ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01054, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 334-68-95, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua
м. Київ
02.04.2026Справа № 910/260/26
Господарський суд міста Києва у складі судді Павленка Є.В., за участю секретаря судового засідання Білошицької А.В., розглянувши матеріали справи за позовом Управління освіти, молоді та спорту Лозівської міської ради Харківської області до Товариства з обмеженою відповідальністю "Карат Фінанс" про стягнення 904 200,00 грн,
за участю представників:
позивача: Мовчан А.О.;
відповідача: не з'явився;
У січні 2026 року Управління освіти, молоді та спорту Лозівської міської ради Харківської області (далі - Управління) звернулось до Господарського суду міста Києва з позовом про стягнення з Товариства з обмеженою відповідальністю "Карат Фінанс" (далі - Товариство) 904 200,00 грн заборгованості за укладеним між сторонами договором відповідального зберігання від 20 грудня 2023 року № 6.
Позовні вимоги обґрунтовані неналежним виконанням відповідачем покладених на нього зобов'язань за вказаним правочином у частині відшкодування позивачу вартості втраченого майна на вищевказану суму.
Ухвалою Господарського суду міста Києва від 15 січня 2026 року відкрито провадження в справі № 910/260/26, вирішено здійснювати її розгляд за правилами загального позовного провадження та призначено підготовче засідання на 12 лютого 2026 року.
У призначене підготовче засідання представники сторін не з'явились, проте 10 лютого 2026 року через систему "Електронний суд" від позивача надійшли заяви від цієї ж дати про розгляд справи без участі його представника.
У зв'язку з цим ухвалою Господарського суду міста Києва від 12 лютого 2026 року продовжено строк підготовчого провадження у справі № 910/260/26 на 30 днів та відкладено підготовче засідання на 12 березня 2026 року.
3 березня 2026 року через систему "Електронний суд" від представника позивача надійшла заява від вказаної дати про його участь у засіданнях у режимі відеоконференції поза межами приміщення суду з використанням власних технічних засобів, яку ухвалою суду 4 березня 2026 року задоволено.
Ухвалою Господарського суду міста Києва від 12 березня 2026 року закрито підготовче провадження та призначено справу до судового розгляду по суті на 2 квітня 2026 року.
У судовому засіданні 2 квітня 2026 року представник позивача підтримав вимоги, викладені у позовній заяві, наполягав на їх задоволенні.
Відповідач про дату, час і місце розгляду справи був повідомлений належним чином та в установленому законом порядку, проте явку свого уповноваженого представника в призначене засідання не забезпечив, будь-яких заяв чи клопотань, у тому числі заяв по суті спору, не подав.
Положеннями частини 9 статті 165 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України) передбачено, що у разі ненадання відповідачем відзиву в установлений судом строк без поважних причин, суд вирішує справу за наявними матеріалами.
Беручи до уваги те, що сторони були належним чином повідомлені про розгляд даної справи, а також враховуючи наявність достатньої кількості документів для її розгляду по суті, суд дійшов висновку про розгляд цієї справи за наявними матеріалами без участі представника відповідача.
Дослідивши матеріали справи, заслухавши пояснення представника позивача, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази за своїм внутрішнім переконанням, суд
20 грудня 2023 року між Товариством та Управлінням було укладено договір відповідального зберігання № 6, за умовами якого останнє передало, а Товариство - прийняло на відповідальне зберігання визначене в додатку № 1 майно Комунального закладу "Лозівський ліцей № 7" Лозівської міської ради Харківської області (далі - Ліцей) за адресою: Харківська область, місто Лозова, мікрорайон 3, будинок 29, у зв'язку з ремонтними роботами у вказаному закладі освіти, у кількості та вартістю, зазначеними в акті-передачі майна на безоплатне зберігання, який є невід'ємною частиною цього правочину.
Цей договір підписаний повноважними представниками його сторін та скріплений їх печатками.
Відповідно до пунктів 1.2., 1.3. вказаного правочину відповідальне зберігання майна за ним є безоплатним. Управління не відшкодовує Товариству будь-які здійснені ним втрати на зберігання переданого майна. Місце зберігання майна: місто Харків, Григоріївське шосе, 88.
За умовами пунктів 2.1., 2.2. договору майно вважається переданим Товариству на зберігання з моменту підписання сторонами акта прийому-передачі, який є невід'ємною частиною цього правочину.
Пунктом 3.3.3. договору визначено, що Товариство зобов'язане повернути майно Управлінню за першою вимогою останнього або по закінченню дії зазначеного правочину.
Цей договір набирає чинності з дня його підписання сторонами й діє до пред'явлення вимог Управління щодо майна, але в будь-якому випадку до повного виконання сторонами своїх зобов'язань за вказаним правочином (пункт 6.1. договору).
У додатку № 1 до договору сторони погодили найменування, кількість і вартість майна, переданого Товариству на відповідальне зберігання.
З наявної у матеріалах справи копії акта прийому-передачі майна вбачається, що Управління передало, а Товариство - прийняло на відповідальне зберігання майно вищевказаного закладу освіти загальною вартістю 3 532 100,00 грн. Вказаний акт підписаний повноважними представниками сторін та скріплений їх печатками без жодних заперечень і зауважень.
Листом від 27 березня 2025 року № 01-22/180 (копія якого міститься в матеріалах справи) Ліцей повідомив Управління про те, що на території вказаного закладу освіти з 20 грудня 2023 року знаходився контейнер з визначеним у договорі майном (меблями). Після повідомлення про смерть директора Товариства Ліцей утворив комісію для розпакування й подальшого збирання меблів у складі: голови комісії - директора Ліцею О. Богимської, членів комісії: заступника директора з громадської роботи О. Яковенко та медичної сестри ОСОБА_1 . Під час огляду майна комісією було виявлено відсутність: лавок у кількості 134 штук, стільців у кількості 250 штук, столу з тумбою (1 штука).
У зв'язку з цим Управління звернулося до Товариства з вимогою від 3 жовтня 2025 року № 01-17/2149 про повернення переданого на відповідальне зберігання майна на загальну суму 904 200,00 грн, а у разі його втрати - відшкодувати Управлінню вартість такого майна на вказану суму. Копія цієї вимоги з належними доказами її направлення засобами поштового зв'язку на адресу відповідача міститься в матеріалах справи. Однак ця вимога залишена Товариством без відповіді та задоволення.
Частинами 1 та 2 статті 509 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) встановлено, що зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку. Зобов'язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу.
Пунктом 1 частини 2 статті 11 ЦК України передбачено, що однією з підстав виникнення цивільних прав та обов'язків є договори та інші правочини.
Договір є обов'язковим для виконання сторонами (стаття 629 ЦК України).
Статтею 526 ЦК України встановлено, що зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
Відповідно до статті 901 ЦК України за договором про надання послуг одна сторона (виконавець) зобов'язується за завданням другої сторони (замовника) надати послугу, яка споживається в процесі вчинення певної дії або здійснення певної діяльності, а замовник зобов'язується оплатити виконавцеві зазначену послугу, якщо інше не встановлено договором.
Положення цієї глави можуть застосовуватися до всіх договорів про надання послуг, якщо це не суперечить суті зобов'язання.
Відповідно до частини 1 статті 936 ЦК України за договором зберігання одна сторона (зберігач) зобов'язується зберігати річ, яка передана їй другою стороною (поклажодавцем), і повернути її поклажодавцеві у схоронності.
Зберігач зобов'язаний вживати усіх заходів, встановлених договором, законом, іншими актами цивільного законодавства, для забезпечення схоронності речі (частина 1 статі 942 ЦК України).
Відповідно до частини 1 статті 949 ЦК України зберігач зобов'язаний повернути поклажодавцеві річ, яка була передана на зберігання, або відповідну кількість речей такого самого роду та такої самої якості. Річ має бути повернена поклажодавцю в такому стані, в якому вона була прийнята на зберігання, з урахуванням зміни її природних властивостей.
За частиною 1 статті 953 ЦК України зберігач зобов'язаний на першу вимогу поклажодавця повернути річ, навіть якщо строк її зберігання не закінчився.
Положеннями частин 1-3 статі 950 ЦК України встановлено, що за втрату (нестачу) або пошкодження речі, прийнятої на зберігання, зберігач відповідає на загальних підставах. Професійний зберігач відповідає за втрату (нестачу) або пошкодження речі, якщо не доведе, що це сталося внаслідок непереборної сили, або через такі властивості речі, про які зберігач, приймаючи її на зберігання, не знав і не міг знати, або внаслідок умислу чи грубої необережності поклажодавця. Зберігач відповідає за втрату (нестачу) або пошкодження речі після закінчення строку зберігання лише за наявності його умислу або грубої необережності.
Відповідно до частини 1 статті 193 Господарського кодексу України (далі - ГК України), який був чинний на час виникнення спірних правовідносин сторін, суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.
Збитки, завдані поклажодавцеві втратою (нестачею) або пошкодженням речі, відшкодовуються зберігачем: у разі втрати (нестачі) речі - у розмірі її вартості; у разі пошкодження речі - у розмірі суми, на яку знизилася її вартість. Якщо внаслідок пошкодження речі її якість змінилася настільки, що вона не може бути використана за первісним призначенням, поклажодавець має право відмовитися від цієї речі і вимагати від зберігача відшкодування її вартості (стаття 951 ЦК України).
Аналогічна правова позиція викладена в постанові Верховного Суду в складі Касаційного господарського суду від 17 грудня 2019 року в справі № 905/147/18.
Відповідно до частин 1, 2 статті 22 ЦК України особа, якій завдано збитків у результаті порушення її цивільного права, має право на їх відшкодування. Збитками є: втрати, яких особа зазнала у зв'язку зі знищенням або пошкодженням речі, а також витрати, які особа зробила або мусить зробити для відновлення свого порушеного права (реальні збитки); доходи, які особа могла б реально одержати за звичайних обставин, якби її право не було порушене (упущена вигода).
Статтею 224 ГК України, який був чинний на час виникнення спірних правовідносин сторін, передбачено, що учасник господарських відносин, який порушив господарське зобов'язання або установлені вимоги щодо здійснення господарської діяльності, повинен відшкодувати завдані цим збитки, суб'єкту, права або законні інтереси якого порушено. Під збитками розуміються витрати, зроблені управненою стороною, втрата або пошкодження її майна, а також не одержані нею доходи, які управнена сторона одержала б у разі належного виконання зобов'язання або додержання правил здійснення господарської діяльності другою стороною.
Згідно зі статтею 225 ГК України, який був чинний на час виникнення спірних правовідносин сторін, до складу збитків, що підлягають відшкодуванню особою, яка допустила господарське правопорушення, включаються: вартість втраченого, пошкодженого або знищеного майна, визначена відповідно до вимог законодавства; додаткові витрати (штрафні санкції, сплачені іншим суб'єктам, вартість додаткових робіт, додатково витрачених матеріалів тощо), понесені стороною, яка зазнала збитків внаслідок порушення зобов'язання другою стороною; неодержаний прибуток (втрачена вигода), на який сторона, яка зазнала збитків, мала право розраховувати у разі належного виконання зобов'язання другою стороною; матеріальна компенсація моральної шкоди у випадках, передбачених законом.
Отже, для застосування такого заходу відповідальності як стягнення збитків необхідна наявність усіх елементів складу цивільного правопорушення: протиправної поведінки (дії чи бездіяльності) особи (порушення зобов'язання); шкідливого результату такої поведінки - збитків; причинного зв'язку між протиправною поведінкою та збитками; вини особи, яка заподіяла шкоду. За відсутності хоча б одного з цих елементів відповідальність не настає.
Протиправною вважається поведінка, яка порушує імперативні норми права або санкціоновані законом умови договору, внаслідок чого порушуються права іншої особи (така поведінка особи може виявлятися у прийнятті нею неправомірного рішення або у неправомірній поведінці - діях або бездіяльності). Під збитками розуміється матеріальна шкода, що виражається у зменшенні майна потерпілого в результаті порушення належного йому майнового права, та (або) применшенні немайнового блага тощо. Причинний зв'язок між протиправною поведінкою та заподіяними збитками виражається в тому, що протиправні дії заподіювача є причиною, а збитки є наслідком такої протиправної поведінки. Вина заподіювача збитків є суб'єктивним елементом відповідальності і полягає в психічному ставленні особи до вчинення нею протиправного діяння і проявляється у вигляді умислу або необережності.
Таким чином, при пред'явленні вимог про стягнення збитків позивачем повинно бути доведено факт порушення відповідачем зобов'язань перед позивачем, наявність та розмір збитків, а також наявність причинного зв'язку між ними. У свою чергу, відповідач має довести відсутність його вини у заподіянні збитків позивачу.
Аналогічна правова позиція викладена в постанові Верховного Суду в складі Касаційного господарського суду від 6 квітня 2021 року в справі № 910/16067/19.
З матеріалів справи вбачається, що позивач звертався до відповідача з вимогою щодо повернення спірного майна зі зберігання. Однак, на час розгляду даного спору відповідач не вчинив жодних дій щодо виконання покладеного на нього обов'язку з повернення спірного майна позивачу, як і не подав до суду належних доказів на підтвердження наявності в нього такого майна. Докази відшкодування позивачу вартості неповернутого з відповідального зберігання майна в матеріалах справи також відсутні.
З огляду на вищевикладене, суд дійшов висновку про те, що Управління належними й допустимими доказами доведело наявність усіх елементів складу цивільного правопорушення для застосування до відповідача такої міри відповідальності, як стягнення збитків у розмірі 904 200,00 грн вартості втраченого майна, переданого на відповідальне зберігання Товариству. У зв'язку з цим позов Управління підлягає задоволенню.
Згідно з частиною 1 статті 73 ГПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.
Статтею 76 ГПК України визначено, що належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.
Відповідно до частини 1 статті 77 ГПК України обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.
За приписами частини 1 статті 86 ГПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.
За таких обставин, позов Управління підлягає задоволенню.
Відповідно до статті 129 ГПК України судові витрати по сплаті судового збору покладаються на відповідача.
Згідно з підпунктом 1 пункту 2 статті 4 Закону України "Про судовий збір" за подання до господарського суду позовної заяви майнового характеру справляється судовий збір у розмірі 1,5 відсотка ціни позову, але не менше 1 розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб та не більше 350 розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб.
Відповідно до Закону України "Про Державний бюджет України на 2026 рік" станом на 1 січня 2026 року прожитковий мінімум для працездатних осіб у місячному розмірі становив 3 328,00 грн.
При цьому, за частиною 3 статті 4 Закону України "Про судовий збір" при поданні до суду процесуальних документів, передбачених частиною 2 цієї статті, в електронній формі - застосовується коефіцієнт 0,8 для пониження відповідного розміру ставки судового збору.
Відтак, за чинним законодавством позивач мав сплатити за подання через систему "Електронний суд" до суду цієї позовної заяви судовий збір у розмірі 10 850,40 грн (904 200,00 х 1,5% х 0,8).
Судом встановлено, що при зверненні з даним позовом Управління сплатило 13 563,00 грн, що підтверджується наявною в матеріалах справи копією платіжної інструкції від 9 січня 2026 року № 1 на вищевказану суму.
Частиною 2 статті 7 Закону України "Про судовий збір" передбачено, що у випадках, установлених, зокрема, пунктом 1 частини 1 цієї статті, судовий збір повертається в розмірі переплаченої суми.
Зважаючи на відсутність у матеріалах справи заяви позивача про повернення йому надмірно сплаченої суми судового збору, суд позбавлений можливості вирішити вказане питання по суті на час прийняття рішення.
Відтак, з відповідача на користь позивача підлягає стягненню судовий збір у розмірі 10 850,40 грн.
Керуючись статтями 86, 129, 233, 236-238, 240, 241 Господарського процесуального кодексу України, суд
Позов задовольнити.
Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "Карат Фінанс" (04060, місто Київ, вулиця Ясногірська, будинок 16-В, приміщення 2; ідентифікаційний код 41046104) на користь Управління освіти, молоді та спорту Лозівської міської ради Харківської області (64604, Харківська область, місто Лозова, мікрорайон 1, будинок 1; ідентифікаційний код 02146222) 904 200 (дев'ятсот чотири тисячі двісті) грн 00 коп. основної заборгованості та 10 850 (десять тисяч вісімсот п'ятдесят) грн 40 коп. судового збору.
Видати наказ після набрання рішенням законної сили.
Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Апеляційна скарга на рішення суду подається до Північного апеляційного господарського суду протягом двадцяти днів. Якщо в судовому засіданні було проголошено скорочене (вступну та резолютивну частини) рішення суду або якщо розгляд справи (вирішення питання) здійснювався без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Повний текст рішення складено та підписано 6 квітня 2026 року.
Суддя Є.В. Павленко