вул. Шолуденка, буд. 1, літера А, м. Київ, 04116 (044) 230-06-58 inbox@anec.court.gov.ua
"17" лютого 2026 р. Справа№ 910/9297/25
Північний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:
головуючого: Михальської Ю.Б.
суддів: Мальченко А.О.
Тищенко А.І.
секретар судового засідання: Ніконенко Ю.А.
за участю представників: згідно з протоколом судового засідання від 17.02.2026,
розглянувши у судовому засіданні апеляційну скаргу Державного підприємства «Медичні закупівлі України»
на рішення Господарського суду міста Києва від 12.11.2025 (повний текст складено 02.12.2025)
у справі №910/9297/25 (суддя Зеленіна Н.І.)
за позовом Державного підприємства «Медичні закупівлі України»
до Товариства з обмеженою відповідальністю «Дойч-Фарм»
про стягнення 1 582 324,22 грн, -
Короткий зміст позовних вимог
Державне підприємство «Медичні закупівлі України» (далі, позивач або ДП «Медичні закупівлі України») звернулось до Господарського суду міста Києва з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю «Дойч-Фарм» (далі, відповідач або ТОВ «Дойч-Фарм») про стягнення 1 582 324,22 грн штрафу.
Позов мотивовано неналежним виконанням відповідачем умов Договору про закупівлю №09/626-12/2024 від 19.12.2024 у частині надання сканованої копії реєстраційного посвідчення, яке видається Міністерством охорони здоров'я України для кожного виду продукції, що постачається, що стало підставою для нарахування відповідачу на підставі пункту 8.3.1. Договору 20% штрафу від ціни договору, вказаної у специфікації.
Короткий зміст оскарженого рішення місцевого господарського суду та мотиви його прийняття
Рішенням Господарського суду міста Києва від 12.11.2025 у справі №910/9297/25 позов Державного підприємства «Медичні закупівлі України» задоволено частково.
Присуджено до стягнення з Товариства з обмеженою відповідальністю «Дойч-Фарм» на користь Державного підприємства «Медичні Закупівлі України» 15 823 (п'ятнадцять тисяч вісімсот двадцять три) грн 24 коп. штрафу та 3 028 (три тисячі двадцять вісім) грн витрат по сплаті судового збору.
В іншій частині позовних вимог відмовлено.
Приймаючи рішення, місцевий господарський суд установив, що станом на 17.02.2025 - день закінчення терміну у 60 календарних днів з дати укладання Договору, визначених пунктом 7.1.1. Договору для надання сканованої копії реєстраційного посвідчення, вказане посвідчення відповідачем надане не було, що останнім і не заперечується. За таких обставин, суд визнав вимоги позивача про стягнення з відповідача 1 582 324,22 грн штрафу, нарахованого на підставі пункту 8.3.1. Договору, обґрунтованими.
Водночас, суд дійшов висновку про наявність підстав для зменшення розміру заявлених до стягнення сум штрафних санкцій на 99% до суми 15 823,24 грн, оскільки відповідачем отримано реєстраційне посвідчення 03.06.2025 за №UA/20873/01/01 за межами 60-ти денного строку, хоча заявка на реєстрацію лікарського засобу була зареєстрована 07.01.2025. Тобто, реєстраційне посвідчення було оформлено вже після закінчення строку, встановленого пунктом 7.1.1. Договору для його надання позивачу. При цьому, процедура розгляду відповідної заявки на реєстрацію лікарського засобу та саме оформлення реєстраційного посвідчення не залежить від будь-яких дій відповідача, а здійснюється Міністерством охорони здоров'я України відповідно до механізму проведення державної реєстрації (перереєстрації) лікарських засобів, застосування яких в Україні допускається тільки після такої реєстрації, що передбачений відповідним Порядком, який затверджено постановою Кабінету Міністрів України від 26.05.2005 №376.
На переконання суду, вказані обставини незалежно від волі та дій відповідача об'єктивно унеможливили виконання зобов'язань щодо своєчасного надання позивачу реєстраційного посвідчення за №UA/20873/01/01, в той час як ТОВ «Дойч фарм» невідкладно, після отримання такого посвідчення, було надано його копію ДП «Медичні закупівлі України».
Короткий зміст вимог апеляційної скарги та узагальнення її доводів
Не погодившись із прийнятим судовим рішенням, 03.12.2025 через підсистему «Електронний суд» Державне підприємство «Медичні закупівлі України» звернулось до Північного апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, відповідно до якої просить скасувати рішення Господарського суду міста Києва від 12.11.2025 у справі №910/9297/25 в частині відмови у задоволенні позову та прийняти нове рішення, яким позовні вимоги задовольнити повністю.
Узагальнені доводи апеляційної скарги позивача зводяться до того, що суд першої інстанції дійшов передчасного висновку про існування у відповідача виняткових обставин, які стали підставою для часткового задоволення позовної заяви.
Позивач наголошує на такому:
- недотримання відповідачем умов Договору прямо порушує інтереси держави та громадян. Застосування санкцій до порушника є не лише правом, а обов'язком держави, з метою компенсації втрат бюджету та попередження безкарності за неефективне використання бюджетних коштів. Оскільки Договір фінансувався з державного бюджету, то штраф, що є предметом даного спору, є бюджетними коштами, доходами загального фонду Державного бюджету України;
- судом першої інстанції не враховано, що предмет Договору поставки є специфічним, а його поставка та отримання регулюються профільним законодавством, що має прямий пріоритет в застосуванні, а саме: ст. ст. 7, 9, абз. 2 статей 17, 27 Закону України «Про лікарські засоби», пунктами 5, 8 Постанови КМУ від 14.09.2005 №902 «Про затвердження Порядку здійснення державного контролю якості лікарських засобів, що ввозяться в Україну», пп. 54. п. 1, розділу ІІ Порядку проведення експертизи реєстраційних матеріалів на лікарські засоби, що подаються на державну реєстрацію (перереєстрацію). Таким чином, ДП «Медзакупівлі України», діючи в інтересах держави та пацієнтів, обґрунтовано передбачило в договорі вимогу щодо надання постачальником реєстраційного посвідчення та додатків до нього (за наявності), виданого МОЗ України;
- сторони господарського договору, керуючись «принципом свободи договору», погодили умову про те, що у разі ненадання реєстраційного посвідчення на предмет закупівлі у строки, що встановлені умовами договору, до відповідача застосовується штрафна санкція. Отже, застосування штрафних санкцій є правомірним та не суперечить приписам цивільного законодавства;
- судом першої інстанції не досліджено, які дії були вчинені відповідачем на пришвидшення отримання необхідного реєстраційного посвідчення на лікарський засіб, що є предметом державного контракту;
- судом першої інстанції не взято до уваги, що суб'єктом реєстрації є не відповідач, а його Постачальник (виробник), який має звертатися до Контролюючого органу для отримання реєстраційного посвідчення, тому у разі, якщо суд дійшов би висновку про задоволення позову, відповідач у справі шляхом регресу мав би можливість звернутися з претензією/вимогою про відшкодування отриманих збитків, що відбулись з вини постачальника відповідача. Вказане свідчить, що в разі задоволення позову відповідач мав можливість уникнути для себе значних фінансових втрат шляхом звернення до свого контрагента на відшкодування завданої ним шкоди;
- відповідач звернувся до Державного Експертного Центру МОЗ України на реєстрацію лікарського засобу не 07.01.2025, як зазначено в судовому рішенні від 12.11.2025, а 25.02.2025, що підтверджується відомостями з офіційного сайту ДЕЦ (посилання на https://www.dec.gov.ua/).
Узагальнені доводи та заперечення відповідача
У відзиві на апеляційну скаргу, поданому до суду через підсистему «Електронний суд» 26.12.2025, відповідач просить суд відмовити у задоволенні апеляційної скарги позивача, рішення суду першої інстанції залишити без змін.
Узагальнені доводи відзиву відповідача зводяться до того, що суд першої інстанції обґрунтовано застосував частину 3 статті 551 Цивільного кодексу України. Суд першої інстанції встановив сукупність таких істотних обставин, зокрема: відсутність доведених збитків у позивача; незначний характер прострочення з огляду на специфіку процедури державної реєстрації лікарських засобів; об'єктивну залежність строків реєстрації від дій МОЗ України. Апеляційна скарга фактично зводиться до незгоди з реалізацією судової дискреції, що саме по собі не є підставою для скасування рішення.
Застосований позивачем штраф у розмірі 1 582 324,22 грн не співвідноситься з характером порушення (прострочення подання документа), не пов'язаний із фактичними негативними наслідками, має каральний, а не компенсаторний характер. Державне фінансування договору саме по собі не є підставою для стягнення надмірних штрафних санкцій.
Дії суду апеляційної інстанції щодо розгляду апеляційної скарги
Згідно з витягом із протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями Північного апеляційного господарського суду від 03.12.2025 апеляційну скаргу Державного підприємства «Медичні закупівлі України» у справі №910/9297/25 передано на розгляд колегії суддів у складі: Шапран В.В. (головуючий суддя (суддя-доповідач), судді: Буравльов С.І., Андрієнко В.В.
Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 03.12.2025 у справі №910/9297/25 заяву судді Шапрана В.В. про самовідвід від розгляду справи №910/9297/25 задоволено. Матеріали справи №910/9297/25 передано для здійснення визначення складу судової колегії автоматизованою системою у відповідності до положень статті 32 Господарського процесуального кодексу України.
Згідно з витягом із протоколу повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 04.12.2025 апеляційну скаргу Державного підприємства «Медичні закупівлі України» на рішення Господарського суду міста Києва від 12.11.2025 у справі №910/9297/25 передано на розгляд колегії суддів Північного апеляційного господарського суду у складі: головуючий суддя: Михальська Ю.Б., судді: Тищенко А.І., Мальченко А.О.
Судом установлено, що апеляційна скарга була подана скаржником безпосередньо до суду апеляційної інстанції.
Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 09.12.2025 витребувано у Господарського суду міста Києва матеріали справи №910/9297/25; відкладено вирішення питання щодо подальшого руху апеляційної скарги до надходження матеріалів справи з Господарського суду міста Києва.
15.12.2025 матеріали справи №910/9297/25 надійшли до суду апеляційної інстанції та були передані судді-доповідачу.
Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 22.12.2025 відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою Державного підприємства «Медичні закупівлі України» на рішення Господарського суду міста Києва від 12.11.2025 у справі №910/9297/25, призначено до розгляду апеляційну скаргу на 27.01.2026.
У судове засідання, призначене на 27.01.2026, з'явилися представники позивача та відповідача, надали пояснення по суті спору.
Протокольною ухвалою від 27.01.2026 у судовому засіданні було оголошено перерву до 17.02.2026.
У судовому засіданні 17.02.2026 суд оголосив вступну та резолютивну частини постанови.
Явка представників учасників справи
У судове засідання, призначене на 17.02.2026, з'явився представник відповідача.
Представник позивача у судове засідання, призначене на 17.02.2026, не з'явився, про дату, час та місце судового розгляду був повідомлений належним чином, що підтверджується розпискою, наданою у попередньому судовому засіданні 27.01.2026.
Отже, за вказаних обставин, неявка у судове засідання представника позивача у відповідності до частини 12 статті 270 Господарського процесуального кодексу України не перешкоджає розгляду апеляційної скарги по суті.
Представник відповідача у судовому засіданні просив суд апеляційну скаргу позивача залишити без задоволення, а оскаржене рішення суду залишити без змін.
Обставини справи, встановлені судом першої інстанції у даній справі та перевірені судом апеляційної інстанції
19.12.2024 за результатами проведення публічної закупівлі №UA-2024-10-17-013544-a між Державним підприємством «Медичні закупівлі України» (далі - Замовник) та Товариством з обмеженою відповідальністю «Дойч-Фарм» (далі - Постачальник) укладений Договір про закупівлю №09/626-12/2024 (далі - Договір).
Відповідно до пункту 1.1. Договору Постачальник бере на себе зобов'язання поставити Замовнику фармацевтичну продукцію, асортимент, ціна та обсяг якої вказується в Специфікації (Додаток №1), що є невід'ємною частиною цього Договору, а Замовник прийняти таку продукцію та оплатити її в порядку та на умовах, визначених цим Договором.
Згідно з Додатком №1 до Договору (із урахуванням змін, внесених додатковою угодою №1 від 14.03.2025 до Договору) під продукцією, що постачається за даним Договором, є фармацевтична продукція - Юджіа Сунітініб (Сунітініб 12,5 мг), виробник Юджіа Фарма Спешіелтіз Лімітед, Індія. Загальна ціна договору згідно з пунктом 3 Додатку №1 до Договору складає 29 620 673,04 грн з ПДВ.
Відповідно до Додаткової угоди №2 від 02.06.2025 до Договору постачальник зобов'язаний здійснити поставку продукції за Договором у строк:
- партія №1 - Юджіа Сунітініб (Сунітініб 12,5 мг), 225 428 капсул, до 31.07.2025 включно;
- партія №2 - Юджіа Сунітініб (Сунітініб 12,5 мг), 210 952 капсул, до 30.01.2026 включно;
- партія №3 - Юджіа Сунітініб (Сунітініб 12,5 мг), 407 610 капсул, до 31.08.2026 включно.
Відповідно до пункту 1.1.2. Додаткової угоди №2 від 02.06.2025 до Договору попередня оплата за цим договором за обсяг продукції, закупленої за кошти державного бюджету 2024 року здійснюється на строк до 30 серпня 2025 року включно, але не більше ніж на 11 місяців від дати здійснення попередньої оплати замовником за Договором.
За умовами пунктів 2.1. та 2.2. Договору поставка продукції здійснюється відповідно до Інкотермс 2020. Поставка продукції здійснюється на умовах DDP - склад замовника (на території України).
Відповідно до пункту 2.4. Договору право власності на продукцію переходить від постачальника до замовника після прийняття продукції в пункті призначення та підписання видаткової накладної та/або акта приймання продукції згідно з розділом 6 цього договору.
Згідно з пунктом 3.4. Договору, якщо інше не передбачено цим Договором, за загальним правилом оплата Продукції за цим Договором здійснюється замовником на умовах попередньої оплати з урахуванням положень бюджетного законодавства та нормативно-правових актів, що регулюють питання здійснення попередньої оплати.
Пунктом 7.1. Договору встановлено, що постачальник гарантує якість продукції, що постачається. Продукція, що постачається, повинна відповідати нормам і стандартам, законодавчо встановленим на території України, а також вимогам тендерної документації, цього Договору та, зокрема, але не виключно, наступним критеріям: - діючим офіційним стандартам, встановленим законодавством України та відповідними державними органами (у тому числі Міністерством охорони здоров'я України). Зокрема, але не виключно, це означає відповідність умов виробництва продукції вимогам до виробництва продукції в Україні, бути належним чином зареєстрована в Україні та мати реєстраційні посвідчення, свідоцтва про державну реєстрацію (а у випадку, коли незареєстрована продукція може ввозитись на митну територію України в порядку та на умовах, визначених чинним законодавством - документ, що підтверджує реєстрацію продукції у Сполучених Штатах Америки, Швейцарській Конфедерації, Японії, Австралії, Канаді або реєстрацію компетентним органом Європейського Союзу за централізованою процедурою та застосування на території однієї з таких країн), сертифікати якості та подібні документи, які дають змогу використовувати продукцію в Україні впродовж усього терміну придатності продукції; - додатковим вимогам, зазначеним у Специфікації; будь-яким іншим вимогам до якості продукції, які містяться у цьому Договорі та відповідній заявці на поставку продукції.
Згідно з пунктом 7.1.1. Договору у разі, якщо на дату укладення цього Договору продукція є незареєстрованою в Україні та не має реєстраційного посвідчення (крім випадку, коли незареєстрована продукція може ввозитись на митну територію України в порядку та на умовах, визначених чинним законодавством), постачальник зобов'язується належним чином зареєструвати продукцію в Україні та на підтвердження цього не пізніше ніж протягом 60 (шістдесят) календарних днів з дати укладення цього Договору (або не пізніше строку, передбаченого у пункті 5.1 цього Договору, якщо цей строк настане раніше) надати замовнику засобами електронної пошти та/або шляхом заповнення електронних форм в електронному кабінеті постачальника, створеному в інформаційно-аналітичній системі замовника, у порядку, визначеному цим Договором, скановану копію реєстраційного посвідчення, яке видається Міністерством охорони здоров'я України для кожного виду продукції, що постачається.
У разі, якщо на дату укладення цього договору продукція є незареєстрованою в Україні та не має реєстраційного посвідчення (крім випадку, коли незареєстрована продукція може ввозитись на митну територію України в порядку та на умовах, визначених чинним законодавством), постачальник протягом 14 календарних днів з дати укладення цього Договору зобов'язується надати замовнику копію поданої заяви про державну реєстрацію лікарського засобу та лист-прийняття такої заяви про державну реєстрацію лікарського засобу центром адміністративних послуг Міністерства охорони здоров'я України «Єдине вікно», а у випадку подання заяви про державну реєстрацію лікарського засобу в електронній формі - надати докази направлення такої заяви.
Відповідно до пункту 8.1. Договору у разі невиконання або неналежного виконання своїх зобов'язань, що виникають з цього Договору, сторони несуть відповідальність, передбачену цим Договором та чинним законодавством України.
У пункті 8.3.1. Договору сторони погодили, що у разі недотримання постачальником вимог підпунктів 7.1.1., 7.1.2. пункту 7.1 цього Договору з постачальника, крім пені та/або штрафу, зазначених у пункті 8.2. цього Договору, стягується штраф у розмірі 20 (двадцять) відсотків від загальної ціни продукції, закупленої за кошти державного бюджету на відповідний рік.
Пунктом 7 Додатку №1 до Договору (Специфікації) унормовано, що відповідно до пункту 10.1. Договору останній діє до 30.09.2026 включно, а в частині виконання сторонами своїх зобов'язань за цим Договором, зокрема в частині штрафних санкцій та поставки продукції - до повного виконання.
Як зазначає позивач та не заперечувалося відповідачем, на виконання вимог Договору Замовник виконав своє зобов'язання, а саме здійснив попередню оплату за Договором у сумі 7 911 621,09 грн (платіжна інструкція №8960 від 24.12.2024).
Виробник товару, який передбачений умовами Договору (Юджіа Фарма Спешіелтіз Лімітед, Індія), звернувся до Міністерства охорони здоров'я України із заявою про державну реєстрацію (перереєстрацію) лікарського засобу та Державним експертним центром Міністерства охорони здоров'я України надано висновок, в якому ухвалено рекомендувати відповідний лікарський засіб (Юджіа Сунітініб, капсули по 12,5 мг) до державної реєстрації в Україні.
03.06.2025 прийнято рішення про державну реєстрацію лікарського засобу, затверджене наказом МОЗ України від 03.06.2025 №918.
06.06.2025 було оформлено реєстраційне посвідчення №UA/20873/01/01 (том 1, а.с. 233) на лікарський засіб Юджіа Сунітініб, капсули по 12,5 мг.
ДП «Медичні закупівлі України» звернулось до ТОВ «Дойч-Фарм» з претензією від 20.02.2025 вих.№05/765-02/2025, в якій просило відповідача сплатити, зокрема, штраф у розмірі 1 582 324,22 грн (7 911 621,09 грн х 20%) з огляду на несвоєчасне виконання відповідачем зобов'язання із надання сканованої копії реєстраційного посвідчення.
Позивач у претензії зазначив, що визначений пунктом 7.1.1. Договору 60-ти денний строк для надання сканованої копії реєстраційного посвідчення сплив 17.02.2025.
Зазначена претензія залишена відповідачем без задоволення, у зв'язку з чим позивач звернувся до суду з даним позовом.
Заперечуючи проти задоволення позову, відповідач посилався на те, що реєстрація лікарського засобу виконується Міністерством охорони здоров'я України на підставі експертизи поданої заяви та реєстраційних матеріалів (реєстраційного досьє).
Відповідач наголошує, що 07.01.2025 направив до МОЗ України заяву на проведення державної реєстрації матеріалів на лікарський засіб, однак лише 03.06.2025 отримав реєстраційне посвідчення. Відповідач наголошує, що завчасне отримання реєстраційного посвідчення жодним позитивним чином не впливає на остаточну поставку медпрепарату. Відповідач, не зволікаючи, після укладання Договору, подав заявку на отримання реєстраційного посвідчення і після завершення всіх процедур його отримав, тобто суттєва умова договору - поставка товару все одно відбудеться. У свою чергу, позивач не зазнав жодних збитків
Мотиви та джерела права, з яких виходить суд апеляційної інстанції при прийнятті постанови
У відповідності до вимог частин 1, 2, 4, 5 статті 269 Господарського процесуального кодексу України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї. Суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов'язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права. У суді апеляційної інстанції не приймаються і не розглядаються позовні вимоги та підстави позову, що не були предметом розгляду в суді першої інстанції.
Колегія суддів, беручи до уваги межі перегляду справи в апеляційній інстанції, обговоривши доводи апеляційної скарги та відзиву на неї, проаналізувавши на підставі фактичних обставин справи застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права при прийнятті оскарженого рішення, дійшла висновку, що апеляційна скарга позивача не підлягає задоволенню, а оскаржене рішення суду підлягає залишенню без змін із огляду на таке.
Пунктом 1 частини 2 статті 11 Цивільного кодексу України визначено, що підставами виникнення цивільних прав та обов'язків є, зокрема, договори та інші правочини.
Відповідно до частини 1 статті 626 Цивільного кодексу України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.
Згідно зі статтею 627 Цивільного кодексу України встановлено, що відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.
Відповідно до частини 1 статті 628 Цивільного кодексу України зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства.
За приписами статті 712 Цивільного кодексу України за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати в установлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його в підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму. До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.
Відповідно до статті 655 Цивільного кодексу України за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов'язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов'язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.
Згідно зі статтею 174 Господарського кодексу України (чинного на момент виникнення спірних правовідносин) договір є підставою для виникнення господарських зобов'язань, які згідно зі статтями 193, 202 Господарського кодексу України та статтями 525, 526, 530 Цивільного кодексу України повинні виконуватись належним чином і в установлений строк відповідно до умов договору та вимог чинного законодавства; одностороння відмова від зобов'язання не допускається, якщо інше не передбачено договором або законом. Відповідно до статті 202 Господарського кодексу України, статті 599 Цивільного кодексу України зобов'язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.
Частиною 1 статті 530 Цивільного кодексу України передбачено, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін). Зобов'язання, строк (термін) виконання якого визначений вказівкою на подію, яка неминуче має настати, підлягає виконанню з настанням цієї події.
Згідно зі статтею 610 Цивільного кодексу України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).
Відповідно до пункту 3 частини 1 статті 611 Цивільного кодексу України у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема сплата неустойки.
За змістом статті 549 Цивільного кодексу України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання. Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов'язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.
Частиною 1 статті 230 Господарського кодексу України встановлено, що штрафними санкціями визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання.
Так, судом установлено, що під час укладення Договору сторонами у пункті 7.1.1. останнього погоджено умови, за якими відповідач взяв на себе зобов'язання не пізніше ніж протягом 60 (шістдесяти) календарних днів з дати укладення цього Договору (або не пізніше строку, передбаченого у пункті 5.1 цього Договору, якщо цей строк настане раніше) належним чином зареєструвати продукцію в Україні та надати замовнику засобами електронної пошти та/або шляхом заповнення електронних форм в електронному кабінеті постачальника, створеному в інформаційно-аналітичній системі замовника, у порядку, визначеному цим Договором, скановану копію реєстраційного посвідчення, яке видається Міністерством охорони здоров'я України для кожного виду продукції, що постачається.
При цьому, у випадку недотримання відповідачем указаних вимог, умовами пункту 8.3.1. Договору передбачена відповідальність у вигляді штрафу у розмірі 20% від загальної ціни продукції, закупленої за кошти державного бюджету на відповідний рік.
Отже, відповідач взяв на себе зобов'язання належним чином зареєструвати продукцію в Україні та надати замовнику, враховуючи дату укладення Договору, скановану копію реєстраційного посвідчення не пізніше 17.02.2025.
Станом на 17.02.2025 вказане посвідчення надане не було, що відповідачем не заперечується.
Частинами 1 та 2 статті 9 Закону України «Про лікарські засоби» визначено, що лікарські засоби допускаються до застосування в Україні після їх державної реєстрації, крім випадків, передбачених цим Законом. Державна реєстрація лікарських засобів проводиться на підставі заяви, поданої до центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері охорони здоров'я.
Згідно з пунктом 3 Порядку державної реєстрації (перереєстрації) лікарських засобів і розмірів збору за їх державну реєстрацію (перереєстрацію), затвердженого постановою Кабінету Міністрів України №376 від 26.05.2005 (у редакції чинній на моменту кладення договору) (далі - Порядок №376), державна реєстрація лікарського засобу здійснюється МОЗ на підставі заяви та результатів експертизи реєстраційних матеріалів на такий засіб, проведеної Державним експертним центром МОЗ (далі - Центр) у визначеному МОЗ порядку.
Відповідно до пункту 6 розділу І Порядку проведення експертизи реєстраційних матеріалів на лікарські засоби, що подаються на державну реєстрацію (перереєстрацію), а також експертизи матеріалів про внесення змін до реєстраційних матеріалів протягом дії реєстраційного посвідчення, затвердженого наказом Міністерства охорони здоров'я України №426 від 26.08.2005 (у редакції чинній на моменту кладення договору) (далі - Порядок №426), державну реєстрацію лікарського засобу здійснює Міністерство охорони здоров'я України (далі - МОЗ) на підставі наданих до МОЗ для прийняття рішення позитивних висновків щодо якості, безпеки та ефективності лікарських засобів, складених Державним підприємством «Державний експертний центр Міністерства охорони здоров'я України» (далі - Центр) за результатами експертизи реєстраційних матеріалів (реєстраційного досьє) відповідно до Порядку.
Відповідно до пп. 54 пункту 1 розділу ІІ Порядку №426 реєстраційне посвідчення на лікарський засіб (медичний імунобіологічний препарат) - документ, у якому міститься інформація про лікарський засіб (медичний імунобіологічний препарат), зареєстрований в Україні та внесений до Державного реєстру лікарських засобів України та міжвідомчої бази даних про зареєстровані в Україні лікарські засоби.
Як зазначив місцевий господарський суд в оскаржуваному рішенні, відповідачем отримано реєстраційне посвідчення 03.06.2025 за №UA/20873/01/01 за межами 60-ти денного строку, хоча заявка на реєстрацію лікарського засобу була зареєстрована 07.01.2025.
Колегія суддів зазначає, що матеріали справи не містять доказів звернення виробника до МОЗ України задля реєстрації лікарського засобу Юджіа Сунітініб, капсули по 12,5 мг, у вказану відповідачем та судом дату - 07.01.2025.
Заяви про державну реєстрацію, долучені відповідачем до відзиву на позовну заяву в даній справі, стосуються інших лікарських засобів.
У свою чергу, як наголошує відповідач в апеляційній скарзі та як вбачається з відомостей із офіційного сайту Державного експертного центру МОЗ України за посиланням https://www.dec.gov.ua/materials/perelik-reyestraczijnyh-form-shho-buly-podani-na-derzhavnu-reyestracziyu-v-period-z-24-02-2025-po-28-02-2025/?role=applicant, виробник Юджіа Фарма Спешіелтіз Лімітед, Індія звернувся до Державного Експертного Центру МОЗ України на реєстрацію лікарського засобу 25.02.2025, а не 07.01.2025.
Відповідачем отримано реєстраційне посвідчення за №UA/20873/01/01, термін дії якого з 03.06.2025 до введення в дію Закону України від 28 липня 2022 року № 2469-IX «Про лікарські засоби» (http://www.drlz.com.ua/ibp/ddsite.nsf/all/shlz1?opendocument&stype=F682490D4B2B11B1C2258DA8003C4994).
Відповідно до пунктів 23, 25, 26 та 29 Порядку №376 строк експертизи реєстраційних матеріалів для лікарських засобів, які закуповуються особою, уповноваженою на здійснення закупівель у сфері охорони здоров'я, незалежно від країни виробника не повинен перевищувати 30 робочих днів.
Центр готує вмотивовані висновки щодо ефективності, безпеки та якості лікарського засобу за результатами експертизи реєстраційних матеріалів або висновки, передбачені пунктами 4-7, абзацом першим пункту 8 цього Порядку.
На підставі поданої заявником заяви, висновків Центру МОЗ у строк, що не перевищує 10 робочих днів, приймає рішення про реєстрацію або відмову в реєстрації лікарського засобу.
Факт державної реєстрації лікарського засобу засвідчується реєстраційним посвідченням на лікарський засіб, факт державної реєстрації медичного імунобіологічного препарату засвідчується реєстраційним посвідченням на лікарський засіб (медичний імунобіологічний препарат) (далі - реєстраційне посвідчення).
Реєстраційне посвідчення із зазначенням строку, протягом якого дозволяється застосування лікарського засобу в Україні, видається МОЗ протягом 10 робочих днів після прийняття рішення про державну реєстрацію лікарського засобу.
Із матеріалів справи вбачається, що лише 03.06.2025 Міністерство охорони здоров'я України на підставі експертизи Державного підприємства «Державний експертний центр Міністерства охорони здоров'я України» зареєструвало та надало реєстраційне посвідчення №UA/20873/01/01 на лікарський засіб Юджіа Сунітініб, капсули по 12,5 мг.
Таким чином, фактично відповідачем дійсно виконано умови пункту 7.1.1. Договору із простроченням, оскільки відповідне реєстраційне посвідчення було надано позивачу пізніше ніж 17.02.2025, а саме у червні 2025 року.
При цьому, як доцільно наголошує позивач, із заявою на проведення державної реєстрації лікарського засобу виробник звернувся 25.02.2025, тобто вже після спливу встановленого пунктом 7.1.1. Договору строку.
Отже, відповідач допустив прострочення, у зв'язку з чим позивачем на підставі пункту 8.3.1. Договору правомірно нараховано штраф у розмірі 20 відсотків від загальної ціни продукції, закупленої за кошти державного бюджету на відповідний рік.
Разом із цим, не дивлячись на зазначення в рішенні суду першої інстанції некоректних відомостей щодо дати подання виробником заяви на реєстрацію лікарського засобу, що є предметом поставки згідно з умовами Договору, колегія суддів погоджується з висновками місцевого господарського суду про наявність підстав для зменшення розміру заявлених до стягнення з відповідача сум штрафних санкцій на 99%, тобто до суми 15 823,24 грн, та відхиляє доводи апеляційної скарги позивача, зазначаючи таке.
Неустойка має подвійну правову природу - є одночасно способом забезпечення виконання зобов'язання та мірою відповідальності за порушення виконання зобов'язання, завданням якого є захист прав та інтересів кредитора у разі порушення зобов'язання боржником. Завданням неустойки як способу забезпечення виконання зобов'язання та міри відповідальності є одночасно забезпечення дисципліни боржника стосовно виконання зобов'язання (спонукання до належного виконання зобов'язання) та захист майнових прав та інтересів кредитора у разі порушення зобов'язання шляхом компенсації можливих втрат, у тому числі, у вигляді недосягнення очікуваних результатів господарської діяльності внаслідок порушення зобов'язання.
Водночас, застосування неустойки має здійснюватися із дотриманням принципу розумності та справедливості.
Згідно із частиною 1 статті 233 Господарського кодексу України у разі, якщо належні до сплати штрафні санкції надмірно великі порівняно зі збитками кредитора, суд має право зменшити розмір санкцій. При цьому повинно бути взято до уваги: ступінь виконання зобов'язання боржником; майновий стан сторін, які беруть участь у зобов'язанні; не лише майнові, але й інші інтереси сторін, що заслуговують на увагу.
За частиною 2 статті 233 Господарського кодексу України якщо порушення зобов'язання не завдало збитків іншим учасникам господарських відносин, суд може з урахуванням інтересів боржника зменшити розмір належних до сплати штрафних санкцій.
Подібні норми також містить частина 3 статті 551 Цивільного кодексу України, яка визначає, що розмір неустойки може бути зменшений за рішенням суду, якщо він значно перевищує розмір збитків, та за наявності інших обставин, які мають істотне значення.
Тобто зменшення розміру заявленої до стягнення неустойки є правом суду, а за відсутності у законі переліку таких виняткових обставин (частина 3 статті 551 Цивільного кодексу України), господарський суд, оцінивши надані сторонами докази та обставини справи у їх сукупності, на власний розсуд вирішує питання про наявність або відсутність у кожному конкретному випадку обставин, за яких можливе зменшення неустойки.
Окрім того, у вирішенні судом питання про зменшення розміру заявленої до стягнення неустойки суду належить брати також до уваги ступінь виконання основного зобов'язання, поважність причин несвоєчасного виконання відповідачем зобов'язання, поведінку відповідача, яка свідчить про вжиття ним всіх можливих заходів до виконання зобов'язання.
Аналогічні правові висновки наведені у постановах Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 22.05.2019 у справі №910/11733/18, від 04.06.2019 у справі №904/3551/18, від 26.08.2021 у справі №911/378/17 (911/2223/20), від 10.08.2023 у справі №910/12371/22.
Отже, для того щоб неустойка не набула ознак каральної санкції, діє правило частини третьої статті 551 Цивільного кодексу України про те, що суд вправі зменшити розмір неустойки, якщо він є завеликим порівняно зі збитками, які розумно можна було б передбачити.
Тож право суду на зменшення неустойки є проявом принципу пропорційності у цивільному праві.
Водночас, закріплений законодавцем у статті 3 Цивільного кодексу України принцип можливості обмеження свободи договору (статті 6, 627 цього Кодексу) в силу загальних засад справедливості, добросовісності, розумності може бути застосований і як норма прямої дії, як безпосередній правовий засіб врегулювання прав та обов'язків у правовідносинах.
Главою 24 Господарського кодексу України, чинного станом на дату виникнення спірних правовідносин, загальні засади відповідальності учасників господарських відносин врегульовано таким чином, що господарсько-правова відповідальність передбачена за правопорушення у сфері господарювання шляхом застосування до правопорушників господарських санкцій на підставах і в порядку, передбачених цим Кодексом, іншими законами та договором. Тож справедливість, добросовісність, розумність як загальні засади цивільного законодавства є застосовними у питаннях застосування господарсько-правової відповідальності.
За частиною 2 статті 216 Господарського кодексу України застосування господарських санкцій повинно гарантувати захист прав і законних інтересів громадян, організацій та держави, в тому числі відшкодування збитків учасникам господарських відносин, завданих внаслідок правопорушення, та забезпечувати правопорядок у сфері господарювання.
Господарсько-правова відповідальність базується на принципах, згідно з якими: потерпіла сторона має право на відшкодування збитків незалежно від того, чи є застереження про це в договорі; передбачена законом відповідальність виробника (продавця) за недоброякісність продукції застосовується також незалежно від того, чи є застереження про це в договорі; сплата штрафних санкцій за порушення зобов'язання, а також відшкодування збитків не звільняють правопорушника без згоди другої сторони від виконання прийнятих зобов'язань у натурі; у господарському договорі неприпустимі застереження щодо виключення або обмеження відповідальності виробника (продавця) продукції (частина третя статті 216 Господарського кодексу України).
За частинами 1 та 2 статті 217 Господарського кодексу України господарськими санкціями визнаються заходи впливу на правопорушника у сфері господарювання, в результаті застосування яких для нього настають несприятливі економічні та/або правові наслідки. У сфері господарювання застосовуються такі види господарських санкцій: відшкодування збитків; штрафні санкції; оперативно-господарські санкції.
Господарські санкції, що встановлюються відповідно до договору чи закону за несвоєчасне виконання зобов'язання, спрямовані передусім на компенсацію кредитору майнових втрат, яких він зазнає внаслідок несвоєчасного здійснення з ним розрахунку з боку боржника. Такі санкції не можуть розглядатися кредитором як спосіб отримання доходів, що є більш вигідним порівняно з надходженнями від належно виконаних господарських зобов'язань.
Отже, якщо відповідальність боржника перед кредитором за неналежне виконання господарського зобов'язання не обмежена жодними межами, а залежить виключно від встановлених договором процентів (штрафу, пені, річних відсотків), то за певних обставин обсяг відповідальності може бути нерозумним з огляду на його непропорційність наслідкам правопорушення. Він може бути несправедливим щодо боржника, а також щодо третіх осіб, оскільки майновий тягар відповідних виплат може унеможливити виконання боржником певних зобов'язань, зокрема з виплати заробітної плати своїм працівникам та іншим кредиторам, тобто цей тягар може бути невиправдано обтяжливим чи навіть непосильним. У таких випадках невизнання за судом права на зменшення розміру відповідальності може призводити до явно нерозумних і несправедливих наслідків. Тобто має бути дотриманий розумний баланс між інтересами боржника та кредитора.
Аналогічні висновки викладені у постанові Великої Палати Верховного Суду від 18.03.2020 у справі №902/417/18.
Так, при вирішенні питання про зменшення розміру штрафу на 99% судом апеляційної інстанції враховано таке.
Процедура розгляду відповідної заявки на реєстрацію лікарського засобу та саме оформлення реєстраційного посвідчення не залежить від будь-яких дій відповідача, а здійснюється Міністерством охорони здоров'я України відповідно до механізму проведення державної реєстрації (перереєстрації) лікарських засобів, застосування яких в Україні допускається тільки після такої реєстрації, що передбачений відповідним Порядком, який затверджено постановою Кабінету Міністрів України від 26.05.2005 №376.
Відповідно, відповідач не міг вплинути на строки розгляду заяви виробника, які фактично тривали більше трьох місяців (з 25.02.2025 по 03.06.2025).
При цьому, як вбачається з матеріалів справи, згідно з Додатковою угодою №2 від 02.06.2025 до Договору, яка укладена сторонами в добровільному порядку, постачальник зобов'язаний здійснити поставку продукції за Договором у строк:
- партія №1 - Юджіа Сунітініб (Сунітініб 12,5 мг), 225 428 капсул, до 31.07.2025 включно;
- партія №2 - Юджіа Сунітініб (Сунітініб 12,5 мг), 210 952 капсул, до 30.01.2026 включно;
- партія №3 - Юджіа Сунітініб (Сунітініб 12,5 мг), 407 610 капсул, до 31.08.2026 включно.
Отже, кінцеві строки поставки відповідачем товару за Договором станом на дату отримання реєстраційного посвідчення №UA/20873/01/01 на лікарський засіб Юджіа Сунітініб, капсули по 12,5 мг не спливли.
При цьому, як обґрунтовано наголошує відповідач, позивачу до дати поставки відповідачем лікарських засобів таке реєстраційне посвідчення фактично не є необхідним, адже завчасне його надання не впливає на права та інтереси позивача у контексті мети укладеного Договору поставки.
У свою чергу пунктом 8.2. Договору вже передбачені штрафні санкції за порушення строку поставки, непередачу (несвоєчасну передачу) продукції.
Колегія суддів враховує те, що стягнення з відповідача значних сум штрафних санкцій під час військового стану може призвести до негативних наслідків для господарської діяльності останнього, яке здійснює поставку лікарських засобів за кошти державного бюджету для виконання програм та здійснення централізованих заходів з охорони здоров'я в медичні заклади України.
При цьому такі правовідносини підтримуються не шляхом застосування надмірних штрафних санкцій стосовно суб'єкта господарювання, який може спричинити його банкрутство, а шляхом будь-якого посильного сприяння відповідному суб'єкту в своєчасному виконанні своїх зобов'язань з поставки необхідної державі продукції.
Суд апеляційної інстанції враховує, що позивачем не надано доказів на підтвердження завдання йому збитків у зв'язку з порушенням відповідачем умов вказаного правочину в частині своєчасного подання сканованої копії реєстраційного посвідчення на лікарські засоби.
Таким чином, враховуючи всі наведені обставини у сукупності, виходячи із загальних засад цивільного законодавства, а саме справедливості, добросовісності, розумності, колегія суддів апеляційної інстанції зазначає, що штраф у розмірі 20% від загальної ціни продукції, закупленої за кошти державного бюджету на відповідний рік, є явно неспівмірним наслідкам порушення, та погоджується з висновком господарського суду першої інстанції про наявність підстав для реалізації свого права щодо зменшення розміру штрафу, що підлягає стягненню з відповідача, до суми 15 823,24 грн.
Доводи апеляційної скарги позивача стосовно необхідності дослідження вчинення відповідачем дій на пришвидшення отримання необхідного реєстраційного посвідчення на лікарський засіб, колегія суддів відхиляє, оскільки умови укладеного сторонами Договору не передбачали обов'язку відповідача щодо їх здійснення.
Твердження скаржника про значну суспільну значимість лікарських засобів, обумовлених Договором, не спростовують встановлену судом обставину наявності виняткових обставин для зменшення розміру заявленого до стягнення штрафу.
Доводи позивача щодо права відповідача на зворотню вимогу до винної сторони (виробника) у розмірі виплаченого відшкодування також не впливають на зазначені висновки суду, більш того, не стосуються предмета спору.
Посилання скаржника на те, що штраф є «бюджетними коштами», не має правового значення для вирішення питання про зменшення неустойки, оскільки частина 3 статті 551 Цивільного кодексу України не містить винятків щодо суб'єкта-кредитора й публічний статус позивача не позбавляє суд дискреційних повноважень щодо зменшення заявлених сум штрафу. Державне фінансування договору, у свою чергу, саме по собі не є підставою для стягнення надмірних штрафних санкцій.
Решта викладених в апеляційній скарзі аргументів не можуть бути підставами для скасування рішення місцевого господарського суду, оскільки вони зводяться виключно до переоцінки доказів, яким суд першої інстанції надав належну оцінку, та не спростовують правомірних висновків суду першої інстанції про відсутність підстав для задоволення позову, що в сукупності виключає можливість задоволення апеляційної скарги Державного підприємства «Медичні закупівлі України».
При цьому судом враховано, що Європейський суд з прав людини неодноразово у своїх рішеннях зазначав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною залежно від характеру рішення (рішення ЄСПЛ у справі «Руїс Торіха проти Іспанії» від 9 грудня 1994 року, пункт 29; рішення ЄСПЛ у справі «Серявін проти України» від 10 лютого 2010 року, пункт 58).
Висновки суду апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги
Відповідно до частини 1 статті 74 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.
Згідно з частиною 1 статті 77 Господарського процесуального кодексу України обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.
Доказування полягає не лише в поданні особами доказів, а й у доведенні їх переконливості, що скаржником зроблено не було.
Доводи апеляційної скарги Державного підприємства «Медичні закупівлі України» не приймаються колегією суддів до уваги, оскільки не спростовують висновків суду першої інстанції про часткове задоволення позову.
Згідно з пунктом 1 частини 1 статті 275 Господарського процесуального кодексу України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право залишити судове рішення без змін, а скаргу без задоволення.
Відповідно до статті 276 Господарського процесуального кодексу України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
З огляду на викладене, колегія суддів вважає рішення суду у даній справі обґрунтованим, прийнятим з додержанням норм матеріального та процесуального права та таким, що відповідає чинному законодавству, фактичним обставинам та матеріалам справи, підстав для його скасування чи зміни не вбачається. Апеляційна скарга Державного підприємства «Медичні закупівлі України» є необґрунтованою та задоволенню не підлягає.
Порушень норм процесуального права, які могли бути підставою для скасування або зміни оскарженого рішення у відповідності до норм статті 277 Господарського процесуального кодексу України, судом апеляційної інстанції не виявлено.
Судовий збір за подання зазначеної апеляційної скарги згідно зі статтею 129 Господарського процесуального кодексу України покладається на скаржника.
Керуючись статтями 129, 269, 270, 273, пунктом 1 частини 1 статті 275, статтями 276, 282, 284 Господарського процесуального кодексу України, Північний апеляційний господарський суд, -
Апеляційну скаргу Державного підприємства «Медичні закупівлі України» на рішення Господарського суду міста Києва від 12.11.2025 у справі №910/9297/25 залишити без задоволення.
Рішення Господарського суду міста Києва від 12.11.2025 у справі №910/9297/25 залишити без змін.
Судовий збір за подання апеляційної скарги покласти на Державне підприємство «Медичні закупівлі України».
Матеріали справи №910/9297/25 повернути до місцевого господарського суду.
Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена у порядку, передбаченому статтями 286-291 Господарського процесуального кодексу України.
Повний текст постанови складено та підписано 03.04.2026 після повернення суддів Михальської Ю.Б. та Тищенко А.І. з відрядження.
Головуючий суддя Ю.Б. Михальська
Судді А.О. Мальченко
А.І. Тищенко