ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01054, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 334-68-95, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua
м. Київ
06.04.2026Справа № 910/639/26
За позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Блак Сі Товінг"
до Товариства з обмеженою відповідальністю "Фіннокор Холдінг"
про стягнення 190573,50 грн,
Суддя Усатенко І.В.
Представники сторін: не викликались
Товариство з обмеженою відповідальністю "Блак Сі Товінг" (далі-позивач) звернувся до Господарського суду міста Києва із позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю "Фіннокор Холдінг" (далі-відповідач) про стягнення 190573,50 грн, з яких суму основного боргу (неповернутої попередньої оплати) - 127500,00 грн.; інфляційні нарахування - 255,00 грн; 30% річних за користування чужими грошовими коштами у розмірі 5239,73 грн, штраф за порушення термінів поставки - 25500,00 грн; неустойка за порушення строків поставки у розмірі 10828,77 грн.; компенсація за нереєстрацію податкової накладної у розмірі 21250,00 грн.
Позовні вимоги обґрунтовані неналежним виконанням відповідачем своїх зобов'язань за Договором поставки № 13 від 19.11.2025.
Ухвалою Господарського суду міста Києва від 29.01.2026 прийнято позовну заяву до розгляду, відкрито провадження в справі та її розгляд вирішено здійснювати в порядку спрощеного позовного провадження без виклику сторін (без проведення судового засідання). Встановлено сторонам строки на подання заяв по суті спору.
Ухвалу про відкриття провадження у справі від 29.01.2026 було направлено відповідачу рекомендованою кореспонденцією з повідомленням про вручення за № R068057263583 за адресою, що зазначена в позовній заяві та відповідає відомостям Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань, а саме: (03040, місто Київ, вулиця Васильківська, будинок 4).
Втім, вказане поштове відправлення повернулось до суду не врученим, причиною повернення зазначено "за закінченням встановленого терміну зберігання".
Частиною 6 ст. 242 ГПК України передбачено, що днем вручення судового рішення є: 1) день вручення судового рішення під розписку; 2) день отримання судом повідомлення про доставлення копії судового рішення до електронного кабінету особи; 3) день проставлення у поштовому повідомленні відмітки про вручення судового рішення; 4) день проставлення у поштовому повідомленні відмітки про відмову отримати копію судового рішення чи відмітки про відсутність особи за адресою місцезнаходження, місця проживання чи перебування особи, повідомленою цією особою суду; 5) день проставлення у поштовому повідомленні відмітки про відмову отримати копію судового рішення чи відмітки про відсутність особи за адресою місцезнаходження, місця проживання чи перебування особи, яка зареєстрована у встановленому законом порядку, якщо ця особа не повідомила суду іншої адреси.
Слід зазначити, що до повноважень господарських судів не віднесено установлення фактичного місцезнаходження юридичних осіб учасників судового процесу на час вчинення тих чи інших процесуальних дій. Тому примірники повідомлень про вручення рекомендованої кореспонденції, повернуті органами зв'язку з позначками "адресат відмовився", "за закінченням терміну зберігання", "адресат вибув", "адресат відсутній" і т.п., врахуванням конкретних обставин справи можуть вважатися належними доказами виконання господарським судом обов'язку щодо повідомлення учасників судового процесу про вчинення цим судом певних процесуальних дій.
У разі якщо ухвалу про вчинення відповідної процесуальної дії направлено судом за належною адресою, тобто на адресу вказану у витязі з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб та громадських формувань і повернуто підприємством зв'язку з посиланням на відсутність (вибуття) адресата, відмову від одержання, закінчення строку зберігання поштового відправлення тощо, то вважається, що адресат повідомлений про вчинення відповідної процесуальної дії. При цьому, сам лише факт не отримання кореспонденції, якою суд, з додержанням вимог процесуального закону, надсилав ухвалу для вчинення відповідних дій за належною адресою та яка повернулася в суд, у зв'язку з її неотриманням адресатом, не може вважатися поважною причиною не виконання ухвали суду, оскільки зумовлено не об'єктивними причинами, а суб'єктивною поведінкою сторони щодо отримання кореспонденції, яка надходила на його адресу (така правова позиція викладена у постановах Верховного Суду від 21.10.2024 у справі № 914/3445/23, від 05.03.2025 у справі № 904/4076/23).
Крім того, направлення листа рекомендованою кореспонденцією на дійсну адресу є достатнім для того, щоб вважати повідомлення належним, оскільки отримання зазначеного листа адресатом перебуває поза межами контролю відправника, а у даному випадку, суду (така ж правова позиція викладена у постанові Великої Палати Верховного Суду від 25.04.2018 у справі №800/547/17 (П/9901/87/18) (провадження № 11-268заі18), постановах Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 27.11.2019 у справі № 913/879/17, від 21.05.2020 у справі № 10/249-10/19, від 15.06.2020 у справі № 24/260-23/52-б), від 07.09.2022 № 910/10569/21, від 19.12.2022 № 910/1730/22, від 01.03.2023 № 910/18543/21, від 30.03.2023 № 910/2654/22, від 06.06.2023 № 922/3604/21, від 09.11.2023 у справі № Б-39/02-09 (922/3286/21).
Суд зазначає, що неотримання листа з ухвалою суду відповідачем та його повернення до суду є наслідком відсутності волевиявлення відповідача щодо його належного отримання, проте, ніяким чином не неналежним повідомленням про розгляд справи у розмінні ГПК України.
Враховуючи викладене вище, відповідач вважається повідомленим про розгляд справи належним чином.
При цьому, за змістом ст. 2 Закону України "Про доступ до судових рішень" кожен має право на доступ до судових рішень у порядку, визначеному цим Законом. Усі судові рішення є відкритими та підлягають оприлюдненню в електронній формі не пізніше наступного дня після їх виготовлення і підписання.
Судові рішення, внесені до Реєстру, є відкритими для безоплатного цілодобового доступу на офіційному веб-порталі судової влади України (ч. 1 ст. 4 Закону України "Про доступ до судових рішень").
Враховуючи наведене, господарський суд зазначає, що відповідач мав право та дійсну можливість ознайомитись з ухвалою про відкриття провадження у справі від 29.01.2026 у Єдиному державному реєстрі судових рішень (www.reyestr.court.gov.ua).
Станом на момент ухвалення даного рішення від відповідача письмового відзиву на позовну заяву до суду не надходило, як і не надходило будь-яких заяв чи клопотань по справі.
Відповідно до ч. 4 ст. 13 ГПК України кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов'язаних з вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.
Оскільки відповідач у встановлений строк не подав до суду відзив на позов, а відтак не скористався наданим йому процесуальними правами, враховуючи, що матеріали справи містять достатньо документів, які мають значення для правильного вирішення спору, суд вважає, що справа може бути розглянута за наявними у ній матеріалами відповідно до ч. 9 ст. 165 та ч. 2 ст. 178 ГПК України.
Розглянувши подані документи і матеріали, з'ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, Господарський суд міста Києва
19.11.2025 між Товариством з обмеженою відповідальністю "Фіннокор Холдінг" (постачальник) та Товариством з обмеженою відповідальністю "Блак Сі Товінг" (покупець) укладено договір № 13, за умовами п.1.1 якого постачальник зобов'язується на умовах даного договору поставити товар відповідно до специфікації до даного договору, а покупець прийняти товар на умовах, визначених цим договором та оплатити на підставі рахунку-фактури.
Найменування, кількість та асортимент товару визначається специфікацією. Вартість товару визначається постачальником в рахунку-фактурі та специфікації до даного договору. (п.1.2., 2.1 договору).
Згідно із п. 3.1, 3.2. договору товар має бути поставлений постачальником протягом 14 календарних днів з дати отримання попередньої оплати. Товар вважається зданим постачальником і прийнятим покупцем з моменту передачі товару безпосередньо покупцю або повноваженому представнику покупця відповідно до накладної. Повноважним представником покупця є особа, яка має оригінал довіреності на отримання товару зі заповненими обов'язковими реквізитами первинного документа. Факт передачі товару підтверджується видатковою накладною підписаною представником покупця.
Відповідно до п. 4.1.-4.3 договору покупець оплачує товар у розмірі 50% на підставі виставленого постачальником рахунку-фактури протягом 3 робочих днів з дати підписання специфікації за договором. Залишок у розмірі 50% сплачується після отримання товару покупцем протягом 1 робочого дня. Постачальник зобов'язується здійснити реєстрацію податкової накладної в ЄРПН протягом 3 календарних днів з моменту її складання.
Згідно з п.9.1. цей договір набуває чинності з моменту його підписання та діє до 31.12.2025, а в частині взаєморозрахунків - до повного їх закінчення. Закінчення строку дії договору не звільняє сторони від відповідальності за порушення, що мали місце під час дії договору.
Згідно специфікації № 1 поставці підлягали морські контейнери у кількості 3 штуки за ціною 85000,00 грн, загальною вартістю 255000,00 грн.
Відповідачем виставлено рахунок на оплату № 24 від 19.11.2025 на суму 255000,00 грн за морські контейнери у кількості 3 штуки.
Позивач сплатив суму 50% попередньої оплати у розмірі 127500,00 грн, що підтверджується платіжною інструкцією № 7123 від 19.11.2025 на суму 127500,00 грн.
Позивач звернувся до відповідача з претензією від 09.12.2025 № 94, в якій вимагав повернути суму попередньої оплати, в зв'язку з не поставкою товару у визначені договором строки. Докази направлення претензії долучені до матеріалів справи.
Відповідач відповіді на претензію не надав, товар не поставив, суму попередньої оплати не повернув.
Суд відзначає, що у вступній частині позовної заяви позивачем вказано ціну позову у сумі 190753,50 грн, проте, при здійсненні перерахунку заявлених до стягнення сум в резолютивній частині позову та наведених в позовній заяві розрахунків, суд встановив, що позивачем заявлено ціну позову у розмірі 190573,50 грн. А отже справа розглядається з урахуванням ціни позову у сумі 190573,50 грн.
Згідно зі статтею 11 Цивільного кодексу України цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки; підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини.
Частиною 1 статті 626 Цивільного кодексу України визначено, що договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.
Між сторонами виникли господарські відносини в сфері поставки, які регулюються нормами Цивільного кодексу України.
Згідно з ст. 526, 530 Цивільного кодексу України зобов'язання повинні виконуватись належним чином відповідно до умов договору та вимог цього кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту та інших вимог, що звичайно ставляться.
Відповідно до ст. 629 Цивільного кодексу України договір є обов'язковим для виконання сторонами.
Відповідно до ч.2 ст.712 Цивільного кодексу України до договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.
Згідно із ст. 655 Цивільного кодексу України за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов'язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов'язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.
Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 693 Цивільного кодексу України якщо договором встановлений обов'язок покупця частково або повністю оплатити товар до його передання продавцем (попередня оплата), покупець повинен здійснити оплату в строк, встановлений договором купівлі-продажу, а якщо такий строк не встановлений договором, - у строк, визначений відповідно до статті 530 цього Кодексу.
Судом встановлено, що сторони уклали договір поставки на виконання умов якого позивач оплатив 127500,00 грн попередньої оплати за товар, разом з тим доказів поставки відповідачем товару обумовленого договором матеріали справи не містять та відповідачем у порядку, передбаченому ГПК України, таких доказів суду не надано. Позивач звертався до відповідача з вимогою про повернення коштів, однак відповідач кошти не повернув.
Згідно з ч. 2 ст. 693 Цивільного кодексу України якщо продавець, який одержав суму попередньої оплати товару, не передав товар у встановлений строк, покупець має право вимагати передання оплаченого товару або повернення суми попередньої оплати.
Як вбачається з матеріалів справи, позивач здійснив попередню оплату за товар у сумі 127500,00 грн 19.11.2025. Отже, згідно умов договору, поставка товару мала бути здійснена протягом 14 календарних днів, за дати внесення попередньої оплати (19.11.2025). Тобто товар мав бути поставлений у строк не пізніше 03.12.2025, а з 04.12.2025 відповідач є таким, що прострочив поставку товару.
Позивач скористався своїм правом, наданим ЦК України та договором № 13 від 19.11.2025 і звернувся до відповідача з претензією про повернення суми попередньої оплати від 09.12.2025. А отже, у відповідача припинилось зобов'язання з поставки товару з 10.12.2025 та виникло грошове зобов'язання.
Доказів повернення відповідачем позивачу сплачених грошових коштів матеріали справи не містять.
Отже, суд дійшов висновку, що заявлена позивачем вимога про стягнення з відповідача 127500,00 грн попередньої оплати підлягає задоволенню повністю.
Позивач також просить стягнути з відповідача 30% річних у сумі 5239,73 грн за період з 04.12.2025 по 22.01.2026.
Згідно ч. 3 ст 693 ЦК України на суму попередньої оплати нараховуються проценти відповідно до статті 536 цього Кодексу від дня, коли товар мав бути переданий, до дня фактичного передання товару покупцеві або повернення йому суми попередньої оплати. Договором може бути встановлений обов'язок продавця сплачувати проценти на суму попередньої оплати від дня одержання цієї суми від покупця.
Відповідно до ст 536 ЦК України за користування чужими грошовими коштами боржник зобов'язаний сплачувати проценти, якщо інше не встановлено договором між фізичними особами або законом про банки і банківську діяльність. Розмір процентів за користування чужими грошовими коштами встановлюється договором, законом або іншим актом цивільного законодавства.
Відповідно до п. 6.2 договору керуючись ст 693 ЦК України сторони домовились, що якщо постачальник, який одержав суму попередньої оплати товару, не передав товар у встановлений строк, покупець має право вимагати передання оплаченого товару або повернення суми попередньої оплати. На суму попередньої оплати нараховуються проценти в розмірі 30% річних відповідно до ст 536 ЦК України від дня одержання суми попередньої оплати від покупця, до дня фактичного передання товару покупцеві або повернення суми попередньої оплати.
Судом було встановлено обставини перерахування позивачем суми попередньої оплати у розмірі 127500,00 грн 19.11.2025 та прострочення відповідачем поставки товару з 04.12.2025, в зв'язку з цим на підставі п. 6.2 договору, ст 693, 536 ЦК України у позивача виникло право на нарахування 30% річних за користування відповідачем його грошовими коштами та стягнення означених відсотків.
Суд перевірив розрахунок 30% річних, здійснений позивачем за період з 04.12.2025 по 22.01.2026 та вважає його обгрунтованим та арифметично вірним, а суму 30 % у розмірі 5239,73 грн такою, що підлягає стягненню з відповідача.
Позивач просить стягнути з відповідача втрати від інфляції у сумі 255,00 грн за грудень 2025 року.
Статтею 625 Цивільного кодексу України визначено, що боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
Оскільки, позивач звернувся до відповідача з претензією від 09.12.2025 про повернення суми попередньої оплати, зобов'язання відповідача з поставки товару припинилось, натомість виникло грошове зобов'язання з повернення суми попередньої оплати, а тому вимога позивача є обгрунтованою.
Суд перевірив розрахунок втрат від інфляції, здійснений позивачем та вважає його обгрунтованим та арифметично вірним, а суму втрат від інфляції у розмірі 255,00 грн такою, що підлягає стягненню з відповідача.
Позивач просить стягнути з відповідача неустойку у розмірі 10828,77 грн за період з 04.12.2025 по 22.01.2026 та штраф у розмірі 25500,00 грн за порушення строків поставки товару.
Згідно п. 6.1 договору у випадку порушення постачальником строків поставки товару, відповідно до п. 3.1 даного договору, постачальник виплачує покупцю неустойку, в розмірі подвійної облікової ставки НБУ від вартості непоставленого товару за кожен день прострочення. У випадку порушення строку поставки більш ніж на 2 календарних дні постачальник додатково сплачує покупцю штраф у розмірі 10 % від вартості непоставленого товару.
Відповідно до ст. 549 ЦК України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання. Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов'язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання. Боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити на користь кредитора пеню в розмірі подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня. Договором може бути визначено менший розмір пені.
Статтею 551 ЦК України передбачено, що предметом неустойки може бути грошова сума, рухоме і нерухоме майно. Якщо предметом неустойки є грошова сума, її розмір встановлюється договором або актом цивільного законодавства. Розмір неустойки, встановлений законом, може бути збільшений у договорі, якщо таке збільшення не заборонено законом.
Судом встановлено, що поставка товару мала бути здійснена до 03.12.2025, а з 04.12.2025 відповідач є таким, що порушив строки поставки товару. Станом на 09.12.2025 (дату претензії позивача про повернення суми попередньої оплати) товар поставлений відповідачем не був, прострочення термінів поставки було більше 2 календарних днів. А отже у позивача виникло право нарахувати неустойку за період з 04.12.2025 по 09.12.2025 та штраф за порушення строків поставки товару. Після звернення позивача з вимогою про повернення суми попередньої оплати зобов'язання відповідача з поставки товару припинилось. Тобто після 09.12.2025 відсутні підстави для нарахування та стягнення пені за порушення строків поставки товару.
Суд здійснив перерахунок пені за період з 04.12.2025 по 09.12.2025, згідно якого з відповідача підлягає стягненню неустойка у розмірі 1299,45 грн.
Суд перевірив розрахунок штрафу, здійснений позивачем та вважає його обгрунтованим та арифметично вірним, а суму штрафу у розмірі 25500,00 грн такою, що підлягає стягненню з відповідача у повному обсязі.
Позивач просить стягнути з відповідача компенсацію за не реєстрацію податкової накладної у сумі 21250,00 грн.
Згідно п. 6.3 договору в разі не реєстрації податкової накладної у встановлений п. 4.2 цього договору строк, реєстрації з порушенням цього строку, а так само у випадку не розблокування та/або не вжиття усіх законних заходів для розблокування податкової накладної, у разі зупинення податковим органом її реєстрації в ЄРПН, постачальник зобов'язаний протягом 3 днів з моменту отримання відповідної вимоги, сплатити покупцю компенсацію в сумі рівній ПДВ в такій податковій накладній.
Як вбачається з матеріалів справи, сторони уклали договір поставки, за яким продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму.
Реалізуючи свободу договору, сторони вправі на власний розсуд визначити строки і порядок поставки товару, його якість та асортимент, комплектність, перелік товаросупровідних документів, порядок їх передачі як і порядок, строки та спосіб оплати тощо, передбачивши цивільно-правову відповідальність за порушення цих умов.
Що ж стосується податкових накладних, їх складання та реєстрації, то це документ, призначений для розрахунку податку на додану вартість, а не для оформлення операцій з поставки товару господарюючим суб'єктом; податкова накладна, складена та зареєстрована в ЄРПН платником податку, який здійснює операції з постачання товарів/послуг, є для покупця таких товарів/послуг підставою для нарахування сум податку, що відносяться до податкового кредиту.
Приписи частин другої та третьої статті 6 та статті 627 ЦК України визначають співвідношення між актами цивільного законодавства і договором. Допустимість конкуренції між актами цивільного законодавства і договором випливає з того, що вказані норми передбачають ситуації, коли сторони в договорі можуть відступити від положень актів цивільного законодавства та врегулювати свої відносини на власний розсуд, і коли вони не вправі цього робити.
Свобода договору, як одна з принципових засад цивільного законодавства, є межею законодавчого втручання у приватні відносини сторін. Водночас сторони в договорі можуть відступити від положень актів цивільного законодавства і врегулювати свої відносини на власний розсуд, крім випадків, коли такий відступ неможливий в силу прямої вказівки акта законодавства, а також якщо відносини сторін регулюються імперативними нормами.
ПК України не передбачає застосування до правовідносин у сфері справляння податків і зборів правила "дозволено все, що не заборонено", як і не надає можливості застосування до цих правовідносин цивільного законодавства, у тому числі законодавства, що регулює зобов'язальні правовідносини сторін. Ці норми є імперативними, тобто, такими, що не допускають ніяких відхилень, можливості їх зміни шляхом узгодження цих змін сторонами.
Обов'язок продавця зареєструвати податкову накладну є обов'язком платника податку у публічно-правових відносинах, а не обов'язком перед покупцем, а включення до приватноправового договору обов'язків, що належать до публічно-правової сфери, до сфери регулювання податкового законодавства, не перетворює ці обов'язки на цивільні незалежно від волевиявлення сторін договору. У разі невідповідності договірного регулювання приписам імперативних норм застосуванню в будь-якому разі підлягають саме імперативні норми, відтак таке договірне регулювання не створює передбачених ним правових наслідків, не надає підстав для застосування договірної відповідальності.
Відповідно сторони не можуть врегулювати свої відносини (визначити взаємні права та обов'язки) у спосіб, який суперечить існуючому публічному порядку, порушує положення Конституції України, не відповідає загальним засадам цивільного законодавства, передбаченим статтею 3 ЦК України, які обмежують свободу договору (справедливість, добросовісність, розумність). Домовленість сторін договору про врегулювання своїх відносин всупереч існуючим у законодавстві обмеженням не спричиняє встановлення відповідного права та/або обов'язку, як і його зміни та припинення.
Вимога позивача про стягнення компенсації у розмірі 21250,00 грн не підлягає задоволенню, оскільки невиконання або неналежне виконання умов договору щодо здійснення реєстрації податкової накладної не є правопорушенням у сфері господарювання та не може бути підставою для покладення на продавця господарської відповідальності у виді штрафної санкції.
Означена правова позиція також викладена в постанові Об'єднаної Палати Верховного Суду № 904/29531/24 від 06.02.2026.
Відповідно до ст.13 Господарського процесуального кодексу України судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов'язків, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов'язаних з вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.
Згідно із ст. 86 Господарського процесуального кодексу України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).
Відповідно до положень ст.2 Господарського процесуального кодексу України завданням господарського судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів, пов'язаних із здійсненням господарської діяльності, та розгляд інших справ, віднесених до юрисдикції господарського суду, з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав і законних інтересів фізичних та юридичних осіб, держави. При цьому, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, згідно положень ст. 74 Господарського процесуального кодексу України. Згідно зі ст. 79 Господарського процесуального кодексу України наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування. Питання про вірогідність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.
З огляду на наведені вище норми, враховуючи доведення позивачем своїх позовних вимог, а відповідачем не представлення суду більш вірогідних доказів, ніж ті, які надані позивачем, суд прийшов до висновку про часткове задоволення позовних.
Витрати позивача по сплаті судового збору відповідно до п. 2 ч. 1 ст. 129 Господарського процесуального кодексу України покладаються на відповідача пропорційно сумі задоволених вимог.
Керуючись ст. 73, 74, 76-79, 86, 129, 232, 233, 237, 238, 240 Господарського процесуального кодексу України, суд
1.Позов задовольнити частково.
2. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "Фіннокор Холдінг" (03040, місто Київ, вулиця Васильківська, будинок 4, ідентифікаційний код 45810631) на користь Товариство з обмеженою відповідальністю "Блак Сі Товінг" (65062, Одеська область, місто Одеса, бульвар Французький, будинок 66/1, офіс 503 В, ідентифікаційний код 43585804) суму попередньої оплати у розмірі 127500 (сто двадцять сім тисяч п'ятсот) грн 00 коп., 30% річних у розмірі 5239 (п'ять тисяч двісті тридцять дев'ять) грн 73 коп., втрати від інфляції у розмірі 255 (двісті п'ятдесят п'ять) грн 00 коп., штраф у розмірі 25500 (двадцять п'ять тисяч п'ятсот) грн 00 коп., неустойку у розмірі 1299 (одна тисяча двісті дев'яносто дев'ять) грн 45 коп., судовий збір у розмірі 2232 (дві тисячі двісті тридцять дві) грн 40 коп.
3.В частині позовних вимог про стягнення неустойки у розмірі 9529,32 грн та компенсації у розмірі 21250,00 грн - відмовити.
4.Після набрання рішенням законної сили, видати наказ.
Відповідно до частини 1 статті 241 Господарського процесуального кодексу України рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано.
Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом двадцяти днів, а на ухвалу суду - протягом десяти днів з дня його (її) проголошення. Якщо в судовому засіданні було проголошено скорочене (вступну та резолютивну частини) рішення суду або якщо розгляд справи (вирішення питання) здійснювався без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення (частина 1 статті 256 Господарського процесуального кодексу України).
Суддя І.В.Усатенко