ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01054, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 334-68-95, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua
м. Київ
03.04.2026Справа № 910/14714/25
Господарський суд міста Києва у складі судді Лиськова М.О. розглянувши у порядку спрощеного позовного провадження без виклику сторін справу
За позовом Управління з питань реклами виконавчого органу Київської міської
ради (Київської міської державної адміністрації)
узвіз Боричів, 8, м. Київ, 04070; ідентифікаційний код 41348526
до Товариства з обмеженою відповідальністю "АСОЦІАЦІЯ СТРАВ"
вул. Хорива, 1, м. Київ, 04071; ідентифікаційний код 45149638
про стягнення 7 423,49 грн.
Управління з питань реклами виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) (далі-позивач) звернулася до Господарського суду міста Києва з позовною заявою до Товариство з обмеженою відповідальністю "АСОЦІАЦІЯ СТРАВ" (далі-відповідач) стягнення 7 423,49 грн., з яких: основний борг - 5 479,02 грн., штраф - 15773,33 грн., пеня - 650,81 грн., 3% річних - 125,10 грн., інфляційне збільшення - 395,23 грн. за Договором №3648/19 від 12.01.2024.
Ухвалою Господарського суду міста Києва від 02.12.2025 прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження у справі №910/14714/25 за правилами спрощеного позовного провадження без виклику сторін (без проведення судового засідання). Встановлено сторонам строки для подання заяв по суті справи.
Відповідач правом, наданим статтею 165 ГПК України, на подання відзиву на позов не скористався, хоча про розгляд справи №910/14714/25 був повідомлений належним чином. Будь-яких заяв чи клопотань на адресу суду не направляв.
При цьому, у разі ненадання відповідачем відзиву у встановлений судом строк без поважних причин, суд вирішує справу за наявними матеріалами (частина 9 статті 165, частина 2 статті 178 ГПК України).
Приймаючи до уваги те, що Товариство належним чином було повідомлено про розгляд даної справи, а також враховуючи наявність у матеріалах справи достатньої кількості документів для розгляду справи по суті, суд дійшов висновку про її розгляд за наявними матеріалами.
Відповідно до статті 248 ГПК України суд розглядає справи у порядку спрощеного позовного провадження протягом розумного строку, але не більше шістдесяти днів з дня відкриття провадження у справі.
Водночас, суд враховує, що відповідно до частини 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод, кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку.
Розумним, зокрема, вважається строк, що є об'єктивно необхідним для виконання процесуальних дій, прийняття процесуальних рішень та розгляду і вирішення справи з метою забезпечення своєчасного (без невиправданих зволікань) судового захисту.
З огляду на практику Європейського суду з прав людини, критеріями розумних строків є: правова та фактична складність справи; поведінка заявника, а також інших осіб, які беруть участь у справі, інших учасників процесу; поведінка органів державної влади (насамперед суду); характер процесу та його значення для заявника (справи "Федіна проти України" від 02.09.2010, "Смірнова проти України" від 08.11.2005, "Матіка проти Румунії" від 02.11.2006, "Літоселітіс проти Греції" від 05.02.2004 та інші).
Приймаючи до уваги зазначені вище обставини, для визначення обставин справи, які підлягають встановленню, та вчинення інших дій з метою забезпечення правильного, своєчасного і безперешкодного розгляду справи по суті, а також виконання завдання розгляду справи по суті, розгляд справи здійснено за межами строків, встановлених ГПК України, проте в розумні строки.
Дослідивши матеріали справи, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді у судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд вважає позовні вимоги Управління обґрунтованими.
12.01.2024 між Управлінням (далі за текстом договору - Робочий орган) та Товариством (далі за текстом договору - Рекламорозповсюджувач) було укладено договір тимчасового користування місцем, що перебуває у комунальній власності територіальної громади м. Києва, для розміщення зовнішньої реклами, відповідно до пункту 1.1. якого па підставі відповідного наказу Робочого органу про встановлення пріоритету на місце для розміщення рекламного засобу, дозволу на розміщення зовнішньої реклами, наданого на підставі розпорядження виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації), Рекламорозповсюджувачеві надається право тимчасового платного користування місцем, що перебуває у комунальній власності територіальної громади міста Києва, виключно для розміщення та експлуатації рекламного засобу (далі - право тимчасового користування).
Рекламорозповсюджувач зобов'язується прийняти в платне користування місце та користуватись наданим йому місцем добросовісно та розумно відповідно до загальних вимог законодавства України, правил щодо благоустрою населених пунктів, умов цього Договору та Порядку розміщення зовнішньої реклами в місті Києві, затвердженого розпорядженням виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) від 05.02.2019 №207, зареєстрованого в Головному територіальному управлінні юстиції у Місті Києві 25.02.2019 за №34/2211 (далі - Порядок), своєчасно та у повному обсязі відповідно до Договору здійснювати оплату за тимчасове користування місцем, сумлінно виконувати усі свої обов'язки за цим Договором, самостійно нести відповідальність за технічний стан рекламного засобу (далі - РЗ), порушення вимог техніки безпеки під час розташування та експлуатації РЗ, утримання місця у належному санітарному стані відповідно до законодавства (пункт 1.2. договору).
Пунктом 4.1. договору передбачені права Робочого органу, зокрема: на підставі відповідних рішень Робочого органу про встановлення/продовження пріоритету та рішень виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) про надання/продовження дозволу нараховувати та вимагати сплати за тимчасове користування місцем, змінювати розмір нарахувань за тимчасове користування місцем у разі змін в технологічній (конструктивній) схемі РЗ, плоті РЗ, зонального коефіцієнту та базової) тарифу (підпункт 4.1.1.);
нараховувати та стягувати штрафні санкції за прострочення оплати за тимчасове користування місцем (підпункт 4.1.2.).
Відповідно до пункту 6.1. договору сторони домовились, що ціною цього договору є плата за тимчасове користування, розмір якої відповідно до статті 632 Цивільного кодексу України визначається та розраховуються па підставі рішень Київської міської ради або розпоряджень її виконавчого органу залежно від встановлених за Рекламорозповсюджувачем пріоритетів та наданих дозволів, вказаних у відповідних адресних переліках.
Пунктом 6.2. договору передбачено, що плата за тимчасово користування місцем нараховується, зараховується та використовується Робочим органом у порядку, визначеному рішеннями Київської міської ради або її виконавчого органу.
Згідно з пунктом 6.3. договору підставою для нарахування плати за тимчасове користування місцями та внесення Рекламорозповсюджувачем плати є рішення Робочого органу про встановлення/продовження пріоритету, рішення виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) про надання/продовження дозволу, інші юридичні факти (вчинки Рекламорозповсюджувача щодо фактичного користування місцем для розміщення РЗ) відповідно до пункту 4 частини 2 статті 11 Цивільного кодексу України, цей договір.
За пунктом 6.4. договору плата щомісячно перераховується Рекламорозповсюджувачем до бюджету міста Києва відповідно до умов договору. У разі прострочення термінів сплати, визначених Договором, розмір несплаченої суми плати коригується з урахуванням штрафів, пені та індексу інфляції, відповідно до умов Договору та законодавства.
У відповідності до пункту 6.5. договору Рекламорозповсюджувач не звільняється від плати при відсутності РЗ на місці щодо якого виконавчим органом Київської міської ради (Київською міською державною адміністрацією) прийнято рішення про надання/продовження дозволу.
Відповідно до пункту 6.6. договору плата нараховується з дати прийняття рішення про встановлення пріоритету, надання дозволу. При продовженні строку дії пріоритету, продовженні строку дії дозволу плата нараховується з дати, з якої продовжено строк дії пріоритету або дозволу.
Положеннями пункту 6.8. визначено, що плата за тимчасове користування місцем нараховується:
до дати закінчення строку дії дозволу (підпункт 6.8.1.);
до дати прийняття розпорядження виконавчим органом Київської міської ради (Київською міською державною адміністрацією) про анулювання дозволу - у разі звернення Рекламорозповсюджувача із заявою про анулювання дозволу (підпункт 6.8.2.)
до дати прийняття розпорядження виконавчим органом Київської міської ради (Київською міською державною адміністрацією) про відмову у продовженні строку дії дозволу (у випадку коли таке розпорядження прийняте після закінчення строку дії дозволу) - у разі звернення Рекламорозповсюджувача із заявою про продовження дозволу (підпункт 6.8.3.).
У разі нездійснення Рекламорозповсюджувачем демонтажу РЗ відповідно до пункту 5.2.7 Договору після закінчення строку дії дозволу плата нараховується за весь час фактичного користування Рекламорозповсюджувачем місцем до моменту здійснення демонтажу та складання відповідного акту обстеження місця розташування РЗ Робочим органам або КП "Київреклама".
Пунктом 6.13. договору визначено, що розрахунковим періодом надання місця у тимчасове користування та нарахування плати за тимчасове користування місцем є календарний місяць.
Згідно з пунктом 6.14. договору плата за тимчасове користування місцем, штрафні санкції за прострочення здійснення платежів нараховується Робочим органом щомісячно та переказуються Рекламорозповсюджувачем не пізніше 20-го числа поточного місяця, виключно на казначейський рахунок у Головному управлінні Державної казначейської служби України у м. Києві (отримувач: ГУК у м. Києві/м. Київ/50110065 Код ЄДРПОУ 37993783) для зарахування до цільового фонду спеціального фонду бюджету міста Києва, в розмірах, зазначених у рахунках. Факт неотримання рахунку не звільняє Рекламорозповсюджувача від здійснення плати.
Робочий орган застосовує до Рекламорозповсюджувача штрафні санкції у вигляді пені за несвоєчасне або неповне внесення платежів у розмірі подвійної облікової ставки Національного банку України, яка діяла у період, за який сплачується пеня, від суми простроченого платежу за кожен день прострочення, а також три відсотки річних під простроченої сум (пункт 7.2. договору).
За пунктом 7.3. договору Робочий орган має право додатково нарахувати боржнику за прострочення внесення платежів за тимчасове користування, то складає більше 1 (одного) місяця, штраф у розмірі 15 (п'ятнадцять) відсотків простроченої суми.
Цей договір згідно з пунктом 8.1. набирає чинності з моменту його підписання сторонами та скріплення печатками та діє щодо кожного місця розміщення РЗ протягом строку дії встановленого пріоритету та/або дозволу, а також протягом строку фактичного користування місцем. Припинення пріоритету або дозволу щодо окремого місця для розміщення РЗ у разі наявності у Рекламорозповсюджувача інших чинних пріоритетів та/або дозволів не тягне за собою припинення цього договору в цілому.
На підставі наказу Управління з питань реклами Виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) від 04.03.2024 №356 «Про надання дозволів на розміщення зовнішньої реклами» Відповідачу надано Дозволи на розміщення рекламних засобів №98179-23 та №98180-23.
Також між Позивачем та Відповідачем було підписано Адресний перелік, який є невід'ємною частиною Договору, згідно яких Відповідачу надано право тимчасового користування місцем.
За період із з 01.01.2024 по 31.10.2025 Управлінням було виставлено Товариству рахунки на оплату на загальну суму 5 479,02 грн.
Вищезазначена заборгованість також підтверджується відповідною довідкою Управління.
У матеріалах справи відсутні будь-які докази внесення плати за тимчасове користування місцем для розміщення реклами.
У зв'язку із невнесенням Товариством плати за тимчасове користування місцем для розміщення реклами у період із січня 2024 року по жовтень 2025 року за договором тимчасового користування місцем, що перебуває у комунальній власності територіальної громади м. Києва, для розміщення зовнішньої реклами, Управління звернувся з даним позовом до суду про стягнення з Товариства 5 479,02 грн основного боргу, 773,33 грн штрафу 15%, 650,81 грн пені, 125,10 грн 3% річних та 395,23 грн інфляційних втрат.
Статтею 11 ЦК України визначено, що цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки; підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини.
Частиною 1 статті 626 ЦК України визначено, що договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.
Відповідно до статей 6, 627 ЦК України сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.
Відповідності до статті 509 ЦК України та статті 173 ГК України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку. Зобов'язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу.
За приписами частини 1 статті 193 ГК України суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. До виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.
Аналогічне положення мітиться в частині 1 статті 526 ЦК України.
Відповідно до статті 629 ЦК України договір є обов'язковим для виконання сторонами.
Правовідносини, пов'язані із розміщенням зовнішньої реклами у місті Києві, регулюються Законом України "Про рекламу", Типовими правилами розміщення зовнішньої реклами, затверджені постановою Кабінету Міністрів України від 29.12.2003 №2067, Порядком розміщення зовнішньої реклами в місті Києві, затвердженими розпорядженням Київської міської ради від 05.02.2019 №207, Правилами благоустрою міста Києва, затвердженими рішенням Київської міської ради від 25.12.2008 № 1051/1051 та іншими нормативними актами України.
Так, згідно частини 1 статті 16 Закону України "Про рекламу", розміщення зовнішньої реклами у населених пунктах проводиться на підставі дозволів, що надаються виконавчими органами сільських, селищних, міських рад, а поза межами населених пунктів - на підставі дозволів, що надаються обласними державними адміністраціями, а на території Автономної Республіки Крим - Радою міністрів Автономної Республіки Крим, в порядку, встановленому цими органами на підставі типових правил, що затверджуються Кабінетом Міністрів України.
Відповідно до пункту 3 Типових правил розміщення зовнішньої реклами, зовнішня реклама розміщується на підставі дозволів та у порядку, встановленому виконавчими органами сільських, селищних, міських рад відповідно до цих Правил. Видача (відмова у видачі, переоформлення, видача дубліката, анулювання) дозволу на розміщення зовнішньої реклами здійснюється відповідно до Закону України "Про дозвільну систему у сфері господарської діяльності".
У відповідності до пункту 23 та пункту 24 Типових правил розміщення зовнішньої реклами, дозвіл надається строком на п'ять років, якщо менший строк не зазначено у заяві. Виданий у встановленому порядку дозвіл є підставою для розміщення зовнішньої реклами та виконання робіт, пов'язаних з розташуванням рекламного засобу.
Отже, укладення Управління та Товариством договору №3648/19 від 12.01.2024 було спрямоване на отримання останнім місця для розміщення реклами та одночасного обов'язку по здійсненню оплати за таке користування.
Із матеріалів справи вбачається, що у період із січня 2024 року по жовтень 2025 року Управлінням було виставлено Товариству рахунки на оплату (з урахуванням рахунків коригування) на загальну суму 5 479,02 грн. Вищезазначена заборгованість також підтверджується відповідною довідкою Управління.
При цьому, жодних доказів оплати матеріали справи не містять та не були надані відповідачем.
Таким чином, заборгованість Товариства становить 5 479,02 грн.
Умовою виконання зобов'язання є строк (термін) його виконання. Дотримання строку виконання є одним із критеріїв належного виконання зобов'язання, оскільки прострочення є одним із проявів порушення зобов'язання. Строк (термін) виконання зобов'язання за загальним правилом, узгоджується сторонами в договорі.
Положеннями статті 530 ЦК України визначено, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).
Суд дійшов висновку, що строк для оплати за користування місцем для розміщення рекламного засобу у спірний період є таким, що настав.
Таким чином, у зв'язку з неналежним виконанням Відповідачем своїх зобов'язань щодо внесення плати за тимчасове користування місцем у розмірі 5 479,02 грн, строк виконання якого настав, суд дійшов висновку про наявність у Відповідача основної суми заборгованості у вищезазначеному розмірі, відтак позов в цій частині підлягає задоволенню.
Також, у зв'язку із несвоєчасним внесення плати, Позивачем нараховано до стягнення 395,23 грн інфляційних втрат та 125,10 грн 3% річних, нарахованих за період з 20.01.2024 по 01.11.2025 на щомісячні суми боргу.
Відповідно до частини 1 статті 612 ЦК України боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.
Невиконання зобов'язання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання) статтею 610 ЦК України кваліфікується як порушення зобов'язання.
Правові наслідки порушення юридичними і фізичними особами своїх грошових зобов'язань передбачені, зокрема, приписами статей 549-552, 611, 625 ЦК України.
За умовами частини 2 статті 625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
У статті 625 ЦК України визначені загальні правила відповідальності за порушення будь-якого грошового зобов'язання незалежно від підстав його виникнення (договір чи делікт). Тобто, приписи цієї статті поширюються на всі види грошових зобов'язань, якщо інше не передбачено договором або спеціальними нормами закону, який регулює, зокрема, окремі види зобов'язань.
Грошовим, за змістом статей 524, 533-535, 625 ЦК України, є виражене в грошових одиницях (національній валюті України чи в грошовому еквіваленті в іноземній валюті) зобов'язання сплатити гроші на користь іншої сторони, яка, відповідно, має право вимагати від боржника виконання його обов'язку. Грошовим слід вважати будь-яке зобов'язання, що складається в тому числі з правовідношення, в якому праву кредитора вимагати від боржника виконання певних дій кореспондує обов'язок боржника сплатити гроші на користь кредитора. Зокрема, грошовим зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона зобов'язана оплатити поставлену продукцію, виконану роботу чи надану послугу в грошах, а друга сторона вправі вимагати від першої відповідної оплати, тобто в якому передбачено передачу грошей як предмета договору або сплату їх як ціни договору.
Аналогічна правова позиція викладена у постановах Великої Палати Верховного Суду від 11.04.2018 у справі №758/1303/15-ц, від 16.05.2018 у справі №686/21962/15-ц, від 10.04.2018 у справі №910/10156/17.
Передбачене законом право кредитора вимагати сплати боргу з урахуванням індексу інфляції та процентів річних є способами захисту його майнового права та інтересу, суть яких полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові.
Сплата трьох процентів річних від простроченої суми (якщо інший їх розмір не встановлений договором або законом), так само як й інфляційні нарахування, не мають характеру штрафних санкцій і є способом захисту майнового права та інтересу кредитора шляхом отримання від боржника компенсації (плати) за користування ним коштами, належними до сплати кредиторові.
З огляду на прострочення відповідачем виконання грошового зобов'язання, перевіривши надані позивачем розрахунки інфляційних втрат та процентів річних за відповідні періоди, суд вважає їх арифметично правильними, такими, що відповідають умовам договору та положенням чинного законодавства, а тому з Товариства на користь Управління підлягають стягненню 395,23 грн інфляційних втрат та 125,10 грн 3% річних, відтак позов в цій частині також підлягає задоволенню.
Крім цього, у зв'язку із несвоєчасною сплатою Відповідачем грошових коштів за договором Управлінням нараховано до стягнення 650,81 грн пені, нарахованої за період з 21.01.2024 по 01.11.2025 на щомісячні суми боргу, а також 15% штрафу у розмірі 773,33грн.
Стаття 549 ЦК України визначає неустойку (штраф, пеню) як грошову суму або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення ним зобов'язання. Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов'язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.
Статтею 230 ГК України визначено, що штрафними санкціями визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми, які учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі неналежного виконання господарського зобов'язання. Цією ж статтею визначено види штрафних санкцій - неустойка, штраф, пеня.
Із системного аналізу вищенаведених положень чинного законодавства вбачається, що вказані штрафні санкції можуть бути стягнуті лише у тому випадку (якщо не встановлено законом), коли основне зобов'язання прямо забезпечено неустойкою (пеня, штраф) у чинному договорі, а також ним встановлено її розмір (встановлено за згодою сторін).
Як було раніше зазначено, Робочий орган застосовує до Рекламорозповсюджувача штрафні санкції у вигляді пені за несвоєчасне або неповне внесення платежів у розмірі подвійної облікової ставки Національного банку України, яка діяла у період, за який сплачується пеня, від суми простроченого платежу за кожен день прострочення (пункт 7.2. договору).
За пунктом 7.3. договору Робочий орган має право додатково нарахувати боржнику за прострочення внесення платежів за тимчасове користування, то складає більше 1 (одного) місяця, штраф у розмірі 15 (п'ятнадцять) відсотків простроченої суми.
Відповідно до частини 6 статті 232 ГК України нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано.
У силу статті 1 Закону України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань", платники грошових коштів сплачують на користь одержувачів цих коштів за прострочку платежу пеню у розмірі, що встановлюється за згодою сторін. Статтею 3 вказаного Закону визначено, що розмір пені, передбачений статтею 1 цього Закону, обчислюється від суми простроченого платежу та не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня.
Перевіривши наданий Позивачем розрахунки вказаних штрафних санкцій, суд вважає їх обґрунтованими та такими, що відповідають умовам договору та положенням чинного законодавства, а тому з Підприємиці на користь Управління підлягають стягненню 650,81 грн пені та 773,33 грн штрафу, відтак позов в цій частині також підлягає задоволенню.
Статтею 129 Конституції України встановлено, що основними засадами судочинства є змагальність сторін та свобода в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.
Згідно з частинами 1-3 статті 13 ГПК України судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов'язків, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.
Відповідно до частини 1 статті 74 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.
Суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів (частина 1 статті 86 ГПК України).
Отже, позов Управління підлягає задоволенню у повному обсязі.
Судовий збір згідно статті 129 ГПК України покладається на відповідача.
Керуючись статтями 123, 129, 236-238, 240, 241, 252 ГПК України, суд
1. Позов задовольнити повністю.
2. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "АСОЦІАЦІЯ СТРАВ" (вул. Хорива, 1, м. Київ, 04071; ідентифікаційний код 45149638) на користь Управління з питань реклами виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) (01044, місто Київ, вулиця Хрещатик, будинок 36; ідентифікаційний код 41348526) 5 479,02 грн. основного боргу, 773,33 грн. штрафу, 650,81 грн. пені, 125,10 грн. 3% річних, 395,23 грн. інфляційних втрат та 3 028,00 грн. судового збору.
3. Після набрання рішенням законної сили видати наказ.
Рішення господарського суду набирає законної сили у відповідності до приписів ст. 241 Господарського процесуального кодексу України. Рішення господарського суду може бути оскаржене в порядку та строки, передбачені ст.ст. 253, 254, 256-259 ГПК України.
Суддя М.О. Лиськов