивши державної реєстрації такого права та не сплачуючи орендну плату, використовує вказані земельні ділянки для обслуговування об'єктів нерухомості без достатньої правової підстави.
Позовні вимоги стосуються стягнення з відповідача на користь Фастівської міської ради 1666984,38 грн, натомість, статутний капітал відповідача складає лише 100000,00 грн, відомості про наявність грошових коштів чи прибутків на даний час відсутні.
Прокурором зазначено, що тривала несплата відповідачем грошових коштів за користування земельними ділянками свідчить про можливу його недобросовісну поведінку як сторони зобов'язання, з огляду на що є необхідність у вжитті заходів забезпечення позову; бездіяльність та протиправна поведінка відповідача негативно впливають на фінансовий стан позивача, оскільки сума простроченої заборгованості є значною; навмисне ухилення відповідача від погашення заборгованості та подальше зволікання із забезпеченням дієвого захисту майнових інтересів позивача призведе до утворення безнадійної заборгованості; невиконання відповідачем зобов'язань перед територіальною громадою в умовах воєнного стану зі сплати грошових коштів, а також безпідставне утримання коштів, які підлягають сплаті до бюджету, тривалий час не відповідає суспільному інтересу; відповідач має можливість у будь-який момент відчужити власні кошти та/або майно, що надалі унеможливить виконання рішення суду у даній справі та призведе до недосягнення цілей господарського судочинства щодо ефективного захисту порушених інтересів держави.
Розглянувши заяву позивача про забезпечення позову, проаналізувавши норми господарського процесуального законодавства України, суд зазначає наступне.
Згідно ч. 1 ст. 136 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України), господарський суд за заявою учасника справи має право вжити передбачених статтею 137 цього Кодексу заходів забезпечення позову.
Відповідно до ч. 2 ст. 136 ГПК України, забезпечення позову допускається як до пред'явлення позову, так і на будь-якій стадії розгляду справи, якщо невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист, або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся або має намір звернутися до суду, а також з інших підстав, визначених законом.
Частиною 1 ст. 137 ГПК України встановлено, що позов забезпечується: 1) накладенням арешту на майно та (або) грошові кошти, що належать або підлягають передачі або сплаті відповідачу і знаходяться у нього чи в інших осіб; 2) забороною відповідачу вчиняти певні дії; 3) встановленням обов'язку вчинити певні дії; 4) забороною іншим особам вчиняти дії щодо предмета спору або здійснювати платежі, або передавати майно відповідачеві, або виконувати щодо нього інші зобов'язання; 5) зупиненням стягнення на підставі виконавчого документа або іншого документа, за яким стягнення здійснюється у безспірному порядку; 6) зупиненням продажу майна, якщо подано позов про визнання права власності на це майно, або про виключення його з опису і про зняття з нього арешту; 7) передачею речі, що є предметом спору, на зберігання іншій особі, яка не має інтересу в результаті вирішення спору; 8) зупиненням митного оформлення товарів чи предметів, що містять об'єкти інтелектуальної власності; 9) арештом морського судна, що здійснюється для забезпечення морської вимоги; 10) іншими заходами, необхідними для забезпечення ефективного захисту або поновлення порушених чи оспорюваних прав та інтересів, якщо такий захист або поновлення не забезпечуються заходами, зазначеними у пунктах 1-9 цієї частини.
Згідно ч. 4 ст. 137 ГПК України, заходи забезпечення позову, крім арешту морського судна, що здійснюється для забезпечення морської вимоги, мають бути співмірними із заявленими позивачем вимогами.
Згідно ч.ч. 1, 5 ст. 139 ГПК України, заява про забезпечення позову подається в письмовій формі, підписується заявником і повинна містити: 1) найменування суду, до якого подається заява; 2) повне найменування (для юридичних осіб) або ім'я (прізвище, ім'я та по батькові) (для фізичних осіб) заявника, його місцезнаходження (для юридичних осіб) або місце проживання чи перебування (для фізичних осіб), поштовий індекс, ідентифікаційний код юридичної особи в Єдиному державному реєстрі підприємств і організацій України, реєстраційний номер облікової картки платника податків (для фізичних осіб) за його наявності або номер і серію паспорта для фізичних осіб - громадян України, номери засобів зв'язку та адресу електронної пошти, за наявності; 3) предмет позову та обґрунтування необхідності забезпечення позову; 4) захід забезпечення позову, який належить застосувати, з обґрунтуванням його необхідності; 5) ціну позову, про забезпечення якого просить заявник; 6) пропозиції заявника щодо зустрічного забезпечення; 7) інші відомості, потрібні для забезпечення позову. До заяви додаються документи, що підтверджують сплату судового збору у встановлених порядку і розмірі.
Забезпечення позову - це сукупність процесуальних дій, які гарантують виконання рішення суду в разі задоволення позовних вимог. Інститут забезпечення позову передбачає можливість захисту особою порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів (Рішення Конституційного Суду України від 31.05.2011 року №4-рп/2011), сприяє виконанню рішень суду і гарантує можливість реалізації кожним конституційного права на судовий захист, встановленого ст.55 Конституції України (Рішення Конституційного Суду України від 16.06.2011р. №5-рп/2011).
Отже, забезпечення позову є засобом, спрямованим на запобігання можливим порушенням прав чи охоронюваних законом інтересів юридичної або фізичної особи. Воно полягає у вжитті заходів, за допомогою яких у подальшому гарантується виконання судового рішення або ефективний захист або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся до суду. Заходи щодо забезпечення позову обов'язково повинні застосовуватися відповідно до їх мети, з урахуванням безпосереднього зв'язку між предметом позову та заявою про забезпечення позову.
Велика Палата Верховного Суду в постанові від 12.02.2020 у справі №381/4019/18 зазначила, що під забезпеченням позову необхідно розуміти вжиття судом заходів щодо охорони матеріально-правових інтересів позивача, які гарантують реальне виконання судового рішення, прийнятого за його позовом. Інститут забезпечення позову спрямований проти несумлінних дій відповідача, який може приховати майно, розтратити його, продати, знецінити.
Вирішуючи питання про вжиття заходів забезпечення позову, господарський суд має оцінити обґрунтованість доводів заявника щодо необхідності вжиття відповідних заходів з урахуванням таких умов: розумності, обґрунтованості і адекватності вимог заявника щодо забезпечення позову; забезпечення збалансованості інтересів сторін, а також інших учасників судового процесу; наявності зв'язку між заявленим заходом щодо забезпечення позову і предметом позовної вимоги; імовірності утруднення виконання або невиконання рішення господарського суду, імовірності ускладнення чи не поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача у разі невжиття таких заходів; запобігання порушенню у зв'язку із вжиттям таких заходів прав та охоронюваних законом інтересів осіб, що не є учасниками цього судового процесу.
Достатньо обґрунтованим для забезпечення позову є підтверджена доказами наявність фактичних обставин, з якими пов'язується застосування певного виду забезпечення позову.
Адекватність заходу щодо забезпечення позову, який застосовується господарським судом, визначається його відповідністю вимогам, на забезпечення яких він вживається. Оцінка такої відповідності здійснюється господарським судом, зокрема, з урахуванням співвідношення прав (інтересу), про захист яких просить заявник, з вартістю майна, на яке вимагається накладення арешту, або майнових наслідків заборони відповідачеві (іншим особам) вчиняти певні дії (висновки про застосування норм права, які викладені в постанові Верховного Суду від 25.05.2018 у справі № 916/2786/17).
Заходи щодо забезпечення позову повинні бути співмірними із заявленими позивачем вимогами. Співмірність передбачає співвідношення господарським судом негативних наслідків від вжиття заходів щодо забезпечення позову з тими негативними наслідками, які можуть настати в результаті невжиття цих заходів, з урахуванням відповідності права чи законного інтересу, за захистом яких заявник звертається до суду, вартості майна, на яке він заявляє клопотання накласти арешт, чи майнових наслідків заборони відповідачу здійснювати певні дії.
Саме на необхідності оцінки цих обставин неодноразово акцентував Касаційний господарський суд у складі Верховного Суду в постановах від 23.03.2020 у справі №910/7338/19, від 24.06.2020 у справі № 902/1051/19, від 11.08.2020 у справі № 911/3136/19, від 26.08.2020 у справі № 907/73/19, від 19.10.2020 у справі № 915/373/20, від 14.07.2021 у справі № 910/17014/20, від 28.07.2021 у справі № 910/3704/21, від 12.10.2021 у справі №908/1487/21 (908/1624/21), від 19.05.2022 у справі № 913/2239/21.
За таких обставин, обранням належного, відповідно до предмета спору, заходу до забезпечення позову дотримується принцип співвіднесення виду заходу до забезпечення позову із заявленими позивачем вимогами, чим врешті досягаються: збалансованість інтересів сторін та інших учасників судового процесу під час вирішення спору, фактичне виконання судового рішення в разі задоволення позову та як наслідок ефективний захист або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача без порушення або безпідставного обмеження при цьому прав та охоронюваних інтересів інших учасників провадження у справі або осіб, що не є учасниками цього судового процесу.
Така правова позиція, наведена в постановах Верховного Суду від 14.06.2018 у справі №916/10/18, від 15.01.2019 у справі № 915/870/18, від 31.08.2020 у справі № 917/1274/19).
Вирішуючи питання про забезпечення позову та виходячи з приписів статей 13, 15, 74 ГПК України, господарський суд також має здійснити оцінку обґрунтованості доводів протилежної сторони (відповідача) щодо відсутності підстав та необхідності вжиття відповідних заходів забезпечення позову з урахуванням, зокрема, того, чи порушує вжиття відповідних заходів забезпечення позову права цього учасника (відповідача), а відповідно, чи порушується при цьому баланс інтересів сторін, а також інших учасників судового процесу та яким чином; чи спроможний відповідач фактично (реально) виконати судове рішення в разі задоволення позову у випадку, якщо захід забезпечення позову не буде вжито судом (правова позиція викладена у постановах Верховного Суду від 16.06.2020 у справі №904/5876/19, від 10.11.2020 у справі №910/1200/20).
Предметом позову у даній справі є стягнення з ТОВ «АТЛАС ТЕХНОЛОДЖІ ГРУП» безпідставно збережених коштів у розмірі 1666984,38 грн. за користування земельними ділянками за кадастровими номерами: 3211200000:09:009:0312 площею 1,3822 га, 3211200000:09:009:0313 площею 4,0282 га, 3211200000:09:009:0314 площею 3,2826 га, 3211200000:09:009:0315 площею 2,4379 га, , на яких розташоване нерухоме майно, що належить відповідачу. Отже, у межах справи №911/824/26 судом вирішується майновий спір.
Умовою застосування заходів забезпечення позову за вимогами майнового характеру є достатньо обґрунтоване припущення, що майно (в тому числі грошові суми, цінні папери тощо), яке є у відповідача на момент пред'явлення позову до нього, може зникнути, зменшитись за кількістю або погіршитись за якістю на момент виконання рішення (правова позиція викладена Верховним Судом у постанові від 28.08.2019 у справі №910/4491/19).
Звертаючись із заявою про вжиття заходів до забезпечення позову шляхом накладення арешту на грошові кошти, заявник повинен довести за допомогою належних, допустимих та достовірних доказів той факт, що грошові кошти, наявні у відповідача станом на момент пред'явлення позову, можуть зникнути або зменшитись за кількістю на момент виконання рішення в результаті об'єктивних (незадовільний фінансовий стан, наявність невиконаних безспірних зобов'язань, відкритих виконавчих проваджень щодо відповідача тощо) або суб'єктивних (вчинення відповідачем умисних дій, направлених на приховування грошових коштів або вчинення інших дій з метою уникнення майнової відповідальності та перешкоджанню законному стягненню грошових коштів) причин (правова позиція Верховного Суду, викладеною у постановах від 13.04.2018 у справі №916/2828/17 та від 31.03.2021 у справі №914/2353/20).
Достатньо обґрунтованим для забезпечення позову є підтверджена доказами наявність фактичних обставин, з якими пов'язується застосування певного виду забезпечення позову. Саме лише посилання в заяві на потенційну можливість ухилення відповідача від виконання судового рішення без наведення відповідного обґрунтування не є достатньою підставою для задоволення відповідної заяви.
Особа, яка подала заяву про забезпечення позову, повинна обґрунтувати причини звернення із заявою про забезпечення позову. У вирішенні питання про забезпечення позову господарський суд має здійснити оцінку обґрунтованості доводів заявника щодо необхідності вжиття відповідних заходів з урахуванням: розумності, обґрунтованості і адекватності вимог заявника щодо забезпечення позову; забезпечення збалансованості інтересів сторін, а також інших учасників судового процесу; наявності зв'язку між конкретним заходом до забезпечення позову і предметом позовної вимоги, зокрема, чи спроможний такий захід забезпечити фактичне виконання судового рішення в разі задоволення позову; імовірності утруднення виконання або невиконання рішення господарського суду в разі невжиття таких заходів.
Таким чином, вирішуючи питання про забезпечення позову, господарський суд має оцінювати обґрунтованість доводів заявника щодо необхідності вжиття відповідних заходів з урахуванням наявності зв'язку між конкретним заходом щодо забезпечення позову і змістом позовних вимог та обставинами, на яких вони ґрунтуються, та доказами, які наведені на їх підтвердження, а також положеннями законодавства, якими позивач обґрунтовує свої вимоги, подаючи позов.
Частиною 1 ст. 73 ГПК України передбачено, що доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.
Згідно ч. 1 ст. 74 ГПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.
Обов'язок із доказування необхідно розуміти як закріплену в процесуальному та матеріальному законодавстві міру належної поведінки особи, що бере участь у судовому процесі, із збирання та надання доказів для підтвердження свого суб'єктивного права, що має за мету усунення невизначеності, яка виникає в правовідносинах у разі неможливості достовірно з'ясувати обставини, які мають значення для справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.
Збирання доказів у господарських справах не є обов'язком суду, крім випадків, встановлених цим Кодексом (ст. 14 ГПК України).
Згідно ст. 79 ГПК України, наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування. Питання про вірогідність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.
З огляду на положення статей 13, 74, 80 ГПК України, особа, яка подала заяву про забезпечення позову, повинна обґрунтувати причини звернення із заявою про забезпечення позову. З цією метою та з урахуванням загальних вимог, передбачених статтею 74 ГПК України, обов'язковим є подання доказів наявності фактичних обставин, з якими пов'язується застосування певного заходу до забезпечення позову (правова позиція викладена Верховним Судом в постанові від 12.06.2019 у справі №910/773/19).
Судом встановлено, що зі змісту поданої прокурором заяви про забезпечення позову вбачається, що останній припускає можливість ускладнення або унеможливлення виконання рішення суду у разі задоволення позову з підстав ухилення відповідача від оформлення речового права на земельні ділянки, а також, несплати відповідачем грошових коштів за користування земельними ділянками, на яких розташоване нерухоме майно, належне на праві власності ТОВ «АТЛАС ТЕХНОЛОДЖІ ГРУП».
Водночас, прокурором до заяви про вжиття заходів забезпечення позову не подано доказів на підтвердження того, що відповідач перебуває у незадовільному фінансовому стані, має невиконані безспірні зобов'язання, виступає боржником у відкритих виконавчих провадженнях, вчиняє будь-які дії, спрямовані на приховування грошових коштів та уникнення майнової відповідальності шляхом стягнення цих коштів, або здійснює підготовку до вчинення таких дій, а тому, доводи прокурора щодо існування реальної загрози утруднення або неможливості виконання рішення суду у разі невжиття заходів забезпечення позову ґрунтуються виключно на не підтверджених припущеннях (аналогічний правовий висновок викладено в постановах Верховного Суду від 21.01.2019 у справі №902/483/18 та від 12.06.2019 у справі №909/19/19).
Суд зауважує, що до заяви про вжиття заходів забезпечення позову прокурором не було додано жодного документу, окрім платіжного доручення про сплату судового збору та Інформації з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об'єктів нерухомого майна щодо нерухомого майна №468537522 від 17.03.2026
Посилання прокурора на не укладання відповідачем договору оренди стосуються обґрунтування підстав позову, тобто, суті позовних вимог, та жодним чином не свідчать про необхідність забезпечення позову, оскільки, сам факт наявності між сторонами спору не може бути належною та достатньою підставою для вжиття заходів забезпечення позову.
При цьому, судом враховано, що під час вирішення питання щодо забезпечення позову обґрунтованість позову не досліджується, оскільки, питання обґрунтованості заявлених позовних вимог є предметом дослідження судом під час розгляду спору по суті і не вирішується ним під час розгляду клопотання про забезпечення позову (правовий висновок викладений Верховним Судом в постанові від 22.07.2019 у справі №914/120/19).
У постанові Об'єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 03.03.2023 у cправі №905/448/22 звернуто увагу на те, що у випадку подання позову про стягнення грошових коштів можливість відповідача в будь-який момент як розпорядитися коштами, які знаходяться на його рахунках, так і відчужити майно, яке знаходиться у його власності, є беззаперечною, що в майбутньому утруднить виконання судового рішення, якщо таке буде ухвалене на користь позивача. За таких умов вимога надання доказів щодо очевидних речей (доведення нічим не обмеженого права відповідача в будь-який момент розпорядитися своїм майном) свідчить про застосування судом завищеного або навіть заздалегідь недосяжного стандарту доказування, що порушує баланс інтересів сторін.
Згідно ст. 192 Цивільного кодексу України, гроші є платіжним засобом, то відповідач може в будь-який момент розрахуватись коштами і доведення позивачем доказами такого його права і, відповідно, можливості не вимагається.
Однак, у даній справі судом враховується, що прокурор просить накласти арешт саме на нерухоме майно відповідача, що вже само по собі не співвідноситься до предмету спору, яким є стягнення грошових коштів.
При цьому, не встановлювалася вартість майна, про арешт якого просить прокурор, відповідно, відсутня можливість перевірити чи буде такий захід забезпечення позову співмірним позовним вимогам, тобто, чи накладений арешт буде здійснений в межах спірної суми та суттєво не перевищить її, що буде порушенням принципу пропорційності та балансу інтересів сторін.
Натомість, вирішуючи питання про забезпечення позову, суд повинен співвідносити негативні наслідки від вжиття заходів забезпечення позову з тими негативними наслідками, які можуть настати внаслідок невжиття цих заходів (постанова Великої Палати Верховного Суду від 12.02.2020 у справі №381/4019/18, на яку посилається скаржник).
Під час вирішення питання про вжиття заходів забезпечення позову потрібно враховувати, що такими заходами не повинні обмежуватися господарська діяльність юридичної особи, порушуватися права осіб, що не є учасниками судового процесу, застосовуватися обмеження, не пов'язані із предметом спору.
При цьому, піддані арешту грошові кошти обмежуються розміром позову та можливими судовими витратами, а арешт майна має стосуватися майна, що належить до предмета спору (такого висновку дотримується Верховний Суд у постановах: від 15.09.2019 у справі №915/870/18, від 05.09.2019 у справі №911/527/19, від 16.10.2019 у справі №911/1530/19, від 21.08.2020 у справі №904/2357/20, від 25.09.2020 у справі №925/77/20, від 20.09.2022 у справі №916/307/22, від 03.03.2023 у справі №907/269/22).
Верховний Суд у постанові від 26.07.2022 у справі №918/812/21 відхилив посилання скаржника на те, що арешт майна має стосуватися майна, що належить до предмета спору та вказав, що можливість накладення арешту на майно у спорі про стягнення грошових коштів є для позивача додатковою гарантією того, що рішення суду у разі задоволення позову, буде реально виконане та позивач отримає задоволення своїх вимог; у разі задоволення позову у справі про стягнення грошових коштів, боржник матиме безумовну можливість розрахуватись із позивачем, за умови наявності у нього грошових коштів у необхідних для цього розмірах, без застосування процедури звернення стягнення на майно боржника.
Водночас, в контексті додаткової гарантії позивача на отримання присудженої на його користь суми грошових коштів, тобто реального виконання судового рішення у випадку задоволення позову, необхідно саме в першу чергу клопотати про накладення арешту на предмет спору, тобто в даному випадку саме на грошові кошти відповідача, а вже на додаток на інше його майно. При цьому такий арешт має здійснюватися лише в межах розміру позовних вимог (спірної суми).
Адже, як свідчить стала практика Верховного Суду при вирішенні подібних процесуальних питань, допускається можливість застосування заходів забезпечення позову шляхом одночасного накладення арешту як на грошові кошти, що належать відповідачу, так і на майно, яке належить останньому, але саме у межах суми, яка була б достатньою для відповідного стягнення, у випадку недостатності арештованих грошових коштів, тобто лише в межах різниці між сумами ціни позову та арештованих грошових коштів (постанови від 03.03.2023 у cправі №905/448/22, від 08.07.2024 у справі №916/143/24).
Суд зазначає, що прокурором не досліджувався майновий стан боржника, не з'ясовувалось співвідношення вартості нерухомого майна з ціною позову.
Таким чином, заявляючи про необхідність вжиття заходів до забезпечення позову, прокурор не навів обставин, з якими законодавство пов'язує необхідність для їх вжиття та не підтвердив їх належними доказами.
Враховуючи викладене, прокурором не наведено достатніх обґрунтувань та не доведено належними доказами, яким чином невжиття заходів до забезпечення позову може призвести до утруднення або до неможливості виконання судового рішення у разі задоволення позову.
За таких обставин, зважаючи на безпідставність та необґрунтованість, заява про забезпечення позову задоволенню не підлягає.
Керуючись ст.ст. 74, 136-140, ст. 234 Господарського процесуального кодексу України, суд
Відмовити Фастівській окружній прокуратурі у задоволенні заяви №57-1714вих-26 від 02.04.2026 року (вх. №2817 від 02.04.2026) про забезпечення позову шляхом накладення арешту на майно відповідача у справі №911/824/26.
Ухвала набирає законної сили відповідно до ст. 235 Господарського процесуального кодексу України та може бути оскаржена протягом 10 днів з моменту складення повного тексту шляхом подання апеляційної скарги до Північного апеляційного господарського суду відповідно до ст.ст. 254-256 Господарського процесуального кодексу України з врахуванням п. 17.5 Розділу ХІ Перехідних положень Господарського процесуального кодексу України.
Суддя Д.Г. Заєць