ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01054, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 334-68-95, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua
м. Київ
26.03.2026Справа № 910/15894/25
За позовомТовариства з обмеженою відповідальністю "ПИВЗАВОД ГАМБРИНУС"
до1) Приватного підприємства "ФОБОС" 2) Державної організації "Український національний офіс інтелектуальної власності та інновацій"
провизнання недійсним свідоцтва на торговельну марку та зобов'язання вчинити дії
Суддя Підченко Ю.О.
Секретар судового засідання Панасюк Ю.М.
Представники сторін:
від позивача: Коваль А.М.;
від відповідача-1: Лебеденко М.Б.;
від відповідача-2: Поліщук Н.В.
У провадженні Господарського суду міста Києва перебуває справа № 910/15894/25 за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «ПИВЗАВОД ГАМБРИНУС» (далі також - позивач, ТОВ «ПИВЗАВОД ГАМБРИНУС») до Приватного підприємства «ФОБОС» (далі також - відповідач-1, ПП «ФОБОС») та Державної організації «Український національний офіс інтелектуальної власності та інновацій» (далі також - відповідач-2) відповідно до якого позивач просить:
- визнати недійсним повністю свідоцтво України № НОМЕР_3 від 09.07.2025 р. на знак для товарів і послуг «Гамбринус пивний дім - 1883», що належить ПП «ФОБОС»;
- зобов'язати Державну організацію "Український національний офіс інтелектуальної власності та інновацій" внести зміни до Державного реєстру свідоцтв України на знаки для товарів і послуг, ведення якого здійснюється в електронній формі, стосовно визнання недійсним повністю свідоцтва України № НОМЕР_3 від 09.07.2025 р. та здійснити публікацію про це в офіційному електронному бюлетені "Промислова власність".
Ухвалою від 05.01.2026 суд задовольнив заяву Товариства з обмеженою відповідальністю «ПИВЗАВОД ГАМБРИНУС» про вжиття заходів забезпечення позову шляхом заборони Приватному підприємству «ФОБОС» та Державній організації «Український національний офіс інтелектуальної власності та інновацій» вчиняти дії.
09.01.2026 відповідач-2 подав відзив на позов, а 16.01.2026 позивачем подано відповідь на відзив.
Крім того, відповідач-2 скористався своїм правом на подання письмових заперечень у порядку ст. 167 ГПК України.
09.02.2026 до суду від відповідача-1 надійшов відзив на позов у якому також заявлено про поновлення строку для його подання в порядку ст. 119 ГПК України.
Крім того, 11 та 12 лютого 2026 представники відповідача-1 звернулися до суду із клопотаннями про відкладення.
Представники позивача безпосередньо в підготовчому засіданні 12.02.2026 не заперечували проти поновлення відповідачу-1 строку для подання відзиву та заперечили проти відкладення.
Представник відповідача-2 проти заявлених відповідачем-1 клопотань не заперечував.
Зважаючи на наведені відповідачем-1 доводи, керуючись положеннями ст. 119 ГПК України, суд дійшов висновку про поновлення строку для подання відзиву та про долучення відзиву від 06.02.2026 до справи.
У той же час, суд дійшов висновку про відсутність підстав для відкладення підготовчого засідання, адже строки для подання сторонами заяв в порядку ст. 161 ГПК минули, а наведені представниками відповідача-1 у клопотаннях про відкладення обставини суд не визнає поважними.
З огляду на строки розгляду справи та на те, що в підготовчому провадженні здійснено дії передбачені ст. 182 Господарського процесуального кодексу України, суд вирішив закрити підготовче провадження та призначити справу до розгляду по суті на 26.03.2026.
Крім того, враховуючи поновлення відповідачу-1 строку для подання відзиву, суд наголосив на праві сторін подати заяви в порядку ст.ст. 166, 167 ГПК України, а всі заяви та клопотання сторін, що надійдуть до початку розгляду справи по суті, будуть вирішені з урахуванням положень ст. 207 ГПК України.
17.02.2026 до суду від позивача надійшла відповідь на відзив, а також заява про стягнення з Приватного підприємства «ФОБОС» понесених судових витрат у розмірі 686 358,80 грн.
Крім того, 19.02.2026 позивач надав письмові пояснення щодо заперечень, поданих відповідачем-2 від 26.01.2026.
Відповідач-1, у свою чергу, 18.03.2026 подав заяву про зменшення заявлених позивачем до стягнення витрат на послуги адвоката до 10 000,00 грн.
Напередодні судового засідання 26.03.2026 до суду від відповідача-1 надійшло клопотання про зупинення провадження у справі № 910/15894/25 до вирішення іншої справи № 916/1050/26 і набрання в ній рішенням законної сили.
Безпосередньо в судовому засіданні 26.03.2026 суд наголосив на заявах та клопотаннях, які надійшли після закриття підготовчого провадження та призначення справи до розгляду по суті.
За вимогами ст. 198 ГПК України головуючий відповідно до завдань господарського судочинства керує ходом судового засідання, забезпечує додержання послідовності і порядку вчинення процесуальних дій учасниками судового процесу..., в тому числі забезпечує повне, всебічне та об'єктивне з'ясування обставин справи, порядок у судовому засіданні.
На підставі викладеного, учасники судового процесу зобов'язані виконувати розпорядження головуючого, дотримуватися встановленого порядку та утримуватися від будь-яких дій, що свідчать про явну неповагу до суду або встановлених у судді правил (ст. 200 ГПК України).
Керуючись положеннями ст. 207 Господарського процесуального кодексу України, суд долучив до справи подані позивачем письмові пояснення на заперечення відповідача-2 та відповідь на відзив відповідача-1.
Представник відповідача-1 наполягав на задоволенні клопотання про зупинення провадження у справі та усно заявив про повернення на стадію підготовчого провадження.
Представник відповідача-2 доводи представника відповідача-1 підтримав, не заперечував проти повернення до стадії підготовчого провадження та проти зупинення справи.
Натомість, представник позивача проти заявлених відповідачем-1 клопотань заперечив.
Розглядаючи усне клопотання представника відповідача-1 про повернення на стадію підготовчого провадження, суд наголосив, що чинним господарським процесуальним законодавством не встановлено порядку та підстав для повернення до стадії підготовчого провадження. Повернення до стадії підготовчого провадження не є загальною практикою, а є виключенням та застосовується судом у виняткових випадках (схожу правову позицію викладено у постановах Верховного суду від 16.12.2021 у справі № 910/7103/21, від 02.10.2019 у справі № 916/2421/18, від 06.02.2019 у справі № 916/3130/17, від 03.04.2019 у справі № 913/317/18).
Відповідно до сталої позиції Верховного Суду, для вирішення питання щодо можливості повернення до стадії підготовчого провадження після його закриття суд першої інстанції має встановити:
- чи є обставини, якими сторона обґрунтовує таку необхідність, вагомими;
- чи відповідні процесуальні дії можуть бути реалізовані лише на стадії підготовчого провадження.
Така позиція міститься у постановах Верховного Суду від 10.12.2024 р. у справі № 922/1428/16, від 17.09.2024 р. у справі № 910/6145/23, від 16.07.2024 р. у справі № 927/1124/23, від 02.04.2024 у справі № 917/239/23.
Правова позиція, викладена в постанові Верховного Суду від 05.10.2022 у справі № 204/6085/20, у якій зазначено: «Відповідно до практики Верховного Суду, суди першої інстанції за наявності певних обставин можуть прийняти рішення про повернення до стадії підготовчого провадження після його закриття для вчинення тих чи інших процесуальних дій, які можуть бути реалізовані лише на стадії підготовчого провадження.
Разом з тим, такі обставини мають бути вагомими, оскільки можливість повернення до стадії підготовчого провадження з будь-яких підстав нівелює саме значення стадій господарського процесу: як підготовчого провадження, так і стадії розгляду справи по суті.
Заслухавши доводи представника відповідача-1, суд встановив, що наведені ним підстави для повернення в підготовче провадження не є винятковими, а всі процесуальні дії в даній справі відповідно до ст. 182 ГПК України вже були реалізовані судом на стадії підготовчого провадження.
Тому, усне клопотання представника ПП «ФОБОС» про повернення на стадію підготовчого провадження задоволенню не підлягає.
Відповідно до ч. 3 ст. 195 Господарського процесуального кодексу України, провадження у справі на стадії її розгляду по суті зупиняється тільки з підстав, встановлених пунктами 1-3-1 частини першої статті 227 та пунктом 1 частини першої статті 228 цього Кодексу.
Відповідач-1 у своєму клопотанні про зупинення посилається на п. 5 ч. 1 ст. 227 ГПК України.
Зважаючи на те, що клопотання про зупинення подане відповідачем-1 на стадії розгляду справи по суті, а наведені підстави для зупинення не підпадають під дію ч. 3 ст. 195 Господарського процесуального кодексу України, то суд дійшов висновку про відмову в задоволенні клопотання відповідача-1 від 26.03.2026 про зупинення.
Після вирішення вказаних заяв та клопотань представник відповідача-1 усно заявив про відвід судді від розгляду справи № 910/15894/25.
Оскільки відвід заявлено пізніше ніж за три робочі дні до судового засідання, то відповідно до положень абз. 2 ч. 3 ст. 39 Господарського процесуального кодексу України, така заява не підлягає передачі на розгляд іншому судді, а питання про відвід судді вирішується судом, що розглядає справу.
Суд оголосив перерву в судовому засіданні.
Після перерви суд заслухав доводи представників сторін стосовно заявленого відповідачем-1 відводу.
Дослідивши вказані представником ПП «ФОБОС» обставини та докази у справі, суд дійшов висновку, що наведені заявником підстави для відводу судді від розгляду справи № 910/15894/25 необґрунтовані та не містять підстав для відводу судді, у розумінні ст. 35 Господарського процесуального кодексу України, а доводи представника ПП «ФОБОС» зводяться до незгоди з процесуальними діями (рішеннями) судді.
Оскільки представником ПП «ФОБОС» не доведено наявності інших обставин, які викликають сумнів у неупередженості або об'єктивності судді, то суд визнав заявлений відвід необґрунтованим та відмовив у задоволенні заяви представника відповідача-1, про що постановив ухвалу.
Після вирішення заяви про відвід судом продовжено розгляд справи по суті.
Представник відповідача-1 усно заявив про відкладення судового засідання, мотивуючи це необхідністю ознайомитися з матеріалами справи та підготуватися до розгляду. Представник відповідача-2 проти відкладення судового засідання не заперечував.
Натомість, представник позивача наголосив на відсутності підстав для відкладення та зауважив, що наявних у справі доказів достатньо для вирішення спору по суті. Відкладення розгляду справи заявлене відповідачем-1 з метою затягування судового процесу, а матеріали справи не місять нових доказів та доводів, для ознайомлення з якими необхідний додатковий час.
Заслухавши доводи представників сторін, суд наголосив, що під час підготовчого провадження сторони скористалися своїм правом на подання заяв по суті справи в порядку ст. 161 ГПК України, а також надали докази на підтвердження своїх позицій щодо предмета спору в справі.
Крім того, керуючись п. 15 ч. 2 ст. 182 ГПК України суд, у підготовчому засіданні встановив порядок з'ясування обставин справи та порядок дослідження доказів під час розгляду справи по суті.
Оскільки підстави для відкладення судового засідання з розгляду справи по суті відсутні, суд відмовив у задоволенні клопотання представника відповідача-1 про відкладення.
Після вирішення всіх заяв і клопотань, суд заслухав вступне слово учасників справи. Зважаючи на те, що підстав для застосування положень ч. 2 ст. 209 ГПК України стосовно зміни порядку з'ясування обставин справи та порядку дослідження доказів встановлено не було, то суд перейшов до стадії дослідження доказів.
Судом відповідно до вимог ст. 210 ГПК України, були досліджені всі докази, які будуть покладені в основу ухваленого ним судового рішення.
Тому, керуючись приписами ч. 4 вказаної статті було запропоновано учасникам судового процесу надати свої пояснення з приводу переліку доказів, які впливають на спосіб захисту порушеного права в розумінні вимог Європейського суду з прав людини у справах: «Дорани проти Ірландії» від 31.07.2003, «Пантелієнко проти України» від 29.06.2006 та «Федорченко проти України» 01.06.2006, які підкреслюють справедливий баланс, ефективний засіб юридичного захисту в національних судах та відповідає статті 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04.11.1950.
Безпосередньо в судовому засіданні 26.03.2026 за участі представників сторін було оглянуто наданий позивачем примірник твору образотворчого мистецтва «ІНФОРМАЦІЯ_2», автором якого є ОСОБА_1 .
Представники сторін висловили свою думку щодо висновку експертів № 84/11-2025 від 12.12.2025, який буде оцінений судом відповідно до вимог статті 104 ГПК України.
Судом прийнято до уваги, що кожна зі сторін повинна довести ті обставини, в тому числі докази, на які вона посилається як на підставу своїх вимог та заперечень (ст. 74 ГПК України).
Також, суд повідомив, що розподіл судових витрат буде здійснено з урахуванням положень ст.ст. 221 та 244 ГПК України після ухвалення рішення.
Суд закінчив з'ясування обставин справи та перевірку їх доказами, перейшов до стадії судових дебатів.
Рішення в даній справі ухвалено з урахуванням ст.ст. 219, 220, 233 Господарського процесуального кодексу України.
Розглянувши подані документи і матеріали, заслухавши пояснення представників сторін, всебічно і повно з'ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, Господарський суд міста Києва, -
Товариство з обмеженою відповідальністю «ПИВЗАВОД ГАМБРИНУС» є юридичною особою, що здійснює підприємницьку діяльність, пов'язану з виробництвом пива та його розповсюдженням на території України під брендом «Гамбринус», а станом на дату подання позову лінійка товарів під вказаною назвою представлена шістьма різними сортами пива.
Між ОСОБА_1 (як автором) та ТОВ «ПИВЗАВОД ГАМБРИНУС» (як правонаступником), 18.03.2025 укладено договір про передання (відчуження) майнових прав інтелектуальної власності на твір (далі також - договір), згідно з яким автором з власної ініціативи 06 липня 1986 року було створено твір образотворчого мистецтва «ІНФОРМАЦІЯ_2», що підтверджується свідоцтвом про реєстрацію авторського права на твір за № НОМЕР_1 від 13.03.2025, виданим Національним органом інтелектуальної власності Державною організацією «Український національний офіс інтелектуальної власності та інновацій».
Згідно з п. 1.1 договору, за винагороду автор передає (відчужує) правонаступникові всі без винятку права інтелектуальної власності на твір образотворчого мистецтва «ІНФОРМАЦІЯ_2», зображення якого наведене у Додатку № 1 до цього договору, а правонаступник приймає від автора усі майнові права інтелектуальної власності на твір, включаючи без обмежень:
- право на використання твору;
- право перешкоджати неправомірному використанню твору, в тому числі забороняти таке використання;
- інші майнові права інтелектуальної власності, встановлені законом.
Вказаний договір зареєстрований Державною організацією «Український національний офіс інтелектуальної власності та інновацій» 02.06.2025, що підтверджується Рішенням про реєстрацію договору, який стосується права автора на твір № НОМЕР_2 .
Позивач, як особа, яка має право на використання твору образотворчого мистецтва, 09.04.2025 подав заявку № m202506273 на реєстрацію торговельної марки «Гамбринус BAR».
Втім, як стверджує позивач, у зв'язку з подання ПП «ФОБОС» 13.08.2025 заперечень проти реєстрації торговельної марки за заявкою № m202506273, ТОВ «ПИВЗАВОД ГАМБРИНУС» стало відомо про існування іншої торговельної марки «Гамбринус Пивний Дім 1883» за свідоцтвом України № НОМЕР_3 від 09.07.2025, належної відповідачу-1 для послуг 43 класу МКТП, яка, на переконання позивача, є переробкою, адаптацією та частковим відтворенням твору образотворчого мистецтва «ІНФОРМАЦІЯ_2».
Позивач наголошує, що позначення відповідачем-1 було подане на реєстрацію 05.12.2022, а отже - набагато пізніше дати створення твору образотворчого мистецтва «Гамбринус BAR».
Спір у даній справі виник у зв'язку з тим, на думку позивача, що оспорювана торговельна марка за свідоцтвом № НОМЕР_3: не відповідає умовам надання правової охорони, визначеним згідно з законодавством, що діяло на дату подання заявки, оскільки частково відтворює твір мистецтва, права на який належать позивачу; свідоцтво було видано внаслідок подання заявки із порушенням прав третіх осіб, зокрема - із порушенням прав суб'єкта авторських прав на твір образотворчого мистецтва «ГАМБРИНУС BAR» дозволяти або забороняти використання його твору.
Заперечуючи проти заявленого позову відповідач-1 посилався, здебільшого, на наступні обставини:
- з моменту реєстрації юридичної особи у 1997 році ПП «ФОБОС» постійно здійснює господарську діяльність, зокрема, у сфері ресторанного бізнесу, надання послуги пив-бару під торгівельною маркою «Гамбринус»;
- з метою отримання правової охорони 05.12.2022 було подано заявку № m202214845 на реєстрацію торговельної марки «Гамбринус Пивний Дім 1883», в результаті чого було отримано Свідоцтво на торговельну марку № НОМЕР_3 від 09.07.2025;
- з боку УКРНОІВІ не було жодних порушень будь-яких вимог чинного законодавства щодо процедури проведення експертизи об'єктів інтелектуальної власності при проведенні експертизи заявки № m202214845 та прийнятті рішення про реєстрацію торговельної марки;
- напис «ІНФОРМАЦІЯ_3», автором якого себе декларує ОСОБА_1 було створено і використовувався ще до 1986 року, а авторство на сьогоднішній день неможливо встановити, однак має своє історичне походження;
- позивачем не доведено належними та допустимими доказами створення графічного зображення «ІНФОРМАЦІЯ_3» у 1986 році та виникнення авторського права на твір саме із зазначеного періоду.
Відповідач-2, у свою чергу, також наполягав на необґрунтованості заявленого позову та наводив такі доводи:
- експертизу заявки № m202214845 та винесення рішення про реєстрацію торговельної марки за свідоцтвом України № НОМЕР_3 здійснено відповідно до принципів, встановлених статтею 19 Конституції України, а саме на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Законом;
- твір «ІНФОРМАЦІЯ_2» не є твором образотворчого мистецтва та не є відомим твором мистецтва, відсутній факт відтворення твору образотворчого мистецтва «ІНФОРМАЦІЯ_2» у торговельній марці за Свідоцтвом України № НОМЕР_3, а тому відсутні підстави, передбачені пунктом 1 частини першої статті 19 Закону України «Про охорону прав на знаки для товарів і послуг» для визнання Свідоцтва України № НОМЕР_3 недійсним;
- відсутні докази створення твору у 1986 році та виникнення авторського права на твір автора саме із зазначеного періоду часу, а також наявності у позивача авторського права на твір образотворчого мистецтва станом на дату подання заявки на торговельну марку за Свідоцтвом України № НОМЕР_3, а тому відсутні підстави, передбачені пунктом 2 частини першої статті 19 Закону України «Про охорону прав на знаки для товарів і послуг» для визнання Свідоцтва України № НОМЕР_3 недійсним;
- Висновок експерта № 84/11-2025 є неналежним доказом, оскільки складений за результатами комісійної експертизи, зробленої на замовлення позивача, а не на підставі ухвали суду; складений особами, що не мають відповідної кваліфікації; складений із застосуванням неправильної методології дослідження; містить висновки про правові категорії авторського права; містить дослідження питань, що не відносяться до предмету розгляду даного спору.
Оцінюючи подані докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, та, враховуючи те, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, суд зазначає таке.
Відповідно до ч. 3 ст. 418 Цивільного кодексу України (далі також - ЦК України) право інтелектуальної власності є непорушним. Ніхто не може бути позбавлений права інтелектуальної власності чи обмежений у здійсненні, крім випадків, передбачених законом.
Згідно з ч. 1 ст. 420 ЦК України, до об'єктів права інтелектуальної власності зокрема, належать торговельні марки (знаки для товарів і послуг).
Об'єктом торговельної марки може бути будь-яке позначення або будь-яка комбінація позначень. Такими позначеннями можуть бути, зокрема, слова, у тому числі власні імена, літери, цифри, зображувальні елементи, кольори, форма товарів або їх пакування, звуки, за умови що такі позначення придатні для відрізнення товарів або послуг одних осіб від товарів або послуг інших осіб, придатні для відображення їх у Реєстрі таким чином, що дає змогу визначити чіткий і точний обсяг правової охорони, що надається.
Обсяг правової охорони, що надається, визначається зображенням торговельної марки та переліком товарів і послуг, внесеними до Реєстру, і засвідчується свідоцтвом з наведеними у ньому копією внесеного до Реєстру зображення торговельної марки та переліком товарів і послуг.
Відповідно до ч. 1 ст. 492 ЦК України торговельною маркою може бути будь-яке позначення або будь-яка комбінація позначень, які придатні для вирізнення товарів (послуг), що виробляються (надаються) однією особою, від товарів (послуг), що виробляються (надаються) іншими особами. Такими позначеннями можуть бути, зокрема, слова, літери, цифри, зображувальні елементи, комбінації кольорів.
Відповідно до ст. 1 Закону України «Про охорону прав на знаки для товарів та послуг» (далі також - Закон), торговельна марка - позначення, за яким товари і послуги одних осіб відрізняються від товарів і послуг інших осіб.
Відповідно до абзацу 5 п. 3 Постанови Верховної Ради України від 23.12.1993 № 3771-ХІІ "Про введення в дію Закону України "Про охорону прав на знаки для товарів і послуг" (далі також - Закон) свідоцтво України може бути визнано недійсним у разі невідповідності знака умовам його реєстрації, визначеним законодавством, що діяло на дату подання заявки. Таким чином, господарські суди повинні оцінювати відповідність зареєстрованих позначень умовам надання правової охорони згідно із законодавством, що було чинним на дату подання заявки.
Статтею 19 Закону передбачено, що свідоцтво може бути визнано у судовому порядку недійсним повністю або частково у разі:
а) невідповідності зареєстрованого знака умовам надання правової охорони;
б) наявності у свідоцтві елементів зображення знака та переліку товарів і послуг, яких не було у поданій заявці;
в) видачі свідоцтва внаслідок подання заявки з порушенням прав інших осіб.
Відповідно до Постанови Верховної Ради України «Про введення в дію Закону України «Про охорону прав на знаки для товарів і послуг» від 23.12.1993 № 3771-XII відповідність знаків умовам їх реєстрації визначається згідно з законодавством, що діяло на дату подання заявки.
Так, на час подання заявки на реєстрацію торговельної марки за Свідоцтвом № НОМЕР_3 - 05.12.2022, діяла редакція Закону від 14.10.2020.
Частиною першою статті 5 Закону у редакції від 14.10.2020, було визначено, що правова охорона надається знаку для товарів і послуг, який не суперечить публічному порядку, загальновизнаним принципам моралі, вимогам Закону України "Про засудження комуністичного та націонал-соціалістичного (нацистського) тоталітарних режимів в Україні та заборону пропаганди їхньої символіки" та на який не поширюються підстави для відмови в наданні правової охорони, встановлені цим Законом. Згідно з частиною четвертою статті 6, що регулювала підстави для відмови у наданні правової охорони, не реєструються як торговельні марки позначення, які відтворюють назви відомих в Україні творів науки, літератури і мистецтва або цитати і персонажі з них, твори мистецтва та їх фрагменти без згоди власників авторського права або їх правонаступників.
Як вбачається із наявних у справі доказів, позивач набув повний обсяг майнових прав на твір образотворчого мистецтва «ІНФОРМАЦІЯ_2», на підставі договору про передання (відчуження) майнових прав інтелектуальної власності б/н від 18.03.2025, укладеного між ним та ОСОБА_1 - автором твору, що підтверджується, окрім іншого, його підписом на оригінальному примірнику відповідного твору, та примірником договору про передання (відчуження) майнових прав інтелектуальної власності б/н від 18.03.2025.
Також, авторське право на даний твір було зареєстровано за Свідоцтвом України про реєстрацію авторського права на твір образотворчого мистецтва «ІНФОРМАЦІЯ_2» № НОМЕР_1 від 13.03.2025, а договір про передання (відчуження) майнових прав інтелектуальної власності б/н від 18.03.2025 - згідно з Рішенням про реєстрацію договору, що стосується майнових прав на твір « ІНФОРМАЦІЯ_1 », від 02 червня 2025 року № 7496.
Зокрема, відповідно до п. 5.1. договору б/н від 18.03.2025 р, автор заявляє та гарантує наступне:
- твір образотворчого мистецтва «ІНФОРМАЦІЯ_2» («ІНФОРМАЦІЯ_4») було створено ним самостійно та із власної ініціативи 06 липня 1986 року;
- автор заявляє, що ним не передавалися (не відчужувалися) права на твір іншим особам повністю чи частково та не укладалися договори про передачу (відчуження) прав на Твір;
- автор заявляє, що ним не надавалися ліцензії на право використання твору іншим особам та не укладалися договори про передачу прав на використання Твору.
05.12.2022 відповідачем-1 було подано на реєстрацію, а 09.07.2025 - зареєстровано торговельну марку «Гамбринус Пивний Дім 1883» за Свідоцтвом України № НОМЕР_3 від 09.07.2025 для послуг 43 класу МКТП.
Таким чином, позивач, у передбаченому законодавством порядку набув всіх прав інтелектуальної власності на твір «Твір образотворчого мистецтва «ІНФОРМАЦІЯ_2» та як правовласник (належний правонаступник автора) мав правомірні очікування на використання такого твору, зокрема, й у своїй господарській діяльності.
Зважаючи на те, що відповідачі під час розгляду справи заперечували проти авторства ОСОБА_1 та наголошували на неможливості встановити дату створення ним твору, то суд вважає за необхідне наголосити на такому.
В силу ч. 1 ст. 41 Конституції України кожен має право володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю, результатами своєї інтелектуальної, творчої діяльності. Згідно з частиною другою статті 54 Конституції України громадянам гарантується свобода літературної, художньої, наукової і технічної творчості, захист інтелектуальної власності, їхніх авторських прав, моральних і матеріальних інтересів, що виникають у зв'язку з різними видами інтелектуальної діяльності. Кожний громадянин має право на результати своєї інтелектуальної, творчої діяльності; ніхто не може використовувати або поширювати їх без його згоди, за винятками, встановленими законом.
Відповідно до ч. 1 ст. 420 ЦК України до об'єктів права інтелектуальної власності належать, зокрема, літературні та художні твори та торговельні марки (знаки для товарів і послуг).
Суб'єктами права інтелектуальної власності є: творець (творці) об'єкта права інтелектуальної власності (автор, виконавець, винахідник тощо) та інші особи, яким належать особисті немайнові та (або) майнові права інтелектуальної власності відповідно до цього Кодексу, іншого закону чи договору (стаття 421 ЦК України).
Згідно з п.1 ч.1 ст. 433 ЦК України об'єктами авторського права є твори, а саме літературні та художні твори, зокрема, твори живопису, архітектури, скульптури та графіки; ілюстрації, карти, плани, ескізи і пластичні твори, що стосуються географії, топографії, архітектури або науки; інші твори.
Твори є об'єктами авторського права без виконання будь-яких формальностей щодо них та незалежно від їх завершеності, призначення, цінності тощо, а також способу чи форми їх вираження (ч. 2 ст. 433 ЦК України).
Авторське право на твір виникає внаслідок факту його створення. Твір вважається створеним з моменту первинного надання йому будь-якої об'єктивної форми (письмової, речової, електронної (цифрової) тощо). За відсутності доказів іншого, автором твору вважається фізична особа, ім'я якої, як автора, зазначено у оригіналі або копії твору (презумпція авторства). Для виникнення і здійснення авторського права не вимагається реєстрація твору чи будь-яке інше спеціальне його оформлення, а також виконання будь-яких інших формальностей (стаття 9 Закону України «Про авторське право і суміжні права»).
Відповідно до частини першої статті 435 Цивільного кодексу України, первинним суб'єктом авторського права є автор твору. За відсутності доказів іншого автором твору вважається фізична особа, зазначена звичайним способом як автор на оригіналі або примірнику твору (презумпція авторства). Суб'єктами авторського права є також інші фізичні та юридичні особи, які набули прав на твори відповідно до договору або закону.
У статті 5 Закону України «Про авторське право і суміжні права» передбачено, що авторське право становлять особисті немайнові права автора і майнові права суб'єктів авторського права. Первинним суб'єктом авторського права є автор твору. Суб'єктами майнових авторських прав можуть бути також інші фізичні або юридичні особи, до яких перейшли майнові права на твір на підставі правочину або закону.
Згідно з ч. 1 ст. 12 Закону України «Про авторське право і суміжні права», суб'єкт авторського права має право використовувати твір будь-яким способом (способами), а також виключне право дозволяти або забороняти використання твору іншими особами. Способами використання твору є, зокрема: 1) відтворення; 9) переробка, адаптація, аранжування та інші подібні зміни твору. Цей перелік не є вичерпним. Відповідно до частини другої цієї статті, майнові права на твір, передбачені частиною першою цієї статті, може бути передано (відчужено) іншій особі на підставі закону чи правочину повністю (на всі способи використання твору на території всіх держав світу) або частково (на окремі способи використання твору на території всіх держав світу або на окремі способи використання твору на території окремих держав світу, або на всі способи використання твору на території окремих держав світу). Особа, до якої перейшли майнові права на твір у повному складі або частково, є суб'єктом авторського права у межах набутих прав.
Як вже було вказано вище, під час судового засідання з розгляду спору по суті, за участі представників сторін було оглянуто наданий позивачем примірник твору образотворчого мистецтва «ІНФОРМАЦІЯ_2», який містив підпис автора ОСОБА_1 .
Тобто, факт існування твору образотворчого мистецтва «ІНФОРМАЦІЯ_2» підтверджується наявними у справі доказами.
У той же час, зважаючи на те, що вимогами законодавства у сфері авторського права не передбачено обов'язку автора підтверджувати своє авторство на створений ним твір, то право на твір виникло у ОСОБА_1 з моменту його створення.
Автором твору вважається фізична особа, ім'я якої, як автора, зазначено у оригіналі або копії твору, а чинне законодавство встановлює презумпцію авторства. Тому, наразі відсутні підстави вважати, що ОСОБА_1 не є автором твору образотворчого мистецтва «ІНФОРМАЦІЯ_2».
Відповідачами презумпцію авторства не було спростовано, як і не було надано доказів підтвердження походження використаного у оспорюваній торгівельній марці стилізованого виконання слова «Гамбринус» авторським шрифтом. Натомість відповідачем-1 було лише зазначено про недостатність доказів на підтвердження авторства та дати створення твору, що повністю спростовується встановленими вище обставинами справи.
Свідоцтво про реєстрацію авторського права на твір № НОМЕР_1 від 13.03.2025 (яке станом на дату розгляду справи є дійсним) також свідчить про належність ОСОБА_1 прав на створений ним твір образотворчого мистецтва. Жодна інша особа не довела авторства на цей твір та не спростувала належними й допустимими доказами, що автором є саме ОСОБА_1 .
Відповідач-1 наголошував, що напис «ІНФОРМАЦІЯ_3» було створено і використано ще до 1986 року, а його авторство на сьогоднішній день неможливо встановити, однак має своє історичне походження.
Так, як свідчать доводи ПП «ФОБОС», вперше назва «Гамбрінус» фігурує в місцевій періодиці 20.01.1866: «Ресторація «ГАМБРІНУС », щодня свіжі МЛИНИ. Водночас доводиться до відома публіки, що з недавнього часу заклад « Гамбрінус » перетворений на досконалу ресторацію, і що 100 абонементних порційних карток віддаються за 12 рублів ».
З історичної довідки від одеських істориків та краєзнавців ( ОСОБА_2 , ОСОБА_3 ) вбачається: « У 1883 році було засновано знаменитий завод Санценбахера. В одеських архівах зберігся «дозвіл » на влаштування пивзаводу, виданий Одеською міською управою. Завод побудований за проектом архітектора Бруно Бауера. Пиво вироблялося за класичною технологією з витримкою 60 днів, розливалося в дубові бочки ємністю 90 і 180 літрів, частина - фірмові пляшки з порцеляновими пробками. На заводі були й перші у місті холодильники. Тут варили пиво " Баварське ", " Мюнхенське», «Пльзенське», «Віденське». Після смерті Санценбахера завод перейшов у власність сімейства Енні , після революції був націоналізований. З 1920 до 1995 року - це «Одеський пивзавод №1». У 1995 році він став АТ «Гамбринус», який припинив існування у 2007.
Враховуючи пояснення відповідача-1 щодо походження напису «Гамбринус» суд наголошує, що питання походження самого слова та початок його використання не є предметом спору в справі.
Спір у справі виник саме у зв'язку з реєстрацією ПП «ФОБОС свідоцтва України № НОМЕР_3 від 09.07.2025 на торговельну марку, яке містить комбіноване позначення, що складається, зокрема, із домінантного словесного елемента - стилізованого напису «Гамбринус», який виконаний схожим шрифтом та у стилі твору образотворчого мистецтва «ІНФОРМАЦІЯ_2», права на який з 18.03.2025 (укладення договору про передання (відчуження) майнових прав інтелектуальної власності на твір) належать ТОВ «ПИВЗАВОД ГАМБРИНУС». Тобто, оскаржується саме зовнішній вигляд (візуальне втілення) спірного позначення.
Позивачем на підтвердження доводів позовної заяви було надано Висновок експертів № 84/11-2025, складений комісією експертів Дорошенко О. Ф. та Мінченко Н.В. 12.12.2025 за результатами проведення комісійної експертизи у сфері інтелектуальної власності.
Згідно з вказаним висновком:
- Торговельна марка «ГАМБРИНУС пивний дім 1883» за свідоцтвом України № НОМЕР_3 від 09.07.2025, належна Приватному підприємству «ФОБОС», є переробкою, адаптацією та частковим відтворенням твору образотворчого мистецтва «ІНФОРМАЦІЯ_2», створеного 06 липня 1986 року в порядку індивідуальної розробки автором ОСОБА_1 , авторські права на який належать Товариству з обмеженою відповідальністю «ПИВЗАВОД ГАМБРИНУС» згідно договору б/н про передання (відчуження) майнових прав інтелектуальної власності на твір від 18.03.2025.
- Позначення «ГАМБРИНУС основан в 1883 году» за заявкою № m201322025 від 28.11.2013, яке було подане на реєстрацію у якості торговельної марки Приватним підприємством «ФОБОС», є переробкою, адаптацією та частковим відтворенням твору образотворчого мистецтва «ІНФОРМАЦІЯ_2», створеного 06 липня 1986 року в порядку індивідуальної розробки автором ОСОБА_1 , авторські права на який належать Товариству з обмеженою відповідальністю «ПИВЗАВОД ГАМБРИНУС» згідно договору б/н про передання (відчуження) майнових прав інтелектуальної власності на твір від 18.03.2025.
При цьому, суд зауважує, що висновок експерта для суду не має заздалегідь встановленої сили і оцінюється судом разом із іншими доказами за правилами, встановленими статтею 86 цього Кодексу. Відхилення судом висновку експерта повинно бути мотивоване в судовому рішенні (ст. 104 ГПК України).
На сторінці 9 висновку наведені визначення понять твору та твору візуального мистецтва, згідно з якими твір - це результат творчої праці автора, втілений в будь-якій об'єктивній формі придатній для відтворювання. Твір візуального мистецтва - це картина, малюнок, графічний твір, скульптура, існуючі в єдиному примірнику або в обмеженій кількості, які підписані й послідовно пронумеровані автором.
Твір образотворчого мистецтва (логотип/емблема), що має оригінальне графічне рішення «Гамбринус BAR», складається з двох основних елементів:
- центральний домінантний елемент - напис «Гамбринус», який виконано у декоративно-графічному стилі; з використанням характерних гострих та пластичних ліній; з вираженим контрастом товщини штрихів. Стилізація літер має ознаки авторського шрифту, тобто шрифт не є типовим або масовим, а являє собою оригінальну художню розробку;
- додатковий елемент - слово «BAR», виконує роль підзаголовку; структурує композицію; підсилює семантику зображення.
Визначення терміну «відтворення» міститься у ст. 1 Закону України «Про авторське право та суміжні права», відповідно до якого: відтворення - це пряме чи опосередковане виготовлення однієї або більше копій об'єкта авторського права та/або суміжних прав (або його частини) будь-яким способом та у будь-якій формі, у тому числі для тимчасового чи постійного зберігання в електронній (цифровій), оптичній або іншій формі, яку може зчитувати комп'ютер, а також створення тривимірного твору з двовимірного і навпаки та створення тривимірного твору на основі набору інструкцій, який зчитується комп'ютером для виготовлення тривимірного твору.
Переробка - це створення нового твору на основі вже існуючого твору шляхом внесення творчих змін, модифікацій, доповнень, скорочень або художньої трансформації, при цьому зберігається зв'язок із первісним твором, а новий твір не є самостійним за своєю первинною творчою природою.
Адаптація - це форма переробки твору, яка полягає у пристосуванні його до нових умов використання, нових технічних засобів, іншої аудиторії або іншої цільової форми.
Візуальне сприйняття досліджуваного графічного твору та торговельної марки за свідоцтвом України № НОМЕР_3 наведено на сторінці 14 висновку та дає змогу оцінити зовнішній вигляд обох порівнюваних об'єктів.
Як встановлено експертами, під час зіставлення загальної композиції виявлено однакову структурну схему, домінанту однакову за змістом та функцією, повторення загального силуету напису, відтворення стилю шрифту, однакову пластика закінчень, збіг внутрішнього ритму.
Перевіривши вказаний висновок, суд дійшов висновку, що він відповідає усім вимогам чинного законодавства України. З наданого висновку вбачається, що він складений експертами належної кваліфікації, при проведенні дослідження експертам надавались матеріали, необхідні для повного дослідження порушених питань, у ньому міститься докладний опис проведених досліджень та обґрунтовані, чіткі висновки з поставлених запитань. Наданий висновок не суперечить іншим матеріалам справи.
Наведені у висновку обставини свідчать, що торговельна марка «ГАМБРИНУС пивний дім 1883» за свідоцтвом України № НОМЕР_3 від 09.07.2025, належна Приватному підприємству «ФОБОС», є переробкою, адаптацією та частковим відтворенням твору образотворчого мистецтва «ІНФОРМАЦІЯ_2», створеного 06 липня 1986 року в порядку індивідуальної розробки автором ОСОБА_1 .
Втім, матеріали справи не містять доказів надання ПП «ФОБОС» ОСОБА_1 або ТОВ «ПИВЗАВОД ГАМБРИНУС» (як правонаступником) дозволу на використання об'єкту авторського права - твору образотворчого мистецтва «ІНФОРМАЦІЯ_2».
Тож, торговельна марка «ГАМБРИНУС пивний дім 1883» за свідоцтвом України № НОМЕР_3 від 09.07.2025, належна Приватному підприємству «ФОБОС» суперечить вимогам ч. 1 ст. 5 Закону України «Про охорону прав на знаки для товарів і послуг» (у редакції від 14.10.2020), адже на неї поширюються підстави для відмови в наданні правової охорони через відтворення твору мистецтва та його фрагменту без згоди власника авторського права або його правонаступника.
Оскільки ТОВ «ПИВЗАВОД ГАМБРИНУС» набуло майнові права інтелектуальної власності на твір образотворчого мистецтва «ІНФОРМАЦІЯ_2», створеного 06 липня 1986 року в порядку індивідуальної розробки автором ОСОБА_1 , то саме позивачу належить право на заборону іншим суб'єктам використовувати цей твір та право здійснювати діяльність із усунення порушення авторських прав.
Тобто, судом з'ясовано недоведення ПП «ФОБОС» використання ним фрагменту твору в позначенні для його торговельної марки з дозволу автора або його правонаступника - позивача.
У складі поданого відповідачем-1 на реєстрацію позначення відтворено твір образотворчого мистецтва «ІНФОРМАЦІЯ_2» без дозволу автора, а отже - з порушенням авторських прав третіх осіб.
З огляду на наведені вище обставини, оскільки відповідач-1 без належної правової підстави використав твір образотворчого мистецтва «ІНФОРМАЦІЯ_2» під час створення своєї торговельної марки, то, як наслідок, свідоцтво України № НОМЕР_3 від 09.07.2025 на знак для товарів і послуг «Гамбринус пивний дім - 1883» підлягає визнанню недійсним, оскільки містить відтворення твору мистецтва та його фрагменту без згоди власника авторського права або його правонаступника.
Виходячи із заявлених позовних вимог, наведених обґрунтувань та наданих доказів, суд дійшов висновку:
· що позовна вимога Товариства з обмеженою відповідальністю "ПИВЗАВОД ГАМБРИНУС" про визнання недійсним повністю свідоцтва України № НОМЕР_3 від 09.07.2025 р. на знак для товарів і послуг "Гамбринус пивний дім - 1883", що належить Приватному підприємству "ФОБОС" є обґрунтованою та підлягає задоволенню;
· позовна вимога про зобов'язання Державної організації "Український національний офіс інтелектуальної власності та інновацій" внести зміни до Державного реєстру свідоцтв України на знаки для товарів і послуг, ведення якого здійснюється в електронній формі, стосовно визнання недійсним повністю свідоцтва України № НОМЕР_3 від 09.07.2025 р. та здійснити публікацію про це в офіційному електронному бюлетені "Промислова власність", як похідна від основної (визнання недійсними свідоцтва)також підлягає задоволенню. Позовні вимоги підлягають задоволенню в повному обсязі.
Відповідно до статті 13 Господарського процесуального кодексу України судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов'язків, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов'язаних з вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.
Згідно зі ст. ст. 76, 77 Господарського процесуального кодексу України, належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.
За приписами статті 86 Господарського процесуального кодексу України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.
В п. 53 Рішення Європейського суду з прав людини від 20.09.2012 у справі «Федорченко та Лозенко проти України» (Заява № 387/03), зазначено, що при оцінці доказів суд керується критерієм доведеності «поза розумним сумнівом». Тобто, аргументи сторони мають бути достатньо вагомими, чіткими, узгодженими.
Судом зроблено оцінку кожного аргументу, наведеного учасниками справи, з'ясовані мотиви визнання доказів більш вірогідними щодо кожної обставини, яка є предметом доказування в даному спорі, в тому числі застосовано до спірних правовідносин норму права та вказано мотиви такого застосування, що відповідає положенням ст. 238 ГПК України.
Також судом враховано, що усі судові рішення повинні бути зрозумілими, викладеними чітко і простою мовою, що є необхідною передумовою розуміння його сторонами. Судове рішення повинне бути обґрунтованим, з наданням відповіді на аргументи сторін, що здатні вплинути на вирішення спору, а виклад підстав для прийняття рішення не повинен бути неодмінно довгим, оскільки необхідно знайти належний баланс між стислістю та правильним розумінням ухваленого рішення (Висновок № 11 (2008) Консультативної ради європейських судів (п.п. 32-41)).
Відповідно до ст. 129 Господарського процесуального кодексу України, з огляду на задоволення позовних вимог, витрати зі сплати судового збору покладаються на відповідача-1 - ПП «ФОБОС».
Керуючись ст. ст. 12, 13, 73, 74, 76, 77, 86, 104, 129, 219, 220, 232, 233, 237, 238, ст. ст. 240, 241, ч. 1 ст. 256, 288 Господарського процесуального кодексу України, суд -
1. Позов Товариства з обмеженою відповідальністю "ПИВЗАВОД ГАМБРИНУС" задовольнити.
2. Визнати недійсним повністю свідоцтво України № НОМЕР_3 від 09.07.2025 р. на знак для товарів і послуг «Гамбринус пивний дім - 1883», що належить Приватному підприємству «ФОБОС».
3. Зобов'язати Державну організацію "Український національний офіс інтелектуальної власності та інновацій" внести зміни до Державного реєстру свідоцтв України на знаки для товарів і послуг, ведення якого здійснюється в електронній формі, стосовно визнання недійсним повністю свідоцтва України № НОМЕР_3 від 09.07.2025 р. та здійснити публікацію про це в офіційному електронному бюлетені "Промислова власність".
4. Стягнути з Приватного підприємства "ФОБОС" на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "ПИВЗАВОД ГАМБРИНУС" судовий збір в розмірі 4 844,80 грн.
5. Після набрання рішенням законної сили видати наказ.
Рішення господарського суду набирає законної сили згідно зі ст. 241 Господарського процесуального кодексу України. Відповідно до ч. 1 ст. 256 та ст. 257 Господарського процесуального кодексу України апеляційна скарга подається безпосередньо до суду апеляційної інстанції протягом двадцяти днів з дня складення повного судового рішення.
Повний текст рішення складено та підписано 06.04.2026 року.
Суддя Ю.О.Підченко