03.04.2026 м.Дніпро Справа № 908/3307/25
Центральний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:
головуючого судді: Демчини Т.Ю. (суддя-доповідач),
суддів: Кучеренко О.І., Кошлі А.О.
розглянувши в порядку письмового провадження апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «БІЗНЕС ПОЗИКА» на рішення Господарського суду Запорізької області від 26.12.2025 (головуючий в першій інстанції Федько О.А.)
у справі за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «БІЗНЕС ПОЗИКА»
до відповідача: Фізичної особи-підприємця Бойченка Андрія Вікторовича
про стягнення заборгованості за кредитним договором, -
1. Короткий зміст позовних вимог і рішення суду першої інстанції.
У жовтні 2025 року Товариство з обмеженою відповідальністю «БІЗНЕС ПОЗИКА» (надалі - ТОВ «Бізнес Позика») звернулось до Господарського суду Запорізької області з позовною заявою до Фізичної особи-підприємця Бойченка Андрія Вікторовича (надалі - ФОП Бойченко А.В.) про стягнення заборгованості за договором № 423795-КС-002 про надання кредиту від 27.07.2024 у загальному розмірі 252568,14 грн, яка складається з: 70000,00 грн заборгованості за тілом кредиту, 172068,14 грн процентів за користування кредитними коштами, 10500,00 грн комісії за надання кредиту.
Позовні вимоги обґрунтовані неналежним виконанням відповідачем умов кредитного договору, укладеного в електронній формі, в частині повного та своєчасного повернення кредиту, сплати процентів та комісії.
Рішенням Господарського суду Запорізької області від 26.12.2025 позов задоволено частково; стягнуто з ФОП Бойченка А.В. на користь ТОВ «Бізнес Позика» заборгованість за кредитом у розмірі 70000,00 грн, заборгованість за процентами в розмірі 165218,50 грн, заборгованість за комісією в розмірі 10500,00 грн та судовий збір у розмірі 2948,62 грн. В іншій частині позову, а саме: в частині стягнення процентів у розмірі 6849,64 грн - відмовлено.
Ухвалюючи оскаржуване рішення, місцевий господарський суд виходив з того, що між сторонами в електронній формі укладено договір № 423795-КС-002 про надання кредиту від 27.07.2024 (надалі - договір кредиту), який підписаний відповідачем з використанням електронного підпису одноразовим ідентифікатором. Судом першої інстанції встановлено, що позивач виконав свої зобов'язання за договором, перерахувавши на банківську картку відповідача кредитні кошти в розмірі 70000,00 грн. Відповідач, у свою чергу, зобов'язання за договором не виконав, заборгованість не погасив.
Частково відмовляючи у стягненні процентів, суд першої інстанції здійснив тлумачення умов укладеного між сторонами договору кредиту та зазначив, що відповідно до його п.2.2, визначальним для застосування стандартної процентної ставки є прострочення позичальником оплати повернення саме суми кредиту (тіла кредиту), а не інших сум, передбачених договором, зокрема, комісії або процентів. Згідно з графіком платежів, відповідач мав здійснити перший платіж в рахунок погашення тіла кредиту у розмірі 379,09 грн лише 07.09.2024. Отже, право на нарахування процентів за стандартною ставкою 1,5% за умовами договору кредиту виникло у кредитодавця лише з 15.09.2024 (восьмий день після прострочення платежу по тілу кредиту, як передбачено умовами договору кредиту). Натомість за стандартною процентною ставкою проценти позичальнику нараховувались з 27.07.2024. Суд здійснив перерахунок процентів за період з 27.07.2024 по 14.09.2024 (50 днів) за зниженою ставкою 40268,50 грн, а за період з 15.09.2024 по 11.01.2025 (119 днів) - за стандартною ставкою 124 950,00 грн. Таким чином, суд першої інстанції дійшов висновку, що загальна сума процентів, яка підлягає стягненню, становить 165218,50 грн.
2. Короткий зміст вимог та узагальнені доводи апеляційної скарги.
Не погодившись із зазначеним рішенням, відповідач у справі - ТОВ «Бізнес Позика» звернулось до Центрального апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, у якій заявлено вимоги змінити рішення Господарського суду Запорізької області від 26.12.2025 у справі № 908/3307/25 у частині стягнення з ФОП Бойченка А.В. заборгованості по процентам за користування кредитом, зі 165218,50 грн на 172068,14 грн, у іншій частині судове рішення залишити без змін.
Апеляційна скарга обґрунтована тим, що на думку апелянта, оскаржуване рішення є необґрунтованим у частині часткової відмови у стягненні процентів за користування кредитом, оскільки висновки суду першої інстанції базуються на хибному тлумаченні умов кредитного договору та неправильному застосуванні норм матеріального права.
Апелянт вважає, що суд першої інстанції помилково ототожнив проценти, які нараховуються протягом строку кредитування як плата за правомірне користування кредитними коштами відповідно до ст.ст.1048, 10561 ЦК України, з процентами, що нараховуються за порушення грошового зобов'язання на підставі ч.2 ст.625 ЦК України. Вказує, що позивачем заявлено до стягнення саме проценти за користування кредитом, нараховані в межах строку дії договору, а не штрафні санкції чи проценти річних.
При цьому апелянт зазначає, що суд першої інстанції невірно витлумачив п.2.2 договору кредиту, визначивши, що стандартна процентна ставка застосовується лише при простроченні платежу по тілу кредиту. Натомість, за змістом договору, умова про застосування стандартної ставки пов'язана з невиконанням графіка платежів загалом, а не лише з простроченням погашення основної суми кредиту. Перший плановий платіж за графіком мав бути здійснений 10.08.2024 (комісія та проценти), однак відповідач його не виконав. Відтак, з 11.08.2024 почалось прострочення, а з восьмого дня - 18.08.2024 - мало розпочатись нарахування процентів за стандартною ставкою 1,5%.
Апелянт наголошує, що за весь період дії кредитного договору відповідачем не було сплачено жодного платежу, що цілком закономірно призвело до подорожчання кредиту та збільшення процентної ставки відповідно до заздалегідь погоджених сторонами умов договору кредиту. Вважає, що розрахунок заборгованості, наданий позивачем, повністю відповідає умовам договору, а саме: проценти за зниженою ставкою 1,1505236% нараховані за період з 27.07.2024 по 17.08.2024 (22 дні) у розмірі 17718,14 грн, проценти за стандартною ставкою 1,5% нараховані за період з 18.08.2024 по 11.01.2025 (147 днів) у розмірі 154350,00 грн. Таким чином, за розрахунком позивача, загальна сума процентів становить 172068,14 грн.
Апелянт посилається на правові висновки Верховного Суду, викладені у постанові від 23.05.2018 у справі № 910/1238/17, згідно з якими термін «користування чужими грошовими коштами» може використовуватися у двох значеннях: правомірне користування (ст.1048 ЦК України) та прострочення виконання грошового зобов'язання (ст.625 ЦК України). Проценти за користування кредитом та проценти річних за ст.625 ЦК України мають різну правову природу і не є тотожними.
Крім того, на підтвердження своєї правової позиції апелянт посилається на судову практику апеляційних судів у аналогічних справах за участю ТОВ «Бізнес Позика», та звертає увагу, що у зазначених справах суди апеляційних інстанцій визнали правомірним нарахування процентів за користування кредитом на фактичний залишок заборгованості за стандартною ставкою у випадку порушення позичальником графіка платежів.
Апелянт вважає, що судом першої інстанції було зроблено висновки, що не відповідають обставинам справи, що призвело до неправильного застосування норм матеріального права при ухваленні рішення.
3. Короткий зміст вимог та узагальнені доводи відзиву на апеляційну скаргу.
Відповідач відзив на апеляційну скаргу не подав, належним чином у встановленому ГПК України порядку повідомлявся про розгляд справи в порядку спрощеного позовного провадження, без повідомлення учасників справи, за наявними у справі матеріалами в порядку письмового провадження. Згідно з ч.3 ст.263 ГПК України, відсутність відзиву на апеляційну скаргу не перешкоджає перегляду рішення суду першої інстанції.
4. Процедура апеляційного провадження в апеляційному господарському суді.
Відповідно до протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 19.01.2026, для розгляду даної апеляційної скарги визначено колегію суддів Центрального апеляційного господарського суду у складі: головуючого судді Демчини Т.Ю. (доповідач), суддів Кучеренко О.І., Кошлі А.О.
Ухвалою Центрального апеляційного господарського суду від 26.01.2026 відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою ТОВ «Бізнес Позика» на рішення Господарського суду Запорізької області від 26.12.2025 у справі № 908/3307/25. Ухвалено розгляд апеляційної скарги здійснювати в порядку спрощеного позовного провадження, без повідомлення учасників справи, за наявними у справі матеріалами в порядку письмового провадження. Одночасно цією ж ухвалою витребувано з Господарського суду Запорізької області матеріали справи № 908/3307/25.
02.02.2026 матеріали справи № 908/3307/25 за позовом ТОВ «Бізнес Позика» до ФОП Бойченка А.В. про стягнення заборгованості за кредитним договором надійшли до Центрального апеляційного господарського суду.
5. Встановлені судами першої та апеляційної інстанцій обставини справи та визначені відповідно до них правовідносини.
ФОП Бойченко А.В. через вебсайт кредитодавця (ТОВ «Бізнес Позика») зареєструвався в Інформаційно-телекомунікаційній системі, пройшов електронну ідентифікацію та створив особистий кабінет, після чого шляхом введення логіна та пароля подав в електронному виді Заявку на отримання кредиту, у якій зазначив свої анкетні дані та номер власного поточного (карткового) рахунку.
ТОВ «Бізнес Позика» 27.07.2024 направило ФОП Бойченку А.В. пропозицію (оферту) укласти договір № 423795-КС-002 про надання кредиту.
27.07.2024 ФОП Бойченком А.В. прийнято (акцептовано) пропозицію (оферту) про укладення договору № 423795-КС-002 про надання кредиту, на умовах, визначених офертою.
ТОВ «Бізнес Позика» направлено ФОП Бойченку А.В. через телекомунікаційну систему одноразовий ідентифікатор UA-0807 на зазначений ним в анкеті при реєстрації в інформаційно-телекомунікаційній системі номер телефону НОМЕР_1 , який відповідачем було введено/відправлено.
27.07.2024 між ТОВ «Бізнес Позика» та ФОП Бойченко А.В. укладено договір № 423795-КС-002 про надання кредиту, який підписаний позичальником за допомогою одноразового ідентифікатора у порядку, передбаченому ст.12 Закону України «Про електронну комерцію».
Сторони погодили, що кредитодавець надає позичальнику грошові кошти у розмірі 70000,00 грн на умовах поворотності, строковості, та платності, а позичальник зобов'язується повернути кредит, сплатити проценти за користування кредитом в порядку та на умовах, визначених цим договором та Правилами про надання грошових коштів у кредит фізичним особам-підприємцям.
Вказаний договір укладено в електронній формі шляхом його підписання відповідачем о 09:57 год. за допомогою електронного підпису одноразовим ідентифікатором, який надсилався позивачем на номер телефону відповідача ( НОМЕР_1 ), наданий останнім під час проведення відеоверифікації та відображений в анкеті клієнта (візуальна форма послідовності дій клієнта - https://my.bizpozyka.com).
Пунктом 1 договору передбачено умови надання кредиту, а саме: строк кредиту - 24 тижні; стандартна процентна ставка - 1,5 % в день, фіксована; знижена процентна ставка - 1,15052360 % в день, фіксована; комісія за надання кредиту - 10500,00 грн; розмір наданого кредиту - 70000,00 грн; термін дії договору - до 11.01.2025. Цим пунктом також визначено орієнтовну загальну вартість наданого кредиту у розмірі 182040,00 грн.
Відповідно до п.2 договору кредиту, протягом строку (терміну) кредитування проценти за кредитом нараховуються за ставкою, вказаною у п.1 договору, на залишок заборгованості по кредиту, наявної на початок календарного дня, за період фактичного користування кредитом, в залежності від дотримання позичальником графіку платежів, що вказаний в п.3 договору кредиту і розраховується в порядку, визначеному цим договором.
Згідно з п.2.1 договору кредиту, у разі, якщо погашення кредиту здійснюється згідно погодженого сторонами графіку платежів, що наведений в п.3 договору, чи у разі дострокового повернення суми наданого кредиту, зобов'язання позичальника по сплаті процентів за користування кредитом розраховуються відповідно до зниженої процентної ставки, що вказана в п.1 договору кредиту.
Відповідно до п.2.2 договору, сторони домовились, що у разі, якщо повернення кредиту не здійснюється згідно погодженого графіку платежів, що наведений в п.3 договору (за виключенням дострокового повернення кредиту), унаслідок чого виникає прострочка по кредиту, та строк цієї прострочки більше семи календарних днів, умови про нарахування процентів за користування кредитом за зниженою процентною ставкою втрачають чинність, і до відносин між сторонами застосовуються правила нарахування процентів за стандартною процентною ставкою, що вказана в п.1 договору. При цьому, нарахування процентів за стандартною процентною ставкою починається з восьмого календарного дня від дня простроченого платежу, передбаченого графіком платежів, що вказаний в п.3 договору кредиту, та до закінчення терміну дії договору.
У випадку неповернення будь-якого з платежів у строки, передбачені графікам платежів, кредитодавець здійснює відповідне коригування зобов'язань позичальника, в тому числі з урахуванням скасування умови про нарахування процентів за зниженою процентною ставкою, при чому проценти за користування кредитом нараховуються на фактичний залишок суми кредиту. Усі нараховані проценти за користування кредитом мають бути сплачені не пізніше дати кожного з наступних чергових платежів, при цьому сторони погодили, що кредитодавець надає позичальнику оновлений графік платежів шляхом відображення такого графіку в особистому кабінеті позичальника. Сторони погодили, що касування умови про нарахування процентів за зниженою процентною ставкою та початок нарахування процентів за стандартною процентною ставкою на умовах, викладених в цьому договорі, не є зміною істотних умов цього договору.
Згідно з п.3 договору, сторони на момент укладення договору встановили графік платежів, припускаючи, що позичальник буде його дотримуватись та застосовуватиметься знижена процентна ставка.
Як вбачається з даного графіку, сторони передбачили періодичне внесення чітко визначених платежів у наступні дати: 10.08.2024, 24.08.2024, 07.09.2024 - має бути внесена комісія за надання кредиту та проценти за користування кредитом; 07.09.2024, 21.09.2024, 05.10.2024, 19.10.2024, 02.11.2024, 16.11.2024, 30.11.2024, 14.12.2024, 28.12.2024, 11.01.2025 - передбачено внесення основної суми та процентів за користування кредитом.
Як вбачається з письмової інформації АТ КБ «Приватбанк» №20.1.0.0/7-251103/116594- Т від 07.11.2025 та долученої Виписки за договором, АТ КБ «Приватбанк» на ім'я Бойченко Андрія Вікторовича (РНОКПП НОМЕР_2 ) було емітовано банківську картку № НОМЕР_3 . Інформація про рух коштів по вказаній картці свідчить про те, що на вказану банківську платіжну картку відповідача № НОМЕР_3 27.07.2024 перераховано кредитні кошти у загальному розмірі 70000,00 грн.
Перерахування вказаної суми коштів на рахунок ФОП Бойченка А.В. саме від ТОВ «Бізнес Позика» підтверджується письмовою інформацією ТОВ «Профітгід», платіжна інструкція № 6a7a767b-4be5-11ef-b90a-000c29d57ed2_1 від 27.07.2024.
З Довідки ТОВ «Бізнес Позика» про стан заборгованості ФОП Бойченка А.В. вбачається, що станом на 22.10.2025 позичальник має заборгованість за договором № 423795-КС-002 про надання кредиту від 27.07.2024 у загальному розмірі 252568,14 грн, у тому числі: заборгованість за тілом кредиту - 70000,00 грн, заборгованість за відсотками - 172068,14 грн, заборгованість по комісії - 10500,00 грн.
З Розрахунку заборгованості ФОП Бойченка А.В. за договором № 423795-КС-002 про надання кредиту від 27.07.2024 вбачається, що заборгованість за відсотками нарахована позивачем в період з 27.07.2024 по 11.01.2025, при цьому за період з 27.07.2024 по 17.08.2024 проценти нараховувались позичальнику виходячи зі зниженої процентної ставки 1,15052360 % в день, а починаючи з 28.08.2024 - за стандартною процентною ставкою 1,5 % в день.
Доказів погашення вищезазначеної заборгованості матеріали справи не містять.
За змістом ст.11 ЦК України, підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини.
Згідно з ч.1 ст.205 ЦК України, правочин може вчинятися усно або в письмовій (електронній) формі. Сторони мають право обирати форму правочину, якщо інше не встановлено законом. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах (у тому числі електронних), у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони, або надсилалися ними до інформаційно-телекомунікаційної системи, що використовується сторонами. У разі якщо зміст правочину зафіксований у кількох документах, зміст такого правочину також може бути зафіксовано шляхом посилання в одному з цих документів на інші документи, якщо інше не передбачено законом. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо воля сторін виражена за допомогою телетайпного, електронного або іншого технічного засобу зв'язку. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами). Правочин, який вчиняє юридична особа, підписується особами, уповноваженими на це її установчими документами, довіреністю, законом або іншими актами цивільного законодавства. Використання при вчиненні правочинів факсимільного відтворення підпису за допомогою засобів механічного, електронного або іншого копіювання, електронного підпису або іншого аналога власноручного підпису допускається у випадках, встановлених законом, іншими актами цивільного законодавства, або за письмовою згодою сторін, у якій мають міститися зразки відповідного аналога їхніх власноручних підписів, або іншим чином врегульовується порядок його використання сторонами (ч.ч.1-3 ст.207 ЦК України).
За змістом ст.ст.626-629 ЦК України, договором є домовленість сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Відповідно до ст.6 ЦК України, сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості. Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства. Договір є обов'язковим для виконання сторонами.
Відповідно до ст.634 ЦК України, договором приєднання є договір, умови якого встановлені однією із сторін у формулярах або інших стандартних формах, який може бути укладений лише шляхом приєднання другої сторони до запропонованого договору в цілому. За положеннями ст.639 ЦК України, якщо сторони домовилися укласти договір за допомогою інформаційно-комунікаційних систем, він вважається укладеним у письмовій формі.
Закон України "Про електронну комерцію" визначає організаційно-правові засади діяльності у сфері електронної комерції в Україні, встановлює порядок вчинення електронних правочинів із застосуванням інформаційно-телекомунікаційних систем та визначає права і обов'язки учасників відносин у сфері електронної комерції. Статтею 3 вказаного Закону визначено, що електронний договір - це домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав і обов'язків та оформлена в електронній формі. Укладення між фінансовою установою та боржником договору про надання кредиту в електронній формі відповідає положенням Закону України "Про електронну комерцію", оскільки позикодавець, отримавши підписані документи, ідентифікував особу, отримавши відомості про її прізвище, ім'я, по батькові, реєстраційний номер облікової картки платника податків, місце проживання та іншу персональну інформацію. При цьому підписання електронного договору за допомогою одноразового ідентифікатора відповідає положенням ст.12 Закону України «Про електронну комерцію».
Відповідно до ст.1054 ЦК України, за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти. До відносин за кредитним договором застосовуються положення параграфа 1 цієї глави, якщо інше не встановлено цим параграфом і не випливає із суті кредитного договору.
Частиною 1 ст.1048 ЦК України передбачено, що позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором. Якщо договором не встановлений розмір процентів, їх розмір визначається на рівні облікової ставки Національного банку України.
Згідно ст.1056-1 ЦК України, процентна ставка за кредитом може бути фіксованою або змінюваною. Тип процентної ставки визначається кредитним договором. Розмір процентів, тип процентної ставки (фіксована або змінювана) та порядок їх сплати за кредитним договором визначаються в договорі залежно від кредитного ризику, наданого забезпечення, попиту і пропозицій, які склалися на кредитному ринку, строку користування кредитом, розміру облікової ставки та інших факторів на дату укладення договору. Фіксована процентна ставка є незмінною протягом усього строку кредитного договору. Встановлений договором розмір фіксованої процентної ставки не може бути збільшено кредитодавцем в односторонньому порядку. Умова договору щодо права кредитодавця змінювати розмір фіксованої процентної ставки в односторонньому порядку є нікчемною.
Згідно з ч.1 ст.509 ЦК України, зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.
Положеннями ст.ст.525, 526 ЦК України передбачено, що зобов'язання повинні виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.
Статтею 530 ЦК України визначено, що якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).
Згідно з ч.1 ст.610 ЦК України, порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання). Боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його в строк, встановлений договором або законом (ч.1 ст.612 ЦК України).
6. Оцінка апеляційним господарським судом аргументів учасників справи і висновків суду першої інстанції.
Апелянт (позивач) вважає рішення суду першої інстанції в оскаржуваній частині незаконним та необґрунтованим, посилаючись на неправильне тлумачення судом п.2.2 договору кредиту щодо умов застосування стандартної процентної ставки, невірне визначення дати початку нарахування процентів за стандартною ставкою (суд визначив 15.09.2024, тоді як позивач вважає правильною дату 18.08.2024), помилковий перерахунок процентів та неврахування судової практики апеляційних судів у аналогічних справах.
З урахуванням доводів і вимог апеляційної скарги, в порядку ч.1 ст.269 ГПК України, колегією суддів не перевіряється правильність висновків суду першої інстанції в частині неоспорюваних сторонами обставин справи, зокрема, щодо укладення між сторонами в електронній формі 27.07.2024 договору № 423795-КС-002 про надання кредиту у спосіб акцептування ФОП Бойченко А.В. публічної оферти ТОВ «Бізнес Позика», надання ФОП Бойченко А.В. кредиту у розмірі 70000,00 грн. та невиконання ним умов договору у частині повернення кредиту та своєчасної сплати платежів за кредитним договором.
Зі змісту апеляційної скарги вбачається, що рішення суду першої інстанції оскаржується лише в частині відмови у стягненні процентів за користування кредитом у сумі 6849,64 грн. Відтак, висновки суду щодо відсутності підстав для стягнення процентів у вищезазначеному розмірі і є предметом апеляційного оскарження.
Здійснюючи перерахунок нарахованих позивачем ФОП Бойченку А.В. процентів та зменшивши їх розмір з 172068,14 грн до 165218,50 грн, місцевий господарський суд виходив з наступного.
Проценти за користування кредитом у розмірі 172068,14 грн нараховані позивачем за період з 27.07.2024 по 11.01.2025. При цьому зміст наданого позивачем розрахунку заборгованості свідчить про те, що відсотки позичальнику нараховувались за період з 27.07.2024 по 17.08.2024 виходячи зі зниженої процентної ставки 1,15052360 % в день, а починаючи з 18.08.2024 - за стандартною процентною ставкою 1,5 % в день.
Місцевий господарський суд, перевіривши здійснений позивачем розрахунок процентів, дійшов висновку про безпідставне застосування стандартної процентної ставки за користування кредитом у розмірі 1,5% за період з 18.08.2024 по 14.09.2024, виходячи зі змісту умов п.2.2 укладеного сторонами договору кредиту.
За умовами вказаного пункту договору кредиту, у разі, якщо повернення кредиту не здійснюється згідно погодженого графіку платежів, що наведений в п.3 договору (за виключенням дострокового повернення кредиту), внаслідок чого виникає прострочка по кредиту, та строк цієї прострочки більше семи календарних днів, умови про нарахування процентів за користування кредитом за зниженою процентною ставкою втрачають чинність і до відносин між сторонами застосовуються правила нарахування процентів за стандартною процентною ставкою, що вказана в п.1 договору. При цьому, нарахування процентів за стандартною процентною ставкою починається з восьмого календарного дня від дня простроченого платежу, передбаченого графіком платежів, що вказаний в п.3 договору, та до закінчення терміну дії договору.
Місцевий господарський суд виснував, що за умовами договору кредиту, визначальним для застосування стандартної процентної ставки є прострочення позичальником оплати саме суми повернення тіла кредиту, і прострочення сплати інших сум, передбачених договором кредиту, зокрема, комісії або процентів, не є підставою для застосування стандартної процентної ставки замість зниженої.
Згідно з графіком платежів, наведеним у п.3 договору кредиту, сторони обумовили повернення платежів за кредитом у наступному порядку: 10.08.2024 позичальник зобов'язався сплатити 3089,45 грн комісії за надання кредиту та 12080,55 грн процентів, а всього 15170,00 грн; 24.08.2024 - 3894,82 грн комісії за надання кредиту та 11275,18 грн процентів, а всього 15170,00 грн; 07.09.2024 - 3515,73 грн комісії за надання кредиту, 11275,18 грн процентів, та 379,09 грн тіла кредиту, а всього 15170,00 грн; 21.09.2024 - 11214,14 грн процентів та 3955,86 грн тіла кредиту, а всього 15170,00 грн; в подальшому - 05.10.2024, 19.10.2024, 02.11.2024, 16.11.2024, 30.11.2024, 14.12.2024, 28.12.2024, 11.01.2025 - проценти та тіло кредиту у різних визначених графіком розмірах, у загальному розмірі кожного ануїтетного платежу 15170,00 грн.
Виходячи з того, що позичальник ФОП Бойченко А.В. жодних платежів за договором кредиту не здійснював, а згідно з графіком платежів повернення частини тіла кредиту вперше передбачалось 07.09.2024, застосовуючи умову, передбачену п.2.2 договору кредиту щодо нарахування процентів за стандартною процентною ставкою замість зниженою починаючи з восьмого календарного дня від дня прострочення платежу, місцевий господарський суд дійшов висновку, що стандартну процентну ставку слід застосовувати з 15.09.2024, а не з 18.08.2024, як зазначив позивач у наданому розрахунку заборгованості.
Натомість апелянт вважає, що прострочення повернення ФОП Бойченко А.В. кредиту мало місце 10.08.2024, коли він не повернув передбачені графіком платежів 3089,45 грн комісії за надання кредиту та 12080,55 грн процентів, маючи на увазі під передбаченими у п.2.2 договору кредиту «нездійсненням повернення кредиту згідно погодженого графіку платежів» та «прострочки по кредиту» нездійснення у встановлені графіком строки будь-якого платежу, передбаченого договором: тіла кредиту, процентів чи комісії, а не лише тіла кредиту.
Саме різниця у застосуванні процентної ставки (1,15052360 % в день та 1,5 % в день) за період з 18.08.2024 по 14.09.2024 у розрахунках позивача та місцевого господарського суду складає розмір незадоволеної частини позовних вимог в сумі 6849,64 грн.
З преамбули до договору № 423795-КС-002 від 27.07.2024 про надання кредиту, укладеного ТОВ «Бізнес Позика» з ФОП Бойченко А.В., вбачається, що кредит надається на умовах, визначених цим договором та Правилами про надання грошових коштів у кредит фізичним особам - підприємцям.
До позовної заяви позивачем долучені Правила відкриття кредитної лінії (надання грошових коштів у кредит фізичним особам - підприємцям), затверджені наказом директора ТОВ «Бізнес Позика» № 9-ОД від 02.04.2024, введені в дію з 10:00 год. 03.04.2024, які у розумінні ст.ст.633, 634 ЦК України є публічною офертою та частиною укладеного між сторонами договору.
У п.2.1 вищезазначених Правил міститься визначення термінів, що у них вживаються. Згідно з п.п.15 вказаного пункту, кредит (сума кредиту) - грошові кошти, що надаються кредитодавцем позичальнику (клієнту) для придбання товарів (робіт, послуг) для здійснення підприємницької, господарської діяльності, який не є споживчим кредитом та надається у національній валюті України.
Пункт 2.1 Правил відкриття кредитної лінії (надання грошових коштів у кредит фізичним особам - підприємцям), затверджених наказом директора ТОВ «Бізнес Позика» № 9-ОД від 02.04.2024, містить також інші визначення, зокрема: «комісія за видачу кредиту», «проценти за користування кредитом», «нарахування за базовий період», «обов'язковий платіж», «заборгованість».
Разом з тим, у п.2.2 індивідуальної частини укладеного між сторонами кредитного договору (електронної форми договору № 423795-КС-002 від 27.07.2024 про надання кредиту) сторони використовують саме термін «кредит»: «якщо повернення кредиту не здійснюється згідно погодженого графіку платежів»; «прострочка по кредиту».
Зазначене свідчить про те, що у п.2.2 моментом втрати чинності умови договору про нарахування процентів за користування кредитом за зниженою процентною ставкою та переходом до їх нарахування за стандартною процентною ставкою сторони договору визначили прострочення повернення саме тіла кредиту.
Відповідно до ст.213 ЦК України, зміст правочину може бути витлумачений стороною (сторонами). На вимогу однієї або обох сторін суд може постановити рішення про тлумачення змісту правочину. При тлумаченні змісту правочину беруться до уваги однакове для всього змісту правочину значення слів і понять, а також загальноприйняте у відповідній сфері відносин значення термінів. Якщо буквальне значення слів і понять, а також загальноприйняте у відповідній сфері відносин значення термінів не дає змоги з'ясувати зміст окремих частин правочину, їхній зміст встановлюється порівнянням відповідної частини правочину зі змістом інших його частин, усім його змістом, намірами сторін. Якщо за правилами, встановленими частиною третьою цієї статті, немає можливості визначити справжню волю особи, яка вчинила правочин, до уваги беруться мета правочину, зміст попередніх переговорів, усталена практика відносин між сторонами, звичаї ділового обороту, подальша поведінка сторін, текст типового договору та інші обставини, що мають істотне значення.
Згідно з правовими висновками Верховного Суду, викладеними у постанові від 18.04.2018 у справі № 753/11000/14-ц, у разі, якщо з'ясувати справжній зміст відповідної умови договору неможливо за допомогою загальних підходів до тлумачення змісту правочину, передбачених у ч.ч.3, 4 ст.213 ЦК України, слід застосовувати тлумачення «contra proferentem» - принцип, згідно з яким слова договору повинні тлумачитися проти того, хто їх написав. Особа, яка включила ту або іншу умову в договір, повинна нести ризик, пов'язаний з неясністю такої умови. При цьому це правило застосовується не тільки в тому випадку, коли сторона самостійно розробила відповідну умову, але й тоді, коли сторона скористалася стандартною умовою, що була розроблена третьою особою. Це правило підлягає застосуванню не тільки щодо умов, які «не були індивідуально узгоджені», але також щодо умов, які хоча і були індивідуально узгоджені, проте були включені в договір «під переважним впливом однієї зі сторін».
У постанові від 18.05.2022 у справі № 613/1436/17 Верховний Суд зазначив, що принцип «сontra proferentem» має застосовуватися у разі, якщо є два різні тлумачення умови (чи умов) договору, а не дві відмінні редакції певної умови (умов) договору, з врахуванням того, що він має на меті поставити сторону, яка припустила двозначність, у невигідне становище. Оскільки саме вона допустила таку двозначність, цей принцип спрямований на охорону обґрунтованих очікувань сторони, яка не мала вибору при укладенні договору (у тому числі при виборі мови і формулювань). Він застосовується у тому випадку, коли очевидно, що лише одна сторона брала участь в процесі вибору відповідних формулювань чи формулюванні тих або інших умов в договорі чи навіть складала проєкт усього договору або навіть тоді, коли сторона скористалася стандартною умовою, що була розроблена третьою особою; у разі неясності умов договору тлумачення умов договору повинно здійснюватися на користь контрагента сторони, яка підготувала проєкт договору або запропонувала формулювання відповідної умови. Поки не доведене інше, презюмується, що такою стороною була особа, яка є професіоналом у відповідній сфері, що вимагає спеціальних знань.
Застосовуючи вищезазначені висновки Верховного Суду при тлумаченні змісту істотних умов договору № 423795-КС-002 від 27.07.2024 про надання кредиту, укладеного ТОВ «Бізнес Позика» з ФОП Бойченко А.В., апеляційний суд приходить до висновку, що у даному випадку слід виходити з таких його умов, які є більш сприятливими для позичальника ФОП Бойченко А.В., враховуючи, що укладений правочин є договором приєднання та його зміст розроблявся кредитодавцем - ТОВ «Бізнес Позика».
Відтак, апеляційний суд тлумачить умови п.2.2 укладеного між сторонами договору кредиту таким чином, що підставою для нарахування на восьмий день процентів за стандартною процентною ставкою замість зниженої є нездійснення позичальником повернення згідно погодженого графіку платежів саме кредиту - грошових коштів, що надаються кредитодавцем позичальнику (п.п.15 п.2.1 Правил відкриття кредитної лінії (надання грошових коштів у кредит фізичним особам - підприємцям), затверджених наказом директора ТОВ «Бізнес Позика» № 9-ОД від 02.04.2024), тобто тіла кредиту.
Як вбачається з графіку платежів (п.3 договору кредиту), перший платіж у повернення тіла кредиту передбачався 07.09.2024 та ФОП Бойченком А.В. не внесений. Відтак, передбачена п.2.2 договору кредиту втрата чинності умови щодо нарахування процентів за зниженою процентною ставкою за наявності прострочки більше 7 календарних днів, настала 15.09.2024, і з цієї дати проценти за користування кредитом ФОП Бойченку А.В. підлягали нарахуванню за стандартною процентною ставкою. Натомість за період з 18.08.2024 по 14.09.2024 включно підстави для нарахування ФОП Бойченку А.В. процентів за користування кредитом за стандартною процентною ставкою були відсутні, а нарахуванню підлягали проценти за зниженою процентною ставкою.
Таким чином, місцевий господарський суд правильно визначив момент прострочення повернення тіла кредиту як настання події, що передбачена п.2.2 договору кредиту, та дійшов обґрунтованого висновку про невідповідність у цій частині наданого позивачем розрахунку фактичним обставинам та умовам укладеного між сторонами договору.
Здійснений місцевим господарським судом перерахунок процентів за користування кредитом за заявлений позивачем період перевірений апеляційним господарським судом та є правильним. Так, за розрахунком суду, за період з 27.07.2024 по14.09.2024 (50 календарних днів) сума процентів за користування кредитом, розрахована за зниженою процентною ставкою, становить 40268,50 грн (70000,00 грн х 1,1505236 % х 50); за період з 15.09.2024 по 11.01.2025 (119 календарних днів) сума процентів за користування кредитом, розрахована за стандартною процентною ставкою, становить 124950,00 грн (70000,00 грн х 1,5 % х 119).
Таким чином, суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку, що загальна сума процентів, яка підлягає стягненню, становить 165218,50 грн (40268,50 грн + 124950,00 грн).
Суд відхиляє доводи апеляційної скарги у частині помилкового ототожнення місцевим господарським судом процентів, які нараховуються протягом строку кредитування як плата за правомірне користування кредитними коштами відповідно до ст.ст.1048, 10561 ЦК України, з процентами, що нараховуються за порушення грошового зобов'язання на підставі ч.2 ст.625 ЦК України. Будь-яких висновків про те, що стягнуті з ФОП Бойченка А.В. проценти є відповідальністю за порушення грошового зобов'язання, оскаржуване судове рішення не містить.
Суд також не знаходить правових підстав для врахування при апеляційному розгляді даної апеляційної скарги судових рішень інших апеляційних судів у інших справах про стягнення заборгованості за кредитними договорами, позивачем у яких було ТОВ «Бізнес Позика», оскільки відповідно до ч.4 ст.236 ГПК України, при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
Підсумовуючи викладене, судова колегія повністю погоджується з висновками Господарського суду Запорізької області, викладеними у рішенні від 26.12.2025 у справі № 908/3307/25, а також вважає, що доводи апеляційної скарги не впливають на юридичну оцінку обставин справи, здійснену місцевим господарським судом, та не спростовують вказаних вище висновків суду, які напряму випливають з матеріалів даної справи, обставин спору та норм чинного законодавства України.
7. Висновки апеляційного господарського суду за результатами перегляду рішення суду
За змістом ст.236 ГПК України, судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню господарського судочинства, визначеному цим Кодексом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.
Відповідно до п.1 ч.1 ст.275 ГПК України, суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право залишити судове рішення без змін, а апеляційну скаргу без задоволення.
Згідно зі ст.276 ГПК України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Підсумовуючи вищевикладене, апеляційний господарський суд вважає, що суд першої інстанції повно та всебічно з'ясував обставини справи, надав належну оцінку доказам у їх сукупності та ухвалив рішення з правильним застосуванням норм матеріального і процесуального права.
Доводи апелянта не знайшли свого підтвердження та не можуть бути підставою для скасування оскаржуваного рішення.
За таких обставин та з урахуванням меж розгляду апеляційної скарги в порядку ст.269 ГПК України, апеляційна скарга задоволенню не підлягає, а оскаржуване судове рішення підлягає залишенню без змін.
7. Щодо розподілу судових витрат.
Витрати пов'язані з розглядом апеляційної скарги, відповідно до ст.129 ГПК України покладаються на апелянта.
З підстав наведеного та керуючись ст.ст.129, 269-270, 275-276, 281-284, 287 ГПК України, суд
Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «БІЗНЕС ПОЗИКА» на рішення Господарського суду Запорізької області від 26.12.2025 у справі № 908/3307/25 залишити без задоволення.
Рішення Господарського суду Дніпропетровської області від 26.12.2025 у справі № 908/3307/25 залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з дня її ухвалення. Право касаційного оскарження, строк на касаційне оскарження та порядок подання касаційної скарги передбачено ст.ст.286-289 ГПК України.
Повна постанова складена 03 квітня 2026 року.
Головуючий суддя Т.Ю.Демчина
Судді А.О.Кошля
О.І.Кучеренко